16 лютого 2026 року м. Миколаїв Справа № 915/1132/25
Господарський суд Миколаївської області у складі:
судді Л.М. Ільєвої
при секретарі судового засідання І.С. Степановій
за участю представників:
від позивача - не з'явився,
від відповідача - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Миколаївської міської ради (54027, м. Миколаїв, вул. Адміральська, 20; e-mail: kancel@mkrada.gov.ua; код ЄДРПОУ 26565573) до Товариства з обмеженою відповідальністю “Друг и Ко» (54000, м. Миколаїв, пр. Богоявленський, 21-Г; код ЄДРПОУ 41365583) про стягнення 39083,46 грн., -
Миколаївська міська рада звернулась до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю “Друг и Ко» про стягнення заборгованості з орендної плати в сумі за період з 22.03.2018 по 23.06.2018 за користування земельною ділянкою площею 6659 кв.м з кадастровим номером 4810136900:01:017:0042, розташованою по пр. Богоявленському, 21-Г, в м. Миколаєві, посилаючись на наступне.
Миколаївською міською радою на підставі рішення від 19.11.2014 № 44/45 передано Миколаївській обласній організації Всеукраїнської спілки автомобілістів в оренду земельну ділянку площею 6659 кв.м (кадастровий номер 4810136900:01:017:0042) для обслуговування тимчасово розміщеної відкритої автостоянки по проспекту Богоявленському, будинок 21-г у місті Миколаєві. В подальшому, на підставі вказаного рішення між сторонами було укладено договір оренди землі від 18.06.2015 № 10897, зареєстрований у Миколаївській міській раді, про що в книзі реєстрації договорів оренди землі вчинено запис від 18.06.2015 за №10897.
Як зазначає позивач, відповідно до п. 3.1 договору останній діяв протягом 3 (трьох) років з дати його державної реєстрації (до 24.06.2018 року) та в подальшому продовжений не був.
Разом з цим, позивач, з посиланням на інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 15.05.2025 №4270313386, зазначає, що право власності на нерухоме майно, а саме: автостоянку, за адресою м. Миколаїв, просп. Богоявленський, будинок 21-г, на підставі договору купівлі-продажу від 22.03.2018 (серія та номер: 246, виданий нотаріусом Ліпатніковою Р.Г.), було набуто ТОВ «Друг и Ко» 22.03.2018.
Таким чином, як вказує позивач, ТОВ «Друг и Ко» набуло речове право власності на нерухоме майно за адресою м.Миколаїв, проспект Богоявленський, будинок 21-г, яке розташоване на земельній ділянці з кадастровим номером 4810136900:01:017:0042 загальною площею 6659 кв.м.
Так, за ствердженнями позивача, у період з 22.03.2018 по теперішній час фактичним користувачем земельної ділянки площею 6659 кв.м кадастровим номером 4810136900:01:017:0042, на якій розташований нежитловий об'єкт нерухомого майна (автостоянка) є відповідач, який не в повному обсязі сплачував кошти до міського бюджету за користування нею, чим були порушені права Миколаївської міської ради як органна місцевого самоврядування та власника земельної ділянки щодо неодержання коштів за час безоплатного використання земельної ділянки.
Позивач з посиланням на приписи п.п. 14.1.72, 14.1.73, 14.1.147 п. 14.1 ст.14, п.п. 269.1.1, 269.1.2 п. 269.1 ст. 269, п.п. 270.1.1 п. 270.1 ст. 270, п. 287.7 ст. 287 Податкового кодексу України зазначає, що відповідач не є власником земельної ділянки і постійним землекористувачем земельної ділянки, у зв'язку із чим не є платником плати за землю у формі земельного податку, тому єдиною можливою формою здійснення плати за землю для нього є орендна плата.
Крім того, позивач зазначає, що ним здійснювалися заходи щодо досудового врегулювання спору, однак, жодних дій щодо сплати відповідних коштів відповідачем не було зроблено.
Позивачем здійснено розрахунок недоодержаного доходу у розмірі орендної плати за період безоплатного використання відповідачем земельної ділянки площею 6659 кв.м з кадастровим номером 4810136900:01:017:0042 для обслуговування тимчасово розміщеної відкритої автостоянки по проспекту Богоявленському, будинок 21-г у місті Миколаєві, у період з 22.03.2018 по 23.06.2018, згідно з яким сума неотриманих міською радою коштів у вигляді орендної плати складає 39083,46 грн.
На підставі вище викладеного позивач вважає, що вказані кошти в загальній сумі 39083,46 грн. підлягають стягненню з відповідача на підставі ст. 377 ЦК України, ст. 120 ЗК України, ст. 7, 21, 22 Закону України «Про оренду землі».
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 14.08.2025 р. вказану позовну заяву Миколаївської міської ради прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 915/1132/25, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи, при цьому судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 12.09.2025 р. об 11:30.
05.09.2025 р. від представника відповідача - адвоката Кошевенко-Писарєвої В.А. до господарського суду поштою надійшла заява (вх. № 12709/25), згідно з якою заявник просив суд відкласти слухання справи на іншу дату, оскільки представник відповідача приймає участь в іншій судовій справі в Печерському суді м. Києва.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 12.09.2025 розгляд справи №915/1132/25 відкладено на 10 жовтня 2025 року о 09:00 з огляду на неявку представника відповідача в судове засідання.
