24.04.2026 м.Дніпро Справа № 904/3141/25
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Демчини Т.Ю. (суддя-доповідач),
суддів: Кошлі А.О., Кучеренко О.І.,
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Музики Тараса Григоровича на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.01.2026 (головуючий в першій інстанції Перова О.В.)
у справі за позовом Комунального підприємства «ТЕПЛОЕНЕРГО» Дніпровської міської ради
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Музики Тараса Григоровича
про стягнення коштів,
1. Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції
У червні 2025 року Комунальне підприємство «ТЕПЛОЕНЕРГО» Дніпровської міської ради (надалі - КП «Теплоенерго») звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Музики Тараса Григоровича (надалі - ФОП Музика Т.Г.) про стягнення заборгованості за теплопостачання в розмірі 145677,89 грн, з яких основного боргу 129382,29 грн, 3 % річних 2689,97 грн, інфляційних втрат 11863,49 грн та пені 1742,14 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов типового договору з індивідуальним споживачем про надання послуги з постачання теплової енергії в частині повного та своєчасного розрахунку за теплову енергію.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 15.01.2026 у справі № 904/3141/25 позов задоволено, стягнуто з ФОП Музики Т.Г. на користь КП «Теплоенерго» заборгованість за теплопостачання у розмірі 129382,29 грн, 3 % річних у розмірі 2689,97 грн, інфляційні втрати у розмірі 11863,49 грн, пеню у розмірі 1742,14 грн та судовий збір у розмірі 2422,40 грн.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що між сторонами виникли договірні відносини на підставі типового індивідуального договору приєднання, який був опублікований позивачем на своєму офіційному веб-сайті 01.10.2019 відповідно до вимог Правил надання послуги з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 830 від 21.08.2019. Оскільки відповідач протягом 30 днів після публікації не звернувся до позивача із запереченнями та не ініціював укладення іншого договору, він вважається таким, що приєднався до умов цього договору, що також підтверджується відкриттям позивачем особового рахунку № 040258. При цьому суд визнав необґрунтованими твердження відповідача про відключення належного йому нежитлового приміщення від теплопостачання ще у 2010 році, оскільки на момент складання актів про відключення чинне законодавство не передбачало можливості відключення окремих приміщень у багатоквартирному будинку від централізованого опалення без відповідного переобладнання всієї внутрішньобудинкової системи та отримання згоди усіх співвласників, чого відповідачем зроблено не було, а доказів встановлення автономного (альтернативного) опалення у визначеному порядку матеріали справи не містять. Суд першої інстанції встановив, що фактичне споживання відповідачем теплової енергії підтверджується актом обстеження від 17.03.2017, складеним представниками позивача та ОСББ, згідно з яким через приміщення відповідача проходять 38 неізольованих трубопроводів централізованого опалення, що неминуче призводить до тепловіддачі та обігріву цього приміщення незалежно від волі відповідача. За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність у відповідача обов'язку оплатити теплову енергію, обсяг якої визначено позивачем на підставі показів будинкового приладу обліку та розподілено згідно із затвердженою Методикою розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Мінрегіону від 22.11.2018 № 315. Враховуючи, що відповідач доказів оплати заборгованості у розмірі 129382,29 грн не надав, суд стягнув її разом з нарахованими на підставі ст.625 ЦК України 3% річних у розмірі 2689,97 грн, інфляційними втратами в розмірі 11863,49 грн, а також передбаченою п.34 договору пенею в розмірі 1742,14 грн.
2. Короткий зміст вимог та узагальнені доводи апеляційної скарги
Не погодившись із зазначеним рішенням, відповідач у справі - ФОП Музика Т.Г. звернувся до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій заявлено вимоги скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.01.2026 у справі № 904/3141/25 та закрити провадження у даній справі на підставі п.1 ч.1 ст.231 ГПК України у зв'язку з порушенням правил предметної юрисдикції.
