адреса юридична: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, адреса для листування: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36607, тел. (0532) 61 04 21, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/
Код ЄДРПОУ 03500004
16.04.2026 Справа № 917/2156/25
Господарський суд Полтавської області у складі судді Ківшик О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу
за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРАНОВА УКРАЇНА", вул. Лейпцизька, 15, м. Київ, 01015
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Агровіка", вул.Прилуцька, 67, с.Верхоярівка, Пирятинський район, Полтавська область, 37000
про стягнення 3 002 716,56 грн,
Секретар судового засідання Ісенко М.В.
Представники учасників процесу: відповідно протоколу,
установив:
1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.
Товариство з обмеженою відповідальністю "ГРАНОВА УКРАЇНА" звернулось до суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агровіка" 3 002 716,56 грн, з яких : 517 523,25 грн збитки, завдані внаслідок нереєстрації податкових накладних; 2 222 242,43 грн безпідставно отримані кошти; 195 940,26 грн інфляційні втрати; 67 010,62 грн 3% річних.
На підтвердження обґрунтованості позовних вимог позивач надав наступні докази (в копіях) : Договір поставки № ГРП-67 від 30.11.2023 року; специфікація № 1 від 30 листопада 2023 року; специфікація № 2 від 03 грудня 2023 року; специфікація №4 від 05 січня 2024 року; специфікація №5 від 18 січня 2024 року; специфікація №6 від 25 січня 2024 року; специфікація №7 від 06 лютого 2024 року; видаткова накладна № 1 від 30.11.2023; видаткова накладна № 2 від 04.12.2023; видаткова накладна № 3 від 05.12.2023; видаткова накладна № 4 від 06.12.2023; видаткова накладна № 5 від 07.12.2023; видаткова накладна № 5/1 від 08.12.2023; видаткова накладна № 7 від 14.12.2023; видаткова накладна № 8 від 18.12.2023; видаткова накладна № 1 від 12.01.2024; видаткова накладна № 2 від 19.01.2024; видаткова накладна № 3 від 22.01.2024; видаткова накладна № 4 від 23.01.2024; видаткова накладна № 5 від 26.01.2024; видаткова накладна № 4 від 07.02.2024; платіжна інструкція № 2730 від 01.12.2023; платіжна інструкція № 2839 від 05.12.2023; платіжна інструкція № 2931 від 07.12.2023; платіжна інструкція № 3005 від 08.12.2023; платіжна інструкція № 3145 від 14.12.2023; платіжна інструкція № 3275 від 18.12.2023; платіжна інструкція № 3507 від 22.12.2023; платіжна інструкція № 3784 від 28.12.2023; платіжна інструкція № 355 від 16.01.2024; платіжна інструкція № 581 від 23.01.2024; платіжна інструкція № 668 від 25.01.2024; платіжна інструкція № 737 від 29.01.2024; платіжна інструкція № 911 від 02.02.2024; платіжна інструкція № 1074 від 09.02.2024; платіжна інструкція № 11978 від 05.11.2024; платіжна інструкція № 12149 від 08.11.2024; платіжна інструкція № 12337 від 14.11.2024; податкова накладна № 1/1 від 30.11.2023 та квитанція № 1; податкова накладна № 2/1 від 04.12.2023 та квитанція № 1; податкова накладна № 3/1 від 05.12.2023 та квитанція № 1; податкова накладна № 4/1 від 06.12.2023 та квитанція № 1; податкова накладна № 5/1 від 07.12.2023 та квитанція № 1; податкова накладна № 6/1 від 08.12.2023 та квитанція № 1; податкова накладна № 7/1 від 14.12.2023 та квитанція № 1; податкова накладна № 8/1 від 18.12.2023 та квитанція № 1; податкова накладна № 1/1 від 12.01.2024 та квитанція № 1; податкова накладна № 2/1 від 19.01.2024 та квитанція № 1; податкова накладна № 4/1 від 23.01.2024 та квитанція № 1; податкова накладна № 5/1 від 26.01.2024 та квитанція № 1; витяг платника ПДВ ТОВ "Агровіка"; витяг платника ПДВ ТОВ "ГРАНОВА УКРАЇНА".
Відповідач у відзиві на позов (вх. № 935 від 27.01.2026, створений у підсистемі "Електронний суд" 26.01.2026), заперечує проти позовних вимог, посилаючись, зокрема, на наступне :
- відповідач повністю та належним чином виконав свої зобов'язання перед позивачем по договору № ГРП-67 від 30.11.2023 року та поставив йому товар у передбачені договором строки , а саме : 930,034 тони кукурудзи 3 класу вартістю 4 233 428,40 грн;
- 08.11.2024 між сторонами було укладено Договір поставки № 0811. Відповідно до умов п. 4.4 Договору № 0811 Покупець, якщо інше не передбачено специфікацією, проводить розрахунки з постачальником наступним чином - 86% вартості Товару протягом 10 банківських днів та 14% вартості після реєстрації податкової накладної. У п. 5 специфікації №1 від 08.11.24 року сторони визначили, що оплата здійснюється на умовах передоплати, та 86% вартості товару сплачується за умови підписання даної специфікації. Відповідач стверджує, що оскільки означена специфікація була підписана, та у позивача виникло зобов'язання про сплату 2 414 880,00 грн (86% від вартості товару).
Враховуючи вищевикладене відповідач наголошує, що отримані від позивача грошові кошти за платіжними інструкціями від 08.11.2024 року №12149 (на суму 713 800,00 грн) та №12337 від 14.11.2024 року (на суму 1 701 080,00 грн) є набутими саме за Договором поставки №0811 від 08.11.2024 року та є передплатою за означеним Договором.
29.01.2026 позивач надав відповідь на відзив (вх. № 1120), у якій останній погоджується з твердженнями відповідача щодо кількості поставленого ним товару, проте не погоджується з зазначеною у відзиві його вартістю. Позивач наголошує, що згідно наявних у матеріалах справи копій видаткових накладних вартість поставленого відповідачем в межах Договору № ГРП-67 від 30.11.2023 товару становить 4 214 117,81 грн.
Також позивач спростовує твердження відповідача про те, що платежі від 08.11.2024 року на суму 713 800,00 грн та від 14.11.2024 року на суму 1 701 080,00 грн набуті за Договором поставки №0811 від 08.11.2024 року. В обґрунтування заперечень позивач зазначає, що згідно платіжних інструкцій № 12149 та №12337 призначення платежу по кожній із них вказано "За зернові по дог №ГРП-67 від 30.11.2023". Тобто підстав зарахувати кошти на інший Договір, ніж той, що безпосередньо визначений в платіжній інструкції, у відповідача не було.