09.10.2025 від відповідача через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС до господарського суду Миколаївської області надійшла заява про відкладення розгляду справи (вх. №14270/25), в якій заявник просив суд відкласти слухання справи на іншу дату у зв'язку з неможливістю представника бути присутнім в засіданні по справі № 915/1132/25, призначеної до розгляду на 10.10.2025 р., для можливості забезпечення участі представника ТОВ “Друг и ко» в судовому засіданні та надання відзиву на позовну заяву.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 10.10.2025 розгляд справи №915/1132/25 відкладено на 27 жовтня 2025 року о 15:40, також постановлено розгляд справи здійснити у розумний строк, понад встановлений ГПК України.
23.10.2025 р. від представника відповідача - Вердиша В.В. до господарського суду через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС надійшов відзив на позовну заяву (вх. №14962/25), в якому відповідач вважає позов Миколаївської міської ради необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню, при цьому відповідач просить суд застосувати позовну давність та повністю відмовити в задоволенні позову.
Так, відповідач зазначає, що згідно листа Миколаївської міської ради від 21.12.2024 р. - ТОВ «Друг и Ко» за використання земельною ділянкою за 2018-2021 роки сплатило 501582,00 грн., а у 2022 р. до початку воєнної агресії - 28900,00 грн.
Під час судового засідання 27.10.2025 р. судом з'ясовано необхідність вирішення питання щодо прийняття судом відзиву на позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Друг и ко», який подано з пропуском встановленого судом процесуального строку без заявлення клопотання про поновлення такого строку.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 27.10.2025 розгляд справи №915/1132/25 відкладено на 13 листопада 2025 року о 15:30.
07.11.2025 від представника відповідача - Вердиша В.В. до господарського суду через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС надійшла заява (вх. №15672/25), в якій відповідач просить суд поновити пропущений процесуальний строк на подання відзиву ТОВ «Друг и ко» від 23.10.2025 та врахувати відзив ТОВ «Друг и ко» поданий до суду 23.10.2025 при прийнятті рішення по справі.
13.11.2025 від представника відповідача адвоката - Кошевенко-Писарєвої В.А. до господарського суду надійшла заява (вх.№16002/25), в якій заявник просив відкласти слухання справи на іншу дату.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 13.11.2025 у справі № 915/1132/25 заяву відповідача - ТОВ “Друг и ко» про поновлення процесуального строку на подання відзиву на позовну заяву (вх. №15672/25 від 07.11.2025 р.) задоволено, поновлено відповідачу - ТОВ “Друг и ко» процесуальний строк на подання відзиву на позовну заяву, розгляд справи відкладено на 03 грудня 2025 року о 15:30 (з урахуванням виправлень в даті, внесених згідно з ухвалою суду від 14.11.2025).
03.12.2025 від представника позивача - Курбанової А.В. до господарського суду через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС надійшли додаткові пояснення (вх. №17170/25), в яких позивач зазначає, що відповідачем упродовж 2021 року на рахунок позивача перераховано кошти у розмірі 501585,00 грн., а за період 2022 року надійшло 28900,00 грн. Разом з цим позивач зазначає, що у жодному платіжному документі за вказаний період не зазначено чіткого призначення платежу, а саме не вказано за який саме період користування земельною ділянкою здійснюється сплата, у зв'язку з чим позивач був змушений зараховувати кошти в рахунок поточних періодів, в яких вони фактично надходили. Відтак, позивач стверджує, що фактично кошти від ТОВ «Друг и ко» за користування земельною ділянкою площею 6659 кв.м у період з 22.03.2018 по 23.06.2018 взагалі не надходили.
03.12.2025 від представника позивача - Курбанової А.В. до господарського суду через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС надійшла заява (вх. №17174/25), в якій заявник просив суд провести судове засідання по справі № 915/1132/25 за відсутності представника позивача за наявними в матеріалах справи документами.
Так, розгляд справи в судовому засіданні 03.12.2025 р. об 15:30 год. не відбувся, оскільки протягом часу, визначеного судом для проведення даного засідання у Господарському суді Миколаївській області, відбувалась перевірка будівлі суду у зв'язку із отриманням повідомлення про замінування будівлі, та роботу суду було тимчасово призупинено, про що господарським судом складено відповідну довідку.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 04.12.2025 розгляд справи № 915/1132/25 призначено в судовому засіданні на 26 грудня 2025 року о 11:30.
23.13.2025 від представника відповідача - Вердиша В.В. до господарського суду через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС надійшло клопотання про відкладення (перенесення) розгляду справи (вх. №18696/25), оскільки представник відповідача адвокат - Кошевенко-Писарєва В.А. 26.12.2025 року буде брати участь в судовому засіданні в Печерському суді міста Києва та не зможе забезпечити участь в справі №915/1132/25.
В судовому засіданні 26.12.2025 р. судом було розглянуто клопотання представника відповідача про відкладення (перенесення) розгляду справи (вх. №18696/25), та вказане клопотання судом залишено без задоволення з огляду на його необґрунтованість.
Також у судовому засіданні 26.12.2025 р. представник позивача просив суд надати час для подання до суду доказів щодо сплати/несплати орендної плати попереднім власником земельної ділянки з кадастровим номером 4810136900:01:017:0042.
Так, у судовому засіданні господарського суду 26.12.2025 року по справі №915/1132/25 за участю представника позивача судом було протокольно оголошено перерву до 21 січня 2026 року об 11 год. 30 хв. в порядку ч. 2 ст. 216 ГПК України, про що ухвалою суду від 26.12.2025 року в порядку ст. 120 ГПК України повідомлено відповідача.
