14 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 686/13250/22
провадження № 51-4266 км 25
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати
Касаційного кримінального суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції)
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_6 на вирок ІНФОРМАЦІЯ_1 від 17 червня 2025 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 08 жовтня 2025 року стосовно
ОСОБА_7 ,
ІНФОРМАЦІЯ_2 ,
уродженця м. Ленінград, РРФСР, СРСР,
громадянина російської федерації (далі - рф),
депутата Державної Думи Федеральних зборів рф,
місце проживання якого невідоме, місце роботи:
АДРЕСА_1 , рф,
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 110 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
ІНФОРМАЦІЯ_3 вироком від 17 червня 2025 року, залишеним без змін ухвалою ІНФОРМАЦІЯ_4 від 08 жовтня 2025 року, засудив ОСОБА_7 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 110 КК, до покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років з конфіскацією всього належного майна.
За вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення за таких обставин.
ОСОБА_7 у 2022 році був депутатом Державної Думи Федеральних зборів рф восьмого скликання, тобто представником влади, який уповноважений приймати участь у засіданнях палати і голосувати за прийняття поставлених наголосування актів та інших питань.
15 лютого 2022 року ОСОБА_7 , перебуваючи за адресою: АДРЕСА_1 , діючи умисно, за попередньою змовою групою осіб з іншими депутатами, представниками влади рф та ЗС рф, усвідомлюючи явну злочинність своїх дій та передбачаючи можливість настання тяжких наслідків, у тому числі загибелі людей, зокрема, і цивільного населення, та розуміючи, що він порушує встановлений статтями 1-3, 68 Конституції України державний устрій та порядок, пункти 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку із приєднанням України до договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05 грудня 1994 року, принципи Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01 серпня 1975 року та вимоги ч. 4 ст. 2 Статуту ІНФОРМАЦІЯ_5 , Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1965 року, 16 грудня 1970 року, 14 грудня 1974 року, 09 грудня 1981 року, й посягає на суверенітет та територіальну цілісність України, з метою зміни її меж та розширення впливу рф, з мотивів перешкоджання євроінтеграційному курсу розвитку України, відновлення контролю рф над політичними та економічними процесами в Україні, брав участь у засіданні Державної Думи Федеральних зборів рф, де підтримав постанову зі зверненням до президента рф із проханням розглянути питання про визнання самопроголошених Донецької та Луганської народних республік (далі - ДНР, ЛНР) як самостійних, суверенних і незалежних держав, а також 22 лютого 2022 року підтримав ратифікацію Договорів про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу між рф і так званими ДНР, ЛНР.
У такий спосіб ОСОБА_7 , будучи представником влади, за попередньою змовою групою осіб, вчинив умисні дії з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, які призвели до загибелі людей та інших тяжких наслідків.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
Захисник ОСОБА_6 , не погодившись із судовими рішеннями через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, подала касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати, кримінальне провадження стосовно ОСОБА_7 - закрити у зв'язку з недоведеністю вини її підзахисного.
Свої вимоги захисник мотивує тим, що суди:
- не довели поза розумним сумнівом винуватості ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 110 КК;
- порушили право ОСОБА_7 на захист, оскільки матеріали кримінального провадження не містять відомостей належного повідомлення її підзахисного про наявне стосовно нього кримінальне провадження;
- не зважили на її твердження про порушення підслідності та підсудності у цьому кримінальному провадженні, а тому докази, здобуті органом досудового розслідування після 14 березня 2022 року, є недопустимими;
- не врахували її доводи про порушення порядку отримання доказів - протоколів огляду матеріалів інших кримінальних проваджень щодо наслідків інкримінованого ОСОБА_7 діяння, позаяк у матеріалах справи відсутні ухвали слідчого судді про тимчасовий доступ до речей і документів згідно зі ст. 164 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК);
- проігнорували її посилання на те, що протоколи огляду інтернет - ресурсу є неналежними та недопустимими доказами, так як не свідчать про вчинення умисних дій ОСОБА_7 як представником влади, за попередньою змовою, з метою зміни меж території та державного кордону України, які призвели до загибелі людей та інших тяжких наслідків - ч. 3 ст. 110 КК та не підтверджують обставин обвинувачення - попередньої змови, самого виступу, чи інших дій.
Позиції учасників судового провадження
Захисник підтримала доводи касаційної скарги, просила скасувати оскаржувані судові рішення, кримінальне провадження - закрити.
Прокурор заперечив проти задоволення касаційної скарги, просив залишити оскаржувані рішення без зміни.
Мотиви Суду
Положеннями ст. 433 КПК визначено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу; переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
У поданій касаційній скарзі захисник покликається на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону при розгляді кримінального провадження стосовно ОСОБА_7 судами першої та апеляційної інстанцій.
Відповідно до ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді касаційної інстанції є, зокрема, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
Згідно із ч. 1 ст. 412 КПК істотними є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Вимогами ст. 370 КПК встановлено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.
