15 квітня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 907/237/25
Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:
головуючого (судді-доповідача): Бойко С.М.,
суддів: Бонк Т.Б.,
Якімець Г.Г.,
секретар судового засідання Бабій М.М.
явка учасників справи:
від прокурора: Місінська М.А.;
від позивача-1: не з'явився;
від позивача-2: не з'явився;
від відповідача: не з'явився,
розглянув апеляційну скаргу Карпатського біосферного заповідника від 08.07.2025 (вх. № ЗАГС 01-05/438/25 від 09.07.2025)
на рішення Господарського суду Закарпатської області від 20.06.2025 (повний текст рішення складено та підписано 20.06.2025, суддя Мірошниченко Д.Є.)
у справі № 907/237/25
за позовом заступника керівника Закарпатської обласної прокуратури
в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Закарпатській області, м. Ужгород
та Углянської сільської ради Тячівського району Закарпатської області, с. Угля Тячівського району Закарпатської області
до відповідача Карпатського біосферного заповідника, м. Рахів Закарпатської області
про стягнення 314 342,00 грн шкоди,
Короткий зміст позовних вимог
04.03.2025 заступник керівника Закарпатської обласної прокуратури в інтересах Державної екологічної інспекції у Закарпатській області та Углянської сільської ради Тячівського району Закарпатської області звернулася до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Карпатського біосферного заповідника про стягнення шкоди в сумі 314 342,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням обов'язків лісокористувача в частині охорони і збереження закріплених за ним територій, що спричинило державі збитки внаслідок незаконної рубки дерев.
Під час досудового розслідування кримінального провадження № 62023140160000475 від 12.10.2023 встановлено, що внаслідок проведення огляду території кварталу 17 виділів 21, 24 Угольського природоохоронного науково-дослідного відділення Заповіднику, в межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду, виявлено пні 42 самовільно зрубаних дерев, а саме: у кварталі 17 виділі 24 39 пні; у кварталі 17 виділі 21 3 пні.
Прокурор в обґрунтування підстав позову послався на визнання Кубинця М. І.( інспектора І категорії з охорони природно-заповідного фонду Угольського природоохоронного науково-дослідного відділення Карпатського біосферного заповіднику, винним у скоєнні кримінального правопорушення, встановленого частиною 2 статті 367 Кримінального кодексу України, за вироком Тячівського районного суду Закарпатської області від 14.06.2024 у справі № 307/6066/23. Розмір завданої шкоди визначено в сумі 314 342,00 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 06.05.2025 у справі № 907/237/25 позов задоволено. Стягнуто з Карпатського біосферного заповідника на користь держави в особі Углянської сільської ради Тячівського району Закарпатської області 314 342,00 грн шкоди, завданої порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища та 4 715,13 грн. в повернення судового збору.
Рішення суду обґрунтовано встановленими у справі обставинами на підставі наявних доказів, в тому числі і обвинувального вироку, яким встановлено факт службової недбалості інспектора, що відповідно до ч. 6 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України є обов'язковим для господарського суду в частині встановлення факту протиправної бездіяльності.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції керувалися доведеністю прокурором належними та допустимими доказами в порядку вимог статей74 76-77 ГПК України наявності складу цивільного правопорушення, що є необхідною умовою для застосування такої міри відповідальності, як стягнення шкоди.
Оскільки Карпатський біосферний заповідник є постійним лісокористувачем на території Угольського природоохоронного науково-дослідного відділення, а отже, обов'язки із охорони лісів від незаконних рубок та дотримання правил і норм використання лісових ресурсів покладено саме на відповідача у справі.
Рішення суду першої інстанції обгрунтовано вимогами ст. ст. 19, 64, 105, 107 Лісового кодексу України, ст.ст. 68- 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», а також ст.ст. 1166, 1172 Цивільного кодексу України, відповідно до яких постійний лісокористувач зобов'язаний забезпечувати охорону лісів і несе обов'язок відшкодування шкоди, завданої внаслідок неналежного виконання такого обов'язку, у тому числі працівниками під час виконання трудових обов'язків.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та заперечення інших учасників справи
09.07.2025 до Західного апеляційного господарського суду через систему “Електронний суд» надійшла апеляційна скарга Карпатського біосферного заповідника від 08.07.2025 на рішення Господарського суду Закарпатської області від 20.06.2025, у справі №907/237/25, в якій апелянт просить оскаржуване рішення скасувати повністю та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову.
Скаржник зазначає, що застосування ст. 1166 Цивільного кодексу України є не релевантним до фактичних обставин та предмету позову - шкода завдана юридичній особі має чіткі параметри, тоді як навколишнє середовище це розмите просторове поняття, що має вираз у невизначеній кількості дерев.
На думку скаржника, висновок суду про те, що, вирішуючи спір про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, виходить з презумпції вини порушника є юридично необґрунтованим, тому що ототожнює лісопорушника (фізичну особу, що вчинила лісопорушення, не виключно в нічний час), працівника юридичної особи, що здійснював охорону території з юридичною особою - лісокористувачем.
Щодо складу правопорушення, що вини юридичної особи у заподіянні шкоди немає, оскільки така, виходячи з положень ч.1 ст. 1172 Цивільного кодексу України, є лише відповідальною за шкоду, спричинену її працівником, по суті без встановлення вини.