Апелянт вважає, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Апелянт вказує на порушення правил предметної юрисдикції, оскільки вважає, що спір має розглядатися в порядку цивільного, а не господарського, судочинства. На переконання апелянта, сам по собі статус фізичної особи-підприємця та нежитловий характер приміщення не свідчать про господарський характер спору, оскільки належне йому приміщення № 61, за адресою: м.Дніпро, просп.Олександра Поля, буд.43, не використовується ним у підприємницькій діяльності, а матеріали справи не містять доказів здійснення господарської діяльності у спірний період, тому відповідно до правових позицій Верховного Суду така справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а провадження у даній справі підлягає закриттю на підставі п.1 ч.1 ст.231 ГПК України.
Також апелянт стверджує, що суд першої інстанції неправильно встановив обставини щодо фактичного надання послуг теплопостачання, оскільки проігнорував надані ним акти про відключення централізованого теплопостачання від 01.10.2010 та від 12.10.2012, складені уповноваженими особами КП «Дніпровські міські теплові мережі». Апелянт зазначає, що суд безпідставно застосував до правовідносин 2010 року норми Наказу Мінрегіону № 4 в редакціях, які на той момент не діяли, а фактичне споживання теплової енергії не підтверджене належними доказами, оскільки, на переконання апелянта, односторонні акти позивача не можуть вважатися беззаперечним доказом отримання послуги в умовах задокументованого відключення. Крім того, апелянт звертає увагу, що позивач нараховував плату, виходячи з наявності в приміщенні батарей, однак матеріали справи містять докази того, що батареї зрізані, а приміщення відключене від централізованого опалення.
3. Короткий зміст вимог та узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу
У відзиві на апеляційну скаргу КП «Теплоенерго» заперечує проти доводів апелянта та зазначає, що спір правомірно розглянуто в порядку господарського судочинства, оскільки, на переконання позивача, апелянт використовує належне йому нежитлове приміщення в підприємницькій діяльності, що підтверджується листом ОСББ «Кірова-43,45» про здачу такого приміщення в оренду різним організаціям, а також відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо виду діяльності відповідача, зокрема, надання в оренду власного нерухомого майна. Крім того, позивач звертає увагу, що під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач не заявляв клопотання про закриття провадження у зв'язку з порушенням правил предметної юрисдикції.
Щодо тверджень про відключення приміщення від теплопостачання, позивач зауважує, що відповідачем не дотримано встановленого законом порядку відокремлення нежитлового приміщення від мереж централізованого опалення, оскільки таке відключення можливе лише за рішенням спеціальної комісії органу місцевого самоврядування, на підставі технічних умов та робочого проєкту, з обов'язковим встановленням альтернативного джерела опалення, чого апелянтом зроблено не було. Позивач наголошує, що надані відповідачем акти від 2010 та 2012 років не підтверджують законності відключення, натомість фактичне споживання теплової енергії підтверджується довідкою № 599 від 06.06.2025 про обсяги споживання тепла за будинком № 43, з розподілом на приміщення відповідача, яке продовжує отримувати послуги від внутрішньобудинкової системи теплопостачання.
4. Процедура апеляційного провадження
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.02.2026, для розгляду даної апеляційної скарги визначено колегію суддів Центрального апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Демчини Т.Ю. (доповідач), суддів Кошлі А.О., Кучеренко О.І.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 17.02.2026 апеляційну скаргу залишено без руху та надано ФОП Музиці Т.Г. для усунення допущених при поданні апеляційної скарги недоліків.
ФОП Музикою Т.Г. 18.02.2026 подано до суду апеляційної інстанції уточнену апеляційну скаргу, якою усунуто недоліки в повному обсязі.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 23.02.2026 поновлено ФОП Музиці Т.Г. строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.01.2026 у справі № 904/3141/25; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ФОП Музики Т.Г.; призначено розгляд апеляційної скарги здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження; зупинено дію рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.01.2026 на час розгляду даної апеляційної скарги, а також витребувано матеріали даної справи з Господарського суду Дніпропетровської області.
27.02.2026 матеріали справи № 904/3141/25 надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.
11.03.2026 від КП «Теплоенерго» надійшов відзив на апеляційну скаргу.
5. Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи та визначені відповідно до них правовідносини
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно власником нежилого приміщення № 61 за адресою: АДРЕСА_1 є Музика Тарас Григорович на підставі договору купівлі-продажу від 22.10.2012, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кокосадзе Л.В.
У жовтні 2015 року на будинок АДРЕСА_1 на цокольному поверсі житлового будинку встановлений лічильник обліку теплової енергії МП-32.
