ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
22 квітня 2026 року Справа № 906/1344/25
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Петухов М.Г. , суддя Гудак А.В.
секретар судового засідання Ткач Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Жито Плюс" на рішення Господарського суду Житомирської області від 16.02.2026 у справі № 906/1344/25 (суддя Кудряшова Ю.В., повний текст складено 20.02.2026)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортно-експедиторська компанія "Вертикаль"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Жито Плюс"
про стягнення 1 047 912, 31 грн
за участю представників сторін:
позивача - не з'явився;
відповідача - не з'явився;
Товариство з обмеженою відповідальністю "Транспортно-експедиторська компанія "Вертикаль" (далі - позивач, ТОВ "ТЕК "Вертикаль") звернулося до Господарського суду Житомирської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Жито Плюс" (далі - відповідач, ТОВ "Агро-Жито Плюс") про стягнення 1 047 912,31 грн заборгованості.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором № ТЕК-407/1 про надання транспортно-експедиційних послуг по перевезенню вантажів автомобільним транспортом від 15.03.2024.
Рішенням Господарського суду Житомирської області від 16.02.2026 з урахуванням ухвали про виправлення описки від 02 березня 2026р позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "Агро-Жито Плюс" на користь ТОВ "Транспортно-експедиторська компанія "Вертикаль" 438 808, 61 грн основного боргу, 148 095,15 грн пені, 180 016,52 грн 35 % річних, 57 675,83 грн інфляційних втрат, а також 9 895, 15 грн витрат по сплаті судового збору. В решті вимог позову відмовлено.
Суд першої інстанції, за результатами з'ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні, дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
До Північно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга ТОВ "Агро-Жито Плюс" на рішення Господарського суду Житомирської області від 16.02.2026 у справі № 906/1344/25, в якій відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги зводяться до наступних аргументів:
- всупереч умовам договору транспортно-експедиційних послуг від 15.03.2024, згідно з якими підтвердженням виконання перевезень є належним чином оформлені транспортні документи та акти приймання-передачі наданих послуг, суд першої інстанції не надав належної оцінки поданим доказам. Не перевіривши їхню належність та допустимість, суд дійшов передчасного та необґрунтованого висновку про наявність заборгованості;
- судом першої інстанції не встановлено факту належного виконання позивачем всього обсягу перевезень; не перевірено належність оформлення актів та не досліджено можливі розбіжності між заявками, актами та транспортними документами;
- судом першої інстанції не взято до уваги, що відповідно до п. 4.2 договору передбачено повну передоплату послуг. Договором не визначено механізму післяплати за отримані послуги, а отже, ним не можуть бути врегульовані фактичні відносини, що склалися між сторонами;
- суд першої інстанції не перевірив порядок нарахування пені, 35 % річних та інфляційних втрат, відповідність таких нарахувань умовам договору, співмірність санкцій наслідкам порушення зобов'язання. Суд першої інстанції не здійснив оцінки співмірності заявлених санкцій;
- позивачем не зазначено з посиланням на норму права чи пункт договору № ТЕК-407/1 від 15.03.2024, а судом першої інстанції не з'ясовано, чи мало місце прострочення зобов'язання, а якщо мало, то з якого часу;
- застосування судом першої інстанції п. 4.2. договору до правовідносин, що склались між сторонами є необґрунтованим, оскільки судом не встановлено ознак "остаточних розрахунків" за договором, не досліджено питання, чи можуть вони мати місце при відсутності поточних розрахунків, за яких умов, протягом якого часу, за наявності яких документів вони проводяться;
- судом першої інстанції не взято до уваги, що під час виникнення спірних правовідносин і до 28.08.2025 діяв Господарський Кодекс України, зокрема ч. 6 ст. 232, яка містила обмеження терміну нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання у шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано; сам по собі розрахунок пені відповідно до умов договору не звільняє суд від обов'язку перевірити її співмірність та відповідність наслідкам порушення;
- виходячи з обставин справи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, зважаючи на складність функціонування сільськогосподарського підприємства під час військового стану обсяг штрафних санкцій є надмірним. Зменшення розміру штрафних санкцій є способом забезпечення балансу інтересів сторін та недопущення безпідставного збагачення кредитора;
- рішення суду першої інстанції було ухвалено за відсутності відповідача. При цьому суд не з'ясував причини неявки відповідача; чи було забезпечено реальну можливість відповідача подати заперечення; чи були досліджені всі докази у справі. Такі дії суперечать принципам змагальності сторін та рівності учасників процесу.
Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи у складі головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Петухов М.Г., суддя Гудак А.В.
Листом від 10.03.2026 матеріали справи витребувано з Господарського суду Житомирської області.
24.03.2026 до суду надійшли матеріали справи.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.03.2026 відкрито провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Агро-Жито Плюс" на рішення Господарського суду Житомирської області від 16.02.2026 у справі № 906/1344/25. Розгляд справи призначено на 22.04.2026 о 14:30 год.
