вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"23" квітня 2026 р. Справа№ 910/12462/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Спаських Н.М.
суддів: Яценко О.В.
Горбасенка П.В.
при секретарі судового засідання: Кузьменко А.М.
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 23.04.2026
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 18.03.2026 та Фізичної особи-підприємця Скуза Ігоря Васильовича від 18.03.2026
на рішення Господарського суду міста Києва від 24.02.2026 (повний текст рішення складено та підписано 03.03.2026)
у справі № 910/12462/25 (суддя Карабань Я.А.)
за позовом керівника Голосіївської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради
до відповідачів:
1) Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) - м. Київ
2) Фізичної особи-підприємця Скуза Ігоря Васильовича (м. Київ)
3) Комунального закладу професійної (професійно-технічної) освіти "Київський професійний коледж автотранспортних технологій" (м. Київ)
про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності №3570 від 23.02.2022 та зобов'язання повернути майно,
Короткий зміст і підстави позовних вимог.
Керівник Голосіївської окружної прокуратури міста Києва (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Київської міської ради (далі - позивач) 06.10.2025 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Департамент, відповідач-1), фізичної особи-підприємця Скуза Ігоря Васильовича (далі - ФОП Скуз І.В., відповідач-2), Комунального закладу професійної (професійно-технічної) освіти "Київський професійний коледж автотранспортних технологій" (далі - Заклад освіти, Коледж, відповідач-3) про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності №3570 від 23.02.2022 та зобов'язання Відповідача 2 повернути нерухоме майно Відповідачу3.
Позовні вимоги, з посиланням на статті 8, 53, 131-1 Конституції України, статтю 23 Закону України "Про прокуратуру", статті 2, 5, 10, 15, 79, 80 Закону України "Про освіту", статті 3, 17 Закону України "Про професійну (професійно-технічну) освіту", статті 15, 16, 203, 215, 216, 327 Цивільного кодексу України, обґрунтовані тим, що договір оренди нерухомого майна, яке належить до комунальної власності №3570 від 23.02.2022 не відповідає вимогам частини 4 статті 80 ЗУ "Про освіту" в частині використання комунального майна не за цільовим призначенням. Це є підставою для визнання його недійсним відповідно до вимог частини 1 статті 203 та частини 1 статті 215 ЦК України та, як наслідок, зобов'язання орендаря повернути орендоване нерухоме майно Балансоутримувачу (Закладу освіти) в порядку реституції.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та мотиви його прийняття.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.02.2026 у справі №910/12462/25 позов задоволено повністю.
Визнано недійсним договір оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності № 3570 від 23.02.2022 укладений між Департаментом комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація), фізичною особою-підприємцем Скузом Ігорем Васильовичем та Навчально-науковим центром професійно-технічної освіти Національної академії педагогічних наук України на орендне користування нежитловим приміщенням на першому поверсі навчальної майстерні загальною площею 94,3 кв. м, що розташоване за адресою: м. Київ, вул. Набережно-Корчуватська, 78, літ. Б.
Зобов'язано фізичну особу-підприємця Скуза Ігоря Васильовича (РНОКПП НОМЕР_1 ) повернути Комунальному закладу професійної (професійно-технічної) освіти "Київському професійному коледжу автотранспортних технологій" (код 26125035) за актом приймання-передачі нерухоме майно - нежитлове приміщенням на першому поверсі навчальної майстерні загальною площею 94,3 кв. м, що розташоване за адресою: м. Київ, вул. Набережно- Корчуватська, 78, літ. Б.
Рішенням у справі розподілено судовий збір із покладенням його в рівних частинах на всіх відповідачів на користь Київської міської прокуратури (платник судового збору).
Задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі, суд першої інстанції виходив, зокрема, з того, що:
- відповідач-2 не відноситься до суб'єктів освітньої діяльності, а його наміри та діяльність при укладенні спірного договору не були спрямовані на організацію забезпечення та реалізацію освітнього процесу в Закладі освіти, бо мета оренди під "розмішення складу" не пов'язана із забезпеченням навчального процесу або із обслуговуванням учасників освітнього процесу. Тому при укладенні Договору його сторонами порушено пряму заборону ч. 4 ст. 80 Закону України "Про освіту";
- укладені між Закладом освіти та ФОП Скузом І.В. два договори про навчально-виробничу практику від 21.02.2022 та про організацію виробничого навчання від 01.09.2025 не є належними та достатніми доказами фактичного здійснення підприємцем освітньої діяльності на базі Закладу освіти та не підтверджують використання спірного майна у зв'язку з освітнім процесом. Ці договори мають рамковий (декларативний) характер, встановлюють лише загальні наміри сторін щодо можливості організації виробничої практики;
- в справі відсутні належні докази фактичного проведення виробничого навчання-практики за вказаними договорами, зокрема, плани-графіки проходження практики, освітні програми або робочі програми виробничого навчання, накази про направлення конкретних груп учнів, поіменні списки учнів, які проходили практику на базі орендованого майна, документи про призначення керівників практики, журнали обліку відвідування, інструктажів з охорони праці, щоденники практики, відомості оцінювання, тощо. Суд відхилив як неналежні і докази сплати коштів за виробничу практику;
- у відповідача-2 вид його економічної діяльності не пов'язаний ні з навчальним процесом, ні із забезпеченням навчального процесу;
- відсутні підстави для застосування за заявою відповідача-2 наслідків спливу позовної давності за ст. 267 ЦК України, оскільки поданий прокурором 06.10.2025 позов є таким, що пред'явлений в межах позовної давності з урахуванням її продовження під час карантину та воєнного стану.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги Департаменту та узагальнення її доводів.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Департамент 18.03.2026 через систему "Електронний суд" звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 24.02.2026 у справі №910/12462/25.
Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення є незаконним та таким, що прийнято без з'ясування обставин, що мають значення для справи; за недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; з невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи, та з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Так, доводи Департаменту щодо неправомірності висновків суду першої інстанції, зводяться, зокрема, до наступного:
-за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, основним видом діяльності ФОП Скуз І.В. згідно з КВЕД є 45.20: технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів, отже приміщення майстерні за спірним Договором було передано в орендне користування як склад для забезпечення діяльності станції технічного обслуговування автомобілів;
- Коледж (Освітній заклад) навчає, зокрема, за такими професійними програмами: "слюсар з ремонту колісних транспортних засобів", "майстер з діагностики та налагодження електронного устаткування автомобільних засобів", тому діяльність орендаря та закладу освіти належать до однієї галузі сфери послуг - технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів;
-при комплексному застосуванні положень частини 4 статті 80 Закону України "Про освіту" з нормою статті 79 цього Закону, а також статтею 25 Закону України "Про професійну (професійно-технічну) освіту", статтями 47, 66 Закону України "Про професійну освіту", статтею 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та прийнятих на їх виконання нормативно-правових актів (Порядку №483 від 03.06.2020, Переліку №796 від 27.08.2010, Порядку №992 від 07.06.1999) майно закладів освіти може бути передано в оренду без обмежень, а навчальна практика є частиною освітнього процесу та не потребує ліцензування орендаря;
-орендар-Відповідач2 при виконанні спірного договору не має обов'язково бути суб'єктом освітньої діяльності;
-послуги, які надаються відповідачем-2 в орендованому приміщенні, не погіршують соціально-побутових умов осіб, які навчаються і працюють у навчальному закладі, та є пов'язаними із забезпеченням освітнього процесу;
- висновки в рішенні суду не враховують загальної спрямованості приписів статті 25 Закону України "Про професійну (професійно-технічну) освіту", статей 47, 66 Закону України "Про освіту";
Крім того, відповідач-1 в апеляційній скарзі звернув увагу суду на визначення на сьогодні Кабінетом Міністрів України порядку застосування абзацу 2 частини 4 статті 80 Закону України "Про освіту" у прийнятій 04.03.2026 постанові № 287 "Про затвердження переліку цільових призначень, за якими здійснюється надання в оренду об'єктів та майна державних і комунальних закладів освіти з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов'язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу". Так, у підпункті 2 пункту 2 вказаної постанови встановлено, що надання в оренду об'єктів та майна закладів освіти за цільовими призначеннями, передбаченими, зокрема, кодом "45.20" можливе за умови врахування освітніх програм (спеціальностей), за якими здійснюється підготовка здобувачів освіти у відповідному закладі освіти, та за умови укладення договору або меморандуму про співпрацю між орендарем і закладом освіти, який передбачає, зокрема, забезпечення орендарем бази практики здобувачів освіти з визначенням порядку, обсягу та змісту практичної підготовки. Отже, на думку скаржника, через призму саме такого порядку застосування норми Закону України "Про освіту" обставини даної справи свідчать про правомірність дій сторін при укладенні договору оренди, а відтак про передчасність висновку місцевого господарського суду щодо задоволення позовних вимог прокурора.
