65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"27" квітня 2026 р.м. Одеса Справа № 916/943/26
Господарський суд Одеської області у складі судді Литвинової В.В., розглянувши справу
за позовом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради
до відповідача - Приватного акціонерного товариства "ВФ Україна"
про стягнення 24938,74грн
16.03.2026 до суду надійшла через підсистему «Електронний суд» позовна заява Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до Приватного акціонерного товариства "ВФ Україна" про стягнення 24938,74грн неустойки за прострочення повернення об'єкта оренди за договором оренди від 18.07.2013 № ТГО-293/13, нарахованої за період з 01.04.2025 по 06.10.2025 (день повернення орендованого майна за актом приймання-передачі).
Ухвалою від 18.03.2026 суд відкрив провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без призначення засідань. Цією ухвалою суд встановив Відповідачу строк протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі (ст. 251, 252 ГПК України) подати до суду відзив на позов з документальним обґрунтуванням викладених в ньому обставин, заяви з процесуальних питань (за наявності), належним чином засвідчені копії статутних та реєстраційних документів; для подання заперечень встановити строк 5 днів від дня отримання відповіді на відзив.
Відповідач отримав ухвалу 18.03.2026 в своєму електронному кабінеті, що підтверджується довідкою про доставку електронного документу.
24.03.2026, у встановлений строк, відповідач подав відзив на позов, в якому просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог; притягнути позивача до відповідальності за невиконання рішень суду, службової невідповідності, зловживання процесуальними правами та здирництво, про що винести окрему ухвалу та направити відповідне подання до правоохоронних органів з метою здійснення перевірки дій посадових осіб організації позивача.
Відповідач посилається на те, що в провадженні Господарського суду Одеської області по тому самому об'єкту оренди вже була розглянута справа № 916/1551/25 за позовом Департаменту комунальної власності до ПрАТ «ВФ Україна» про стягнення заборгованості за договором оренди № ТГО-293/13 від 18.07.2013р. в розмірі 107682,00 грн. та про виселення. Рішенням Господарського суду Одеської області від 12.11.2025 позов задоволено частково. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «ВФ УКРАЇНА» на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради 48684,16 грн неустойки та 1825,32 грн витрат зі сплати судового збору. В решті позову відмовлено. Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що Департамент комунальної власності Одеської міської ради має право на нарахування неустойки на підставі частини другої статті 785 Цивільного кодексу України, враховуючи встановлення обставин закінчення строку дії укладеного між сторонами договору оренди - 02.05.2021 та повернення відповідачем об'єкта оренди лише 06.10.2025 Водночас, місцевий господарський суд встановив, що позивачем невірно визначено період нарахування неустойки, при цьому зазначив, що при розрахунку розміру неустойки за неповернення майна з оренди після припинення дії договору оренди позивачем було безпідставно включено до її складу податок на додану вартість, а також врахував наявність підстав для зменшення заявленої до стягнення суми неустойки, стягнуто 48 684,16 грн. неустойки, 1 825,32 грн витрат зі сплати судового збору. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 19 лютого 2026 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Однак, за поясненнями відповідача, для бухгалтерії та керівника позивача рішення суду «не мають обов'язкового значення» хоч би вони і набрали законної сили та ґрунтувались на постановах Верховного суду. В своїй новій, вже третій, позовній заяві позивач зазначає, що неустойка за прострочення повернення об'єкта оренди за період з 01.04.2025 по 06.10.2025, яка за розрахунком Департаменту складає 24 938,83 грн., однак не додає розрахунку суми боргу , оскільки додана табличка не є розрахунком, а якимись невідомо звідки взятими числами), не враховує рішення і постанови суду, а також абсолютно ігнорує судові рішення, в яких судом вже визначено порядок нарахування неустойки по даному договору.
Відповідач зазначає, що позивач при розрахунку неустойки неправомірно включає ПДВ та індексацію орендної плати, а також не врахував, що відповідач сплатив балансоутримувачу 6074,95грн за період з 15.04.2025 по 30.10.2026 та позивачу 639,45грн. З огляду на викладене, відповідач наводить власний розрахунок неустойки, розмір якої становить ( (1003,10х2) х 6 місяців + 401,24 (за шість днів) ) - (6 074,95 грн. (сплачених на рахунок балансоутримувача КП «ТМО») + 639,45 грн. (сплачених ДКВ ТМО)) = 12 438,44 - 6714,4 = 5 724,04 грн.
Крім того, відповідач просить зменшити розмір неустойки на 95%, тобто до 286,20грн.
Відповідач надав докази сплати сплатив балансоутримувачу - КП «Теплопостачання міста Одеси» 6074,95грн за період з 15.04.2025 по 30.10.2025.
24.03.2026 позивач подав до суду відповідь на відзив, якою просить позов задовольнити. Крім того, позивач додав до відповіді на відзив розрахунок заборгованості, який ніким не підписаний, і в якому не зазначено, який же розмір неустойки за результатами цього розрахунку.
