16.04.2026 м. Дніпро Справа № 904/6902/25
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Андрейчук Л.В.,
суддів: Вінніков С.В., Стефанів Т.В.,
секретар судового засідання: Мошинець Ю.О.,
Представники сторін:
від позивача: Дерило В.Г.;
від відповідача: Коваленко О.М.
розглянувши апеляційну скаргу Дніпровської міської ради
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.02.2026 (суддя Ярошенко В.І.)
у справі № 904/6902/25
за позовом Дніпровської міської ради, м. Дніпро
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Грінвей", м. Дніпро
про стягнення збитків
Короткий зміст позовних вимог.
Дніпровська міська рада звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Грінвей", в якій просить суд стягнути збитки у розмірі 358 231, 75 грн.
В обґрунтування заявлених вимог позивач послався на тривале невиконання відповідачем постанови Центрального апеляційного господарського суду від 22.04.2025 у справі № 904/5799/23, яким скасовано рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.05.2024. Прийнято нове рішення, яким задоволено позовні вимоги Дніпровської міської ради. На виконання вказаного рішення Господарським судом Дніпропетровської області видано наказ від 05.05.2025. Враховуючи довготривале не виконання вказаного наказу, Дніпровська міська рада була вимушена самостійно вживати відповідні заходи, спрямовані на виконання постанови суду.
Позивач зазначає про укладення Інспекцією з питань благоустрою Дніпровської міської ради (замовник) із Товариством з обмеженою відповідальністю Рембудкров та Товариством з обмеженою відповідальністю Манілідс (виконавці) договорів: № 34 від 29.05.2025, № 35 від 29.05.2025 (відповідно). Відповідно до умов яких, виконавці зобов'язавались надати, а замовник прийняти та сплатити послуги зі здійснення заходів, спрямованих на усунення перешкод у користуванні земельних ділянок, у тому числі, шляхом знесення/демонтажу об'єктів самочинного будівництва на підставі судових рішень за адресою: вул. Старочумацька, 8 Д.
Позивач повідомив про надходження на його адресу вимоги старшого державного виконавця Індустріального відділу ДВС у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 05.06.2026 про призначення виконавчих дій та необхідності залучення відповідної техніки. Згідно з актом державного виконавця від 16.06.2025 виконавчі дії закінчені, судове рішення виконано у відповідності до вимог виконавчого документу. Старший державний виконавець виніс постанову від 17.06.2025 про закінчення виконавчого провадження, у зв'язку із повним фактичним виконанням рішення суду. Позивач зазначає, що вартість виконаних робіт складає 358 231, 75 грн.
Відповідач не визнає позовних вимог з огляду на наступні обставини. Відповідач зазначає, що постановою Верховниого Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09.12.2025 у справі № 904/5799/23 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 22.04.2025 у справі № 904/5799/23 скасовано, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.05.2024, яким відмовлено Дніпровській міській раді в задоволенні позову залишено в силі. Відповідач вказує на те, що дії Дніпровської міської ради зі здійснення заходів, спрямованих на усунення перешкод у користування земельними ділянками, звільнення/повернення самовільно зайнятих земельних ділянок шляхом знесення/демонтажу об?єктів самочинного будівництва на підставі судових рішень за адресою: вул. Старочумацька, 8Д не відповідають рішенню суду.
Таким чином, позовні вимоги Дніпровської міської ради ґрунтуються на заподіянні збитків, які обумовлені здійсненням заходів, спрямованих на усунення перешкод у користування земельними ділянками, звільнення/повернення самовільно зайнятих земельних ділянок, у тому числі шляхом знесення/демонтажу об'єктів самочинного будівництва на підставі судових рішень за адресою: вул. Старочумацька, 8Д позивачем на виконання постанови від 22.04.2025 у справі № 904/5799/23 Центрального апеляційного господарського суду, яка скасована, що виключає обов'язок відповідача відшкодовувати збитки.
Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 17.02.2026 у справі № 904/6902/25 у задоволенні позову Дніпровської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Грінвей" про стягнення збитків у розмірі 358 231, 75 грн відмовлено. Судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 5 373, 48 грн покладено на позивача.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погодившись із зазначеним рішенням суду, через підсистему "Електронний суд", до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулась Дніпровська міська рада, у якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.02.2026 № 904/6902/25 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги Дніпровської міської ради про стягнення збитків у розмірі 358 231, 75 грн з ТОВ «ФІРМА ГРІНВЕЙ» задовольнити в повному обсязі.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.
Апелянт вказує, що лише після тривалого ігнорування боржником вимог державного виконавця щодо необхідності виконання судового рішення, державним виконавцем 05.06.2025 скеровано вимогу до Дніпровської міської ради з проханням надати спеціалізовану техніку та працівників для виконання рішення суду за рахунок стягувача без участі боржника в порядку ст. 75 Закону України «Про виконавче провадження». Таким чином, судом першої інстанції не були враховані наступні обставини, що мають ключове значення для повного та всебічного розгляду справи: 1. На момент виконання Дніпровською міською радою судового наказу по справі № 904/5799/23 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09.12.2025 № 904/5799/23, якою скасовано постанову Центрального апеляційного господарського суду від 21.05.2024 у справі № 904/5799/23, не існувало. 2. Боржником добровільно рішення суду не виконувалось (протиправна поведінка). 3. Дніпровська міська рада була вимушена самостійно вживати заходи на виконання постанови Центрального апеляційного господарського суду від 21.05.2024 у справі № 904/5799/23 (збитки, завдані місцевому бюджету). 4. Наявний причинно-наслідковий зв'язок між протиправною поведінкою боржника та завданими стягувачу збитками. 5. Боржник, будучи достовірно обізнаним про наявність постанови Центрального апеляційного господарського суду від 21.05.2024 № 904/5799/23, свідомо ігнорував вимоги виконавця (прояв вини боржника у вигляді прямого умислу).
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.
Відповідач не скористався своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу, передбаченим ст. 263 ГПК України, що, в свою чергу, на підставі ч.3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Про надання строку для подачі відзиву повідомлявся належним чином.
Рух справи в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.03.2026 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Андрейчука Л.В. (доповідач), суддів - Віннікова С.В., Стефанів Т.В.
На момент надходження апеляційної скарги, матеріали справи № 904/6902/25 на адресу Центрального апеляційного господарського суду не надходили.
Ухвалою суду від 12.03.2026 апеляційну скаргу Дніпровської міської ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.02.2026 залишено без руху, надавши апелянту строк 10 днів з дня отримання копії цієї ухвали для усунення недоліків, а саме надати докази сплати судового збору у встановленому порядку у сумі 6 448, 17 грн.
20.03.2026 від Дніпровської міської ради надійшла заява про усунення недоліків.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 23.03.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Дніпровської міської ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.02.2026 по справі № 904/6902/25; витребувано у Господарського суду Дніпропетровської області матеріали справи № 904/6902/25, розгляд справи призначено у судовому засіданні на 16.04.2026.
31.03.2026 від Товариства з обмеженою відповідальністю надійшла заява про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, в якій заявник просить суд надати можливість його представнику приймати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою суду від 01.04.2026 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІРМА ГРІНВЕЙ про участь представника у судовому засіданні призначеному на 16.04.26 о 12:00 годин в Центральному апеляційному господарському суді у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів задоволено.
03.04.2026 на адресу Центрального апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 904/6902/25.
Частиною 3 ст. 270 ГПК України встановлено, що розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.
Встановлені судом обставини справи.
