вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"27" квітня 2026 р. м. Київ Справа № 911/224/26
Суддя О.В. Конюх, при секретарі судового засідання Антоненко В.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом ОСОБА_1 , м. Київ
до відповідача Фізичної особи підприємця Бурдіної Вікторії Валентинівни, смт Ворзель Київської області
про стягнення 232 128,00 грн.
без виклику представників
позивач - Лісняк Сергій Іванович, м. Київ 28.01.2026 звернувся до Господарського суду Київської області з позовною заявою до відповідача Фізичної особи-підприємця Бурдіної Вікторії Валентинівни, смт Ворзель Київської області (далі по тексту - ФОП Бурдіна В.В.), в якій просить суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість з орендної плати в розмірі 232 128,00 грн.
Крім того, позивач просить суд стягнути з ФОП Бурдіної В.В. на користь Лісняка С.І. судові витрати та витрати на професійну правничу допомогу.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що ФОП Бурдіна В.В. всупереч умовам Договору оренди нежитлового приміщення №1 від 01.06.2024 не виконувала належним чином взяті на себе зобов'язання щодо сплати орендної плати та відшкодування комунальних платежів, внаслідок чого утворилась заборгованість в розмірі 232 128,00 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 58 Господарського кодексу України суб'єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи фізична особа-підприємець у порядку, визначеному законом.
Так, в п.73 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі №338/180/17 від 05.06.2018 року зазначено, що з 15.12.2017 року господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за п.1 ч.1 ст.20 Господарського процесуального кодексу України спорів, в яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб'єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов'язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалась зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.
Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 15.05.2025 фізична особа-підприємець Лісняк Сергій Іванович здійснив державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності як фізичної особи-підприємця 08.08.2024 за власним рішенням - номер запису 2010350060001245113.
Відповідно до статті 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Згідно зі статтею 52 Цивільного кодексу України фізична особа - підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
За змістом статей 51, 52, 598-609 Цивільного кодексу України, статей 202-208 Господарського кодексу України, у випадку припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця (із внесенням до Реєстру запису про державну реєстрацію такого припинення) її права та обов'язки за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за зобов'язаною особою, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та має права та відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.
Позивач (орендодавець), укладаючи з відповідачем (орендарем) Договір оренди нежитлового приміщення №1 від 01.06.2024, діяв у статусі суб'єкта підприємницької діяльності. Відповідно до пункту 1.3 Договору оренди приміщення надавалося в оренду для здійснення господарської діяльності.
Суд зазначає, що визначальною ознакою розмежування господарської та цивільної юрисдикції в даному випадку є зміст правовідносин сторін як таких, що виникли з господарських відносин та у процесі здійснення позивачем та відповідачем підприємницької діяльності, отже спір у справі підвідомчий господарському суду.
Суд визнав подані матеріали достатніми для прийняття заяви до розгляду та відкриття провадження у справі №911/224/25.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 02.02.2026 відкрито провадження у справі №911/224/25 за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
Суд зобов'язав позивача Лісняка С.І. подати суду обґрунтований розрахунок позовних вимог із зазначенням періоду, за який виникла стягувана заборгованість, та всіх її складових.
Також, суд зобов'язав відповідача ФОП Бурдіну В.В. подати суду докази оплати заборгованості з орендної плати за договором оренди нежитлового приміщення №1 від 01.06.2024 (платіжні документи, банківські виписки).
17.02.2026 на виконання вимог ухвали від 02.02.2026 позивач подав письмові пояснення, в яких твердить, що заборгованість відповідача складається з
217 400,00 грн. з орендної плати;
3570,00 грн. за воду за липень 2025 року;
3158,00 грн. за світло за липень 2025 року;
8000,00 грн. за комунальні послуги.
04.03.2026 через систему «Електронний суд» представник ФОП Бурдіної В.В. подала відзив на позову заяву, в якому просить поновити процесуальний строк на подання відзиву на позовну заяву, зменшити розмір заборгованості, що підлягає стягненню з ФОП Бурдіної В.В. по договору оренди нежитлового приміщення №1 від 01.06.2024 до 38 175,00 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити. Стягнути з позивача витрати на правову допомогу у розмірі 12 000,00 грн.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представник відповідача твердить, що акт приймання приміщення в оренду не містить дати та номеру, тобто з наданого позивачем акту не можна встановити, чи цей акт було підписано на виконання Договору №1 від 01.06.2024, та встановити дату початку користування приміщенням відповідачем.