Згідно акту обстеження представниками ТР № 7 КП «Теплоенерго» та ОСББ «Кірова 43-45» від 17.03.2017, приміщення № 61 загальною площею 512,70 кв.м. по АДРЕСА_1 знаходиться у цокольному поверсі житлового будинку та опалюється від внутрішньобудинкової системи теплопостачання. Приміщення вбудоване, незаізольовані трубопроводи централізованого опалення в кількості 38 штук проходять по приміщенню ФОП Музики Т.Г., що призводить до відбору тепла та тепловіддачі в приміщенні.
04.09.2019 набрала чинності Постанова Кабінету Міністрів України № 830 «Про затвердження Правил надання послуги з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії» (далі - Правила), на виконання якої позивачем опубліковано на своєму сайті Типовий індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії, який є договором приєднання (далі - договір приєднання).
Згідно з п.13 Правил, послуга надається споживачеві згідно з умовами договору, що укладається відповідно до типових договорів про надання послуги відповідно до ст.ст.13, 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги». Індивідуальний договір вважається укладеним із споживачем, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем.
08.06.2023 КП «Теплоенерго» направило ФОП Музиці Т.Г. лист № 276-сс від 07.06.2023 про укладення договору та договір про постачання теплової енергії № 040258, попередивши, що у разі неотримання КП «Теплоенерго» підписаного договору або обґрунтованих заперечень в його підписанні протягом 30 днів з дня його отримання, договір вважатиметься погодженим і укладеним.
Відповідь на вказаний лист в матеріалах відсутня.
Відповідно до п.1 договору приєднання, виконавець зобов'язується надавати споживачеві послугу з постачання теплової енергії для потреб опалення (надалі - послуга) відповідної якості та в обсязі відповідно до теплового навантаження, а споживач зобов'язується своєчасно та у повному обсязі оплачувати надану послугу в строки і на умовах, то визначені цим договором. Місце надання послуг з постачання теплової енергії: просп. Олександра Поля, 43 прим.61, опалювана площа (об'єм) об'єкту, теплове навантаження на об'єкт теплоспоживання зазначені у додатку 2 до договору (пункт 3 договору).
Пунктом 4 договору визначено, що у будівлі відсутній індивідуальний тепловий пункт.
Згідно з п.5 договору, об'єкт теплоспоживання обладнано вузлом (вузлами) комерційного обліку теплової енергії. Місце встановлення вузла (вузлів) обліку ввід в житловий будинок по просп. Олександра Поля, 43.
Облік послуги з постачання теплової енергії здійснюється за показниками вузлів комерційного обліку. Одиницею виміру обсягу спожитої послуги є гігакалорія (Гкал). У разі коли об'єкт теплоспоживання на дату укладення цього договору не обладнано вузлом комерційного обліку теплової енергії, до встановлення такого вузла обліку, обсяг споживання послуги розраховується відповідно до теплового навантаження, визначеного у Додатку 2 до договору та підлягає щомісячному коригуванню виконавцем за фактичною кількістю годин постачання теплової енергії та фактичною середньомісячною температурою зовнішнього повітря (п.п. 12, 13 договору).
Відповідно до п.21 договору, споживач вносить плату виконавцю, яка складається з плати за послугу, що розраховується виходячи з розміру затвердженого тарифу на послугу та обсягу спожитої послуги. Тариф на послугу з постачання теплової енергії, що споживається згідно з цим договором, встановлюється органами місцевого самоврядування, відповідно до Постанови НКРЕКП №1085 від 07.07.2021. Станом на дату укладення цього договору на підставі рішення Виконавчого комітету Дніпровської міської ради № 802 від 20.09.2022 "Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання та послуги з постачання теплової енергії КП "Теплоенерго", затверджено тариф на теплову енергію, її виробництво, транспортування та послугу з постачання теплової енергії: 1 Гкал - 5730, 65 грн. (без ПДВ); 6876,77 грн. (з ПДВ) (п. 22 договору).