Судом не обґрунтовано, чому стягнення шкоди, спричиненої злочином ініційовано без залучення фізичних осіб, які безпосередньо винні у спричиненні цієї шкоди і на рівні з юридичною особою - постійним лісокористувачем, повинні нести цивільно-правову відповідальність за спричинення цієї шкоди. Також звертає увагу, що суд першої інстанції не дав належної оцінки доводам відповідача щодо необхідності застосування до спірних правовідносин наслідків недодержання прокурором, встановленого статтею 233 КЗпП України, річного строку для звернення до суду з позовом.
Протиправним також вважає і звільнення прокурора (позивачів) від сплати судового збору із посиланням на положення п.6 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», оскільки позов заявлено не до осіб, які вчинили кримінальне правопорушення, не з підстав заподіяння збитків кримінальним правопорушенням, а з підстав неналежного виконання службових обов'язків працівником лісокористувача (ч.1 ст. 1172 Цивільного кодексу України), тобто з підстав, визначених цивільним законодавством.
22.07.2025 від прокурора надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній заперечує проти доводів апеляційної скарги, вказуючи на те, що Верховний Суд неодноразово зазначав, що порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності.
Зазначає, що неважливо, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній лісокористувачем ділянці лісу.
Вироком Тячівського районного суду Закарпатської області від 14.06.2024( справа №307/6066/23) визнано винним у скоєні правопорушення ОСОБА_1 (працівника відповідача). Розмір збитків підтверджено висновками, в кримінальному провадженні.
Зазначає, що висновок експертизи, призначеної в межах кримінального провадження, оцінюється господарським судом у сукупності з іншими доказами на загальних підставах відповідально до вимог ст. 86 ГПК України.
Просить рішення Господарського суду Закарпатської області від 06.05.2025 у цій справі залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Інші учасники справи не скористались своїм правом передбаченим ч.1 ст. 263 ГПК України, відзиви на апеляційну скаргу не подали.
Рух справи в суді апеляційної інстанції.
Під час первісного розгляду апеляційної скарги у справі, постановою Західного апеляційного господарського суду від 30.09.2025 у справі №907/237/25 апеляційну скаргу Карпатського біосферного заповідника від 08.07.2025 - задоволено частково. Рішення Господарського суду Закарпатської області від 20.06.2025 у справі №907/237/25 скасовано. Позов Закарпатської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Закарпатській області та Углянської сільської ради Тячівського району Закарпатської області до Карпатського біосферного заповідника про стягнення 314 342,00 грн. шкоди залишено без розгляду. Стягнуто з Закарпатської обласної прокуратури на користь Карпатського біосферного заповідника - 5 658,15 грн. судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.
Постановою КГС у складі Верховного Суду від 16.12.2025 у справі №907/237/25 касаційну скаргу першого заступника керівника Львівської обласної прокуратури задоволено. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 30.09.2025 у справі № 907/237/25 скасовано. Справу № 907/237/25 передано для продовження розгляду до Західного апеляційного господарського суду.
Суд касаційної інстанції погодився з висновком суду апеляційної інстанції про те, що положення пункту 6 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» не підлягають застосуванню, оскільки спір не пов'язаний із відшкодуванням шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а заявлений до суб'єкта, який не є особою, що вчинила кримінальне правопорушення, і ґрунтується на цивільно-правових підставах відповідальності.
Водночас Верховний Суд зазначив, що апеляційний суд безпідставно залишив позов без розгляду, оскільки не було дотримано передбаченої Господарським процесуальним кодексом України процедури. Зокрема, після відкриття провадження суд першої інстанції не постановляв ухвалу про залишення позовної заяви без руху та не надавав строк для усунення недоліків, що виключає можливість застосування наслідків у вигляді залишення позову без розгляду.
Отже, апеляційний суд, не дотримавшись визначеної процесуальної послідовності дій та не перевіривши рішення суду першої інстанції по суті, неправильно застосував норми процесуального права, що стало підставою для висновку про необхідність скасування постанови суду апеляційної інстанції.
За результатами касаційного розгляду колегія суддів дійшла висновку про те, що постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.12.2025 справу № 907/237/25 розподілено колегії суддів у складі: головуючого судді Бойко С.М., суддів Бонк Т.Б., Якімець Г.Г.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 05.01.2026 розгляд справи №907/237/25 призначено на 25.02.2026.
Ухвалою від 25.02.2026 розгляд справи №907/237/25 відкладено на 15.04.2026.
У судове засідання 15.04.2026 з'явився прокурор, інші учасники справи в судове засідання не з'явилися хоча належним чином були повідомлені про дату час та місце розгляду справи в порядку, визначеному ч.5 ст. 242, ст. 285 ГПК України, що підтверджується списком розсилки поштової кореспонденції, у зв'язку із чим суд визнав їх неявку без поважних причин.
Прокурор заперечив доводи викладені в апеляційній скарзі, просив відмовити в її задоволенні, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Строки розгляду справи в суді апеляційної інстанції
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи.
Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) господарського судочинства відповідно до пункту 10 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним вважається строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.