У відповіді на відзив позивач також зазначає, що за даними фінансової звітності Департаменту у період з 01.04.2025 по 06.10.2025 відповідачем сплачено 639,84грн. Відповідно до правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 27.05.2025 у справі №904/8325/21, розмір неустойки за ч.2 ст.785 ЦК України повинен обчислюватися виходячи з розміру орендної плати, що діяла на момент припинення договору оренди. Так, за поясненнями позивача, станом на квітень 2021 року (останній місяць орендних відносин між сторонами, оскільки договір був припинений 01.05.2021), орендна плата складала 1243,85 грн.
Згідно з ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Розглянувши матеріали справи, суд
встановив:
18.07.2013 між Комунальним підприємством “Теплопостачання міста Одеси», як орендодавцем, та Приватним акціонерним товариством “МТС Україна», як орендарем, укладено договір оренди №ТГО-293/13, відповідно до умов якого:
-орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування об'єкт оренди загальною площею 2,0 кв.м, який розташований за адресою: м. Одеса, вул. Ільфа і Петрова, 41/1 (частина крівлі будівлі ЦТП №81б), далі за текстом - об'єкт оренди (пункт 1.1.);
-передача в оренду об'єкта, зазначеного у пункті 1.1. цього договору, здійснюється на підставі Цивільного та Господарського кодексів України, розпорядження міського голови від 11.07.2013 №726-01р “Про передачу в оренду Приватному акціонерному товариству “МТС Україна» частини дахів центральних теплових пунктів, що розташовані в м. Одеса» (пункт 1.2.);
-термін дії договору оренди: з 18.07.2013 до 18.06.2016 (пункт 1.3.);
-орендна плата визначається на підставі статті 19 Закону України “Про оренду державного та комунального майна», Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України 04.10.1995 з наступними змінами та доповненнями, рішень Одеської міської ради і виконкому Одеської міської ради (пункт 2.1.);
-за орендоване нерухоме майно орендар зобов'язується сплачувати орендну плату, що становить за перший, після підписання договору оренди, місяць 402,70 грн (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції) та є базовою ставкою орендної плати за місяць. Орендна плата з урахуванням податку на додану вартість складає 483,24грн, ПДВ - 80,54 грн; розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за минулий місяць на щомісячний індекс інфляції, що друкується Мінстатом України; податок на додану вартість розраховується відповідно до вимог чинного законодавства (пункт 2.2.);
-до орендної плати не входить плата за комунальні послуги, вартість експлуатаційних витрат, плата за користування земельною ділянкою та інші послуги, які надаються спеціалізованими організаціями (пункт 2.3.);
-орендар вносить орендну плату щомісячно до 15 числа поточного місяця, незалежно від результатів його господарської діяльності (пункт 2.4.);
-орендодавець зобов'язується передати орендарю в оренду об'єкт оренди згідно з пунктом 1.1. цього договору за актом приймання-передачі, який підписується обома сторонами (пункт 3.3.);
-вказане у пункті 1.1. нерухоме майно орендодавцем передається орендарю виключно для використання під розміщення та експлуатацію телекомунікаційного обладнання (пункт 4.1.);
-після закінчення строку дії договору чи у випадку його дострокового розірвання, орендар зобов'язаний у 15-денний термін передати орендодавцю приміщення за актом у належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі в оренду (пункт 4.4.);
-у випадку припинення дії цього договору у зв'язку із закінченням строку чи дострокового розірвання договору, орендар сплачує орендну плату по день підписання акту приймання-передачі приміщень (пункт 4.6.);
-за несвоєчасне внесення орендної плати орендар сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення. Нарахування пені за прострочення виконання обов'язку припиняється через один рік з дня, коли обов'язок повинен був бути виконаний (пункт 5.2.);
-у разі невнесення орендарем орендної плати напротязі 3-х місяців з дати закінчення терміну платежу, орендодавець має право відмовитися від договору і вимагати повернення об'єкта оренди; також орендодавець має право відмовитись від договору оренди у разі невикористання орендарем об'єкту оренди за його профільним призначенням в порядку, передбаченому цим договором та законодавством України; у разі відмови орендодавця від договору оренди, договір є розірваним з моменту укладення акту приймання-передачі орендованого приміщення (пункт 5.3.);
-питання, не врегульовані цим договором, вирішуються у відповідності з чинним законодавством України (пункт 7.1.);
-зміна або розірвання договору можуть мати місце за погодженням сторін; зміни та доповнення, що вноситься до договору, розглядаються сторонами напротязі 20 днів і вносяться у тій самій формі, в якій укладено цей договір; одностороння відмова від виконання умов договору та внесених змін не допускається (пункт 7.5.);
-після закінчення строку дії договору, орендар має переважне право на його продовження на нових умовах, у разі належного виконання ним умов договору та за відсутності у орендодавця наміру щодо передачі об'єкта оренди на наступний термін на конкурсних засадах (пункт 7.7.);
-у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору, він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором (пункт 7.8.);
-вступ орендаря у користуванням приміщеннями настає одночасно з підписанням акту приймання-передачі вказаних приміщень (пункт 7.13.).
