Рішення від 20.04.2026 по справі 910/11227/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

20.04.2026Справа № 910/11227/25

За позовом ОСОБА_1

до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України

третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача-Акціонерне товариство "ХМЕЛЬНИЦЬКОБЛЕНЕРГО"

третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Акціонерне товариство "ТЕРНОПІЛЬОБЛЕНЕРГО"

третя особа-3, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Акціонерне товариство "ЧЕРКАСИОБЛЕНЕРГО"

про стягнення 605 990,47 грн

Суддя О.В. Гумега

секретар судового засідання

Мороз О.Ю.

Представники:

від позивача - Дудяк Р.А.;

від відповідача - Жиделяєва Ю.Г.;

від третьої особи-1 - Соколовська В.О.;

від третьої особи-2 - Балда-Денисюк Л.М.;

від третьої особи-3 - Овсієнко О.І. ;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України (далі - відповідач) про стягнення 605 990,47 грн, з яких: 292 138,80 грн збитків, 262 828,22 грн інфляційних нарахувань, 51 023,45 грн 3% річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.09.2025 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, встановлено позивачу спосіб та строк усунення недоліків позовної заяви.

10.10.2025 до суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, до якої додано оригінал позовної заяви (нова редакція) від 03.09.2025.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.10.2025 прийнято позовну заяву ОСОБА_1 від 03.09.2025 у новій редакції до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/11227/25, постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі на 17.11.2025 о 10:20 год. Залучено до участі у справі третю особу-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Акціонерне товариство "ХМЕЛЬНИЦЬКОБЛЕНЕРГО", третю особу-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Акціонерне товариство "ТЕРНОПІЛЬОБЛЕНЕРГО", третю особу-3, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Акціонерне товариство "ЧЕРКАСИОБЛЕНЕРГО" (далі відповідно - третя особа-1, третя особа-2, третя особа-3).

27.10.2025 до суду від позивача надійшла заява на виконання вимог ухвали суду від 17.10.2025 щодо надання доказів направлення третім особам позовної заяви, заяви про усунення недоліків і доданих до цих заяв документів.

04.11.2025 до суду від третьої особи-3 надійшли пояснення щодо позовної заяви, згідно яких третя особа-3 заперечила проти задоволення позовних вимог повністю, просила застосувати строки позовної давності.

06.11.2025 до суду від третьої особи-3 надійшла заява про вступ у справу як представника.

11.11.2025 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. Відповідачем у відзиві заявлено клопотання про застосування строків позовної давності.

13.11.2025 до суду від третьої особи-1 надійшли пояснення щодо позовної заяви, згідно яких третя особа-1 заперечила проти задоволення позовних вимог повністю, просила застосувати строки позовної давності.

13.11.2025 до суду від представника третьої особи-1 надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.11.2025 заяву представника третьої особи-1 про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції - задоволено. Постановлено проведення судових засідань у справі № 910/11227/25 здійснювати за участі представника АТ "ХМЕЛЬНИЦЬКОБЛЕНЕРГО" - Соколовської Валентини Олегівни, в режимі відеоконференції.

17.11.2025 до суду від третьої особи-2 надійшли письмові пояснення.

У підготовче засідання, призначене на 17.11.2025, з'явився позивач, а також представники відповідача та третьої особи-1. Представники третьої особи-2 та третьої особи-3 не з'явились.

У підготовчому засіданні, призначеному на 17.11.2025, суд долучив до матеріалів справи заяви по суті спору та процесуальних питань, подані учасниками справи.

У підготовчому засіданні, призначеному на 17.11.2025, позивач заявив усне клопотання про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду. Представник відповідача та представник третьої особи-1 заперечували проти задоволення вказаного клопотання позивача.

Суд відмовив у задоволенні усного клопотання позивача про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду.

У підготовчому засіданні 17.11.2025 судом оголошено перерву до 15.12.2025 о 10:00 год.

08.12.2025 до суду від представника позивача надійшла заява про вступ у справу як представника позивача. Заява судом задоволена.

08.12.2025 до суду від представника позивача надійшла заява про ознайомлення з матеріалами справи в електронному вигляді (внесення РНОКПП / коду ЄДРПОУ до додаткових відомостей про учасника справи та надання доступу до електронної справи). Заява судом задоволена.

08.12.2025 до суду від третьої особи-3 надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

08.12.2025 до суду від позивача надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.12.2025 заяву представника третьої особи-3 про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції та заяву представника позивача про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено. Постановлено проведення судових засідань у справі № 910/11227/25 здійснювати за участі представника АТ "ЧЕРКАСИОБЛЕНЕРГО" - Овсієнка Олександра Івановича та представника ОСОБА_1 - Дудяка Ростислава Анатолійовича в режимі відеоконференції.

10.12.2025 до суду від позивача надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

10.12.2025 до суду від представника третьої особи-1 надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

10.12.2025 до суду від представника третьої особи-2 надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.12.2025 заяву представника третьої особи-2 про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено. Постановлено проведення судових засідань у справі № 910/11227/25 здійснювати за участі представника АТ "ТЕРНОПІЛЬОБЛЕНЕРГО" - Балда-Денисюк Лілії Миколаївни, в режимі відеоконференції.

У підготовче засідання, призначене на 15.12.2025, з'явились представники позивача, відповідача, третьої особи-1 та третьої особи-2. Представник третьої особи-3 не з'явився.

У підготовчому засіданні, призначеному на 15.12.2025, суд долучив до матеріалів справи заяви по суті справи та процесуальних питань, подані учасниками справи.

У підготовчому засіданні, призначеному на 15.12.2025, суд залишив без розгляду заяви представників позивача та третьої особи-1 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, які подані повторно.

У підготовчому засіданні, призначеному на 15.12.2025, суд, відповідно до положень ч. 4 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, протокольною ухвалою зобов'язав третіх осіб-1, 2, 3 надати копії статутів товариств (у повному обсязі) у редакції, яка була чинна станом на час спірних правовідносин.

У підготовчому засіданні, призначеному на 15.12.2025, суд протокольною ухвалою зобов'язав третю особу-1 (АТ "ХМЕЛЬНИЦЬКОБЛЕНЕРГО") надати копію протоколу № 29 річних загальних зборів товариства від 30.04.2025.

У підготовчому засіданні, призначеному на 15.12.2025, суд протокольною ухвалою зобов'язав третю особу-2 (АТ "ТЕРНОПІЛЬОБЛЕНЕРГО") повідомити про проведення загальних зборів товариства у спірний період та у разі їх проведення надати копії відповідних протоколів загальних зборів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.12.2025 продовжено строк підготовчого провадження за ініціативою суду на тридцять днів, відкладено підготовче засідання у справі на 19.01.2026 о 11:20 год.

29.12.2025 до суду від представника третьої особи-3 надійшло клопотання про долучення доказів на виконання вимог протокольної ухвали, яка постановлена у підготовчому засіданні 15.12.2025.

31.12.2025 до суду від представника третьої особи-1 надійшло клопотання про долучення доказів на виконання вимог протокольної ухвали, яка постановлена у підготовчому засіданні 15.12.2025.

05.01.2026 до суду від представника третьої особи-2 надійшли письмові пояснення на виконання вимог ухвали від 15.12.2025.

19.01.2026 до суду від третьої особи-1 надійшло клопотання, згідно якого додано до матеріалів справи довіреність на представлення інтересів третьої особи.

У підготовче засідання, призначене на 19.01.2026, з'явились позивач, представник позивача, представники відповідача, третьої особи-1 та третьої особи-3. Представник третьої особи-2 не з'явився.

Суд долучив до матеріалів справи клопотання третіх осіб-1, 2, 3 про долучення доказів, подані 29.12.2025, 31.12.2025 та 05.01.2026.

У підготовчому засіданні, призначеному на 19.01.2026, позивач подав клопотання про витребування доказів та поновлення строку на його подання.

Представники відповідача та третьої особи-3 заперечили проти задоволення вказаного клопотання позивача, представник третьої особи-1 залишив розгляд клопотання на розсуд суду.

Суд протокольною ухвалою зобов'язав позивача направити клопотання про витребування доказів усім учасникам справи, докази чого надати суду.

Суд долучив клопотання позивача про витребування доказів та поновлення строку на його подання до матеріалів справи.

Суд повідомив, що клопотання позивача про витребування доказів та поновлення строку на його подання буде розглянуте у наступному підготовчому засіданні та надав можливість іншим учасникам справи подати письмові пояснення щодо вказаного клопотання позивача.

У підготовчому засіданні, призначеному на 19.01.2026, судом оголошено перерву до 02.02.2026 о 09:40 год.

19.01.2026 до суду від представника позивача надійшли додаткові пояснення з доказами направлення клопотання про витребування доказів усім учасникам справи.

27.01.2026 до суду від представника відповідача надійшли заперечення на клопотання позивача про витребування доказів.

02.02.2026 до суду від третьої особи-3 надійшли заперечення на клопотання позивача про витребування доказів.

У підготовче засідання, призначене на 02.02.2026, з'явились представники позивача, відповідача, третьої особи-1 та третьої особи-3. Представник третьої особи-2 не з'явився. Неявка представника третьої особи-2 пов'язана з технічною неможливістю участі останнього у відеоконференції.

У підготовчому засіданні, призначеному на 02.02.2026, суд долучив до матеріалів справи заперечення відповідача та третьої особи-3 на клопотання позивача про витребування доказів.

У підготовчому засіданні, призначеному на 02.02.2026, здійснювався розгляд клопотання позивача про витребування доказів.

Представники відповідача, третьої особи-1 та третьої особи-3 заперечували проти задоволення клопотання позивача про витребування доказів.

Заслухавши учасників справи, суд дійшов висновку про задоволення клопотання позивача про витребування доказів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.02.2026 відкладено підготовче засідання у справі на 02.03.26 о 09:40 год. Витребувано у третіх осіб-1, 2, 3 докази перерахування частини чистого прибутку (дивідендів) акціонеру Держава Україна за 2013-2019 із зазначенням відповідних постанов Кабінету Міністрів України. Витребувано у третьої особи-3 (АТ "ЧЕРКАСИОБЛЕНЕРГО") протокол № 2/2025 від 07.05.2025 дистанційних річних загальних зборів акціонерів.