ТОВ "ТЕК "Вертикаль" подало до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення. Позивач зазначає наступне:
- позивач виконав свої договірні зобов'язання у повному обсязі та належним чином, тоді як відповідач порушив умови договору, не здійснивши своєчасну оплату за надані послуги. Позивач наголошує, що заявлені вимоги підтверджуються належними та допустимими доказами - доданими до матеріалів справи первинними документами;
- вже після ухвалення рішення судом першої інстанції, а саме 12.03.2026, відповідачем було частково сплачено заборгованість у сумі 100 000 грн. Таким чином, станом на 16.04.2026 залишок заборгованості відповідача за надані позивачем послуги становить 338 808,61 грн;
- позовна заява була подана 08.10.2025. Протягом розгляду справи у суді першої інстанції відповідач здійснював платежі на власний розсуд. Позивач проводив перерахунок штрафних санкцій у бік зменшення. Проте, платіж від 12.03.2026 був здійснений вже після ухвалення судового рішення, а заборгованість досі не погашена в повному обсязі. З огляду на тривалий час розгляду справи та понесені позивачем збитки, останній не вбачає підстав для чергового перерахунку штрафних санкцій.
ТОВ "ТЕК "Вертикаль" подало до суду клопотання, в якому просить здійснювати розгляд справи без його участі.
ТОВ "Агро-Жито Плюс" подало до суду заперечення на відзив на апеляційну скаргу, в якій зазначає наступне:
- рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині розміру основного боргу (з 438 808,61 грн до 338 808,61 грн) із урахуванням платежу 12.03.2026, - що фактично визнає і сам позивач у своєму відзиві;
- позивач у відзиві на апеляційну скаргу взагалі не відповідає на аргумент скаржника щодо обмеження нарахування пені шістьма місяцями. Суд першої інстанції при розрахунку пені не здійснив перевірки дотримання шестимісячного строку щодо кожного акту окремо. Позивач у відзиві також не надає такого розрахунку;
- позивач стягує одночасно пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ та 35 % річних - за одне і те саме прострочення оплати. Відзив не наводить жодного правового обґрунтування правомірності такого одночасного стягнення двох видів санкцій за одне порушення;
- скаржник наполягає на тому, що ставка 35 % річних перевищує законний мінімум (3% за ст. 625 ЦК) у понад 11 разів та реальну облікову ставку НБУ (~13-15,5% у відповідний період) більш ніж удвічі. За консолідованою практикою Верховного Суду, договірні відсотки такого розміру визнаються такими, що мають штрафну, а не компенсаційну природу, і підлягають зменшенню на підставі ст. 551 ЦК України. Санкції перевищують основний борг на 114 %;
- відповідачем погашено частину суми основного боргу в сумі 100 000 грн - 12.03.2026. Інфляційні після цієї дати мають нараховуватися від суми 338 808, 61 грн, а не 438 808,61 грн; хаотичних часткових платежів, здійснених протягом дії договору - кожен платіж зменшував базу нарахування інфляційних втрат, однак позивач у розрахунку ігнорує цей факт;
- апеляційна скарга ставить під сумнів не факт надання послуг взагалі, а конкретні дефекти в первинних документах, зокрема: акт № 78 датований 28.03.2024, тоді як ТТН №57, №58, № 59 датовані 02.10.2023 - тобто на 6 місяців раніше підписання договору (15.03.2024). Це свідчить або про хибну дату на ТТН, або про те, що ТТН відносяться до інших правовідносин, не охоплених цим договором; ТТН № 29 датована 06.08.2025 і відноситься до акту № 68 від 09.08.2025 - тобто між датою ТТН і датою акту 3 дні. Позивач не пояснив, як послугу надано 06.08, а акт підписано 09.08;
- скаржник звертає увагу суду на те, що 10.03.2026 Господарським судом Житомирської області відкрито провадження у справі про банкрутство ТОВ "АГРО ЖИТО ПЛЮС" (справа № 906/137/26). Публікацію здійснено на офіційному сайті Верховного Суду (оголошення №78705 від 10.03.2026);
- відповідач просить суд з'ясувати стан провадження у справі про банкрутство та вирішити питання про зупинення апеляційного провадження на підставі п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України та ч. 2 ст. 7 КУзПБ до завершення розгляду справи про банкрутство або до включення вимог позивача до реєстру кредиторів.
Щодо клопотання відповідача про зупинення провадження у справі на підставі п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України та ч. 2 ст. 7 КУзПБ до завершення розгляду справи про банкрутство або до включення вимог позивача до реєстру кредиторів, то суд зазначає наступне.
Порядок та умови зупинення провадження у справі врегульовано положеннями ст. ст. 227, 228 ГПК України, в яких наведено вичерпний перелік підстав, за яких суд зобов'язаний та має право зупинити провадження у справі.
Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадках об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Отже, об'єктивна неможливість розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства не входить до вичерпного переліку підстав для зупинення провадження у справі на стадії її розгляду по суті.
Сама по собі взаємопов'язаність справ ще не свідчить про неможливість розгляду цієї справи до прийняття рішення у іншій справі, оскільки незалежно від результату розгляду іншої справи господарський суд у цій справі має достатньо доказів та правових підстав для розгляду та вирішення спору по суті (про це заявляв і сам апеляційний суд, коли до цього ще відмовляв у зупиненні провадження).