Департамент наголошує що орендоване майно на час укладення спірного Договору тимчасово не використовувалося в освітній діяльності, здача його в оренду не заборонена для закладу освіти, який має право отримувати дохід від оренди.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги Відповідача2 ФОП Скуза І.В. та узагальнення її доводів.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, представник ФОП Скуз І.В. 18.03.2026 також через систему "Електронний суд" (зареєстровано в суді 19.03.2026) звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою. Просить рішення Господарського суду міста Києва від 24.02.2026 року - скасувати, постановити у справі нове рішення, яким позов прокурора залишити без задоволення.
Узагальнені доводи Відповідача-2 зводяться, зокрема, до того, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції:
1) неправильно здійснено тлумачення положень Закону України "Про освіту" без урахування приписів спеціальних законів, якими є Закон України "Про професійно-технічну освіту" (чинний до 11.09.2025) та Закон України "Про професійну освіту" (діючий закон), відповідно до яких:
- до форм організації навчального (освітнього) процесу віднесено професійно-практичну підготовку (практичну підготовку здобувачів професійної освіти), яка проводиться на робочих місцях на виробництві чи у сфері послуг та в якій приймають участь підприємства, установи, організації, інші суб'єкти господарювання відповідно до договорів (статті 25, 29 Закону України "Про професійно-технічну освіту", стаття 17 Закону України "Про професійну освіту"). Отже відносини сторін спірного Договору безпосередньо пов'язані з освітнім процесом;
- для здійснення виробничої практики Законом не вимагається від баз практик наявності освітньої ліцензії.
2) чинне законодавство не забороняє оренду майна Закладу освіти. Оспорюваний прокурором Договір оренди не містить положень про право викупу орендарем орендованого майна, чим вимоги ЗУ "Про професійну освіту" дотримано;
3) суд помилково прийшов до висновків про необхідність надання для доведеності реальності виконання договорів про проходження виробничої практики, зокрема, програм навчання за відповідними спеціальностями, перелік практичних завдань, технологічні карти, накази про призначення кваліфікованих працівників для безпосереднього керівництва виробничим навчанням, списки відповідальних осіб за практику, письмових характеристик на практикантів. Приписи Порядку надання робочих місць для проходження учнями, слухачами закладів професійної (професійно-технічної) освіти виробничого навчання та виробничої практики, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №992 від 07.06.1999 (далі - Порядок №992) та Положення про організацію навчально-виробничого процесу у професійно-технічних навчальних закладах, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України №419 від 30.05.2006 (далі - Положення №419) не вимагають від Відповідача2 створення таких документів.
4) судом не досліджено докази, що перебувають у розпорядженні відповідача3: журнали теоретичного і виробничого навчання установленої форми, у яких педагогічні працівники здійснюють облік проведення навчальних занять, оцінювання навчальних досягнень, поведінки учнів, слухачів, відвідування ними занять та виконання робочих навчальних планів і робочих навчальних програм, а також щоденники практики слухачів;
5) не враховано, що на час звернення з позовом у даній справі у прокурора припинили існувати підстави представництва інтересів держави у спірних правовідносинах, бо подальші зміни в законодавстві усунули обмеження щодо передачі в оренду майна закладів професійної освіти.
6) питання управління комунальним майном належать до компетенції виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), тому належним позивачем у даній справі є КМДА, до якої прокурор з позовною вимогою не звертався;
7) не обґрунтовано яким чином порушено інтереси позивача, оскільки Київська міська рада вважає, що її інтереси не порушено;
8) не враховано безпідставність вимоги про зобов'язання повернення орендованого майна Закладу освіти (відповідачу 3), бо статус спірного майна не змінився - майно перебуває на балансі Закладу освіти. Тим самим не доведено і порушення інтересів держави у спірних відносинах.
Ухвалою від 23.03.2026 Північний апеляційний господарський суд об'єднав в одне провадження апеляційні скарги першого та другого відповідачів у справі.
Правові позиції інших учасників справи щодо поданих апеляційних скарг.
З боку позивача, Київської міської ради, та від відповідача-3 (Київський професійний коледж автотранспортних технологій") в справу не надходили документи з процесуальних питань із висловленою позицією у спорі.
31.03.2026 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" до Північного апеляційного господарського суду від прокурора надійшов відзив на апеляційну скаргу Департаменту комунальної власності м. Києва, в якому прокурор просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін.
На спростування вимог апеляційної скарги Департаменту прокурор зазначає, зокрема, таке:
- орендар спірного майна в контексті положень Закону України "Про освіту" не є суб'єктом освітнього процесу, не надає освітні послуги та не є учасником освітнього процесу;
- діяльність ФОП Скуза І.В. не була спрямована на організацію забезпечення та реалізацію освітнього процесу, оскільки використання майна, що перебуває на балансі Закладу освіти, з метою розміщення складу, не пов'язано з цими цілями. Тому майно не могло бути передано в оренду через існування прямої заборони закону, передбаченої у частині 4 статті 80 ЗУ"Про освіту";
-з огляду на зміст частини 9 статті 9 Закону України "Про освіту", а також приписи пункту 2 Порядку №992 від 07.06.1999, проходження виробничої практики не є послугами, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, оскільки здобуття освіти на робочому місці - це спосіб організації навчання;
- доказами у справі не підтверджено реального виконання умов договору про навчально-виробничу практику від 21.02.2022 його сторонами, що свідчить про формальний характер цього договору, а справжньою метою використання приміщення навчального закладу є саме здійснення підприємницької діяльності відповідачем2;
- навіть надання Департаментом освіти і науки КМДА, як органом, уповноваженим управляти майном навчального закладу, погодження на передачу в оренду майна Закладу освіти для розміщення складу, не спростовує невідповідності оспорюваного договору оренди вимогам частини 4 статті 80 Закону України "Про освіту";
- за наслідками визнання спірного договору недійсним, орендар має повернути майно балансоутримувачу, а згідно з пунктом 4.3 Договору оренди майно вважається повернутим з моменту підписання балансоутримувачем та орендарем акта повернення з оренди орендованого майна;
- твердження відповідача про зміну законодавства як підставу для перегляду правової оцінки спірних відносин є необґрунтованими, не підтверджені належними доказами та не свідчать про наявність будь-яких істотних змін, що могли б вплинути на вирішення справи по суті, оскільки дія Закону України "Про професійну освіту", який набрав чинності 12.09.2025, не поширюється на спірні правовідносини, які виникли до набрання ним чинності.
01.04.2026 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" до Північного апеляційного господарського суду від прокурора надійшов також відзив на апеляційну скаргу ФОП Скуза І.В., в якому прокурор просить зазначену апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін.
В обґрунтування своїх заперечень щодо вимог апеляційної скарги відповідача 2 прокурор у відзиві навів тотожні аргументи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу відповідача1.
Щодо представництва прокурором інтересів держави у спорі.
Суд вважає, що прокурором доведено наявність підстав для представництва інтересів держави в особі Київської міської ради, виходячи з наступного:
- доказами у справі підтверджено та не заперечується учасниками справи, що спірне приміщення є комунальною власністю (а.с. 25-62 том 1). Спірне майно заєстровано у складі інших об'єктів нерухомого майна за адресою м. Київ, вул. Набережно-Корчуватська, 78 на праві власності за територіальною громадою, Київська міська рада. Правом оперативного управління щодо цього майна наділений Комунальний заклад професійної освіти "Київський професійний коледж автотранспортних технологій" (а.с. 63-66 том 1).