Виконавець формує та не пізніше 15 числа місяця, наступного за розрахунковим, надає рахунок на оплату послуги та акт прийому-передачі по формі Додатку 4 до договору на паперовому носії за адресою виконавця послуг (в окремих випадках надає за допомого. поштового чи електронного зв'язку). Рахунок на оплату спожитої послуги та акт прийому-передачі надається не пізніше ніж за 10 днів до граничного строку внесення плати за спожиту послугу (п. 24 договору).
Згідно з п.25 договору, споживач здійснює оплату за цим договором щомісяця після одержання акту прийому-передачі та рахунку від виконавця впродовж 5 банківських днів, але не пізніше 25 числа місяця наступного за розрахунковим періодом, що є граничним строком внесення плати за спожиту послугу. Споживач не звільняється від оплати послуги, отриманої ним до укладення відповідного договору, за період тимчасової відсутності в приміщенні споживача та у разі самовільного (без дотримання встановленої законодавством процедури) відключення (відокремлення) об'єкту тепло споживання від мереж (систем) централізованого опалення (п. 28 договору).
Пунктом 34 договору передбачено, що у разі несвоєчасного здійснення платежів споживач зобов'язаний сплатити пеню у розмірі не більше 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100% загальної суми боргу. Нарахування пені починається з першого робочого дня, наступного за днем граничного строку внесення плати за послугу.
Цей договір набирає чинності з моменту його підписання і діє протягом року. Умови цього договору застосовуються до відносин між сторонами, які виникли до його підписання на підставі відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 25.10.2012. Якщо за один місяць до закінчення строку дії договору жодна із сторін не повідомить письмово іншій стороні про припинення, договір вважається продовженим на черговий однорічний строк (п.п.40, 41 договору).
Згідно додатку № 2 до договору № 040258 про надання послуги з постачання теплової енергії від 01.06.2023, приміщення № 61 по просп.Олександра Поля, буд.43 у м.Дніпро розташоване у цокольному поверсі житлового будинку і отримує теплову енергію від внутрішньобудинкової системи опалення. Межа експлуатаційної відповідальності спільно з співвласниками будинку.
Позивач у підтвердження надання відповідачу теплової енергії в період з листопада 2023 року по травень 2025 року надав акти приймання-передачі теплової енергії № 040258 від 30.11.2023 на суму 7759,32 грн, № 040258 від 31.12.2023 на суму 12396,19грн, № 040258 від 31.01.2024 на суму 14999,96 грн, № 040258 від 29.02.2024 на суму 10111,92 грн, № 040258 від 31.03.2024 на суму 8671,07 грн, № 040258 від 30.11.2024 на суму 12433,82 грн, № 040258 від 31.12.2024 на суму 14446,75 грн, № 040258 від 31.01.2025 на суму 16865,23 грн, № 040258 від 28.02.2025 на суму 19102,55 грн, № 040258 від 31.03.2025 на суму 12557,22 грн, № 040258 від 30.04.2025 на суму 38,26 грн, № 040258 від 31.05.2025 на суму 38,26 грн.
КП «Теплоенерго» направляло ФОП Музиці Т.Г. рахунки на оплату за теплову енергію за період з листопада 2023 року по травень 2025 року на електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_1, яка зазначена у договорі № 040258 про надання послуги з постачання теплової енергії від 01.06.2023.
09.06.2025 КП «Теплоенерго» направляло ФОП Музиці Т.Г. рахунок від 28.02.2025 та акт прийому-передачі послуги від 28.02.2025.
В матеріалах справи містяться копії Актів про відключення від центрального теплопостачання споживача по просп.Кірова, 45 від 01.10.2010 та від 12.10.2012.
За змістом ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору (ст. 626 ЦК України).
Відповідно до ст.ст.525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про теплопостачання» постачання теплової енергії (теплопостачання) - господарська діяльність, пов'язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору; споживач теплової енергії - фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору; теплопостачальна організація - суб'єкт господарської діяльності з постачання споживачам теплової енергії.
Згідно з ч.2 ст.382 ЦК України, усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.
Відповідно до ст.9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
Пунктом 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про житлово- комунальні послуги», в редакції Закону № 2454-VIII від 07.06.2018 «Про внесення змін до деяких законів України щодо врегулювання окремих питань у сфері надання житлово-комунальних послуг», договори про надання комунальних послуг, укладені до введення в дію цього Закону, зберігають чинність на умовах, визначених такими договорами, до дати набрання чинності договорами про надання відповідних комунальних послуг, укладеними за правилами, визначеними цим Законом, а у відповідності до статті 12, договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України.