Дніпровська міська рада звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІРМА ГРІНВЕЙ», треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради з позовними вимогами:
- усунути перешкоди Дніпровській міській раді в користуванні земельною ділянкою, належною до земель комунальної власності територіальної громади м. Дніпро, шляхом знесення самочинно побудованих будівель та споруд торгівельного призначення, що складаються з: А-будівля кафе, загальною площею 150,0 кв. м, а1-ганок, а2-ганок, а 3-ганок, Б-торгівельні приміщення, загальною площею 600 кв. м, В-вбиральня, загальною площео 19,2 кв.м, в1-ганок (РНОНМ 2721135712020), розташовані за адресою: АДРЕСА_1 за рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Грінвей" (код ЄДРПОУ 45373582);
- припинити володіння Товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма Грінвей» (код ЄДРПОУ 45373582) правом власності на складські приміщення, нежитлову будівлю, загальною площею: 769,2 кв. м з наступним описом: нежитлові будівлі, які складаються з: літ. А-1 - будівля складу, загальною площею 150,0 кв. м літ. а1-ганок, літ.а2-ганок, літ.а3-ганок; літ. Б-1 - будівля складу, загальною площею 600,0 кв. м; літ.В-1 - вбиральня, загальною площею 19,2 кв. м, літ. в1-ганок (РНОНМ 2721135712020), що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням інтересів територіальної громади, яке полягало в тому, що реєстрація права власності на вищевказані об'єкти самочинного будівництва на земельній ділянці комунальної власності без згоди власника, тобто Дніпровської міської ради, та укладення наступних правочинів порушувало законне право та майнові інтереси громади в особі Дніпровської міської ради щодо користування та розпорядження земельною ділянкою, а також встановлений законодавством порядок набуття прав на об'єкти нерухомості, набуття прав та реалізації прав на землю (земельну ділянку) комунальної власності.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 21.05.2024 у справі № 904/5799/23 в задоволенні позовних вимог Дніпровської міської ради до ТОВ «ФІРМА ГРІНВЕЙ», треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради відмовлено.
Постановою Центрального апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Дніпровської міської ради задоволено, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.05.2024 у справі № 904/5799/23 - скасовано. Прийнято нове рішення, яким позовні вимоги Дніпровської міської ради задоволено.
На виконання постанови Центрального апеляційного господарського суду від 22.04.2025 у справі № 904/5799/23 виданий наказ від 05.05.2025, яким зобов'язано боржника, усунути перешкоди Дніпровській міській раді в користуванні земельною ділянкою, належною до земель комунальної власності територіальної громади м. Дніпро, шляхом знесення самочинно побудованих складських приміщень, нежитлової будівлі, загальною площею: 769,2 кв. м, 3 наступним описом: нежитлові будівлі, які складаються з: літ. A-1 - будівля складу, загальною площею 150,0 кв. м, літ. аl-ганок, літ. а2-ганок літ. а3-ганок; літ. Б-1 - будівля складу, загальною площею 600,0 кв. м; літ. В-1 - вбиральня, загальною площею 19,2 кв. м, літ. ві-ганок (РНОНМ 2721135712020), розташовані за адресою: вул. Старочумацька, буд. 8Д у м. Дніпро за рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Грінвей".
Постановою головного державного виконавця Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 06.05.2025 відкрито виконавче провадження № 78001001 з примусового виконання наказу Господарського суду Дніпропетровської області від 05.05.2025 у справі № 904/5799/23 на підставі заяви Дніпровської міської ради.
21.05.2025 з метою перевірки виконання боржником вимог наказу Господарського суду Дніпропетровської області від 05.05.2025, державним виконавцем здійснено вихід за адресою: вул. Старочумацька, 8Д, м. Дніпро та встановлено, що рішення суду боржником не виконано, самочинний об'єкт будівництва не знесено, про що складений відповідний акт від 21.05.2025.
У порядку ст. 75 Закону України «Про виконавче провадження», 21.05.2025 державним виконавцем Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) винесена постанова про накладення штрафу на боржника та повторно встановлений 10 - денний строк для виконання рішення та попереджено його про кримінальну відповідальність за невиконання виконавчого документа.
05.06.2025 для проведення перевірки виконання боржником вимог виконання документу здійснено повторний вихід та встановлено, що відповідач рішення суду не виконав, самочинний об'єкт будівництва не знесено про що складений акт державного виконавця від 05.06.2025.
