01 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 524/6075/22
провадження № 61-1687св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду (далі - Верховний Суд):головуючого - Крата В. І., суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І. (суддя-доповідач)
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Олійник Лілія Михайлівна,
на постанову Полтавського апеляційного суду від 27 січня 2025 року у складі колегії суддів: Бутенко С. Б., Дряниці Ю. В., Пилипчук Л. І.
у справі
за позовом ОСОБА_2 (далі - позивач)
до
відповідачки ОСОБА_1 (далі - відповідачка)
про стягнення боргу кредитором спадкодавця,
ухвалив постанову про таке:
I. Вступ
1. У жовтні 2022 рокупозивач звернувся до суду з позовом до відповідачки про стягнення боргу кредитором спадкодавця.
2. Відповідачка позовні вимоги не визнала.
3. Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив.
4. Апеляційний суд рішення суду першої інстанції скасував і ухвалив нове судове рішення про задоволення позову.
5. Відповідачка оскаржила постанову апеляційного суду в касаційному порядку. Підставою касаційного оскарження вказала те, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, перелік яких навела у касаційній скарзі
6. Оскаржуване судове рішення переглядається в межах, передбачених статтею 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК), у зв'язку із чим Верховний Суд вирішує питання права, а не факту.
ІІ. Короткий зміст позовних вимог
7. Позов обґрунтований так:
- 06 листопада 2020 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 була укладена домовленість про купівлю-продаж приміщення нотаріальної контори за адресою: АДРЕСА_1 ;
- ОСОБА_4 як покупець передала ОСОБА_3 в якості авансу грошові кошти в розмірі 30 000,00 доларів США в рахунок майбутньої купівлі приміщення;
- на підтвердження факту отримання грошових коштів ОСОБА_3 написав розписку, в якій зазначено також, що покупець ОСОБА_4 зобов'язана була провести розрахунок до 31 грудня 2020 року;
- 25 грудня 2020 року між ОСОБА_4 та позивачем був укладений договір про відступлення права вимоги згідно написаної ОСОБА_3 розписки від 06 листопада 2020 року, відповідно до умов якого позивач набув право вимоги замість ОСОБА_4 на укладення договору купівлі-продажу приміщення, а у разі неукладення такого договору - на повернення коштів;
- остаточний розрахунок за розпискою до 31 грудня 2020 року проведений не був, договір купівлі-продажу приміщення нотаріальної контори не укладений, авансовий платіж, переданий ОСОБА_3 за розпискою, не повернутий;
- ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер;
- як тільки позивач дізнався про смерть ОСОБА_5 , він звернувся до приватного нотаріуса Кременчуцького районного нотаріального округу Полтавської області Вариводи В. В. з претензією кредитора від 13 січня 2022 року, в якій просив повідомити спадкоємців про наявність боргу. Ця претензія кредитора одночасно є і вимогою до боржника про повернення коштів;
- у відповіді приватного нотаріуса від 18 січня 2022 року позивача повідомлено про те, що його претензія долучена до спадкової справи, а спадкоємці належним чином повідомлені про наявність заборгованості у розмірі 30 000,00 доларів США;
- спадкоємцем за законом після померлого ОСОБА_3 є його дружина (відповідачка у цій справі), яка прийняла спадщину та належним чином була повідомлена про борг чоловіка, але кошти не повернула.
8. Враховуючи викладене, позивач просив стягнути з відповідачки на його користь безпідставно отримані грошові кошти в сумі 30 000,00 доларів США.