За змістом ст. 94 КПК суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв'язку.
Статтею 91 КПК передбачено, що у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, в тому числі, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у його вчиненні, форма вини, мотив і мета його вчинення.
Обвинувальний вирок ухвалюється судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений, і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
Кримінальне провадження стосовно ОСОБА_7 розглядалося в порядку спеціального судового провадження з обов'язковою участю захисника і за відсутності обвинуваченого («in absentia»), який усних показань суду не надавав, письмових заяв, протестів та клопотань на адресу суду не надсилав.
Перевіркою матеріалів кримінального провадження касаційним судом установлено, що свої висновки про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 110 КК, та правильність кваліфікації його дій за цією нормою кримінального закону суд першої інстанції зробив на підставі доказів, досліджених та оцінених у сукупності з дотриманням вимог кримінального процесуального закону.
При цьому суд першої інстанції врахував:
- протоколи від 10 березня 2022 року огляду з додатками до них, згідно з якими були оглянуті публікації на офіційному сайті ІНФОРМАЦІЯ_6 (посилання: ІНФОРМАЦІЯ_7 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , ІНФОРМАЦІЯ_7 (мовою оригіналу) «Система анализа результатов голосований на заседаниях Государственной Думы» та містяться (мовою оригіналу) «Справка о результатах голосования по вопросу: О проекте постановления Государственной Думы № 58243-8 «Об обращении Государственной Думы Федерального Собрания Российской Федерации «К Президенту Российской Федерации ОСОБА_8 о необходимости признания Донецкой Народной Республики и Луганской Народной Республики», «Справка о результатах голосования по вопросу: О проекте федерального закона № 75578-8 «О ратификации Договора о дружбе, сотрудничестве и взаимной помощи между Российской Федерацией и Донецкой Народной Республикой», «Справка о результатах голосования по вопросу: О проекте федерального закона № 75577-8 «О ратификации Договора о дружбе, сотрудничестве и взаимной помощи между Российской Федерацией и Луганской Народной Республикой». На цих же сторінках виявлено, що депутат Державної Думи рф ОСОБА_7 від партії ЄР (Единая Россия) 15 та 22 лютого 2022 року проголосував «за» вищезазначені постанову та федеральні закони;
- відеозаписи, відповідно до яких зафіксовано засідання Державної Думи Федеральних зборів рф, що відбулися 15 та 22 лютого 2022 року, під час яких депутати цієї Думи, зокрема, депутат ОСОБА_7 , одноголосно підтримали постанову зі зверненням до президента рф із проханням розглянути питання про визнання рф самопроголошених ДНР, ЛНР як самостійних, суверенних і незалежних держав, а також підтримали ратифікацію Договорів про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу між рф і так званими ДНР і ЛНР, що підтверджує попередню змову групи осіб на здійснення узгодженого одноголосного голосування;
- протокол від 07 квітня 2022 року огляду електронних документів, згідно з яким проведено огляд ресурсів мережі «Інтернет» на предмет наявності інформації щодо реєстрації та руху: постанови № 58243-8 (мовою оригіналу) «Об обращении ІНФОРМАЦІЯ_8 « ІНФОРМАЦІЯ_9 ОСОБА_8 о необходимости признания Донецкой Народной Республики и Луганской Народной Республики»; федеральних законів рф від 22 лютого 2022 року № 75578-8, № 75577-8 (мовою оригіналу) «О ратификации Договора о дружбе, сотрудничестве и взаимной помощи между РФ и Донецкой Народной Республикой», «О ратификации Договора о дружбе, сотрудничестве и взаимной помощи между РФ и Луганской Народной Республикой»; тексти проєктів федеральних законів, відеозаписи, стенограми та результати голосувань депутатів у засіданнях Державної Думи Федеральних зборів рф щодо зазначених законопроєктів та встановлено, що депутат ОСОБА_7 проголосував «за». У додатках до цього ж протоколу містяться: паспортні дані проєкту постанови № 58243-8 (мовою оригіналу) «Об обращении ІНФОРМАЦІЯ_8 « ІНФОРМАЦІЯ_9 ОСОБА_8 о необходимости признания Донецкой Народной Республики и Луганской Народной Республики»; текст проєкту (мовою оригіналу) «Об обращении Государственной Думы Федерального Собрания РФ « ІНФОРМАЦІЯ_9 ОСОБА_8 о необходимости признания Донецкой Народной Республики и Луганской Народной Республики», в якому наголошувалося на тому, що: (мовою оригіналу) «Депутати Гос. Думы считают обоснованным и морально оправданным признание ДНР и ЛНР», що свідчить про пряму зміну меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України. Окрім того, в тексті зазначено наступне: (мовою оригіналу) «такое признание создаст обоснования для обеспечения гарантий безопасности и защиты народов от внешних угроз и обеспечит регулирование всех аспектов сотрудничества и взаимопомощи, включая вопросы безопасности». Ще у додатках до протоколу містяться паспортні дані законопроєктів: № 75577-8 «О ратификации Договора о дружбе, сотрудничестве и взаимной помощи между РФ и Луганской Народной Республикой», № 75578-8 «О ратификации Договора о дружбе, сотрудничестве и взаимной помощи между РФ и Донецкой Народной Республикой», їх тексти, в яких прямо вказувалося (статті 3, 4, 5, 7) про надання з боку рф військової допомоги для (мовою оригіналу) «устранения угрозы». Саме ці статті вказують на початок військових дій з метою начебто захисту.