При цьому, Європейський Суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (див. рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
Таким чином, суд, враховуючи обставини справи, застосовує принцип розумного строку тривалості провадження відповідно до зазначеної вище практики Європейського суду з прав людини.
Межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (стаття 269 ГПК України).
Рішення Господарського суду Закарпатської області від 20.06.2025 у цій справі оскаржується апелянтом в повному обсязі.
Щодо наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі Державної екологічної інспекції у Закарпатській області та Углянської сільської ради Тячівського району Закарпатської області, суд першої інстанції встановив дотримання прокурором вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру» та наявність правових підстав для такого представництва. Зазначене питання не є предметом апеляційного оскарження, у зв'язку з чим апеляційний господарський суд, в цій частині рішення першої інстанції не переглядає.
Переглянувши рішення місцевого господарського суду, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, з огляду на таке
Предметом позову є вимога про стягнення з Карпатського біосферного заповідника на користь держави 314 342,00 грн. шкоди, заподіяної внаслідок незаконної рубки дерев, що стала наслідком незабезпечення лісокористувачем охорони і збереження закріплених за ним територій.
Відповідно до п. 1.1. Положення про Карпатський біосферний заповідник, затвердженого наказом Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України від 31.08.2020 №101 (у редакції наказу Міндовкілля від 04.04.2022 №168) (далі Положення), Карпатський біосферний заповідник (далі Заповідник) створено на базі Карпатського державного заповідника згідно з Указом Президента України від 26.11.1993 №563 «Про біосферні заповідники в Україні». Територію Заповідника розширено відповідно до указів Президента України від 11.04.1997 №325 «Про розширення території Карпатського біосферного заповідника», від 14.01.2010 №25 «Про розширення території Карпатського біосферного заповідника» та від 02.01.2022 №5 «Про зміну меж території Карпатського біосферного заповідника». Заповідник розташований на території Берегівського, Рахівського, Тячівського, Хустського районів Закарпатської області. Територію Заповідника загальною площею 58035,8 гектара разом з його транзитною зоною загальною площею 136 900 гектарів включено в установленому порядку до Всесвітньої мережі біосферних резерватів у рамках програми ЮНЕСКО «Людина і біосфера».
Заповідник є бюджетною, неприбутковою, природоохоронною, науково-дослідною установою міжнародного значення, входить до складу природно-заповідного фонду України, охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення, збереження та використання. Загальна площа Заповідника становить 66 417,4 гектара земель, у тому числі 57 399,4 гектара земель, що надаються йому у постійне користування та 9018 гектарів земель, що включаються до його складу без вилучення у землекористувачів (п. 1.2., 1.6. Положення).
Як вбачається зі структури Карпатського біосферного заповідника, до його складу входить, зокрема, Угольське природоохоронне науково-дослідне відділення, яке, згідно із планом лісонасаджень, поділено на квартали та виділи.
Судами встановлено, що постійним лісокористувачем території кварталу 17 виділів 21, 24 Угольського природоохоронного науково-дослідного відділення Карпатського біосферного заповідника в межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду є відповідач. Тобто, обов'язок по охороні лісів від незаконних рубок та обов'язок дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів покладено саме на відповідача.
Під час проведення керівництвом служби державної охорони Угольського природоохоронного науково-дослідного відділення Карпатського біосферного заповідника ревізії території кварталу 17 виділів 21, 24 Угольського природоохоронного науково-дослідного відділення Карпатського біосферного заповідника в межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду, в квітні 2022 року виявлено пні 42 самовільно зрубаних дерев, а саме: у кварталі 17 виділі 24 - 39 пнів, а у кварталі 17 виділі 21 - 3 пні.
В подальшому, в ході розслідування кримінального провадження №12021071140000296 від 06.10.2022 слідчий Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові, Канюка Н.В. 30.09.2022 провів огляд території Угольського природоохоронного науково-дослідного відділення Карпатського біосферного заповідника у присутності уповноважених осіб відповідача, залучених спеціалістів державних інспекторів Державної екологічної інспекції у Закарпатській області та понятих, яким, відповідно до положень Кримінального процесуального кодексу України, роз'яснено їхні права та обов'язки.
В результаті огляду, що відбувся 30.09.2022, складено відповідний протокол, в якому зафіксовано наявність пнів від зрізаних дерев без наявних ознак їх відведення в рубку; водночас під час огляду проведено перерахунок та обмір кожного пня, за наслідками чого складено відомості попневого переліку, в яких відображено кількість виявлених пнів, їх діаметр та породу (Т.1 а.с. 36-37).
Згідно з відомостями попневого переліку від 30.09.2022 (додатки до протоколу огляду від 30.09.2022), у 17 кварталі виділи 21 та 24 Угольського природоохоронного науково-дослідного відділення Карпатського біосферного заповідника виявлено та зафіксовано 42 пні дерев породи бук без ознак їх відведення в рубку.
Означені відомості попневого переліку містять, в тому числі, інформацію про діаметри пнів, замір яких, відповідно до змісту протоколу огляду від 30.09.2022, здійснювався із застосуванням повіреної сертифікованої рулетки, а також із використанням засобу фіксування фотокамери Canon.
Судами встановлено, що як протокол огляду від 30.09.2022, так і відомості попневого переліку, які є додатками до останнього, підписані всіма учасниками огляду (в тому, числі представниками відповідача) без будь-яких зауважень та заперечень.
