23 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 753/1093/25
провадження № 61-14731св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Дарницька районна в м. Києві державнаадміністрація, Комунальнепідприємство«Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва»,
розглянув при попередньому розгляді справи у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Даниленко Тетяна Іванівна, на постанову Київського апеляційного суду від 23 жовтня 2025 року у складі колегії суддів: Саліхова В.В., Євграфової Є. П., Левенця Б. Б.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації та Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м.Києва» (далі - КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва»), у якому просила:
встановити факт її проживання у кімнаті АДРЕСА_1 з 01 липня 2004 року;
визнати її належним наймачем спірного жилого приміщення за раніше укладеним договором оренди від 01 липня 2004 року;
визнати за нею право користування спірним жилим приміщенням.
На обґрунтування позовних вимог зазначала, що у 2002 році вона працювала в Акціонерному товаристві відкритого типу «Київський м'ясокомбінат» (далі - АТВТ «Київський м'ясокомбінат»), у зв'язку з чим, на підставі укладеного 01 лютого 2002 року договору оренди, їй була надана для проживання кімната у гуртожитку по АДРЕСА_2 , в якій з лютого 2002 року вона проживає без реєстрації.
У 2004 року зазначений гуртожиток було передано на баланс Комунального підприємства «Господар» Дарницького району м. Києва (далі - КП «Господар»).
01 липня 2004 року між КП «Господар» та позивачкою було укладено договір оренди кімнати АДРЕСА_1 , а 13 травня 2011 року- безстроковий договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, предметом якого є надання відповідних комунальних послуг за вказаною адресою, умови якого позивачка сумлінно виконує.
Вказувала, що, уклавши з нею договір оренди житлового приміщення (кімнати у гуртожитку), підприємство не видало їй відповідний ордер на вселення в кімнату у гуртожитку, як це передбачено законодавством.
Стверджувала, що іншого житла не має.
На сьогоднішній день КП «Господар» знаходиться в стані припинення, ліквідатором є Шапірко Н. І. , яка повідомила їй, що питання щодо проживання в гуртожитку, видачі ордеру вона повинна вирішувати з КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м.Києва» та з Дарницькою районною в м. Києві державною адміністрацією.
Позивачка неодноразово зверталась до КП «Господар», Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації та КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» з проханням видати ордер на вселення та зареєструвати місце її проживання у гуртожитку, однак кожен раз отримувала відмову.
При цьому відповідачі посилаються на те, що вона неправомірно проживає у вказаній кімнаті, оскільки не має ордеру на вселення, тому, відповідно, не може зареєструвати своє місце проживання у гуртожитку.
Посилаючись на наведене, ОСОБА_1 просила суд позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 21 травня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано ОСОБА_1 належним наймачем житлового приміщення - кімнатою АДРЕСА_1 за раніше укладеним договором оренди житлового приміщення від 01 липня 2004 року.
Визнано за ОСОБА_1 право користування житловим приміщенням - кімнатою АДРЕСА_1 .
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 тривалий час проживає у кімнаті АДРЕСА_1 на підставі договору оренди житлового приміщення, але внаслідок відсутності спеціального ордера, який за законом є єдиною підставою для вселення на жилу площу в гуртожитку, власник гуртожитку (уповноважені ним особи) не визнають належні їй права, які випливають з відносин найму житла, а тому вимоги позову про визнання позивачки належним наймачем спірного жилого приміщення та права користування ним суд визнав обґрунтованими і доведеними та задовольнив їх.
Разом із тим, суд зазначив, що проживання позивачки у гуртожитку та період такого проживання є обставинами, які становлять предмет доказування у розглядуваній справі, встановлення такого факту не відповідає визначеним цивільним законом способам захисту, характеру порушення і його наслідкам та само по собі не призводить до ефективного захисту порушених прав, а тому правові підстави для задоволення позову в цій частині вимог відсутні.
Не погоджуючись з таким рішення суду, КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» звернулося з апеляційною скаргою на нього.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 23 жовтня 2025 року апеляційну скаргу КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» задоволено, рішення Дарницького районного суду м. Києва від 21 травня 2025 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що в матеріалах справи відсутні докази видачі позивачці ордера на проживання у кімнаті АДРЕСА_1 , а тому суд першої інстанції помилково вважав, що позивачка має законне право користування цим житловим приміщенням.