12.02.2026 до суду від третьої особи-3 (АТ "ЧЕРКАСИОБЛЕНЕРГО") надійшло клопотання про долучення доказів.

13.02.2026 до суду від третьої особи-1 (АТ "ХМЕЛЬНИЦЬКОБЛЕНЕРГО") надійшло клопотання про долучення доказів.

17.02.2026 до суду від третьої особи-2 (АТ "ТЕРНОПІЛЬОБЛЕНЕРГО") надійшла заява на виконання вимог ухвали суду.

18.02.2026 до суду від третьої особи-1 (АТ "ХМЕЛЬНИЦЬКОБЛЕНЕРГО") надійшли додаткові пояснення.

25.02.2026 до суду від представника третьої особи-2 надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

У підготовче засідання, призначене на 02.03.2026, з'явились позивач, представники позивача, відповідача, третьої особи-1 та третьої особи-3. Представник третьої особи-2 не з'явився. Неявка представника третьої особи-2 пов'язана з технічною неможливістю участі останнього у відеоконференції.

У підготовчому засіданні, призначеному на 02.03.2026, суд відмовив в задоволенні заяви представника третьої особи-2 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, оскільки ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.12.2025 заяву представника АТ "ТЕРНОПІЛЬОБЛЕНЕРГО" Балда-Денисюк Л.М. про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції від 10.12.2025 задоволено, а усі підготовчі засідання здійснюються з підключенням представника АТ "ТЕРНОПІЛЬОБЛЕНЕРГО" Балда-Денисюк Л.М. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням технічних засобів за допомогою підсистеми відеоконференцзв'язку ЄСІТС.

У підготовчому засіданні, призначеному на 02.03.2026, суд долучив до матеріалів справи клопотання та додаткові пояснення, подані до суду третіми особами-1,2,3.

У підготовчому засіданні, призначеному на 02.03.2026, позивач заявив клопотання про застосування заходів процесуального примусу та повторне витребування доказів від третіх осіб-1,2.

У підготовчому засіданні, призначеному на 02.03.2026, суд долучив до матеріалів справи клопотання позивача про застосування заходів процесуального примусу та повторне витребування доказів від третіх осіб-1,2 та передав до відділу діловодства суду для реєстрації.

У підготовчому засіданні, призначеному на 02.03.2026, суд розглянув та частково задовольнив клопотання позивача про витребування доказів.

Суд протокольною ухвалою витребував у третьої особи-1 (АТ "ХМЕЛЬНИЦЬКОБЛЕНЕРГО") та у третьої особи-2 (АТ "ТЕРНОПІЛЬОБЛЕНЕРГО") докази перерахування частини чистого прибутку (дивідендів) акціонеру Держава Україна за 2018 рік в розмірі 90% від чистого прибутку за 2018 рік.

У підготовчому засіданні, призначеному на 02.03.2026, суд залишив без задоволення клопотання позивача про застосування заходів процесуального примусу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.03.2026 відкладено підготовче засідання у справі на 23.03.2026 о 10:20 год.

19.03.2026 до суду від третьої особи-1 надійшли додаткові пояснення у справі.

23.03.2026 до суду від позивача надійшли додаткові пояснення у справі, сформовані в системі "Електронний суд" 22.03.2026. Безпосередньо у додаткових поясненнях позивачем заявлено клопотання про застосування до АТ "ТЕРНОПІЛЬОБЛЕНЕРГО" та АТ "ХМЕЛЬНИЦЬКОБЛЕНЕРГО" заходів процесуального примусу на розсуд суду та клопотання про витребування у Кабінету Міністрів України: доказів перерахування Акціонерним товариством "ХМЕЛЬНИЦЬКОБЛЕНЕРГО" акціонеру Держава Україна частини чистого прибутку, дивідендів за 2018 рік; доказів перерахування Акціонерним товариством "ТЕРНОПІЛЬОБЛЕНЕРГО" акціонеру Держава Україна частини чистого прибутку, дивідендів за 2018 рік.

У підготовче засідання, призначене на 23.03.2026, з'явились представники позивача, відповідача, третьої особи-1 та третьої особи-3. Представник третьої особи-2 не з'явився.

У підготовчому засіданні, призначеному на 23.03.2026, суд долучив до матеріалів справи додаткові пояснення у справі, подані третьою особою-1.

У підготовчому засіданні, призначеному на 23.03.2026, представник позивача підтримав клопотання про застосування заходів процесуального примусу та клопотання про витребування доказів у Кабінету Міністрів України, заявлені позивачем у додаткових поясненнях у справі.

Представники відповідача, третьої особи-1 та третьої особи-3 заперечували проти задоволення вказаних клопотань позивача.

У підготовчому засіданні, призначеному на 23.03.2026, здійснювався розгляд клопотання позивача про витребування доказів у Кабінету Міністрів України.

Суд відхилив клопотання позивача про витребування доказів у Кабінету Міністрів України як таке, що подане без дотримання приписів статей 80, 81 Господарського процесуального кодексу України.

У підготовчому засіданні, призначеному на 23.03.2026, здійснювався розгляд клопотання позивача про застосування заходів процесуального примусу до третіх осіб-1, 2.

Судом не встановлено підстав для застосування заходів процесуального примусу до третіх осіб-1, 2, у зв'язку з чим відповідне клопотання позивача судом відхилено.

У підготовчому засіданні, призначеному на 23.03.2026 суд вчинив дії, визначені частиною другою статті 182 Господарського процесуального кодексу України, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.03.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 20.04.2026 о 14:00 год.

14.04.2026 до суду від позивача надійшли додаткові пояснення у справи (письмова промова).

У судове засідання, призначене на 20.04.2026, з'явились позивач, представники позивача, відповідача, третіх осіб-1, 2, 3.

У судовому засіданні 20.04.2026 судом долучено до матеріалів справи подані позивачем додаткові пояснення у справі (письмова промова).

У судовому засіданні 20.04.2026 судом здійснювався розгляд справи по суті.

Відповідно до ст. 194 ГПК України завданням розгляду справи по суті є розгляд і вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

При розгляді справи по суті в судовому засіданні 20.04.2026 судом заслухано вступне слово представників позивача, відповідача та третіх осіб.

Позивач та представник позивача підтримали позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача заперечив позовні вимоги у повному обсязі.

Представник третьої особи-1 заперечив позовні вимоги у повному обсязі.

Представник третьої особи-2 заперечив позовні вимоги у повному обсязі.

Представник третьої особи-3 заперечив позовні вимоги у повному обсязі.

Представники відповідача, третіх осіб-1, 3 заявили про застосування строків позовної давності.

У судовому засіданні 20.04.2026 здійснювалось з'ясування обставини справи та дослідження доказів, після чого суд перейшов до судових дебатів, у яких представники позивача, відповідача та третіх осіб-1, 2, 3 виступили з промовою (заключним словом).

У судовому у засіданні 20.04.2026 судом оголошено перерву, у зв'язку з оголошенням повітряної тривоги у м. Києві.

Після закінчення повітряної тривоги у м. Києві суд продовжив судове засідання.

Після судових дебатів суд оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення та оголосив перерву для проголошення рішення.

У судовому засіданні 20.04.2026 було проголошено вступну та резолютивну частини рішення та повідомлено, що повне рішення суду буде складено у термін, передбачений ч. 6 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України.

Заслухавши пояснення учасників справи, з'ясувавши обставини справи, на які учасники справи посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, та дослідивши в судовому засіданні докази, якими учасники справи обґрунтовували обставини справи, суд

УСТАНОВИВ:

Відповідно до ч. 1-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 78, 79 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Статтею 55 Конституції України встановлено, що кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення (стаття 124 Конституції України).

Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч. 1 ст. 5 ГПК України).

Частиною 1 ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною 2 наведеної статті визначені способи захисту цивільних прав та інтересів, серед яких відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

З огляду на положення ст. 20 ЦК України та принцип диспозитивності господарського судочинства (ст. 14 ГПК України), позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.

ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України про стягнення 605 990,47 грн, з яких: 292 138,80 грн збитків, 262 828,22 грн інфляційних нарахувань, 51 023,45 грн 3% річних.

Позивач ( ОСОБА_1 ) в обгрунтування позовних вимог зазначив, що даний позов подається ним як акціонером АТ "Хмельницькобленерго", АТ "Тернопільобленерго" та АТ "Черкасиобленерго" (далі разом - акціонерні товариства), з огляду на завдані йому збитки (зменшення ринкової вартості акцій) при виплаті частини чистого прибутку на державну частку акцій цими акціонерними товариствами на підставі норми закону, визнаної неконституційною.

Так, позивач стверджує, що з 19.04.2014 по 22.07.2020 акціонерні товариства без відповідних рішень Загальних зборів акціонерів здійснили перерахування до Державного бюджету України частини чистого прибутку на державну частку акцій на підставі абзацу восьмого частини п'ятої статті 11 Закону України "Про управління об'єктами державної власності", в той час як інші акціонери не отримали ні частину чистого прибутку, ні дивіденди.

Рішенням Конституційного Суду України від 22.07.2020 року по справі №3-313/2019 (7438/19) абзац восьмий частини п'ятої статті 11 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" від 21 вересня 2006 року № 185-V зі змінами визнаний таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).

Позивач вважає, що внаслідок перерахування частину чистого прибутку тільки акціонеру Держава Україна відбулося зменшення вартості акцій на суму виплаченої частини чистого прибутку.

Таким чином, на думку позивача, через дію неконституційної норми абзацу 8 частини 5 статті 11 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" позивачу були завдані збитки - вартість його акцій була штучно знижена на розмір виплачених частин чистого прибутку.

За доводами позивача, завдані йому збитки підлягають відшкодуванню Державою Україна в особі Кабінету Міністрів України, оскільки Кабінет Міністрів України своїми постановами встановлював норматив відрахування частини чистого прибутку на виплату дивідендів, Кабінет Міністрів України допустив не прийняття рішень акціонерними товариствами про спрямування частини чистого прибутку на виплату дивідендів за попередній рік.