Відповідач-3 Київський професійний коледж автотранспортних технологій, перебуває у власності територіальної громади м. Києва, від імені якої виступає Київська міська рада, як власник цього Закладу освіти.
Саме до компетенції Київської міської ради згідно з приписами статті 327 ЦК України, статті 1, статті 18-1, пункту 5 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статті 9 Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ" віднесені повноваження щодо захисту порушених інтересів територіальної громади міста Києва, зокрема і у разі укладення незаконних договорів оренди майна.
Київською міською радою, на яку як на головного розпорядника спірним майном покладено обов'язок сумлінного та добросовісного управління майном Закладу освіти, забезпечення ефективного його використання та контролю за станом його збереження, недопущення незаконного користування ним, жодних заходів, спрямованих на захист майна комунальної власності не вжито після належного інформування прокурором про виявлені порушення (звернення від 18.06.2025 а.с. 125 том 1);
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України прокуратура в Україні здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України "Про прокуратуру", якою визначено, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина 1). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина 3). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень (абзаци 1 - 3 частини 4).
Повноваження прокурора у господарському процесі визначено, зокрема, положеннями ст. 53 ГПК України. Частиною 4 статті 53 ГПК України встановлено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
При цьому зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (абзац 2 частини 5 статті 53 ГПК України).
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року у справі № 1-1/99 державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 дійшла висновку, що прокурор може представляти інтереси держави у суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу (частини 3, 4 статті 53 ГПК України, частина 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру").
Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
В даному випадку, орган, який мав би здійснювати захист порушених інтересів держави, неналежним чином виконує свої обов'язки щодо захисту та поновлення цих інтересів. Нездійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень: він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
Відповідно до статті 1 ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні" право комунальної власності це право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.
Враховуючи, що спірне приміщення є комунальною власністю, правомочності щодо володіння, користування та розпорядження ним можуть здійснюватися від імені та в інтересах територіальної громади столиці Київською міською радою, саме до компетенції ради віднесені повноваження щодо захисту порушених інтересів територіальної громади міста Києва у разі укладення незаконних договорів щодо зазначеного майна.
Про виявлені порушення вимог законодавства про освіту прокурором заздалегідь проінформовано позивача - Київську міську раду листом від 18.06.2025 № 43-5720вих-2 та надано достатньо часу для реагування на стверджувані прокурором порушення інтересів держави, зокрема, шляхом подання позову.
Однак, як встановлено судом першої інстанції, Київська міська рада була повністю бездіяльною у даному питанні, самостійно до суду з позовом не звернулася та про намір подати позов прокурора не повідомила.
Прокурор правомірно у відзиві на апеляційну скаргу відповідача-2 зазначає, що пред'явлення даної позовної заяви в інтересах держави в особі Київської міської ради, яка від імені територіальної громади столиці реалізує правомочності власника комунального майна, викликане винятково захистом порушених інтересів держави, які полягають у недопущені незаконного, нецільового використання приміщень закладу освіти, збереження його матеріально-технічної бази, а також забезпечення належних умов для навчання, фізичного, психічного, соціального, духовного та інтелектуального розвитку здобувачів освіти, загрозі порушення вимог законодавства під час передачі в оренду майна освітнього закладу, що має наслідком порушення інтересів держави у сфері освіти, в контексті гарантування державою права дітей на безпечні і нешкідливі умови навчання, зокрема у комунальних закладах освіти.
Законне використання комунального майна беззаперечно носить суспільний та державний інтерес, а порушення майнових прав навчального закладу є причиною незабезпечення державної політики в освітній галузі в цілому.
Інтереси держави у даному випадку полягають у захисті прав дітей на отримання освіти у закладі освіти зі створеними відповідними умовами для його функціонування, зокрема, його матеріальної бази, а також створення належних, безпечних і нешкідливих умов навчання, праці та розвитку.
Протилежні доводи учасників справи щодо недоведеності прав прокурора на представництво інтересів держави в суді в даному спорі суд відхиляє.
Склад сторін спору у справі визначено вірно. Суд апеляційної інстанції при цьому виходить з наступного:
Оскільки оспорюваний договір №3570 від 23.02.2022 укладено між Департаментом комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), ФОП Скузом І.В. та Навчально-науковим центром професійно-технічної освіти Національної академії педагогічних наук України (реорганізований у Комунальний заклад професійно (професійно-технічної ) освіти "Київський професійний коледж автотранспортних технологій - а.с. 32 том 1) та має тристоронній характер, а Заклад освіти при цьому є і порушником чинного законодавства (до якого також слід заявляти позов про визнання договору недійсним, як до сторони правочиніу), прокурором вірно визначено позивача у спорі - саме власника і засновника Закладу освіти (він же Балансоутримувач по Договору) - Київську міську раду, яка представляє інтереси територіальної громади.
Явка представників сторін.
Представник Департаменту у судовому засіданні 23.04.2026 підтримав власну апеляційну скаргу та позицію Відповідач-2 щодо відсутності, на їх думку, підстав для визнання недійсним Договору і тому необхідність скасування рішення суду першої інстанції з відмовою в позові.
Прокурор просить апеляційні скарги обох відповідачів відхилити і рішення Господарського суду м. Києва залишити без змін.
Представники позивача та Відповідача3 в засідання не з'явилися, своєї позиції у спорі не висловили.
Колегія суддів апеляційного суду відхилила клопотання від 21.04.2026 адвоката Журавльова М.М., як представника ФОП Скуз І.В., про перенесення засідання через неможливість явки адвоката в засідання з причин хвороби. Суд враховує, що явка представників сторін в засідання обов'язковою не визнавалася, учасниками в справу подано у письмовому вигляді їх доводи та заперечення по суті спору та поданих апеляційних скаргах. Всі документи до справи судом приєднано. З боку представника апелянта суду не пояснено дійсну потребу у особистій явці адвоката в засідання і чому сам Відповідач2 особисто не може взяти участь у розгляді апеляційних скарг по справі.
За змістом ст. 202 та 216 ГПК України причиною відкладення засідання чи оголошення перерви є саме неможливість суду здійснити розгляд справи в засіданні, про час і дату якого попереджено всіх учасників і забезпечено їм можливість надати суду всі документи з процесуальних питань і додаткові пояснення.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.
Як убачається з матеріалів справи, рішенням Київської міської ради № 575/575 від 07.07.2016 надано згоду на безоплатне прийняття до комунальної власності територіальної громади міста Києва цілісних майнових комплексів професійно-технічних та інших навчальних закладів, що належать до державної власності, зокрема, Навчально-наукового центру професійно-технічної освіти Національної академії педагогічних наук України (пункт 24 додатку) - а.с. 25 том 1).
Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 1847 від 25.11.2020 (а.с. 29 том 1) прийнято безоплатно до комунальної власності територіальної громади міста Києва цілісний майновий комплекс Навчально-наукового центру професійно-технічної освіти Національної академії педагогічних наук України (код згідно ЄДРПОУ 26125035), що розміщений на земельних ділянках площею 0,9679 га на вул. Набережно-Корчуватській, 78 і 4,1388 га на Столичному шосе, 98-А (кадастрові номери 8000000000:90:103:0014 і 8000000000:90:119:0027).
Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 385 від 24.02.2021 (а.с. 37 том 1) затверджено акт приймання-передачі цілісного майнового комплексу Навчально-наукового центру професійно-технічної освіти Національної академії педагогічних наук України, що розміщений на земельних ділянках за адресами: м. Київ, Голосіївський район, вул. Набережно-Корчуватська, 78 та м. Київ, м. Київ, Голосіївський район, Чапаєвське шосе, 98, до комунальної власності територіальної громади м. Києва.