Відповідач звертає увагу суду на те, що 10.03.2026 Господарським судом Житомирської області відкрито провадження у справі про банкрутство ТОВ "Агро-Жито Плюс" (справа №906/137/26). З огляду на це, відповідач просить суд вирішити питання про зупинення провадження у справі на підставі п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України та ч. 2 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства до завершення розгляду справи про банкрутство або до моменту включення вимог позивача до реєстру вимог кредиторів.
Водночас суд апеляційної інстанції зазначає, що у постанові Судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 23.09.2021 по справі №904/4455/19 наведено висновки про застосування норм права суть яких полягає в наступному:
- позивач у справі за позовом з майновими (грошовими) вимогами до боржника задля задоволення таких вимог, незалежно від стану (стадії) розгляду його позову в порядку статті 7 КУзПБ, повинен подати письмову заяву з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, в порядку, визначеному статтею 45 КУзПБ, тобто за власною волею трансформувати позовну вимогу у вимогу конкурсного кредитора до боржника в розумінні статей 1, 45 КУзПБ;
- оскільки майнові вимоги кредиторів у розумінні статті 1 КУзПБ не тотожні позовним майновим вимогам (предмет позову) до боржника, які підлягають розгляду в порядку статті 7 КУзПБ, суд не може на власний розсуд трансформувати позовні вимоги у вимоги до кредиторів, що подаються відповідно до статті 45 КУзПБ;
- якщо таку заяву подано позивачем до завершення розгляду позовних вимог, то господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, має зупинити провадження у справі за позовом з майновими (грошовими) вимогами до боржника на підставі пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України до набрання законної сили ухвалою суду за результатами розгляду конкурсних вимог такого позивача;
- за відсутності такого звернення та прийняття його до розгляду суд не має підстав для зупинення позовного провадження;
- після постановлення господарським судом ухвали за результатами розгляду цих вимог позовне провадження у справі з майновими (грошовими) вимогами до боржника, що розглядається в межах справи про банкрутство, підлягає закриттю повністю або в частині заявлених кредитором вимог на підставі пункту 2 частини першої статті 175, пункту 3 частини першої статті 231 ГПК України у випадку тотожності суб'єктного складу, предмета і підстав позову;
- водночас після введення в дію 21.10.2019 КУзПБ неподання кредитором заяви про визнання грошових вимог до боржника у справі про банкрутство не може бути підставою для відмови у задоволенні його позову до боржника.
Колегія суддів зазначає, що саме господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, має повноваження зупинити провадження у справі за позовом з майновими (грошовими) вимогами до боржника на підставі п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України до набрання законної сили ухвалою суду за результатами розгляду конкурсних вимог такого позивача. При цьому за відсутності такого звернення та прийняття його до розгляду суд не має підстав для зупинення позовного провадження.
А відтак, факт відкриття 10.03.2026 провадження у справі про банкрутство ТОВ "Агро-Жито Плюс" (справа № 906/137/26) не є підставою для зупинення апеляційного розгляду справи № 906/1344/25 за апеляційною скаргою ТОВ "Агро-Жито Плюс" на рішення Господарського суду Житомирської області від 16.02.2026.
Беручи до уваги викладене, колегія суддів дійшла висновку про відмову відповідачу у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі на підставі п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України та ч. 2 ст. 7 КУзПБ до завершення розгляду справи про банкрутство або до включення вимог позивача до реєстру вимог кредиторів.
У судове засідання 22.04.2026 учасники справи не з'явилися, про день, час та місце судового розгляду повідомлялися належним чином.
Враховуючи, що судом вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення учасників справи про дату та час судового розгляду, беручи до уваги клопотання позивача про розгляд справи без його участі, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу у цьому судовому засіданні за наявними в ній матеріалами.
Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваного рішення, зазначає наступне.
Як встановлено апеляційним судом, 15.03.2024 між ТОВ "Транспортно-експедиторська компанія "Вертикаль" (виконавець/позивач) та ТОВ "Агро-Жито Плюс" (замовник/відповідач) укладено договір № ТЕК-407/1 про надання транспортно-експедиційних послуг по перевезенню вантажів автомобільним транспортом.
Згідно з умовами розділу 1 договору:
транспортно-експедиційне обслуговування - робота, що безпосередньо пов'язана (погодження умов перевезення, добір перевізників, оформлення комплекту документів, забезпечення інформацією про місцезнаходження вантажу та надання інших послуг, якщо в них є необхідність) з організацією та забезпеченням перевезень вантажу.
замовник - споживач послуг виконавця, який за цим договором доручає виконавцю здійснити перевезення чи надати послуги транспортно-експедиційного обслуговування та оплачує їх.
виконавець - суб'єкт господарювання, який за дорученням замовника та за його рахунок організовує виконання транспортно-експедиційних послуг автомобільним транспортом за договором перевезення довіреного вантажу до місця призначення.
Відповідно до п. 2.1. договору замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання за плату і за рахунок замовника надати замовнику послуги з транспортно-експедиційного обслуговування, а також інші послуги, пов'язані з перевезенням вантажів автомобільним транспортом по території України (п. 2.1 договору).