05.06.2025 державним виконавцем Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управі Міністерства юстиції (м. Одеса) за невиконання рішення суду винесена постанова накладення штрафу на боржника в подвійному розмірі.
05.06.2025 державним виконавцем Індустріального відділу державної виконавчої служби в м. Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) скеровано вимогу до Дніпровської міської ради з проханням на спеціалізовану техніку та працівників для виконання рішення суду за рахунок стягувача без участі боржника на підставі ст. 75 Закону України «Про виконавче провадження».
Враховуючи те, що судове рішення тривалий час не виконувалось, Дніпровська міська рада, задля поновлення своїх порушених боржником прав, була вимушена вживати відповідні заходи, спрямовані на виконання рішення суду, самостійно.
Позивач вказує на те, що Дніпровською міською радою прийнято Програму розвитку земельних відносин на 2021-2025 роки, затверджену рішенням міської ради № 19/61 від 23.09.2020 (зі змінами).
Керуючись нормами Постанови Кабінету Міністрів України № 1178 від 12.10.2022 (зі змінами) «Про затвердження особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт та послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування» Інспекцією з питань благоустрою Дніпровської міської ради (Замовник), після проведення тендерних процедур, укладено договір № 34 від 29.05.2025 із Товариством з обмеженою відповідальністю «Рембудкров» (Виконавець).
Відповідно до умов договору, виконавець зобов?язується надати, а замовник - прийняти та сплатити послуги зі здійснення заходів, спрямованих на усунення перешкод у користуванні земельними ділянками, звільнення/повернення самовільно зайнятих земельних ділянок, у тому числі шляхом знесення/демонтажу об?єктів самочинного будівництва на підставі судових рішень за адресою: вул. Старочумацька, 8 Д, за кодом ДК 021:2015:45110000-1 - Руйнування та знесення будівель і земляні роботи.
Примусове виконання вимог виконавчого документа було призначено на 06.06.2025 о 8:00 годині. Виконавцем було прийнято рішення розпочати примусове виконання судового рішення без участі боржника.
Відповідно до акту державного виконавця від 16.06.2025 виконавчі дії закінчено. Судове рішення виконано у відповідності до вимог виконавчого документу.
17.06.2025 державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження у зв?язку з повним фактичним виконанням рішення суду.
В підтвердження надання послуг за договорами між замовником та виконавцями підписано акти: № 1 приймання виконаних послуг за червень 2025 року вартість виконаних робіт складає 353 809, 14 грн (договір № 34 від 29.05.2025); № 1 приймання-передачі наданих послуг склала 4 422, 61 грн (договір № 35 від 29.05.2025).
Інспекцією з питань благоустрою Дніпровської міської ради перераховано на користь виконавців грошові кошти у загальному розмірі 358 231, 75 грн, що підтверджується платіжними інструкціями: № 5 від 27.06.2025 на суму 353 809, 14 грн, № 6 від 27.06.2025 на суму 4 422, 61 грн.
Як зазначає позивач, загальна вартість виконаних робіт складає 358 231, 75 грн, вказані кошти перераховані з місцевого бюджету, є збитками та підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, що і стало причиною звернення до суду з вказаною позовною заявою.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.
Відповідно до ч. 1-4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Апеляційний господарський суд, переглядаючи в апеляційному порядку оскаржуване судове рішення, в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом попередньої інстанції норм матеріального і процесуального права, дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.
Колегія суддів констатує, що причиною звернення з апеляційною скаргою стала незгода позивача з оскаржуваним рішенням суду першої інстанції повністю та вимога ухвалити нове рішення яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Статтею 22 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками, окрім іншого, є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Оскільки відшкодування збитків є однією з форм цивільно-правової відповідальності, застосування цієї відповідальності можливе лише за наявності чотирьох умов складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки боржника; збитків; причинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданими збитками, вини боржника.
Протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи (така поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності)).
Під збитками розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага тощо.
Причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками виражається в тому, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки.
Вина заподіювача збитків є суб'єктивним елементом відповідальності і полягає у психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.
Відповідно до статті 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.
