Справа № 462/10086/25
(заочне)
23 квітня 2026 року м.Львів
Залізничний районний суд м. Львова в складі:
головуючого - судді Боровкова Д.О.
при секретарі Свищо В.С.,
за участю позивачки ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Львові у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення часток співвласників у праві спільної сумісної власності,
встановив:
Позивачка звернувся до суду з позовом, в якому просить визначити, що частка її та відповідачки у спільній власності на квартиру АДРЕСА_1 становить по 1/2 частині у кожного.
Свої вимоги, мотивує тим, що відповідно до свідоцтва про право власності на квартиру їй та відповідачці на праві спільної сумісної власності належить вказана квартира. Вона не може скористатись своїм право вільно розпоряджатися своїм майно (подарувати, продати, тощо) до поки не встановлено розмір ідеальної частки у спільній сумісній власності. У зв'язку із наведеним, просить позов задовольнити.
У судовому засіданні позивачка позов підтримала, дала пояснення аналогічні вищенаведеному, просить позов задовольнити.
Суд ухвалив розглядати справу у заочному порядку без участі відповідачки, яка, будучи належним чином повідомлена про час і місце судового засідання, до суду не з'явилася, відзив суду не надала.
12 лютого 2026 року ухвалою суду відкрито спрощене провадження у справі та призначено судове засідання.
Суд, заслухавши пояснення позивачки, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на квартиру від 30 травня 1996 року, виданого органом приватизації НВО «Електрон», записаного у реєстрову книгу № 13777 /а.с.8/. З вказаного свідоцтва вбачається, що спірна квартира приватизована згідно із Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».
З технічного паспорту вбачається, що квартира АДРЕСА_1 складається з двох кімнат житловою площею 26,50 кв.м., а саме: 1-а кімната - 18,20 кв.м, 2-а кімната - 18,30 кв.м, 3-я кімната - 9.20 кв.м, кухні площею 6,3 кв.м, ванної - 2,30 кв.м, вбиральні - 1,30 кв.м., коридору - 4,70 кв.м. Загальна площа квартири становить 41,90 кв.м /а.с.9,10/.
Згідно зі статтею 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленого цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
За приписами статті 383 ЦК України та статті 150 ЖК України передбачено право власника використовувати житло для власного проживання, проживання інших членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.
Відповідно до частин 1, 2 статті 355 ЦПК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників) належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.
Спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю (ч. 1 ст. 368 ЦК України).
Згідно з частиною 1 статті 369 ЦК України, співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до частини 1 статті 370 ЦК України, співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності, крім випадків, установлених законом.
У разі виділу частки з майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного зі співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду (ч. 2 ст. 370 ЦК України).
Згідно з частиною 3 статті 370 ЦК України виділ частки з майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому ст. 364 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 364 ЦК України передбачено право співвласника на виділ у натурі частки з майна, що є у спільній частковій власності.
За змістом цієї норми виділ частки зі спільного майна - це перехід частини цього майна у власність учасника спільної власності пропорційно його частки в праві спільної власності й припинення для цієї особи права на частку у спільному майні.
У разі виділу співвласником у натурі частки зі спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.
Для здійснення виділу майна в натурі зі спільної сумісної власності суд має встановити частки кожного зі співвласників. При цьому відповідно до припису частини 2 статті 370 ЦК України закон встановлює презумпцію рівності часток співвласників у праві спільної сумісної власності. Дана презумпція може бути спростована домовленістю між співвласниками, законом або рішенням суду.
У пункті 5 постанови Пленуму Верховного Суду України № 20 від 22 грудня 1995 року «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності"» судам було роз'яснено, що розглядаючи позови, пов'язані з спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є, зокрема, квартира (будинок), кімнати в квартирах та одноквартирних будинках, передана при приватизації з державного житлового фонду за письмовою згодою членів сім'ї наймача у їх спільну сумісну власність. Частка учасника спільної сумісної власності визначається при поділі майна, виділі частки з спільного майна, зверненні стягнення на майно учасника спільної власності за його боргами, відкритті після нього спадщини. При відсутності доказів про те, що участь когось з учасників спільної сумісної власності (крім сумісної власності подружжя) у надбанні майна була більшою або меншою - частки визначаються рівними.
З матеріалів справи вбачається, що право власності на квартиру сторони набули на підставі Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», та їх частки у квартирі є рівними. Разом з тим, частки співвласників не визначені, а реальний поділ спірної квартири є неможливий з огляду на її технічні характеристики.
Зі змісту статті 357 ЦК України вбачається, що під терміном «визначення часток» законодавець розуміє визначення /встановлення/ розміру частки співвласника у спільному сумісному майні.
Отже, якщо неподільні речі не можуть бути реально поділені між співвласниками відповідно до їхніх часток, суд визнає їх ідеальні частки в цьому майні без його реального поділу та залишає майно в їхній спільній частковій власності.
Беручи до уваги, що вирішити спір у позасудовому порядку є неможливим, оскільки відповідачка виїхала за кордон, а частки в цьому об'єкті права спільної сумісної власності сторін є рівними, суд приходить до висновку, що слід визнати, що частка сторін у праві власності на спірну квартиру становить по 1/2 частини.
Враховуючи наведене, суд, дослідивши докази по справі у їх сукупності, прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню.
Враховуючи положення статті 141 УПК України, з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню судові витрати у виді судового збору в розмірі 10761,00 грн /а.с.50/.
Керуючись статтям 81,89,141,263-265,280,281 ЦПК України, суд
ухвалив:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення часток співвласників у праві спільної сумісної власності - задовольнити.
Визнати, що частка ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у праві власності на квартиру АДРЕСА_1 становить по 1/2 частини у кожного.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 10761 гривень 00 коп. судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана учасниками справи протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається учасниками справи до Львівського апеляційного суду.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Позивачка: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКП: НОМЕР_1 ).
Відповідачка: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ; РНОКП: НОМЕР_2 ).
Суддя:
Оригінал рішення.