Справа № 546/1251/24 Номер провадження 22-ц/814/2007/26Головуючий у 1-й інстанції Зіненко Ю. В. Доповідач ап. інст. Чумак О. В.
23 квітня 2026 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої судді: Чумак О.В.,
суддів: Дряниці Ю.В., Панченка О.О.,
за участю секретаря Ванди А.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Кобрин Маріанни Михайлівни
на ухвалу Решетилівського районного суду Полтавської області від 19 січня 2026 року, постановлену суддею Зіненко Ю.В.
по справі за заявою ОСОБА_1 про розстрочення виконання рішення суду у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Санфорд Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
У січні 2026 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вищевказаною заявою, у якій просив розстрочити виконання рішення Решетилівського районного суду Полтавської області від 03 квітня 2025 року, яким стягнуто ОСОБА_2 з на користь ТОВ «Санфорд Капітал» заборгованість за кредитним договором в сумі 39918,01 грн. та судові витрати в сумі 7622,40 грн.
Заява мотивована тим, що ОСОБА_2 ніде не працює та у зв'язку з несприятливою фінансовою ситуацією і тяжкими життєвими обставинами, які ускладнюють виконання рішення суду, просив розстрочити його виконання на 12 місяців з 24 грудня 2025 року по 23 листопада 2026 року шляхом погашення заборгованості рівними платежами щомісячно по 3961,66 грн.
Ухвалою Решетилівського районного суду Полтавської області від 19 січня 2026 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про розстрочення виконання рішення суду у справі № 546/1251/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Санфорд Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовлено.
Ухвала суду обґрунтована тим, що заявником не надано належних та допустимих доказів, які істотно ускладнюють виконання ним рішення суду або роблять його неможливим.
Окрім того, рішення суду було ухвалене 03 квітня 2025 року, тому кінцевий строк розстрочення виконання рішення суду, відповідно до частини п'ятої статті 435 ЦПК України, за наявності для цього підстав, можливо було визначити лише до 03 квітня 2026 року.
Не погодившись з даною ухвалою місцевого суду її в апеляційному порядку оскаржила представник ОСОБА_2 адвокат Кобрин М.М., в якій вона просила її скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення даної заяви, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що звертаючись до суду першої інстанції з відповідною заявою, ОСОБА_2 вказав на обставини, що унеможливлюють виконання судового рішення, а саме на відсутність у нього роботи та скрутне матеріальне становище. На підтвердження вказаних обставин до апеляційної скарги долучено відомості з Пенсійного фонду України та з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела/суми нарахованого доходу.
Відзиву на апеляційну скаргу в порядку, передбаченому ст. 360 ЦПК України, до суду апеляційної інстанції не надходило.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Представник ОСОБА_2 адвокат Кобрин М.М. приймала участь у розгляді справи в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів.
Інші учасники справи, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи в судове засідання не з'явилися, що згідно положень ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді доповідача, пояснення представника ОСОБА_2 адвоката Кобрин М.М., перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржувана ухвала суду повною мірою відповідає зазначеним вимогам закону, з огляду на наступне.
Як встановлено місцевим судом та вбачається з матеріалів справи, рішенням Решетилівського районного суду Полтавської області від 03 квітня 2025 року, яке залишене без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 14 жовтня 2025 року, стягнуто з ОСОБА_2 з на користь ТОВ «Санфорд Капітал» заборгованість за кредитним договором в сумі 39918,01 грн. та судові витрати в сумі 7622,40 грн. (т. 1, а.с. 135-140, 203-209).
У грудні 2025 року ОСОБА_2 направив до суду засобами поштового зв?язку заяву про розстрочення виконання рішення суду на 12 місяців шляхом погашення заборгованості рівними платежами щомісячно по 3961,66 грн., починаючи з 24.12.2025 по 23.11.2026, посилаючись на те, він ніде не працює, перебуває у несприятливій фінансовій ситуації та тяжких життєвих обставинах.
Відмовляючи у задоволенні заяви про розстрочення виконання рішення суду, суд першої інстанції виходив з того, що заявником не наведено обставин, які мають характер особливих або виняткових, а ті обставини, на які посилається заявник, не є підставою для задоволення заяви відповідно до вимог норм ЦПК України, тому дійшов висновку про відсутність правових підстав для розстрочення виконання судового рішення у цій справі.
Колегія суддів погоджується із таким висновком суду, виходячи з наступного.
Статтею 129-1 Конституції України передбачено, що судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення визначеному законом порядку. Контроль за виконанням рішення здійснює суд.
Виконання судового рішення відповідно до змісту рішення Конституційного Суду України № 5-рп/2013 від 26 червня 2013 року по справі № 1-7/2013, є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд справи судом.
Також в цьому рішенні зазначено, що розстрочка (відстрочка) виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.
Згідно з ч. 1 ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України - і за її межами.