Відповідач (Держава Україна в особі Кабінету Міністрів України) у відзиві на позовну заяву проти позову заперечив повністю з огляду на таке:

- відповідно до пункту 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 22.07.2020 року по справі №3-313/2019 (7438/19) визнаний неконституційним абзац восьмий частини п'ятої статті 11 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення, тобто 22.07.2020;

- відповідно до частини 3 статті 152 Конституції України матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку;

- спеціального закону, який визначав би порядок відшкодування шкоди, завданої актами і діями, що визнані неконституційними, право на яке визначено частиною 3 статті 152 Конституції України, на законодавчому рівні не прийнято;

- оскільки частина 3 статті 152 Конституції України застосовується як норма прямої дії, тому шкоду, завдану фізичній або юридичній особі актами і діями, що визнані неконституційними, може відшкодовувати держава Україна в особі державного органу, оскілки згідно зі ст. 170 Цивільного кодексу України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади;

- на думку відповідача, норма абзацу восьмого частини п'ятої статті 11 Закону України "Про управління об'єктами державної власності", яка визнана неконституційною, не створює жодних прав чи обов'язків для позивача, а тому у останнього відсутнє право на відшкодування шкоди;

- відповідач вважає помилковим висновок позивача про те, що належним відповідачем у спірних правовідносинах є Держава Україна в особі Кабінету Міністрів України, оскільки, як зазначив позивач, саме Кабінет Міністрів України допустив неприйняття рішень акціонерними товариствами до 01 травня поточного року про спрямування частини чистого прибутку на виплату дивідендів за попередній рік; відповідач зауважив, що ні Конституцією України, ні Законами України "Про акціонерні товариства", "Про управління об'єктами державної власності" не надано повноважень Кабінету Міністрів України впливати на рішення акціонерних товариств;

- на думку відповідача, у справі про відшкодування шкоди, завданої прийняттям Верховною Радою України неконституційного закону, належним відповідачем є Держава Україна в особі Верховної Ради України;

- крім того, постанови Кабінету Міністрів України, про які зазначає позивач, є чинними, протиправними та нечинними у встановленому законодавством порядку не визнавались.

У відзиві на позовну заяву відповідач заявив клопотання про застосування строків позовної давності з огляду на таке: у позовній заяві позивач зазначив, що відлік строку позовної давності на стягнення завданих збитків розпочався з 22.07.2020 та пов'язує цей строк з рішенням Конституційного Суду України від 22.07.2020 у справі № 3-313/2019 (7438/19), яким визнано неконституційним абзац восьмий частини п'ятої статті 11 Закону України "Про управління об'єктами державної власності", відтак, на думку відповідача, строк позовної давності у спірних правовідносинах сплив 22.07.2023.

Третя особа-1 (АТ "ХМЕЛЬНИЦЬКОБЛЕНЕРГО") у поясненнях щодо позову та у додаткових поясненнях у справі заперечила проти задоволення позовних вимог, зазначивши таке:

- позовні вимоги позивача стосуються діяльності АТ "ХМЕЛЬНИЦЬКОБЛЕНЕРГО" (далі також - Товариство) за 2019 рік, зокрема, невиплати частини чистого прибутку позивачу за відповідний період, оскільки саме у цьому періоді загальними зборами Товариства не було прийнято рішення про виплату дивідендів, у зв'язку з чим у Товариства були відсутні правові підстави для їх нарахування та виплати;

- відповідно до Протоколу №29 річних Загальних зборів Товариства від 30.04.2020, для участі у Загальних зборах зареєстровано акціонерів та їх представників, що сукупно володіють менш ніж 50 відсотків голосуючих акцій Товариства, тому відповідно до статті 41 Закону України "Про акціонерні товариства" та пункту 16.11 Статуту Товариства Загальні збори не мали кворуму, достатнього для розгляду всіх питань порядку денного;

- законодавством не передбачено механізм нарахування та виплати дивідендів, що є частиною чистого прибутку, акціонерам без відповідних рішень Загальних зборів, а господарський суд не може підміняти вищий орган управління товариства і втручатися у господарську діяльність товариства;

- норма абзацу восьмого частини п'ятої статті 11 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" була визнана неконституційною з 22.07.2020, тоді як обов'язок зі сплати дивідендів за 2019 рік, нарахованих пропорційно розміру державної частки (акцій) у статутному капіталі товариства, встановлений до 01.07.2020, відтак Товариство правомірно сплатило частину прибутку до Державного бюджету України у встановлені законодавством порядку і строки, що не є порушенням прав інших акціонерів, а є заходами, спрямованими на виконання визначеного законодавством обов'язку;

- норма абзацу 8 частини п'ятої статті 11 Закону України "Про управління об'єктами державної власності", яка визнана неконституційною, не створює жодних прав чи обов'язків для позивача, а тому в останнього відсутнє право на відшкодування шкоди;

- постанова Кабінету Міністрів України №328 від 24.04.2020, якою затверджено базовий норматив відрахування частини чистого прибутку на виплату дивідендів, не була скасована чи визнана нечинною, відтак, Кабінет Міністрів України діяв у межах чинного законодавства, а саме відповідно до Закону України "Про управління об'єктами державної власності";

- правовідносини, які виникли та були реалізовані до моменту визнання норми неконституційною, вважаються правомірними, відтак, у позивача не виникло ні майнових прав, ні шкоди, яку можна кваліфікувати як збитки;

- дії Кабінету Міністрів України та АТ "ХМЕЛЬНИЦЬКОБЛЕНЕРГО", здійснені на виконання чинної на той момент норми закону, не можуть визнаватися протиправними, а відтак відсутній такий елемент складу цивільного правопорушення як протиправність поведінки заподіювача шкоди;

- відсутність рішення загальних зборів щодо розподілу прибутку за 2019 рік унеможливлює отримання дивідендів позивачем, отже, відсутня реальна підстава для визнання шкоди у вигляді неодержаних дивідендів, тобто, у разі якби норми, що визнана неконституційною, не існувало б у чинному законодавстві, позивач не мав би права отримати дивіденди без рішення загальних зборів, що підтверджується частиною 2 статті 30 Закону України "По акціонерні товариства";

- нарахування 3 % річних і інфляційних втрат може розпочатися лише з моменту встановлення факту завдання збитків та виникнення відповідного грошового зобов'язання, у спірному випадку прострочення не настало;

- третя особа-1 вважає, що позивачем пропущено строк позовної давності на звернення з даним позовом до суду, у зв'язку з чим просила суд застосувати строки позовної давності та відмовити позивачу у задоволенні позову.

Третя особа-2 (АТ "ТЕРНОПІЛЬОБЛЕНЕРГО") у поясненнях щодо позову зазначила:

- до діяльності акціонерних товариств, частина статутного капіталу яких належала державі, підлягала застосуванню норма абзацу восьмого частини 5 статті 11 Закону України Закону України "Про управління об'єктами державної власності" до часу втрати нею чинності (до 22.07.2020);

- зазначене правове регулювання виключало можливість врахування зазначеної позивачем сплати частини чистого прибутку (обов'язкової в силу закону) як зменшення вартості акцій акціонерів товариства.

Третя особа-3 (АТ "ЧЕРКАСИОБЛЕНЕРГО") у поясненнях щодо позову заперечила проти задоволення позовних вимог повністю, зазначивши таке:

- позовні вимоги позивача стосуються діяльності АТ "ЧЕРКАСИОБЛЕНЕРГО" далі також - Товариство) у період з 2016 по 2019 роки;

- річними загальними зборами акціонерів ПАТ "ЧЕРКАСИОБЛЕНЕРГО", які відбулися 24.04.2018 (протокол №2/2018 від 24.04.2018) не прийняте рішення з питання порядку денного: "Розподіл прибутку Товариства, отриманого за результатами діяльності Товариства у 2016 та 2017 роках, в тому числі затвердження розміру річних дивідендів, з урахуванням вимог передбачених законодавством, відповідно до результатів фінансового-господарської діяльності Товариства у 2016 та 2017 роках";

- дистанційними річними загальними зборами акціонерів ПАТ "ЧЕРКАСИОБЛЕНЕРГО", які відбулися 30.04.2021 (протокол №2/2021 від 11.05.2021), затверджено загальний розмір річних дивідендів за підсумками роботи Товариства за 2018 рік, розподілено чистий прибуток, отриманий Товариством за результатами фінансово-господарської діяльності у 2019 році;

- рішення Конституційного Суду України від 22.07.2020 у справі №3-313/2019 (7438/19) стосується виключно визнання таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), абзацу восьмого частини п'ятої статті 11 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" від 21 вересня 2006 року № 185-V зі змінами. В той же час продовжувала діяти норма частини 5 статті 11 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), відповідно до якої господарська організація, у статутному капіталі якої є корпоративні права держави, за підсумками календарного року зобов'язана спрямувати частину чистого прибутку на виплату дивідендів згідно з порядком, затвердженим Кабінетом Міністрів України;

- отже, враховуючи прийняті загальними зборами акціонерів рішення (протокол №2/2018 Річних загальних зборів акціонерів ПАТ "ЧЕРКАСИОБЛЕНЕРГО" від 24.04.2018; протокол №2/2021 Дистанційних річних загальних зборів акціонерів ПАТ "ЧЕРКАСИОБЛЕНЕРГО" від 11.05.2021) та на виконання вимог Закону України "Про управління об'єктами державної власності", Постанов КМУ №120 від 01.03.2017, №139 від 28.02.2018, № 364 від 24.04.2019, № 328 від 24.04.2020 АТ "ЧЕРКАСИОБЛЕНЕРГО" правомірно сплатило частину прибутку до Державного бюджету України, що не є порушенням прав акціонерів, а є заходами, спрямованими на виконання акціонерним товариством обов'язку, визначеного Законом України "Про управління об'єктами державної власності";

- третя особа-3 вважає, що позивачем пропущено строк позовної давності на звернення з позовом до суду, з огляду на таке: у позовній заяві позивач зазначив, що 22.07.2020 він дізнався, що виплата акціонерними товариствами частини чистого прибутку без відповідних рішень загальних зборів є неконституційною, а також дізнався, що таким чином йому були завдані матеріальні збитки, однак з позовною заявою позивач звернувся до суду лише у вересні 2025 року та при цьому не просив суд поновити йому пропущений строк звернення до суду.

