Номер провадження: 22-ц/813/362/26
Справа № 522/14374/23
Головуючий у першій інстанції Свячена Ю.Б.
Доповідач Лозко Ю. П.
15.04.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Лозко Ю.П. (суддя-доповідач), Кострицького В.В., Назарової М.В.,
вирішуючи питання про відкриття апеляційного провадження у цивільній справі
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 21 березня 2024 року
у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором
встановив:
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 12 березня 2024 року позов АТ «Креді Агріколь Банк» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь АТ «Креді Агріколь Банк» заборгованість за кредитним договором №2/3111125 від 13 грудня 2019 року у розмірі 299 552, 88 грн. Вирішено питання щодо судових витрат.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, 13 квітня 2026 року засобами електронного зв'язку через підсистему «Електронний суд», ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Жуган Л.В., звернулася з апеляційною скаргою та клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження, яке обґрунтовує тим, що вона не була повідомлена про час і місце розгляду справи, участь в судових засіданнях не приймала, про ухвалення судом оскаржуваного рішення їй не було відомо, його копію не отримувала, з матеріалами справи її представниця ознайомилася лише 03 квітня 2026 року. Поштову кореспонденцію, надіслану судом, вона не отримувала у зв'язку з тим, що на початку запровадження правового режиму воєнного стану виїхала за кордон, де у липні 2022 року у неї народилася дитина.
Перевіривши матеріали справи, доводи скаржниці, якими обґрунтовуються вимоги про поновлення строку на апеляційне оскарження, колегія суддів вважає, що у відкритті апеляційного провадження слід відмовити, з огляду на таке.
Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута. Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства.
Європейський суд з прав людини зауважував, що:
"одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами" (USTIMENKO v. UKRAINE, N 32053/13, § 46, ЄСПЛ, від 29 жовтня 2015 року)";
"вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (PONOMARYOV v. UKRAINE, N 3236/03, § 41, ЄСПЛ, від 03 квітня 2008 року)";
"складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, N 19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року)".
Відповідно до ст. 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили (частина друга статті 358 ЦПК України) (див. постанову Верхового Суду від 04 червня 2025 року у справі N 477/735/16-ц).
Аналіз вказаної правової норми дає підстави для висновку, що сплив річного строку з дня складання повного тексту судового рішення є підставою для відмови у відкритті провадження незалежно від причин пропуску строку на апеляційне оскарження, тобто законодавець імперативно встановив процесуальні обмеження для оскарження судового рішення зі спливом річного строку.
Виключенням з цього правила є подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученої до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, та пропуск строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
Такі висновки сформульовані у постановах Верховного Суду від 28 лютого 2024 року у справі N 733/112/20 (провадження N 61-16703св23) та від 06 березня 2024 року у справі N 953/5340/21 (провадження N 61-16122св23).
У межах річного строку з дня складення повного судового рішення може бути поновлено строк на апеляційне оскарження з інших поважних причин будь-яким заявникам, а особам, не повідомленим про розгляд справи, - і поза межами річного строку.
Тобто річний преклюзивний строк для поновлення строку на апеляційне оскарження не поширюється на учасників справи, не повідомлених про розгляд справи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у справі N 490/9587/18 (провадження N 14-29цс24) зазначено, що особа, не повідомлена про розгляд справи (пункт 1 частини другої статті 358 ЦПК України), - це особа, яку не сповістили про наявність судового провадження у справі і яка, відповідно, не знала / не могла знати про розгляд справи.
Також у постановах Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі N 201/13990/15 (провадження N 61-22496св19), від 29 січня 2021 року у справі N 308/2739/16 (провадження N 61-9648св19), від 21 червня 2023 року у справі N 202/32361/13 (провадження N 61-3546св23) зазначено, що під неповідомленням особи про розгляд справи розуміються випадки, коли учасник справи взагалі ніяким чином не повідомлявся судом і не знав про наявність справи у провадженні суду. Однак до таких випадків не може бути віднесено неповідомлення особи про окреме судове засідання у справі, навіть якщо в цьому засіданні було ухвалено рішення (за умови, що матеріалами справи безспірно підтверджується факт обізнаності особи про розгляд судом справи та її участь у ній).