При цьому апеляційний суд зазначив, що надані позивачкою договори оренди та квитанції про оплату житлово-комунальних послуг не можуть слугувати належними та допустимими доказами на підтвердження обставин вселення у встановленому законом порядку у спірну кімнату та законне проживання у ній з 2002 року, а отже вимоги про визнання її належним наймачем житлового приміщення та визнання за нею права на користування кімнатою в гуртожитку без отримання відповідного ордеру є безпідставними та задоволенню не підлягають.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
21 листопада 2025 року ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Даниленко Т. І. через засоби поштового зв'язку звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від
23 жовтня 2025 року, у якій просила скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувана постанова ухвалена судом апеляційної інстанції з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, які мають значення для справи та без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Доводи інших учасників справи
У відзивах на касаційну скаргу КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» та Дарницька районна в м.Києві державна адміністрація просили суд залишити її без задоволення, оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 16 грудня 2025рокувідкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
07 січня 2026 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи
Спірним житловим приміщенням є кімната АДРЕСА_1 , який належить до об'єктів комунальної власності територіальної громади м.Києва.
До 2004 року вказаний гуртожиток належав до відомчого житлового фонду та перебував на балансі АТВТ«Київський м'ясокомбінат».
ОСОБА_1 в період з вересня 2001 року по квітень 2002 року перебувала у трудових відносинах з АТВТ«Київський м'ясокомбінат».
01 лютого 2002 року АТВТ«Київський м'ясокомбінат» (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендар) уклали договір оренди кімнати на проживання в гуртожитку підприємства.
Згідно з пунктом 1.1. цього договору орендодавець надає орендарю в користування терміном на 6 місяців одну кімнату АДРЕСА_3 загальною площею 26,66 кв.м., де буде проживати дві особи.
За згодою сторін плата за оренду кімнати становить 63,79 грн в місяць (пункт 1.3.).
Згідно з умовами, визначеними пунктом 1.2. договору, у подальшому дія договору автоматично продовжується на шестимісячний період за умови, якщо кожна зі сторін дотримується взятих на себе зобов'язань та не вносить пропозиції за 1 місяць до закінчення шестимісячного періоду про дострокове розірвання укладеного договору.
У 2004 року у зв'язку з банкрутством АТВТ«Київський м'ясокомбінат» гуртожиток було передано на баланс КП «Господар».
01 липня 2004 року КП «Господар» (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендар) уклали договір оренди житлового приміщення, відповідно до пункту 1.1. якого орендодавець надає орендареві у строкове користування на період з 01 липня 2004 року до 30 червня 2005 року кімнату № 36 жилою площею 17,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 , а орендар сплачує плату за користування жилою площею та комунальні послуги за затвердженими в установленому порядку тарифами.
Вказаний договір містить умову про звільнення житлового приміщення орендодавцем після закінчення терміну дії договору (пункт 2.2.5.).
Положень про автоматичне продовження строку дії договору (пролонгацію) зазначена угода не містить.
Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10 грудня 2010 року № 1112 «Про питання організації управління районами в м. Києві» гуртожиток включено до переліку майна, яке віднесено до сфери управління Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації.
13 травня 2011 року між КП «Господар» (виконавець) та ОСОБА_1 (споживач) укладено договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, надання житлово-комунальних послуг.
Предметом цього договору є забезпечення виконавцем надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій у гуртожитку по АДРЕСА_4 , а споживачем - забезпечення своєчасної оплати таких послуг за встановленим тарифом у строк та на умовах, що передбачені договором.
На підставі розпорядження Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації від 30 січня 2015 року № 33, гуртожиток закріплений за КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м.Києва» на праві господарського відання без права розпорядження майном.
Позивачка здійснює оплату за отримані житлово-комунальні послуги, які споживаються нею за зазначеною адресою, що підтверджується наданими нею платіжними документами.
За даними належного ОСОБА_1 паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 місце її проживання з 07 серпня 2012 року зареєстроване за адресою: АДРЕСА_5 .
У довідці про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 14 листопада 2023 року № 3002-7001925952 адресою фактичного місця проживання ОСОБА_1 зазначено: АДРЕСА_4 .
З листів Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації та КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» на ім'я позивачки убачається, що відповідачі не визнають її право на користування спірним жилим приміщенням та її право на реєстрацію місця проживання в гуртожитку з підстав відсутності спеціального ордера на займане нею жиле приміщення.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції відповідає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
Відповідно до статті 47 Конституції України, держава гарантує кожному право на житло. Ніхто не може бути позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Статтею 127 Житлового кодексу України (далі - ЖК України), який був чинним на час виникнення спірних правовідносин та на час розгляду справи судами попередніх інстанцій, передбачено, що для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання можуть використовуватись гуртожитки. Під гуртожитки надаються спеціально споруджені або переобладнані для цієї мети жилі будинки. Жилі будинки реєструються як гуртожитки у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті ради.
