вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-58, fax (056) 377-38-63
16.04.2026м. ДніпроСправа № 904/257/26
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Рудь І.А., за участю секретаря судового засідання Цибульської К.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
За позовом за позовом першого заступника керівника Вінницької окружної прокуратури Вінницької області, м. Вінниця в інтересах держави в особі Якушинецької сільської ради, с. Якушинці, Вінницький р-н, Вінницька обл.
до Житлово-будівельного кооперативу "Панамарський 112", Дніпро
про стягнення заборгованості у сумі 2 994 995 грн 86 коп.
Представники:
прокурор: Деркач І.П., посвідчення, прокурор;
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився.
Перший заступник керівника Вінницької окружної прокуратури Вінницької області в інтересах держави в особі Якушинецької сільської ради звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області із позовом, в якому просить стягнути з Житлово-будівельного кооперативу "Панамарський 112" заборгованість у сумі 2 994 995 грн 86 коп., з який: 1 664 258 грн 44 коп. - безпідставно збережених коштів пайової участі, 226 111 грн 17 коп. 3% річних та 1 104 586 грн 25 коп. - інфляційних втрат.
Судові витрати прокурор просить покласти на відповідача.
Позов мотивовано тим, що відповідачем не виконано вимоги передбачені підпунктами 3,4 абзацу другого пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" в частині перерахування до місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття об'єкта в експлуатацію.
Ухвалою суду від 26.01.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Призначено підготовче засідання, на 10.02.2026.
Разом із позовною заявою до суду подано заяву про забезпечення позову, в якій прокурор просить суд вжити заходів забезпечення позову, а саме:
- накласти арешт на грошові кошти ЖБК "Панамарський 112" (код ЄДРПОУ 41184712) як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що містяться на відкритих рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах, у тому числі інших держав, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення ухвали про забезпечення позову та належать ЖБК "Панамарський 112", у межах суми позовних вимог на загальну суму 2 994 955 грн 86 коп.;
- накласти арешт на нерухоме майно ЖБК "Панамарський 112" (код ЄДРПОУ 41184712);
- заборонити ЖБК "Панамарський 112" (код ЄДРПОУ: 41184712), державним реєстраторам юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, нотаріусам, іншим акредитованим суб'єктам та посадовим особам, які відповідно до законодавства України уповноважені здійснювати реєстраційні дії в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, проводити в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань державну реєстрацію змін до установчих документів ЖБК "Панамарський 112"(код ЄДРПОУ: 41184712), що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, щодо: змін до відомостей про розмір статутного капіталу; змін до відомостей про розміри часток у статутному капіталі чи склад учасників; змін до відомостей, пов'язаних із входженням до складу учасників.
Ухвалою суду від 05.03.2026 заяву першого заступника керівника Вінницької окружної прокуратури Вінницької області в інтересах держави в особі Якушинецької сільської ради про забезпечення позову задоволено частково.
Застосовано заходи до забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти ЖБК "Панамарський 112" як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що містяться на відкритих рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах, у тому числі інших держав, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення ухвали про забезпечення позову та належать ЖБК "Панамарський 112", у межах суми позовних вимог на загальну суму 2 994 955 грн 86 коп.
Застосовано заходи до забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно ЖБК "Панамарський 112".
В решті заяви про забезпечення позову відмовлено.
10.02.2026 судове засідання не відбулося, у зв'язку з плановими відключеннями світла, які встановлені графіком відключення (офіційний сайт ДТЕК, черга 5.1).
Акт №14/26 від 10.02.2026 долучений до матеріалів справи.
Ухвалою суду від 12.02.2026 відкладено підготовче засідання на 05.03.2026.
У підготовче засідання 05.03.2026 позивач та відповідач явку повноважних представників не забезпечили, про причини неявки суд не повідомили.
Ухвалою суду від 05.03.2026 відкладено підготовче засідання на 24.03.2026.
10.03.2026 від позивача надійшла до суду заява про проведення засідання за відсутності учасника справи.
У підготовче засідання 24.03.2026 відповідач явку повноваженого представника не забезпечив, про розгляд справи повідомлений належним чином.
У підготовчому засіданні прокурор не заперечував щодо закриття підготовчого провадження та призначення розгляду справи по суті.
Ухвалою суду від 24.03.2026 закрито підготовче провадження та призначено до розгляду по суті в засіданні на 16.04.2026.
10.04.2026 від позивача надійшла до суду заява про проведення засідання за відсутності учасника справи.
У судове засідання 16.04.2026 позивач та відповідач явку повноважних представників не забезпечили, про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином.
Щодо повідомлення відповідача про розгляд справи №904/257/26 господарський суду зазначає таке.
Відповідач правом на подання відзиву на позов з викладенням письмових пояснень у межах визначеного законом і судом строків не скористався, клопотань про необхідність витребування доказів чи прийняття від нього додаткових доказів не заявляв, як не заявляв і про бажання надати власні пояснення по суті спору.
Про розгляд справи відповідач повідомлявся рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення (ухвали суду) за адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Направлені судом на адресу відповідача ухвали про порушення провадження у справі та про призначення наступних підготовчих, та судових засідань, повернуті підприємством зв'язку.