Статтею 611 ЦК України встановлено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
6. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції
Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Предметом апеляційного оскарження є висновки суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для стягнення господарським судом з відповідача боргу за теплопостання разом із нарахованими пенею, 3 % річних та інфляційними втратами з урахуванням наявності актів про відключення споживача від централізованого теплопостачання.
Апелянт стверджує, що спір у цій справі не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, оскільки нежитлове приміщення № 61 за адресою: м.Дніпро, просп.Олександра Поля, буд.43 належить йому як фізичній особі на праві приватної власності, не використовується у господарській діяльності, а сам по собі статус фізичної особи-підприємця не свідчить про те, що всі правовідносини за його участю є господарськими. На обґрунтування своєї позиції апелянт посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 904/1083/18 та постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07.03.2023 у справі № 904/587/22.
Також апелянт стверджує, що суд першої інстанції неправильно встановив обставини щодо фактичного надання послуг теплопостачання, оскільки проігнорував надані ним Акти про відключення централізованого теплопостачання від 01.10.2010 та від 12.10.2012, складені уповноваженими особами КП «Дніпровські міські теплові мережі». Апелянт зазначає, що суд безпідставно застосував до правовідносин 2010 року норми, які на той момент не діяли, а фактичне споживання теплової енергії не підтверджене належними доказами, оскільки, на переконання апелянта, односторонні акти позивача не можуть вважатися беззаперечним доказом отримання послуги в умовах задокументованого відключення. Крім того, апелянт звертає увагу, що позивач нараховував плату, виходячи з наявності в приміщенні батарей, однак матеріали справи містять докази того, що батареї зрізані, а приміщення відключене від централізованого опалення.
Позивач заперечує проти доводів апелянта та зазначає, що спір правомірно розглянуто в порядку господарського судочинства, оскільки апелянт використовує належне йому нежитлове приміщення у підприємницькій діяльності, що підтверджується листом ОСББ «Кірова - 43, 45» про здачу такого приміщення в оренду різним організаціям, а також відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо виду діяльності відповідача, зокрема надання в оренду власного нерухомого майна. Крім того, позивач звертає увагу, що під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач не заявляв клопотання про закриття провадження у зв'язку з порушенням правил предметної юрисдикції. Щодо тверджень про відключення приміщення від теплопостачання, позивач зауважує, що відповідачем не дотримано встановленого законом порядку відокремлення нежитлового приміщення від мереж централізованого опалення, оскільки таке відключення можливе лише за рішенням спеціальної комісії органу місцевого самоврядування, на підставі технічних умов та робочого проєкту, з обов'язковим встановленням альтернативного джерела опалення, чого апелянтом зроблено не було. Позивач наголошує, що надані відповідачем Акти від 2010 та 2012 років не підтверджують законності відключення, натомість факт фактичного споживання теплової енергії підтверджується довідкою № 599 від 06.06.2025 про обсяги споживання тепла за будинком № 43, з розподілом на приміщення відповідача, яке продовжує отримувати послуги від внутрішньобудинкової системи теплопостачання
Колегія суддів апеляційного господарського суду критично оцінює доводи апелянта про непідсудність даної справи господарського судочинству. Відповідно до ч.1 ст.20 ГПК України, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності, та інші справи у випадках, визначених законом.
Згідно зі ст.2 Закону України «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об'єднань юридичних осіб», під господарською діяльністю розуміється діяльність у сфері суспільного виробництва, спрямована на виробництво та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється з метою одержання прибутку, є підприємництвом. Під некомерційною господарською діяльністю розуміється господарська діяльність, що здійснюється без мети одержання прибутку. Суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законом.
Ключовим критерієм для визначення юрисдикції спору є не лише суб'єктний склад сторін, зокрема, наявність статусу юридичної особи або фізичної особи-підприємця, а передусім характер спірних правовідносин - чи пов'язані вони зі здійсненням господарської діяльності. Зазначений правовий висновок неодноразово підтверджувався Верховним Судом, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 904/1083/18, на яку посилається апелянт.