Відповідач зазначає, що позивач не надав до позовної заяви жодного рахунку, який був виставлений йому за адресою оренди відповідними експлуатаційними або житлово-експлуатаційними установами/підприємствами/організаціями, не подав доказів понесення таких витрат, та доказів надсилання/надання таких рахунків орендарю.
Відповідач вважає, що строк дії договору сплив 01.06.2025. Між позивачем та відповідачем не був підписаний як акт приймання-передачі приміщення в оренду при укладенні договору, так і акт приймання-передачі з оренди після звільнення приміщення.
Відповідач, посилаючись на довідку ТОВ «Бест Бізнес», твердить, що з 01.09.2025 відповідач почав отримувати послуги інтернету за новою адресою. Вказана довідка підтверджує, що відповідач перестала користуватися послугами інтернет до 01.09.2025 у зв'язку з припиненням користування приміщенням.
Також, відповідач заперечує заявлений позивачем розмір витрат на правову допомогу.
Щодо клопотання про поновлення строку на подання відзиву, суд зазначає таке.
Клопотання обґрунтоване тим, що відповідачка не має електронного кабінету та не отримувала позовну заяву з додатками. Відповідачка отримала змогу ознайомитися із позовною заявою лише 24.02.2026.
Частиною 1 статті 119 ГПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Суд встановив, що ФОП Бурдіна В.В. станом на дату подання позовної заяви не мала зареєстрованого електронного кабінету в підсистемі «Електронний суд», що підтверджується відповіддю №30596295 від 29.01.2026 про відсутність зареєстрованого електронного кабінету ЄСІТС.
Також, ФОП Бурдіна В.В., в силу положень ч.6 ст. 6 ГПК України не мала оперативного обов'язку реєструвати електронний кабінет, та має право здійснити таку реєстрацію в добровільному порядку.
Відтак, копію ухвали від 02.02.2026 про відкриття провадження у справі, відповідно до вимог процесуального закону було надіслано відповідачу засобами поштового зв'язку «Укрпошта» рекомендованим листом з повідомленням №R067094949782 на адресу, вказану у позовній заяві, яка відповідає адресі місцезнаходження згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Однак, поштове відправлення не було вручено адресату та 24.02.2026 повернуто підприємством зв'язку на адресу суду за закінченням встановленого терміну зберігання.
Разом із тим, 18.02.2026 представник ФОП Бурдіної В.В. подала заяву про вступ у справу як представника та отримала ухвалу від 02.02.2026 про відкриття провадження до зареєстрованого електронного кабінету 19.02.2026 о 12:40.
Відповідно до ч. 7 ст. 242 ГПК України якщо копію судового рішення вручено представникові, вважається, що його вручено й особі, яку він представляє.
Таким чином, гарантований статтею 165 ГПК України п'ятнадцятиденний строк на подання відзиву відраховується від дати отримання ухвали від 02.02.2026, тобто з 19.02.2026, та спливає 06.03.2026.
Відзив на позову заяву подано через систему електронний суд 04.03.2026, тобто в межах встановленого строку, у зв'язку з чим, заявлене клопотання про поновлення строку на подання відзиву є передчасним.
09.03.2026 через систему «Електронний суд» представник позивача подав відповідь на відзив.
У відповіді на відзив представник позивача твердить про необґрунтованість клопотання відповідача про поновлення строку на подання відзиву, стверджує, що відзив не має бути прийнятий до розгляду, а справа має бути розглянута без його врахування.
Позивач спростовує наданий відповідачем розрахунок заборгованості, вважає його незрозумілим та не логічним. Також, позивач спростовує твердження відповідача про те, що спірний договір закінчився 01.06.2025.
Розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи у порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.
Розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи у порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.
Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. ч. 1-2 ст. 252 ГПК України).
Відповідно до частини першої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
При цьому, однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи (пункт 10 частини третьої статті 2 ГПК України).