06.04.2026 від позивача надійшли додаткові пояснення у справі (вх. № 4405 від 03.04.2026), згідно яких останній зазначає, що у позовній заяві була допущена технічна помилка, а саме : лист до ТОВ "Агровіка" з вимогою про повернення коштів був направлений відповідачу не 14.02.2024 року, а 14.02.2025 року. На підтвердження цього факту позивач надав копію відповідного листа від 14.02.2025 року, а також докази його направлення відповідачу.
Інших заяв по суті спору до суду не надходило.
2. Процесуальні питання, вирішені судом.
20.11.2025 року до Господарського суду Полтавської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРАНОВА УКРАЇНА" до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Агровіка" про стягнення 3 002 716,56 грн, з яких : 517 523,25 грн збитки, завдані внаслідок нереєстрації податкових накладних, 2 222 242,43 грн безпідставно отримані кошти, 195 940,26 грн інфляційні втрати, 67 010,62 грн 3% річних.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.11.2025 року справу № 917/2156/25 розподілено судді Ківшик О.В.
Суд ухвалою від 25.11.2025 прийняв позовну заяву до розгляду і відкрив провадження у справі №917/2156/25; призначив справу до розгляду у порядку загального позовного провадження в підготовче засідання на 23.12.2025 на 09:00 та встановив строки для подання заяв по суті справи.
02.12.2025 від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРАНОВА УКРАЇНА" адвоката Ковальчука Т.О. через систему "Електронний Суд" надійшла заява про участь у судовому засіданні 23.12.2025 о 09:00 по справі №917/2156/25 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду (вх. №15543).
Суд ухвалою від 09.12.2025 заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРАНОВА УКРАЇНА" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів задовольнив.
12.12.2025 від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Агровіка" адвоката Діденка І.В. через систему "Електронний Суд" надійшла заява про участь у судовому засіданні 23.12.2025 о 09:00 по справі №917/2156/25 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду (вх. №16503).
Суд ухвалою від 22.12.2025 заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Агровіка" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів задовольнив.
Через оголошення сигналу "повітряна тривога" призначене на 23.12.2025 року на 09:00 год судове засідання не відбулося.
Суд ухвалою від 23.12.2025 продовжив строк проведення підготовчого провадження на 30 днів; повідомив сторони про наступну дату підготовчого засідання: 27.01.2026 на 09:00; забезпечив участь представнику позивача - адвокату Ковальчук Тарасу Олександровичу та представнику відповідача - адвокату Діденку Івану Васильовичу у судовому засіданні у справі №917/2156/25 призначеному на 27.01.2026 року о 09:00 год, зал №6 в режимі відеоконференції.
У судовому засіданні 19.02.2026 представник відповідача заявив усне клопотання про поновлення строку на подання відзиву на позовну заяву.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін.
За змістом ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, зокрема, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
Згідно з ч. 1 ст. 42 ГПК України учасники справи мають право, зокрема, подавати докази.
Згідно з ч. 3 ст. 80 ГПК України відповідач повинен подати суду докази разом з поданням відзиву.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 161 ГПК України заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Підстави, час та черговість подання заяв по суті справи визначаються цим Кодексом або судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 165 ГПК України у відзиві відповідач викладає заперечення проти позову. Відзив підписується відповідачем або його представником. До відзиву додаються, зокрема, докази, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем. Відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.
За ч. 1, 2 ст. 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Процесуальні права здійснюються відповідно до принципів змагальності (ст. 13 ГПК України) та диспозитивності (ст. 14 ГПК України).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Мала проти України" по. 4436/07 від 03.07.2014 зазначено, що "ключовим для концепції справедливого розгляду справи як у цивільному, так і кримінальному провадженні є те, щоб скаржник не був позбавлений можливості ефективно представляти свою справу в суді та мав змогу нарівні із протилежною стороною користуватися правами, передбаченими принципом рівності сторін. Принцип рівності сторін вимагає "справедливого балансу між сторонами", і кожній стороні має бути надано відповідну можливість для представлення своєї справи в умовах, що не ставлять її у суттєво невигідне становище порівняно з її опонентом".
У п. 5.16 постанови від 23 січня 2020 року у справі № 925/186/19 Верховний Суд зазначив, що оскільки згідно з практикою Європейського суду з прав людини "надмірний формалізм" може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції; це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду позову заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (рішення у справі ZUBAC v. CROATIA ("Зубац проти Хорватії") від 5 квітня 2018 року).
Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з необхідністю забезпечення рівності усіх учасників судового процесу та змагальності сторін, суд 19.02.2026 на підставі ст. 119 ГПК України протокольною ухвалою визнав причини пропуску процесуального строку для подання відзиву поважними та задовольнив клопотання відповідача про поновлення строку на подання відзиву та долучення його до матеріалів справи.
У судовому засіданні 19.02.2026 року з огляду на вчинення усіх необхідних процесуальних дій у даній справі для виконання завдань підготовчого провадження, встановлених частиною 1 статті 177 ГПК України, та закінчення встановленого строку підготовчого провадження, суд оголосив протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 17.03.2026 року на 11:00.
Судове засідання, призначене на 17.03.2026 року, не відбулося в зв'язку з перебуванням судді Ківшик О.В. на лікарняному.
Суд ухвалою від 23.03.2026 призначив дату судового розгляду справи по суті на 31.03.2026 на 11:30.
У судове засідання 31.03.2026 представник відповідача не з'явився (не під'єднався до відеоконференції судового засідання), останній був належним чином повідомлений про дату та час проведення судового засідання.
У судовому засіданні 31.03.2026 під час розгляду справи по суті представник позивача на задоволенні позову наполягав.
У судовому засіданні 31.03.2026 року оголошено протокольну ухвалу про перерву в судовому засіданні з розгляду справи по суті до 07.04.2026 до 12:15 год.
Суд ухвалою від 31.03.2026 повідомив відповідача про перерву в судовому засіданні з розгляду справи по суті до 07.04.2026 до 12:15.
У судовому засіданні 07.04.2026 року представник позивача на задоволенні позову наполягав, представник відповідача проти позову заперечував, суд дослідив усі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
Суд 16.04.2026 після судових дебатів суд оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення та час його проголошення : 16.04.2026 об 09:40.
В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв : складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
Суд також зазначає, що з урахуванням умов воєнного стану в Україні, загальної ситуації в Україні та особливого режиму роботи суду, спрямованого на необхідності збереження життя і здоров'я суддів, працівників апарату та відвідувачів суду, суд здійснює розгляд справи №917/2156/25 у розумний строк, тобто такий, що є об'єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав.
Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
У судовому засіданні 16.04.2026 суд проголосив вступну та резолютивну частини рішення згідно з ч. 6 ст. 233, ст. 240 ГПК України.
3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.