Відповідно до п. 4 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
Суд звертає увагу, що адреса, зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань є офіційним місцезнаходженням відповідача. Отже, якщо відповідач за власним волевиявленням не скористався правом отримати кореспонденцію, а тому відповідач вважається таким, що повідомлений про розгляд справи.
У разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №910/15442/17 та від 04.12.2018 у справі №921/32/18.
Крім того, Верховний Суд в постанові від 18.03.2021 у справі №911/3142/19 зазначив, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б).
Отже, відповідач вважається таким, що повідомлений про відкриття провадження у справі та про дати судових засідань належним чином.
Судом також враховано, що за приписами ч. 1 ст. 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до ч.2 ст.2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з частинами 1, 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись, з ухвалою про відкриття провадження у справі від 22.12.2025 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Згідно з частиною дев'ятою статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до п. 10 ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України одним з основних засад господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом.
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд вважає, що в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.
У матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами без участі представників позивача та відповідача.
У судовому засіданні 16.04.2025 прокурор підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, просив їх задовольнити.
В порядку ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено скорочене рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора, оцінивши докази в їх сукупності, господарський суд, -
Предметом доказування у даній справі є наявність/відсутність підстав для стягнення з Житлово-будівельного кооперативу "Панамарський 112" заборгованість у сумі 2 994 995 грн 86 коп., з який: 1 664 258 грн 44 коп. - безпідставно збережених коштів пайової участі, 226 111 грн 17 коп. 3% річних та 1 104 586 грн 25 коп. - інфляційних втрат.
Звертаючись з даним позовом, прокурор вказує на те, що вивченням своєчасності та повноти надходження до бюджету коштів пайової участі на території Вінницького району встановлено, що згідно даних Реєстру будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, на підставі сертифікату № ІУ122210623249, зареєстрованого в ЄДЕССБ від 05.08.2021 - введено в експлуатацію 5-ти поверховий 30-ти квартирний житловий будинок по вул. Одеській в с. Зарванці на території Якушинецької сільської ради - нове будівництво за класом наслідків СС2, яким засвідчено відповідність закінченого будівництвом об'єкта проектній документації та підтверджує його готовність до експлуатації.
Так, відповідно до сертифікату загальна проща за об'єктом «Нове будівництво 5-ми поверхового 30-ти квартирного житлового будинку по вул. Одеській в с. Зарванці Вінницького району Вінницької області» на території Якушинецької сільської ради складає 6 521,90 м2.
При цьому відповідно до Реєстру - датою початку вказаного будівництва є - 03.11.2016, датою завершення будівництва - 17.05.2021, датою введення об'єкта в експлуатацію - 12.07.2021. Документами, що засвідчують право власності (користування) земельною ділянкою з кадастровим номером 0520688900:04:009:0715 (яка утворена шляхом поділу земельної ділянки з кадастровим номером 0520688900:04:009:0296) з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку є відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Замовником будівництва є Житлово-будівельний кооператив «БАРСЬКИЙ 10» (код ЄДРПОУ 41184712).
Відповідно до протоколу № 07/07/23 загальних зборів членів Житлово-будівельного кооперативу «БАРСЬКИЙ 10» від 07.07.2023 змінено назву, місцезнаходження та затверджено нову редакцію статуту юридичної особи.
Зокрема, місцезнаходженням Житлово-будівельного кооперативу «БАРСЬКИЙ 10» визначено: 49031, Дніпропетровська область, м. Дніпро, пр. Поля Олександра, буд. 59; найменування Житлово-будівельний кооператив «БАРСЬКИЙ 10» змінено на Житлово-будівельний кооператив «Панамарський 112» (код ЄДРПОУ 41184712).
Відповідно до преамбули до статуту Житлово-будівельного кооперативу «Панамарський 112» його створено шляхом зміни повного найменування Житлово- будівельного кооперативу «БАРСЬКИЙ 10».
Вищевказані зміни 09.11.2023 зареєстровані у відповідності до вимог Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», що підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Разом з тим, у сертифікаті про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів від 05.08.2021 ІУ122210623249 зазначено, що замовника будівництва звільнено від сплати коштів пайової участі відповідно до п. 13 розділу І Закону України від 29.09.2019 № 132-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» (далі - Закон № 132-ІХ), що не відповідає дійсності, оскільки перерахування замовником об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту є обов'язком, а не правом забудовника, який виникає на підставі положень закону. А замовник будівництва, не уклавши своєчасно відповідний договір пайової участі до 01.01.2020, не звільняється від обов'язку щодо сплати пайової участі на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, проте розміри такої пайової участі та порядок сплати змінено Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» № 132-IX від 20.09.2019.
Так, враховуючи, що нове будівництво 5-ти поверхового 30-ти квартирного житлового будинку в с. Зарванці, по вул. Одеській на території Якушинецької сільської ради розпочалася ще 03.11.2016 та введено в експлуатацію лише 12.07.2021 - у Відповідача був наявний обов'язок перерахування до місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття об'єкта в експлуатацію.