ІII. Короткий зміст рішення суду першої інстанції
9. Рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 04 квітня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
10. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з таких мотивів:
- отримані ОСОБА_3 кошти в рахунок продажу приміщення нотаріальної контори не є завдатком, водночас правова природа цих коштів не охоплюється поняттям авансу, що підлягає поверненню;
- у розписці не вказано, коли саме ОСОБА_3 отримав кошти, а зазначена дата лише складення розписки;
- зміст розписки не містить відомостей про фактичну передачу ОСОБА_4 грошових коштів та отримання ОСОБА_3 цих коштів;
- доводи позивача про те, що кошти не повернуті, не підтверджуються жодними доказами, оскільки до розписки не додано актів прийому-передачі коштів або додаткових угод, які б могли підтвердити зазначені обставини;
- у розписці відсутні будь-які відомості, на підставі яких можна ідентифікувати зазначених у ній осіб. Така розписка не підписана всіма сторонами щодо зобов'язання по ній. Також у ній відсутнє зобов'язання ОСОБА_3 повернути зазначену у розписці грошову суму;
- позивачем не було заявлено клопотання про витребування спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_3 , тому суд не може пересвідчитись в тому, чи дотримано позивачем шестимісячного строку для пред'явлення вимоги до спадкоємців померлого ОСОБА_3 ;
- відсутність спадкової справи унеможливлює визначення судом кола спадкоємців ОСОБА_3 ;
- позивачем не надано жодних доказів на підтвердження стягнення з відповідачки коштів. Так само відсутні докази того, що відповідачка знала про існування розписки та договору про відступлення права вимоги, які є предметом спору;
- в матеріалах справи відсутні докази звернення ОСОБА_4 до ОСОБА_3 з вимогою про повернення грошових коштів за розпискою. Також в матеріалах справи відсутня вимога позивача до ОСОБА_3 за договором відступлення права вимоги.
ІV. Короткий зміст постанови апеляційного суду
11. Постановою Полтавського апеляційного суду від 27 січня 2025 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов задоволено.
Стягнуто з відповідачки на користь позивача 30 000,00 доларів США. Змінено розподіл судових витрат. Стягнуто з відповідачки на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору у зв'язку з поданням позовної заяви та апеляційної скарги в сумі 27 426,50 грн.
12. Постанова апеляційного суду мотивована так:
- суд першої інстанції не взяв до уваги наявність у позивача, який є правонаступником ОСОБА_4 , оригіналу розписки, наданої ОСОБА_3 , яка підтверджує як факт одержання останнім грошових коштів від ОСОБА_4 у сумі 30 000,00 доларів США як авансового платежу за відчужуване ним приміщення нотаріальної контори, так і факт неповернення цих коштів особі, яка їх надала, після того, як договір купівлі-продажу приміщення не був укладений;
- чинним законодавством України не передбачено обов'язковість складання актів прийому-передачі коштів між фізичними особами, а укладення будь-яких додаткових угод, виходячи з принципу свободи договору, віднесено на розсуд та волевиявлення сторін правочину, які є вільними у визначенні умов договору відповідно до вимог цивільного законодавства, а також вимог розумності та справедливості;
- заперечуючи факт складання розписки ОСОБА_3 , відповідачка належних та допустимих доказів на підтвердження того, що розписка написана не ОСОБА_3 , а іншою особою, суду не надала та відповідних обставин у справі не довела;
- помилковим є висновок суду першої інстанції про те, що розписка не містить ознак авансу, оскільки за розпискою була передана визначена сума грошових коштів на придбання об'єкта нерухомості, право на який ОСОБА_3 набув за результатами електронних торгів, що зазначено ним власноручно у розписці. Проте купівля-продаж вказаного об'єкта між сторонами не відбулась;
- обставини справи доводять той факт, що передана ОСОБА_3 за розпискою сума коштів, яка за своєю правовою природою є авансом, підлягає поверненню особі, яка її передала, у даному випадку - позивачу як правонаступнику ОСОБА_4 , незалежно від того, з вини якої сторони не відбулося укладення договору;
- оскільки після смерті боржника зобов'язання з повернення авансових коштів входять до складу спадщини, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми статті 1282 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) щодо обов'язку спадкоємців задовольнити вимоги кредитора;
- на час пред'явлення позивачем претензії кредитора у спадковій справі після померлого ОСОБА_3 свідоцтва про право на спадщину його спадкоємцям нотаріусом не видавались, тому суд мав можливість встановити, що строк, визначений частинами другою та третьою статті 1281 ЦК, позивачем фактично пропущений не був;
- пославшись на необхідність дослідження спадкової справи та відсутність у суду обов'язку самостійно збирати докази, суд першої інстанції не надав належної оцінки вже наявним у справі письмовим доказам, зокрема, відповідям приватного нотаріуса щодо прийняття претензії кредитора ОСОБА_2 до спадкоємців померлого боржника ОСОБА_3 до видачі їм свідоцтва про право на спадщину та повідомлення спадкоємців про борги спадкодавця, що спростовує доводи відповідачки про її необізнаність з наявністю такої заборгованості;
- свідоцтва про право на спадщину на спадкове майно, що увійшло до складу спадщини після померлого ОСОБА_3 , згідно наданого нотаріусом переліку, крім приміщення нотаріальної контори, були видані відповідачці, яка і має відповідати за заявленим позивачем позовом у порядку статті 1282 ЦК;
- спадкування є способом безоплатного набуття майна, а тому стягнення боргів спадкодавця з його спадкоємців в межах вартості отриманої спадщини є справедливим щодо законних інтересів та правомірних очікувань кредитора;
- суд першої інстанції не надав належної оцінки фактичним обставинам справи і поданим сторонами доказам, та безпідставно відмовив у позові з мотивів, які не можна визнати обґрунтованими, вдавшись до оцінки обставин, які не є предметом спору у цій справі, та припустившись помилки у визначенні правової природи спірних грошових коштів, що призвело до неправильного вирішення справи.