Також на підтвердження загибелі людей та інших тяжких наслідків місцевий суд дослідив матеріали кримінальних проваджень, внесених до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за ст. 438 КК щодо воєнних злочинів, вчинених військовослужбовцями збройних сил рф, у тому числі, що спричинили загибель людей (№ 12022243200000068 від 04 квітня 2022 року, № 1202242000000199 від 13 березня 2022 року, № 12022243000000515 від 08 березня 2022 року, № 12022242000000240 від 24 березня 2022 року, № 12022243000000640 від 28 березня 2022 року, № 12022243000000580 від 17 березня 2022 року), а саме: результати судово-медичних експертиз, протоколи огляду і допиту потерпілих та свідків, протокол від 15 вересня 2022 року огляду, відповідно до якого на офіційному веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_10 та ІНФОРМАЦІЯ_11 наявні публікації щодо офіційних втрат серед цивільних осіб станом на 22-23 червня 2022 року в результаті повномасштабного збройного нападу рф.
Отже суд першої інстанції на підставі вказаних доказів встановив сукупність усіх визначених законом ознак складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 110 КК, та, ухвалюючи вирок, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого злочину поза розумним сумнівом.
Судовий розгляд проведено з дотриманням вимог статей 323, 337 КПК, в межах пред'явленого обвинувачення, діям ОСОБА_7 надано правильну юридичну оцінку.
Вирок суду першої інстанції належним чином умотивований та в цілому відповідає вимогам ст. 374 КПК.
Порушень процесуального порядку збирання наведених у вироку доказів за матеріалами провадження не встановлено.
Обґрунтовуючи свій висновок щодо виду й міри покарання ОСОБА_7 , суд першої інстанції дотримався вимог статей 50, 59 ч. 2, 65-67 КК, врахувавши ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, конкретні обставини справи, характер дій обвинуваченого, які призвели до загибелі людей та інших тяжких наслідків, відсутність обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Згідно з приписами ст. 418, ч. 2 ст. 419 КПК судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу. Ухвала суду апеляційної інстанції, окрім іншого, має містити короткий зміст доводів особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, а також викладаються докази, що спростовують її доводи.
Під час апеляційного перегляду суд апеляційної інстанції, дотримуючись вимог статей 404, 405, 407, 412-414 КПК, належним чином перевірив доводи апеляційної скарги сторони захисту, які за своїм змістом є аналогічними до доводів, викладених у її касаційній скарзі, проаналізував їх, дав на них вичерпні відповіді, навівши в ухвалі відповідне обґрунтування.
За результатами перегляду вироку суд апеляційної інстанції проаналізував ретельно досліджені судом першої інстанції докази та підтвердив те, що їхня сукупність поза розумним сумнівом доводить винуватість ОСОБА_7 в інкримінованому діянні. Покладені в основу вироку докази у своїй сукупності узгоджуються між собою, не викликають сумнівів у їх достовірності, відповідають вимогам належності та допустимості й не містять розбіжностей або суперечностей, які б могли вплинути на правильність висновку суду щодо винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 110 КК.
Суд апеляційної інстанції зазначив про те, що об'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 110 КК, характеризується активними діями, які можуть проявитися у таких формах: 1) дії, вчинені з метою зміни меж території або з метою зміни державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України; 2) публічні заклики до вчинення дій, метою яких є зміна меж території (державного кордону) України; 3) розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення дій, метою яких є зміна меж території (державного кордону) України. Суб'єкт вказаного злочину є загальний, суб'єктивна сторона характеризується виною у виді прямого умислу.
Сукупністю міжнародних актів беззаперечно підтверджено, що Україна є суверенною державою з міжнародно визнаними кордонами. Суверенітет України визнаний всіма країнами світу, в тому числі і рф. Міжнародні кордони України визначені та визнані всіма країнами світу. Демаркація кордонів України та рф здійснена.
Відповідно до опису і карти державного кордону, які є додатками до Договору між Україною та рф про українсько-російський державний кордон від 28 січня 2003 року (ратифікований рф 22 квітня 2004 року), територія Автономної Республіки Крим, м. Севастополя, Донецької і Луганської областей відноситься до території України.