21.01.2026 від представника позивача - Курбанової А.В. до господарського суду через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС надійшло клопотання (вх. №906/26), згідно з яким представник надав для долучення до матеріалів справи в якості доказів щодо несплати орендної плати попереднім власником земельної ділянки з кадастровим номером 4810136900:01:017:0042 копії листа Департаменту архітектури та містобудування Миколаївської міської ради від 30.10.2025 вих. № 28442/12.01-16/12/3/25 та листа Головного управління ДПС у Миколаївській області від 06.11.2025 за вих. № 10389/5/14-29-04-01-07.
У судовому засіданні господарського суду 21.01.2026 року судом було зобов'язано позивача надати належний розрахунок заборгованості по орендній платі з зазначенням періоду з урахуванням здійснених оплат із зазначенням періоду зарахування сплачених коштів.
Так, у судовому засіданні господарського суду 21.01.2026 року по справі №915/1132/25 за участю представників сторін судом було протокольно оголошено перерву до 09 лютого 2026 року о 10 год. 00 хв. в порядку ч. 2 ст. 216 ГПК України.
06.02.2026 від представника відповідача - Кошевенко-Писарєвої В.А. до господарського суду через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС надійшло клопотання (вх. № 1706/26), згідно з яким представник надав для долучення до матеріалів справи квитанції з податкової служби в якості доказів, підтверджуючих виконання зобов'язань в 2018-2021 рр. по здійсненню орендної плати за користування земельною ділянкою площею 6659 кв.м з кадастровим номером 4810136900:01:017:0042, розташованою по пр. Богоявленському, 21-Г, в м. Миколаєві.
У судовому засіданні господарського суду 09.02.2026 року по справі №915/1132/25 за участю представників сторін судом було протокольно відкладено ухвалення та проголошення судового рішення до 16 лютого 2026 року о 16 год. 30 хв. в порядку абз. 2 ст. 219 ГПК України.
В судове засідання 16.02.2026 року представники сторін не з'явились, у зв'язку з чим судом відповідно до ч. 1 ст. 240 ГПК України підписано скорочене (вступна та резолютивна частини) рішення.
Розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.
18.06.2015 між Миколаївською міською радою та Миколаївською обласною організацією Всеукраїнської спілки автомобілістів укладено договір оренди землі №10897 (надалі - договір), відповідно до умов п. 1.1 якого Миколаївська міська рада на підставі рішення від 19.11.2014 №44/45 передає, а Миколаївська обласна організація Всеукраїнської спілки автомобілістів приймає в оренду земельну ділянку для обслуговування тимчасово розміщеної відкритої автостоянки по пр. Жовтневому, 21-г, без права оформлення свідоцтва про право власності на нерухоме майно Ленінський район/.
Відповідно до п.п. 2.1, 2.2 договору в оренду передається земельна ділянка загальною площею 6659 кв.м, у тому числі 32 кв.м під проїздами, проходами та площадками, 390 кв.м під спорудами, 5439 кв.м (за функціональним призначенням землі транспорту та зв'язку), без права передачі їй в суборенду (кадастровий №4810136900:01:017:0042). На земельній ділянці знаходиться відкрита автостоянка.
У відповідності до п. договору 3.1. договору останній діє протягом 3 років з дати державної реєстрації права оренди. Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний письмово повідомити про це орендодавця за шість місяців до спливу строку цього договору. Підставою для укладення договору на новий строк буде відповідне рішення орендодавця.
В п. 4.2 договору визначено розмір орендної плати, а саме: з 01.06.2015 річна орендна плата за земельну ділянку (6659 кв.м) встановлюється у розмірі 3% (трьох відсотків) від її нормативної грошової оцінки, де: нормативна грошова оцінка земельної ділянки році складає 3331564,29 грн. Виходячи з цього, розмір річної орендної плати за землю з 01.06.2015 складає 99946,93 грн.
Відповідно до п. 4.3 договору розмір нормативної грошової оцінки не є сталим і змінюється у зв'язку з проведенням її щорічної індексації та внесенням змін на підставі діючого законодавства й інших нормативних документів. Розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки змінюватиметься без внесення змін і доповнень до цього договору.
Пунктом 4.4. договору передбачено, що термін і порядок внесення орендної плати за землю: орендна плата за землю вноситься орендарем за період з 01.06.2015 щомісячно з розрахунку щомісяця, як 1/12 (одна дванадцята) від розміру річної орендної плати (якщо термін оренди менше місяця, розмір орендної плати встановлюється пропорційно строку користування землею у місяці), протягом 30 днів місяця наступного за звітним на розрахунковий рахунок, що вказаний у договорі.
Відповідно до п. 5.1. договору земельна ділянка передається а оренду для обслуговування відкритої автостоянки.
Згідно з п. 5.2. договору цільове призначення земельної ділянки: 12.04 для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства.
Відповідно до п. 9.1 договору орендодавець має право вимагати від орендаря, зокрема, своєчасного внесення орендної плати.
Пунктом 9.4 договору визначено, що орендар зобов'язаний, зокрема: своєчасно вносити орендну плату та для перевірки своєчасного внесення орендної плати за землю виконувати вимоги п. 4.8 цього договору.
Цей договір набирає чинності з моменту державної реєстрації права оренди (п. 13.1 договору).
Договір підписано сторонами та скріплено печатками сторін. Договір зареєстровано Управлінням земельних ресурсів Миколаївської міської ради, про що у книзі реєстрації договорів оренди землі вчинено запис від 18.06.2015 за №10897.
Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав №427031386 від 15.05.2025 договір оренди землі №10897 від 18.06.2015 було зареєстровано в реєстрі 24.06.2018, про що в реєстрі вчинено запис про інше речове право №10224343.