З урахуванням «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 132-IX - відповідач повинен був з 01.01.2020 самостійно звернутися до Якушинецької сільської ради протягом 10 робочих днів, тобто до 16.01.2020 включно (з урахуванням вихідних днів - 1 січня (Новий рік), 6 січня (Святвечір), 7 січня (Різдво Христове) із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва та документами, які підтверджують вартість будівництва об'єктів, а також сплатити пайову участь грошовими коштами до прийняття цих об'єктів в експлуатацію, тобто до 12.07.2021.
31.12.2020, тобто протягом часу дії положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні.
Більше того, Відповідач, в порушенням вимог Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX, зазначив в дозвільних документах - сертифікаті № ІУ122210623249 від 05.08.2021 в графі «Пайова участь» як підставу звільнення від сплати пайової участі п. 13 розділу І вказаного Закону.
Проте, код об'єкта за яким здійснювалося вказане вище будівництво є 1122.1 «Будинки багатоквартирні масової забудови», який не входить до переліку у разі будівництва яких пайова участь не сплачується.
Однак, відповідач не врахував, що з 01.01.2020 останній зобов'язаний був виконати вимоги підпунктів 3, 4 абз. 2 п. 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX та звернутися із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єктів будівництва, до якої додати документи, які підтверджують вартість будівництва об'єкту та сплатити кошти пайової участі до місцевого бюджету.
Відповідно до листа Якушинецької сільської ради від 11.12.2025 № 02-12/2268), Відповідач договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не укладав (до 01.01.2020), відповідні грошові кошти до бюджету Позивача, в тому числі на виконання вимог Закону № 132-IX, не сплачував, що свідчить про порушення останнім встановленого обов'язку щодо сплати грошових коштів пайової участі.
При цьому Якушинецька сільська рада не могла навіть ініціювати претензійно - позовну роботу щодо нарахування та стягнення сум пайового внеску за об'єктом: «Нове будівництво 5-ти поверхового 30-ти квартирного житлового будинку по вул. Одеській в с. Зарванці Вінницького району Вінницької області» на території Якушинецької сільської ради - оскільки жодних вихідних даних по будівництву не мала, а замовник умисно ухилявся від виконання свого обов'язку щодо звернення із заявою з відповідними документами та сплати відповідної суми коштів до місцевого бюджету.
Крім того, прокурор звертає увагу на те, що Верховний Суд у постанові від 07.09.2023 у справі № 916/2709/22 дійшов висновку про те, що ненадання замовником будівництва документів, які підтверджують вартість будівництва об'єкта, не є перешкодою для самостійного визначення органом місцевого самоврядування розміру пайової участі на підставі наявних у нього документів (відомостей, що містяться у сертифікатах про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів) із доведенням обґрунтованості їх розрахунку під час розгляду справи судом.
Враховуючи листи прокуратури, Позивач самостійно здійснив розрахунок, проте прокурор не погоджується з ними та, на підставі п. 2 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-ІХ, наказу Міністерства розвитку громад та територій України від 16.12.2020 № 311 «Про показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України», техніко-економічних показників, які зазначив Відповідач в дозвільному документі - сертифікаті № ІУ122210623249 від 05.08.2021, що знаходиться в Реєстрі та перебуває у вільному доступі, здійснив розрахунок величини пайової участі за наступною формулою: ПУ = (ЗПОБ х ОВ) х 2%, де : ПУ - пайова участь; ЗПОБ - загальна площа об'єкту будівництва; ОВ - опосередкована вартість спорудженого житла у Вінницькій області станом на жовтень 2020 року; 2% - вартості будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування.
Для Вінницької області у 2020 році цей показник складав: 12 759 грн/м станом на 01.10.2020 (Наказ Мінрегіону № 311 від 16.12.2020, який оприлюднено на офіційному порталі Верховної Ради України та перебуває у вільному доступі за посиланням: https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/v0311914-20#Text), адже цей показник був актуальним на більш пізню дату та охоплював час будівельних робіт у 2020 році.
Таким чином: (6521,90 м2 х 12 759 грн/м) х 2% = 1 664 258,44 грн Вказаний розрахунок разом із претензією № 02-12/2245 від 10.12.2025 (додаток 13 до позову), Позивач направив рекомендованим листом (трекінг 2322200388598) на адресу Відповідача та просив сплатити кошти пайової участі на відповідний рахунок, тим самим розпочав вживати заходів досудового врегулювання спору. Вказаний лист повернуто Позивачу у зв'язку з закінченням терміну зберігання.
Повернення листа за закінченням терміну зберігання свідчить про належне повідомлення відповідача (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.04.2021 у справі № 876/74/20). Проте, Відповідачем було проігноровано вимоги «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 132-IX - останній, до цього часу, не сплатив кошти пайової участі, ігноруючи обов'язок виконати вимоги вказаного Закону № 132-IX.
Тобто, відповідач як замовник будівництва за об'єктом: «Нове будівництво 5-ти поверхового 30-ти квартирного житлового будинку, по вул. Одеській в с. Зарванці Вінницького району Вінницької області» на території Якушинецької сільської ради зобов'язаний перерахувати органу місцевого самоврядування безпідставно збережені грошові кошти пайової участі на підставі статті 1212 ЦК України, що узгоджується також із висновками, сформульованими у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19 та Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 910/9548/21.