18.07.2013 Комунальне підприємство “Теплопостачання міста Одеси» передало, а Приватне акціонерне товариство “МТС Україна» прийняло в строкове платне користування частину покрівлі будівлі ЦТП №81б, площею 2,0 кв.м, розташованої за адресою: м. Одеса, вул. Ільфа і Петрова, 41/1, що перебуває на балансі Комунального підприємства “Теплопостачання міста Одеси», під розміщення телекомунікаційного обладнання, про що 18.07.2013 складено відповідний акт приймання-передачі до договору оренди №ТГО-293/13 від 18.07.2013.
16.04.2018 між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради, як орендодавцем, та Приватним акціонерним товариством “ВФ УКРАЇНА», як орендарем, укладено додатковий договір №1 про внесення змін до договору оренди №ТГО-293/13 від 18.07.2013.
Відповідно до пункту 1 додаткового договору №1 від 16.04.2018 сторони за взаємною згодою домовились внести наступні зміни до договору оренди №ТГО-293/13 від 18.07.2013 об'єкта оренди, загальною площею 2,0 кв.м, що розташований за адресою: м.Одеса, вул.Ільфа і Петрова, 41/1 (частина крівлі будівлі ЦТП №81б), укладеного між Комунальним підприємством “Теплопостачання міста Одеси» та Приватним акціонерним товариством “МТС Україна» (балансоутримувач: Комунальне підприємство “Теплопостачання міста Одеси»), далі за текстом - договір:
-керуючись рішенням Одеської міської ради від 26.04.2017 №1962-VII “Про визнання таким, що втратило чинність, рішення Одеської міської рад від 27.06.2006 року №56-V “Про впорядкування роботи виконавчих органів Одеської міської ради з виконання функцій орендодавця нежилих приміщень, що знаходяться в комунальній власності територіальної громади м. Одеси», рішенням Одеської міської ради від 26.07.2017 №2284-VII “Про визначення органу, уповноваженого управляти майном, яке є комунальною власністю територіальної громади міста Одеси», та на підставі акту приймання - передачі від 16.04.2018 у преамбулі та розділі “Місцезнаходження сторін» договору назву орендодавця змінити на “Департамент комунальної власності Одеської міської ради» (підпункт 1.1. пункту 1 додаткового договору №1 від 16.04.2018);
-у преамбулі цього договору назву орендаря змінити на “Приватне акціонерне товариство “ВФ УКРАЇНА» (підпункт 1.2. пункту 1 додаткового договору №1 від 16.04.2018);
-пункт 1.3. розділу “Предмет договору» доповнити наступним: “ 1.3. Продовжити термін дії цього договору до 01 червня 2018 року (до першого червня дві тисячі вісімнадцятого року» (підпункт 1.3. пункту 1 додаткового договору №1 від 16.04.2018);
-підпункт 2.2. пункту 2 “Порядок розрахунків» договору доповнити наступним: “з 01.01.2018 орендар перераховує орендну плату, у встановленому даним договором розмірі, з урахуванням індексу інфляції та ПДВ, на поточний рахунок Департаменту комунальної власності Одеської міської ради: № 37326027001909, банк одержувача ГУДКСУ в Одеській області, МФО 828011, код ЄДРПОУ 26302595».
Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за минулий місяць на щомісячний індекс інфляції, що друкується Мінстатом України.
Податок на додану вартість розраховується відповідно до вимог чинного законодавства.
Розподіл щомісячної суми орендної плати та перерахування її на рахунок балансоутримувача та орендодавця проводиться орендарем у порядку, визначеному рішенням Одеської міської ради про бюджет міста Одеси на відповідний бюджетний рік» (підпункт 1.4. пункту 1 додаткового договору №1 від 16.04.2018);
-орендар зобов'язаний вносити орендну плату щомісячно до 15 числа поточного місяця, незалежно від результатів його господарської діяльності (підпункт 1.5. пункту 1 додаткового договору №1 від 16.04.2018);
-сплату фактичних витрат за користування водою, каналізацією, газом, електроенергією, центральним опаленням, іншими комунальними послугами, а також земельною ділянкою орендар здійснює за вказаними балансоутримувачем банківськими реквізитами, на підставі наданих балансоутримувачем рахунків (підпункт 1.6. пункту 1 додаткового договору №1 від 16.04.2018).
Згідно із пунктом 2 додаткового договору №1 від 16.04.2018 інші умови договору залишаються без змін.
У пункті 3 додаткового договору №1 від 16.04.2018 сторони узгодили, що даний додатковий договір про внесення змін до договору оренди нежитлового приміщення від 18.07.2013 №ТГО-293/13 є невід'ємною частиною цього договору, який підписано у трьох автентичних примірниках, що мають однакову юридичну силу, по одному для кожної сторони договору, а один - балансоутримувачу.
Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.03.2023 у справі №916/2512/22, залишено без змін рішення від 21.12.2022 про відмову в задоволенні позовних вимог Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до Приватного акціонерного товариства "ВФ Україна", третя особа - Комунальне підприємство “Теплопостачання міста Одеси», про стягнення 6788,38грн заборгованості з орендної плати за договором від 18.07.2013 № ТГО-239/13 та 40481,23 грн неустойки у зв'язку з простроченням повернення об'єкта оренди за період з 10.03.2020 по 30.11.2020.
Зазначені судові рішення у справі № 916/2512/22 відповідно до частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України є преюдиційними по відношенню до даної справи.
Так, в постанові Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.03.2023 у справі №916/2512/22 встановлено, що «з огляду на відсутність передбаченої пунктом 7.8. договору заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди, договір № ТГО-293/13 від 18.07.2013 було продовжено автоматично після 01.06.2018 на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Оскільки договором було передбачено строк його дії саме терміном 2 роки 11 місяців, відповідно, дія договору № ТГО-293/13 від 18.07.2013 була продовжена на цей строк, тобто до 01.05.2021, починаючи з 01.06.2018.»
В подальшому, Департамент комунальної власності Одеської міської ради (далі - позивач, Департамент) звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Приватного акціонерного товариства “ВФ УКРАЇНА» (далі - відповідач, ПрАТ “ВФ УКРАЇНА»), в якому просить суд:
1) виселити Приватне акціонерне товариство “ВФ УКРАЇНА» з частини крівлі будівлі ЦТП № 81б загальною площею 2,0 кв.м, яка розташована за адресою: м. Одеса, вул. Сім'ї Глодан (Ільфа і Петрова), 41/1, на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради;
2) стягнути з Приватного акціонерного товариства “ВФ УКРАЇНА» на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради неустойку за прострочення повернення об'єкта оренди у розмірі 107 682,00 грн за період з 02.05.2021 по 31.03.2025.
За цим позовом Господарським судом Одеської області було відкрито провадження у справі № 916/1551/25.
06.10.2025 відповідач повернув позивачу частину крівлі будівлі ЦТП №81б, загальною площею 2,0 кв.м, яка розташована за адресою: м. Одеса, вул. Сім'ї Глодан (Ільфа і Петрова), 41/1, про що свідчить акт повернення з оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності від 06.10.2025, який підписано орендодавцем - Департаментом комунальної власності Одеської міської ради, орендарем - Приватним акціонерним товариством “ВФ УКРАЇНА» та балансоутримувачем комунального майна - Комунальним підприємством “Теплопостачання міста Одеси».
Встановивши факт повернення орендованого майна позивачу, Господарський суд Одеської області ухвалою від 05.11.2025 у справі № 916/1551/25 закрив провадження у справі в частині виселення відповідача з об'єкта оренди у зв'язку з відсутністю предмета спору в цій частині.
Рішенням від 12.11.2025 у справі № 916/1551/25, яке залишено без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.02.2025, суд визнав обгрунтованими позовні вимоги про стягнення неустойки в сумі 81 140,26 грн. При цьому суд скористався своїм правом і зменшив розмір неустойки на 40%, тобто стягнув з відповідача 48684,16грн неустойки.
В даній справі № 916/943/26 позивач просить стягнути з відповідача 24938,74грн неустойки за прострочення повернення об'єкта оренди за договором оренди від 18.07.2013 № ТГО-293/13, нарахованої за період з 01.04.2025 по 06.10.2025 (день повернення орендованого майна за актом приймання-передачі).
Відповідно до ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.
Отже, саме наймодавець (в даному випадку позивач) має право звернутись з позовом про стягнення неустойки через несвоєчасне повернення орендованого майна.
Статтею 762 ЦК України встановлено, що за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Суд враховує правові позиції Верховного Суду, викладені в постанові від 06.02.2020 у справі № 915/1429/19, зокрема:
10.11. Аналіз частини першої статті 759 та частини першої статті 785 ЦК України дозволяє дійти висновку, що договір найму (оренди) зумовлює право наймача (орендаря) користуватися орендованим майном впродовж строку дії договору із сплатою наймодавцю (орендодавцю) орендної плати, погодженої умовами договору оренди; припинення договору найму зумовлює обов'язок наймача негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
10.12. Невиконання наймачем обов'язку щодо поверненні речі є підставою для виникнення права наймодавця на застосування до наймача особливого виду майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, який полягає у сплаті наймачем, який прострочив виконання обов'язку щодо повернення речі, неустойки у вигляді подвійної плати за користування річчю за час прострочення відповідно до частини другої статті 785 ЦК України.
Особливий статус зазначеної неустойки обумовлений тим, що зобов'язання наймача (орендаря) з повернення об'єкта оренди виникає після закінчення дії договору оренди, і наймодавець (орендодавець) в цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші засоби стимулювання до виконання, окрім використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном. При здійсненні оцінки правомірності заявлених вимог про стягнення неустойки в порядку частини другої статті 785 ЦК України обов'язковим для суду є врахування обставин невиконання орендарем зобов'язання щодо неповернення майна в контексті його добросовісної поведінки як контрагента за договором оренди, та її впливу на обставини неповернення майна орендодавцеві зі спливом строку дії орендних правовідносин.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною у постанові від 24.10.2019 у справі №904/3315/18, Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 13.12.2019 у справі №910/20370/17.