До переліку цілісного майнового комплексу Навчально-наукового центру професійно-технічної освіти Національної академії педагогічних наук України, що безоплатно приймаються до комунальної власності територіальної громади міста Києва, який є додатком до вищенаведеного розпорядження, включено блок теоретичних занять, навчальні майстерні, об'єкт житлової нерухомості: загальною площею 5 322,2 кв.м, адреса: м. Київ, вул. Набережно-Корчуватська, буд. 78 (витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права - індексний номер витягу 88253293 від 25.05.2017; реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1257663880000), до складу якого входять навчальні майстерні літ. "Б" - 2 453,2 кв.м.
У подальшому рішенням Київської міської ради № 2733/2774 від 07.10.2021 "Про реорганізацію шляхом перетворення" Навчально-науковий центр професійно-технічної освіти Національної академії педагогічних наук України реорганізовано шляхом перетворення в комунальний заклад професійної (професійно-технічної) освіти "Київський професійний коледж автотранспортних технологій". У цьому рішенні передбачено вважати комунальний заклад професійної (професійно-технічної) освіти "Київський професійний коледж автотранспортних технологій" правонаступником усього майна, всіх прав та обов'язків Навчально-наукового центру професійно-технічної освіти Національної академії педагогічних наук України (а.с. 32 том 1).
Відповідно до пункту 1.1 Статуту комунального закладу професійної (професійно-технічної) освіти "Київський професійний коледж автотранспортних технологій", затвердженого розпорядженням Київського міського голови № 246 від 28.03.2023 (а.с. 67 т. 1), Комунальний заклад професійної (професійно-технічної) освіти "Київський професійний коледж автотранспортних технологій" є закладом професійної (професійно-технічної) освіти третього (вищого) рівня. Заклад освіти може здійснювати професійне (професійне-технічне) навчання, перепідготовку та підвищення кваліфікації працюючих робітників і незайнятого населення.
Засновником Закладу освіти є Київська міська рада. Власником Закладу освіти є територіальна громада міста Києва від імені якої виступає Київська міська рада (пункт 1.2 Статуту).
Заклад освіти є юридичною особою публічного права та здійснює свою діяльність на засадах неприбутковості. Заклад є бюджетною установою, що належить до сфери управління Департаменту освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації (пункт 1.5 Статуту).
Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, основним видом діяльності комунального закладу професійної (професійно-технічної) освіти "Київський професійний коледж автотранспортних технологій" за КВЕД є 85.32 професійно-технічна освіта (а.с. 88 том 1).
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за індексним номером витягу 294155144 від 11.01.2022 за номером об'єкта нерухомого майна № 1257663880000 за адресою: м. Київ, вул. Набережно-Корчуватська, буд. 78 зареєстровано об'єкт нерухомого майна: блок теоретичних занять, навчальні майстерні - блок теоретичних занять літ. "А" загальною площею 2 869 кв.м та навчальні майстерні літ. "Б" загальною площею 2 453,2 кв.м, форма власності - комунальна, власник - Київська міська рада (а.с. 63-65 том 1).
Наказом Департаменту комунальної власності м. Києва № 258 від 27.07.2023 вказане майно закріплено на праві оперативного управління за комунальним закладом професійної (професійно-технічної) освіти "Київський професійний коледж автотранспортних технологій", що належить до комунальної власності територіальної громади м. Києва, згідно з додатком (номер запису відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав за індексним номером 344225276 від 25.08.2023 про інше речове право № 51502922 від 18.08.2023).
Доказами підтверджується, що 04.06.2021 до Навчально-наукового центру професійно-технічної освіти Національної академії педагогічних наук України звернувся з листом №2 (т.1, а.с. 119) фізична особа-підприємець Скуз Ігор Васильович (відповідач-2) про намір взяти майно в оренду, а саме частину приміщення навчальної майстерні загальною площею 94, 3 кв. м, розміщене за адресою: 03045, м. Київ, вул. Набережно-Корчуватська, 78 строком на 5 років та просить включити даний об'єкт оренди до Переліку першого типу з метою розміщення складу для забезпечення діяльності станції технічного обслуговування автомобілів.
Листом № 063-4724 від 01.11.2022 (т.1, а.с. 120) Департамент освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) (відповідач-1) повідомив відповідача-2, що Департамент не заперечує щодо оренди вищевказаного нерухомого майна, як такого, що не використовується в навчально-виробничому процесі навчального закладу.
У подальшому, Департаментом комунальної власності м. Києва в електронній торговій системі розміщено оголошення про передачу вказаного майна в оренду: (https://prozorro.sale/auction/LLE001-UA-20220105-85667/).
Результати аукціону учасники справи під сумнів не ставлять та не оскаржують.
За результатами електронного аукціону №LLE001-UA-20220105-85667 23.02.2022 між Департаментом комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) (відповідачем-1), як орендодавцем, фізичною особою-підприємцем Скуз Ігорем Васильовичем (відповідачем-2), як орендарем та Навчально науковим центром професійно-технічної освіти Національної академії педагогічних наук України, як балансоутримувачем укладено спірний договір оренди № 3570 (надалі - Договір оренди) на користування нежитловими приміщеннями на першому поверсі навчальної майстерні загальною площею 94,3 кв. м, що розташовані за адресою: м. Київ, вул. Набережно-Корчуватська, 78, літ. Б та обліковується на балансі Навчально-наукового центру професійно-технічної освіти Національної академії педагогічних наук України.
Строк дії договору 5 років з дати набрання чинності цим Договором (пункт 11 розділу І щодо змінюваних умов Договору оренди).
Відповідно до підпунктом 7.1 змінюваних умов Договору оренди майно передається в оренду для розміщення складу.
Пунктом 2.1 Договору оренди визначено, що орендар вступає у строкове платне користування майном у день підписання акту приймання-передачі майна. Акт приймання-передачі підписується між орендарем та балансоутримувачем одночасно з підписанням цього Договору.
Місячна орендна плата, визначена за результатами проведення аукціону та становить, без ПДВ 10 006, 00 грн (підпункт 8.1 змінюваних умов Договору оренди).
Відповідно до вимог пункту 4.1 Договору оренди, у разі припинення договору орендар зобов'язаний звільнити протягом трьох робочих днів орендоване майно від належних орендарю речей і повернути його відповідно до акту повернення з оренди орендованого майна у тому стані, у якому майно перебувало на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу, а якщо орендарем були виконані невід'ємні поліпшення або проведено капітальний ремонт, то разом із таким поліпшенням/капітальним ремонтом.
Майно вважається повернутим з оренди з моменту підписання балансоутримувачем та орендарем акту повернення з оренди орендованого майна (пункт 4.3 Договору оренди).
Учасникам справи не заперечено, що спірний договір його сторонами виконувався. Відповідно до акту приймання-передачі нерухомого майна від 23.02.2022 (т.1, а.с. 104), який є додатком №1 до Договору оренди від 23.02.2022 року, майно передано в оренду, Відповідачем 2 сплачується орендна плата.
На запитання колегії суддів присутні в засіданні представники прокуратури та Департаменту засвідчили відсутність внесення змін до спірного договору його сторонами, зокрема і в частині цільового призначення майна "під розміщення складу" у п. 7.1. Договору.