З огляду на викладене та з урахування вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні, прокурор вважає, що відповідач зобов'язаний сплатити до місцевого бюджету на користь Якушинецької сільської ради: 2 994 955,86 грн, у тому числі 1 664 258,44 грн. за наслідками невиконання зобов'язань за кодом 24170000 «Надходження коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту», 1 104 586,25 грн. інфляційні витрати (індекс інфляції) та 226 111,17 грн. сума за користування коштами 3% річних.
Вказані обставини і стали причиною виникнення даного спору.
Щодо наявності підстав для представництва інтересів держави в суді прокурором суд зазначає наступне.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура,яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Відповідно до ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (п. 2 ч. 5 ст. 53 ГПК України).
За положеннями ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Отже, прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді за одночасної наявності двох елементів: порушення або загрози порушення інтересів держави та нездійснення чи неналежного здійснення захисту таких інтересів відповідним суб'єктом владних повноважень, а також у разі його відсутності.
Першим із вказаних елементів є порушення або загроза порушення інтересів держави. У рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття «інтереси держави», висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини вказаного рішення).
Ці міркування Конституційний Суд України зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який вже втратив чинність. Однак висловлене Судом розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 23 Закону України «Про прокуратуру».
Тому Суд вважає, що «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 02.12.2021 у справі № 320/10736/20, від 23.12.2021 у справі № 0440/6596/18 та від 01.06.2022 у справі № 260/1815/21.
При цьому поняття «державний інтерес», в основі якого, як правило, знаходяться суспільні (публічні) інтереси, у сталій практиці Верховного Суду є оціночним поняттям, що охоплює широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються однозначній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення з позовом, апеляційною або касаційною скаргою; надмірна формалізація поняття «інтереси держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень суб'єкта владних повноважень там, де це дійсно потрібно (питань охорони земель, безпеки довкілля, благоустрою населених пунктів, розпорядження комунальною та державною власністю, запобігання виникненню техногенних катастроф тощо).
Отже, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту.
Також у рішенні від 02.11.2004 № 15-рп/2004 Конституційний Суд України, виходячи зі змісту ч. 1 ст. 8 Конституції України, наголосив на тому, що охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права у цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права і є його складовою. Одним із проявів верховенства права, як підкреслюється у пп. 4.1 цього рішення, є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Усі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою відображена в Конституції України.
Відповідно до ч. 1 ст. 142 Конституції України, матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад (аналогічні норми містяться у ч. 3 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні).
Згідно зі статтею 145 Конституції України права місцевого самоврядування захищаються в судовому порядку.
Місцеві бюджети є складовою бюджетної системи України (ч. 1 ст. 5 Бюджетного кодексу України).
Бюджетна система України згідно ст. 7 Бюджетного кодексу України ґрунтується на таких принципах: збалансованості, повноти, обґрунтованості, цільового використання бюджетних коштів, відповідальності учасників бюджетного процесу тощо. Одним із принципів, на яких ґрунтується бюджетна система України, є принцип цільового використання бюджетних коштів, який полягає в тому, що бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями.
Положення законодавства у сфері бюджетних правовідносин (п. 41 ч. 1 ст. 71 Бюджетного кодексу України) відносять кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту до джерел формування бюджету розвитку місцевих бюджетів.
Несплата до бюджету коштів пайової участі позбавляє Український народ загалом та конкретну територіальну громаду (ст. 142 Конституції України) правомочностей власника надходжень до відповідного бюджету в тому обсязі, який дозволяє забезпечити функціонування і життєдіяльність відповідної територіальної громади та держави в цілому.
В цьому контексті в сфері бюджетних правовідносин важливу роль відіграє принцип цільового використання бюджетних коштів в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені
Конституцією та законами України (ст.ст. 19, 67 Конституції України). Бюджетом розвитку, згідно норм статті 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», визнаються доходи і видатки місцевого бюджету, які утворюються і використовуються для реалізації програм соціально-економічного розвитку, зміцнення матеріально-фінансової бази; Фактично звернення прокурора до суду спрямовано на задоволення суспільної потреби, оскільки кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту належать до джерел формування бюджету розвитку місцевого бюджету, їх стягнення безумовно становить інтерес територіальної громади та держави, який пов'язаний із накопиченням бюджетних коштів, необхідних для забезпечення належного функціонування інституцій місцевого самоврядування.
У даному випадку інтереси держави полягають у забезпеченні надходжень до місцевого бюджету територіальної громади, зокрема шляхом сплати замовником будівництва пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, що має публічно-правовий характер та безпосередньо впливає на реалізацію повноважень органу місцевого самоврядування, виключність також полягає в тому, що її несплата завдає шкоди публічним фінансовим інтересам, а не лише майновому інтересу органу.
Отже, у зазначеному випадку наявний як державний, так і суспільний інтерес, який полягає у поверненні бюджетних коштів до територіальної громади.