Як встановлено судом, предметом спору у даній справі є вимоги позивача, зокрема, про стягнення з Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України збитків у розмірі 292 138,80 грн. При цьому фактично позивач заявляє про неодержаний прибуток (упущену вигоду), а саме про зменшення ринкової вартості акцій.

Надаючи оцінку обраному позивачем способу захисту порушеного права, а саме стягнення збитків, судом враховано наступне.

Можливість ефективного захисту прав у судовому порядку є запорукою дотримання принципу верховенства права та виконання вимог статті 15 ЦК України, статей 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у частині доступу до справедливого суду та забезпечення права на ефективний засіб юридичного захисту.

Частиною 1 статті 16 ЦК України визначено способи захисту цивільних прав та інтересів, серед яких визнання права, примусове виконання обов'язку в натурі, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди тощо.

Вибір конкретного способу покладається на розсуд позивача (пункт 4 частини 3 статті 162 ГПК України).

Згідно статті 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Тобто, у разі порушення (невизнання, оспорювання) суб'єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту. Цим правом на застосування певного способу захисту і є права, які існують у рамках захисних правовідносин. Тобто спосіб захисту реалізується через суб'єктивне цивільне право, яке виникає та існує в рамках захисних правовідносин (зобов'язань).

Згідно з статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а згідно з статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Під способами захисту суб'єктивних прав розуміють закріплені законом матеріально правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника.

Судом враховано, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Аргументи позивача зводяться до того, що йому завдано збитки внаслідок зменшення ринкової вартості акцій при виплаті акціонерними товариствами без відповідних рішень Загальних зборів частини чистого прибутку на державну частку акцій на підставі норми закону (абзацу 8 частини п'ятої статті 11 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" від 21 вересня 2006 року № 185), яка визнана неконституційною.

Верховний Суд у постанові від 13.10.2021 у справі № 910/12317/18 сформував правову позицію щодо належного способу захисту порушеного права / інтересу внаслідок визнання неконституційним абзацу 8 частини п'ятої статті 11 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" від 21 вересня 2006 року № 185. Відповідно до зазначеної правової позиції порушене право акціонера внаслідок визнання неконституційним цієї норми закону, яка встановлює обов'язок спрямувати частину чистого прибутку на користь держави, підлягає захисту відповідно до частини третьої статті 152 Конституції України, яка визначає, що матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку (пункт 45 постанови Верховного Суду від 13 жовтня 2021 року у справі № 910/12317/18).

З урахуванням зазначеної правової позиції у постанові від 13.10.2021 у справі № 910/12317/18, Верховний Суд у постанові від 02.02.2023 у справі № 910/10164/21 також виснував, що у разі визнання неконституційною норми закону (у даному випадку - абзацу 8 частини п'ятої статті 11 Закону України "Про управління об'єктами державної власності") належним способом захисту порушеного права / інтересу особи, якої стосується закон чи норма закону, що були визнані неконституційними, є відшкодування матеріальної чи моральної шкоди державою в порядку частини третьої статті 152 Конституції України.

Відповідно до частин 1-3 статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Упущена вигода - це доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене. Неодержаний дохід (упущена вигода) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб'єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення. Якщо ж кредитор не вжив достатніх заходів, щоб запобігти виникненню збитків чи зменшити їх, шкода з боржника не стягується (такий правовий висновок викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 12.11.2019 зі справи № 910/9278/18, від 17.03.2021 зі справи № 916/1740/18, від 15.06.2021 зі справи № 910/8926/20).

У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані. Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані. Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток (такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 750/8676/15-ц).

Отже, як встановлено судом, обраний позивачем у даній справі спосіб захисту (відшкодування збитків (упущеної вигоди)), передбачений законом (ст. 16, 22 ЦК України) та відповідно до правової позиції Верховного Суду є належним способом захисту порушеного права особи, якої стосується норма закону, що була визнана неконституційною.

Позивач як особа, якій належить право на звернення до суду з позовом за захистом свого права та інтересу, самостійно визначає порушене, невизнане чи оспорюване право або охоронюваний законом інтерес, що потребують судового захисту, та спосіб захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб, який не суперечить закону і який він просить суд визначити у рішенні.

Натомість суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, чи інтереси цієї особи, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні (постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18, від 19.05.2020 у справі № 922/4206/19, від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17).

Позовні вимоги позивача стосуються діяльності АТ "ХМЕЛЬНИЦЬКОБЛЕНЕРГО" (третя особа-1), АТ "ТЕРНОПІЛЬОБЛЕНЕРГО" (третя особа-2), АТ "ЧЕРКАСИОБЛЕНЕРГО" (третя особа-3), акціями яких володів ОСОБА_1 (позивач), а саме.

Позивач володів 800 000 акцій АТ "ХМЕЛЬНИЦЬКОБЛЕНЕРГО" (третя особа-1) з 19.06.2020 по 01.07.2020, що підтверджується Випискою про операції з цінними паперами за період з 15.06.2020 по 01.07.2020 № 1508/1 від 15.08.2025 (а.с. 52 т. 1).

Позивач володів 20 000 акцій АТ "ТЕРНОПІЛЬОБЛЕНЕРГО" (третя особа-2) з 08.08.2013 по 23.08.2013, що підтверджується Випискою про операції з цінними паперами за період з 08.08.2013 по 26.09.2019 № 1308/3 від 13.08.2025 (а.с. 47 т. 1).

Позивач володів 120 000 акцій АТ "ТЕРНОПІЛЬОБЛЕНЕРГО" з 23.08.2013 по 13.08.2025, що підтверджується Виписками про операції з цінними паперами за період з 08.08.2013 по 26.09.2019 № 1308/3 від 13.08.2025, за період з 26.09.2019 по 13.08.2025 № 1308/5 від 13.08.2025, за період з 26.09.2019 по 13.08.2025 № 1308/4 від 13.08.2025 (а.с. 46 т. 1).

Позивач володів 269 147 акцій АТ "ЧЕРКАСИОБЛЕНЕРГО" (третя особа-3) з 04.01.2016 по 10.07.2017, що підтверджується Виписками про операції з цінними паперами за період з 04.01.2016 по 26.09.2019 № 1308/1 від 13.08.2025, за період з 31.01.2017 по 24.06.2025 № 2406/1 від 24.06.2025 (а.с. 49, 51 т. 1).

Позивач володів 270 147 акцій АТ "ЧЕРКАСИОБЛЕНЕРГО" з 10.07.2017 по 12.07.2017, що підтверджується Виписками про операції з цінними паперами за період з 04.01.2016 по 26.09.2019 № 1308/1 /8.2025, за період з 31.01.2017 по 24.06.2025 з 31.01.2017 по 24.06.2025 з 31.01.2017 по 24.06.2025 № 2406/1 від 24.06.2025 (а.с. 49, 51 т. 1).

Позивач володів 271 147 акцій АТ "ЧЕРКАСИОБЛЕНЕРГО" з 12.07.2017 по 15.11.2018, що підтверджується Виписками про операції з цінними паперами за період з 04.01.2016 по 26.09.2019 № 1308/1 від 13.08.2025, за період з 31.01.2017 по 24.06.2025 № 2406/1 від 24.06.2025 (а.с. 49, 51 т. 1).

Позивач володів 221 147 акцій АТ "ЧЕРКАСИОБЛЕНЕРГО" з 16.11.2018 по 16.07.2020, що підтверджується Виписками про операції з цінними паперами за період з 04.01.2016 по 26.09.2019 № 1308/1 від 13.08.2025, за період з 26.09.2019 по 01.07.2020 № 1308/2 від 13.08.2025, за період з 31.01.2017 по 24.06.2025 № 2406/1 від 24.06.2025 (а.с. 49 - 51 т. 1).

Щодо АТ "ХМЕЛЬНИЦЬКОБЛЕНЕРГО" (третя особа-1) судом установлено такі обставини.

Акціонерне товариство "ХМЕЛЬНИЦЬКОБЛЕНЕРГО" є юридичною особою із новим найменуванням у результаті проведення державної реєстрації змін до Статуту Публічного акціонерного товариства "ХМЕЛЬНИЦЬКОБЛЕНЕРГО", яке було новим найменуванням Відкритого акціонерного товариства "ХМЕЛЬНИЦЬКОБЛЕНЕРГО", яке було новим найменуванням Державної акціонерної енергетичної компанії "ХМЕЛЬНИЦЬКОБЛЕНЕРГО", створеної шляхом корпоратизації відповідно до Указу Президента України від 04.04.1995 №282/95 "Про структурну перебудову в електроенергетичному комплексі України" та наказу Міністерства енергетики та електрифікації України від 17.08.1995 № 157.

У спірний період, про який йдеться у позовній заяві щодо АТ "ХМЕЛЬНИЦЬКОБЛЕНЕРГО" (2019 рік), діяв Статут АТ "ХМЕЛЬНИЦЬКОБЛЕНЕРГО", затверджений Загальними зборами ПАТ "ХМЕЛЬНИЦЬКОБЛЕНЕРГО", протокол від 26.04.2018 № 27 (а.с. 150-177 т. 2).

Пунктом 6.2 Статуту АТ "ХМЕЛЬНИЦЬКОБЛЕНЕРГО" передбачено, що статутний капітал поділено на 134 551 360 (сто тридцять чотири мільйони п'ятсот п'ятдесят одна тисяча триста шістдесят) простих іменних акцій номінальною вартістю 0,25 гривень (нуль гривень 25 копійок) кожна акція. Кількість привілейованих акцій - 0 (нуль).