Замовник оплачує виконання доручення в сумі, узгодженій сторонами в заявці, в суму доручення включено витрати виконавця на виконання доручення замовника, а також його плату (винагороду) (п. 2.2 договору).
Відповідно до умов п. п. 3.1.2 та 3.1.3 п. 3.1 договору виконавець зобов'язується: належним чином організувати подачу транспортних засобів під перевезення відповідно до встановлених маршрутів, а також організувати надання інших послуг відповідно до заявки замовника, а також організувати подачу транспортних засобів, що відповідають вимогам заявки і перевезення вантажів, технічно справних, із наявними матеріалами кріплення, а також таких, що мають усі необхідні для здійснення перевезень документи встановленої форми.
Підпунктом 3.1.5 п. 3.1. договору визначено, що виконавець зобов'язується надати замовнику за фактом виконання доручення оригінал рахунку на оплату суми доручення, акт виконаних робіт, податкову накладну (в електронному виді), копію товарно-транспортної накладної з позначкою (підпис уповноваженої особи та печатка/штамп) вантажоодержувача про одержання вантажу.
Згідно з п. п. 3.2.5 п. 3.2 договору замовник зобов'язаний сплачувати рахунки виконавця (суму доручення) на умовах, передбачених в цьому договорі та в розмірі, узгодженому в заявках або додатках про тарифи.
Платежі та взаємні розрахунки за виконання доручення замовника виконуються відповідно до виставленого рахунку (п. 4.1 договору).
Оплата послуг/робіт/витрат здійснюється на умовах повної передоплати в розмірі суми погодженої сторонами в заявках або в додатку про тарифи на підставі наданого рахунку Виконавця або на підставі погоджених заявок самостійно замовником. Остаточні розрахунки (в разі потреби) за надані послуги здійснюється на підставі окремих рахунків виконавця, які підлягають оплаті протягом 10 банківських днів з моменту отримання правильно оформлених оригіналів документів: рахунку, акту виконання робіт/наданих послуг, копій товарно-транспортних накладних (з відміткою вантажоодержувача про отримання вантажу), копій договорів з перевізниками та копій ліцензій (якщо такі передбачено), завірених оригінальною печаткою виконавця (п. 4.2 договору).
В пп. 6.1.1 п. 6.1 договору передбачено, що сторони несуть взаємну відповідальність за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань за цим договором відповідно до його умов, а у випадках, не врегульованих цим договором - чинним законодавством України.
У разі затримки розрахунків, замовник зобов'язується оплатити виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день затримки оплати. Крім того, замовник на вимогу виконавця зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочки, а також 35 % (тридцять п'ять) відсотків річних від простроченої суми за неправомірне користування чужими грошима. Штрафні санкції та інші види компенсацій (інфляційні втрати та плата за використання чужих грошей) сплачуються протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту виставлення рахунку або вимоги, що надсилаються засобами електронного зв'язку (пп. 6.3.5 п. 6.3 договору).
Виконання послуг за договором транспортно-експедиторського обслуговування № ТЕК-407/1 від 15.03.2024 на загальну суму 1 032 996, 50 грн підтверджується наступними актами, що були підписані сторонами без зауважень: акт № 78 від 28.03.2024 на суму 391 986,92 грн з ПДВ (залишок заборгованості за даним актом на дату подання позову становить 228 512,04 грн); акт № 79 від 28.03.2024 на суму 9 000 грн з ПДВ; акт № 9 від 08.10.2024 на суму 116 608,68 грн з ПДВ; акт № 10 від 08.10.2024 на суму 40 500 грн з ПДВ; акт № 68 від 09.08.2025 на суму 42 687,89 грн з ПДВ; акт № 69 від 09.08.2025 на суму 1 500 грн з ПДВ.
ТОВ "Агро-Жито Плюс" зобов'язань щодо оплати наданих послуг на суму 538 808,61 грн не виконало, що підтверджується актом звірки взаємних розрахунків за період 01.01.2024 - 06.10.2025 та оборотно - сальдовою відомістю.
ТОВ "ТЕК "Вертикаль" 08.10.2025 звернулося до Господарського суду Житомирської області із позовом про стягнення з ТОВ "Агро-Жито Плюс" заборгованості в загальному розмірі 1 047 912,31 грн, з яких: 538 808,61 грн основний борг, 194 925,30 грн пеня, 237 647,69 грн 35 % річних та 76 530,71 грн інфляційних втрат у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором № ТЕК-407/1 про надання транспортно-експедиційних послуг по перевезенню вантажів автомобільним транспортом від 15.03.2024.
Апеляційним господарським судом встановлено, що 08.10.2025 (тобто до відкриття провадження у справі), відповідач здійснив оплату заборгованості в сумі 100 000 грн.
Предметом апеляційного оскарження є рішення Господарського суду Житомирської області від 16.02.2026, яким стягнуто з ТОВ "Агро-Жито Плюс" на користь ТОВ "Транспортно-експедиторська компанія "Вертикаль" 438 808, 61 грн основного боргу, 148095,15 грн пені, 180 016,52 грн 35 % річних, 57 808,61 грн інфляційних втрат, а також 9 895, 15 грн витрат по сплаті судового збору.