Крім того, доказами у справі підтверджується, що 21.02.2022 (тобто, за день до укладення спірного Договору) між Комунальним закладом професійної (професійно-технічної) освіти "Київський професійний коледж автотранспортних технологій" (відповідач-3), як закладом освіти, та фізичною особою-підприємцем Скузом Ігорем Васильовичем (відповідач-2), як Підприємством, було укладено Типовий договір про навчально-виробничу практику (а.с. 70 том 2), відповідно до пункту 1 якого, Підприємство, зокрема, зобов'язується в межах окремих спеціальностей -- Слюсар з ремонту колісних транспортних засобів та Маляр:
- надати учням, слухачам обладнані робочі місця або навчально-виробничі ділянки для проходження виробничого навчання та виробничої практики згідно з планом-графіком (початок - 2022 рік, кінець - 2027 рік) (підпункт 1.1);
- розподілити учнів, слухачів на робочі місця (самостійні робочі місця) або навчально-виробничі ділянки та призначити кваліфікованих працівників підприємства для безпосереднього керівництва виробничим навчанням та виробничою практикою з оплатою їх роботи в установленому порядку (підпункт 1.2);
- забезпечити учнів, слухачів виробничими завданнями, документацією, технічним обладнанням, не допускати простоїв і використання їх на роботах, що не відповідають освітнім програмам та майбутнім професіям, спеціальностям і спеціалізаціям (підпункт 1.3);
- надати учням, слухачам та майстрам виробничого навчання можливість користуватися лабораторіями, кабінетами, майстернями, технічною та іншою документацією, необхідною для виконання освітніх програм та відповідних завдань (підпункт 1.5);
- забезпечити облік виконаних кожним учнем, слухачем робіт та оплату їх праці за фактично виконаний обсяг робіт згідно з установленими системами оплати праці за нормами, розцінками, ставками (окладами) з урахуванням коефіцієнтів, доплат і надбавок (підпункт 1.6);
- після закінчення виробничої практики надати виробничу характеристику на кожного учня, слухача (пункт 1.8).
Місце надання послуги Підприємством у Типовому договорі не визначено.
Сам цей Договір укладено за 1 день до укладення спірного Договору.
Типовий Договір набирає чинності після підписання його сторонами і діє до закінчення виробничого навчання та виробничої практики згідно з планом графіком (пункт 4 типового договору про навчально-виробничу практику).
В справу не подано доказів, що у Підприємства (Відповідач2), для виконання умов Типового договору були і є в наявності кваліфіковані працівники для безпосереднього керівництва виробничим навчанням та практикою, що вимагається п. 1.2. Типового договору.
Крім того, 01.09.2025 між Комунальним закладом професійної (професійно-технічної) освіти "Київський професійний коледж автотранспортних технологій" (відповідач-3), як закладом освіти, та фізичною особою-підприємцем Скузом Ігорем Васильовичем (відповідач-2), як Підприємством, було укладено Договір про організацію виробничого навчання (а.с. 220 том 1).
Відповідно до пункту 1.1. договору про організацію виробничого навчання, цей договір визначає порядок організації та проходження студентами/слухачами закладу освіти виробничого навчання на базі підприємства, яке знаходиться за адресою: 03045, м.Київ, вул. Набережно-Корчуватська, 78, за планом поверх-1, літ. "Б" відповідно до освітніх програм та постанови Кабінету Міністрів України №992 від 07.06.1999.
Згідно з пунктом 1.2 договору про організацію виробничого навчання, виробниче навчання є безоплатним, не створює трудових відносин та здійснюється виключно з освітньою метою.
Пунктами 2.1-2.3 договору про організацію виробничого навчання визначено обов'язки підприємства, а саме:
- надати студентам, слухачам обладнані робочі місця або навчально-виробничі ділянки для проходження виробничого навчання згідно з планом-графіком (початок - 2025 рік, кінець - 2028 рік) за спеціальністю Маляр (як пояснив представник Департаменту в засіданні, це Авто-маляр);
- забезпечити студентів документацією, технічним обладнанням, що відповідають освітній програмі;
- надати студентам, слухачам та майстрам виробничого навчання можливість безоплатно користуватися лабораторіями, кабінетами, майстернями, технічною та іншою документацією, необхідною для виконання освітніх програм та відповідних завдань.
Відповідно до пункту 3.1 договору про організацію виробничого навчання, Заклад освіти зобов'язаний подати Підприємству не пізніше ніж за два тижні до початку виробничого навчання список студентів, слухачів, які направляються для проходження виробничого навчання, із зазначенням прізвищ майстрів виробничого навчання навчальних груп - керівників професійно-технічної підготовки від закладу освіти, освітні програми з виробничого навчання.
Договір набирає чинності після підписання його сторонами і діє до закінчення виробничого навчання згідно з планом-графіком (пункт 6.1 договору про організацію виробничого навчання).
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.
Згідно із статті 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши доводи апеляційних скарг, з урахуванням меж апеляційного оскарження, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.
Щодо висновків суду першої інстанції про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності №3570 від 23.02.2022, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає таке.
Згідно з частиною 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 Господарського кодексу України.
Як передбачено частиною 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Стаття 203 ЦК України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
Частинами 1-5 статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Приписами частини 1 статті 10 Закону України "Про освіту" (у редакції від 21.11.2021, чинній на час укладення оспорюваного договору) та статті 3 Закону України "Про професійну (професійно-технічну) освіту" (у редакції від 01.01.2021, чинній на час укладення оспорюваного договору) визначено, що до невід'ємних складників системи освіти входить зокрема професійна (професійно-технічна) освіта.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про професійну (професійно-технічну) освіту" заклад професійної (професійно-технічної) освіти - це заклад освіти, що забезпечує реалізацію потреб громадян у професійній (професійно-технічній) освіті, оволодінні робітничими професіями, спеціальностями, кваліфікацією відповідно до їх інтересів, здібностей, стану здоров'я.
За змістом частини 1 статті 79 Закону України "Про освіту", джерелами фінансування суб'єктів освітньої діяльності відповідно до законодавства можуть бути: доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання.
Виходячи з вимог законодавства про освіту об'єкт освіти - це не тільки навчальний заклад, а й будівлі, споруди, землі, комунікації, обладнання та інші цінності підприємств системи освіти (подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 15.06.2018 у справі № 906/164/17, від 25.07.2018 у справі № 906/143/17, від 10.10.2018 у справі № 917/1934/17).
Згідно з частиною 4 статті 80 Закону України "Про освіту" (у редакції від 21.11.2021, чинній на час укладення оспорюваного договору) об'єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню для провадження видів діяльності, не передбачених спеціальними законами, крім надання в оренду з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов'язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, з урахуванням визначення уповноваженим органом управління можливості користування державним або комунальним нерухомим майном відповідно до законодавства.
Зазначене узгоджується з пунктом 29 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483 (надалі за текстом - Порядок № 483 в редакції на час укладення спірного Договору), відповідно до якого майно, що перебуває у державній та комунальній власності, яке передається в оренду за результатами проведення аукціону, може використовуватися за будь-яким цільовим призначенням, крім майна закладів освіти.
Такі об'єкти оренди можуть використовуватися лише для розміщення відповідних закладів або лише із збереженням профілю діяльності за конкретним цільовим призначенням, встановленим рішенням відповідного представницького органу місцевого самоврядування, крім випадків, що передбачають використання частини такого майна з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо такими закладами, пов'язаних із забезпеченням чи обслуговуванням діяльності таких закладів, їх працівників та відвідувачів. Зазначені об'єкти можуть також використовуватися для проведення науково-практичних, культурних, мистецьких, громадських, суспільних та політичних заходів.
Обмеження щодо використання майна закладів охорони здоров'я, освіти, соціально-культурного призначення (майна закладів культури, об'єктів спортивної інфраструктури) не поширюються на оренду будівель, споруд, окремих приміщень та їх частин, іншого нерухомого майна, що перебуває в аварійному стані або не використовується у діяльності таких закладів та об'єктів протягом трьох років (для об'єктів площею менш як 500 кв. метрів) або п'яти років (для об'єктів площею, що становить 500 і більше кв. метрів), за умови, що це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у такому закладі або об'єкті, крім закладів фізичної культури і спорту, баз олімпійської та параолімпійської підготовки, фізкультурно-оздоровчих і спортивних споруд, лікувальних (лікувально- фізкультурних) і лікувально-профілактичних закладів.
Тобто, наведені положення законодавства передбачають можливість надання в оренду майна державних і комунальних закладів освіти з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладом освіти, а саме обов'язково пов'язаних із забезпеченням освітнього процесу або з обслуговуванням учасників освітнього процесу.
У свою чергу, згідно з підпунктом 2 пункту 8 Переліку платних послуг, які можуть надаватися закладами освіти, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 796 (у редакції, чинній на час укладення оспорюваного договору), навчальні заклади мають право надавати інші послуги, зокрема надання в оренду будівель, споруд, окремих тимчасово вільних приміщень і площ, іншого рухомого та нерухомого майна або обладнання, що тимчасово не використовується у освітній, навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у закладі (установі) освіти.