30 листопада 2023 року між ТОВ "ГРАНОВА УКРАЇНА" (далі - Покупець) та ТОВ "Агровіка" (далі - Постачальник) було укладено Договір поставки № ГРП-67 від 30.11.2023 року (далі - Договір № ГРП-67, арк.с. 52-55).
У Договорі № ГРП-67 сторони узгодили, зокрема, наступне :
- Постачальник зобов'язується поставити і передати у власність Покупця сільськогосподарську продукцію на умовах узгоджених і вказаних у Договорі та/або Специфікаціях до Договору, а Покупець зобов'язується здійснити приймання та оплату товару (п. 1.1 Договору № ГРП-67);
- найменування, асортимент, кількість та якісні характеристики товару визначаються у Специфікаціях (п. 1.2 Договору № ГРП-67);
- базисні ціни товару визначаються сторонами у специфікаціях та є фіксованими та такими, що не підлягають зміні в однобічному порядку. Сумою Договору є сума всіх Специфікацій, які укладені для поставки товару. Ціна товару визначається в гривні (п. 2.1 та п. 2.2 Договору № ГРП-67);
- Покупець, якщо інше не передбачено в Специфікації, проводить розрахунки з Постачальником наступним чином : 86% вартості товару протягом 10-ти банківських днів за умови виконання п. 3.6.1, п. 7.5 договору та наявності у Покупця належним чином оформлених екземплярів договору та специфікацій; 14% вартості товару після реєстрації податкової накладної згідно п. 3.7 Договору та за умови виконання п. 3.6.2 Договору (п. 2.4 Договору № ГРП-67);
- строк, пункт поставки та умови поставки визначаються у в Специфікаціях до Договору (п. 3.1 Договору № ГРП-67);
- поставка вважається виконаною з дати отримання Покупцем останньої партії Товару від його загальної кількості зазначеної у Специфікаціях (п. 3.2 Договору № ГРП-67);
- Постачальник зобов'язується складати податкові накладні та розрахунки коригування до податкових накладних відповідно до законодавства України. Для уникнення розбіжностей одночасно з поданням документів, зазначених в п. 3.6, Постачальник обов'язково надсилає засобами сертифікованого програмного забезпечення податкову накладну на затвердження Покупцем. В разі затвердження податкової накладної Покупцем, Постачальник зобов'язаний зареєструвати таку податкову накладну в Єдиному реєстрі податкових накладних протягом 5 (п'яти) банківських днів, але не пізніше строків, встановлених законодавством України. У випадку виникнення у Покупця збитків у зв'язку з не виконанням або неналежним виконанням Постачальником своїх зобов'язань, визначених ПК України, а також цим пунктом договору, Постачальник зобов'язаний відшкодувати покупцю усі збитки, що він зазнав у повному обсязі. Сума понесених збитків обчислюється Покупцем та залежить від суми податкового кредиту та втрат, не підтверджених податковим органом. Крім цього, відшкодуванню підлягають суми, штрафів пені та інших донарахувань, які були нараховані співробітниками податкової служби при перевірках цих господарських операцій (п. 3.7 Договору № ГРП-67);
- цей Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє до 30.06.2024, а в частині невиконаних зобов'язань - до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань та може бути пролонгований за усною згодою сторін (п. 7.1 Договору № ГРП-67).
В рамках Договору № ГРП-67 сторонами було складено шість Специфікацій (арк.с. 57-59), які підписані представниками сторін та скріплено печатками сторін, а саме :
- Специфікація № 1 від 30.11.2023 на поставку кукурудзи 3 класу у кількості 200 тон (+/-10%), вартістю 880 000,00 грн (з ПДВ). Пунктом 6 Специфікації визначено, що термін постачання з 30.11.2023 по 11.12.2023;
- Специфікація № 2 від 03.12.2023 на поставку кукурудзи 3 класу у кількості 200 тон (+/-10%), вартістю 900 000,00 грн (з ПДВ). Пунктом 6 Специфікації визначено, що термін постачання з 05.12.2023 по 15.12.2023;
- Специфікація № 4 від 05.01.2024 на поставку кукурудзи 3 класу у кількості 35 тон (+/-10%), вартістю 168 000,00 грн (з ПДВ). Пунктом 6 Специфікації визначено, що термін постачання з 05.01.2024 по 15.01.2024;
- Специфікація № 5 від 18.01.2024 на поставку кукурудзи 3 класу у кількості 100 тон (+/-10%), вартістю 463 000,00 грн (з ПДВ). Пунктом 6 Специфікації визначено, що термін постачання з 18.01.2024 по 28.01.2024;
- Специфікація № 6 від 25.01.2024 на поставку кукурудзи 3 класу у кількості 100 тон, вартістю 453 000,00 грн (з ПДВ). Пунктом 6 Специфікації визначено, що термін постачання з 25.01.2024 по 05.02.2024;
- Специфікація № 7 від 06.02.2024 на поставку кукурудзи 3 класу у кількості 150 тон (+/-10%), вартістю 675 000,00 грн (з ПДВ). Пунктом 6 Специфікації визначено, що термін постачання з 06.02.2024 по 16.02.2024.
Відповідачем на виконання умов Договору № ГРП-67 поставлено, а позивачем прийнято 930,034 тон кукурудзи 3 класу на суму 4 214 117,81 грн (в т.ч. 517 523,24 грн ПДВ). Ця обставина визнається сторонами та підтверджується наявними у матеріалах справи копіями видаткових накладних, а саме : № 1 від 30.11.2023 на суму 667 392,15 грн; № 2 від 04.12.2023 на суму 166 496,04 грн; № 3 від 05.12.2023 на суму 187 830,08 грн; № 4 від 06.12.2023 на суму 173 970,07 грн; № 5 від 07.12.2023 на суму 355 140,14 грн; № 5/1 від 08.12.2023 на суму 182 520,07грн; № 7 від 14.12.2023 на суму 500 763,69 грн; № 8 від 18.12.2023 на суму 172 326,83 грн; № 1 від 12.01.2024 на суму 167 886,39 грн; № 2 від 19.01.2024 на суму 144 918,87 грн; № 3 від 22.01.2024 на суму 155 938,27 грн; № 4 від 23.01.2024 на суму 163 161,06 грн; № 5 від 26.01.2024 на суму 491 413,88 грн; № 4 від 07.02.2024 на суму 684 360,27 грн (арк.с. 38-44).
