Справа № 201/9064/25
Провадження № 2/201/733/2026
(заочне)
20 квітня 2026 року Соборний районний суд міста Дніпра у складі:
головуючого - судді Покопцевої Д.О.,
при секретарі Тоцькій Л.В.,
розглянувши у загальному позовному провадженні в залі суду в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок ДТП,-
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 21.12.2024р. в м. Дніпро, вул. Аеропортівська, в районі е/о № 21, сталася дорожньо-транспортна пригода за участі автомобіля «Volvo XC 60» д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням позивача та автомобіля «Geely MR», д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_3 . Вказані обставини встановленні та об'єктивно підтверджуються постановою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11.03.2025р. по справі № 201/183/25, якою встановлена вина ОСОБА_2 у скоєному ДТП. Внаслідок вказаної пригоди, автомобілю позивача завдано механічних пошкоджень з вини відповідача та матеріальний збиток (майнову шкоду).
Для визначення розміру шкоди, позивач звернувся до судового експерта, де експертом була встановлена вартість відновлювального ремонту пошкодженого у ДТП автомобіля «Volvo XC 60» д.н.з. НОМЕР_1 , у розмірі 295 295,25 грн., матеріальний збиток, заподіяний власнику транспортного засобу складає 328 243, 72 грн.
ПрАТ «СК «ВУСО» сплатила страхове відшкодування в розмірі максимальної страхової суми 156 800 грн (з урахуванням франшизи в розмірі 3200,00 грн.), залишок невідшкодованої на цей час з боку відповідача матеріальної шкоди складає 174 643,72 грн.
На підставі викладеного, просить стягнути з ОСОБА_2 на користь позивача матеріальний збиток в розмірі 174 643,72 грн., а також понесені ним судові витрати в розмірі 18 462,15 грн., з яких сплачено судовий збір у розмірі 1 397,15 грн., витрати на проведення судової товарознавчої експертизи в розмірі 7065 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 грн.
Представником позивача ОСОБА_1 - адвокатом Данильченком М.С. (діє на підставі ордеру серії АЕ № 1407789 від 22.07.2025р.) подану заяву про розгляд справи за відсутності представника та позивача, позовні вимоги в підтримують у повному обсязі, проти ухвалення заочного рішення не заперечують.
Відповідач у судові засідання не з'явився, про дату та час слухання повідомлявся шляхом направлення судових повісток за його місцем реєстрації. Втім, конверти з судовими повістками були повернуті суду за зворотньою адресою з відміткою «адресат відсутній за адресою» та «за закінченням терміну зберігання». Крім того, про дати розгляду справи відповідач повідомлявся шляхом розміщення оголошень на сайті «Судова влада України».
Отже належним чином повідомлений про розгляд справи судом відповідач в судові засідання повторно не з'явився, про причини своєї неявки суду не повідомив, заяв про розгляд справи за його відсутності не надав, з клопотанням про відкладення розгляду справи до суду не звернувся, а також не скористався правом подачі відзиву на позов.
Згідно до ч.1 ст.223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Враховуючи, що відповідачі, виходячи з положень ч.11 ст.128 ЦПК України, вважається належним чином повідомленим про дату, час і місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився, згідно до ст.280 ЦПК України, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши матеріали справи, встановив такі факти і відповідні їм правовідносини.
Згідно з свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серія НОМЕР_3 від 23.10.2018р., транспортний засіб Volvo, модель ХС60, реєстраційний номер НОМЕР_1 , належить позивачу ОСОБА_1 (а.с. 11-12).
Постановою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11.03.2025р. у справі № 201/183/25, ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу (а.с. 8).
Даною постановою було встановлено, що ОСОБА_2 21.12.2024р. об 11 годині 26 хвилин, керуючи автомобілем «Geely», д/н НОМЕР_4 , під час руху в районі електроопри № 21 по вул. Аеропортівська в м. Дніпрі своєчасно не вжив заходів для зменшення швидкості аж до повної зупинки або безпечного об'їзду перешкоди, внаслідок чого відбулось зіткнення з автомобілем «Volvo», д/н НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_1 , який зупинився попереду. Своїми діями ОСОБА_2 порушив п. 12.3 Правил дорожнього руху України, спричинивши матеріальний збиток та механічні пошкодження зазначеним транспортним засобам.
В силу вимог ст.82 ЦПК України вина відповідача у вказаній вище ДТП встановлена та доказуванню не підлягає.