У справі № 904/1083/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що визначальним для вирішення питання юрисдикції є не стільки суб'єктний склад сторін, скільки характер спірних правовідносин. Сам по собі статус фізичної особи-підприємця не свідчить про те, що усі правовідносини за її участю є господарськими. Водночас, у цій же постанові Велика Палата Верховного Суду підкреслила, що для правильного визначення юрисдикції необхідно встановити, чи використовується спірне майно у підприємницькій діяльності.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07.03.2023 у справі № 904/587/22, на яку також посилається апелянт, суд касаційної інстанції, застосовуючи правові висновки Великої Палати Верховного Суду, направив справу на новий апеляційний розгляд, і в подальшому апеляційний господарський суд постановою від 05.07.2023 у даній справі закрив провадження саме через відсутність доказів використання нежитлового приміщення у підприємницькій діяльності.
На відміну від зазначених справ, в матеріалах справи, що переглядається, містяться достатні та належні докази використання спірного нежитлового приміщення саме для здійснення господарської діяльності, зокрема, лист ОСББ «Кірова-43,45» - балансоутримувача багатоквартирного будинку № 43 по просп.Олександра Поля у м.Дніпрі, в якому зазначено, що нежитлове приміщення № 61 загальною площею 512,7 квадратних метра, яке належить Музиці Т.Г., постійно здається в оренду різним організаціям. Вказаний доказ, який не був спростований апелянтом, прямо вказує на фактичне використання приміщення у господарській діяльності з метою отримання доходу від здачі майна в оренду. Крім того, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, одним з видів економічної діяльності ФОП Музики Т.Г. є надання в оренду й експлуатація власного чи орендованого нерухомого майна (код КВЕД 68.20). Вказаний вид діяльності безпосередньо пов'язаний з використанням об'єктів нерухомості, зокрема спірного нежитлового приміщення, для отримання прибутку. Апеляційний суд враховує, що вказане приміщення є нежитловим та, відповідно, не може використовуватись власником у споживчих цілях, за функціональним призначенням таке майно передбачає виробниче чи комерційне використання.
До того ж, як вбачається з матеріалів справи та змісту оскаржуваного рішення, під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач не порушував питання про те, що спірне приміщення не використовується ним у підприємницькій діяльності, та не заявляв клопотання про закриття провадження у справі у зв'язку з порушенням правил предметної юрисдикції.
Відповідно до ч.3 ст.269 ГПК України, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Незважаючи на те, що питання юрисдикції є виключною компетенцією суду і може бути перевірено апеляційною інстанцією незалежно від доводів скарги, саме по собі незаявлення відповідачем відповідного клопотання в суді першої інстанції свідчить про те, що на момент розгляду справи він не вважав спір цивільно-правовим, що узгоджується з іншими доказами у справі. Таким чином, характер спірних правовідносин у цій справі, який полягає у постачанні теплової енергії до нежитлового приміщення, що використовується для здійснення підприємницької діяльності, зокрема для здачі в оренду, та суб'єктний склад сторін, якими є комунальне підприємство та фізична особа-підприємець, дають підстави виснувати, що цей спір підлягає розгляду саме в порядку господарського судочинства.
З огляду на викладене, колегія суддів відхиляє доводи апелянта про порушення правил предметної юрисдикції та не вбачає підстав для закриття провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст. 231 ГПК України.
З урахуванням відсутності відповіді відповідача на лист КП «Теплоенерго» № 276-сс від 07.06.2023 про укладення договору та договір про постачання теплової енергії № 040258 з попередженням про те, що у разі неотримання КП «Теплоенерго» підписаного договору або обґрунтованих заперечень у його підписанні протягом 30 днів з дня його отримання, апеляційний господарський суд погоджується з висновками, викладеними у оскаржуваному рішенні, що договір у такому випадку вважається погодженим і укладеним.