При цьому, як вбачається з висновку експерта від 02.01.2023, складеного за результатами проведення ботанічної експертизи у кримінальному провадженні №12021071140000296 від 06.10.2022, дерева, пні від яких виявлено в ході проведення огляду, були зрубані в осінньо-зимовий період 2021 року.
На підставі протоколу огляду від 30.09.2022, а також відомостей попневого переліку державним інспектором Державної екологічної інспекції у Закарпатській області Ярославом Дзихором від 24.11.2022, у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України №541 від 24.07.2013 «Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної порушенням законодавства про природно-заповідний фонд», складено розрахунки розміру шкоди, заподіяної незаконними рубками дерев, згідно з якими такий становить:
- у кварталі 17 (виділ 21) Угольського природоохоронного науково-дослідного відділення Карпатського біосферного заповідника 21 654,00 грн;
- у кварталі 17 (виділ 24) Угольського природоохоронного науково-дослідного відділення Карпатського біосферного заповідника 292 688,00 грн.
Як встановлено судами, за результатами розгляду обвинувального акта у кримінальному провадженні №62023140160000475 від 12.10.2023 за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 367 КК України, вироком Тячівського районного суду Закарпатської області від 14.06.2024 у справі №307/6066/23 визнано останнього винним та призначено покарання.
Обвинувальним вироком встановлено, що ОСОБА_1 на підставі наказу директора Карпатського біосферного заповідника № 4 9К від 17.03.2011 призначений на посаду інспектора І категорії з охорони природно-заповідного фонду Угольського природоохоронного науково-дослідного відділення Карпатського біосферного заповідника. 17.03.2011 між Карпатським біосферним заповідником та ОСОБА_1 , інспектором І категорії з охорони природно-заповідного фонду Угольського природоохоронного науково-дослідного відділення Карпатського біосферного заповідника, який виконує роботу з охорони ввіреного обходу, безпосередньо пов'язану зі збереженням матеріальних цінностей, був укладений договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, згідно якого останній взяв на себе повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження ввірених йому Заповідником матеріальних цінностей, лісопродукції, пиломатеріалів, готових виробів, та у зв'язку з викладеним зобов'язався дбайливо ставитись до переданих йому для зберігання матеріальних цінностей Заповідником, вести точний облік руху всіх цінностей власності, своєчасно повідомляти керівництво підприємства про всі обставини, що загрожують забезпеченню збереження ввірених йому матеріальних цінностей.
За висновком Тячівського районного суду Закарпатської області, наведеним у вироку від 14.06.2024 у справі №307/6066/23, внаслідок неналежного виконання інспектора І категорії з охорони природно-заповідного фонду Угольського природоохоронного науково-дослідного відділення Карпатського біосферного заповідника ОСОБА_1 своїх службових обов'язків, в осінньо-зимовий період 2021 року невстановленими на даний час досудовим розслідуванням особами, на території кварталу 17 виділів 21,24 Угольського природоохоронного науково-дослідного відділення Карпатського біосферного заповідника, в межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду, проведено незаконну рубку 42 дерев, що спричинило шкоду охоронюваним законом державним інтересам у сфері охорони, відтворення, сталого і раціонального використання лісових ресурсів та громадським інтересам, які полягають у порушенні гарантованих Конституцією України прав громадян на безпечне для життя і здоров'я довкілля та користування природними ресурсами, в розмірі 314 342,00 гривень.
Покликаючись на обставини, встановлені вищеописаним вироком суду, а також на те, що обов'язок із забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійного лісокористувача (відповідача у справі), який відповідає за невиконання або неналежне виконання останнього (в тому числі, в разі незабезпечення його працівником охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев), прокурор вказує на наявність правових підстав для стягнення із Карпатського біосферного заповідника суми 314 342,00 грн шкоди, заподіяної внаслідок вчинення кримінального правопорушення, у примусовому порядку.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст.11 Цивільного кодексу України (далі- ЦК України) однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Відповідно до ст.16 ЦК України до способів захисту прав і законних інтересів віднесено відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Частинами 1, 2 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
За приписами ч. 1 ст. 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Кожен зобов'язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки (ст. 66 Конституції України).
Частиною 1 статті 5 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" (далі - Закон) визначено, що державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і не використовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.
Відносини у галузі охорони навколишнього природного середовища в Україні регулюються цим Законом, а також земельним, водним, лісовим законодавством, законодавством про надра, про охорону атмосферного повітря, про охорону і використання рослинного і тваринного світу та іншим спеціальним законодавством (ст. 2 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»).
Відносини, які стосуються володіння, користування та розпоряджання лісами і спрямовуються на забезпечення охорони, відтворення та стале використання лісових ресурсів з урахуванням екологічних, економічних, соціальних та інших інтересів суспільства (лісові відносини) регулюються, зокрема, Лісовим кодексом України.
Як визначено в абзацах 2, 3 статті 1 Лісового кодексу України (далі ЛК України) ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.
Частиною 1 статті 16 Лісового кодексу України визначено, що право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами.
При цьому, в розумінні ч. 1 та 2 ст. 17 Лісового кодексу України, у постійне користування ліси на землях державної та комунальної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним і комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним та комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.