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З урахуванням практики Європейського суду з прав людини розумність тривалості провадження повинна бути оцінена в світлі обставин справи та з огляду на такі критерії: правову та фактичну складність справи; поведінку заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінку органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (рішення в справах «Федіна проти України» від 02.09.2010, заява №17185/02, «Смірнова проти України» від 08.11.2005, заява №36655/02, «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006, заява №19567/02, «Літоселітіс проти Греції» від 05.02.2004, заява №62771/00).
Суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше (ч. 5 ст. 252 ГПК України).
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
Розглянувши позов Лісняка С.І. до ФОП Бурдіної В.В. про стягнення 232 128,00 грн., всебічно та повно вивчивши наявні у матеріалах справи докази та оцінивши їх в сукупності, господарський суд
відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема, з правочинів.
Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 626 Цивільного кодексу України) й сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору (ст. 627 Цивільного кодексу України).
01.06.2024 між ФОП Лісняком С.І. та ФОП Бурдіною В.В. був укладений договір №1 оренди нежитлового приміщення (далі - Договір), за умовами якого:
- орендодавець зобов'язується передати орендарю в строкове платне користування нежитлове приміщення загальною площею 159,7 кв.м, що знаходиться за адресою м. Ірпінь, вул. В. Стуса 43а (приміщення), а орендар зобов'язується прийняти від орендодавця приміщення у строкове платне користування, а саме в оренду, і сплачувати орендодавцю плату за оренду приміщення в порядку і розмірі, визначених цим договором (п.1.1);
- приміщення належить орендодавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 199278132109 (п.1.2);
- передача приміщення в оренду здійснюється на підставі акта приймання-передачі приміщення в оренду, який підписується представниками сторін (п.2.1);
- у день закінчення встановленого цим договором строку оренди та/або у день припинення та/або розірвання цього договору, орендар зобов'язаний звільнити та передати орендодавцю приміщення за актом приймання-передачі приміщення із оренди, який підписується представниками сторін (п.2.3);
- сторони домовились, що орендна плата за період з дати підписання сторонами акту приймання-передачі приміщення в оренду по 01.09.2024 складає 50 000,00 грн. і вноситься протягом 3 робочих днів з дати підписання договору, але до підписання акту приймання-передачі приміщення в оренду (п.3.3);
- починаючи з плати за оренду за вересень 2024 року орендар зобов'язаний вносити орендну плату щомісячно до 10 числа календарного місяця, за який вона вноситься (п.3.4);
- компенсація комунальних послуг буде здійснюватись за рахунками, що виписуються орендодавцем на підставі показань відповідних лічильників, встановлених у приміщенні, а також на підставі рахунків відповідних експлуатаційних або житлово-експлуатаційних установ/підприємств/організацій, що виставляються орендодавцю (п.3.8);
- цей договір набирає чинності відповідно до законодавства України та припиняє свою дію в момент настання будь-якої з нижченаведених обставин: в момент настання 01.06.2025; в момент отримання орендарем від орендодавця письмового повідомлення про припинення дії цього договору, відповідно до умов даного договору (п.5.1.2).
Укладений між сторонами договір за свою правовою природою є договором оренди нежитлового приміщення. Відповідно до ч.1 ст.759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.
Договір є обов'язковим до виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Із долученого до матеріалів справи витягу від 08.07.2022 №304585218 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності суд встановив, що спірне нежитлове приміщення за адресою Київська обл., м. Ірпінь, вул. Пушкінська, буд. 43-А, прим. 2 належить Лісняку С.І. на праві приватної власності з 08.07.2022 (номер запису про право власності 47281157).
До справи долучено Акт здачі-приймання нежитлового приміщення, у якому зазначено, що Лісняк С.І. та Бурдіна В.В. згідно із підписаним сторонами договором орендодавець здав, а орендар прийняв в орендне користування нежитлове приміщення за адресою м. Ірпінь, вул. В.Стуса 43а. В акті також наведено перелік майна, що знаходилось у приміщенні.