Тобто будь-які дії, пов'язані зі зміною меж території України чи зміною меж державного кордону України без проведення всеукраїнського референдуму, утворюють об'єктивну сторону складу злочину, передбаченого ст. 110 КК.
Визнання інших державних утворень, так званих «ЛНР» та «ДНР», у межах міжнародно визнаних кордонів України на її території є діями, спрямованими саме на зміну меж території та державного кордону України.
Суд апеляційної інстанції зважив на те, що ОСОБА_7 , будучи представником влади рф в силу посади, яку він обіймав, а саме депутатом ІНФОРМАЦІЯ_6 , яка є вищим законодавчим органом цієї країни, повинен був знати і знав про міжнародні акти та договори, сторонами яких є Україна та рф, якими зокрема визначено неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та про захист їх незалежності і суверенітету, а також обов'язок держав утримуватися від озброєної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації, здійснення сприяння, заохочення чи підтримки сепаратистської діяльності, не допускати на власній території навчання, фінансування та вербовки найманців чи засилання таких найманців на територію іншої держави (Статут ІНФОРМАЦІЯ_12 , Декларація ІНФОРМАЦІЯ_5 № 36/103 від 09 грудня 1981 року та Резолюції - № 2131 (ХХ) від 21 грудня 1965 року, що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та про захист їх незалежності та суверенітету; № 2625 (XXV) від 24 жовтня 1970 року, Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ІНФОРМАЦІЯ_5 ; № 2734 (ХХV) від 16 грудня 1970 року, Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки та № 3314 (ХХІХ) від 14 грудня 1974 року, в якій надається визначення агресії; резолюції ІНФОРМАЦІЯ_5 від 14 грудня 1974 року № 3314 (ХХІХ); заключний акт Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01 серпня 1975 року; Конвенція про відкриття воєнних дій від 18 жовтня 1907 року).
При цьому колегія суддів апеляційного суду звернула увагу на обізнаність ОСОБА_7 щодо незалежності України як держави, з урахуванням преамбули Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року (далі - Декларація), де вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах. Відповідно до розділу V Декларації, територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди. 24 серпня 1991 року Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки схвалено Акт проголошення незалежності України, яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України. Згідно з указаним документом територія України є неподільною та недоторканною.
Факт усвідомлення та обізнаності представниками влади рф того, що Україна є суверенною державою з міжнародно визнаними кордонами, крім вищевказаного, підтверджений ратифікацією рф 22 квітня 2004 року Договору між Україною та рф про українсько-російський державний кордон від 28 січня 2003 року, яким визнано та демарковано кордон між Україною і рф.
З огляду на вищезазначене суд апеляційного інстанції дійшов висновку про те, що ОСОБА_7 , будучи депутатом ІНФОРМАЦІЯ_6 та представником влади, достовірно знав про незаконність, протиправність зміни меж території та державного кордону України.
Колегія суддів касаційного суду погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції та вважає його достатньо переконливим.
Крім того, підчас апеляційного провадження суд апеляційної інстанції підтримав висновки суду першої інстанції про те, що досліджені докази в сукупності підтверджують, що:
- ОСОБА_7 , будучи депутатом Державної думи Федеральних зборів рф, 15 та 22 лютого 2022 року брав участь у засіданні Державної Думи Федеральних зборів рф, де спільно з іншими депутатами підтримав постанову зі зверненням до Президента рф із проханням розглянути питання про визнання рф самопроголошених ДНР і ЛНР як самостійних, суверенних і незалежних держав, проголосувавши «за» та підтримав ратифікацію Договорів про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу між рф і так званими ДНР і ЛНР;
- рішення Державної Думи Федеральних зборів рф були частиною злочинного плану, так як самі факти їх існування використовувалися при створенні приводів для ескалації воєнного конфлікту і були спробою виправдання агресії перед громадянами рф та світовою спільнотою;
- такі дії депутатів ІНФОРМАЦІЯ_6 призвели до тяжких наслідків у вигляді загибелі людей, у тому числі дітей, отримання ними тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості та заподіяння матеріальних збитків у вигляді знищення будівель, майна та інфраструктури.
Тобто внаслідок ратифікації 22 лютого 2022 року Договорів про дружбу, співпрацю і взаємну допомогу, рф під приводом допомоги так званим ДНР і ЛНР здійснила 24 лютого 2022 року повномасштабне військове вторгнення на територію України, розпочала бойові дії на території України з метою зміни меж території та державного кордону України, що мало наслідком загибель великої кількості людей, значні руйнування та інші тяжкі наслідки.
Крім цього, суд апеляційної інстанції взяв до уваги те, що голосування ОСОБА_7 за підтримку ратифікації Договорів про дружбу між рф і ДНР, ЛНР, зміст яких дозволив фактично змінити межі території України та ввести ЗС рф, і є саме тією дією, яка передбачена суб'єктивною стороною цього злочину, та яка свідчить про спрямованість умислу на настання тяжких наслідків, у тому числі загибелі людей.