Надаючи правову оцінку обставинам у справі, колегія суддів зазначає, що відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).
Статтею 629 ЦК України регламентовано, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно із приписами статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За правилами статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини 1 статті 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Приписами статті 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 929 ЦК України встановлено, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.
Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами (частина 3 статті 929 ЦК України).
Відповідно до приписів статті 931 ЦК України, розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.
Відповідно до визначень термінів, що містяться у статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (тут і надалі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин та підписання актів наданих послуг) господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Отже, за загальним правилом фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні".
Як встановлено апеляційним судом, актами наданих послуг від 28.03.2024 № 78 на суму 391 986, 92 грн з ПДВ, від 28.03.2024 № 79 на суму 9 000 грн з ПДВ, від 08.10.2024 № 9 на суму 116 608, 68 грн з ПДВ, від 08.10.2024 № 10 на суму 40 500 грн з ПДВ, від 09.08.2025 №68 на суму 42 687, 89 грн з ПДВ та від 09.08.2025 № 69 на суму 1 500 грн з ПДВ (копії яких наявні в матеріалах справи) підтверджує факт виконання договірних обов'язків позивачем щодо надання відповідачу транспортно-експедиційних послуг на загальну суму 1032 996, 50 грн.
Зі змісту вказаних актів наданих послуг вбачається, що вони підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками підприємств без будь-яких заперечень чи зауважень. При цьому відповідачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів невиконання або неналежного виконання позивачем своїх зобов'язань за договором.
Водночас ТОВ "Агро-Жито Плюс" зобов'язань щодо оплати наданих послуг не виконало належним чином. Заборгованість відповідача перед позивачем станом на 06.10.2025 становила 538 808,61 грн, що підтверджується актом звірки взаємних розрахунків за період 01.01.2024 - 06.10.2025 та оборотно - сальдовою відомістю.
Апеляційним господарським судом встановлено, що 08.10.2025 (до моменту відкриття провадження у даній справі) відповідач здійснив оплату заборгованості в сумі 100 000 грн. Вказане свідчить про те, що предмет спору в частині вказаної суми був відсутній на час звернення позивача до суду.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову в частині стягнення решти заборгованості в сумі 438 808,61 грн. У задоволенні вимоги щодо стягнення вже сплачених 100 000 грн суд першої інстанції правомірно відмовив.
Колегія суддів зауважує, що в даному випадку первинними документами, що підтверджують надання позивачем та прийняття відповідачем послуг за договором є акти наданих послуг від 28.03.2024 № 78, №79, від 08.10.2024 № 9, № 10, від 09.08.2025 № 68, №69 (копії яких наявні в матеріалах справи) на загальну суму 1 032 996, 50 грн.
Оцінюючи вищевказані акти наданих послуг, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про належність таких доказів у підтвердження надання і приймання послуг за договором № ТЕК-407/1 від 15.03.2024 з огляду на їх відповідність наведеним вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", оскільки ними зафіксовано факт надання позивачем та прийняття відповідачем послуг саме за вказаним договором без будь-яких заперечень чи зауважень, що підтверджується їх підписами та відтисками печаток, а також те, що вони містять відомості про відповідні господарські операції та підтверджують факт їх здійснення.
Матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про підробку підписів на актах чи відсутність у представника відповідача повноважень їх підписувати, або ж доказів втрати зазначеної печатки, її підробку чи інше незаконне використання третіми особами всупереч волі відповідача.
А відтак, колегія суддів вважає безпідставними доводи відповідача про те, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження заявлених позовних вимог.
Разом з цим, крім суми основного боргу позивач просить суд стягнути з відповідача 194925, 30 грн пені, 237 647, 69 грн 35 % річних, 76 530, 71 грн інфляційних втрат.
Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Згідно приписів ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
У відповідності до ч. 2 вказаної статті боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Апеляційний господарський суд звертає увагу на те, що підпунктом 3.1.5 пункту 3.1. договору № ТЕК-407/1 від 15.03.2024 визначено, що позивач зобов'язується надати відповідачу за фактом виконання доручення оригінал рахунку на оплату суми доручення, акт виконаних робіт, податкову накладну (в електронному виді), копію товарно-транспортної накладної з позначкою (підпис уповноваженої особи та печатка/штамп) вантажоодержувача про одержання вантажу.
Згідно з підпунктом 3.2.5 пункту 3.2 договору замовник зобов'язаний сплачувати рахунки виконавця (суму доручення) на умовах, передбачених в цьому договорі та в розмірі, узгодженому в заявках або додатках про тарифи. Платежі та взаємні розрахунки за виконання доручення замовника виконуються відповідно до виставленого рахунку (п. 4.1 договору).