Також відповідно до вказаної довідки з Державного реєстру речових прав об'єкт нерухомого майна автостоянка загальною площею 15 кв.м, опис: прохідна літ. А-1, навіс літ. В; споруди літ. «І», огорожа літ № 2, 3, 4 (реєстраційний номером 1474432448101), що розташований за адресою Миколаївська область, м. Миколаїв, просп. Богоявленський, будинок 21-г на праві власності належить ТОВ “Друг и Ко», про що в реєстрі вчинено запис від 22.03.2018 (номер відомостей про речове право 25369304). Підстава набуття права власності договір купівлі-продажу №246 від 22.03.2018, виданий приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Ліпатніковою Р.Г.
Відповідно до інформацій з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 15.07.2025, земельна ділянка з кадастровим номером 4810136900:01:017:0042 з цільовим призначенням 12.04 для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства, категорії земель землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення, площею 0,6659, яка розташована за адресою Миколаївська область, м. Миколаїв, пр. Жовтневий, 21-Г, на праві власності належить Миколаївській міській раді.
Відповідно до ст. 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об'єкти (крім багатоквартирних будинків).
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 120 ЗК України (в редакції від 07.03.2018 року) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Відповідно до ч. 3 ст. 7 Закону України “Про оренду землі» (в редакції від 04.06.2017 року) до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.
Статями 125, 126 Земельного кодексу України встановлено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
У розумінні наведених положень при виникненні в іншої особи права власності на жилий будинок, будівлю або споруду (відповідно до договору, який містить необхідні за законом істотні умови), право попереднього власника або користувача припиняється в силу прямої вказівки закону без припинення у цілому договору оренди земельної ділянки. Відповідно, новий власник об'єкта нерухомості, якому переходить право оренди, набуває права оренди за чинним договором оренди, а не у порядку повторного надання земельної ділянки, тобто має місце заміна сторони у зобов'язанні (правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 29.08.2018 року у справі № 920/675/17, від 07.11.2018 року у справі № 910/20774/17, від 27.02.2019 року у справі № 913/661/17, від 13.06.2019 року у справі № 922/2427/18, від 26.11.2019 у справі № 917/92/19).
Після відчуження об'єкта нерухомості, розташованого на орендованій земельній ділянці, договір оренди землі у відповідній частині припиняється щодо відчужувача, однак діє на тих самих умовах стосовно нового власника нерухомості, який з моменту набуття такого права набуває також права оренди земельної ділянки, на якій це майно розміщене, а отже й відповідні права та обов'язки орендаря, у тому числі зі сплати орендної плати за користування земельною ділянкою. Отже, після відчуження об'єктів нерухомості зобов'язання з такої сплати автоматично виникає у нового власника нерухомості (п. 24 постанови ВС від 07.11.2018 року по справі № 910/20774/17; постанова від 29.08.2018 року по справі № 920/675/17; постанова від 26.11.2019 у справі № 917/92/19; постанова від 18.02.2020 у справі № 907/132/19). Зазначена правова позиція щодо переходу прав і обов'язків землекористувача при відчуженні нерухомості підтверджується і судовою практикою Верховного Суду, зокрема викладена в постанові Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/3655/17 у подібних правовідносинах.
Якщо певна фізична чи юридична особа набула право власності на будівлю або його частину, що розташовані на орендованій земельній ділянці, то до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Аналогічна правова позиція вже була висловлена Верховним Судом України у постанові від 8 червня 2016 року (справа №21-804а16) та постанові від 12 вересня 2017 року (справа №21-3078а16).
Отже, до нового власника об'єкта нерухомості переходить і встановлений податковим законом обов'язок зі сплати податку за земельну ділянку (орендної плати), на якій розташоване набуте ним майно (постанова ВС від 31.01.2018 року по справі № 825/308/17).
Вищевказана правова позиція щодо переходу права оренди від попереднього користувача новому власнику нерухомості також викладена Верховним Судом в постанові від 29.08.2018 року по справі № 920/675/17.
У разі переходу права власності на нерухомість заміна орендаря земельної ділянки у відповідному чинному договорі оренди землі відбувається автоматично, в силу прямої норми закону, не залежно від того, чи відбулося документальне переоформлення орендних правовідносин шляхом внесення змін у договір стосовно орендаря, оскільки переоформлення лише формально відображає те, що прямо закріплено в законі (п. 26 постанови ВС від 07.11.2018 року по справі № 910/20774/17; постанова ВС від 27.02.2019 у справі № 913/661/17; постанова ВС від 13.06.2019 року у справі № 922/2427/18; постанова ВС від 27.02.2019 року у справі № 913/661/17, постанова ВС від 20.08.2025 у справі № 908/1144/23).
Перехід права на земельну ділянку до нового набувача нерухомого майна відбувається в силу прямого припису закону, незалежно від волі органу, який уповноважений розпоряджатися земельною ділянкою (п. 7.42 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 року у справі № 910/18560/16; п. 46 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 року у справі № 263/6022/16-ц).
Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово звертала увагу на те, що у нормах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, а також і в інших положеннях законодавства фактично закріплений принцип "superficies solo cedit" - збудоване на поверхні слідує за нею, який є одним із основоположних принципів земельного, а також цивільного законодавства (узгоджується із постановами від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, від 03.04.2019 у справі № 921/158/18, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19, від 20.07.2022 у справі № 923/196/20).
Відтак, до нового власника нерухомого майна в силу ст. 120 ЗК України, ст. 377 ЦК України, ст. 7 Закону України "Про оренду землі" автоматично переходить право оренди земельною ділянкою на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача, та обов'язок зі сплати орендної плати за землю.