При цьому суд, реалізуючи свої дискреційні повноваження, має оцінити обставини справи, пов'язані з надсиланням та отриманням рішення суду, можливістю учасника справи подати апеляційну скаргу, строк протягом якого заявник звернувся до апеляційного суду після отримання рішення суду тощо. Водночас суд з одного боку має виходити з конституційної засади забезпечення права на апеляційного оскарження, а з іншого, зважаючи на розумність строків, запобігти порушенню принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.
У частині першій статті 126 ЦПК України визначено, що право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Вирішуючи питання про наявність чи відсутність підстав для відкриття апеляційного провадження чи повернення апеляційної скарги, суди апеляційної інстанції мають враховувати обов'язок суду сприяти учасникам справи у реалізації їх процесуальних прав з дотриманням принципу розумності та пропорційності, з метою уникнення надмірного формалізму, із додержанням балансу між метою забезпечення належної процесуальної поведінки сторони та забезпеченням її права на апеляційне оскарження судового рішення. Відповідний висновок має бути висловлено із додержанням балансу між метою забезпечення належної процесуальної поведінки сторони та забезпеченням її права на апеляційне оскарження судового рішення (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі №454/1883/22).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) сформував практику, відповідно до якої національні суди мають надавати пріоритетність дотриманню встановлених процесуальним законом строків звернення до суду, також строків апеляційного та касаційного оскарження судових рішень, а поновлення пропущеного строку допускається лише у виняткових випадках, коли мають місце не формальні та суб'єктивні, а об'єктивні та непереборні причини їх пропуску.
Такий підхід є складовою частиною принципу правової визначеності у площині запобігання перегляду остаточних судових рішень за відсутності вагомих для цього підстав.
Зокрема, ЄСПЛ у справах "Світлана Науменко проти України", "Трегубенко проти України", "Праведна проти росії", "Желтяков проти України" зазначає, що у випадках перегляду судових рішень як у порядку нагляду, так і у зв'язку з нововиявленими обставинами національним судам необхідно забезпечувати дотримання учасниками справи встановлених строків та не допускати того, щоб за допомогою таких процесуальних механізмів, як продовження строку на оскарження, було порушено принцип правової визначеності.
Норма про відмову у відкритті апеляційного провадження в разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення (частина друга статті 358 ЦПК України), не порушує саму сутність права доступу до правосуддя, а запровадження наведеного процесуального строку відповідає завданням цивільного судочинства та основним засадами (принципами) цивільного судочинства, зокрема таким, як "змагальність сторін" (кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій) та "неприпустимість зловживання процесуальними правами" (учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у справі N 490/9587/18).
З огляду на імперативний характер частини другої статті 358 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання апеляційної скарги) та присічність річного строку, визначеного вказаною процесуальною нормою, який поновленню не підлягає, суд позбавлений за таких обставин можливості оцінювати поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження, а тому у суду апеляційної інстанції були відсутні правові підстави для з'ясування поважності причин пропуску, поновлення строку на апеляційне оскарження та відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою вказаної особи, поданою після спливу річного строку з дня постановлення оскаржуваного рішення (див. постанову Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі №301/2320/15-ц).
З матеріалів справи убачається, що оскаржуване рішенням Приморським районним судом м. Одеси ухвалене 21 березня 2024 року, повний текст цього рішення суду складено 26 березня 2024 року.
Отже, беручи до уваги дату складення повного тексту судового рішення, останнім днем для подачі апеляційної скарги є 25 квітня 2024 року.
Проте, з апеляційною скаргою на вказане рішення суду скаржниця звернулася лише 13 квітня 2026 року , тобто з пропуском строку на апеляційне оскарження, що становить майже 2 роки.
Як убачається з матеріалів справи, за встановленою судом адресою зареєстрованого місця проживання, а саме: АДРЕСА_1 (а.с. 69), суд першої інстанції надсилав скаржниці судову кореспонденцію, зокрема повістку про виклик в судове засідання, призначена на 28 грудня 2023 року о 11:15 год, яку ОСОБА_1 отримала, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 72).