Крім того, порушення у діях Відповідача призводить до існування такого становища, за якого одні суб'єкти господарювання сплачують пайові внески, а інші - ухиляються від перерахування коштів до бюджету та, як наслідок, не несуть жодної відповідальності, чим у своє чергу порушуються принцип рівності суб'єктів господарювання, що здійснюють свою діяльність на території Якушинецької сільської ради.
Другим елементом, який становить невід'ємну частину підстав представництва прокурором інтересів держави, є нездійснення чи неналежне здійснення захисту порушених інтересів відповідним суб'єктом владних повноважень або відсутність такого суб'єкта.
Участь прокурора у судовому провадженні поза межами кримінального процесу, незалежно від існуючих законодавчих гарантій неупередженості та об'єктивності цього органу, допускається як виняток, оскільки така участь на боці однієї із сторін може негативно сприйматися в суспільстві, зокрема, через існування загрози порушення досить чутливого та важливого принципу рівності сторін судового процесу.
Відповідно до Рекомендації Парламентської асамблеї Ради Європи 1604 (2003) «Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону» при наділенні органів прокуратури функціями, які не належать до сфери кримінального права, важливо забезпечити, щоб будь-які повноваження прокурора стосовно спільного захисту прав людини не приводили до яких-небудь конфліктів інтересів і не порушували права осіб, які домагаються захисту своїх прав з боку держави; ефективний розподіл повноважень між різними органами влади в державі може бути дотриманий у випадку надання прокуратурі додаткових функцій при повній її незалежності та неможливості використання для втручання з боку будь- якого органу влади в індивідуальні справи.
У Висновку № 3 (2008) Консультативної ради європейських прокурорів «Про роль прокуратури поза межами сфери кримінального права» зазначається, що діяльність прокурорських служб за межами кримінального права визначається, насамперед, потребою суспільства у належному захисті прав людини та державних інтересів; не існує загальних міжнародних правових норм та правил стосовно завдань, функцій та організації прокурорської служби за межами сфери кримінального права, оскільки держава має суверенне право визначати свої інституційні та правові процедури реалізації її функцій із захисту прав людини та державних інтересів (пункти 29- 31).
Аналогічний висновок міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 13.03.2019 у справі № 815/1139/18, від 17.10.2019 у справі № 569/4123/16-а та від 05.11.2019 у справі № 804/4585/18.
Особливістю прокуратури є те, що з-поміж державних органів вона єдина наділена Конституційною функцією захищати інтереси держави при відсутності уповноваженого органу. Із припису ч. 1 ст. 8 Конституції України, згідно з яким «в Україні визнається і діє принцип верховенства права», випливає обов'язок органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб не вдаватися до свавільних дій.
Додержання всіма учасниками суспільних відносин принципу законності, який закріплено у ст. 68 Конституції України (кожен зобов'язаний неухильно додержуватись Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей), є обов'язковою передумовою досягнення загальнонаціональної мети українського народу - побудови демократичної, соціальної, правової держави.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16 зазначила, що за змістом ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.
Перший виключний випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень існує, однак не здійснює захисту або здійснює його неналежно. В такому разі відповідний орган виступає позивачем за позовом прокурора. У другому ж випадку, з огляду на відсутність відповідного органу, прокурор набуває права на безпосереднє представництво держави в суді, діючи як самостійний позивач.
Отже, при визначенні вказаного елементу підстав для представництва інтересів держави підлягає з'ясуванню питання наявності уповноваженого органу та його повноважень щодо захисту порушених інтересів держави у спірних правовідносинах.
Згідно зі статтею 172 Цивільного кодексу України, територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов'язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
На території Якушинецької сільської територіальної громади таким органом є Якушинецька сільська рада.
За змістом ст. 142 Конституції України та ч. 3 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» матеріальною та фінансовою основою місцевого самоврядування є, у тому числі, доходи місцевих бюджетів, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах.
Склад доходів місцевих бюджетів визначається Бюджетним кодексом України (ст. 63 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 71 Бюджетного кодексу України передбачено, що складовою частиною доходів бюджету розвитку місцевих бюджетів є кошти, отримані як пайова участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту відповідно до Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».
Згідно п. 2 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України
«Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.
Одним із основних принципів, визначених ст. 7 Бюджетного кодексу України, на яких ґрунтується бюджетна система України, є принцип цільового використання бюджетних коштів, який полягає в тому, що бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями.
Підпунктом 5 пункту 2 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» передбачено принцип цільового використання коштів пайової участі, згідно з яким останні можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту.
Таким чином, нормами ст. ст. 7, 13, 142 та 143 Конституції України, ст. 7 Бюджетного кодексу встановлено основні принципи регулювання бюджетних відносин в Україні, які деталізовано у п. 2 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» щодо джерел наповнення бюджету для забезпечення потреб суспільства та держави. Відтак, правовідносини, що є предметом даного спору, пов'язані зі сферою формування та виконання місцевого бюджету.
Статтею 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності, у тому числі, доходи місцевих бюджетів.