Отже, 01.06.2023 між КП «Теплоенерго» (виконавець) та ФОП Музикою Т.Г. (споживач) укладений договір № 040258 про надання послуги з постачання теплової енергії, відповідно до п.1 якого виконавець зобов'язується надавати споживачеві послугу з постачання теплової енергії для потреб опалення (надалі - послуга) відповідної якості та в обсязі відповідно до теплового навантаження, а споживач зобов'язується своєчасно та у повному обсязі оплачувати надану послугу в строки і на умовах, то визначені цим договором. Місце надання послуг з постачання теплової енергії: просп.Олександра Поля, 43, прим.61, опалювана площа (об'єм) об'єкту, теплове навантаження на об'єкт теплоспоживання зазначені у додатку 2 до договору (пункт 3 договору).
Стосовно тверджень апелянта про те, що суд першої інстанції безпідставно проігнорував Акти про відключення централізованого теплопостачання від 01.10.2010 та від 12.10.2012, які складені уповноваженими особами КП «Дніпровські міські теплові мережі», та посилаючись на які апелянт стверджує, що батареї у приміщенні зрізані та з моменту придбання майна у 2012 році теплова енергія у приміщення не постачалась, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст.19 Закону України «Про теплопостачання», споживач теплової енергії зобов'язаний щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію. Статтею 24 цього Закону передбачено, що одним з основних обов'язків споживача теплової енергії є своєчасне укладення договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, нежитлове приміщення № 61 розташоване у цокольному поверсі багатоквартирного житлового будинку № 43 по просп.Олександра Поля в м.Дніпрі. Подання теплоносія до цього будинку здійснюється від теплових мереж централізованого опалення КП «Теплоенерго». У жовтні 2015 року на зазначений будинок встановлено лічильник обліку теплової енергії марки МП-32. Відповідно до Акту обстеження від 17.03.2017, складеного представниками Теплорайону № 7 КП «Теплоенерго» та ОСББ «Кірова 43-45», який наявний в матеріалах справи, встановлено, що приміщення № 61 загальною площею 512,70 кв. м. на цокольному поверсі житлового будинку, опалюється від внутрішньобудинкової системи теплопостачання. Актом зафіксовано, що незаізольовані трубопроводи централізованого опалення в кількості 38 штук проходять по приміщенню, що належить відповідачу, що призводить до відбору тепла та тепловіддачі в приміщенні. Технічні умови на проведення реконструкції централізованого опалення та робочий проєкт на реконструкцію по приміщенню у КП «Теплоенерго» відсутні.
На переконання колегії суддів апеляційного господарського суду, зазначений акт обстеження є належним та допустимим доказом у справі, оскільки складений за участю уповноважених представників сторін та ОСББ, яке є балансоутримувачем будинку. Апелянт не надав жодних доказів на спростування обставин, зафіксованих в цьому акті, зокрема, доказів ізоляції зазначених трубопроводів або демонтажу внутрішньобудинкових систем опалення в установленому законом порядку.
Відповідно до п.7 Розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), відключення споживачів від систем централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Відповідач стверджує, що спірне приміщення відключене від мережі теплопостачання у 2010 році. Колегія суддів зазначає, що на той час питання відключення регулювалося наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 22.11.2005 № 4 «Про затвердження Порядку відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води». Відповідно до чинної на той час редакції вказаного наказу, відключення споживачів від мережі централізованого опалення відбувається виключно на підставі рішення постійно діючої міжвідомчої комісії, створеної органом місцевого самоврядування або місцевим органом виконавчої влади, з учиненням в подальшому споживачем дій з дотриманням процедури, визначеної Порядком відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання. Відповідно до вказаного наказу, неможливе відключення від мереж центрального опалення та гарячого водопостачання окремих квартир у багатоквартирному будинку, норми вказаного наказу дозволяють таке відключення лише будинку в цілому. Враховуючи, що належне відповідачу приміщення знаходиться у багатоквартирному будинку, беручи до увагу наявність підключення даного будинку до централізованого теплопостачання, спірне приміщення на той час (у 2010, 2012 роках) не могло бути відключене (відокремлене) від систем теплопостачання у законний спосіб. Одночасно, самовільне відключення від мереж централізованого опалення не є підставою для звільнення від оплати за послуги теплопостачання. Підведення централізованого опалення до стояка в межах приміщення свідчить про виконання послуг з теплопостачання. За таких умов послуги з централізованого опалення вважаються наданими, а споживач, незалежно від споживання цієї послуги або відмови від її споживання, зобов'язаний оплатити надані послуги. У разі наміру споживача не отримувати відповідні послуги, він не позбавлений можливості у передбачений законом спосіб провести відключення житлового приміщення від мережі теплопостачання, проте самовільне та в порушення встановленого порядку відключення від вказаної мережі не є підставою для звільнення від оплати за послуги з теплопостачання. Єдиною підставою для зняття з обліку та припинення відповідних нарахувань є Акт про відключення, який після закінчення робіт подається відповідній комісії для затвердження. Відповідач такого акту не надав.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду 19.09.2019 у справі № 629/367/17.