Згідно із частинами першою, другою статті 128 ЖК України порядок надання жилої площі в гуртожитках визначається цим Кодексом та іншими актами законодавства України. Жила площа в гуртожитку надається одиноким громадянам і сім'ям, які мають право проживати у гуртожитках, за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації або органу місцевого самоврядування, у власності чи управлінні яких перебуває гуртожиток.
Статтею 129 ЖК України визначено, що на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації, орган місцевого самоврядування видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу в гуртожитку.
Згідно зі статтею 130 ЖК України порядок користування жилою площею в гуртожитках визначається договором, що укладається перед вселенням на надану жилу площу в гуртожитку на підставі спеціального ордера відповідно до Примірного положення про користування жилою площею в гуртожитках, що затверджується Кабінетом Міністрів України. Особливості користування жилою площею в гуртожитку, який підлягає передачі у власність територіальної громади, визначаються законом.
Отже, єдиною підставою для вселення на надану жилу площу в гуртожитку є спеціальний ордер.
Іншого порядку вселення на надану жилу площу в гуртожитку законодавством не встановлено.
Порядок користування гуртожитками: жилою площею, жилими та іншими приміщеннями в них визначається Примірним положенням про користування гуртожитками, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України
від 20 червня 2018 р. № 498 (далі - Положення).
Дія цього Положення поширюється на всі гуртожитки незалежно від форми власності.
Пунктом 7 Положення визначено, що користування жилою площею у гуртожитках державної та комунальної форми власності здійснюється виключно за договором найму жилого приміщення, укладеним на підставі ордера.
Облік осіб, які проживають в гуртожитках на умовах найму (оренди), ведеться підприємствами, установами, організаціями, в оперативному управлінні яких перебувають гуртожитки державної та комунальної власності, юридичними особами незалежно від організаційно-правової форми, до статутних капіталів яких включені гуртожитки, органом місцевого самоврядування (пункт 9 Положення).
Встановлено, що ордер на вселення у кімнату АДРЕСА_1 , позивачка не отримувала, рішення адміністрацією підприємстваабо органом місцевого самоврядування з цього приводу не приймалось, договір найму жилого приміщення на підставі ордера не укладався.
При таких обставинах, з огляду на викладені вище положення законодавства, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що ОСОБА_1 не набула законне право користування спірною кімнатою, належним наймачем вказаного житлового приміщення не є.
При цьому апеляційний суд обґрунтовано зазначив, що надані позивачкою договори та квитанції про оплату житлово-комунальних послуг не можуть слугувати належними та допустимими доказами на підтвердження обставин вселення у встановленому законом порядку у спірну кімнату та законне проживання у ній з 2002 року, а отже вимоги про визнання за особою права
на користування кімнатою в гуртожитку без видання відповідного ордеру є безпідставними.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, договір оренди житлового приміщення, укладений 01 липня 2004 року між КП «Господар» (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендар), є строковим, діяв до 30 червня 2005 року, положень про автоматичне продовження строку дії договору (пролонгацію) не містив.
Разом із тим, договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій від 13 травня 2011 року є лише угодою про надання житлово-комунальних послуг та не встановлює право користування спірним житловим приміщенням.
Факт тривалого проживання ОСОБА_1 у спірному житловому приміщенні також не є підставою для ствердження про законне право користування позивачкою вказаною кімнатою у гуртожитку.
Водночас слід зазначити, що питання про виселення ОСОБА_1 з спірної кімнати у гуртожитку в межах цієї справи не вирішується.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у позові.
При цьому колегія суддів приймає до уваги, що касаційна скарга позивачки не містить доводів в частині вирішення позовних вимог про встановлення факту її проживання у спірній кімнаті.
Доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених заявником постановах Верховного Суду, є необгрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що постанова ухвалена судом апеляційної інстанції в оскаржуваній частині без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
При цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів Верховного Суду залишає касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки підстави для її скасування відсутні.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник- адвокат Даниленко Тетяна Іванівна, залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного суду від 23 жовтня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Коротенко
А. Ю. Зайцев
М. Ю. Тітов