На виконання умов Договору № ГРП-67 позивач провів наступні оплати : 01.12.2023 у розмірі 574 184,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 2730; 05.12.2023 у розмірі 146 126,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 2839; 07.12.2023 у розмірі 317 131,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 2931; 08.12.2023 у розмірі 693 132,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 3005; 14.12.2023 у розмірі 167 478,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 3145; 18.12.2023 у розмірі 156 457,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 3275; 22.12.2023 у розмірі 179 604,24 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 3507; 28.12.2023 у розмірі 100 000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 3784; 16.01.2024 у розмірі 147 368,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 355; 23.01.2024 у розмірі 200 000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 581; 25.01.2024 у розмірі 200 000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 668; 29.01.2024 у розмірі 500 000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 737; 02.02.2024 у розмірі 50 000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 911; 09.02.2024 у розмірі 190 000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 1074; 05.11.2024 у розмірі 400 000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 11978; 08.11.2024 у розмірі 713 800,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 12149; 14.11.2024 у розмірі 1 701 080,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 12337.
Загальна сума проведених позивачем оплат за поставлений відповідачем товар в рамках Договору № ГРП-67 складає 6 436 360,24 грн (копії платіжних інструкцій наявні у матеріалах справи, арк.с. 60-77).
У означених платіжних інструкціях позивачем вказано наступне призначення платежів: "За зернові по дог №ГРП-67 від 30.11.2023". Ця обставина відповідачем не спростована.
Позивач зазначає, що оскільки ним в рамках Договору № ГРП-67 було сплачено на користь відповідача 6 436 360,24 грн, а останнім поставлено позивачу товару на загальну суму 4 214 117,81 грн, у позивача виникла переплата у розмірі 2 222 242,43 грн.
14.02.2025 року позивачем було надіслано на електронну пошту відповідача, яка зазначена у Договорі, лист вих. № 14/02-25/01 з проханням повернути надмірно перераховані кошти у розмірі 1 701 080,00грн. Означена обставина відповідачем не спростовується.
За твердженням позивача відповідач на лист не відреагував, жодних дій щодо повернення коштів не здійснив. Означена обставина відповідачем не спростована.
Враховуючи вищевикладене позивач просить суд стягнути з відповідача 2 222 242,43 грн безпідставно отриманих грошових коштів.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем на підставі виписаних видаткових накладних подано на реєстрацію наступні податкові накладні : від 30.11.2023 № 1/1 на загальну суму 667 392,15 грн та суму ПДВ у розмірі 81 960,44 грн; від 04.12.2023 № 2/1 на загальну суму 166 496,04 грн та суму ПДВ у розмірі 20 446,88 грн; від 05.12.2023 № 3/1 на загальну суму 187 830,07 грн та суму ПДВ у розмірі 23 066,85 грн; від 06.12.2023 № 4/1 на загальну суму 173 970,06 грн та суму ПДВ у розмірі 21 364,74 грн; від 07.12.2023 № 5/1 на загальну суму 355 140,14 грн та суму ПДВ у розмірі 43 613,70 грн; від 08.12.2023 № 6/1 на загальну суму 182 520,08 грн та суму ПДВ у розмірі 22 414,75 грн; від 14.12.2023 № 7/1 на загальну суму 500 763,68 грн та суму ПДВ у розмірі 61 497,29 грн; від 18.12.2023 № 8/1 на загальну суму 172 326,83 грн та суму ПДВ у розмірі 21 162,94 грн; від 12.01.2024 № 1/1 на загальну суму 167 886,39 грн та суму ПДВ у розмірі 20 617,63 грн; від 19.01.2024 № 2/1 на загальну суму 144 918,87 грн та суму ПДВ у розмірі 17 797,05 грн; від 23.01.2024 № 4/1 на загальну суму 163 161,06 грн та суму ПДВ у розмірі 20 037,32 грн; від 26.01.2024 № 5/1 на загальну суму 491 413,88 грн та суму ПДВ у розмірі 60 349,07 грн (копії наявні у матеріалах справи).
Згідно наявних у матеріалах справи копій квитанцій про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (арк.с. 26-37), реєстрація означених поданих податкових накладних була зупинена контролюючим органом.
Також контролюючим органом в квитанції № 1 запропоновано Постачальнику надати пояснення та копії документів достатніх для прийняття рішення про реєстрації податкової накладної. При цьому Постачальником не вчинено належний дій для подання необхідних документів, як це передбачено чинним законодавством.
За твердженням позивача відповідачем не було подано на реєстрацію податкові накладні, що стосуються поставки (реалізації) Товару за видатковими накладними : № 3 від 22.01.2024, сума з ПДВ 155 938,27 грн, сума ПДВ 19 150,31 грн; № 4 від 07.02.2024, сума з ПДВ 684 360,27 грн, сума ПДВ 84 044,24 грн.
Зупинення вищезазначених податкових накладних та факт неподання на реєстрацію податкових накладних відповідачем не спростовується.
Позивач наголошує, що за загальним правилом для розблокування податкової накладної платник має право подати розблокувальні документи з поясненням протягом 365 календарних днів, наступних за датою виникнення податкових зобов'язань, проте відповідач в установлений строк (365 днів) не вчинив жодних дій для складання та належної реєстрації податкових накладних.
Оскільки реєстрація податкових накладних відповідача від 30.11.2023 № 1/1, від 04.12.2023 № 2/1, від 05.12.2023 № 3/1, від 06.12.2023 № 4/1, від 07.12.2023 № 5/1, від 08.12.2023 № 6/1, від 14.12.2023 № 7/1, від 18.12.2023 № 8/1, від 12.01.2024 № 1/1, від 19.01.2024 № 2/1, від 23.01.2024 № 4/1, від 26.01.2024 № 5/1 була зупинена, а податкові накладні, що стосуються поставки (реалізації) Товару за видатковими накладними : № 3 від 22.01.2024, № 4 від 07.02.2024 відповідачем не було подано на реєстрацію, тобто відповідач не вчинив жодних дій щодо надання пояснень, копій документів, проведення розрахунку коригування, та не усунув недоліки, позивач вважає, про наявність протиправної поведінки у діях відповідача.
Враховуючи те, що відповідач встановленого Податковим кодексом України обов'язку щодо реєстрації та подання податкових накладних не виконав, останній позбавив позивача права включити суму ПДВ до складу податкового кредиту та відповідно, скористатись правом на зменшення податкового зобов'язання на суму 517 523,25 грн, що спричинило для позивача збитки на цю суму.
Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з цим позовом.
4. Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення, та висновки господарського суду за результатами вирішення спору.
Відповідно до пункту 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України встановлено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Податкова накладна та/або розрахунок коригування до неї, складені та зареєстровані після 1 липня 2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження. Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня. Датою та часом надання податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронному вигляді до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, є дата та час, зафіксовані у квитанції. Якщо протягом операційного дня не надіслано квитанції про прийняття або неприйняття, або зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування, така податкова накладна вважається зареєстрованою в Єдиному реєстрі податкових накладних. Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних повинна здійснюватися з урахуванням граничних строків: для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 1 по 15 календарний день (включно) календарного місяця, - до останнього дня (включно) календарного місяця, в якому вони складені; для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, - до 15 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені; для розрахунків коригування, складених постачальником товарів/послуг до податкової накладної, що складена на отримувача - платника податку, в яких передбачається зменшення суми компенсації вартості товарів/послуг їх постачальнику, - протягом 15 календарних днів з дня отримання такого розрахунку коригування до податкової накладної отримувачем (покупцем). Порядок ведення Єдиного реєстру податкових накладних встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Покупець має право звіряти дані отриманої податкової накладної на відповідність із даними Єдиного реєстру податкових накладних. Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період (абзац 8 пункту 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України).