Права та обов'язки постійних лісокористувачів регламентовані статтею 19 Лісового кодексу України, відповідно до ч. 2 якої постійні лісокористувачі зобов'язані: - забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку; - дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів; - вести лісове господарство на основі матеріалів лісовпорядкування, здійснювати використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення; - вести первинний облік лісів; - дотримуватися встановленого законодавством режиму використання земель; - забезпечувати охорону типових та унікальних природних комплексів і об'єктів, рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, рослинних угруповань, сприяти формуванню екологічної мережі відповідно до природоохоронного законодавства; - забезпечувати безперешкодний доступ до об'єктів електромереж, інших інженерних споруд, які проходять через лісову ділянку, для їх обслуговування.
За змістом ст. 63 Лісового кодексу України визначено, що ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 64 Лісового кодексу України, підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов'язані здійснювати охорону лісів від пожеж, захист від шкідників і хвороб, незаконних рубок та інших пошкоджень.
Частиною 5 статті 86 Лісового кодексу України передбачено, що забезпечення охорони і захисту лісів покладається на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства та органи місцевого самоврядування, власників лісів і постійних лісокористувачів відповідно до цього Кодексу.
Отже організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається, в тому числі, на постійних лісокористувачів, яким і є відповідач у цій справі.
Аналогічні правові висновки висловлені Верховним Судом у постановах від 26.05.2022 у справі №922/2317/21, від 28.09.2023 у справі №927/32/23, від 27.03.2024 у справі №908/65/23, від 12.09.2024 у справі №907/181/22, від 30.01.2025, у справі №907/48/24, від 12.03.2025 ,у справі №909/131/24.
За змістом статті 105 ЛК України порушення лісового законодавства тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність відповідно до закону. Відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у, зокрема, порушенні строків лісовідновлення та інших вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів.
Статтею 107 ЛК України встановлено, що підприємства, установи, організації і громадяни зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.
Отже, організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів.
Відповідно до приписів статей 68, 69 Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища" порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. Підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України. Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду визначені статтею 1166 ЦК України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам юридичної особи, а також шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Тобто вирішуючи спір про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, господарський суд виходить з презумпції вини правопорушника.
Однак для відшкодування шкоди за правилами статті 1166 ЦК України необхідно довести такі елементи:
1. Неправомірність поведінки особи. Неправомірною можна вважати будь-яку дію/бездіяльність, внаслідок якої завдано шкоду, якщо завдавач шкоди не був уповноважений на такі дії.
2. Наявність шкоди. Під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров'я тощо).
3. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.
4. Вина особи, що завдала шкоду. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.
З наведеного вище вбачається, що господарським судом надана оцінка наявним у справі доказам у їх сукупності та встановлено наявність складу правопорушення: (1) незаконної порубки дерев на відомчій відповідачу території, що свідчить про протиправність поведінки постійного лісокористувача; (2) шкоди, розмір якої підтверджено належними доказами; (3) причинно-наслідкового зв'язку шкоди з протиправною поведінкою відповідача, адже заподіяння збитків зумовлено невиконання ним обов'язку щодо здійснення заходів з охорони лісів від незаконних рубок.
Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій зробили правомірний висновок про доведеність належними та допустимими доказами наявності складу цивільного правопорушення у діях лісокористувача щодо незабезпечення ним охорони і збереження лісового фонду на підвідомчій йому території, допущення самовільної вирубки лісу та наявності підстав для покладення на відповідача цивільно-правової відповідальності.
У деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.
У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях (діях його працівників) відсутня вина у заподіянні шкоди. Тобто вирішуючи спір про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, господарський суд виходить з презумпції вини правопорушника (висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 17.03.2020 у справі №912/823/18, від 03.11.2021 у справі №922/1705/20, від 18.12.2020 у справі №922/3414/19, від 02.06.2022 у справі №920/821/18, від 28.09.2023 у справі №927/32/23, від 12.09.2024 у справі №907/181/22, від 14.10.2024 у справі №912/4/24 та від 12.03.2025 у справі №909/131/24).
Верховний Суд неодноразово зазначав, що порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому, не важливо, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній лісокористувачу ділянці лісу.
Таким чином, обов'язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов'язків, в тому числі, у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев.
Отже цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 09.08.2018 у справі №909/976/17, постанови Верховного Суду від 27.03.2018 у справі №909/1111/16, від 20.08.2018 у справі №920/1293/16, від 23.08.2018 у справі №917/1261/17, від 19.09.2018 у справі №925/382/17, від 09.12.2019 у справі №906/133/18, від 20.02.2020 у справі №920/1106/17, від 18.05.2023 у справі №914/669/22, від 28.09.2023 у справі №927/32/23, від 12.09.2024 у справі №907/181/22, від 30.01.2025 у справі №907/48/24 та від 12.03.2025 у справі №909/131/24).
Для покладення на постійного лісокористувача обов'язку з відшкодування шкоди, завданої навколишньому природному середовищу через незабезпечення охорони і збереження лісового фонду на підвідомчій йому території, першочерговим є з'ясування обставини щодо встановлення факту порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, в тому числі, здійснення незаконної порубки дерев (такий висновок міститься в постановах Верховного Суду від 12.09.2024 у справі №907/181/22, від 30.01.2025 у справі №907/48/24 та від 12.03.2025 у справі №909/131/24).