Витягом з Реєстру власників цінних паперів, наданим ПАТ "Національний депозитарій України", станом на 30.06.2020 року (а.с. 212 т. 1) підтверджується, що Держава Україна в особі Фонду державного майна України була власником 94 197 953 цінних паперів Товариства, що становить 70,0089% статутного капіталу АТ "ХМЕЛЬНИЦЬКОБЛЕНЕРГО".

21.12.2022 у структурі власності АТ "ХМЕЛЬНИЦЬКОБЛЕНЕРГО" відбулись зміни, пов'язані з тим, що на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 № 1336 належний державі пакет акцій АТ "ХМЕЛЬНИЦЬКОБЛЕНЕРГО" у розмірі 70,0089% статутного капіталу був переданий з державної власності у власність Акціонерного товариства "Українські розподільні мережі", 100% акцій якого належить державі, а управління корпоративними правами здійснює Міністерство енергетики України.

Відповідно до п. 15.2, 16.1 Статуту АТ "ХМЕЛЬНИЦЬКОБЛЕНЕРГО" вищим органом Товариства є Загальні збори.

До виключної компетенції Загальних зборів належить, зокрема, розподіл прибутку і збитків Товариства з урахуванням вимог, передбачених законом; затвердження розміру річних дивідендів з урахуванням вимог, передбачених законом (п. 16.2.1 Статуту АТ "ХМЕЛЬНИЦЬКОБЛЕНЕРГО").

Постановою КМУ №328 від 24.04.2020 затверджено базовий норматив відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності у 2019 році господарських товариств, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави (а.с. 30 т. 1).

Матеріали справи містять докази перерахування АТ "ХМЕЛЬНИЦЬКОБЛЕНЕРГО" частини чистого прибутку (дивідендів) акціонеру Держава Україна, зокрема за спірний період (2019 рік) - платіжне доручення № 4036 від 30.06.2020 (а.с. 34 т. 3).

Відповідно до Протоколу №29 річних Загальних зборів АТ "ХМЕЛЬНИЦЬКОБЛЕНЕРГО" від 30.04.2020 (а.с. 178 т. 2) вбачається, що за результатами реєстрації акціонерів (представників акціонерів), що зафіксовані в Протоколі про підсумки реєстрації учасників річних Загальних зборів (про визначення наявності або відсутності кворуму загальних зборів) від 30.04.2020, Реєстраційною комісією встановлено, що зареєструвалось 4 акціонери / представники акціонерів, які сукупно є власниками голосуючих акцій 20 825 шт., що складає у відсотках до загальної кількості голосуючих акцій 0,01557699 %. Для участі у Загальних зборах зареєстровано акціонерів та їх представників, що сукупно володіють менш ніж 50 відсотків голосуючих акцій Товариства, тому відповідно до статті 41 Закону України "Про акціонерні товариства" та пункту 16.11 Статуту Загальні збори не мали кворуму, достатнього для розгляду всіх питань порядку денного. Відповідно, оскільки річні Загальні збори не мали права приймати рішення з жодного питання порядку денного, їх подальше проведення вважалось недоцільним і збори було оголошено закритими.

Щодо АТ "ТЕРНОПІЛЬОБЛЕНЕРГО" (третя особа-2) судом установлено такі обставини.

Акціонерне товариство "ТЕРНОПІЛЬОБЛЕНЕРГО" є новим найменуванням Відкритого акціонерного товариства "ТЕРНОПІЛЬОБЛЕНЕРГО" - правонаступника Державної акціонерної енергопостачальної компанії "ТЕРНОПІЛЬОБЛЕНЕРГО", створеної у порядку, передбаченому Указом Президента України від 04.04.1995 №282/95 "Про структурну перебудову в електроенергетичному комплексі України", на підставі наказу Міністерства енергетики та електрифікації України від 28 липня 1995 №134, шляхом перетворення Тернопільського обласного підприємства електричних мереж у Державну акціонерну енергопостачальну компанію "ТЕРНОПІЛЬОБЛЕНЕРГО".

У спірний період, про який йдеться у позовній заяві щодо АТ "ТЕРНОПІЛЬОБЛЕНЕРГО" (2013, 2015-2019 роки), діяв Статут ВАТ "ТЕРНОПІЛЬОБЛЕНЕРГО", затверджений рішенням Загальних зборів акціонерів ДАЕК "ТЕРНОПІЛЬОБЛЕНЕРГО", протокол №2 від 15.02.1999 (а.с. 187-195 т. 2).

Відповідно до п. 5.2 Статуту ВАТ "ТЕРНОПІЛЬОБЛЕНЕРГО" статутний фонд поділено на 61 088 160 простих іменних акцій номінальною вартістю 0,25 гривні кожна.

Згідно п. 8.1, 8.2 Статуту ВАТ "ТЕРНОПІЛЬОБЛЕНЕРГО" вищим органом Товариства є Загальні збори акціонерів.

До компетенції Вищого органу Товариства відносяться, зокрема, затвердження річних результатів діяльності Товариства, у тому числі його дочірніх підприємств, звітів і висновків Спостережної ради та Ревізійної комісії, порядку розподілу прибутків; порядку розподілу річного прибутку Товариства (п. 8.2.3 Статуту ВАТ "ТЕРНОПІЛЬОБЛЕНЕРГО").

Відповідно до наявної в матеріалах справи інформації про власників крупних пакетів акцій ВАТ "ТЕРНОПІЛЬОБЛЕНЕРГО" станом на 30.09.2013 та станом на 31.03.2023 (а.с. 34, 35 т. 1) підтверджується, що Держава Україна була власником 31 154 360 цінних паперів Товариства, що становить 50,9900% статутного капіталу ВАТ "ТЕРНОПІЛЬОБЛЕНЕРГО".

Третя особа-2 повідомила, що загальні збори акціонерів у спірний період не проводились.

Постановами КМУ № 33 від 29.01.2014, № 228 від 23.03.2016, №120 від 01.03.2017, №139 від 28.02.2018, № 364 від 24.04.2019 (зі змінами, внесеними згідно з постановою КМУ № 1015 від 04.12.2019), №328 від 24.04.2020 затверджено базові нормативи відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності господарських товариств, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, у 2013, 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 роках (а.с. 25-30 т. 1, а.с. 82 т. 3).

Матеріали справи містять докази перерахування АТ "ТЕРНОПІЛЬОБЛЕНЕРГО" частини чистого прибутку (дивідендів) акціонеру Держава Україна за спірний період (2013, 2015-2019 роки), а саме: Аналіз рахунку: 641 03 Відрахування частини прибутку до державного бюджету та журнал проводок (оплат) за 2014 рік, 1 півріччя 2016 року, 1 півріччя 2017 року, 2018 рік, 1 півріччя 2019 року, платіжні доручення, лист від 27.06.2019 № 3070/33 (а.с. 45, 47 - 51, 53, 54, 56 т. 3).

Щодо АТ "ЧЕРКАСИОБЛЕНЕРГО" (третя особа-3) судом установлено такі обставини.

Наказом Міністерства енергетики та електрифікації України від 31.03.1995 №59 "Про реорганізацію виробничого енергетичного об'єднання "Київенерго" на базі відособлених підрозділів ВЕО "Київенерго" та обласної служби енергонагляду, які розташовані в Черкаській області, створено Державне енергопостачальне підприємство "ЧЕРКАСИОБЛЕНЕРГО".

Відповідно до Указу Президента України від 04.04.1995 №282/95 "Про структурну перебудову в електроенергетичному комплексі України" та наказу Міністерства енергетики та електрифікації України від 17.07.1995 №124 "Про створення Державної акціонерної енергопостачальної компанії "ЧЕРКАСИОБЛЕНЕРГО" засновано Державну акціонерну енергопостачальну компанію "ЧЕРКАСИОБЛЕНЕРГО".

Наказом від 27.12.1996 №28-ДПК Фонд державного майна України прийняв рішення про приватизацію корпоративних об'єктів, а саме майна ДАЕК "ЧЕРКАСИОБЛЕНЕРГО". Перейменування ДАЕК "ЧЕРКАСИОБЛЕНЕРГО" у Відкрите акціонерне товариство "ЧЕРКАСИОБЛЕНЕРГО" відбулося 12.03.1999 відповідно до рішення Загальних зборів акціонерів Товариства.

Відповідно до рішення чергових Загальних зборів акціонерів ВАТ "ЧЕРКАСИОБЛЕНЕРГО" від 15.08.2011, протоколом №16, на виконання вимог Закону України "Про акціонерні товариства", в чинній на той час редакції, ВАТ "ЧЕРКАСИОБЛЕНЕРГО" було перейменоване на Публічне акціонерне товариство "ЧЕРКАСИОБЛЕНЕРГО".

Відповідно до рішення дистанційних річних Загальних зборів акціонерів ПАТ "ЧЕРКАСИОБЛЕНЕРГО" від 29.04.2025, протокол №2/2025, змінено найменування ПАТ "ЧЕРКАСИОБЛЕНЕРГО" на Акціонерне товариство "ЧЕРКАСИОБЛЕНЕРГО", внесено зміни до Статуту ПАТ "ЧЕРКАСИОБЛЕНЕРГО" шляхом викладення його в новій редакції.

У спірний період, про який йдеться у позовній заяві щодо АТ "ЧЕРКАСИОБЛЕНЕРГО" (2016-2019 роки), діяв Статут ПАТ "ЧЕРКАСИОБЛЕНЕРГО", затверджений рішенням чергових Загальних зборів акціонерів від 15 серпня 2011 року, протокол №16 (а.с. 130-142 т. 2).

Пунктом 6.2. Статуту ПАТ "ЧЕРКАСИОБЛЕНЕРГО" визначено, що статутний капітал поділений на 148 393 332 (сто сорок вісім мільйонів триста дев'яносто три тисячі триста тридцять дві) простих іменних акцій номінальною вартістю 0,25 гривень (нуль гривень двадцять п'ять копійок) кожна.

Відповідно до п. 8.1.1. Статуту ПАТ "ЧЕРКАСИОБЛЕНЕРГО" вищим органом Товариства є Загальні збори.