Отже, враховуючи те, що на спірну земельну ділянку 18.06.2015 між Миколаївською міською радою та Миколаївською обласною організацією Всеукраїнської спілки автомобілістів укладено договір оренди землі №10897 зі строком дії 3 роки з дати державної реєстрації, тобто до 24.06.2018 року, відповідно після набуття відповідачем - ТОВ "Друг и Ко" права власності на нерухоме майно - автостоянку по пр. Богоявленський, будинок 21-г у м. Миколаєві 22.03.2018 року до останнього перейшло право оренди земельної ділянки загальною площею 6659 кв.м за вищевказаним договором оренди землі, який діяв до 24.06.2018 року.
Враховуючи вищенаведені норми законодавства (ст. 120 ЗК України, ст. 377 ЦК України, ст. 7 Закону України "Про оренду землі"), суд дійшов висновку, що договір оренди землі № №10897 від 18.06.2015 року не був припинений повністю 22.03.2018 року, а припинився лише щодо зобов'язань для попереднього землекористувача - Миколаївської обласної організації Всеукраїнської спілки автомобілістів, тому відповідно з 22.03.2018 року відповідач - ТОВ “Друг и Ко» (новий власник нерухомого майна) фактично набуло прав сторони вказаного договору оренди землі, за яким у нього виник обов'язок зі сплати орендної плати за користування земельною ділянкою. Невнесення змін до договору оренди землі, на якій розташована відчужена нерухомість, в частині орендаря не звільняє нового власника (відповідача) від обов'язку сплати орендної плати.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до відповідача листом №22314/02.02.01-22/12/3/24 від 26.11.2024 з вимогою про сплату безпідставно збережених коштів (неодержаної орендної плати) у розмірі 452652,37 грн. (розмір недоодержаної орендної плати за безоплатне використання земельної ділянки у період з 22.03.2018 по 01.11.2024).
Відповідач в свою чергу у відповідь направив позивачу лист від 22.01.2025 вх. № 1557/020201-18/2/25 з проханням перерахувати та реструктуризувати нараховану суму коштів за користування земельною ділянкою, в якому, зокрема, зазначив про здійснення оплати до 24.02.2022 року.
В подальшому позивачем відповідачу було направлено лист від 25.02.2025 вих. № 4683/02.02.01-40/12/3/25 з вимогою про добровільну сплату коштів за використання земельної ділянки у формі орендної плати в розмірі 526208,88 грн. (розмір недоодержаної орендної плати за безоплатне використання земельної ділянки у період з 22.03.2018 по 01.03.2025).
Так, предметом спору у даній справі є вимоги позивача про стягнення з відповідача неодержаної орендної плати за користування відповідачем земельно ділянкою з кадастровим номером 4810136900:01:017:0042 для обслуговування тимчасово розміщеної відкритої автостоянки по пр. Богоявленський, буд. 21-г у м. Миколаєві за період з 22.03.2018 по 23.06.2018 в сумі 39083,46 грн. відповідно до положень ст. 377 ЦК України, ст. 120 ЗК України, ст. 7 Закону України «Про оренду землі».
Відповідно ч. 1, п. 1, 4 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 792 ЦК України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.
Земельна ділянка може передаватись у найм разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній, або без них.
Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.
Відповідно до ч. 1, 9 ст. 93 ЗК України (тут і далі - в редакції від 07.03.2018) право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються законом.
Відповідно до ст. 1 Закону України “Про оренду землі» (тут і далі - в редакції від 04.06.2017) оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України “Про оренду землі» відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України “Про оренду землі» орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.
Відповідно до ст. 13 Закону України “Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Отже, договір оренди землі є договором, за яким у сторін виникають обов'язки щодо його виконання: в орендодавця виникає обов'язок передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а в орендаря - обов'язок використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства та сплачувати орендну плату в порядку і розмірі, встановленому договором або законом.
Відповідно до ст. 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка.
Плата за землю справляється відповідно до закону.
Відповідно до п. "в" ч. 1 ст. 96 ЗК України землекористувачі зобов'язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 21 Закону України “Про оренду землі» орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі.
Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).
Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.
Відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону України “Про оренду землі» розрахунки щодо орендної плати за земельні ділянки, що перебувають у державній і комунальній власності, здійснюються виключно у грошовій формі.
Відповідно до абз. 5 ч. 1 ст. 24 Закону України “Про оренду землі» орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати за земельну ділянку, а в разі оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об'єктом - також орендної плати за водний об'єкт.
Якщо орендар земельної ділянки не сплачує орендну плату, то згідно зі ст. 24 Закону України «Про оренду землі» місцева рада як орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.
Щодо наданого позивачем розрахунку коштів за час безоплатного використання відповідачем земельної ділянки за період з 22.03.2018 по 23.06.2018 суд зазначає наступне.
За умовами п. 4.2, 4.3 договору розмір орендної плати визначено на рівні 3% від її нормативної грошової оцінки. Розмір нормативної грошової оцінки не є сталим і змінюється з зв'язку з проведенням її щорічної індексації та внесення змін на підставі вимог діючого законодавства й інших нормативних документів. Розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки змінюватиметься без внесення змін та доповнень до цього договору.
В п. 4.4 договору встановлено термін і порядок внесення орендної плати за землю, а саме: орендна плата за землю вноситься орендарем з дати реєстрації цього договору щомісячно з розрахунку щомісяця, як 1/12 (одна дванадцята) від розміру річної орендної плати (якщо термін оренди менше місяця, розмір орендної плати встановлюється пропорційно строку користування землею у місяці), протягом 30 днів місяця, наступного за звітним за реквізитами, що зазначені у договорі.
Нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 Податкового кодексу України. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 по справі №920/739/17.
Для визначення розміру орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. При цьому законодавцем визначено нижню (а в деяких випадках і верхню) граничну межу ставки орендної плати за земельні ділянки, незалежно від того, чи збігається її розмір із визначеним у договорі. Так, незалежно від того, чи вносилися зміни до змісту договору оренди в частині встановлення ставки або розміру орендної плати, ПК України вимагає, щоб річна сума платежу була не меншою розміру земельного податку, встановленого для земель сільськогосподарського призначення, й трикратного розміру земельного податку - для інших категорій земель (до 01 квітня 2014 року), та 3 % нормативної грошової оцінки (з 01 квітня 2014 року). Нарахування сум земельного податку проводиться контролюючим органом на підставі даних ДЗК та з використанням нормативної грошової оцінки земельних ділянок, визначеної у встановленому порядку (п. 45 постанови КАС ВС від 19.12.2024 у справі № 560/853/20).
Нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки - підставою для перегляду розміру орендної плати, який у будь-якому разі не може бути меншим, ніж установлено положеннями підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України (постанова Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20).
Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки - це роздруковані за допомогою програмного забезпечення актуальні дані про земельну ділянку, які є у Державному земельному кадастрі та технічній документації з нормативної грошової оцінки земель станом на певну дату. Витяг з нормативної грошової оцінки земельної ділянки може бути доказом проведення такої оцінки та визначати дані про таку оцінку як на момент його видачі, так за попередній період за умови, що нормативно-грошова оцінка земельної ділянки була сталою та не зазнала змін у цей період.
Отже, технічна документація на конкретну земельну ділянку, яка виготовляється на замовлення землекористувача (власника), відповідно до статті 20 Закону України "Про оцінку земель", є джерелом інформації про нормативну грошову оцінку певної земельної ділянки.
При цьому власник (землекористувач) може використати технічну документацію на обґрунтування нормативної грошової оцінки, надавши суду її оригінал або належно засвідчену копію. Так, технічна документація, виготовлена на конкретну земельну ділянку уповноваженим органом, може бути належним доказом на обґрунтування нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка набула статусу об'єкта цивільних прав (постанова Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20).
Зважаючи на викладене, як положення ПК України, так і законодавство про оцінку земель визнають належними доказами на обґрунтування оцінки землі довідку, витяг із Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки, яка є об'єктом плати за землю, та технічну документацію на земельну ділянку, виготовлену компетентним органом.
З огляду на те, що земельне законодавство і ПК України не обмежують можливості подання доказів щодо нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної (комунальної) власності для цілей сплати орендної плати виключно витягом із Державного земельного кадастру, належними доказами на обґрунтування нормативної грошової оцінки земельної ділянки можуть бути: технічна документація на спірну земельну ділянку, виготовлена компетентним органом для оформлення договору оренди, довідка із Державного земельного кадастру, витяг із Державного земельного кадастру, а також висновок судової експертизи про встановлення нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки, наданий відповідно до статей 98-103 ГПК України, які містять інформацію щодо предмета спору в цій справі (постанова Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20).
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20.
Хоча природа як індексації нормативної грошової оцінки, так і індексації орендної плати базується на індексі споживчих цін, обрахованих Державною службою статистики України, проте механізми їх застосування є різними як за правовим змістом, так і за суб'єктами застосування. Зокрема, індексація нормативної грошової оцінки здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, із застосуванням певної методики (стаття 289 ПК України).
Отже, за загальним правилом, індексувати необхідно лише орендну плату, якщо інше не передбачено у договорі оренди. Індексація ж нормативної грошової оцінки має використовуватися, як правило, для визначення розміру земельного податку за відсутності договору оренди земельної ділянки. Якщо обов'язкова індексація нормативної грошової оцінки не визначена у договорі, то обчислення орендної плати відбувається відповідно до частини третьої статті 21 Закону № 161-XIV (індексується лише орендна плата) (п. 134-135 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.02.2025 у справі № 925/457/23).
Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель. Отже, за змістом вказаних норм, для визначення суми податкових зобов'язань з земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності використовується нормативна грошова оцінка земель. Відповідно до законодавства, вона проводиться раз у 5-7 років, а для визначення поточних зобов'язань необхідно проіндексувати її на коефіцієнт індексації, який щороку розраховує центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин за індексом споживчих цін за попередній рік. При цьому, коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно (тобто накопичувально) залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель, а не від дати набрання чинності рішенням ради про затвердження нормативної грошової оцінки (постанова палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду ВС від 18.12.2019 № 804/937/16 (К/9901/38469/18).
Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки завжди застосовується ретроспективно. Тобто, кожного року, після 01 січня, для розрахунку бази оподаткування земельним податком враховується чинна нормативна грошова оцінка (яка проводиться раз на 5-7 років) з урахуванням кумулятивного (накопичувального) застосування коефіцієнтів індексації (які визначаються щорічно). Визначальним є те, що саме закон встановлює, що кумулятивне застосування коефіцієнту індексації починається з дати проведення нормативної грошової оцінки. Враховуючи, що нормативна грошова оцінка проводиться раз на 5-7 років, то щорічно, після її проведення, при визначенні бази оподаткування, будуть враховуватись всі коефіцієнти індексації за попередні роки, починаючи від дати проведення нормативної грошової оцінки (постанова палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду ВС від 18.12.2019 № 804/937/16 (К/9901/38469/18)).