Відповідно до ч.4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Рішенням Господарського суду Київської області від 30.12.2025 №911/3388/25, яке набрало законної сили, встановлено, що між Лісняком Сергієм Івановичем та відповідачем підписано акт здачі приймання нежитлового приміщення без дати, відповідно до якого Лісняк Сергій Іванович здав, а ФОП Бурдіна В.В. прийняла в користування спірне нежитлове приміщення за адресою м. Ірпінь, вул. В. Стуса 43а, площею 159,7 кв.м.
Суд звертає увагу, що відповідно до п. 4.1.1 орендодавець зобов'язаний передати приміщення в оренду орендареві за актом приймання-передачі приміщення в оренду не пізніше 01.06.2024, але не раніше виконання орендарем п.3.3 та п.3.5 договору.
З огляду на здійснені платежі, надані сторонами розрахунки орендної плати за спірний період, суд дійшов висновку, що з червня 2024 року ФОП Бурдіна В.В. користується спірним нежитловим приміщенням за адресою м. Ірпінь, вул. В. Стуса 43а, площею 159,7 кв.м на підставі договору оренди нежитлового приміщення №1 від 01.06.2024.
Суд критично ставиться до твердження відповідача про те, що оренда спірного приміщення здійснювалась і до 01.04.2024, позаяк жодних інших договорів до матеріалів справи не долучено. Самі по собі перерахування грошових коштів із призначенням платежу «оренда житлового приміщення за адресою м. Ірпінь, вул. Пушкінська, 43-а, Бурдіна Вікторія Валентинівна» не свідчить про існування відносин оренди саме спірного приміщення за іншим договором.
Суд звертає увагу сторін на позицію постанови Верховного Суду від 25.03.2026 №752/6588/22, відповідно до якої колегія суддів погодилась, що сама по собі наявність платіжних документів не свідчить про досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов договору в належній формі, відтак є недостатньою для висновку про існування договору.
Звертаючись з даним позовом, позивач просить стягнути з відповідача 232 128,00 грн. заборгованості, що складається із 217 400,00 грн. заборгованості з орендної плати, 3570,00 заборгованості за воду за липень 2025 року, 3158,00 грн. заборгованості за світло за липень 2025 року, 8000,00 грн. заборгованості за комунальні послуги.
На підтвердження вказаної заборгованості позивач надав копію Акту звіряння розрахунків, у якому зазначено «борг оренди приміщення м. Ірпінь вулиця Стуса 43а 117 400,00 грн.», «вода червень 3570,00 грн.», «світ за липень 3158,00 грн.», «разом 124 128,00 грн.» Надалі в акті містяться записи, які є графіком погашення заборгованості, зокрема: «по 01.09.2025 сплата 124 128,00 грн. плюс 5000,00 грн. комунальні - 132 128, 00 грн., по 10.09.025 сплата за вересень 50000,00 грн. оренда, по 10.10.2025 сплата за жовтень 50 000,00 грн. оренда, сторони погодили цей графік». Після чого містяться підписи Лісняка А.С. та Бурдіної В.В. із зазначенням дати - 25.08.2025.
Крім того, у додаткових поясненнях позивач зазначає, що відповідач не сплатив оренду плату за вересень та жовтень 2025 року, що додало до суми заборгованості ще 100 000,00 грн.
В свою чергу, відповідач не погоджується із вказаною заборгованістю та твердить, що спірний договір був припинений 01.06.2025.
Згідно із статтею 526 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За змістом частини першої статті 763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Відповідно до ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Правові наслідки продовження володіння та/або користування майном після закінчення строку договору найму передбачені статтею 764 ЦК України, зокрема якщо наймач продовжує володіти та/або користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.
Правове регулювання процедури припинення орендних правовідносин, наведене у статті 764 Цивільного кодексу України спрямовано на досягнення справедливого балансу між правом орендодавця як власника майна володіти, користуватися та розпоряджатися майном на власний розсуд і правом орендаря очікувати на стабільність та незмінність його майнового становища. У контексті наведених вище норм настання наслідків у вигляді припинення чи продовження договору є пов'язаним з дотриманням сторонами орендних правовідносин добросовісної та послідовної поведінки, обумовленої змістом укладеного договору, положеннями господарського законодавства, а також усталеними звичаями ділового обороту та документообігу.