10.13. Зі змісту статей 610, 611, 612 ЦК України вбачається, що невиконання зобов'язання у погоджений сторонами в договорі строк є порушенням зобов'язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, встановлених договором або законом, зокрема, неустойки згідно з частиною другою статті 785 ЦК України. Законодавцем у частині першій статті 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Для застосування наслідків, передбачених частиною другою статті 785 ЦК України, необхідна наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов'язання, відповідно до вимог статті 614 ЦК України. Тобто судам необхідно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно цього обов'язку не виконав.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові 02.09.2014 у справі №3-85гс14, а також Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові 11.04.2018 у справі №914/4238/15, постанові 24.04.2018 у справі №910/14032/17 та у постанові 09.09.2019 у справі №910/16362/18.
До предмета доказування при вирішенні спорів щодо стягнення неустойки в порядку частини другої статті 785 ЦК України як подвійної плати за користування орендованим майном після спливу строку дії договору оренди входять обставини, пов'язані невжиттям орендарем належних заходів щодо повернення орендодавцю об'єкта оренди за наслідком припинення орендних правовідносин, за відсутності умов, які б перешкоджали орендарю вчасно повернути майно орендодавцю у визначений договором оренди строк; умисним ухиленням орендаря від обов'язку щодо повернення орендодавцю об'єкта оренди; утриманням орендованого майна у володінні орендаря та перешкоджанням орендарем у доступі орендодавця до належного йому об'єкта оренди; відсутністю з боку орендодавця бездіяльності та невчиненням ним дій, спрямованих на ухилення від обов'язку прийняти орендоване майно від орендаря та оформити повернення наймачем орендованого майна.
Обставини вчинення орендарем дій з повернення орендованого майна та відсутність у нього умислу на ухилення від повернення об'єкта оренди виключають можливість застосування орендодавцем до орендаря відповідальності у вигляді неустойки в порядку частини другої статті 785 ЦК України.
Аналогічну правову позицію викладено Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові від 08.05.2018 у справі №910/1806/17, Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 13.12.2019 у справі №910/20370/17 .
Судом встановлено, що відповідач не виконав свій обов'язок щодо вчасного повернення орендованого майна та оформлення повернення наймачем орендованого майна шляхом підписання акта приймання-передачі нерухомого майна після закінчення строку договору.
Як було зазначено вище, строк договору оренди від 18.07.2013 № ТГО-293/13 був до 01.05.2021. Відповідач повернув орендоване майно за актом приймання-передачі 06.10.2025.
Отже, прострочення повернення орендованого майна мало місце з 02.05.2021 до 06.10.2025.
При цьому, позовні вимоги про стягнення неустойки за прострочення повернення орендованого майна за договором оренди від 18.07.2013 № ТГО-293/13 за період з 02.05.2021 по 31.03.2025 розглядались судом в межах справи № 916/1551/25.
В даній справі № 916/943/26 позивач просить стягнути неустойку за інший період, а саме -з 01.04.2025 по 06.10.2025 (день повернення орендованого майна за актом приймання-передачі).
Доказів виконання обов'язку щодо негайного повернення орендованого майна після закінчення 01.05.2021 строку договору оренди відповідач суду не надав, доказів вчинення орендодавцем (Департаментом комунальної власності Одеської міської ради) дій, спрямованих на ухилення від прийняття об'єкта оренди від орендаря (відповідача у даній справі) після закінчення строку договору, або ухилення орендодавця від підписання акта приймання-передачі майна матеріали справи також не містять, і відповідачем такі докази не подавалися.
За таких обставин суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача неустойки за несвоєчасне повернення орендованого майна.
При цьому суд не бере до уваги розрахунок заборгованості (а.с. 71), доданий до відповіді на відзив, оскільки він ніким не підписаний, і в ньому не зазначено, який же розмір неустойки за результатами цього розрахунку. З огляду на викладене, суд відхиляє і посилання позивача на те, що станом на день припинення договору оренди розмір орендної плати становив 1243,85грн.
Також суд зауважує, що відповідач незважаючи на численну судову практику, яка свідчить про незаконність включення ПДВ до розміру орендної плати у випадку коли розраховується неустойка, все одно зазначив суму орендної плати з урахуванням ПДВ.
Перевіривши розрахунок неустойки, здійснений позивачем (а.с. 16), суд встановив, що він має недоліки.
По-перше, позивач неправомірно включив в період нарахування неустойки день, коли відповідач повернув позивачу орендоване майно за актом приймання-передачі - 06.10.2025.
Отже, правильним періодом для нарахування неустойки є з 01.04.2025 по 05.10.2025 включно.