Отже, чинний на момент укладення оспорюваного договору Закон України "Про освіту" містить положення, якими імперативно передбачено заборону використання майна державних та комунальних закладів освіти не за освітнім призначенням. Надання в оренду майна закладів освіти, як виняток, передбачено лише з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов'язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу. При цьому саме по собі невикористання навчальним закладом спірних приміщень не надає права передачі цих приміщень в оренду з іншою метою, ніж пов'язаною з освітньою діяльністю самого навчального закладу, а недостатнє фінансування державного чи комунального навчального закладу також не є підставою для використання об'єктів освіти для цілей, не пов'язаних з освітньою діяльністю.
Вирішальним у даному питанні є критерій регулювання відносин законом та підзаконним актом. Останній (вказані постанови КМУ) не може суперечити основному - Закону України "Про освіту".
Дійсно, Закон України "Про освіту" не містить переліку послуг, які можуть надаватися в орендованих приміщеннях закладів освіти, проте, враховуючи загальну спрямованість положень цього Закону, такі послуги повинні мати пов'язаність із навчально-виховним процесом чи його учасниками. Звідси питання про те, чи пов'язані послуги, які надаються в орендованих приміщеннях, з обслуговуванням учасників освітнього процесу, суди мають вирішувати виходячи з конкретних обставин справи, однак з обов'язковим урахуванням того, що надання в оренду майна закладів освіти, в тому числі для обслуговування учасників освітнього процесу, можливе виключно у випадку, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.
Аналогічні усталені правові висновки викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 906/165/17, від 11.04.2018 у справі № 911/1610/16, від 03.05.2018 у справі № 902/215/17, від 30.03.2021 у справі № 922/2712/19, від 13.10.2021 у справі № 923/1169/20, від 20.01.2022 у справі № 906/1551/20, від 08.11.2022 у справі № 917/1090/21, від 10.01.2024 у справі № 924/391/23, від 14.02.2024 у справі № 910/14998/22, від 03.04.2024 у справі № 906/5/23, від 09.04.2024 у справі № 927/400/23, від 22.05.2024 у справі № 906/1105/22, від 23.07.2024 у справі № 912/673/23, від 17.09.2024 у справі № 927/55/23, від 13.11.2024 у справі № 927/1424/23, від 03.12.2024 у справі № 914/3310/23, від 12.03.2025 у справі № 903/493/24, від 01.04.2025 у справі № 927/1687/23, від 27.08.2025 у справі № 902/941/24 зі спорів, що виникли з правовідносин, пов'язаних із визнанням недійсним договору оренди нерухомого майна, яке входить до складу об'єкта освіти, закріпленого за державним/комунальним навчальним закладом на праві господарського відання або оперативного управління, та зобов'язанням повернути вказане майно балансоутримувачу.
Верховним Судом у постанові від 25.06.2024 у справі № 923/1292/21 викладено такий висновок: "Верховний Суд звертає увагу на те, що подальше укладення орендарем та балансоутримувачем договору про надання освітніх послуг у сфері професійної освіти, за яким має проводитись підготовка і направлення на роботу до орендаря трьох випускників у 2020, 2021 та 2022 роках, а також договорів від 01.06.2020 та від 22.04.2021 про навчально-виробничу практику учнями навчального закладу, не змінює змісту оскаржуваного договору оренди № 1611-20-065 та не свідчить про дотримання положень частини 4 статті 80 Закону України "Про освіту" під час його укладення, адже саме у договорі оренди має бути визначено мету (цільове призначення) використання майна".
У цьому контексті Верховний Суд вважав правомірним висновок апеляційного господарського суду про те, що навіть попереднє надання Міністерством освіти і науки України, як органом, уповноваженим управляти майном навчального закладу, дозволу на передачу ФОП в оренду майна з метою друкування поліграфічної продукції, не спростовує невідповідність оспорюваного договору оренди вимогам частини 4 статті 80 Закону України "Про освіту".
Так само суд касаційної інстанції відхилив доводи скаржника щодо невикористання предмета оренди навчальним закладом, оскільки невикористання навчальним закладом переданих в оренду приміщень не змінює їх цільового призначення та не є підставою для визнання правомірним укладеного між відповідачами договору оренди, адже чинним законодавством встановлена пряма заборона використання цих приміщень з іншою метою.
Аналогічна позиція відображена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 29.01.2019 у справі № 922/2632/17.
Схожі за змістом висновки щодо наявності підстав для визнання недійсним договору оренди майна навчального закладу, який не містить положень щодо форми використання спірних приміщень одночасно і в навчальних цілях, доступу викладачів чи студентів до орендованого майна в процесі освітньої діяльності, викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.01.2023 у справі № 902/51/21, у постанові від 17.01.2023 у справі №902/51/21 зі спорів, що виникали із подібних правовідносин.
Згідно ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Очевидними та не підлягаючими доказуванню фактами є те, що навчально-виховний процес та підприємницька діяльність мають різні завдання, цілі, мету, результати і вплив на їх учасників.
Учасниками справи не заперечено, що в Реєстрі суб'єктів освітньої діяльності не міститься відомостей про здійснення освітньої діяльності Відповідачем-2, що виключає отримання ним ліцензії на здійснення освітньої діяльності.
Пункт 7.1. спірного договору не містить застереження та будь-якого пояснення, що отримання Відповідачем 2 в оренду майна для "розміщення складу" одночасно поєднано з метою надання ФОП Скуз І.В. Закладу освіти послуги щодо проходження на базі орендованого об'єкта виробничої практики.
В справі відсутні докази узгодженості сторонами спірного Договору питання щодо належності та достатності майна/обладнання, яке розміщується Відповідачем2 у орендованому приміщенні та його відповідності для виконання навчальних програм Закладу освіти, розміщенню учнів під час навчального процесу.
Отже з умов спірного договору не вбачається, що одночасною метою оренди Відповідачем2 приміщення під розміщення складу було також і надання послуги з виробничої практики Закладу освіти по виробничому навчанню його учнів.
Немає належних доказів, що саме така мета надання в оренду об'єкта охоплювалася і намірами відповідачів 2 та 3, які є сторонами спірного Договору, при його укладенні.
Спірний Договір від 23.02.2022 не містить посилання на його зв'язок із Типовим договором про навчально-виробничу практику від 21.02.2022 (а.с. 70 том 2).
Отже за змістом умов спірного Договору від 23.02.2022 використання комунального майна, що перебуває на балансі Закладу освіти, з метою лише розміщення складу, з моменту укладення Договору не було пов'язано із забезпеченням навчального процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, а відтак, у даному випадку вказане майно не могло бути передано в оренду через існування прямої заборони закону, а саме частини 4 статті 80 Закону України "Про освіту".
За правилами чинного ЦК України, питання визнання правочину недійсним з підстав невідповідності його вимогам закону, вирішується саме на момент укладення Договору.
Згідно ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
В Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань наявні відомості, що основним видом діяльності ФОП Скуза І.В. (відповідача-2), згідно з КВЕД є 45.20 технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів, тобто орендар з самого початку здійснення своєї господарської діяльності не проводить навчальної та/або освітньої діяльності та не надає освітні послуги.
Судом першої інстанції також за доказами у справі, доводами і запереченнями учасників справи, проаналізовано реальність виконання двох вже згаданих Договорів щодо виробничої практики, укладених за участі Закладу освіти та орендаря.
Колегія суддів підтримує висновки Господарського суду м. Києва щодо відсутності доказів виконання та пов'язаності зі спірним Договором двох Договорів про надання послуги виробничої практики з боку Відповідача2.
При цьому суд виходить з оцінки наступних доказів у справі:
На підтвердження доводів правомірності оспорюваного Договору оренди, який ніби включає в себе також і мету забезпечення освітнього процесу, серед іншого, відповідач-2 посилається на укладення Договору про навчально-виробничу практику від 21.02.2022, відповідно до пункту 1 якого відповідач-2 зобов'язався надати учням, слухачам відповідача-3 обладнані робочі місця або навчально-виробничі ділянки для проходження виробничого навчання та виробничої практики згідно з планом-графіком (початок - 2022 рік, кінець - 2027 рік).