Фактично, ЦК України передбачає можливість автоматичної пролонгації договору найму в разі відсутності заперечень як зі сторони наймодавця, так і зі сторони наймача. Бажання наймача продовжувати відносини найму висловлюється конклюдентними діями - шляхом продовження користування майном після закінчення строку договору найму. Що стосується наймодавця, то підставою для продовження відносин найму є його мовчазна згода (qui tacet consentire videtur), яка виражається у відсутності заперечень та вимог до наймача повернути орендоване майно протягом одного місяця після закінчення строку договору найму.
Відповідно до п.5.1 Договору сторонами погоджено, що цей договір набирає чинності відповідно до законодавства України та припиняє свою дію в момент настання будь-якої з нижче наведених обставин: в момент настання 01.06.2025; в момент отримання орендарем від орендодавця письмово повідомлення про припинення дії цього договору, відповідно до умов даного договору.
Матеріали справи не містять ані доказів повернення орендарем спірного нежитлового приміщення орендодавцю за відповідним актом приймання-передачі, ані заперечень з боку орендодавця на продовження договору оренди.
Суд відхиляє доводи відповідача про те, що довідка ТОВ «Бест Бізнес» вих.лист 03/03/26 від 03.03.2026 підтверджує припинення оренди приміщення відповідачем до 31.08.2025.
Відповідно до довідки ТОВ «Бест Бізнес» вих.лист 03/03/26 від 03.03.2026 відповідач (замовник послуг Інтернет за адресою м. Ірпінь, вул. В. Стуса, 43-А за договором 4079 від 04.01.2021) з 01.09.2025 почав отримувати послуги за новою адресою м. Ірпінь, вул. В. Стуса, 78.
Вказане лише підтверджує зміну місця надання послуг Інтернет та жодним чином не підтверджує, що протягом одного місяця після закінчення строку спірного договору оренди (01.06.2026) орендар звільнила приміщення від свого майна, провела розрахунки у повному обсязі та повернула орендодавцю майно за актом приймання передачі, як то встановлено пунктами 2.3 - 2.4 Договору №1 оренди нежитлового приміщення.
Фактично, після 01.06.2025 відповідач продовжила користуватись спірним нежитловим приміщенням без заперечень з боку орендодавця, а тому суд дійшов висновку, що спірний договір оренди був поновлений відповідно до ст. 764 ЦК України та був чинним у спірний період, позаяк доказів його розірвання матеріали справи не місять. Відтак, позивач правомірно нараховує та просить стягнути орендну плату за період по жовтень 2025 року включно.
Однак суд не погоджується із здійсненим позивачем розрахунком заборгованості.
Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 04/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.
При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.
Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи №902/761/18, від 20.08.2020 зі справи №914/1680/18).
Суд зазначає, що акт звірки взаєморозрахунків може бути доказом на підтвердження обставин, зокрема, наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо, однак, за умови, що інформація, відображена в акті, підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звіряння розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Підписання акту звіряння, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі №924/233/18.
Доданий до матеріалів справи акт звіряння розрахунків від 25.08.2025 підписаний між ФОП Лісняком А.С. та ФОП Бурдіною В.В.
По-перше, суд зазначає, що ФОП Лісняк А.С. не є власником спірного нежитлового приміщення та не є стороною укладеного між ФОП Лісняком С.І. та ФОП Бурдіною В.В. договору №1 від 01.06.2024.
До матеріалів справи додано копію договору позички від 08.08.2024, укладеного між Лісняком С.І. та Лісняком А.С., за яким позичкодавець передає, а позичальник приймає у тимчасове безоплатне користування нежитлове приміщення, загальною площею 159,7 кв.м, що розташоване за адресою Київська область, м. Ірпінь, вул. В. Стуса, 43-А, прим. 2.
По-перше, сторонами договору №1 оренди нежитлового приміщення є ФОП Лісняк С.І. та ФОП Бурдіна В.В.
За загальним правилом ст. 511 ЦК України, відповідно до якої зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи, укладений між Лісняком С.І. та Лісняком А.С. договір позички не створює обов'язку для орендаря ФОП Бурдіної В.В. Крім того, поданий договір позички не може бути розглянутий судом як угода про заміну сторони у зобов'язанні (сторони орендодавця за договором оренди).