Ураховуючи вищезазначене, суд апеляційної інстанції не встановив підстав уважати, що в діях ОСОБА_7 відсутній умисел на вчинення вищевказаних дій.
Колегія суддів касаційного суду з таким висновком суду апеляційної інстанції погоджується та вважає за необхідне також відмітити те, що ОСОБА_7 , маючи можливість голосувати «проти» чи утриматися, адже наявні й такі варіанти волевиявлення в інших депутатів, проголосував «за», здійснивши тим самим свій усвідомлений вольовий вибір.
При цьому суд апеляційної інстанції перевірив посилання сторони захисту на недоведення факту вчинення вищевказаних дій за попередньою змовою групою осіб та не знайшов підстав для їх прийнятності, оскільки вони спростовувалися виступами окремих депутатів ІНФОРМАЦІЯ_6 безпосередньо перед самим голосуванням 22 лютого 2024 року та офіційного представника президента рф, які позитивно оцінювали «прийняте рішення» як установлений факт.
Також колегія суддів апеляційного суду погодилась із оцінкою, зробленою місцевим судом щодо дій ОСОБА_7 , які призвели до тяжких наслідків, з огляду на те, що це є загальновідомим фактом, що випливає з численних свідчень про загибель людей, спричинену незаконним вторгненням збройних сил рф в Україну (факт широкомасштабного вторгнення з 24 лютого 2022 року встановлено рішеннями міжнародних організацій), та факт настання тяжких наслідків у результаті такого вторгнення й окупації значної частини території України.
Крім того, суд апеляційної інстанції вважав слушним визнання судом першої інстанції загальновідомими фактами те, що тимчасова окупація з боку рф частини території України, яка розпочалася зі збройного конфлікту, викликаного російською військовою агресією, починаючи з 20 лютого 2014 року, та повномасштабного вторгнення рф на територію України 24 лютого 2022 року, а також анексія частини території України за хронологією подій:
- констатовані нормативними, хоча і засудженими з точки зору міжнародного права, актами рф, а також «нормативними актами» самопроголошених суб'єктів на території України, законність яких не визнається державою Україна, проте прийнятими судом у цьому випадку до уваги, оскільки вирішується питання про відповідальність за вчинення кримінального правопорушення, внаслідок якого були прийняті такі акти;
- встановлені національними нормативно-правовими актами, які є обов'язковими для застосування на території України;
- засуджені міжнародними актами колективного реагування,
відтак ці факти не потребують окремого судового доказування.
Вказані дії стали можливими в тому числі й завдяки спільним злочинним діям (рішенням) депутатів ІНФОРМАЦІЯ_6 , до складу яких входить ОСОБА_7 , та які процедурно приймаються за наявності ряду умов (проведення зборів, наявності кворуму тощо).
З огляду на вищезазначене, колегія суддів касаційного суду вважає, що судами першої та апеляційної інстанції поза розумним сумнівом доведено, що ОСОБА_7 , будучи представником влади, за попередньою змовою групою осіб, вчинив умисні дії з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, які призвели до загибелі людей та інших тяжких наслідків, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 110 КК.
Перегляд кримінального провадження в апеляційному порядку здійснювався відповідно до вимог кримінального процесуального закону, ухвала суду апеляційної інстанції в цілому відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.
Доводи касаційної скарги захисника про порушення прав ОСОБА_7 внаслідок застосування процедури in absentia.
Захисник у своїй касаційній скарзі посилається про порушення права ОСОБА_7 на захист, оскільки матеріали кримінального провадження не містять відомостей належного повідомлення її підзахисного про наявне стосовно нього кримінальне провадження.
Згідно з ч. 2 ст. 297-1, ч. 3 ст. 323 КПК спеціальне досудове розслідування та спеціальне судове провадження можуть здійснюватися за відсутності обвинуваченого (in absentia), на підставі ухвали слідчого судді, суду у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого, зокрема, ст. 110 КК, стосовно підозрюваного, обвинуваченого, крім неповнолітнього, який переховується від органів слідства та суду на тимчасово окупованій території України, на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, з метою ухилення від кримінальної відповідальності та/або оголошений у міжнародний розшук.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 Закону України № 1207-VII від 15 квітня 2014 року (зі змінами) «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» порядок вручення повістки про виклик особи, стосовно якої існують достатні підстави вважати, що така особа виїхала та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, а також правові наслідки ухилення від явки на виклик слідчого, прокурора чи судовий виклик слідчого судді, суду (неприбуття на виклик без поважної причини більш як два рази) підозрюваним, обвинуваченим, який виїхав та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, визначені КПК.