Як вбачається з матеріалів справи, зазначену норму Податкового кодексу України відповідач не виконав, чим порушив право позивача на нарахування та включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту. Ця обставина відповідачем не спростована.
Стаття 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) визначає, що податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу (підп. 14.1.178); податкове зобов'язання для цілей розділу V цього Кодексу - загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді (підп. 14.1.179); податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу (підп. 14.1.181).
Згідно із п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на рахунок платника податку банку/небанківському надавачу платіжних послуг як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг, оплата яких здійснюється електронними грошима, - дата зарахування електронних грошей платнику податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, на електронний гаманець, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;
б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку. Для документів, складених в електронній формі, датою оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку, вважається дата, зазначена у самому документі як дата його складення відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", незалежно від дати накладення електронного підпису.
Пунктом 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:
а) придбання або виготовлення товарів та послуг;
б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного капіталу та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);
в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;
г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу;
ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
Згідно з п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:
- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
- дата отримання платником податку товарів/послуг.
Згідно п. 198.3 ст. 198 ПКУ право на податковий кредит має платник ПДВ уммежах господарської діяльності протягом звітного податкового періоду за всіма покупками, незалежно від напрямку їх використання.
Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складення податкової накладної / розрахунку коригування.
Суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних/розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням строку реєстрації, включаються до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкові накладні/розрахунки коригування до таких податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше ніж через 365 календарних днів з дати складення податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних.
Відповідно до положень п. п. 201.1, 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України, на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з використанням кваліфікованого електронного підпису або удосконаленого електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, уповноваженої платником особи відповідно до вимог Закону України "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги" та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін; податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
Наведеними нормами Податкового кодексу України на продавця товарів/послуг покладено обов'язок в установлені терміни скласти податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Матеріалами справи підтверджується таке :
- реєстрація податкових накладних відповідача від 30.11.2023 № 1/1 на загальну суму 667 392,15 грн та суму ПДВ у розмірі 81 960,44 грн; від 04.12.2023 № 2/1 на загальну суму 166 496,04 грн та суму ПДВ у розмірі 20 446,88 грн; від 05.12.2023 № 3/1 на загальну суму 187 830,07 грн та суму ПДВ у розмірі 23 066,85 грн; від 06.12.2023 № 4/1 на загальну суму 173 970,06 грн та суму ПДВ у розмірі 21 364,74 грн; від 07.12.2023 № 5/1 на загальну суму 355 140,14 грн та суму ПДВ у розмірі 43 613,70 грн; від 08.12.2023 № 6/1 на загальну суму 182 520,08 грн та суму ПДВ у розмірі 22 414,75 грн; від 14.12.2023 № 7/1 на загальну суму 500 763,68 грн та суму ПДВ у розмірі 61 497,29 грн; від 18.12.2023 № 8/1 на загальну суму 172 326,83 грн та суму ПДВ у розмірі 21 162,94 грн; від 12.01.2024 № 1/1 на загальну суму 167 886,39 грн та суму ПДВ у розмірі 20 617,63 грн; від 19.01.2024 № 2/1 на загальну суму 144 918,87 грн та суму ПДВ у розмірі 17 797,05 грн; від 23.01.2024 № 4/1 на загальну суму 163 161,06 грн та суму ПДВ у розмірі 20 037,32 грн; від 26.01.2024 № 5/1 на загальну суму 491 413,88 грн та суму ПДВ у розмірі 60 349,07 грн була зупинена;
- відповідачем не було подано на реєстрацію податкові накладні, що стосуються поставки (реалізації) Товару за видатковими накладними : № 3 від 22.01.2024, сума з ПДВ 155 938,27 грн, сума ПДВ 19 150,31 грн; № 4 від 07.02.2024, сума з ПДВ 684 360,27 грн, сума ПДВ 84 044,24 грн.
Означені обставини відповідачем не спростовуються.
У Постановах Об'єднаної Палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.06.2023 у справі № 916/334/22 та Верховного Суду від 07.06.2023 у справі № 916/334/22 зазначено, що факт відсутності реєстрації податкових накладних у ЄРПН через нездійснення контрагентом за договором відповідних дій або через відмову податкового органу у їх реєстрації є достатнім доказом протиправної поведінки відповідача, порушення ним господарського зобов'язання - наданої ним гарантії того, що контрагент за договором матиме право на користування податковим кредитом у розмірі суми ПДВ, який визначено договором у складі ціни.
У постанові від 01.03.2023 у справі № 925/556/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала наступне: "10.1. Застосовуючи в контексті спірних правовідносин норми статей 22, 1166, 1173 ЦК України, підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17, підпункту 114.3.2. пункту 114.2 статті 114 та пункту 201.10 статті 201 ПК України, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що збільшення податкового кредиту є майновим інтересом покупця товарів/послуг, який з 1 січня 2015 року за загальним правилом реалізовується після виконання продавцем у публічно-правових відносинах з державою обов'язку скласти та зареєструвати в ЄРПН податкову накладну.10.2. Водночас покупець не є стороною публічно-правових відносин між продавцем і контролюючим органом щодо реєстрації податкових накладних. До моменту виникнення права на включення суми ПДВ за операцію з придбання товарів/послуг до складу податкового кредиту взаємодія держави і покупця зводиться лише до можливості покупця подати на продавця скаргу, що в силу пункту 201.10 статті 201 ПК України зумовлює лише обов'язок контролюючого органу провести документальну перевірку продавця, спонукати виконати який покупець не може.10.3. Оскільки саме від продавця, який має законом визначений обов'язок вчинити дії, необхідні для реєстрації податкової накладної в ЄРПН (а також може у необхідних випадках ефективно оскаржити рішення, дії чи бездіяльність контролюючого органу, які перешкодили виконати цей обов'язок), залежить реалізація покупцем означеного вище майнового інтересу, пов'язаного з одержанням права на податковий кредит з ПДВ за наслідками господарської операції, він (продавець) залишається відповідальним перед своїм контрагентом у господарській операції за наслідки невчинення цих дій".