Суд першої інстанції констатував ненадання Відповідачем2 у справу доказів реальності виконання цього Договору, а саме: графіків занять, програми навчання за відповідними спеціальностями, перелік практичних завдань, технологічні карти, накази про призначення кваліфікованих працівників для безпосереднього керівництва виробничим навчанням, списку відповідальних осіб за практику, письмових характеристик на практикантів.
Відповідач-2 доводить, що приписами Порядку надання робочих місць для проходження учнями, слухачами закладів професійної (професійно-технічної) освіти виробничого навчання та виробничої практики, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №992 від 07.06.1999 (Порядок №992) та Положення про організацію навчально-виробничого процесу у професійно-технічних навчальних закладах, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України №419 від 30.05.2006 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 15.06.2006 за №711/12585 (Положення №419), не передбачено створення таких документів Відповідачем2.
Однак суд апеляційної інстанції підтримує позицію суду першої інстанції, що такі докази належно б підтвердили виконання вказаного договору орендарем, оскільки він доводить, що виступає надавачем послуги виробничої практики. Тому логічно, що такі документи мали б із ним погоджуватися і складатися за його участі із Закладом освіти.
В справі немає доказів придбання орендарем витратних матеріалів для ведення виробничої практики і забезпечення ними учнів, не надано жодної характеристики на учнів, які пройшли виробничу практику в орендованому Відповідачем2 об'єкті.
Натомість, як правильно встановлено судом першої інстанції, за умовами пункту 1 вказаного Договору від 21.02.2022 відповідач-2 взяв на себе зобов'язання:
- розподілити учнів, слухачів на робочі місця (самостійні робочі місця) або навчально-виробничі ділянки та призначити кваліфікованих працівників підприємства для безпосереднього керівництва виробничим навчанням та виробничою практикою з оплатою їх роботи в установленому порядку (підпункт 1.2);
- забезпечити учнів, слухачів виробничими завданнями, документацією, технічним обладнанням.
- надати можливість учням та майстрам виробничого навчання можливість користуватися лабораторіями та майстернями, технічною та іншою документацію, необхідною для виконання освітніх програм.
Сторонами Договору про навчально-виробничу практику від 21.02.2022 не надано плану-графіка (підпункт 1.1 пункту 1), освітніх програм (підпункт 1.1 пункту 1, підпункт 2.1 пункту 2) із списком учнів та прізвищ майстрів, наказів про розподіл і призначення керівників від підприємства (підпункт 1.2 пункту 1), журналів інструктажів (підпункт 1.4 пункт 1, підпункт 2.2 пункту 2), обліку виконаних робіт кожним учнем і оплату роботи (підпункт 1.6 пункту 1), табелі/наряди/відомості/акти/платіжні документи, первинна бухгалтерська документація (підпункт 1.7 пункту 1), а також виробничої характеристики на кожного учня, слухача (підпункт 1.8 пункту 1).
Крім того, відповідно до підпункту 2.1 пункту 2 Договору про навчально-виробничу практику від 21.02.2022, Заклад освіти також зобов'язаний подати відповідачу-2 не пізніше ніж за два тижні до початку виробничого навчання список учнів, слухачів, які направляються для проходження виробничого навчання та виробничої практики, із зазначенням прізвищ майстрів виробничого навчання навчальних груп - керівників професійно-технічної підготовки від закладу освіти, освітні програми з виробничого навчання та виробничої практики на виробництві чи в сфері послуг.
Матеріали справи не містять доказів надання суду відповідачами 2 та 3 вказаних документів, які прямо передбачені умовами Договору від 21.02.2022 або інших належних доказів реальності виконання договору про навчально-виробничу практику, про що правомірно зауважено судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.
На підтвердження здійснення оплат за виробничу практику відповідачем-2 долучено до матеріалів справи платіжні інструкції: 1) №77 від 16.03.2023 на суму 1500,00 грн з призначенням платежу: "виробнича практика 50% - Компанієць Руслан Вікторович за березень 2023 р. у т.ч. ПДВ 250,00 грн"; 2) №3 від 09.05.2024 на суму 1 500,00 грн з призначенням платежу: "оплата 50% за виробничу практику Осипов Дмитро Олегович за квітень 2024 року"; 3) №8 від 27.05.2024 на суму 1500,00 грн з призначенням платежу: "оплата 50% за виробничу практику Осипов Дмитро Олегович за травень 2024 року"; 4) №18 від 20.06.2024 на суму 1500,00 грн з призначенням платежу: "оплата 50% за виробничу практику Осипов Дмитро Олегович за червень 2024 року"; 5) №54 від 04.12.2024 на суму 1500,00 грн з призначенням платежу: "оплата 50% за виробничу практику Полевський Руслан Сергійович Т-3 за листопад 2024 року"; 6) №2 від 13.01.2025 на суму 1271,65 грн з призначенням платежу: "оплата 50% за виробничу практику Полевський Руслан Сергійович Т-3 за 12.2024"; 7) №6 від 03.02.2025 на суму 1 500,00 грн з призначенням платежу: "оплата 50% за виробничу практику Полевський Руслан Сергійович Т-3 за 01.2025" (т.2, а.с. 54-59, 73).
Надаючи оцінку цим доказам про перерахування відповідачем-2 вказаних коштів, суд першої інстанції правильно констатував, що за відсутності первинних документів, які згідно зі змістом поданого Договору мають обов'язковою супроводжувати проведення практики (плани-графіки, освітні програми, накази про направлення груп, списки учнів, журнали інструктажів та обліку, характеристики, акти/відомості), самі по собі платіжні інструкції не є належними і достатніми доказами фактичного здійснення навчально-виробничої практики. Вони не підтверджують використання саме спірного майна та у зв'язку з освітнім процесом, оскільки в цих платіжних документах відсутнє посилання на договір/рахунок/акт/розрахунок, що унеможливлює встановлення правової підстави платежів та повну ідентифікацію господарської операції.
Також судом першої інстанції надано належну оцінку укладеному між відповідачами 2 та 3 Договору про організацію виробничого навчання від 01.09.2025 і також встановлено, що на підтвердження реальності виконання його умов сторонами цього Договору не надано плану-графіка (пункт 2.1.), освітніх програм (пункт 2.2.), виробничих завдань (пункт 2.3.), списків студентів, які направлялися для проходження виробничого навчання (пункт 3.1.), журналів інструктажів (пункт 3.2.) наказів про призначення/закріплення майстрів виробничого навчання закладу освіти (пункт 3.4.).
Отже, судом першої інстанції належним чином досліджено обидва Договори, на які посилався відповідач-2 як на підтвердження фактичного використання спірного приміщення у зв'язку з освітнім процесом. Судом зроблено правомірний висновок про те, що укладення цих Договорів не доводить тих обставин, що учні, слухачі, студенти Закладу освіти реально проходили навчально-виробничу практику у відповідача-2, фактично виконували завдання практики, з ними проводилися інструктажі, вівся облік практичних робіт і здійснювалося нарахування та виплата заробітної плати викладачам.
Отже доказами у справі не доведено зв'язок оренди Відповідачем2 спірного майна із виконанням освітніх програм. Надані договори про виробничу практику мають рамковий (декларативний) характер за відсутності доказів реальності їх виконання.
Типовий договір про навчально-виробничу практику від 21.02.2022 укладено до часу підписання спірного договору і не містить вказівки на місце проведення виробничої практики (а.с. 70 том 2). Змін до цього договору не внесено.
Отже саме по собі існування договорів щодо проведення виробничої практики не доказують їх виконання та зв'язок зі спірним договором, і не забезпечують виконання спірного Договору.
Крім того, вказані Договори не містять належної конкретизації щодо використання саме спірного приміщення Закладу освіти для проведення в ньому виробничого навчання або практики.