Суд враховує, що в постанові від 27.05.2025 у справі № 904/8325/21 Верховний Суд зазначив (п 4.8) Згідно з частиною першою статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Правова природа плати за користування річчю (орендної плати) безпосередньо пов'язана із правомірним користуванням річчю протягом певного строку і обов'язок здійснення такого платежу є істотною ознакою орендних правовідносин, що випливає зі змісту регулятивних норм статей 759, 762, 763 Цивільного кодексу України, статей 283, 284, 286 Господарського кодексу України. Із припиненням договірних (зобов'язальних) відносин за договором оренди у наймача (орендаря) виникає новий обов'язок - негайно повернути наймодавцеві річ.
Після спливу строку дії договору оренди невиконання чи неналежне виконання обов'язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов'язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов'язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.
Такий правовий висновок викладено в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19.
Ураховуючи наведені положення законодавства можна дійти висновку про те, що з моменту припинення договору оренди та до часу повернення орендарем майна, орендодавець має право здійснити нарахування неустойки відповідно до положень частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України у розмірі подвійної плати за найм речі, тобто орендної плати.
При цьому розмір такої неустойки має розраховуватися виходячи із розміру орендної плати станом на день припинення договору оренди майна».
Як вже зазначено вище, строк договору оренди №ТГО-293/13 від 18.07.2013 було продовжено до 01.05.2021.
Отже, для розрахунку неустойки необхідно брати розмір орендної плати, встановлений саме договором оренди станом на день його припинення - 01.05.2021, який становить 1003,10грн на місяць без ПДВ, виходячи з обставин, встановлених рішенням суду у справі №916/1551/25.
ПДВ не враховується при нарахуванні неустойки, передбаченої ст. 785 ЦК України, виходячи з наступного.
Так, позивач не врахував, що пунктом 185.1. статті 185 ПК України визначено, що об'єктом оподаткування є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; ввезення товарів на митну територію України; вивезення товарів за межі митної території України; постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом. З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України.
Відповідно до п.188.1. ст.188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних від простроченої суми та інфляційні витрати, відшкодування шкоди, у тому числі відшкодування упущеної вигоди за рішеннями міжнародних комерційних та інвестиційних арбітражів або іноземних судів, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов'язань.
Вирішуючи питання щодо правильності та правомірності розрахунку позивача, який при його здійсненні до складу неустойки включив податок на додану вартість, суд виходить з такого.
В силу статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, при розгляді у подібних правовідносинах справи №916/1319/19 Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020 було викладені висновки про таке.
Податковим Кодексом України, як спеціальним нормативним актом, що визначає будь-які питання щодо оподаткування, елементи податку, підстави для надання податкових пільг та порядок їх застосування, не передбачено включення до бази оподаткування податком на додану вартість будь-яких заходів юридичної відповідальності за порушення господарських зобов'язань юридичною особою, а навпаки, прямо зазначено про те, що до складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені). При цьому, для цілей оподаткування законодавцем не передбачено виключень щодо спеціальної неустойки, передбаченої частиною другою статті 785 ЦК України.
Виходячи з аналізу частини другої статті 785 ЦК України, неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення її повернення, враховуючи природу її виникнення, не генерує додану вартість, оскільки не є товаром або послугою, її виникнення не пов'язане з впливом дій виробника/надавача послуг, розмір такої неустойки не залежить від вартості використаних продавцем/надавачем послуг сировини, інших товарів та додаткових послуг.
Неустойка, нарахована на підставі частини другої статті 785 ЦК України є спеціальною санкцією за порушення законодавства, вона не може бути об'єктом оподаткування податком на додану вартість в силу своєї правової природи як міри відповідальності.
З огляду на таке, Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що при розрахунку розміру неустойки згідно з частиною другою статті 785 ЦК України за неповернення майна з оренди після припинення дії договору найму до її складу не включається податок на додану вартість, який мав би сплачуватися орендарем орендодавцю у випадку правомірного користування майном.
Суд, перевіривши розрахунок позивача щодо стягнення з відповідача неустойки встановив, що його здійснено з безпідставним врахуванням сум ПДВ (розмір ПДВ становить 20%).
Також позивач не врахував, що для розрахунку неустойки необхідно брати розмір орендної плати, встановлений договором оренди станом на день його припинення.
З огляду на викладене, суд здійснив власний розрахунок неустойки.
Так, розмір неустойки становить за період з 01.04.2025 по 05.10.2025 становить 12360,78грн.
При цьому, відповідач частково сплатив позивачу суму 639,45грн, що не заперечується позивачем.
Таким чином, розмір неустойки становить 12360,78-639,45=11721,33грн.
Суд відхиляє посилання відповідача, що необхідно врахувати, що він сплатив балансоутримувачу - КП «Теплопостачання міста Одеси» 6074,95грн за період з 15.04.2025 по 30.10.2025, оскільки ці кошти були сплачені не позивачу.
А як вже зазначено вище, право на позов про стягнення неустойки відповідно до ст. 785 ЦК України має саме наймодавець (в даному випадку позивач), а не балансоутримувач.