Відповідно до висновку експерта № 4301/25 (товарознавчої експертизи по визначенню вартості матеріального збитку заподіяного власнику КТЗ) від 23.01.2025р., проведеного судовим експертом Дроздовим Ю.В., вартість матеріального збитку, заподіяного власнику колісного транспортного засобу - автомобіль «Volvo ХС 60», р.н.з. НОМЕР_1 , пошкодженого внаслідок ДТП складає 328 243, 72 грн. Вартість відновлювального ремонту вказаного автомобіля становить 295 295, 25 грн. (без урахування складової ПДВ) (а.с. 16-25).
За надання вказаного висновку, позивачем на рахунок експерта Дроздова Ю.В. було сплачено 7065 грн. (а.с. 55).
27.01.2025р. на картковий рахунок позивача, АТ «СК «Інго» була виплачена сума страхового відшкодування у розмірі 156 800 грн. (а.с. 13).
Будь-яких доказів відшкодування позивачу завданої шкоди відповідачем суду не надано.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (пункт 8 частини другої статті 16 ЦК України).
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (частини перша, друга статті 1166 ЦК України).
Підстави та порядок відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, визначені у статті 1187 ЦК України.
Згідно із частинами другою, п'ятою статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Зобов'язання про відшкодування шкоди - це правовідношення, в силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування завданої шкоди, а інша сторона (боржник) зобов'язана відшкодувати завдану шкоду в повному розмірі.
Підставою виникнення зобов'язання про відшкодування шкоди є завдання майнової шкоди іншій особі. Зобов'язання про відшкодування шкоди виникає за таких умов: наявність шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоди, та її результатом - шкодою. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність морально шкоди та причинний зв'язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини.
За загальним правилом майнова шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (частина друга статті 1187 ЦК України). Тобто, відповідальність за шкоду несе безпосередньо боржник - особа, яка завдала шкоди. Така особа, відповідно до статті 1192 ЦК України, має відшкодувати завдані збитки у повному обсязі, розмір яких визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
У статті 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
01.01.2025р. вступив у дію новий Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» №3720-IX (далі Закон №3720-IX).
Відповідно до підп. 14 п. 3 Розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону № 3720-IX встановлено, що дія положень цього Закону поширюється виключно на страхові випадки, які настали за договорами страхування, що набрали чинності після введення в дію цього Закону. Жодне положення цього Закону не може збільшувати будь-які зобов'язання за будь-якими випадками, що мають ознаки страхових випадків за договорами страхування цивільно-правової відповідальності, укладеними відповідно до Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (Відомості Верховної Ради України, 2005 р., № 1, ст. 1 із наступними змінами).
А відтак, суд зазначає, що при вирішенні даного позову по суті застосуванню підлягають положення Закону, який діяв на час виникнення спірних правовідносин (Закон № 1961-IV в реакції від 01.07.2024р. зі змінами до 01.01.2025р., далі - Закон № 1961-IV).
Так, цей Закон № 1961-IV регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності) і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.
Згідно зі ст. 3 Закону № 1961-IV обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
Відповідно до ст. 22 Закону № 1961-IV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Згідно зі ст. 28 Закону № 1961-IV шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, - це шкода, пов'язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу.
Відповідно до ст. 29 Закону № 1961-IV у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо згідно з цим договором або Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов'язок виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у ст. 37 зазначеного Закону), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
У постанові Верховного Суду України від 02.12.2015 у справі №6-691цс15 зроблено висновок проте, що правильним є стягнення із винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов'язок з відшкодування такої незважаючи на те, що збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).
Аналогічні висновки, викладеного Верховним судом у постановах від 14.02.2018 у справі №754/1114/15-ц, від 13.06.2019 у справі №370/2787/18, від 30.10.2019 у справі №753/4696/16-ц, від 21.02.2020 у справі №755/5374/18, та від 22.04.2020 у справі №756/2632/17.
У постанові від 19.09.2018р. у справі №753/21177/16-ц (провадження № 61-28918св18) Верховний Суд дійшов висновку, що «визначення розміру матеріального збитку при настанні страхового випадку повинно бути підтверджено належним засобом доказування, зокрема, звітом (актом) про оцінку майна, який повинен відповідати вимогам Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність» та Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року №142/2092, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2003 року за №1074/8395 (з відповідними змінами).
Так, відповідно до п. 3.1 Методики, основним підходом для визначення ринкової вартості КТЗ є порівняльний підхід. Порівняльний підхід ґрунтується на аналізі цін продажу (пропозиції) КТЗ, ідентичних або аналогічних оцінюваному на первинному чи вторинному ринках КТЗ, з відповідним коригуванням, що враховує відмінності між об'єктом порівняння та об'єктом оцінки. Під первинним слід розуміти ринок нових КТЗ, під вторинним ринок КТЗ, які були в користуванні. Для визначення вартості за порівняльним підходом використовуються статистично усереднені цінові дані КТЗ, які були відчужені в Україні, за умов, що вони відповідають змісту поняття «ринкова вартість», зокрема ґрунтуються на даних ринку КТЗ і зведені в довідниках, до яких висуваються вимоги щодо науковості, об'єктивності, об'ємності інформації.