Під правом комунальної власності розуміють право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування (ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
Від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради (ч. 5 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
У розумінні вимог ч. 1 ст. 10, ч. 2 ст. 2, ч. 5 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» Якушинецька сільська рада є органом місцевого самоврядування, що представляє відповідну територіальну громаду та здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Відповідно до п.п. 5 п. а) ч. ст. 28 вказаного Закону до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад в галузі бюджету, фінансів і цін належать власні (самоврядні) повноваження, зокрема, залучення на договірних засадах коштів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, розташованих на відповідній території, та коштів населення, а також бюджетних коштів на будівництво, розширення, ремонт і утримання на пайових засадах об'єктів соціальної і виробничої інфраструктури тощо.
За змістом підпункту 3 пункту 2 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону шляхом проведення розрахунку пайової участі щодо об'єкта будівництва.
У спірних правовідносинах щодо стягнення із Відповідача безпідставно збережених коштів у вигляді пайової участі замовника будівництва у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури, Якушинецька сільська рада виступає як сторона позадоговірного зобов'язання та орган місцевого самоврядування, до бюджету якого перераховуються кошти пайової участі.
З огляду на викладене, у даному випадку прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави через їх порушення, що полягає у неналежному виконанні Відповідачем обов'язку зі сплати коштів пайової участі та зумовлює ненадходження цих коштів, які згідно з п. 1 ч. 1 ст. 71 Бюджетного кодексу України є складовою частиною місцевого бюджету, які необхідні для подальшого створення і розвитку інфраструктури, чим порушуються економічні інтереси територіальної громади вказаного населеного пункту, а також через нездійснення міською радою у порушення ст. 145 Конституції України, визначених ст. 18-1 Закону
України «Про місцеве самоврядування в Україні» повноважень щодо звернення до суду на захист інтересів територіальної громади для забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування.
Разом з тим, виключним випадком є те, що будучи належним суб'єктом владних повноважень, уповноваженим законом на стягнення відповідних коштів та звернення до суду з цього приводу, не здійснив належного та ефективного захисту порушених інтересів територіальної громади.
Так, прокурором попередньо було спрямовано лист з вимогою вжити передбачених законом заходів щодо стягнення із забудовника належної до сплати суми пайової участі.
Зокрема, листом від 13.11.2025 № 02.50-15925 вих-25 прокуратура, відповідно до вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», поінформувала Якушинецьку сільську раду про існування означених порушень інтересів держави. Листом Якушинецької сільської ради від 11.12.2025 № 02-12/2268 окружну прокуратуру повідомлено про відсутність укладеного договору про сплату коштів пайової участі з ЖБК «БАРСЬКИЙ 10» (ЖБК «Панамарський 112» ЄДРПОУ 41184712).
Також листом Вінницької окружної прокуратури від 13.11.2025 №02.50-15925 вих-25 запитано в Якушинецької сільської ради інформацію щодо здійснення розрахунку коштів пайової участі, ведення претензійно-позовної роботи за вказаним фактом.
Реагуючи на вказаний лист сільською радою 10.12.2025 за вих. № 02-12/2245 на адресу
Відповідача направлено претензію про повернення безпідставно збережених коштів пайової участі з проведеним сільською радою розрахунком величини суми безпідставно збережених коштів пайової участі у відповідності до вимог п. 2 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», про що повідомлено окружну прокуратуру.
Разом з тим, відповідно до листа Якушинецької сільської ради від 11.12.2025 № 02-12/2268 нею не вживалися заходи із відновлення порушених інтересів територіальної громади в судовому порядку.
Таким чином, попри наявність правових підстав для звернення до суду, орган місцевого самоврядування протягом тривалого часу не подав позовної заяви, обмежившись лише формальним листуванням та не надавши жодних доказів реального судового захисту бюджетних інтересів.
Така поведінка свідчить про виключний випадок неналежного здійснення захисту з боку органу місцевого самоврядування, оскільки листування з боржником та декларування намірів добровільного врегулювання спору не є ефективним способом захисту, здатним забезпечити реальне надходження коштів до бюджету.
Як зазначено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.10.2019 у справі № 903/129/18, сам факт незвернення до суду обраного прокурором позивача з відповідним позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави, свідчить про те, що зазначений орган неналежно виконує свої повноваження, у зв'язку з чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.
Також у пункті 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 зроблено висновок, згідно якого прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після одержання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
З огляду на вказане, у ході листування з Якушинецькою сільською радою, яке здійснювалося на підставі абз. 4 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурором повідомлено уповноважений орган про порушення інтересів держави та надано достатній строк для вжиття ефективних заходів з їх захисту.
Відсутність відповідного реагування з боку Якушинецької сільської ради на вказане порушення свідчить про те, що захист порушених інтересів держави не здійснює орган місцевого самоврядування, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.
Крім того, подальше зволікання із судовим захистом створює реальну загрозу втрати бюджетних коштів, у тому числі у зв'язку зі спливом строків позовної давності та можливим ускладненням виконання судового рішення в майбутньому, що суперечить публічним інтересам територіальної громади і є виключним випадком порушень інтересів держави, якщо прокурор як єдиний і виключний суб'єкт хто може пропорційним способом забезпечити відновлення порушеного інтересу держави.
За таких обставин звернення прокурора до суду з даним позовом є єдиним ефективним способом захисту порушених інтересів держави, а участь прокурора у справі має субсидіарний характер і не підміняє повноважень органу місцевого самоврядування, а спрямована на усунення наслідків його бездіяльності.