Відповідно до витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки №34-14/03-03-3270/2-15 від 02.06.2015 р. нормативно-грошова оцінка земельної ділянки, яка розташована за адресою м. Миколаїв, Ленінський район, просп. Жовтневий, 21-г становить 3331564,29 грн.
Згідно із здійсненим позивачем розрахунком безпідставно збережених коштів (неодержаної орендної плати) за безоплатне використання земельної ділянки ТОВ “Друг и Ко» в період з 22.03.2018 по 23.06.2018 плата за користування відповідачем вказаною земельною ділянкою складає 39083,46 грн.
Разом з цим судом встановлено, що в провадженні Господарського суду Миколаївської області перебувала справа №915/1125/20 за позовом Заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури №2 в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю “Друг и ко» про стягнення коштів в сумі 295915,48 грн. за використання земельної ділянки площею 6659 кв.м по просп. Богоявленському, буд.21-Г у м. Миколаєві без правовстановлюючих документів (період з 24.06.2018 по 01.06.2020).
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 01.07.2021 було закрито провадження у справі №915/1125/20 у зв'язку з відсутністю предмету спору, оскільки заявлену до стягнення суму боргу за використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів боржником сплачено в повному обсязі. Так, вказаний висновок суду обґрунтовано тим, що 22.06.2021 р. відповідачем перераховано на рахунок позивача грошові кошти у розмірі 420000,00 грн. згідно з платіжним дорученням №8 від 22.06.2021 р. з призначенням платежу « 101, 41365583;24062200; За оренду без правовстановлючих документів ТОВ «Друг и Ко».
Водночас, відповідно до наявних в матеріалах справи виписок по рахунку позивача та відомістю платежів Департаменту фінансів за період з 01.01.2020 по 31.12.2022 відповідачем у 2021 році перераховано на рахунок позивача грошові кошти у розмірі 501585,00 грн., а у 2022 році - 28900,00 грн. Зокрема, з наданих позивачем до суду платіжних документів вбачається, що крім сплаченої відповідачем 22.06.2021 р. суми 420000,00 грн., упродовж 2021 року на рахунок Миколаївської міської ради від ТОВ «Друг и Ко» надійшли також наступні платежі: 17.09.2021 - 2970 грн; 11.10.2021 - 5000 грн; 11.10.2021 - 14850 грн; 10.11.2021 - 15000 грн; 19.11.2021 - 5000 грн; 30.11.2021 - 25000 грн; 08.12.2021 - 13762 грн., всього за 2021 рік - 501582,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач стверджує, що фактично кошти від ТОВ «Друг и Ко» за користування земельною ділянкою площею 6659 кв.м у спірний період з 22.03.2018 по 23.06.2018 взагалі не надходили, оскільки вказаний період відповідач мав сплачувати саме орендну плату, в той же час після вказаного періоду відповідач користувався спірною земельною ділянкою без правовстановлюючих документів, а тому сплачені кошти протягом 2021-2022 років не могли бути зараховані в якості орендної плати. Також позивач зауважує, що жоден із наведених платіжних документів не містив чіткого призначення платежу, не вказувалося, за який саме період користування земельною ділянкою здійснюється сплата, у зв'язку з чим позивач був змушений зараховувати кошти в рахунок поточних періодів, у яких вони фактично надходили.
У постанові від 12.06.2024 у справі № 910/15023/21 Верховний Суд зазначив, що із системного правового аналізу норм Інструкції про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг вбачається, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику, особі, що здійснює відповідний платіж.
Як з'ясовано судом, при сплаті відповідачем 22.06.2021 р. грошових коштів у розмірі 420000,00 грн. за платіжним дорученням №8 від 22.06.2021 р. було вказано призначення платежу « 101, 41365583;24062200; За оренду без правовстановлючих документів ТОВ «Друг и Ко». При цьому під час розгляду даної справи суд зобов'язував позивача надати належний розрахунок заборгованості по орендній платі з зазначенням періоду з урахуванням здійснених оплат із зазначенням періоду зарахування сплачених коштів. Однак, позивач не зміг надати такий розрахунок, також представник не зміг надати пояснення на запитання суду щодо того, яким чином були розподілена інша сума сплачених коштів, оскільки сплачена відповідачем сума перевищувала ту, яка була предметом спору у справі №915/1125/20 (295915,48 грн.).
Так, позивачем не доведено факт того, що сума в розмірі 124084,52 грн. (420000,00 грн. - 295915,48 грн.), що залишилась після погашення заборгованості, заявленої до стягнення в межах справи №915/1125/20, була зарахована в оплату іншого періоду чи за іншими зобов'язаннями відповідача. Також в матеріалах справи відсутні докази незарахування таких коштів, або ж їх повернення позивачем.
До того ж судом критично оцінюються доводи позивача стосовно відокремлення орендної плати і коштів за користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів, та неможливість зарахування вищевказаної суми сплачених відповідачем коштів в рахунок користування землею за спірний період, оскільки з наданих позивачем до суду копії листів виконкому Миколаївської міської ради від 26.11.2024 та від 25.02.2025 року на адресу відповідача щодо сплати безпідставно збережених коштів (неодержаної орендної плати) вбачається, що вимога про сплату вказаних коштів на розрахунковий рахунок в УК у м. Миколаєві включала саме спірний період, починаючи з 22.03.2018 року і до 01.03.2025.