За приписами ч. 1 ст. 297-5, ч. 3 ст. 323 КПК:
- повістки про виклик підозрюваного у разі здійснення спеціального досудового розслідування надсилаються за останнім відомим місцем його проживання чи перебування та обов'язково публікуються в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_11 ;
- повістки про виклик обвинуваченого у разі здійснення спеціального судового провадження надсилаються за останнім відомим місцем його проживання чи перебування, а процесуальні документи, що підлягають врученню обвинуваченому, надсилаються захиснику. Інформація про такі документи та повістки про виклик обвинуваченого обов'язково публікуються у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження згідно з положеннями статті 297-5 цього Кодексу та на офіційному веб-сайті суду;
- з моменту опублікування повістки про виклик у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_11 , суду підозрюваний, обвинувачений уважається належним чином ознайомленим з її змістом.
Як убачається з наявних матеріалів, досудове розслідування та судовий розгляд кримінального провадження здійснювався за відсутності обвинуваченого ОСОБА_7 на підставі прийнятих рішень про спеціальне досудове розслідування та спеціальне судове провадження відповідно до вимог кримінального процесуального закону (ухвала слідчого судді ІНФОРМАЦІЯ_1 від 16 червня 2022 року, ухвала ІНФОРМАЦІЯ_1 від 12 лютого 2025 року).
З метою забезпечення такій особі права на захист законом передбачено обов'язкове представлення інтересів такої особи захисником, оскільки дотримання належного захисту спрямоване на реалізацію принципу змагальності в такому процесі.
Якщо особа, яка переховується від правосуддя, з'явиться, то вочевидь вона може приймати участь у провадженні як на етапі досудового розслідування, так і під час судового розгляду. Поки такої особи немає, її захисник забезпечує здійснення захисту самостійно. Тому саме він як професійний адвокат може самостійно забезпечувати представлення позиції сторони захисту перед судом і те, що така позиція не була обговорена з обвинуваченим, є логічною складовою процедури провадження, яке здійснюється in absentia.
Із матеріалів цієї справи вбачається, що як органом досудового розслідування, так і судами попередніх інстанцій було дотримано спеціальних положень КПК щодо вручення повісток, повідомлень, повідомлення про підозру та обвинувального акта ОСОБА_7 , якого зі стадії досудового розслідування представляла захисник ОСОБА_6 .
Тобто захист ОСОБА_7 здійснював професійний адвокат, чим було забезпечено виконання вимог п. 8 ч. 2 ст. 52, ч. 3 ст. 323 КПК та реалізовано визначені статтями 20, 22 цього Кодексу засади змагальності кримінального процесу і забезпечення права на захист.
Водночас колегія суддів касаційного суду, враховуючи як практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) (рішення у справах: «Колоцца проти Італії» від 12 лютого 1985 року, «Меденіца проти Швейцарії» від 14 червня 2001 року, «Шомоді проти Італії» від 18 травня 2004 року, інші) щодо можливості проведення заочного кримінального провадження, так і вимоги ч. 3 ст. 400 КПК, яка передбачає умови подання апеляційної скарги обвинуваченим, стосовно якого судом ухвалено вирок за результатами спеціального судового провадження, вважає за необхідне зазначити про те, що засуджений навіть після закінчення строків на апеляційне чи касаційне оскарження не позбавлений права подати скаргу разом із клопотанням про поновлення строку на оскарження, якщо причини його неявки дійсно виявляться поважними.
Крім того, колегія суддів касаційного суду зважає й на позицію ЄСПЛ, висловлену в справі «Санадер проти Хорватії» від 12 лютого 2015 року, про те, що судовий розгляд за відсутності обвинуваченого сам собою не суперечить Конвенції, оскільки той факт, що особа проживає на території, непідконтрольній органам влади, виправдовує неможливість повідомлення обвинуваченого про провадження або забезпечити його присутність з боку органів влади.
Доводи про порушення підслідності та підсудності та недопустимість доказів через це
Захисник у касаційній скарзі вказує на порушення підслідності та підсудності у цьому кримінальному провадженні, через що здобуті органом досудового розслідування докази після 14 березня 2022 року є недопустимими.
Згідно з ч. 5 ст. 36 КПК Генеральний прокурор (особа, яка виконує його обов'язки), керівник обласної прокуратури, їх перші заступники та заступники своєю вмотивованою постановою мають право доручити здійснення досудового розслідування будь-якого кримінального правопорушення іншому органу досудового розслідування, у тому числі слідчому підрозділу вищого рівня в межах одного органу, у разі неефективного досудового розслідування або за наявності об'єктивних обставин, що унеможливлюють функціонування відповідного органу досудового розслідування чи здійсненням ним досудового розслідування в умовах воєнного стану.