Відповідач просить зменшити розмір неустойки на 95%
Санкція, передбачена частиною 2 статті 785 ЦК України, є неустойкою відповідно до визначення, наведеного у частині 1 статті 549 ЦК України в сукупності з частиною 2 статті 551 цього Кодексу (штрафною санкцією відповідно до визначення, наведеного у частині 1 статті 230 ГК України у сукупності з частиною 4 статті 231 цього Кодексу).
Таким чином, санкція, передбачена частиною 2 статті 785 ЦК України, є різновидом неустойки (штрафної санкції), яка є законною неустойкою і застосовується у разі, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі. Отже, така неустойка, передбачена частиною 2 статті 785 ЦК України, може бути зменшена судом за правилами частини 3 статті 551 цього Кодексу.
Схожі за змістом висновки викладено в постановах об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19 та від 16.08.2024 у справі № 910/14706/22, постанові Верховного Суду від 13.05.2025 у справі № 922/3639/24.
Згідно з частиною 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Статтею 233 ГК України (чинною на час виникнення спірних відносин) передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
У пунктах 8.20- 8.25, 8.32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 сформульовано такі висновки щодо застосування положень статті 3, 551 ЦК України:
“ 8.20. Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.
8.21. Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
8.22. Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
8.23. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
8.24. Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549- 552 ЦК України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.
8.25. Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.
8.32. Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань».
При цьому слід звернути увагу, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд з цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов'язання з вини кредитора - стаття 616 ЦК України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.
Так, судова практика щодо застосування вказаних норм ГК України та ЦК України наразі є усталеною і відповідно до неї при визначенні розміру неустойки судам належить керуватися наступними загальними підходами (правилами):
- обидва кодекси містять норми, які дають право суду зменшити розмір обрахованих за договором штрафних санкцій, але ГК України вказує на неспівмірність розміру штрафних санкцій з розміром збитків кредитора як на обов'язкову умову, за наявності якої таке зменшення є можливим, тоді як ЦК України виходить з того, що підставою зменшення можуть бути й інші обставини, які мають істотне значення;
- зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки;
- довести наявність обставин, які можуть бути підставою для відповідного зменшення, має заінтересована особа, яка заявила пов'язане з цим клопотання;
- неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора;
- господарський суд повинен надати оцінку як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення;
- закон не визначає ані максимального розміру, на який суди можуть зменшити нараховані відповідно до договору штрафні санкції, ані будь-який алгоритм такого зменшення;
- чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, а тому таке питання вирішується господарським судом згідно статті 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів;
- підприємництво за своєю суттю є ризикованою діяльністю, в Україні діє принцип свободи договору та заборони суперечливої поведінки, сторони добровільно уклали договір і визначили штрафні санкції, тому суд має зменшувати розмір таких санкцій саме у виключних випадках з урахуванням всіх обставин справи.
Тобто при вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій судам належить брати до уваги як обставини, прямо визначені у статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України, так і інші обставини, на які посилаються сторони і які мають бути доведені ними.
При цьому, суд не зобов'язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення штрафних санкцій; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення неустойки. Відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи. Суд повинен належним чином мотивувати своє рішення про зменшення неустойки, із зазначенням того, які обставини ним враховані, якими доказами вони підтверджені, які аргументи сторін враховано, а які відхилено (статті 86, 236 - 238 ГПК України).
Так, стаття 86 ГПК України передбачає, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина п'ята статті 236 ГПК України).
Таким чином, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Беручи до уваги предмет спору у даній справі, правовідносини, що склались між сторонами, а також з урахуванням загальних засад цивільного законодавства щодо справедливості, добросовісності, розумності, з метою забезпечення балансу інтересів сторін та за відсутності доказів понесення позивачем збитків у виниклих правовідносинах, суд дійшов обґрунтованого висновку, що заявлена до стягнення неустойка у розмірі подвійної плати за час прострочення виконання зобов'язання з повернення орендованого майна, яка була розрахована судом, підлягає зменшенню на 50%, тобто до суми 5860,67грн.
Стягнення неустойки у розмірі 5860,67 грн в даному випадку є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем свого обов'язку з повернення орендованого майна, проявом балансу між інтересами кредитора і боржника, узгоджується з нормами закону, які регулюють можливість такого зменшення, та є засобом недопущення використання неустойки ані як інструменту позивача для отримання безпідставних доходів, ані як способу відповідача уникнути відповідальності.
У даному випадку суд вважає, що зменшення неустойки на 50% не може трактуватись як спосіб ухилення відповідача від відповідальності за невиконання умов Договору оренди в частині несвоєчасного повернення об'єкту оренди, оскільки, з останнього стягується неустойка саме за ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, яка передбачає подвійну плату за користування річчю за час прострочення її повернення. Тобто, будь-яких збитків у позивача апріорі не виникло.
Отже, доказів, що свідчили б про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків в результаті дій відповідача, матеріали справи не містять.
Також суд зазначає, що розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частин першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду.