При зверненні з позовом про відшкодування заподіяних збитків, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами протиправність (неправомірність) поведінки заподіювача збитків, наявність збитків та їх розмір, а також причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками, що виражається в тому, що збитки мають виступати об'єктивним наслідком поведінки заподіювача збитків.
Натомість, боржник має доводити відсутність своєї вини у заподіянні збитків, оскільки чинним законодавством закріплена презумпція вини особи, яка порушила зобов'язання.
Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.
Апелянт наголошує, що на момент здійснення витрат із знесення об'єктів (травень-червень 2025 року) Постанова Центрального апеляційного господарського суду від 21.05.2024 у справі № 904/5799/23 була чинною та мала статус остаточного рішення, а Постанови Верховного Суду від 09.12.2025 ще не існувало.
Колегія суддів зазначає, що стадія касаційного оскарження є невід'ємною частиною судового процесу. Хоча подання касаційної скарги автоматично не зупиняє виконання рішення (ст. 332 Господарського процесуального кодексу України), особа, яка ініціює примусове виконання до завершення касаційного перегляду, бере на себе ризики настання негативних наслідків у разі скасування такого рішення.
Скасування судового рішення касаційною інстанцією означає, що таке рішення визнається незаконним з моменту його ухвалення. Отже, юридична підстава, яка нібито робила дії позивача «правомірними» на момент виконання, анігілюється в ретроспективі. Відповідно до ст. 1166 Цивільного кодексу України, відсутність законної підстави для втручання у право власності відповідача (що було підтверджено Верховним Судом 09.12.2025) виключає можливість кваліфікації дій Відповідача як «протиправних».
Метою стягнення збитків згідно зі ст. 22 Цивільного кодексу України є відновлення порушеного права. Оскільки Верховний Суд встановив, що об'єкти відповідача не підлягали знесенню, то права позивача фактично не були порушені. Витрати позивача на демонтаж майна, яке за законом мало залишатися на місці, не є «збитками», а є результатом передчасної виконавчої активності позивача.
Суд першої інстанції правильно врахував Постанову Верховного Суду від 09.12.2025 як преюдиційну обставину, що спростовує склад цивільного правопорушення. Відсутність цієї постанови на момент знесення не змінює того факту, що матеріальне право на знесення у позивача було відсутнє, що і було констатовано судом вищої інстанції.
Скаржник стверджує, що оскільки ТОВ «ФІРМА ГРІНВЕЙ» добровільно не виконало зобов'язання щодо знесення споруд у строк, встановлений рішенням суду та виконавцем, у діях відповідача наявна протиправна бездіяльність як обов'язковий елемент складу цивільного правопорушення.
Згідно з ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із судових рішень. Проте, обов'язковість судового рішення не є абсолютною в разі його скасування судом вищої інстанції. Оскільки Постановою КГС ВС від 09.12.2025 було встановлено, що об'єкти не підлягали знесенню, обов'язок відповідача щодо їх демонтажу визнано таким, що не мав під собою законних підстав з моменту виникнення.
Колегія суддів зазначає, що за змістом ст. 19 Конституції України, ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Оскільки остаточне судове рішення у справі № 904/5799/23 підтвердило правомірність збереження об'єктів, то невиконання скасованого згодом рішення апеляційного суду не може кваліфікуватися як «протиправна поведінка». Протиправність - це порушення норми права, а відповідач, не зносячи майно, право на яке було підтверджено касацією, діяв відповідно до свого матеріального права власності.
Слід розрізняти процесуальний обов'язок виконати рішення, що набрало законної сили (за порушення якого передбачено штрафи у виконавчому провадженні), та матеріальну відповідальність у вигляді збитків. Для стягнення збитків за ст. 1166 Цивільного кодексу України бездіяльність має бути протиправною в матеріальному аспекті. У даній справі, з огляду на висновки Верховного Суду, бездіяльність відповідача не порушувала жодних законних прав позивача, оскільки у позивача було відсутнє право вимагати знесення цих об'єктів.