13. Додатковою постановою Полтавського апеляційного суду від 26 березня 2025 року стягнуто з відповідачки на користь позивача понесені витрати на професійну правничу допомогу, надану в суді апеляційної інстанції, у розмірі 5 000,00 грн.
14. Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 08 липня 2025 року закрито провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_6 (доньки ОСОБА_3 ), яка не брала участі у справі, на рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 04 квітня 2024 року.
V. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
15. У касаційній скарзі представник відповідачки просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
16. Касаційна скарга обґрунтована таким:
- до договірних правовідносин не підлягає застосуванню положення статті 1212 ЦК, а повернення авансу має відбуватися відповідно до вимог закону та договору;
- між сторонами виникли договірні правовідносини, а тому до них застосовується положення частини другої статті 530 ЦК;
- для задоволення вимог покупця щодо повернення суми попередньої оплати суд повинен установити факт прострочення передачі товару та належного виконання покупцем своїх обов'язків за договором, а звідси - і право покупця вимагати повернення суми попередньої оплати;
- апеляційний суд залишив поза увагою, що складена розписка фактично містить умови попереднього договору купівлі-продажу нерухомого майна, однак вона у порушення вимог статті 635 ЦК не посвідчена нотаріально, що виключає застосування норм права щодо повернення авансу (договірних правовідносин);
- визначивши вказану у розписці суму як аванс, суд апеляційної інстанції не звернув уваги, що попередня оплата (аванс) підлягають поверненню лише у випадку прострочення передачі об'єкта купівлі-продажу, та неправильно застосував приписи статті 530 ЦК, оскільки домовленістю визначений строк виконання зобов'язання і він є таким, що не настав;
- апеляційний суд не врахував, що в будь-якому випадку ОСОБА_4 усвідомлювала, що ОСОБА_3 06 листопада 2020 року не був власником нерухомого майна, а на оформлення права власності потрібен час, при цьому їй необхідно було ще сплатити до 31 грудня 2020 року 22 000,00 доларів США;
- докази передання ОСОБА_3 або ж його спадкоємцю ОСОБА_1 22 000,00 доларів США матеріали справи не містять;
- позивачем (афілійованими особами) активно створюються процесуальні перешкоди в набутті права власності на приміщення нотаріальної контори, свідченням чого є судові справи № 524/7048/15-ц, № 537/4561/20 та № 537/5325/23;
- під час розгляду таких справ всі афілійовані особи, які отримували запис в реєстрах про право власності на нерухоме майно на підставі нікчемних правочинів, активно заперечували наявність підстав для набуття ОСОБА_3 права власності, а в апеляційній скарзі у цій справі позивач вже стверджує, що ОСОБА_3 набув у власність приміщення нотаріальної контори;
- з системного аналізу тексту розписки вбачається, що для настання строку виконання зобов'язання необхідно дві умови: повний розрахунок ОСОБА_4 та набуття ОСОБА_3 права власності на нерухоме майно;
- на час подання касаційної скарги ані правонаступник ОСОБА_4 не здійснив повний розрахунок, ані спадкоємець ОСОБА_3 не набув права власності на вказане майно, тому строк виконання зобов'язання не настав, а отже, і підстави для повернення грошових коштів відсутні;
- апеляційний суд залишив поза увагою доводи відповідачки стосовно того, що зі змісту розписки неможливо встановити, що вона була написана саме первісному кредитору, так як в розписці вказано лише прізвище, ім'я та по-батькові особи, але неможливо ідентифікувати, що ОСОБА_4 є саме тією особою, яка давала грошові кошти, що свідчить про відсутність існування між сторонами правовідносин за договором позики, оскільки відповідачка не є отримувачем 30 000,00 доларів США, а є його спадкоємцем;
- якщо взяти до уваги визначену позивачем підставу позову та доводи апеляційної скарги, то в цьому випадку має місце порушення позивачем принципу добросовісності;
- безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов'язання (відсутній обов'язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, тому що вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів;