До виключної компетенції Загальних зборів відноситься, зокрема, розподіл прибутку і збитків Товариства з урахуванням вимог, передбачених законодавством; затвердження розміру річних дивідендів з урахуванням вимог, передбачених законодавством (пп 9.3.12, 9.3.16 п. 9.3 Статуту ПАТ "ЧЕРКАСИОБЛЕНЕРГО").

Відповідно до даних реєстрів власників іменних цінних паперів АТ "ЧЕРКАСИОБЛЕНЕРГО", які надавалися ПАТ "Національний депозитарій України", до 24.01.2022 року Держава Україна, в особі керуючого рахунком Фонду державного майна України, була власником 68 260 990 цінних паперів Товариства, що становить 46,000038% статутного капіталу ПАТ "ЧЕРКАСИОБЛЕНЕРГО".

До порядку денного загальних зборів акціонерів ПАТ "ЧЕРКАСИОБЛЕНЕРГО" включалися питання щодо розподілу прибутку і збитків товариства та затвердження розміру річних дивідендів за вказаний у позовній заяві спірний період, а саме:

- Річними загальними зборами акціонерів ПАТ "ЧЕРКАСИОБЛЕНЕРГО", які відбулися 24.04.2018 (протокол №2/2018 від 24.04.2018) (а.с. 116-127 т. 1), зокрема, з сьомого питання порядку денного: "Розподіл прибутку Товариства, отриманого за результатами діяльності Товариства у 2016 та 2017 роках, в тому числі затвердження розміру річних дивідендів, з урахуванням вимог передбачених законодавством, відповідно до результатів фінансового-господарської діяльності Товариства у 2016 та 2017 роках" рішення не прийняте;

- Дистанційними річними загальними зборами акціонерів ПАТ "ЧЕРКАСИОБЛЕНЕРГО", які відбулися 30.04.2021 (протокол №2/2021 від 11.05.2021) (а.с. 128-146 т. 1), зокрема:

з шостого питання порядку денного прийнято рішення: "1. Затвердити загальний розмір річних дивідендів за підсумками роботи Товариства за 2018 рік у розмірі - 7961400,00 грн, у зв'язку з приведенням у відповідність до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 24.04.2019 №364 (із змінами внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 04.12.2019 №1015). 2. Врахувати сплату Товариством дивідендів на державну частку у статутному капіталі Товариства до державного бюджету за результатами діяльності Товариства за 2018 рік у розмірі 3662146,36 грн. 3. Зобов'язати керівника Виконавчого органу сплатити Товариством дивіденди за результатами діяльності Товариства у 2018 році. 4. Встановити, що виплата дивідендів здійснюється Товариством через депозитарну систему України в порядку, встановленому Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку";

з сьомого питання порядку денного прийнято рішення: "1. Розподілити чистий прибуток, отриманий Товариством за результатами фінансово-господарської діяльності у 2019 році, з урахуванням Закону України "Про управління об'єктами державної власності" та Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження базового нормативу відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності у 2019 році господарських товариств, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави", наступним чином: - 50% на виплату дивідендів акціонерам Товариства; - на поповнення резервного капіталу Товариства не нараховувати, оскільки він сформований у повному обсязі; - 50% на поповнення фонду розвитку виробництва Товариства. 2. Затвердити загальний розмір річних дивідендів за підсумками роботи Товариства за 2019 рік у розмірі - 5 433,50 тис. грн. 3. Встановити, що виплата дивідендів здійснюється Товариством через депозитарну систему України в порядку, встановленому Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку".

Постановами КМУ №120 від 01.03.2017, №139 від 28.02.2018, № 364 від 24.04.2019 (зі змінами, внесеними згідно з постановою КМУ № 1015 від 04.12.2019), №328 від 24.04.2020 затверджено базові нормативи відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності господарських товариств, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, у 2016, 2017, 2018, 2019 роках відповідно (а.с. 27-30 т. 1, а.с. 82 т. 3).

Матеріали справи містять докази перерахування АТ "ЧЕРКАСИОБЛЕНЕРГО" частини чистого прибутку (дивідендів) акціонеру Держава Україна за спірний період (2016 - 2019 роки), а саме платіжні доручення № 3111 від 15.06.2017, № 6118 від 08.06.2018, № 5433 від 15.05.2019, № 16068 від 20.12.2019, № 6511 від 11.06.2020 (а.с. 7-10 т. 3).

За змістом статті 152 ЦК України акціонерне товариство є господарським товариством, статутний капітал якого поділено на визначену кількість часток однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями.

Статтею 158 ЦК України визначено, що акціонерне товариство може виплачувати акціонерам частину свого чистого прибутку з розрахунку на одну належну їм акцію певного типу та/або класу. Порядок виплати дивідендів визначається законом та статутом акціонерного товариства.

Як встановлено судом, треті особи-1, 2, 3 є акціонерними товариствами, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави.

Особливості діяльності акціонерних товариств встановлюються Законом України "Про акціонерні товариства", який визначає порядок створення, діяльності, припинення та виділу акціонерних товариств, їх правовий статус, права та обов'язки акціонерів.

У період, який заявлено у позовній заяві (2013-2019 роки), діяла редакція Закону України "Про акціонерні товариства" № 514-VI від 17.09.2008 (далі - Закон №514-VI), який втратив чинність з 01.01.2023 на підставі Закону "Про акціонерні товариства" № 2465-IX від 27.07.2022.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону №514-VI, акціонерне товариство - господарське товариство, статутний капітал якого поділено на визначену кількість часток однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями.

Корпоративні права - сукупність майнових і немайнових прав акціонера - власника акцій товариства, які випливають з права власності на акції, що включають право на участь в управлінні акціонерним товариством, отримання дивідендів та активів акціонерного товариства у разі його ліквідації відповідно до закону, а також інші права та правомочності, передбачені законом чи статутними документами (п. 8 ч. 1 ст. 2 Закону №514-VI).

Статутний капітал - капітал товариства, що утворюється з суми номінальної вартості всіх розміщених акцій товариства (п. 19 ч. 1 ст. 2 Закону №514-VI).

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону №514-VI акціонерами товариства визнаються фізичні і юридичні особи, а також держава в особі органу, уповноваженого управляти державним майном, або територіальна громада в особі органу, уповноваженого управляти комунальним майном, які є власниками акцій товариства.

Згідно з ч. 1 ст. 8 Закону №514-VI, ринкова вартість майна у разі його оцінки відповідно до цього Закону, інших актів законодавства або статуту акціонерного товариства визначається на засадах незалежної оцінки, проведеної відповідно до законодавства про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність.

Частинами 1, 3, 5 ст. 20 Закону №514-VI визначено, що акція товариства посвідчує корпоративні права акціонера щодо цього акціонерного товариства. Акціонерне товариство може здійснювати розміщення акцій двох типів - простих та привілейованих. Статутом товариства може передбачатися розміщення одного чи кількох класів привілейованих акцій, що надають їх власникам різні права. Товариство не може встановлювати обмеження щодо кількості акцій або кількості голосів за акціями, що належать одному акціонеру Частина привілейованих акцій у розмірі статутного капіталу акціонерного товариства не може перевищувати 25 відсотків.

Відповідно до ч. 1 ст. 25 Закону №514-VI кожною простою акцією акціонерного товариства її власнику - акціонеру надається однакова сукупність прав, включаючи права на: 1) участь в управлінні акціонерним товариством; 2) отримання дивідендів; 3) отримання у разі ліквідації товариства частини його майна або вартості частини майна товариства; 4) отримання інформації про господарську діяльність акціонерного товариства.

Дивіденд - частина чистого прибутку акціонерного товариства, що виплачується акціонеру з розрахунку на одну належну йому акцію певного типу та/або класу. За акціями одного типу та класу нараховується однаковий розмір дивідендів. Виплата дивідендів власникам акцій одного типу та класу має відбуватися пропорційно до кількості належних їм цінних паперів, а умови виплати дивідендів (зокрема щодо строків, способу та суми дивідендів) мають бути однакові для всіх власників акцій одного типу та класу. Товариство виплачує дивіденди виключно грошовими коштами. Виплата дивідендів за простими акціями здійснюється з чистого прибутку звітного року та/або нерозподіленого прибутку на підставі рішення загальних зборів акціонерного товариства у строк, що не перевищує шість місяців з дня прийняття загальними зборами рішення про виплату дивідендів. У разі прийняття загальними зборами рішення щодо виплати дивідендів у строк, менший ніж передбачений абзацом першим цієї частини, виплата дивідендів здійснюється у строк, визначений загальними зборами. Рішення про виплату дивідендів та їх розмір за простими акціями приймається загальними зборами акціонерного товариства (ч. 1, 2, 3 ст. 30 Закону №514-VI).

Статтею 32 Закону України "Про акціонерні товариства" передбачено, що вищим органом акціонерного товариства є загальні збори. Акціонерне товариство зобов'язане щороку скликати загальні збори (річні загальні збори). Річні загальні збори товариства проводяться не пізніше 30 квітня наступного за звітним року. До порядку денного річних загальних зборів обов'язково вносяться питання, передбачені пунктами 11 (затвердження річного звіту товариства), 12 (розподіл прибутку і збитків товариства з урахуванням вимог, передбачених законом) і 24 (прийняття рішення за наслідками розгляду звіту наглядової ради, звіту виконавчого органу, звіту ревізійної комісії (ревізора) частини другої статті 33 цього Закону.

Пунктами 12, 15, 27 частини другої статті 33 Закону України "Про акціонерні товариства" передбачено, що до виключної компетенції загальних зборів належить, зокрема, розподіл прибутку і збитків товариства з урахуванням вимог, передбачених законом; затвердження розміру річних дивідендів з урахуванням вимог, передбачених законом; вирішення інших питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів згідно із законом та/або статутом товариства.

Аналіз наведених норм закону свідчить про те, що рішення про виплату дивідендів та їх розмір приймається вищим органом управління товариством - загальними зборами товариства. Прийняття такого рішення належить до виключної компетенції загальних зборів.