За таких обставин, враховуючи, що головною метою неустойки є стимулювання боржника до належного виконання зобов'язання і не лише майновий стан боржника може бути підставою для зменшення штрафних санкцій, беручи до уваги ступінь виконання відповідачем своїх зобов'язань (зокрема, добровільне виконання відповідачем обов'язку з повернення орендованого майна та продовження сплати ним орендних платежів за користування майном навіть після спливу строку дії договору) та відсутність жодного доказу на підтвердження погіршення фінансового стану позивача, виникнення ускладнень у здійсненні ним господарської діяльності чи завдання останньому збитків в результаті прострочення відповідача, суд вважає, що застосування штрафних санкцій не повинно лягати непомірним тягарем для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора, а відтак, суд, користуючись правом, наданим положеннями чинного законодавства, дійшов висновку про наявність правових підстав для зменшення належної до сплати суми неустойки до 5860,67грн, що є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання Приватним акціонерним товариством “ВФ УКРАЇНА» зобов'язань, проявом балансу між інтересами кредитора і боржника, узгоджується з нормами закону, які регулюють можливість такого зменшення, та є засобом недопущення використання неустойки ані як інструменту позивача для отримання безпідставних доходів, ані як способу відповідача уникнути відповідальності.
Стягнення з Приватного акціонерного товариства “ВФ УКРАЇНА» частини заявленої суми неустойки компенсує негативні наслідки, пов'язані з простроченням останнім виконання прийнятих на себе зобов'язань, а також відповідає принципу пропорційності, у той час як стягнення з відповідача штрафних санкцій у повному обсязі в умовах воєнного стану, на переконання суду, було б неспівмірним з негативними наслідками від порушення відповідачем відповідного зобов'язання.
З огляду на викладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню в сумі 5860,67грн.
Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, дійшов висновку задовольнити позовні вимоги частково.
Витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру позовних вимог, які визнані обгрунтованими 2662,40/24938,74*11721,33грн=1251,34грн
В даній справі суд врахував, що у разі зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено на підставі клопотання про зменшення суми пені.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 07.08.2018 у справі № 917/2013/17 (п. 4.30).
Крім того, в постанові Верховного Суду від 27.11.2024 у справі № 910/12603/23 викладено такі висновки:
"3.3 Згідно частини 1 статті 129 ГПК України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін (пункт 1); у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (пункт 2).
3.4 Відповідно до пункту 12 частини 3 статті 2 цього Кодексу серед основних засад (принципів) господарського судочинства визначено відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
3.5 Частиною 9 статті 129 ГПК України визначено, що якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
3.6 За результатами розгляду справи по суті (постанова Верховного Суду від 06.11.2024) вбачається, що спір між сторонами у даній справі виник внаслідок неправильних дій відповідача.
…3.8 Отже, справедливим, і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, є застосування частини 9 статті 129 ГПК України та необхідність покладення на відповідача сплаченого позивачем судового збору до суду першої, апеляційної, касаційної інстанцій, оскільки спір у даному випадку виник внаслідок неправильних дій відповідача".
В постанові Верховного Суду від 29.04.2025 у справі № 911/3065/23 зазначено (п. 5.40, 5.42), що розподіл судового збору залежить від правомірності та обґрунтованості заявлених позовних вимог. Водночас Верховний Суд зазначає, що судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки, оскільки таке зменшення не є наслідком необґрунтованості позовних вимог в цій частині, а є виключно застосуванням судом свого права на таке зменшення, передбаченого законодавством. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 19.12.2024 у справі № 922/1248/24, від 03.04.2018 у справі № 902/339/16, від 10.03.2021 у справі № 904/5702/19, від 14.06.2022 у справі № 905/2135/19.
Відповідач у відзиві просить притягнути позивача до відповідальності за невиконання рішень суду, службової невідповідності, зловживання процесуальними правами та здирництво, про що винести окрему ухвалу та направити відповідне подання до правоохоронних органів з метою здійснення перевірки дій посадових осіб організації позивача
Щодо зазначеного клопотання відповідача, то суд зазначає наступне.
Згідно з ст. 246 ГПК України суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу.
В даному випадку, суд розглянувши справу, задовольнив позовні вимоги частково, тобто неправильні розрахунки позивача не перешкоджають відповідачу та суду здійснити власні розрахунки, що і було здійснено.
З огляду на викладене, помилки позивача, здійснені ним при розрахунку суми боргу, стали підставою для часткового задоволення позову. Питання щодо службової невідповідності працівників позивача, які здійснюють неправильні розрахунки боргу, перебувають в сфері повноважень керівництва позивача, оскільки такі дії тягнуть за собою додаткові витрати позивача у вигляді сплати судового збору, який не відшкодовується за рахунок відповідача в повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 129, 232-240, 243, Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "ВФ Україна" (код 14333937, м. Київ, вул. Лейпцизька, 15) на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (код ЄДРПОУ 26302595, м. Одеса, вул. Артилерійська, 1) 5860,67грн неустойки та 1251,34грн судового збору.
3. В решті позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Південно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 27 квітня 2026 р.
Суддя В.В. Литвинова