Враховуючи те, що реєстрація податкових накладних відповідача від 30.11.2023 № 1/1, від 04.12.2023 № 2/1, від 05.12.2023 № 3/1, від 06.12.2023 № 4/1, від 07.12.2023 № 5/1, від 08.12.2023 № 6/1, від 14.12.2023 № 7/1, від 18.12.2023 № 8/1, від 12.01.2024 № 1/1, від 19.01.2024 № 2/1, від 23.01.2024 № 4/1, від 26.01.2024 № 5/1 була зупинена, а податкові накладні, що стосуються поставки (реалізації) товару за видатковими накладними : № 3 від 22.01.2024, № 4 від 07.02.2024 відповідачем не було подано на реєстрацію, тобто останній не вчинив жодних дій щодо надання пояснень, копій документів та не усунув недоліки, суд приходить до висновку про наявність протиправної поведінки у діях відповідача.
У Постанові Верховного Суду від 01.12.2023 року у справі № 926/3347/22 зазначено, що обов'язок доведення наявності збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками покладається на Позивача. Чинне законодавство не містить вимог щодо певних засобів доказування, якими можуть підтверджуватися обставини (факти), що стосуються реєстрації податкових накладних. Право Позивача надавати докази щодо таких обставин (фактів) не може бути обмежене діями чи бездіяльністю контролюючого органу щодо проведення чи непроведення ним відповідної перевірки, оскільки права покупця у випадку порушення продавцем свого обов'язку щодо належної реєстрації податкових накладних зводяться лише до можливості подання скарги, проте ініціювати проведення податкової перевірки контролюючим органом покупець не може. Отже, обставини (факти), що стосуються реєстрації податкових накладних, можуть підтверджуватися не тільки матеріалами відповідної перевірки контролюючим органом, а й, зокрема, податковими накладними, розрахунками коригування тощо.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 05.06.2019 у справі №908/1568/18 зазначила, що обов'язок продавця зареєструвати податкову накладну є обов'язком платника податку у публічно-правових відносинах, а не обов'язком перед покупцем, хоча невиконання цього обов'язку може завдати покупцю збитків. Тому позовна вимога покупця про зобов'язання продавця здійснити таку реєстрацію не є способом захисту у господарських правовідносинах, і не підлягає розгляду в суді жодної юрисдикції. Натомість належним способом захисту для позивача може бути звернення до контрагента з позовом про відшкодування збитків, завданих внаслідок порушення контрагентом за договором обов'язку щодо складення та реєстрації податкових накладних.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 236 ГПК України).
За приписами статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Відповідно до частин 1, 2 статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) витрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
За змістом статті 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права та законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Зважаючи на зазначені норми, для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи (порушення зобов'язання); 2) шкідливого результату такої поведінки - збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ст. 15,16 ЦК України).
Матеріалами справи підтверджується, що позивач повністю сплатив відповідачу за товар, отриманий на підставі Договору № ГРП-67, що підтверджується платіжними дорученнями на загальну суму 4 214 117,81 грн (в тому числі ПДВ 517 523,24 грн). Відповідач встановленого Податковим кодексом України обов'язку щодо реєстрації та подання податкових накладних не виконав, чим позбавив позивача права включити суму ПДВ до складу податкового кредиту та відповідно, скористатись правом на зменшення податкового зобов'язання на суму 517 523,24 грн, що спричинило для позивача збитки на вказану суму.
Відповідачем не надано доказів відсутності своєї вини у встановленому порушенні. Докази відшкодування заподіяної шкоди в розмірі 517 523,24 грн в матеріалах справи відсутні.
Враховуючи наведені норми законодавства та встановлені судом обставини, суд вважає, що наявні усі елементи складу цивільного правопорушення, що є підставою для настання цивільно-правової відповідальності відповідача, а збитки, заподіяні внаслідок порушення податкового законодавства в сумі 517 523,24 грн підлягають стягненню з відповідача.
Згідно з п.1 ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Суд встановив, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який регулюється нормами §3 та §1 глави 54 ЦК України.
Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань відповідно до ЦК України, і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.
За приписами ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно ст. 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
За приписами ст. 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару (ст. 692 ЦК України).
За умовами ч.1, 2 ст. 693 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
За приписами ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною першою ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.
Як вже зазначалось судом у описовій частині цього рішення, у п. 7.1 Договору № ГРП-67 сторони узгодили, що цей Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє до 30.06.2024, а в частині невиконаних зобов'язань - до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань та може бути пролонгований за усною згодою сторін.
Матеріалами справи підтверджується, що позивач належним чином виконав зобов'язання за вищезазначеним Договором №ГРП-67 щодо здійснення ним оплати за поставлений відповідачем в рамках означеного договору товар у розмірі 4 214 117,81 грн, а відповідач поставив позивачу товар на означену суму. Ця обставина відповідачем не спростовується.
Отже, враховуючи належне виконання сторонами умов Договору №ГРП-67, умови п.7.1 цього Договору та приписи ст. 599 ЦК України, означений Договір є припиненим з 30.06.2024.
Відповідно до матеріалів справи, після припинення дії Договору №ГРП-67 позивачем було перераховано відповідачу кошти в сумі 2 222 242,43 грн, а саме : 08.11.2024 у розмірі 713 800,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 12149; та 14.11.2024 у розмірі 1 701 080,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 12337.
У означених платіжних інструкціях позивачем вказано призначення платежів: "За зернові по дог №ГРП-67 від 30.11.2023".
Позивач зазначає, що оскільки ним в рамках Договору № ГРП-67 було сплачено на користь відповідача 6 436 360,24 грн, а останнім поставлено позивачу товару на загальну суму 4 214 117,81 грн, у позивача виникла переплата у розмірі 2 222 242,43 грн, яку останній просить суд стягнути з відповідача.
Стосовно позовних вимог в цій частині суд зазначає таке.
У разі припинення зобов'язань сторін за договором, позивач має право розраховувати на стягнення з відповідача сплаченої йому передоплати на підставі статті 1212 ЦК України, оскільки її положення застосовуються також при поверненні виконаного однією із сторін у зобов'язанні у разі, коли підстава, на якій воно було набуте, відпала, тобто у разі, коли договір є припиненим.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:
1) повернення виконаного за недійсним правочином;
2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;
3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;
4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Аналіз статті 1212 ЦК України вказує на те, що правова природа інституту безпідставного отримання чи збереження майна (предмет регулювання) - це відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала. Для виникнення зобов'язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.
Недоговірне зобов'язання виникає в особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Це зобов'язання виникає в особи з моменту безпідставного отримання нею такого майна (коштів) або з моменту, коли підстава їх отримання відпала (подібний висновок викладено у п.п.57-60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.02.2024 у справі №910/3831/22 (провадження № 12-45гс23)).
Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовiдносин i їх юридичному змісту. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (аналогічні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №320/5877/17, від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі №922/3412/17, від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19).