Матеріалами справи підтверджується, а відповідачем не заперечується, що Карпатський біосферний заповідник є постійним лісокористувачем обстежуваних лісових ділянок Угольського природоохоронного науково-дослідного відділення (як структурного підрозділу відповідача лісові ділянки якого і оглядалися в рамках кримінального провадження), а тому обов'язок по охороні лісів від незаконних рубок та обов'язок дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів покладено саме на відповідача.
Як уже судом зазначалося, вироком Тячівського районного суду Закарпатської області від 14.06.2024 у справі № 307/6066/23 інспектора І категорії з охорони природно-заповідного фонду Угольського природоохоронного науково-дослідного відділення Карпатського біосферного заповідника ОСОБА_1 визнано винним у службовій недбалості, тобто неналежному виконанні службовою особою своїх службових обов'язків через несумлінне ставлення до них, що спричинило тяжкі наслідки охоронюваним законом державним інтересам. Відповідно до даних Єдиного реєстру судових рішень вказаний вирок набрав законної сили 16.07.2024.
Згідно з частиною 6 статті 75 ГПК України обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні, який набрав законної сили, є обов'язковим для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Так, відповідно до статті 1172 ЦК України та статті 19 ЛК України, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а також постійні лісокористувачі, вина яких полягає у допущенні та не перешкоджанні їх працівниками незаконному вирубуванню лісових насаджень (пошкодженню дерев) внаслідок неналежного виконання ними своїх службових обов'язків, в тому числі, з урахуванням обставин цієї справи встановленої вироком суду службової недбалості посадової особи постійного лісокористувача. Протиправна бездіяльність таких осіб полягає у незабезпеченні працівниками постійних лісокористувачів охорони і захисту лісів, внаслідок чого відбувається вирубування дерев (пошкодження дерев) невстановленими особам, що й зафіксовано в протоколі огляду місця події від 30.09.2022, та підтверджено вироком Тячівського районного суду Закарпатської області від 14.06.2024 у справі № 307/6066/23.
Зокрема судами встановлено, що протоколом огляду місця події від 30.09.2022 встановлено місце вчинення кримінального правопорушення, а саме - територія Угольського природоохоронного науково-дослідного відділення Карпатського біосферного заповідника, в ході огляду якої, на підставі технологічної карти ПНОВ та електронної карти, встановлено межі кварталів та виділів, на яких виявлено пні самовільно зрубаних дерев на території кварталу 17 виділів 21, 24 Угольського природоохоронного науково-дослідного відділення Карпатського біосферного заповідника.
Вказаним протоколом огляду зафіксовано виявлені пні від зрізаних дерев без наявних ознак відведення їх в рубку (виявлено пні 42 самовільно зрубаних дерев породи «бук», а саме: у кварталі 17 виділі 24 - 39 пні; у кварталі 17 виділі 21 - 3 пні. При цьому до протоколу огляду від 30.09.2022 додано відомості попневого переліку, в яких зафіксовано кількість виявлених пнів, їх діаметри та породу. Протокол огляду та відомості попневого переліку підписані без зауважень всіма особами, які брали участь у проведенні слідчих дій, огляді та обмірах зрубаних дерев.
Водночас докази, що вказані дерева були відведені у встановленому законом порядку в рубку, в матеріалах справи відсутні.
Отже, вирішуючи спір про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, господарський суд виходить з презумпції вини правопорушника, а тому саме відповідач повинен довести, що шкоду завдано не з його вини, або ж у діях його працівників відсутня вина у заподіянні шкоди. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 12.09.2019 у справі № 908/1092/18, від 12.11.2019 у справі № 914/2436/18.
Отже, матеріалами справи встановлено та підтверджено належними та допустимими доказами, що ОСОБА_1 , як службовою особою Карпатського біосферного заповідника (інспектор І категорії з охорони природно-заповідного фонду Угольського природоохоронного науково-дослідного відділення Карпатського біосферного заповідника), уповноваженого на виконання адміністративно-господарських та організаційно-розпорядчих функцій, вчинено кримінальне правопорушення, внаслідок якого на території Угольського природоохоронного науково-дослідного відділення Карпатського біосферного заповідника відбулась незаконна рубка дерев, що в свою чергу нанесло шкоду довкіллю, у зв'язку з чим, суд вважає доведеним порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища та необхідність відшкодувати матеріальні збитки, завдані внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
За результатами проведення 24.11.2022 спеціалістами Державної екологічної інспекції у Закарпатській області розрахунків розміру шкоди, заподіяної незаконними рубками дерев у 17 кварталі виділу 21 та 24 Угольського природоохоронного науково-дослідного відділення Карпатського біосферного заповідника, встановлено, що сукупна сума завданої шкоди складає 314 342,00 грн.