Отже, підставою для виплати дивідендів є відповідне рішення загальних зборів, яким визначається сума прибутку, яку вирішено спрямувати на виплату дивідендів, порядок та строки такої виплати.

Суд має право прийняти рішення про стягнення дивідендів лише за наявності рішення загальних зборів юридичної особи про спрямування прибутку на виплату дивідендів, на підставі якого визначаються розмір належних позивачу - учаснику (акціонеру, члену) дивідендів, строки та порядок їх виплати, лише у разі невиплати господарським товариством дивідендів на підставі рішення загальних зборів або їх виплати в меншому розмірі, ніж передбачено відповідним рішенням.

Прийняття господарським судом рішення стосовно спрямування прибутку (частини прибутку) юридичної особи на виплату дивідендів виходить за межі компетенції господарського суду. Тобто у разі, якщо загальні збори прийняли рішення не розподіляти прибуток товариства, господарський суд не може підміняти вищий орган управління товариства і втручатися у господарську діяльність товариства.

Аналогічні висновки неодноразово викладались Верховним Судом, зокрема у постановах від 13.10.2021 у справі № 910/12317/18, від 02.02.2023 у справі № 910/10164/21, від 11.04.2024 у справі № 910/11136/23 та інших.

Відповідно до статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Відповідно до частини 1 статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади (частина 1 статті 1 Закону України "Про Кабінет Міністрів України").

До основних завдань Кабінету Міністрів України належать зокрема, здійснення управління об'єктами державної власності відповідно до закону (частина 1 статті 2 Закону України "Про Кабінет Міністрів України").

Згідно з абз. 4 п. 1 ч. 1 ст. 20 Закону України "Про Кабінет Міністрів України", Кабінет Міністрів України здійснює відповідно до закону управління об'єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами, делегує в установленому законом порядку окремі повноваження щодо управління зазначеними об'єктами міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади, місцевим державним адміністраціям та відповідним суб'єктам господарювання; подає Верховній Раді України пропозиції стосовно визначення переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації.

Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією України, цим Законом, іншими законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Згідно з частинами 1, 2, 3 статті 49 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов'язкові для виконання акти - постанови і розпорядження. Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України. Акти Кабінету Міністрів України з організаційно-розпорядчих та інших поточних питань видаються у формі розпоряджень Кабінету Міністрів України.

Особливості управління об'єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави, визначені у Законі України "Про управління об'єктами державної власності".

Відповідно до статті 1 вказаного Закону, управління об'єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Відповідно до положень частини п'ятої статті 11 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" (тут і далі - у редакції, чинній на час спірних правовідносин):

- господарська організація, у статутному капіталі якої є корпоративні права держави, за підсумками календарного року зобов'язана спрямувати частину чистого прибутку на виплату дивідендів згідно з порядком, затвердженим Кабінетом Міністрів України (абзац 1);

- господарські товариства, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, до 1 травня року, що настає за звітним, приймають рішення про відрахування не менше 30 відсотків чистого прибутку на виплату дивідендів (абзац 4);

- господарські товариства, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, сплачують до Державного бюджету України дивіденди у строк не пізніше 1 липня року, що настає за звітним, нараховані пропорційно розміру державної частки (акцій) у їх статутних капіталах (абзац 5);

- господарські товариства, 50 і більше відсотків акцій (часток) яких знаходяться у статутних капіталах господарських товариств, частка держави в яких становить 100 відсотків, сплачують дивіденди безпосередньо до Державного бюджету України у строк не пізніше 1 липня року, що настає за звітним, у розмірі базових нормативів відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів, але не менше 30 відсотків, пропорційно розміру державної частки (акцій) у статутних капіталах господарських товариств, акціонером яких є держава і володіє в них контрольним пакетом акцій (абзац 6);

- господарські товариства, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, та господарські товариства, 50 і більше відсотків акцій (часток) яких знаходяться у статутних капіталах господарських товариств, частка держави яких становить 100 відсотків, які не прийняли рішення про нарахування дивідендів до 1 травня року, що настає за звітним, сплачують до державного бюджету частину чистого прибутку у розмірі, визначеному за базовими нормативами відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів, встановлених на відповідний рік, але не менше 30 відсотків, до 1 липня року, що настає за звітним (абзац 8).

Верховний Суд у постанові від 04 вересня 2019 року у справі № 910/10585/18 дійшов висновку про те, що поняття "дивіденди", що вживається у абзаці 6 частини п'ятої статті 11 Закону України "Про управління об'єктами державної власності", та "частина прибутку", що вживається у абзаці 8, очевидно схожі за своїм змістом. Відповідно до законодавчого терміну "дивіденди" і є частиною чистого прибутку акціонерного товариства, що виплачується акціонеру з розрахунку на одну належну йому акцію певного типу та/або класу (стаття 30 Закону України "Про акціонерні товариства"). Водночас, такі поняття не слід ототожнювати, оскільки обов'язкова сплата частини чистого прибутку до державного бюджету у розмірі базових нормативів, установленому Кабінетом Міністрів України, є прямим наслідком неприйняття рішення про виплату дивідендів.

Відповідно до вимог чинного законодавства здійснення обов'язкової виплати частини чистого прибутку до державного бюджету не породжує автоматичного обов'язку здійснювати виплату дивідендів за відсутності відповідного рішення загальних зборів акціонерів.

Рішенням від 22.07.2020 Конституційний Суд України визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), абзац 8 частини п'ятої статті 11 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" від 21 вересня 2006 року № 185-V зі змінами. У рішенні зазначено, що "що нормативне регулювання, передбачене абзацом восьмим частини п'ятої його статті 11, спрямоване на забезпечення отримання державою частини чистого прибутку господарської організації державного сектора економіки у разі неприйняття рішення про нарахування дивідендів, а встановлений оспорюваними положеннями Закону обов'язок спрямувати частину чистого прибутку на користь держави є імперативним та не потребує волевиявлення учасників господарської організації.

Конституційний Суд України вважає, що передбачений оспорюваними положеннями Закону механізм, який полягає в обов'язковому спрямуванні частини чистого прибутку до державного бюджету без волевиявлення учасників господарської організації, обмежує їх корпоративні права, зокрема таку складову, як правомочність на участь в управлінні господарською організацією. Вказане нормативне регулювання ставить державу у привілейоване становище порівняно з іншими учасниками господарської організації державного сектора економіки, тобто є дискримінаційним, оскільки, визначаючи правові основи управління об'єктами державної власності, законодавець не передбачив можливості спрямування частини чистого прибутку на користь таких учасників у разі неприйняття рішення про нарахування дивідендів.

Отже, Конституційний Суд України дійшов висновку, що абзац восьмий частини п'ятої статті 11 Закону суперечить частині першій статті 8, частині четвертій статті 13, частинам першій, четвертій статті 41 Конституції України".

Відповідно до статті 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності (частина 1). Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення (частина 2). Матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку (частина 3).

Водночас суд відзначає, що для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди необхідна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки особи; 2) збитків, заподіяних такою особою; 3) причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою особи і збитками; 4) вини особи, яка заподіяла збитки, у тому числі встановлення заходів, вжитих кредитором для одержання такої вигоди. За відсутності одного із елементів складу цивільного правопорушення не настає відповідальності з відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди (така правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.10.2018 у справі № 908/2261/17, від 31.07.2019 у справі № 910/15865/14, від 30.09.2021 у справі № 922/3928/20).

При цьому протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи (така поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці - діях або бездіяльності). Під збитками розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага тощо. Причинно-наслідковий зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками виражається в тому, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки. Вина заподіювача збитків є суб'єктивним елементом відповідальності і полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Виходячи з наведеного та в силу вимог статті 74 ГПК України саме позивач повинен довести факт завдання збитків, обґрунтувати їх розмір, довести безпосередній причинно-наслідковий зв'язок між цивільним правопорушенням та завданням збитків і розмір відшкодування. Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення зв'язку між протиправною поведінкою винної особи та збитками потерпілої сторони.

Відповідач повинен довести відсутність його вини у заподіянні збитків позивачу.

Щодо наявності або відсутності протиправної поведінки відповідача судом встановлено наступне.

Позивач стверджує, що йому завдано збитки внаслідок зменшення ринкової вартості акцій при виплаті акціонерними товариствами без відповідних рішень Загальних зборів частини чистого прибутку на державну частку акцій на підставі норми закону (абзацу 8 частини п'ятої статті 11 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" від 21 вересня 2006 року № 185), яка визнана неконституційною.

Відповідно до пункту 2 резолютивної частини вказаного рішення Конституційного Суду України абзац 8 частини п'ятої статті 11 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" від 21 вересня 2006 року № 185-V зі змінами, визнаний неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Відповідно до частини третьої статті 150 Конституції України, статті 91 Закону України "Про Конституційний Суд України" закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Отже, визнаний неконституційним абзац 8 частини п'ятої статті 11 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" від 21 вересня 2006 року № 185-V зі змінами, втратив чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення, тобто, з 22 липня 2020 року, тоді як обов'язок зі сплати дивідендів, нарахованих пропорційно розміру державної частки (акцій) у статутних капіталах акціонерних товариств (третіх осіб-1, 2, 3), встановлений до 01.07.2020.

Виконання акціонерними товариствами (третіми особами-1, 2, 3) обов'язку щодо сплати дивідендів на державну частку (акції) у статутних капіталах цих товариств було обов'язковим для третіх осіб у спірний період (2013-2019 роки), оскільки норма абзацу 8 частини п'ятої статті 11 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" від 21 вересня 2006 року № 185-V була чинною до 22.07.2020. При цьому суд звертає увагу, що постанови Кабінету Міністрів України № 33 від 29.01.2014, № 228 від 23.03.2016, №120 від 01.03.2017, №139 від 28.02.2018, № 364 від 24.04.2019 (зі змінами, внесеними згідно з постановою КМУ № 1015 від 04.12.2019), №328 від 24.04.2020, якими затверджено базові нормативи відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності господарських товариств, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, є чинними, протиправними та нечинними у встановленому законодавством порядку не визнавались. Докази протилежного в матеріалах справи відсутні.