Відповідно до п. 4.2. договору, остаточні розрахунки (в разі потреби) за надані послуги здійснюється на підставі окремих рахунків виконавця, які підлягають оплаті протягом 10 банківських днів з моменту отримання правильно оформлених оригіналів документів: рахунку, акту виконання робіт/наданих послуг, копій товарно-транспортних накладних (з відміткою вантажоодержувача про отримання вантажу), копій договорів з перевізниками та копій ліцензій (якщо такі передбачено), завірених оригінальною печаткою виконавця.
Пунктом 4.3. договору сторони визначили, що сторони підписують за фактом виконання послуг акт виконаних робіт, який є невід'ємною частиною цього договору. Акт виконаних робіт/наданих послуг готується виконавцем і направляється (надається) замовнику, який зобов'язаний підписати такий акт виконаних робіт протягом 20 (двадцяти календарних днів) з моменту його отримання або направити (надати) письмову мотивовану відмову від його підписання, У випадку не направлення (ненадання) замовником виконавцю акту виконаних робіт та не направлення (ненадання) мотивованої відмови від підписання акту виконаних робіт протягом 20 (двадцяти календарних днів) з моменту отримання замовником такого акту виконаних робіт, тоді такий акт вважається погодженим замовником.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що зобов'язання з оплати наданих послуг виникали у відповідача за різними актами (березень 2024, жовтень 2024, серпень 2025). Відповідачем підписано та скріплено власною печаткою акти наданих послуг - 28.03.2024 (№78, 79), 08.10.2024 (№ 9, 10) та 09.08.2025 (№ 68, 69), без будь-яких заперечень чи зауважень щодо обсягу, якості та вартості послуг.
Матеріали справи містять рахунки на оплату, виставлені позивачем відповідачу на підставі відповідних актів наданих послуг, а саме: рахунок № 427 від 28.03.2024 (акт № 78 від 28.03.2024); рахунок № 428 від 28.03.2024 (акт № 79 від 28.03.2024); рахунок № 1149 від 08.10.2024 (акт № 9 від 08.10.2024); рахунок № 1151 від 08.10.2024 (акт № 10 від 08.10.2024); рахунок № 808 від 09.08.2025 (акт № 68 від 09.08.2025); рахунок № 809 від 09.08.2025 (акт №69 від 09.08.2025), які частково оплачені відповідачем.
Водночас судом враховано, що за своєю правовою природою рахунок на оплату не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги, тобто носить інформаційний характер. Ненадання рахунку не є відкладальною умовою в розумінні приписів ст. 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора у розумінні ст. 613 Цивільного кодексу України, а значить не звільняє від обов'язку оплатити надану послугу.
Вказані обставини у своїй сукупності підтверджують факт отримання та підписання відповідачем зазначених актів наданих послуг, що, у свою чергу, зумовлює виникнення у відповідача обов'язку з оплати наданих послуг згідно спірних актів на підставі рахунків позивача протягом 10 банківських днів з моменту їх отримання (підписання), як це передбачено умовами договору. Водночас відповідач зобов'язань щодо оплати наданих послуг належним чином не виконав.
Підпунктом 6.1.1 п. 6.1 договору № ТЕК-407/1 від 15.03.2024 передбачено, що сторони несуть взаємну відповідальність за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань за цим договором відповідно до його умов, а у випадках, не врегульованих цим договором - чинним законодавством України.
У разі затримки розрахунків, замовник зобов'язується оплатити виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день затримки оплати. Замовник на вимогу виконавця зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочки, а також 35 % річних від простроченої суми за неправомірне користування чужими грошима. Штрафні санкції та інші види компенсацій (інфляційні втрати та плата за використання чужих грошей) сплачуються протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту виставлення рахунку або вимоги, що надсилаються засобами електронного зв'язку (пп. 6.3.5 п. 6.3 договору № ТЕК-407/1 від 15.03.2024).
Позивач згідно із загальним уточненим розрахунком суми позову (а. с. 85), здійснив нарахування пені, інфляційних втрат та 35 % річних виходячи із суми заборгованості згідно з актів наданих послуг, зокрема: від 28.03.2024 № 78 на суму боргу 228 512,04 грн за період з 07.04.2024 по 06.10.2025, від 28.03.2024 № 79 на суму боргу 9000 грн за період з 07.04.2024 по 06.10.2025, від 08.10.2024 № 9 на суму боргу 116608,68 за період з 18.10.2024 по 06.10.2025, від 08.10.2024 № 10 на суму боргу 40 500 грн за період з 18.10.2024 по 06.10.2025, від 09.08.2025 № 68 на суму боргу 42 687,89 грн за період з 19.08.2025 по 06.10.2025, від 09.08.2025 № 69 на суму боргу 1500 грн за період з 19.08.2025 по 06.10.2025.