За таких обставин, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає правильним висновок суду першої інстанції, що подані відповідачем-2 Договір про навчально-виробничу практику від 21.02.2022 та Договір про організацію виробничого навчання від 01.09.2025 не є належними та достатніми доказами фактичного здійснення освітньої діяльності на базі орендованого приміщення та не підтверджують використання спірного майна у зв'язку із освітнім процесом.
Водночас, суд апеляційної інстанції звертається до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 17.01.2023 у справі №902/51/21, відповідно до якого договір оренди майна закладу освіти повинен містити положення щодо форми використання спірних приміщень одночасно в навчальних цілях, доступу викладачів чи студентів до орендованого майна в процесі освітньої діяльності, тощо.
Натомість, відповідно до підпункту 7.1 Змінюваних умов спірного Договору оренди, майно передається в оренду Відповідачу2 лише для розміщення складу.
Всі наявні у справі примірники договорів в своїх умовах не містять посилання один на одного, для розгляду їх у взаємозв'язку при оцінці спірних відносин сторін Договору оренди.
Спірні відносини підлягають врегулюванню саме положеннями Закону "Про освіту", а не спеціального закону, а саме Закону України "Про професійну освіту", чи підзаконних актів (Постанови КМУ) як заперечує Департамент та Відповідач2.
Для сторін спірного Договору оренди недостатньо дотриматися лише положень абзацу 3 ч. 6 ст. 66 Закону "Про професійну освіту", яким визначено. що державне або комунальне майно, передане державним або комунальним закладам професійної освіти, може бути передано в оренду без права викупу такого майна.
Крім того, Закон України "Про професійну освіту" №4574-ІХ від 21.08.2025 набрав чинності 12.09.2025.
Оскільки Договір оренди, який оспорюється прокурором у даній справі, укладено сторонами (відповідачами) 23.02.2022, відсутні підстави вважати, що до спірних правовідносин, пов'язаних з визнанням цього Договору недійсним з моменту його укладення у відповідності до вимог частини 1 статті 203 та частини 1 статті 215 ЦК України, слід застосувати положення Закону України "Про професійну освіту".
У зв'язку з викладеним спростовуються доводи скаржників, викладені в їх апеляційних скаргах, щодо необхідності розглядати спірні правовідносини у комплексному застосуванні, зокрема, також зі статтями 47, 66 Закону України "Про професійну освіту" і нормами Закону України "Про оренду державного та комунального майна", до якого із прийняттям Закону України "Про професійну освіту" внесені відповідні зміни.
Не заслуговують на увагу з цих же підстав і посилання відповідача-1 в апеляційній скарзі на постанову Кабінету Міністрів України від 04.03.2026 №287 "Про затвердження переліку цільових призначень, за якими здійснюється надання в оренду об'єктів та майна державних і комунальних закладів освіти з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов'язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу". Її не існувало на час укладення спірного Договору.
Отже, з огляду на встановлені обставини, а також враховуючи визначене в підпункті 7.1 Змінюваних умов спірного Договору оренди цільове призначення орендованого майна (розміщення складу без будь-якої згадки про забезпечення освітнього процесу), яке не було здійснено сторонами Договору і на час вирішення спору, суд першої інстанції правильно виснував, що сторони Договору не дотрималися вимог статті 80 Закону України "Про освіту".
Сторони спірного Договору оренди не були позбавлені (але не зробили цього) можливості внести всі необхідні зміни до Договору для узгодження зв'язку розміщення складу із навчальним процесом виробничої практики, навіть в ході виконання цього договору та двох договорів на виробничу практику, якщо таке поєднання дійсно відповідало намірам сторін.
Частиною 4 ст. 80 Закону України "Про освіту" імперативно заборонено використання об'єктів та майна державних і комунальних закладів освіти не за освітнім призначенням, крім надання в оренду з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов'язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, з урахуванням визначення органом управління можливості користування державним нерухомим майном відповідно до законодавства.
За таких обставин, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає правомірним задоволення місцевим господарським судом позовних вимог прокурора в частині визнання недійсним Договору оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності №3570 від 23.02.2022 в інтересах захисту прав територіальної громади.
Дотримання законодавства про освіту є забезпеченням права громадян на доступну та належну освіту, що безумовно становить суспільний та державний інтерес.
Наслідки повернення майна за результатами визнання договору недійсним встановлені частиною 1 статті 216 ЦК України.
За правилами цієї статті недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю; у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.
Вимога про застосування реституції направлена на відновлення прав учасників цього правочину, які існували до моменту його вчинення; відповідна вимога може бути заявлена не тільки стороною правочину, але й іншою зацікавленою особою; учасниками реституції є сторони недійсного правочину.
Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 29.08.2023 №912/1550/22.
Отже, фактичне користування майном на підставі договору оренди (яке неможливо повернути як нематеріальний актив) унеможливлює у разі його недійсності (нікчемності) проведення між сторонами двосторонньої реституції, тому такий договір є недійсним з моменту його вчинення, а зобов'язання (права та обов'язки) за цим недійсним (нікчемним) правочином - припиняються на майбутнє (що узгоджується зі змістом вимог статті 236 ЦК України).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17.04.2025 у справі №910/9652/23.
З огляду на викладене, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог прокурора в частині зобов'язання відповідача-2 повернути Балансоутримувачу-Закладу освіти нерухоме майно, отримане за недійсним спірним Договором оренди.
Обраний спосіб захисту у вигляді визнання недійсним Договору та зобов'язання повернення майна (як застосування наслідків недійсності правчину) є належним та ефективним, оскільки повно відновлює порушене право Закладу освіти та його власника, територіальної громади, від імені якої діє Київська міська рада.
Питання подання прокурором позову в межах строку позовної давності (про застосування якої просив Відповідач2 заявою від 12.11.2025 (а.с. 79 том 2), який не пропущено, судом першої інстанції вирішено вірно.
Так, позов подано до суду 06.10.2025 щодо визнання недійсним спірного Договору від 23.02.2022, а строк позовної давності для пред'явлення позову обліковується з часу укладення спірного Договору.
Судом першої інстанції вірно вказано, що якщо станом на 02.04.2020 строк позовної давності не було пропущено, то він згідно Прикінцевих та перехідних положень ЦК України спочатку був продовженим до 30.06.2023 на строк дії карантину, а надалі з 30.01.2024 на строк дії воєнного стану. З 04.09.2025 перебіг строків позовної давності відновлено із набранням законної сили ЗУ "Про внесення змін до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного Кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності".
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржників та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції керується висновками, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Колегія суддів апеляційного господарського суду з огляду на викладене зазначає, що судом першої інстанції та апеляційним судом проаналізовані всі доводи та заперечення учасників справи, постановою надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах для правильного вирішення спору. Інші доводи, викладені в апеляційних скаргах, проаналізовані судом, але не наводяться у постанові, оскільки не впливають на правильне вирішення спору у даній справі.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Нормою статті 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваного рішення місцевого господарського суду у даній справі. Скаржниками не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства щодо спростування висновків суду першої інстанції.
Судові витрати.
Згідно зі статтею 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційних скарг покладаються на відповідача-1 та відповідача-2.
Керуючись ст. ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційні скарги від 18.03.2026 Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Фізичної особи-підприємця Скуза Ігоря Васильовича на рішення Господарського суду міста Києва від 24.02.2026 у справі № 910/12462/25 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 24.02.2026 у справі №910/12462/25 залишити без змін.
3. Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на рішення Господарського суду міста Києва від 24.02.2026 у справі №910/12462/25 покласти на Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).
4. Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Скуза Ігоря Васильовича на рішення Господарського суду міста Києва від 24.02.2026 у справі №910/12462/25 покласти на Фізичну особу-підприємця Скуза Ігоря Васильовича.
5. Матеріали справи №910/12462/25 повернути до місцевого господарського суду.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені статтями 287, 288 ГПК України.
Повний текст постанови складено 27 квітня 2026
Головуючий суддя Н.М. Спаських
Судді О.В. Яценко
П.В. Горбасенко