Згідно п. 7.2 Методики, основним підходом, який використовується для оцінки КТЗ, є порівняльний підхід. Згідно з ним визначення вартості КТЗ на території України проводиться на підставі їх цін продажу та поточних цін пропозиції продажу, які зазначені у вітчизняних довідниках. Зазначені ціни є статистично усередненими ціновими даними КТЗ, які були відчужені в Україні згідно з умовами, що відповідають змісту і поняттю «ринкова вартість». Використання зарубіжної довідкової літератури допускається у разі відсутності потрібної інформації у вітчизняних довідниках. Вартість КТЗ, яка наведена в іноземній валюті, визначається у гривнях за офіційним курсом НБУ на дату оцінки. Основним методом у межах порівняльного підходу є метод, заснований на аналізі цін ідентичних КТЗ.
Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Враховуючи вимоги статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Отже, враховуючи, що АТ «СК «Інго» здійснено виплату страхового відшкодування позивачу, яка в повній мірі не відшкодована внаслідок ДТП, де винуватцем є відповідач, тому на думку суду, з ОСОБА_2 підлягає стягнення франшизи у розмірі 3200 грн., а також втрати товарної вартості транспортного засобу в сумі 171 443,72грн., розмір якого визначений незалежної експертною оцінкою, що в загальному розмірі становить 174 643,72 грн., тому суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Щодо розподілу судових витрат
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Як вбачається з матеріалів справи, сума сплаченого судового збору становить 1397, 15 грн. (а.с. 26).
Відповідно до положень ст.141 ЦПК України, з урахуванням задоволення позову, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати по оплаті судового збору у розмірі 1397, 15 грн.
Вирішуючи питання щодо стягнення з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн., суд виходить з наступного.
За положеннями ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
3. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
4. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідної до частин третьої-п'ятої, дев'ятої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку.
Якщо сума судових витрат, заявлених до відшкодування та підтверджених відповідними доказами, є неспівмірно меншою, ніж сума, заявлена в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат (крім судового збору) повністю або частково, крім випадків, якщо така сторона доведе поважні причини зменшення цієї суми.
У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Відтак слід зробити висновок про те, що критерії, визначені частиною четвертою статті 137 ЦПК України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами частини другої статті 141 цього Кодексу.
Водночас критерії, визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов'язаних із розглядом справи.
Отже, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд може з власної ініціативи застосовувати критерії, визначені статтею 141 ЦПК України.
Такий висновок був зроблений Верховним судом у постанові від 28.06.2023р. (справа 369/576/22).
Судом встановлено, що у позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача витрати на професійну правову допомогу на загальну суму 10 000 грн, передбачену п.4.1 укладеного між позивачем та адвокатом Данильченком М.С. договором про надання правової допомоги від 26.06.2025р. (а.с.56-60),
Враховуючи визначений законом принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної роботи, суд вважає, що витрати на професійну правничу допомогу на вказану заявником суму є не співмірними зі складністю цієї справи, не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, тому з врахуванням вимог ст. 137 ЦПК України, судом визначається розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу в сумі 4 000 грн.
Крім того, пунктами 2 ч. 3 статті 133 ЦПК України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.
Відповідно до ч. 6 ст. 139 ЦПК України розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.
Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати у зв'язку з проведенням судової товарознавчої експертизи у розмірі 7065 грн., що підтверджується квитанцією № 0.0.4240879129.1 від 11.03.2025р. (а.с. 55).
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 76, 78, 81, 141, 259, 263-265, 280-283, 353 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок ДТП - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальний збиток, спричинений внаслідок ДТП у розмірі 174 643 (сто сімдесят чотири тисячі шістсот сорок три) грн. 72 коп.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1397,15 грн., витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4000 грн. та витрати на проведення експертизи у розмірі 7065 грн., що в загальному розмірі становить 18 462 (вісімнадцять тисяч чотириста шістдесят дві) грн. 15 коп.
Заочне рішення може бути переглянуте Соборним районним судом міста Дніпра за письмовою заявою відповідача. Заява про перегляд заочного рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення.
На рішення може бути подана апеляційна скарга позивачем до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ст.284 ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст рішення буде складений впродовж 5 днів.
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_6 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , місце фактичного проживання: АДРЕСА_3 .
Суддя: Д.О. Покопцева