Наведені вище відомості, що містяться у матеріалах справи, свідчать про те, скаржниця достеменно знала про наявність цієї справи у провадженні суду, щонайменше з дня вручення їй повістки про виклик в судове засідання, що спростовує її твердження про не отримання судової кореспонденції та необізнаність про перебування цієї справи у провадженні суду.
З огляду на вказане, скаржниця ОСОБА_1 не є особою, не повідомленою про розгляд справи у розумінні пункту 1 частини другої статті 358 ЦПК України.
Крім цього, як на підставу задоволення клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, скаржниця посилається на факт запровадження воєнного стану та перебування за кордом.
Введення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків звернення до суду. Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов'язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.
Аналогічні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 листопада 2022 року у справі N 990/115/22 (провадження N 11-107заі22).
В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 жовтня 2024 року у справі N 947/28840/21 зазначено, що "непереборною силою є надзвичайна або невідворотна за таких умов подія. Непереборна сила характеризується двома ознаками. По-перше, це зовнішня до діяльності особи обставина, яку вона хоча і могла передбачити, але не могла попередити. До таких обставин, як правило, відносяться стихійні лиха (землетрус, повінь, пожежі тощо) та соціальні явища (війни, страйки, акти владних органів тощо). По-друге, ознакою непереборної сили є її надзвичайність, що означає, що це не є звичайною обставиною, яка хоча і може спричинити певні труднощі для особи, але не виходить за певні розумні рамки, тобто це має бути екстраординарна подія, яка не є звичайною. Питання поновлення строку на оскарження судових рішень у випадку його пропуску з причин, пов'язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не може бути достатньою підставою для поновлення строку на апеляційне оскарження, адже такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану і унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом встановленого законом строку".
З огляду на викладене, скаржниця не довела існування обставин непереборної сили, які у зв'язку із запровадження на території України воєнного стану перешкоджали їй здійснити всі необхідні процесуальні дії для своєчасного звернення до суду з апеляційною скаргою.
Інших обґрунтувань тривалого пропуску строку на апеляційне оскарження, який охоплює проміжок часу, починаючи з дня складення повного тексту судового рішення (26 березня 2024 року) і до 13 квітня 2026 року, що становить 2 роки 19 днів, апеляційна скарга не містить.
Статтею 44 ЦПК України закріплено обов'язок особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.
Заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь у справі на всіх етапах розгляду, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення Європейського суду прав людини від 07 липня 1989 року у справі "Юніон Аліментаріа проти Іспанії").
Європейський суд з прав людини вказав, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки (рішення у справі "Каракуця проти України", заява N 18986/06, від 16 лютого 2017 року).
Отже, скаржниця мала сумлінно користуватися наданими їй правами, зокрема цікавитися станом розгляду справи.
Доказів, які свідчили б про вчинення скаржницею усіх можливих та залежних від неї дій, спрямованих на своєчасне подання апеляційної скарги, не надано.
Положеннями ч. 4 ст. 357 ЦПК України визначено, що у тому разі якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статтею 358 цього Кодексу.
У відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 358 ЦПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.
Ураховуючи наведене, а також імперативний характер частини другої статті 358 ЦПК України та те, що річний строк, визначений вказаною процесуальною нормою, є присічним і поновленню не підлягає, колегія суддів доходить висновку щодо наявності правових підстав для відмови у задоволенні клопотання скаржника про поновлення строку на апеляційне оскарження та відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 21 березня 2024 року.
Керуючись ст. 127,357,358 ЦПК України
ухвалив:
Відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Приморського районного суду
м. Одеси від 21 березня 2024 року.
Відмовити ОСОБА_1 у відкритті апеляційного провадження за її апеляційною скаргою поданою на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 21 березня 2024 року у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Копію ухвали надіслати учасникам справи в порядку, визначеному статтею 272 ЦПК України, скаржниці надіслати копію ухвали разом з апеляційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Ухвала набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий Ю.П. Лозко
Судді: В.В. Кострицький
М.В. Назарова