Як вбачається зі змісту означених розрахунків, такі проведені відповідно до чинної на дату їх складання постанови Кабінету Міністрів України №541 від 24.07.2013 «Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної порушенням законодавства про природно-заповідний фонд», якою затверджено такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної порушенням законодавства про природно-заповідний фонд у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду внаслідок, зокрема, незаконної рубки або пошкодження дерев та рослин, що мають здерев'яніле стебло, до ступеня припинення росту (додаток № 1) за кожне зрубане дерево в залежності від діаметру дерева у корі біля шийки кореня.
Як вбачається із висновку експерта №4381-Е від 26.01.2023 розмір відшкодування збитків, заподіяний самовільною рубкою дерев на території Угольського природоохоронного науково-дослідного відділення Карпатського біосферного заповідника, визначений Державною екологічною інспекцію в Закарпатській області, підтверджується документально та розрахунково і становить: в кварталі 17 виділі 21 - 21 654, 00 грн, в кварталі 17 виділі 24 - 292 688,00 грн.
Відповідно до висновків Верховного Суду, наведених у постанові від 05.03.2024 у справі №910/3374/23, згідно з якими та обставина, що експертиза проведена не за ухвалою суду у справі, не є підставою вважати її недопустимим доказом, оскільки особа, яка проводила цю експертизу є атестованим судовим експертом, обізнана про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок за статтями 384, 385 Кримінального кодексу України, сам висновок є в достатній мірі інформативним щодо предмета доказування, а отже є допустимим письмовим доказом у справі, який слід оцінити у сукупності із іншими доказами у справі (постанови Верховного Суду від 11.05.2022 у справі №450/3032/19, від 07.02.2024 у справі №201/11458/20).
Чинне процесуальне законодавство не встановлює заборону щодо використання під час розгляду цивільної справи доказів, отриманих у межах інших проваджень. Тобто докази, зібрані у межах кримінального провадження, можуть бути використані як докази у цивільній справі, якщо відповідні дані стосуються предмета доказування. Достовірність і достатність таких доказів суд оцінює з урахуванням обставин конкретної справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2022 у справі №477/2330/18.
Господарські суди при вирішенні господарських спорів мають досліджувати на загальних умовах висновки судових експертиз, які було проведено в межах провадження з іншої справи (постанови Верховного Суду від 05.12.2023 у справі №910/6720/22, від 23.05.2023 у справі №914/1883/22, від 04.07.2019 у справі №922/101/16, від 13.02.2019 у справі №913/112/18).
Висновок експертизи, призначеної в межах кримінального провадження, оцінюється господарськими судами у сукупності з іншими доказами на загальних підставах відповідно до вимог статті 86 ГПК України, при цьому, сторони не позбавлені можливості надати суду докази на його спростування, клопотати перед судом про виклик у судове засідання експерта, який проводив експертизу тощо (постанови Верховного Суду від 11.03.2021 у справі №923/188/20 та від 05.03.2024 у справі №910/3374/23).
Узагальнюючи висновки щодо прийняття копії висновку експерта, складеного в рамках кримінального провадження, Верховний Суд у постанові від 05.03.2024 у справі №910/3374/23 вказав наступне:
- висновок експерта, складений в рамках кримінального провадження на виконання рішення органу досудового розслідування, є допустимим письмовим доказом у справі, за умови, що експерт є атестованим і попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок;
- копія висновку експерта має бути належним чином засвідчена;
- для прийняття копії висновку експерта не потрібно окремого дозволу слідчого чи вироку суду у кримінальному провадженні;
- цей доказ не має для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює копію висновку експерта у сукупності з іншими доказами у справі;
- сторони мають право надати суду докази на спростування висновку експерта, клопотати про виклик експерта до суду; про призначення додаткової або повторної експертизи тощо.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд дослідивши матеріали справи дійшов висновку, що висновки експертів узгоджуються із іншими доказами у справі, зокрема з протоколом огляду від 30.09.2022, яким зафіксовано виявлені пні від зрізаних дерев без наявних ознак відведення їх в рубку, з доданими до нього відомостями попневого переліку у кварталі 17 виділі 21, 24 Угольського ПНДВ Карпатського біосферного заповідника та прогнозованими розрахунками розміру шкоди, заподіяної незаконним вирубуванням дерев в межах території природно-заповідного фонду кв. 17 вид. 21, 24 Угольського ПНДВ Карпатського біосферного заповідника складеними Державною екологічною інспекцією у Закарпатській області від 24.11.2024.
Отже, висновки експерта не суперечить доказам наявним у матеріалах справи та підлягають оцінці апеляційним судом в сукупності.
Окрім того, апеляційний суд зауважує, що відповідачем не надано жодних доказів, які би об'єктивно могли спростувати або обґрунтовано поставити під сумнів здійснених обмірів та розрахунків спеціалістами Державної екологічної інспекції у Закарпатській області, належність і допустимість висновку експертизи в межах кримінального провадження або взагалі спростовували би факт наявності незаконної рубки дерев на території постійного лісокористування відповідача чи заперечували б кількість виявлених незаконно зрубаних дерев, їх діаметри тощо.
Навпаки, як протоколом огляду від 30.09.2022, так і відомості попневого переліку, які є додатками до останніх, підписані всіма учасниками огляду (в тому, числі представниками відповідача) без будь-яких зауважень та заперечень (у тому числі, в частині здійсненого обрахунку незаконно зрубаних дерев, обмірів їх діаметрів біля шийки кореня тощо).