Верховний суд України у своїй постанові від 25 серпня 2022 року у справі № 903/357/21 дійшов наступного висновку: "Положення глави 83 ЦК України "Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави" застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. Зокрема, набуття відповідачем як однією зі сторін зобов'язання коштів за рахунок іншої сторони не в порядку виконання договірного зобов'язання, а поза підставами, передбаченими договором, внаслідок перерахування на рахунок відповідача понад вартість товару, який було поставлено, виключає застосування до правовідносин сторін норм зобов'язального права, а є підставою для застосування положень статті 1212 ЦК України".
Таким чином відповідач набув грошові кошти у розмірі 2 222 242,43 грн без достатньої правової підстави. При цьому, усвідомлюючи безпідставність набуття ним коштів, не повернув їх позивачу.
Згідно абзацу 1 частини першої статті 1214 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави.
Судом встановлено наступне :
- сторонами було виконано їх зобов'язання по Договору № ГРП-67, зокрема, відповідач у встановлені у специфікаціях терміни поставив позивачу товар на загальну суму 4 214 117,81 грн, остання поставка була здійснена 07.02.2024. Ця обставина сторонами не спростовується;
- після припинення дії Договору № ГРП-67 позивачем з посиланням на цей договір було перераховано відповідачу кошти 2 222 242,43 грн, а саме : 08.11.2024 у розмірі 713 800,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 12149; та 14.11.2024 у розмірі 1 701 080,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 12337.
Враховуючи обізнаність відповідача про припинення дії Договору № ГРП-67, останній, отримавши від позивача кошти у сумі 2 222 242,43 грн, з урахуванням принципу розумної обачності мав усвідомлювати, що ці кошти отримані ним без належної правової підстави, а також про обов'язок повернути вказану суму позивачу.
Однак, в матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження повернення відповідачем здійсненої позивачем оплати. На наявність таких відповідач не посилається.
З огляду на вищевикладене, грошові кошти, перераховані позивачем відповідачу за платіжними інструкціями від 08.11.2024 № 12149 та від 14.11.2024 № 12337 на загальну суму 2 222 242,43 грн, у зв'язку з припиненням договору №ГРП-67, підлягають поверненню позивачеві.
За таких обставин, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовної вимоги про стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 2 222 242,43 грн, як такої, що є документально доведеною, обґрунтованою та відповідачем у встановленому ГПК України порядку не спростованою, у зв'язку з чим позов в цій частині підлягає задоволенню.
Судом не оцінюються як правомірні посилання відповідача на те, що оскільки 08.11.2024 між сторонами було укладено Договір поставки № 0811, ним правомірно було зараховано як передоплату за означеним договором сплачені позивачем грошові кошти за платіжними інструкціями від 08.11.2024 року №12149 (на суму 713 800,00 грн) та №12337 від 14.11.2024 року (на суму 1 701 080,00 грн).
Відхиляючи вказані заперечення відповідача, суд зазначає наступне.
По-перше, такі твердження відповідача є голослівними, оскільки документально не підтверджені, в тому числі й щодо зарахування зустрічних однорідних вимог.
По-друге, як встановив суд, у означених платіжних інструкціях позивачем вказано наступне призначення платежів : "За зернові по дог №ГРП-67 від 30.11.2023".
Право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику, особі, що здійснює відповідний платіж, а тому до списання грошових коштів з рахунку платник наділений правом змінити реквізит "призначення платежу" шляхом відкликання платіжного доручення.
Однак, у випадку, якщо грошові кошти зараховано на рахунок отримувача, переказ набуває статусу завершеного (ч. 1 ст. 49 Закону України "Про платіжні послуги"). Аналогічні положення містить Інструкція про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг, затверджена Постановою Правління НБУ від 29.07.2022 р. № 163.
Згідно зі ст. 40 Закону України "Про платіжні послуги" форма та порядок надання платіжної інструкції визначаються в договорі між користувачем та надавачем платіжних послуг, якщо інше не передбачено законодавством. Національний банк України у своїх нормативно-правових актах визначає обов'язкові реквізити платіжних інструкцій, особливості їх оформлення, захисту, прийняття до виконання.
Відповідно до п. 37 Інструкції про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг, затвердженої Постановою Правління НБУ від 29.07.2022 №163, платіжна інструкція, оформлена платником в електронній або паперовій формі, повинна містити такий обов'язковий реквізит як "призначення платежу".
Пунктом 41 Інструкції передбачено, що платник заповнює реквізит "призначення платежу" платіжної інструкції так, щоб надавати отримувачу коштів повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється платіжна операція. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України.
Відповідно до пункту 28 Інструкції про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг, ініціатор має право відкликати платіжну інструкцію до списання коштів з рахунку платника або до настання дати валютування платіжної інструкції (до настання моменту безвідкличності платіжної інструкції). Умови, за яких платіжна інструкція може бути відкликана ініціатором, визначені в розділах II, IV та VI цієї Інструкції.
Платіжна інструкція може бути відкликана тільки в повній сумі. Ініціатор для відкликання платіжної інструкції надає надавачу платіжних послуг розпорядження за формою та в порядку, визначених у договорі з надавачем платіжних послуг.
Відповідно до ч. 2 ст. Закону України "Про платіжні послуги" після списання коштів з рахунку платника або настання дати валютування платіжної інструкції для ініціатора настає момент безвідкличності платіжної інструкції.
Тобто, з моменту перерахування грошових коштів на рахунок отримувача обов'язок банку з виконання доручення платника вважається виконаним. Внесення змін до призначення платежу такого платіжного доручення є неможливим. А питання уточнення інформації, вказаної у реквізиті "призначення платежу" виконаного платіжного доручення вирішується сторонами у порядку, узгодженому між ними, без участі банку. Зазначене підтверджувалося Національним Банком України в листі від 09.06.2011 № 25-111/1438-7141 "Про заміну інформації у реквізиті "призначення платежу", яким встановлено, що після списання коштів з рахунку платника питання щодо уточнення інформації, зазначеної у реквізиті "призначення платежу", вирішується між сторонами без участі банку.
Отже, саме на позивача як платника покладено обов'язок заповнення платіжного документа в частині реквізиту "призначення платежу" та саме він відповідає за дані, що зазначені в цьому реквізиті платіжного доручення.
При цьому, можливість проведення зарахування в рахунок оплати (повернення коштів) за конкретним договором безпосередньо залежить від змісту реквізиту "призначення платежу" платіжного доручення, згідно з яким платник (у даному випадку - позивач) здійснював платіж контрагенту (у даному випадку - відповідачу) на виконання договору.
Аналогічну правову позицію містять постанови Верховного Суду від 16.05.2018 р. у справі № 910/20378/16, від 10.02.2020 р. у справі № 909/146/19.