Таким чином, на переконання колегії суддів апеляційного господарського суду, наявні в матеріалах справи акти від 01.10.2010 та 12.10.2012 не можуть вважатися належними доказами законного відключення приміщення від централізованого теплопостачання, оскільки складені без дотримання встановленої законодавством процедури, отже, таке відключення слід вважати самовільним.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, з посиланням на п.28 договору, правильно визначив, що споживач не звільняється від оплати послуги у разі самовільного, без дотримання встановленої законодавством процедури, відключення об'єкту теплоспоживання від мереж централізованого опалення. При цьому колегія суддів зауважує, що відповідач володіє вбудованим приміщенням, яке межує з іншими приміщеннями і квартирами, а тому у будь якому випадку, навіть у випадку відсутності приладів опалення на нього поширюється тепло, яке подається на опалення будинку взагалі, тобто у приміщеннях, які межують з його приміщенням тепловіддача є більшою.
Також колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що односторонні акти позивача не можуть вважатися беззаперечним доказом отримання послуги, та включення до них сум з розрахунку наявності батарей, які фактично зрізані. З цього приводу, колегія суддів зазначає, що факт надання послуг з теплопостачання підтверджується не лише актами приймання-передачі, складеними позивачем в односторонньому порядку, а й іншими доказами у їх сукупності. Як вже зазначалося, актом обстеження від 17.03.2017 підтверджено наявність 38 незаізольованих транзитних трубопроводів системи централізованого опалення, які проходять через приміщення відповідача та здійснюють тепловіддачу. Згідно з довідкою № 599 від 06.06.2025 про обсяги споживання теплової енергії за будинком № 43 по проспекту Олександра Поля у місті Дніпрі підтверджено загальний обсяг спожитої будинком теплової енергії у спірний період, визначений на підставі показників будинкового приладу обліку. Розрахунок обсягу теплової енергії, віднесеної на приміщення відповідача, здійснено позивачем відповідно до Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 22.11.2018 № 315, яка є чинною та обов'язковою до застосування.
Згідно зі ст.ст.74, 77 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).
Таким чином, надані позивачем докази на підтвердження заборгованості відповідача перед позивачем за послуги з теплопостання є більш вірогідними, ніж докази надані відповідачем. Відповідач, в порушення вимог ст.74 ГПК України, не надав суду ані контррозрахунку заявлених до стягнення сум, ані доказів на спростування обставин, викладених позивачем у позовній заяві та підтверджених належними доказами.
Отже, аргументи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, ґрунтуються на невірному тлумаченні норм матеріального права та не підтверджені належними доказами, у зв'язку з чим підлягають відхиленню.
7. Висновки апеляційного господарського суду за результатами розгляду апеляційної скарги
За змістом ст.236 ГПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Згідно зі ст.276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду дійшла висновку, що суд першої інстанції повно та всебічно з'ясував обставини справи, надав належну оцінку доводам сторін та поданим доказам, правильно визначив зміст правовідносин сторін та умови укладеного між ними договору, та ухвалив рішення з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого господарського суду та не можуть бути підставою для скасування постановленого ним рішення. Також не знайшли свого підтвердження доводи апелянта щодо порушення правил підсудності даної справи.
За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст.269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін.
8. Розподіл судових витрат
Судовий збір за подання апеляційної скарги відповідно до ст.129 ГПК України слід покласти на апелянта.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст.129, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Музики Тараса Григоровича на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.01.2026 у справі № 904/3141/25 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.01.2026 у справі № 904/3141/25 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено ст.ст.286-289 ГПК України.
Постанова складена 24.04.2026.
Головуючий суддя Т.Ю.Демчина
Судді А.О.Кошля
О.І.Кучеренко