Використані в ч. 10 ст. 216 та ч. 5 ст. 36 КПК поняття «неефективність досудового розслідування» розуміються в такому значенні, що відповідні рішення приймаються в межах розсуду та дискреційних повноважень прокурора з урахуванням реальних можливостей та спроможності результативного (швидкого та ефективного) виконання завдань досудового розслідування органом (підрозділом) уповноваженим проводити досудове розслідування в конкретному кримінальному провадженні, в межах визначених законом строків, спрямованих на збирання належних і допустимих доказів у кримінальному провадженні та встановлення особи, яка вчинила кримінальне правопорушення.
Відповідно до висновку об'єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду у постанові від 24 травня 2021 року (справа № 640/5023/19, провадження № 51-2917 кмо 20) обов'язковою передумовою реалізації Генеральним прокурором повноважень, передбачених ч. 5 ст. 36 КПК, є оцінка досудового розслідування органом досудового розслідування, встановленим ст. 216 цього Кодексу, як неефективного та відображення такої оцінки у постанові з наведенням відповідного мотивування.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, постановою Генерального прокурора України ОСОБА_9 від 14 березня 2022 року через невиконання органом досудового розслідування необхідного комплексу слідчих дій у кримінальному провадженні № 22022000000000083 за підозрою ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 110 КК, проведення досудового розслідування в цьому провадженні було доручено Слідчому відділу Управління Служби безпеки України у Хмельницькій області.
Суд апеляційної інстанції під час апеляційного перегляду перевірив твердження захисника про порушення правил підслідності та не знайшов підстав для їх задоволення, зазначивши про те, що постанова прокурора про зміну підслідності кримінального провадження є обґрунтованою, відповідає правовій позиції Верховного Суду, в ній зазначено оцінку досудового розслідування органом досудового розслідування, мотиви, які стали підставою для зміни підслідності кримінального провадження, зокрема, неефективність проведення досудового розслідування попереднім органом.
Колегія суддів погоджується з такою позицією суду апеляційної інстанції та не вбачає законних підстав визнавати зібрані докази (після 14 березня 2022 року) у кримінальному провадженні недопустимими.
Посилання сторони захисту на порушення підсудності у цьому кримінальному провадженні є неспроможними через невстановлення під час касаційного перегляду факту порушення його підслідності.
Відтак касаційна скарга в цій частині є безпідставною.
Доводи про недопустимість та неналежність протоколів оглядів інтернет-ресурсів
У касаційній скарзі захисник зазначає про те, що протоколи оглядів інтернет-ресурсів є недопустимими та неналежними доказами, адже об'єктом оглядів була інформація з мережі «Інтернет», яку здобуто в порядку, не передбаченому КПК.
За приписами ч. 1 ст. 87 КПК недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав і свобод людини, зокрема, докази, що були отримані шляхом реалізації органами досудового розслідування чи прокуратури своїх повноважень, не передбачених цим Кодексом, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що не будь-яке формальне недотримання вимог кримінального процесуального закону зумовлює недопустимість доказу. Закон зобов'язує суд визначити допустимість доказу з урахуванням того, чи було допущене порушення КПК істотним і яким чином воно перешкоджало забезпеченню та реалізації прав і свобод особи. Для визнання доказу недопустимим на підставі ч. 1 ст. 87 КПК суд повинен указати, наслідком порушення якого саме фундаментального права або свободи стало отримання цього доказу, посилаючись на норми Конституції України та/або міжнародних договорів, якими гарантуються ці права та свободи, і має обґрунтувати, чому він уважає, що порушення фундаментального права або свободи є настільки істотним, що зумовило визнання доказу недопустимим.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду в постанові від 31 серпня 2022 року (справа № 756/10060/17, провадження № 13-3кс22) імперативною законодавчою забороною використовувати результати процесуальних дій як докази охоплюються випадки, коли недотримання процедури їх проведення призвело до порушення конвенційних та/або конституційних прав і свобод людини - заборони катування та нелюдського поводження (ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ч. 1 ст. 28 Конституції України), прав підозрюваного, обвинуваченого на захист, у тому числі професійну правничу допомогу (п. «с» ч. 3 ст. 6 Конвенції, ст. 59 Конституції України), на участь у допиті свідків (п. «d» ч. 3 ст. 6 Конвенції), права людини на повагу до свого приватного життя, недоторканність житла (ст. 8 Конвенції), на відмову давати показання щодо себе, членів своєї сім'ї та близьких родичів (ч. 1 ст. 63 Конституції України). Отже, у кожному із зазначених випадків простежується чіткий зв'язок правил допустимості доказів з фундаментальними правами і свободами людини, гарантованими Конвенцією та/або Конституцією України. З огляду на це суд, вирішуючи питання про вплив порушень порядку проведення процесуальних дій на доказове значення отриманих у їх результаті відомостей, повинен насамперед з'ясувати вплив цих порушень на ті чи інші конвенційні або конституційні права людини, зокрема встановити, наскільки процедурні недоліки «зруйнували» або звузили ці права або ж обмежили особу в можливостях їх ефективного використання.
Колегія суддів не має підстав уважати, що інформація з мережі «Інтернет» була здобута та оглянута з порушенням конвенційних або конституційних прав обвинуваченого.