Поряд з цим під час розгляду справи представник відповідача зазначав про те, що протягом 2018-2019 років відповідачем сплачувалась орендна плата на рахунок, вказаний управлінням земельних ресурсів, на підтвердження чого надав квитанції з податкової служби, вказані доводи представник позивача підтвердив, однак зазначив, що сплачені кошти в рахунок орендної плати в подальшому були повернуті як неналежні у зв'язку з відсутністю діючого договору оренди, а тому відповідач мав сплачувати саме збитки, а не орендну плату.
Наразі з наданих відповідачем до суду згідно з клопотанням від 06.02.2026 року доказів випливає, що відповідно до інформації Головного управління ДПС у Миколаївській області № 399/БР/14-29-51-02 від 02.03.2021, яка була надана на запит відповідача, ТОВ «Друг и Ко» за 2021 рік сплатило орендну плату з юридичних осіб (18010600) в сумі 335000,00 грн.
Враховуючи ненадання позивачем обґрунтованого розрахунку з урахуванням здійснених відповідачем оплат та можливістю з'ясування, за які періоди користування землею були зараховані ці платежі, суд вважає необґрунтованими доводи позивача про існування у відповідача заборгованості за спірний період з 22.03.2018 по 23.06.2018 у розмірі 39083,46 грн.
Згідно з частинами 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Частинами 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі N 904/1017/20).
За змістом частин 1, 2 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно зі статтею 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Слід зазначити, що із внесенням 17.10.2019 р. змін до Господарського процесуального кодексу України його статтю 79 Господарського процесуального кодексу України викладено у новій редакції, чим фактично впроваджено в господарський процес стандарт доказування “вірогідності доказів».
Зазначений стандарт підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Так, тлумачення змісту статті 79 Господарського процесуального кодексу України свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі N 129/1033/13-ц, провадження N 14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі N 904/2104/19, провадження N 12-57гс21). Подібний висновок викладений також у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі N 910/14//17, від 23.10.2019 у справі N 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі N 902/761/18, від 04.12.2019 у справі N 917/2101/17, від 04.02.2021 у справі N 910/11534/18, від 07.07.2021 у справі N 916/2620/20.
Отже, покладений на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Застосовуючи концепцію вірогідності доказів, суд зауважує, що наявні в матеріалах справи докази з більшою вірогідністю підтверджують факт виконання відповідачем своїх зобов'язань по сплаті за користування спірною земельною ділянкою у спірний період з 22.03.2018 по 23.06.2018 року, у т.ч. орендної плати, і спір виник не внаслідок ухилення відповідача від сплати коштів за користування земельною ділянкою у спірний період, а внаслідок неналежного зарахування виконавчими органами міської ради сплачених відповідачем як землекористувачем коштів. Відтак, на думку суду, відповідачем не було допущено порушень прав міської ради, яка виступає від імені власника землі, що в свою чергу свідчить про відсутність підстав для захисту таких прав позивача шляхом покладення на відповідача обов'язку зі сплати орендної плати за період з 22.03.2018 по 23.06.2018 у розмірі 39083,46 грн.
Щодо заяви відповідача про застосування позовної давності до заявлених позовних вимог суд зазначає наступне.
Визначення поняття позовної давності міститься в статті 256 Цивільного кодексу України - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ч. 1 ст. 260 Цивільного кодексу України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу. Порядок обчислення позовної давності в силу вимог частини другої ст. 260 Цивільного кодексу України не може бути змінений за домовленістю сторін.
Згідно ч. 1 ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ч. 1 ст. 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
В ч. 5 ст. 267 Цивільного кодексу України встановлено, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Так, позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску строку позовної давності.
Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. Відповідний правовий висновок наведено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18.
Враховуючи те, що судом встановлено відсутність порушень прав позивача з боку відповідача та необґрунтованість позовних вимог, відповідно відсутні підстави для застосування позовної давності до заявлених позивачем вимог.
Суд зауважує, що при наданні оцінки всім доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).
Вирішуючи питання щодо доцільності надання правової оцінки іншим доводам сторін, суд виходить з того, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Так, Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Призначення обґрунтованого рішення полягає у тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією (рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії).
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Отже, рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у цій справі як джерело права.
Наразі суд не вбачає необхідності надавати оцінку іншим доводам сторін, оскільки такі доводи не впливають на вказані вище висновки суду щодо здійснення відповідачем оплати за використання земельної ділянки і недоведення позивачем факту існування заборгованості за спірний період з огляду на ненадання належного обґрунтованого розрахунку.
Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Миколаївської міської ради про стягнення з відповідача коштів в заявленому розмірі 39083,46 грн. необґрунтовані, не відповідають вимогам чинного законодавства, у зв'язку з чим не підлягають задоволенню.
З огляду на те, що у задоволенні позову Миколаївської міської ради відмовлено, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору не підлягають відшкодуванню відповідачем, а відносяться за рахунок позивача.
Керуючись ст.ст. 129, 232, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. У задоволенні позову Миколаївської міської ради (54027, м. Миколаїв, вул. Адміральська, 20; e-mail: kancel@mkrada.gov.ua; код ЄДРПОУ 26565573) до Товариства з обмеженою відповідальністю “Друг и Ко» (54000, м. Миколаїв, пр. Богоявленський, 21-Г; код ЄДРПОУ 41365583) про стягнення 39083,46 грн. відмовити.
2. Витрати по сплаті судового збору покласти на позивача.
Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 20-денного строку з моменту складання повного судового рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне судове рішення складено та підписано 24.04.2026 року, з урахуванням умов воєнного стану та завантаженості судді Ільєвої Л.М.
Суддя Л.М. Ільєва