Визначальним у змісті наведених законодавчих норм, якими регулюється правильність заповнення платіжного доручення, є те, що вони регулюють правовідносини між банком та платником, у той час, як зміна волевиявлення у розпорядженні коштами є господарськими правовідносинами та визначається цивільно-правовими угодами, укладеними між сторонами. У цій справі це Договір № ГРП-67 від 30.11.2023.
Таке правозастосування відповідає практиці Верховного Суду, викладеній у постановах від 19.06.2018 у справі № 809/34/17, від 01.07.2020 у справі № 824/74/19-а.
Як слідує з матеріалів справи, у платіжних інструкціях від 08.11.2024 року №12149 (на суму 713 800,00 грн) та №12337 від 14.11.2024 року (на суму 1 701 080,00 грн) позивач вказав припинений на час оплати Договір № ГРП-67 від 30.11.2023, укладений між сторонами. Ця обставина відповідачем не спростовується.
Верховний Суд у постановах від 14.02.2023 та від 05.09.2023 у справі № 917/1283/21 зазначив, що за змістом висновків, наведених у постановах Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 809/34/17, від 01.07.2020 у справі № 824/74/19-а, йдеться про можливість наступного уточнення, а не зміни інформації, вказаної у реквізиті "призначення платежу" виконаного платіжного доручення.
Поняттям "уточнення призначення платежу" охоплюються вчинені після списання коштів за платіжним дорученням дії конкретних суб'єктів господарювання (платника та отримувача коштів) з внесення окремих несуттєвих правок, виправлення описок, надання уточнень до реквізиту "призначення платежу" платіжного доручення, які повністю не змінюють підставу платежу та здійснюються суб'єктами господарювання за взаємним волевиявленням на договірних засадах, але без участі банку.
Тобто "уточнення призначення платежу" передбачає можливість обміну платника та отримувача коштів листами-уточненнями із внесенням окремих незначних правок, виправленням описок, наданням уточнень до реквізиту "призначення платежу" виконаного платіжного доручення.
Таким чином, основна відмінність між "зміною призначення платежу" та "уточненням призначення платежу" полягає в тому, що з моменту списання банком грошових коштів з рахунку платника "зміна призначення платежу" є недопустимою, натомість з цього моменту стає можливим виключно "уточнення призначення платежу" безпосередньо платником та отримувачем коштів без участі банку, яке може проявлятися, зокрема, в уточненні або назви, або номера, або дати документа (договір, накладна, рахунок тощо), на виконання якого вчинявся платіж, але ні в якому разі не всіх вказаних реквізитів одночасно, що по суті вже означатиме недопустиму "зміну призначення платежу" виконаного платіжного доручення (постанова Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 05.09.2023 р. у справі № 917/1283/21).
Матеріали справи не містять доказів того, що позивач здійснював уточнення призначення платежу згідно платіжних інструкцій 08.11.2024 року №12149 та №12337 від 14.11.2024 року або змінював призначення платежу. Позивач заперечує як внесення уточнень призначення платежу згідно вищезазначених платіжних інструкцій, так і зміни призначення платежу.
Отже, враховуючи викладене, зарахування відповідачем грошових коштів, сплачених позивачем згідно платіжних інструкцій 08.11.2024 року №12149 та №12337 від 14.11.2024 як передоплата за Договором поставки № 0811, фактично є зміною призначення платіжних інструкцій, що є недопустимим.
Відповідно п. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Дія статті 625 ЦК України поширюється на всі види грошових зобов'язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов'язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України. Тому у разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3% річних та інфляційні нарахування від простроченої суми відповідно до частини другої статті 625 ЦК України (означена правова позиція наведена в Постанові Верховного суду України від 22.07.2024 року у справі № 331/3385/20). Подібні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 та від 16 травня 2018 року у справі № 14-16цс18.
Невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Позивач заявив до стягнення з відповідача 195 940,26 грн інфляційних втрат за період з грудня 2024 по жовтень 2025 та 67 010,62 грн 3% річних за період з 18.11.2024 по 19.11.2025, нарахованих за несвоєчасне повернення безпідставно отриманих грошових коштів.
Суд, перевіривши розмір заявлених вимог в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат, не виявив завищення їх розміру з боку позивача, а тому вимоги в цій частині є правомірними та підлягають задоволенню повністю.
При прийнятті цього рішення судом враховано правовий висновок Великої Палати Верховного Суду від 07.02.2024 року у справі № 910/3831/22 (провадження № 12-45гс23).
За приписами ч. 1 та ч. 2 ст. 161 ГПК України при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи, зокрема, є: позовна заява; відзив на позовну заяву.
Відповідач контррозрахунку ціни позову не надав, незгоди щодо арифметичної правильності розрахунку у відзиві не висловив, вимогу не заперечив.
Згідно з приписами частини 4 статті 165 ГПК України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті.
Згідно із ч. 2-3 ст.13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч.1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Судом досліджено всі докази, наявні у матеріалах справи.
Допустимих доказів в спростування зазначеного чи будь-яких інших обґрунтованих заперечень по суті спору відповідач суду не надав.
Отже, з аналізу наведених норм права та поданих доказів, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підтверджені документально та нормами матеріального права, відповідачем не спростовані, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.
Стосовно розподілу судових витрат.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при укладенні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При зверненні з позовом до суду згідно платіжної інструкції № 7382 від 20.11.2025 позивач сплатив судовий збір у розмірі 36 032,60 грн (арк.с. 77). Зарахування судового збору у розмірі 36 032,60 грн до спеціального фонду Державного бюджету України підтверджується відповідною довідкою (арк.с. 83).
Виходячи з результатів вирішення цього спору сплачений позивачем судовий збір покладається на відповідача в розмірі 36 032,60 грн.
Керуючись статтями 129, 232-233, 236-238, 240 ГПК України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агровіка" (вул.Прилуцька, 67, с.Верхоярівка, Пирятинський район, Полтавська область, 37000, код ЄДРПОУ 38276148) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРАНОВА УКРАЇНА" (вул. Лейпцизька, 15, м. Київ, 01015, код ЄДРПОУ 44868696) збитки завдані порушенням обов'язку щодо складення та реєстрації податкових накладних у сумі 517 523,25 грн, безпідставно отримані грошові кошти у розмірі 2 222 242,43 грн, інфляційні втрати у розмірі 195 940,26 грн, 3 % річних у розмірі 67 010,62 грн та судовий збір у розмірі 36 032,60грн.
Видати наказ з набранням рішенням законної сили.
3. Рішення надіслати учасникам справи в порядку, встановленому ст. 242 ГПК України.
Рішення підписано 27.04.2026 року.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ст. 256 ГПК України).
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України).
Суддя О.В.Ківшик