Згідно з ч. 1 ст. 223 КПК слідчими (розшуковими) діями є дії, спрямовані на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні.
З метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин учинення кримінального правопорушення слідчий, прокурор проводять огляд місцевості, приміщення, речей та документів (ч. 1 ст. 237 КПК).
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, на підтвердження винуватості ОСОБА_7 суди послалися, зокрема, на копії протоколів огляду сайтів та інтернет-видань, з яких випливає, що слідчий ІНФОРМАЦІЯ_13 у кримінальному провадженні № 22022000000000083, внесеному до ЄРДР 10 березня 2022 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 110 КК, відповідно до статей 104-107, 223, 237 КПК з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин учинення цього злочину провів слідчі (розшукові) дії - огляди розміщеної на офіційних сайтах рф інформації. Під час оглядів здійснювалося відображення електронних сторінок сайтів за допомогою системної команди « ІНФОРМАЦІЯ_14 », зроблено скриншоти, які роздруковано та долучено до протоколів.
Згідно з постановою начальника відділу нагляду за додержанням законів органами СБУ та Державної прикордонної служби Хмельницької обласної прокуратури від 05 травня 2023 року з матеріалів кримінального провадження за № 22022000000000080 було виділено матеріали досудового розслідування за фактом вчинення ОСОБА_7 злочину, передбаченого ч. 3 ст. 110 КК, та зареєстровано їх в ЄРДР за № 22022240000000105. До вказаного кримінального провадження було долучено копії всіх письмових доказів, зібраних у першому кримінальному провадженні, в тому числі й копії вищезазначених протоколів оглядів.
Тому, на думку колегії суддів, доводи сторони захисту про недопустимість і неналежність копій протоколів, у яких зафіксовано огляди в мережі «Інтернет» офіційних і загальнодоступних інтернет-сайтів та інтернет-видань органів державної влади рф, є неприйнятними.
Доводи про недопустимість доказів - протоколів огляду матеріалів інших кримінальних проваджень
У касаційній скарзі захисник покликається також на те, що протоколи огляду матеріалів інших кримінальних проваджень є недопустимими доказами через відсутність у матеріалах справи ухвали слідчого судді про тимчасовий доступ до речей і документів.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, такі доводи сторони захисту були предметом перевірки судів першої та апеляційної інстанцій.
Так, суд апеляційної інстанції, навівши в ухвалі свою позицію, погодився із висновками суду першої інстанції про те, проведення слідчим огляду матеріалів інших кримінальних проваджень не в порядку тимчасового до них доступу, що регламентовано положеннями глави 15 КПК, не суперечить положенням статей 40, 93 цього Кодексу щодо права слідчого на збирання доказів та відповідно не свідчить про їх недопустимість.
Такий огляд проведено на підставі дозволу начальника ІНФОРМАЦІЯ_15 , в порядку статей 223, 237 КПК та зафіксовано з дотриманням вимог статей 104-106 цього ж Кодексу.
Колегія суддів уважає, що суди першої та апеляційної інстанцій належним чином перевірили ці доводи захисника та правомірно відмовили в їх задоволенні.
Водночас колегія суддів касаційного суду дійшла висновку про необхідність зміни судових рішень у цьому кримінальному провадженні в порядку ч. 2 ст. 433 КПК на таких підставах.
За приписами ч. 4 ст. 95 КПК суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання, або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, крім порядку отримання показань, визначеного статтею 615цього Кодексу.
Проте суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, всупереч зазначеним положенням ст. 95 КПК, для доведення винуватості ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 110 КК за діяння, які призвели до загибелі людей та інших тяжких наслідків, посилався на протоколи допитів потерпілих ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , свідків ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , із наведенням змісту їхніх показань, наданих під час досудового розслідування.
Тому колегія суддів уважає за необхідне виключити з вироку суду першої інстанції та ухвали суду апеляційної інстанції посилання на ці протоколи допитів.
Однак така зміна не впливає на обґрунтованість висновків судів про правильність правової кваліфікації дій ОСОБА_7 та доведення його винуватості.
Тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би потягнули за собою скасування судових рішень та закриття кримінального провадження стосовно ОСОБА_7 , про що просила захисник у касаційній скарзі, Суд не встановив.
Керуючись статтями 441, 442 КПК, Суд
постановив:
касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 залишити без задоволення.
У порядку ч. 2 ст. 433 КПК України вирок ІНФОРМАЦІЯ_1 від 17 червня 2025 року та ухвалу ІНФОРМАЦІЯ_4 від 08 жовтня 2025 року стосовно ОСОБА_7 змінити.
Виключити з них посилання на протоколи допитів потерпілих ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , свідків ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , складені під час досудового розслідування.
В решті судові рішення залишити без зміни.
Постанова набирає чинності з моменту оголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3