Суд зазначає, що за своєю правовою природою визнання Конституційним Судом України неконституційності закону, інших актів або їх окремих положень вказує на те, що такі суперечили нормам Основного Закону з моменту їх прийняття. Ухвалення рішення Конституційного Суду України не створює юридичного факту неконституційності, таким рішенням лише визнається наявність чи відсутність такого факту, який виник в момент прийняття неконституційного акта. З дня прийняття рішення Конституційним Судом України, якщо іншого строку не зазначено у самому рішенні, неконституційні акти лише втрачають чинність. Тобто шкода завдана неконституційним актом виникає у період, коли акт діяв та ще не був визнаний неконституційним, тобто в минулому, оскільки не можна заподіяти шкоду неконституційним актом після того, як він за рішенням Конституційного Суду України втратив чинність. Заподіяння шкоди завжди відбувається внаслідок вже прийнятого та застосованого в минулому до особи неконституційного акта. Відповідні висновки містяться у пунктах 46, 47 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду від 24.02.2026 у справі № 160/6949/20.

Наразі суд при вирішенні даної справи виходить з того, що застосування неконституційної норми, яка була чинною до 22.07.2020, може бути підставою для виникнення у позивача права на відшкодування матеріальної шкоди (збитків), завданої дією абзацу 8 частини п'ятої статті 11 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" від 21 вересня 2006 року № 185-V зі змінами, лише за умови встановлення в судовому порядку факту завдання такої шкоди (збитків).

Щодо наявності або відсутності збитків, заподіяних відповідачем позивачу, судом встановлено наступне.

Позивач у позовній заяві стверджує, що йому завдано збитки внаслідок зменшення ринкової вартості акцій при виплаті акціонерними товариствами без відповідних рішень Загальних зборів частини чистого прибутку на державну частку акцій на підставі норми закону (абзацу 8 частини п'ятої статті 11 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" від 21 вересня 2006 року № 185), яка визнана неконституційною.

Позивач зазначає, що саме в момент перерахування емітентами частини чистого прибутку на державну частку до Державного бюджету України і завдаються акціонерам таких емітентів збитки щодо зменшення вартості їх акцій.

Судом враховано, що ринкова вартість акцій - це поточна ціна, за якою акції купуються та продаються на фондовому ринку (біржі), тобто на вторинному ринку, у певний момент часу. Вона визначається попитом і пропозицією.

Розмір збитків, за розрахунком позивача, наведеним у позовній заяві, становить 292 138,80 грн.

Однак, як вбачається зі змісту позовної заяви та наведеного у ній розрахунку завданих збитків позивачу, останнім взагалі не зазначено ринкову вартість акцій АТ "ХМЕЛЬНИЦЬКОБЛЕНЕРГО", АТ "ТЕРНОПІЛЬОБЛЕНЕРГО", АТ "ЧЕРКАСИОБЛЕНЕРГО" ні станом на час набуття позивачем акцій відповідного акціонерного товариства, ні станом на початок/кінець кожного року, за який відповідне акціонерне товариство здійснило виплату частини чистого прибутку на державну частку акцій, ні ринкову вартість акцій відповідного акціонерного товариства в момент перерахування ним частини чистого прибутку на державну частку до Державного бюджету України, відповідні докази ринкової вартості акцій не додано до матеріалів справи, а відтак не можливо дійти висновку про стверджуване позивачем зменшення ринкової вартості акцій при виплаті акціонерними товариствами частини чистого прибутку на державну частку акцій на підставі абзацу 8 частини п'ятої статті 11 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" від 21 вересня 2006 року № 185.

Позивач у додаткових поясненнях (письмовій промові), з посиланням на п. 183 постанови Верховного Суду у складі суддів Палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду від 15.06.2022 по справі № 905/671/19, заначив, що нижня межа вартості акцій дорівнює відношенню власного капіталу до загальної кількості акцій. Безпосередньо у п. 183 наведеної постанови зазначено: "У Методиці комплексних експертних досліджень визначення вартості акцій підприємств, зареєстрованої в Міністерстві юстиції 29.01.2016, реєстраційний номер 0.1.18, вказано, що у багатьох випадках балансова вартість вважається самою консервативною оцінкою, і в цьому випадку вона може застосовуватися для оцінювання нижньої межі вартості акцій. Автори методики також зазначають, що в Україні при оцінюванні акцій балансова вартість часто виступає на перший план, що пов'язано з відсутністю об'єктивної інформації для використання інших методів".

Проте, саме лише зазначення про те, яким чином визначається нижня межа вартості акцій, без наданих суду доказів здійснення оцінки акцій та результатів такої оцінки, які до того ж мали бути надані при зверненні з позовом до суду, враховуючи при цьому, що суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи (ч. 4 ст. 74 ГПК України), а також зважаючи на те що, при зверненні з позовом позивач стверджував про завдані йому збитки внаслідок зменшення саме ринкової вартості акцій, - додатково підтверджує недоведеність позивачем наявності та розміру заподіяних позивачу збитків.

Отже, позивачем не надано суду належних та допустимих доказів зменшення ринкової вартості акцій при виплаті акціонерними товариствами частини чистого прибутку на державну частку акцій акціонерними товариствами на підставі норми абзацу 8 частини п'ятої статті 11 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" від 21 вересня 2006 року № 185-V, яка була чинною до 22.07.2020.

Крім того, як встановлено судом, фактично позивач заявляє про неодержаний ним прибуток (упущену вигоду). Як зазначено вище, неодержаний дохід (упущена вигода) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб'єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення. Позивачем не надано суду доказів, які б беззастережно підтверджували реальну можливість отримання ним грошових сум у розмірі 292 138,80 грн, якби в законі не було неконституційної норми - абзацу 8 частини п'ятої статті 11 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" від 21 вересня 2006 року № 185.

З огляду на наведене, позивачем не доведено наявності збитків у розмірі 292 138,80 грн, заподіяних відповідачем позивачу.

Щодо наявності або відсутності причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою відповідача і збитками позивача.

Суд зазначає, що причинно-наслідковий зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками виражається в тому, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки. У свою чергу, за відсутності доказів завдання позивачу збитків в заявленому позивачем розмірі, відсутні підстави стверджувати про наявність причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою відповідача і збитками позивача у цьому розмірі.

При дослідженні питання наявності або відсутності вини відповідача у заподіянні збитків позивачу суд виходив з того, що Конституційний Суд України рішенням від 22.07.2020 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), абзац 8 частини п'ятої статті 11 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" від 21 вересня 2006 року № 185-V зі змінами.

Суд наголошує, що за усталеними висновками Верховного Суду, без прийняття зборами акціонерів рішення про виплату дивідендів така виплата акціонерам неможлива. Конституцією України та Законами України "Про акціонерні товариства", "Про управління об'єктами державної власності" не надано повноважень Кабінету Міністрів України впливати на проведення зборів акціонерів та прийняття ними відповідних рішень.

Таким чином, з огляду на встановлені судом обставини даної справи, суд дійшов висновку, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, наявність яких є необхідною умовою для застосування до відповідача такої міри відповідальності як стягнення збитків (упущеної вигоди).

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Згідно із ст. 86 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши подані учасниками справи докази у порядку статті 86 ГПК України, суд дійшов висновку, що позивач не довів належними та допустимими доказами наявності усіх елементів складу цивільного правопорушення, яка є необхідною для застосування до відповідача (Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України) такої міри відповідальності як стягнення збитків (упущеної вигоди).

За таких обставин, позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України 292 138,80 грн збитків не підлягають задоволенню, а рівно не підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення 262 828,22 грн інфляційних нарахувань та 51 023,45 грн 3% річних, які є похідними від вимог про стягнення збитків.

Щодо позовної давності.

Відповідач, третя особа-1, третя особа-3 заявили про застосування строку позовної давності.

Відповідно до частини 3 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Згідно із ч. 5 ст. 261 ЦК України, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Згідно усталеної правової позиції Верховного Суду, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові, у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропуску.

Суд відмовляє в даному позові з підстав його необґрунтованості.

Водночас суд зазначає про відсутність підстав стверджувати, що строк позовної давності у спірних правовідносинах сплив 22.07.2023, як про це стверджує відповідач, з огляду на таке.

За загальним правилом позовна давність триває безперервно з моменту усвідомлення учасником правовідносин порушення його права і до спливу цього строку звернення до суду.

Законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено статтями 263 та 264 ЦК України.

Водночас під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин.

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон № 540-IX) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.

Відтак початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов'язувати саме з моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року Законом № 540-IX.

Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46гс22).

Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року.

Поряд із цим Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу.

Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-ІХ) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17 березня 2022 року.

Надалі Законом України від 08 листопада 2023 року № 3450-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» (далі - Закон № 3450-ІХ) пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХ набрав чинності 30 січня 2024 року.

Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року, а після 30 січня 2024 року перебіг такого строку зупинився і такий стан триває дотепер.

Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.07.2025 у справі № 903/602/24 виснувала, що в разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану.

Отже, оскільки в цій справі позивач звернувся з даним позовом до суду 03.09.2025 (позов направлено засобами поштового зв'язку, про що свідчить поштовий конверт із зазначенням дати поштового відправлення), а станом на 22.07.2020, коли, як стверджує позивач, він дізнався, що йому були завдані збитки, строк звернення до суду був продовжений на строк дії карантину, то перебіг цього строку є зупиненим і дотепер (внаслідок продовження на строк дії карантину та воєнного стану й подальшого зупинення його перебігу на строк дії воєнного стану). Відтак, відсутні підстави стверджувати про сплив строку позовної давності при зверненні позивача з даним позовом до суду.

Стосовно розподілу судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведені приписи ст. 129 ГПК України та відмову у задоволенні позову, судовий збір покладається на позивача.

Керуючись ст. 4, 13, 73 - 80, 86, 123, 124, 129, 232, 236-238, 240, 241 ГПК України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Повне рішення складено 27.04.2026

Суддя Оксана ГУМЕГА