По-друге, за змістом ст.ст. 827, 828 ЦК України за договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов'язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку. Договір позички будівлі, іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у формі, яка визначена відповідно до статті 793 цього Кодексу.
Оскільки на момент укладення договору позички спірне майно перебувало у ФОП Бурдіної В.В. в платному користуванні за чинним договором оренди, такий договір позички взагалі не створює жодних правових наслідків.
По-третє, інформація, відображена в акті, не підтверджена жодними первинними документами.
Відповідно до п.3.8 Договору компенсація комунальних витрат буде здійснюватись за рахунками, що виписуються орендодавцем на підставі показань відповідних лічильників, встановлених у приміщенні (у разі відсутності чи несправності лічильника обліку спожитої орендарем комунальної послуги об'єм такої спожитої комунальної послуги визначатиметься за нормами відповідно до площі приміщення, чи кількості працівників орендаря, які постійно працюють у приміщення), а також на підставі рахунків відповідних експлуатаційних або житлово-експлуатаційних установ/ підприємств/ організацій, що виставляються орендодавцю.
Рахунки для компенсації комунальних витрат за спожиті орендарем житлово-комунальні послуги та комунальні послуги в приміщенні орендодавець передає 1) працівникам (представникам) орендаря; 2) орендареві на електронну пошту, вказану в п.11, не пізніше 29 числа календарного місяця, наступного за тим календарним місяцем, за який вноситься плата за електроенергію, житлово-комунальні послуги та комунальні послуги, спожиті орендарем.
У рахунках на компенсацію комунальних витрат спожитих орендарем, орендодавець зобов'язаний проводити детальний розрахунок вартості спожитих електроенергії, житлово-комунальних та комунальних послуг та їх ціну за одиницю виміру і додавати копії рахунків виписаних підприємствами, організаціями, які надають комунальні послуги.
Всупереч вказаному, матеріали справи не містять жодних доказів, які б підтверджували розмір заборгованості із відшкодування орендодавцю комунальних витрат, а також не містять будь-яких доказів направлення або вручення рахунків для компенсації комунальних витрат орендарю, у спосіб та строки, встановлені п. 3.8 Договору.
Відтак, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості зі сплати комунальних витрат є недоведеною та не підлягає задоволенню.
Щодо розміру заборгованості зі сплати орендної плати, суд зазначає таке.
Сторони домовились, що орендна плата за період з дати підписання сторонами акту приймання-передачі приміщення в оренду по 01.09.2024 складає 50 000,00 грн. і вноситься протягом 3 робочих днів з дати підписання договору, але до підписання акту приймання-передачі приміщення в оренду (пункт 3.3 Договору);
Пунктом, 3.4 договору встановлено, що починаючи з плати за оренду за вересень 2024 року орендар зобов'язаний вносити орендну плату щомісячно до 10 числа календарного місяця, за який вона вноситься.
Тобто орендна плата за період з червеня 2024 року по 01.09.2024 складає 50 000,00 грн., а далі орендар вносить по 50 000,00 грн. щомісячно за кожний наступний місяць оренди.
Суд встановив, загальна сума орендної плати, яка підлягала сплаті орендарем у період з червня 2024 по жовтень 2025 року становить 750 000,00 грн.
Сторони визнають, що відповідач здійснювала часткові оплати за оренду спірного приміщення. Так, до матеріалів справи додано виписку з особового рахунку Лісняка С.І. у АТ КБ «ПриватБанк» за період з 01.01.2020 по 10.10.2025, та виписку по руху коштів по рахунку ФОП Лісняка А.С. від 02.11.2025. Крім того, стороною відповідача подано копії платіжних інструкцій.
З поданих матеріалів вбачається, що сторони визнають здійснені відповідачем платежі з орендної плати на користь ФОП Лісняка А.С. як належне виконання зобов'язань із сплати орендної плати за спірним договором.