Згідно ч. 1 ст. 435 ЦПК України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця, у випадках, встановлених законом, встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
За правилами ч. 3 ст. 435 ЦПК України, підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Відповідно до ч. 4 ст. 435 ЦПК України, вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) щодо фізичної особи, тяжке захворювання її самої чи членів її сім'ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Розстрочка та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови (ч. 5 ст. 435 ЦПК України).
Виконання судового рішення має розглядатися як невід'ємна частина «судового процесу» для цілей статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Термін, протягом якого судове рішення залишається невиконаним, може ставити під сумнів розумність строків судового захисту. При вирішенні питання про затримку виконання судового рішення, слід враховувати інтереси обох сторін, як стягувача так і боржника, та дотримуватися їх балансу.
З аналізу наведених норм вбачається, що розстрочення або відстрочення виконання рішення можливе лише у виключних випадках за наявності обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Під час вирішення питання про розстрочення виконання рішення суду обов'язково мають враховуватись також інтереси сторони, на користь якої ухвалене рішення, тобто стягувача.
Вирішуючи питання щодо можливості відстрочення чи розстрочення виконання рішення, суд повинен ураховувати майнові інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини кожної сторони у виникненні спору та інші обставини. Матеріальний стан боржника не є безумовною підставою для розстрочення чи відстрочення виконання рішення суду і підлягає оцінці у сукупності з іншими фактичними обставинами (правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 796/43/2018, від 19 червня 2019 року у справі № 2-55/10).
Відповідно до ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з положенням статті 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі показань свідків, письмових доказів, речових і електронних доказів, висновків експертів.
У відповідності до вимог статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Велика Палати Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 справа № 129/1033/13 наголошувала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний.
Звертаючись до суду з заявою про розстрочення виконання рішення суду, ОСОБА_2 посилаючись на скрутний фінансовий стан та складні життєві обставини, не надав жодних доказів на підтвердження вказаних обставин.
Згідно ст. 367 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце підчас розгляду справи судом першої інстанції (див., зокрема, висновок у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 756/1529/15-ц (провадження № 14-242цс18), у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 листопада 2020 року у справі № 752/1839/19 (провадження № 61-976св20), у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2020 року у справі № 760/16979/15-ц (провадження № 61-4848св19).
Відповідно до ст. 367 ч. 3 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об?єктивно не залежали від нього.
Аналіз наведених норм процесуального права дає підстави для висновку, що суд апеляційної інстанції має право досліджувати нові докази, якщо неподання таких доказів до суду першої інстанції було зумовлене поважними причинами (поважність причин повинен довести заявник). Вказане положення закріплене законодавцем з метою забезпечення змагальності процесу в суді першої інстанції, де сторони повинні надати всі наявні в них докази, і недопущення зловживання стороною своїми правами.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 квітня 2021 року в справі № 279/11692/15-ц (провадження № 61-1233св19) зазначено, що тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції. Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов'язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов'язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову у їх прийнятті, апеляційний суд зобов'язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні.
Таким чином, суд апеляційної інстанції досліджує нові докази, якщо визнає, що вони не могли бути надані суду першої інстанції або відмова в їх прийнятті визнана необґрунтованою.
До апеляційної скарги заявником було долучено відомості з Пенсійного фонду України про застраховану особу ОСОБА_2 за 2008, 2009, 2012, 2018, 2021, 2022 та 2023 роки та з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела/суми нарахованого доходу за період з січня 2025 року по жовтень 2025 року, проте, долучаючи в суді апеляційної інстанції нові докази, апелянт не надав доказів неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Окрім того, з заявою про розстрочення виконання рішення суду ОСОБА_2 звернувся в кінці грудня 2025 року, тому долучена ним інформація про доходи за вищевказані періоди, не свідчить про неможливість виконання рішення суду на момент звернення з відповідною заявою.
Норми чинного законодавства допускають розстрочення/відстрочення виконання рішення лише у виняткових випадках, натомість заявником не надано належних та допустимих доказів, в розумінні ст. ст. 77, 78, 81 ЦПК України, на підтвердження наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення суду, а відтак обставини на які посилається останній, не є такими обставинами, які б свідчили про їх винятковість.
Також колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що вимоги заяви виходять за межі строку можливого розстрочення, передбаченого ч. 5 ст. 435 ЦПК України.
З урахуванням зазначеного, ухвала суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_2 про розстрочення виконання рішення Решетилівського районного суду Полтавської області від 03 квітня 2025 року у справі № 546/1251/24 є законною і обґрунтованою, місцевим судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
З огляду на викладене та керуючись ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 367, 374 ч. 1 п. 1, 375, 382 ЦПК України,
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Кобрин Маріанни Михайлівни залишити без задоволення.
Ухвалу Решетилівського районного суду Полтавської області від 19 січня 2026 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий О.В. Чумак
Судді Ю.В. Дряниця
О.О. Панченко