22 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 136/1765/23
провадження № 51-1446ск26
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув касаційну скаргу засудженого ОСОБА_4 на вирок Липовецького районного суду Вінницької області від 22 грудня 2025 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 18 березня 2026 року щодо
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Мончин Погребищенського району Вінницької області та жителя АДРЕСА_1
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, і
Короткий зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Липовецького районного суду Вінницької області від 22 грудня 2025 року ОСОБА_4 визнано винуватим та призначено покарання за ч. 2 ст. 286 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
На підставі ст. 75 КК ОСОБА_4 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки та покладено на нього обов'язки, передбачені ст. 76 КК.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 18 березня 2026 року вирок місцевого суду залишено без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_4 - без задоволення.
Судовими рішеннями встановлено, що 24 квітня 2023 року приблизно о 07:10 год на ділянці автодороги Т0203, сполученням смт. Турбів - м. Погребище, неподалік с. Чупринівка Турбівської територіальної громади Вінницької області, ОСОБА_4 керував автомобілем «Mercedes Benz Vito», номерний знак НОМЕР_1 , не переконався перед зміною руху, що це буде безпечним і не створить перешкод іншим учасникам руху, не надав водію, який рухався по зустрічній смузі руху переваги, не дотримався безпечної дистанції та інтервалу, виїхав на зустрічну смугу руху, де допустив зіткнення з автомобілем «Ford Focus», номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_5 , чим порушив вимоги п. 10.1, п. 11.3, п. 13.1 ПДР. Внаслідок ДТП водій ОСОБА_5 отримав легкі та середньої тяжкості тілесні ушкодження, а пасажир автомобіля «Ford Focus» ОСОБА_6 - тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений посилається на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, просить змінити вирок місцевого суду та ухвалу суду апеляційної інстанції та призначити йому покарання за ч. 2 ст. 286 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років без позбавлення права керувати транспортними засобами зі звільненням його від відбування основного покарання на підставі ст. 75 КК з іспитовим строком 2 роки.
На обґрунтування касаційних вимог ОСОБА_4 стверджує, що суд першої інстанції у своєму рішенні не навів відповідних мотивів щодо призначення йому додаткового покарання у максимальному розмірі. Апеляційний суд означене порушення також не усунув. Суди попередніх інстанцій не врахували, що засуджений визнав вину, щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення, вперше притягується до кримінальної відповідальності, відшкодував потерпілим завдані збитки, а також відсутність обставин, які обтяжують покарання. ОСОБА_4 зазначає, що призначення йому додаткового покарання вплине на його фінансову стабільність, оскільки інших доходів, окрім роботи, у нього немає.
Мотиви Суду
Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги, додані до неї судові рішення та дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження потрібно відмовити з огляду на таке.
Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Рішення судів щодо винуватості ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, призначеного йому основного покарання із застосуванням інституту звільнення від його відбування в касаційній скарзі не оскаржуються.
Доводи касаційної скарги засудженого зводяться до незгоди із призначенням йому додаткового покарання.
Судами встановлено, що ОСОБА_4 грубо порушив вимоги ПДР, в результаті чого потерпілий ОСОБА_5 отримав легкі та середньої тяжкості тілесні ушкодження, а потерпіла ОСОБА_6 - тяжкі тілесні ушкодження.
Суд звертає увагу, що санкцією інкримінованої статті передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого. Тобто суд у межах кожного конкретного провадження приймає рішення про призначення основного або основного та додаткового покарання у відносно визначених межах певного покарання.
У цьому провадженні суди врахували визнання вини засудженим, його щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, відшкодування завданих збитків, відсутність обставин, які обтяжують покарання та призначили покарання із застосуванням положень ст. 75 КК, тобто звільнили засудженого від відбування покарання з випробуванням.
Водночас суди вважали доцільним і підставним для досягнення загальної і спеціальної превенції призначення додаткового покарання - позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
Колегія суддів не вбачає у призначенні цього додаткового покарання ні порушення норм матеріального права, ні невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість.
Той факт, що керування автомобілем пов'язане із роботою ОСОБА_4 не впливає на цей висновок Суду, а підстав вважати призначене засудженому додаткове покарання явно несправедливим через суворість або призначеним у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність немає.
Як вбачається з рішення суду апеляційної інстанції, в ході розгляду справи потерпіла ОСОБА_6 неодноразово наголошувала, що незважаючи на компенсацію завданої їй шкоди, а також вибачення зі сторони засудженого, вона наполягає на застосуванні щодо ОСОБА_4 додаткового покарання у максимальному розмірі.
Таким чином колегія суддів вважає, що як основне покарання із застосуванням ст. 75 КК, так і додаткове покарання у цьому кримінальному провадженні відповідає загальним засадам справедливості та індивідуалізації покарання.
З огляду на викладене, обґрунтування касаційної скарги не містить переконливих доводів, які викликають необхідність перевірки їх за матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та доданих до неї копій судових рішень вбачається, що підстав для задоволення скарги немає, а тому у відкритті касаційного провадження потрібно відмовити відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК.
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 Кримінального процесуального кодексу України, Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_4 на вирок Липовецького районного суду Вінницької області від 22 грудня 2025 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 18 березня 2026 року.
Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3