Відповідно до ч.1 ст. 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Суд, здійснивши власний розрахунок заборгованості з орендної плати,
Період орендиСплачено
червень 2024 року -01.09.202420 000,00 від 13.06.24
20 000,00 від 07.07.24
5000,00 від 17.07.24
8000,00 від 22.07.24
6000,00 від 30.07.24
30 125,00 від 06.08.24
20 000,00 від 22.08.24
вересень 2024 року40 000,00 від 04.09.24
15 000,00 від 09.09.24
жовтень 2024 року15 000,00 від 07.10.24
50 000,00 від 11.10.24
листопад 2024 року49 125,00 від 11.11.24
грудень 2024 року50 875,00 від 10.12.24
січень 2025 року13 600,00 від 17.01.25
лютий 2025 року19 500,00 від 05.02.25
15 000,00 від 05.02.25
20 000,00 від 08.02.25
березень 2025 року34 400,00 від 10.03.25
15 600,00 від 10.03.25
квітень 2025 року12 000,00 від 11.04.25
14 000,00 від 11.04.25
11 000,00 від 29.04.25
травень 2025 року20 000,00 від 02.05.25
5000,00 від 13.05.25
червень 2025 року10 000,00 від 23.06.25
20 000,00 від 23.06.25
6000,00 від 30.06.25
10 000,00 від 30.06.25
липень 2025 року20 000,00 від 01.07.25
6000,00 від 22.07.25
5000,00 від 22.07.25
11 500,00 від 30.07.25
серпень 2025 року14 000,00 від 01.08.25
вересень 2025 року0
жовтень 2025 року0
встановив, що у період червень 2024 - жовтень 2025 року відповідач сплатила орендну плату у розмірі 611 725,00 грн., у зв'язку з чим, матеріалами справи підтверджується розмір заборгованості з орендної плати за договором оренди №1 від 01.06.2024 в сумі 138 275,00 грн. (750 000,00 грн. мінус 611 725,00 грн.).
З огляду на викладене, вимогу позивача про стягнення з відповідача орендної плати слід задовольнити частково.
За таких обставин, повно та ґрунтовно дослідивши матеріали справи, перевіривши на відповідність закону та дійсним обставинам справи розрахунки заборгованості, суд задовольняє позов Лісняка С.І. частково та ухвалює рішення про стягнення з ФОП Бурдіної В.В. 138 275,00 грн. заборгованості з орендної плати.
У зв'язку із частковим задоволенням позову, суд, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладає на відповідача відшкодування позивачу судового збору пропорційно задоволеним вимогам, а саме у мінімально встановленому розмірі у сумі 3328,00 грн.
Подаючи відзив на позову заяву відповідач зазначила, що понесла витрати на правничу допомогу в розмірі 12 000,00 грн. Щодо включення до судових витрат відповідача витрати на професійну правничу допомогу, суд зазначає таке.
Статтею 16 ГПК України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
За приписами ст. 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення. Статтею 123 ГПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За змістом частини другої статті 126 ГПК України до витрат на професійну правничу допомогу належать розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката.
Відповідно до п. 3 ч.4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
17.02.2026 між ФОП Бурдіною В.В. (замовник) та адвокатом Бондар Анною В'ячеславівною був укладений договір про надання правової допомоги №02/26-20, за умовами якого:
- замовник залучає адвоката і доручає останньому захищати свої права і свободи та представляти його інтереси з усіх питань, що стосуються замовника в Судах України всіх інстанцій, з правом підпису та подачі процесуальних та інших документів в інтересах замовника.
Адвокат бере на себе зобов'язання надати відповідну правову допомогу замовнику у судовій справі №911/224/26, а замовник зобов'язується сплатити за такі послуги (гонорар) відповідно до умов договору (п.1.1);
- загальна вартість послуг за цим договором розраховується сумарно на підставі підписаних сторонами актів приймання-передачі послуг (п.4.1);
- вартість наданих послуг, їх найменування та кількість (кількість годин) погоджується сторонами на кожен об'єм послуг шляхом переговорів, остаточно шляхом підписання актів приймання-передачі послуг (п.4.2);
- договір набуває чинності з моменту його підписання обома сторонами і діє до 31.12.2026 (п.5.1).