Водночас відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України (на момент укладення договору та підписання актів наданих послуг діяв) нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Перевіривши подані до суду розрахунки позивача, колегія суддів зазначає, що правильним є нарахування пені згідно з актів наданих послуг, із урахуванням положень п. 4.2 договору та вимог ч. 6 ст. 232 ГК України наступним чином: згідно з актом від 28.03.2024 №78 на суму боргу 228 512,04 грн за період з 08.04.2024 по 08.10.2024; згідно з актом від 28.03.2024 № 79 на суму боргу 9 000 грн за період з 08.04.2024 по 08.10.2024; згідно з актом від 08.10.2024 № 9 на суму боргу 116 608, 68 за період з 19.10.2024 по 19.04.2025; згідно з актом від 08.10.2024 № 10 на суму боргу 40 500 грн за період з 19.10.2024 по 19.04.2025; згідно з актом від 09.08.2025 № 68 на суму боргу 42 687,89 грн за період з 20.08.2025 по 06.10.2025 (в межах заявленого позивачем періоду); згідно з актом від 09.08.2025 № 69 на суму боргу 1500 грн за період з 20.08.2025 по 06.10.2025 (в межах заявленого позивачем періоду).
Із урахуванням викладеного, здійснивши власний розрахунок суми пені (за допомогою програми LIGA360 "ЛІГА:ЗАКОН") згідно з актів наданих послуг, беручи до уваги положення п. 4.2 договору та вимоги ч. 6 ст. 232 ГК України, колегія суддів дійшла висновку, що обґрунтованим є розмір пені в сумі 55 642, 29 грн; в решті вимог про стягнення пені слід відмовити.
Також здійснивши власний розрахунок суми інфляційних втрат та 35 % річних (за допомогою програми LIGA360 "ЛІГА:ЗАКОН") згідно з актів наданих послуг, із урахуванням положень п. 4.2 договору, колегія суддів дійшла висновку, що правильним є нарахування інфляційних втрат та 35 % річних наступним чином: згідно з актом від 28.03.2024 № 78 на суму боргу 228 512,04 грн за період з 08.04.2024 по 06.10.2025; згідно з актом від 28.03.2024 № 79 на суму боргу 9000 грн за період з 08.04.2024 по 06.10.2025; згідно з актом від 08.10.2024 № 9 на суму боргу 116 608, 68 за період з 19.10.2024 по 06.10.2025; згідно з актом від 08.10.2024 № 10 на суму боргу 40 500 грн за період з 19.10.2024 по 06.10.2025; згідно з актом від 09.08.2025 № 68 на суму боргу 42 687,89 грн за період з 20.08.2025 по 06.10.2025; згідно з актом від 09.08.2025 № 69 на суму боргу 1500 грн за період з 20.08.2025 по 06.10.2025.
Із урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що обґрунтованим є розмір інфляційних втрат в сумі 57 675,75 грн та 35 % річних в сумі 179 596,49 грн; у решті вимог позову слід відмовити.
За вказаних обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 438 808, 61 грн основного боргу, 55 642, 29 грн пені, 179 596, 49 грн 35 % річних та 57 675, 75 грн інфляційних втрат обґрунтовані та підлягають задоволенню. У решті вимог позову слід відмовити.
Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України, апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) не з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За встановлених обставин, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду Житомирської області від 16.02.2026 у справі № 906/1344/25 необхідно змінити в частині стягнення з відповідача на користь позивача пені, інфляційних втрат та 35 % річних.
Щодо посилання відповідача про наявність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій, то суд зазначає наступне.
Висновки Верховного Суду щодо застосування статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України є усталеними для правовідносин про стягнення неустойки, зокрема, у контексті, що суди мають право застосовувати можливість розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки); зменшення розміру неустойки є правом суду та залежить виключно від встановлених судом конкретних обставин кожної справи за наслідками правової оцінки спірних правовідносин та поданих сторонами доказів, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень.
Верховний Суд також послідовно зазначав, що у законі відсутній як перелік виняткових обставин, так і відсоткове співвідношення можливого зменшення штрафних санкцій.
Верховний Суд тенденційно визначив, що господарський суд має досліджувати та оцінювати надані сторонами докази та обставини справи, враховувати загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність), та з дотриманням правил статей 86, 210 ГПК України на власний розсуд та за внутрішнім переконанням вирішувати питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.
Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статей 86, 210 ГПК України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу; встановлені судом фактичні обставини, що формують зміст правовідносин; умови конкретних правовідносин; наявність / відсутність наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність / відсутність підстав для вчинення такої дії.
У справі № 911/2269/22 Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.01.2024 зазначив, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватися з положеннями статті 233 ГК України і частини третьої статті 551 ЦК України, а також досліджуватися й оцінюватися судом у порядку статей 86, 210, 237 ГПК України.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.10.2024 по справі № 911/952/22 сформувала висновки щодо застосування статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України та у розділі "Висновки щодо застосування норм матеріального права", зокрема в пунктах 213, 214, зазначила:
"213. Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
214. Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, свідчать про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права".
У пункті 8.38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 (провадження № 12-79гс19) зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Колегія суддів зазначає, що в апеляційній скарзі відповідач звертає увагу, що, виходячи з обставин справи та принципів добросовісності, розумності, справедливості й пропорційності, а також зважаючи на складність функціонування сільськогосподарського підприємства під час воєнного стану, обсяг нарахованих штрафних санкцій є надмірним.
Також відповідач вказує, що сума санкцій значно перевищують основний борг. а позивач не надав суду жодних доказів реальних збитків у розмірі 35 % річних.