Невиконання судового рішення, яке в подальшому було скасовано судом касаційної інстанції, не утворює складу протиправної поведінки в розумінні деліктної відповідальності. Отже, довід апелянта про наявність протиправної поведінки Відповідача є юридично необґрунтованим, оскільки не можна вважати протиправною відмову від виконання обов'язку, який згодом був визнаний судом таким, що не мав законних підстав.
Скаржник стверджує, що оскільки він був змушений самостійно організувати та оплатити знесення об'єктів через невиконання рішення відповідачем, витрачені бюджетні кошти у розмірі 358 231, 75 грн є збитками, які підлягають безумовному відшкодуванню.
Відповідно до ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України, збитками є витрати, яких особа зазнала у зв'язку з відновленням свого порушеного права. Колегія суддів зазначає, що ключовою умовою для кваліфікації витрат як збитків є наявність самого факту порушення права. Оскільки Постановою КГС ВС від 09.12.2025 було встановлено, що об'єкти відповідача знаходилися на земельній ділянці правомірно і не підлягали знесенню, то права Дніпровської міської ради (як власника землі) у цих відносинах не були порушені. Якщо право не було порушене, то будь-які витрати, понесені на зміну існуючого стану (у цьому випадку - демонтаж майна відповідача), не можуть вважатися витратами на «відновлення» права. Таким чином, сума 358 231,75 грн, хоча і є фактичною видатковою операцією бюджету, за своєю юридичною природою не є «збитками» у розумінні ст. 22 та ст. 623 Цивільного кодексу України, оскільки вона не була спрямована на усунення наслідків протиправного діяння.
Згідно зі ст. 623 Цивільного кодексу України, кредитор має право на відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання. Проте, обов'язок відповідача щодо знесення, який виник на підставі рішення апеляційного суду, був скасований у касаційному порядку. Колегія суддів наголошує: витрати, понесені внаслідок виконання судового рішення, яке згодом визнане незаконним, є наслідком процесуального ризику стягувача, а не правопорушенням з боку боржника. Факт витрачання коштів з місцевого бюджету сам по собі не є достатньою підставою для їх стягнення як збитків. Оскільки Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду констатував відсутність правових підстав для знесення майна відповідача, витрати позивача на такий демонтаж є його власними фінансовими втратами, понесеними внаслідок передчасного виконання акта, що не витримав перевірки на законність у суді касаційної інстанції.
Скаржник стверджує, що невиконання відповідачем обов'язку щодо знесення споруд стало єдиною причиною, яка змусила Дніпровські міську раду залучити підрядника та витратити кошти місцевого бюджету.
Колегія суддів зазначає, що витрати позивача у розмірі 358 231, 75 грн не є автоматичним наслідком поведінки відповідача. Ці витрати виникли внаслідок самостійного господарського рішення Дніпровської міської ради про залучення сторонніх організацій та виділення бюджетних коштів для примусового виконання рішення суду. Оскільки, згідно з ч. 1 ст. 623 Цивільного кодексу України, збитки мають бути прямим наслідком порушення зобов'язання, у даній справі витрати ініційовані волевиявленням самого позивача, який обрав шлях негайного виконання акта до його остаточного перегляду в касації.
Колегія суддів зазначає, що вступ рішення апеляційного суду в законну силу дає право на його виконання, проте не гарантує безповоротність майнових наслідків такого виконання у разі касаційного оскарження. Позивач, не очікуючи остаточного висновку Верховного Суду, фактично перервав прямий причинний зв'язок між бездіяльністю Відповідача та збитками, оскільки прийняв на себе процесуальний ризик стягувача.
Оскільки за результатом касаційного перегляду у справі № 904/5799/23 обов'язок відповідача щодо знесення був скасований, то витрати на демонтаж майна втратили характер «необхідних». Відтак, причиною фінансових втрат бюджету є передчасність дій позивача по примусовій зміні об'єктивної реальності (знесення майна) до моменту остаточного підтвердження правомірності таких дій судом касаційної інстанції. Застосування ст. 614 Цивільного кодексу України у даному контексті вказує на те, що шкоди можна було б уникнути, якби позивач діяв відповідно до стандартів розумної та обачної поведінки.