За платіжними інструкціями №900780435 від 18.02.2026 на суму 5000,00 грн. та №905623623 від 26.02.2026 на суму 7000,00 грн. ФОП Бурдіна В.В. сплатила адвокату Бондар А.В. грошові кошти із призначенням платежу «сплата відповідно до договору про правову допомогу №02/26-20 від 17.02.2026 року».
03.03.2026 між сторонами був підписаний Акт №1 приймання-передачі послуг, за яким сторони погодили розмір витрат та вид послуг наданих адвокатом замовнику як професійну правничу допомогу пов'язану з розглядом справи №911/224/26 у Господарського суді Київської області.
За вказаним актом адвокат надав замовнику послугу з підготовки відзиву на позовну заяву у справі №911/224/26, витрачено часу 6 годин, вартість послуги 12 000,00 грн.
Пунктом 4 вказаного акту передбачено, що вартість наданих послуг сплачена замовником авансом.
Суд звертає увагу на те, що надані відповідачем документи на підтвердження розміру понесених ним витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже їх розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію, зокрема, пропорційності, співмірності та розумної необхідності таких витрат.
Аналогічна правова позиція викладена у додаткових постановах Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 910/2170/18, від 18.06.2019 у справі №922/3787/17, а також у постанові Верховного Суду від 25.08.2022 у справі № 911/3323/14.
Для суду не є обов'язковими зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом. Вирішення питання розподілу судових витрат суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони ураховуючи як те, чи були вони фактично несені, так і оцінювати їх необхідність (постанова КЦС ВС від 23.10.2024 у справі №753/25081/21).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява N 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Стосовно того, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін, вже висловлювалася Велика Палата Верховного Суду (пункт 21 додаткової постанови від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц). Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 підтримала цей висновок.
Об'єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19 зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Тобто, норми, якими встановлено, що «суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони» та «суд має право зменшити суму судових витрат, встановивши їх неспіврозмірність, незалежно від того, чи подавалося відповідачем відповідне клопотання» не є тотожними за своєю суттю, що фактично відповідає висновку, викладеному у вищевказаній постанові.
Здійснивши аналіз заявленого позивачем розміру витрат на правничу допомогу у співвідношенні із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, суд встановив, що заявлені витрати є неспівмірними зі складністю справи, наданими адвокатом обсягом послуг, втраченим ним часом на надання таких послуг та не відповідають критерію розумної необхідності.
Суд встановив, що предмет спору у справі не є складним для спеціаліста правника, не потребував складного аналізу правових норм та судової практики; адвокат підготував лише один процесуальний документ - відзив, його підготовка не становила складності та не потребувала багато часу адвоката. Суд враховує, що адвокат не витрачав додатковий час на прибуття для участі у судових засіданнях.
Суд вважає заявлену суму судових витрат відповідача на правову допомогу в розмірі 6000,00 грн. дійсно розумно необхідною, домірною та обґрунтованою, тому саме така сума належить до включення до судових витрат по справі та розподілу між сторонами відповідно до ст. 129 ГПК України.
Відтак, суд включає до судових витрат по справі витрати відповідача на професійну правову допомогу в сумі 6000,00 грн., та покладає на позивача відшкодування позивачу вказаних витрат пропорційно вимогам, у задоволенні яких позивачу було відмовлено, а саме у сумі 2425,89 грн.
Відповідно до частини 11 ст. 129 ГПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. В такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Тож суд у спосіб взаємозаліку судових витрат відповідно до частини 11 ст. 129 ГПК України покладає на відповідача відшкодування позивачу судових витрат в сумі 902,11 грн., яка дорівнює різниці між сумою судового збору, яка належить до стягнення з відповідача на користь позивача (3328,00 грн.) та сумою витрат на правову допомогу, яка належить до стягнення з позивача на користь відовідача (2425,89 грн.).
Керуючись статтями 4, 12, 73-92, 126, 129, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи підприємця Бурдіної Вікторії Валентинівни ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
на користь ОСОБА_1 , д.н. 04.02.1976 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 )
138 275,00 (сто тридцять вісім тисяч двісті сімдесят п'ять гривень нуль копійок) заборгованості з орендної плати,
902,11 грн. (дев'ятсот дві гривні одинадцять копійок) судових витрат.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення відповідно до ст. ст. 240-241 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя О.В. Конюх