Водночас апеляційний господарський суд приймає до уваги те, що Господарський суд Житомирської області рішенням від 16.02.2026 позов задовольнив частково, стягнув з ТОВ "Агро-Жито Плюс" на користь ТОВ "ТЕК "Вертикаль" 438 808, 61 грн основного боргу, 148 095,15 грн пені, 180 016,52 грн 35 % річних, 57 808,61 грн інфляційних втрат.
Разом з тим, за результатами перегляду справи колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення Господарського суду Житомирської області від 16.02.2026 підлягає зміні в частині стягнення з відповідача на користь позивача пені, інфляційних втрат та 35 % річних. Обґрунтовуючи ухвалене рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідач порушив договірні зобов'язання в частині здіснення розрахунків за договором, що є підставою для покладення на нього обов'язку сплатити пеню, інфляційні втрати та 35 % річних.
При цьому суд апеляційної інстанції враховує, що наявність або відсутність підстав для зменшення неустойки, так і процентів річних залежить від фактичних обставин, які встановлені судом у справі.
Отже, реалізуючи свої дискреційні повноваження, оцінивши за внутрішнім переконанням встановлені обставини і докази у справі, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність існування виняткових обставин для застування ч. 3 ст. 551 ЦК України та задоволення клопотання відповідача про зменшення неустойки та/або процентів річних.
Відповідачем не надано суду доказів звернення до позивача про внесення змін до договору та зменшення розміру штрафних санкцій та/або процентів річних, а заявлена сума штрафних санкцій та процентів річних з огляду на загальну вартість укладеного договору та суму невиконаного зобов'язання не може бути розцінена судом як надмірно велика перед розміром збитків.
Відповідачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів у розумінні ст. 76, 77 ГПК України на підтвердження обставин, що могли б бути підставою для зменшення розміру неустойки та/або процентів річних. Доводи відповідача про складність функціонування заявника під час воєнного стану не підтвердженні жодними доказами.
Водночас у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №373/2054/16-ц викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.
Безпідставними є посилання відповідача на те, що рішення суду першої інстанції підлягає зміні з огляду на часткову оплату заборгованості в сумі 100 000 грн, здійснену 12.03.2026. З огляду на те, що вказаний платіж був проведений вже після ухвалення оскаржуваного рішення, ця обставина не свідчить про його незаконність чи необґрунтованість на момент ухвалення. Вказана обставина має бути врахована під час виконання рішення суду.
Також необґрунтованими є доводи відповідача про те, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права, розглянувши справу за його відсутності. Відповідач повідомлявся про розгляд справи у встановленому законом порядку, проте своїм правом на участь у судовому засіданні не скористався.
З огляду на викладене, апеляційний господарський суд зазначає, що доводи відповідача про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог є необґрунтованими. У порушення вимог ст. ст. 76, 77 ГПК України відповідач не спростував висновків суду, а його посилання зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин.
Щодо долучених позивачем до відзиву на апеляційну скаргу товарно-транспортних накладних від 02.10.2023 № 57, 58, 59, від 06.08.2025 № 29 та акту звірки взаємних розрахунків за період з 01.03.2024 - 16.04.2026, то суд зазначає, що така обставина (відсутність обґрунтування, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції) виключає можливість прийняття апеляційним господарським судом додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України.
Судові витрати, пов'язані з розглядом позовної заяви та апеляційної скарги, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача та відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 277, 281-284 ГПК України, суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Жито Плюс" задоволити частково.
2. Рішення Господарського суду Житомирської області від 16.02.2026 у справі №906/1344/25 змінити, виклавши пункти 1, 2, 3 резолютивної частини рішення суду першої інстанції в наступній редакції:
"1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Жито Плюс" (11136, Житомирська область, Коростенський район, с. Черепин, вул. Центральна, 1, код ЄДРПОУ 44912336) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортно-експедиторська компанія "Вертикаль" (04052, м. Київ, вул. Глибочицька, 17 приміщення № 711-713 (в літ. 1"А", код ЄДРПОУ 43133523) 438 808, 61 грн основного боргу, 55 642, 29 грн пені, 179 596, 49 грн 35 % річних, 57 675,75 грн інфляційних втрат, а також 8 780, 68 грн судового збору.
3. В решті вимог позову відмовити".
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортно-експедиторська компанія "Вертикаль" (04052, м. Київ, вул. Глибочицька, 17 приміщення № 711-713 (в літ. 1"А", код ЄДРПОУ 43133523) на користьТовариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Жито Плюс" (11136, Житомирська область, Коростенський район, с. Черепин, вул. Центральна, 1, код ЄДРПОУ 44912336) 1 674, 26 грн судового збору за розгляд апеляційної скарги.
4. Видачу судових наказів доручити Господарському суду Житомирської області.
5. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення до Верховного Суду, відповідно до ст. ст. 287-291 ГПК України.
6. Справу повернути до Господарського суду Житомирської області.
Повний текст постанови складений 24 квітня 2026
Головуючий суддя Олексюк Г.Є.
Суддя Петухов М.Г.
Суддя Гудак А.В.