Водночас відповідачем суду не надано й доказів, які би свідчили про належне вчинення ним дій, спрямованих на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчій йому території земель лісового фонду на виконання вимог лісового та природоохоронного законодавства, а також про відсутність його вини в означеній протиправній бездіяльності. При цьому, вироком Тячівського районного суду Закарпатської області від 14.06.2024 у справі №307/6066/23 підтверджується факт бездіяльності посадової особи відповідача, що мала наслідком завдання шкоди та, відповідно, наявність причинного зв'язку, а відсутності вини відповідача останнім суду не доведено.
Посилання апелянта на положення трудового законодавства, зокрема статей 130, 233 КЗпП України, як на правову підставу для вирішення цього спору, є помилковим. Спірні правовідносини виникли не з трудового договору між установою та її працівником, а з факту заподіяння шкоди державі внаслідок порушення природоохоронного законодавства під час здійснення заповідником функцій постійного лісокористувача, а саме відповідачем.
Відповідно до статті 86 Лісового кодексу України, саме постійні лісокористувачі зобов'язані забезпечувати охорону і захист лісів від незаконних рубок, пожеж та інших пошкоджень. Невиконання цих обов'язків утворює підставу для покладення на них цивільно-правової відповідальності за завдану шкоду.
Колегія суддів зазначає, що наявність у діях окремих працівників заповідника ознак службової недбалості, встановлених вироком суду у кримінальному провадженні, не звільняє юридичну особу - постійного лісокористувача - від обов'язку відшкодувати збитки, завдані внаслідок незаконної рубки дерев.
При цьому саме заповідник, у разі відшкодування шкоди державі, має право регресної вимоги до винної службової особи в порядку, передбаченому статтею 130 КЗпП України. Отже, прокурор правомірно обрав саме заповідник відповідачем у справі, а питання притягнення конкретної службової особи до відповідальності не впливає на належність обраного способу захисту.
Доводи апелянта про пропуск строку позовної давності не знаходять підтвердження у матеріалах справи. Відповідно до статті 261 Цивільного кодексу України, перебіг строку позовної давності починається з дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права. Факт заподіяння шкоди та її розмір було під час опрацювання матеріалів кримінального провадження внесеного до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за №62023140160000475 від 12.10.2023 за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 367 КК України, що стало підставою для звернення прокурора з позовом у межах встановленого трирічного строку, передбаченого статтею 257 ЦК України.
Також колегія суддів відхиляє довід апелянта про необхідність подання прокурором цивільного позову у межах кримінального провадження. Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» та статті 53 Господарського процесуального кодексу України, прокурор має право звертатися до суду в інтересах держави в будь-якому виді судочинства, якщо порушені державні інтереси не були захищені іншим чином. Відсутність цивільного позову у кримінальному провадженні не позбавляє прокурора права подати позов до господарського суду після завершення розслідування та встановлення факту шкоди.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд зазначає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження щодо порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а заперечення позивача викладені у відзиві на апеляційну скаргу підтвердженні дослідженими матеріалами справи та доводами викладеними в судовому засіданні.
З урахуванням викладеного, апеляційний господарський суд, дійшов висновку, що рішення Господарського суду Закарпатської області від 20.06.2025 у справі №907/237/25 постановлено з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є законним і обґрунтованим.
З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги не містить підстав для скасування або зміни рішення суду першої інстанції.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Рішення Господарського суду Закарпатської області від 20.06.2025 у справі №907/237/25 прийнято з дотриманням вимог норм матеріального і процесуального права, а тому підлягає залишенню без змін.
Апелянтом не спростовано висновки суду першої інстанції, які тягнуть за собою наслідки у вигляді скасування прийнятого судового рішення, оскільки не доведено неправильного застосування норм матеріального і процесуального права, а тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Дана норма кореспондується зі ст. 46 ГПК України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.
Згідно зі ст. ст. 73,74,77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Частиною 1 ст. 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безсторонньому дослідженні наявних у справі доказів.
Однак, скаржником всупереч вищенаведеним нормам права, не подано доказів, які б підтвердили доводи, викладені в апеляційній скарзі, та спростували правомірність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції, посилання на норми матеріального права базуються на неправильному ним розумінні цих норм права.
Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Якщо одна із сторін визнала пред'явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 191 цього Кодексу.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції виходить з того, що Європейським судом з прав людини у рішенні Суду у справі «Трофимчук проти України» № 4241/03 від 28.10.2010 зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Судові витрати.
У зв'язку з залишенням апеляційної скарги без задоволення, апеляційний господарський суд на підставі ст. 129 ГПК України дійшов до висновку про покладення на апелянта витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 86, 129, 236, 254, 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -
апеляційну скаргу Карпатського біосферного заповідника від 08.07.2025 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Закарпатської області від 20.06.2025 у справі №907/237/25- залишити без змін.
Судовий збір за розгляд справи в апеляційному порядку покласти на апелянта.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Порядок та строки оскарження постанов апеляційного господарського суду до касаційної інстанції визначені ст.ст. 287-289 ГПК України.
Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.
Повний текст постанови виготовлено та підписано 24.04.2026.
Головуючий суддя Бойко С. М.
Судді Бонк Т. Б.
Якімець Г.Г.