Отже, наявність порушення інтересів держави, надання прокурором Якушинецькій сільській раді розумного строку на захист таких інтересів та невжиття нею відповідних заходів зумовлюють необхідність захисту порушених інтересів держави прокурором відповідно до положень ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».
Таким чином, у даній справі наявна сукупність обставин, що свідчить про обґрунтоване право прокурора на звернення до суду в інтересах держави в особі Якушинецької сільської ради.
Суд вважає, що прокурором дотримано визначений статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" порядок звернення до суду з цим позовом.
Відповідач доказів на спростування доводів прокурора не подав.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини 1 статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були. Тобто обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
З огляду на відсутність у справі доказів, які б водночас доводили та спростовували одні й ті ж обставини, суд не наводить у рішенні суду мотивів визнання доказів більш вірогідними щодо кожної обставини, яка є предметом доказування у справі.
Відповідно до частини 1-3 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи належність, допустимість та достовірність доказів, поданих прокурором, суд, оцінивши зібрані у справі докази в цілому та кожен доказ окремо, визнає доведеними обставини, на які прокурор посилається як на підставу своїх вимог, та визнає встановленими такі обставини:
- відповідач у період з 03.11.2016 по 17.05.2021 здійснив будівництво об'єкта «Нове будівництво 5-ми поверхового 30-ти квартирного житлового будинку по вул. Одеській в с. Зарванці Вінницького району Вінницької області» на території Якушинецької сільської ради складає 6 521,90 м2;
- 12.07.2021 об'єкт будівництва прийнятий в експлуатацію;
- відповідач до завершення будівництва та введення об'єкта будівництва в експлуатацію не звертався до позивача із заявою про укладення договору пайової участі у розвиток інфраструктури міста та не сплатив пайовий внесок;
- розмір невиконаного грошового зобов'язання відповідача зі сплати пайового внеску становить 1 664 258 грн 44 коп.
Отже, з моменту прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію 12.07.2021 відповідач вважається таким, що порушив обов'язок щодо сплати пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, оскільки до цього моменту відповідні кошти до місцевого бюджету сплачені не були. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у справі №915/149/23.
Відповідно до частини другої статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Згідно з частиною 3 статті 179 Господарського кодексу України (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.
Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності" встановлює правові та організаційні основи містобудівної діяльності і спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності"(чинній на момент виникнення спірних правовідносин зі змінами станом 22.05.2019) замовник - фізична або юридична особа, яка має намір щодо забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву.
У частині 3 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (чинній на момент виникнення спірних правовідносин зі змінами станом 22.05.2019, яка виключена на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" №132-IX від 20.09.2019) передбачено, що пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.
Відповідно до частини 5 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (чинній на момент виникнення спірних правовідносин зі змінами станом 22.05.2019, яка виключена на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" №132-IX від 20.09.2019) величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами. При цьому не враховуються витрати на придбання та виділення земельної ділянки, звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд та інженерних мереж, влаштування внутрішніх і позамайданчикових інженерних мереж і споруд та транспортних комунікацій. У разі якщо загальна кошторисна вартість будівництва об'єкта не визначена згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами, вона визначається на основі встановлених органом місцевого самоврядування нормативів для одиниці створеної потужності.
Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію (частини 9 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (чинній на момент виникнення спірних правовідносин зі змінами станом 22.05.2019, яка виключена на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" №132-IX від 20.09.2019).
Протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - пайова участь) у такому розмірі та порядку: 1) розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом): для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта; для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування; 3) замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об'єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об'єкта будівництва; 4) пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію; 5) кошти, отримані як пайова участь, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту; 6) інформація щодо сплати пайової участі зазначається у декларації про готовність об'єкта до експлуатації або в акті готовності об'єкта до експлуатації.
Відповідно до частини 2 статті 331 Цивільного кодексу України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Згідно із частиною 1 статті 1212 Цивільного Кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частина 2 статті 1212 Цивільного Кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 526 зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки
Згідно з частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права (статті 625 ЦК України), викладені в постановах Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.06.2020 у справі №905/21/19, Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29.07.2019 у справі №756/3966/17, Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі №643/21744/19, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17.
Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема примусове виконання обов'язку в натурі.
Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" №132-IX від 20.09.2019 договори про сплату пайової участі, укладені до 1 січня 2020 року, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання.
Протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - пайова участь) у такому розмірі та порядку: 1) розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом): для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта.
Замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об'єкта.
Відповідач у період з 03.11.2016 по 17.05.2021 збудував об'єкт «Нове будівництво 5-ми поверхового 30-ти квартирного житлового будинку по вул. Одеській в с. Зарванці Вінницького району Вінницької області» на території Якушинецької сільської ради складає 6 521,90 м2.
12.07.2021 об'єкт будівництва прийнятий в експлуатацію.
З наданого прокурором розрахунку вбачається, що розмір невиконаного грошового зобов'язання відповідача зі сплати пайового внеску становить 1 664 258 грн 44 коп.