Причинний зв'язок у даній справі має опосередкований характер і зумовлений передусім волевиявленням позивача на негайну реалізацію рішення, яке перебувало під загрозою скасування. Оскільки первісна причина (обов'язок знесення) була анульована Верховним Судом, бездіяльність відповідача не може вважатися юридичною причиною понесених Радою витрат.
Апелянт стверджує, що відповідач був достовірно обізнаний про наявність чинної на той момент Постанови Центрального апеляційного господарського суду від 21.05.2024, проте свідомо ігнорував вимоги державного виконавця щодо добровільного знесення. На думку апелянта, це є прямим доказом вини Відповідача у формі умислу на заподіяння збитків бюджету.
Згідно з ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України, особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Колегія суддів зазначає, що в контексті даної справи «вжиття заходів» полягало у реалізації відповідачем свого конституційного права на касаційне оскарження рішення, яке він вважав незаконним (ст. 129 Конституції України). Оскільки Верховний Суд у підсумку скасував обов'язок щодо знесення, поведінка відповідача (незнесення майна) була не «умисним правопорушенням», а правомірним очікуванням на відновлення справедливості. Вина у формі умислу передбачає, що особа усвідомлювала протиправність своєї поведінки та бажала настання шкідливих наслідків. Проте, оскільки остаточне судове рішення у справі № 904/5799/23 підтвердило відсутність у Відповідача обов'язку зносити споруди, його бездіяльність не була протиправною. Відповідно, не можна ставити у вину особі «ігнорування» вимог, які згодом були визнані судом касаційної інстанції безпідставними. Сама по собі обізнаність про рішення суду, що набрало законної сили, накладає на сторону процесуальні обов'язки, але не позбавляє її права на судовий захист у вищих інстанціях. Колегія суддів наголошує: якщо сторона впевнена у своїй правоті та доводить її у Верховному Суді, її відмова від передчасного «добровільного» знищення власного майна (яке згодом визнано законним) не може кваліфікуватися як винна дія щодо заподіяння збитків стягувачу.
Відповідно до ст. ст. 74, 79 Господарського процесуального кодексу України, позивач не надав належних доказів того, що дії відповідача були спрямовані саме на завдання шкоди бюджету, а не на збереження свого майна. Враховуючи результат касаційного розгляду, позиція відповідача про відсутність його вини є більш вірогідною та юридично обґрунтованою.
Колегія суддів відхиляє довід про наявність «прямого умислу» в діях відповідача. Невиконання рішення апеляційної інстанції в період його касаційного перегляду, що завершився скасуванням обов'язку знесення, є формою реалізації права на судовий захист, а не цивільним правопорушенням.
За таких обставин, суд першої інстанції правильно оцінив долучені до матеріалів справи докази та спростував доводи позивача.
Підсумовуючи вищенаведене, судова колегія вважає, що викладені в апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування судового рішення місцевого господарського суду, оскільки вони не підтверджуються належними доказами і ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм права, що у сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" ( Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006).
Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У даній справі Центральний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що Скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
З огляду на приписи ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006" Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.
Отже, доводи заявника апеляційної скарги про неповне з'ясування інших обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування статей 509, 525, 526, 530, 610, 626, 628, 629 Цивільного кодексу України, а також статей 76,77 Господарського процесуального кодексу України не знайшли свого підтвердження.
За змістом ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст. 276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Судові витрати
Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати, понесені у зв'язку із апеляційним оскарженням, згідно ст. 129 ГПК України, покладаються на заявника у скарзі і відшкодуванню не підлягають.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Дніпровської міської ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.02.2026 у справі № 904/6902/25 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.02.2026 у справі № 904/6902/25 залишити без змін.
Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Дніпровську міську раду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст. ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена та підписана 27.04.2026
Головуючий суддя Л.В. Андрейчук
Суддя С.В. Вінніков
Суддя Т.В. Стефанів