Відповідач як замовник будівництва до завершення будівництва та введення об'єкта будівництва в експлуатацію договір пайової участі з позивачем не уклав та із заявою щодо розрахунку розміру пайової участі у розвитку інфраструктури до позивача не звертався та не сплатив пайовий внесок.
Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у пунктах 76 -77 постанови від 20.02.2025 у справі №914/3777/23 виснував, що обов'язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва виникає: для об'єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01.01.2020 вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, - протягом 10 робочих днів після 01.01.2020; для об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, - протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва.
Аналогічні правові висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19 та постановах Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 910/9548/21, від 07.09.2023 у справі № 916/2709/22.
Враховуючи наведене, відповідач зобов'язаний був у 2020 році звернутися до позивача із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва і до введення об'єкта в експлуатацію сплатити пайовий внесок.
Подібні висновки також містяться у постанові Верховного Суду від 15.08.2024 у справі № 914/2145/23".
У випадку несплати замовником коштів пайової участі такі кошти є збереженими відповідачем без достатньої правової підстави.
Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Сутність зобов'язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідношення, та передання майна тій особі - потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 201/6498/20, від 08 вересня 2021 року у справі № 206/2212/18, від 28 січня 2020 року у справі № 910/16664/18, від 06 березня 2019 року у справі № 910/1531/18.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 910/3395/19, від 23.04.2019 у справі № 918/47/18, від 01.04.2019 у справі № 904/2444/18.
Для виникнення зобов'язання, передбаченого статтею 1212 Цивільного кодексу України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося, тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна.
Зазначене недоговірне зобов'язання виникає в особи безпосередньо з норми статті 1212 Цивільного кодексу України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Це зобов'язання виникає в особи з моменту безпідставного отримання нею такого майна (коштів) або з моменту, коли підстава їх отримання відпала.
Відносини щодо повернення безпідставно збережених грошових коштів є кондикційними, в яких вина не має значення, важливим є лише факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Зобов'язання з повернення безпідставно набутого або збереженого майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна.
Такий висновок про застосування норм права наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду 14.12.2021 у справі №643/21744/19.
Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Стаття 1212 Цивільного кодексу України застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту.
Такий висновок наведено у постанові Верховного Суду від 29 липня 2019 року у справі № 756/3966/17.
Враховуючи відсутність між сторонами укладеного договору про пайову участь у розвитку інфраструктури міста, до правовідносин сторін суд застосовує норми статті 1212 Цивільного кодексу України.
Несплата відповідачем до міського бюджету коштів у розмірі пайової участі об'єкта будівництва порушує право територіальної громади міста на отримання пайового внеску та суперечить інтересам держави.
Вимогу прокурора про стягнення з відповідача на користь позивача 1 664 258 грн 44 коп. безпідставно збережених коштів пайової участі суд визнає обґрунтованою, суд визнає обраний прокурором спосіб захисту належним та ефективним і дійшов висновку про задоволення позову у цій частині.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу укладеного договору та закону (частини другої статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.
У статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних на суму боргу відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Отже, передбачений частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми виникає виходячи з наявності самого факту прострочення.
За змістом статей 524, 533-535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку.
Грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.
За розрахунком прокурора розмір 3% річних становить 226 111 грн 17 коп. за період з 13.07.2021 по 21.01.2026 та інфляційних втрат 1 104 586 грн 25 коп. за період з липня 2021 року по грудень 2025 року.
Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку про його обґрунтованість.
З огляду на викладене, вимоги прокурора про стягнення з відповідача на користь Якушинецької сільської ради 3% річних у сумі 226 111 грн 17 коп. за період з 13.07.2021 по 21.01.2026 та інфляційних втрат у сумі 1 104 586 грн 25 коп. за період з липня 2021 року по грудень 2025 року, суд визнає обґрунтованими, спосіб захисту обраний прокурором є належним та ефективним та доходить висновку про наявність підстав для задоволення позову у цій частині.
Згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.
Керуючись ст. ст. 2, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 185, 232, 233, 236-238, 240, 241, 327 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Стягнути з Житлово-будівельного кооперативу "Панамарський 112" (49031, м Дніпро, прос Поля Олександра, буд. 59, код ЄДРПОУ 41184712) на користь Якушинецької сільської ради (23222, Винницька обл., Вінницький р-н, с. Якушинці, вул. Новоселів, 1А, код ЄДРПОУ 04330021) 1 664 258 грн 44 коп. - безпідставно збережених коштів пайової участі, 226 111 грн 17 коп. 3% річних та 1 104 586 грн 25 коп. - інфляційних втрат.
Стягнути з Стягнути з Житлово-будівельного кооперативу "Панамарський 112" (49031, м Дніпро, прос Поля Олександра, буд. 59, код ЄДРПОУ 41184712) на користь Вінницької обласної прокуратури (21050, м. Вінниця, вул. Монастирська, 33, код ЄДРПОУ 02909909, р/р НОМЕР_1 , МФО 820172, отримувач: Вінницька обласна прокуратура) судовий збір у розмір 37 270 грн 67 коп.
Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складання повного судового рішення і може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду.
Повне рішення складено 27.04.2026.
Суддя І.А. Рудь