- очевидно, що на дату складання розписки у ОСОБА_3 було відсутнє право власності на вказане у ній нерухоме майно. З цього документа також неможливо встановити, коли повинно відбутись укладення договору купівлі-продажу, до чи після повного розрахунку;
- висновок суду апеляційної інстанції про наявність підстав для задоволення позову та стягнення авансу є хибним, оскільки попередній договір купівлі-продажу, оформлений розпискою, є юридично нікчемним у цілому в силу порушення імперативних вимог щодо його обов'язкового нотаріального посвідчення;
- ОСОБА_4 чітко усвідомлювала, що в неї відсутнє зобов'язання для передання коштів, проте здійснила їх передачу, а тому її поведінка є суперечливою (тобто, потерпіла особа вільно і без помилки погодилася на настання невигідних для себе наслідків);
- суд апеляційної інстанцій в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17,
від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17, Верховного Суду від 24 січня 2024 року у справі № 369/14377/19, від 06 листопада 2024 року у справі
№ 308/5527/22, від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17, від 11 січня
2023 року у справі № 548/741/21, від 05 вересня 2022 року у справі
№ 1519/2-5034/11.
VІ. Рух справи у суді касаційної інстанції
17. 10 лютого 2025 року представник відповідачкизвернувся з касаційною скаргою.
18. Ухвалою від 27 лютого 2025 року відкрито касаційне провадження у справі, відмовлено у задоволенні клопотання відповідачки про зупинення виконання оскаржуваної постанови апеляційного суду.
19. 30 липня 2025 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
20. Ухвалою від 24 березня 2026 року справу призначено до судового розгляду.
21. Позивач не скористався своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу.
VІI. Встановлені судами обставини
22. 30 вересня 2020 року за результатами проведених Державним підприємством «Сетам» Міністерства юстиції України електронних торів ОСОБА_3 придбав приміщення нотаріальної контори загальною площею 82,2 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , про що приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Крайчинським С. С. видано акт № 61531581 про реалізацію предмета іпотеки на підставі протоколу проведення електронних торгів від 24 вересня 2020 року № 503455.
23. Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на приміщення нотаріальної контори згідно із записом про право власності 24558916, дата реєстрації 27 січня 2018 року, зареєстровано за ОСОБА_7 .
24. Згідно з розпискою від 06 листопада 2020 року ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_8 суму, еквівалентну 30 000,00 доларів США, у рахунок відчужуваного ним приміщення нотаріальної контори за адресою: АДРЕСА_1 , яке оцінив у суму, еквівалентну 52 000,00 доларів США, та зазначив, що покупець зобов'язана провести розрахунок до 31 грудня 2020 року. Відчуження приміщення мало проводитися шляхом надання доручення на реєстрацію та подачу веб-чека.
25. За договором відступлення права вимоги від 25 грудня 2020 року, укладеного між первісним кредитором ОСОБА_4 , від імені якої на підставі довіреності від 10 січня 2015 серії НАК № 749769 діяв ОСОБА_9 , та новим кредитором ОСОБА_2 , останній набув право вимоги згідно розписки від 06 листопада 2020 року до боржника ОСОБА_3 на суму сплачених первісним кредитором грошових коштів у розмірі 30 000,00 доларів США.
26. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 20 липня 2021 року серії НОМЕР_1 , виданим Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Кременчуці Кременчуцького району Полтавської області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.
27. 13 січня 2022 року позивач направив приватному нотаріусу Кременчуцького районного нотаріального округу Полтавської області Вариводі В. В. претензію кредитора, в якій просив повідомити спадкоємців померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 про наявність перед ним боргу у розмірі 30 000,00 доларів США.
28. Відповідно до відповіді приватного нотаріуса від 18 січня 2022 року вказана претензія кредитора долучена до спадкової справи № 33/2021 після померлого ОСОБА_3 , а також зазначено, що свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям не видані та спадкоємці померлого належним чином повідомлені про наявність заборгованості у розмірі 30 000,00 доларів США.
VІIІ. Позиція Верховного Суду
29. Переглянувши оскаржуване судове рішення в межах розгляду справи судом касаційної інстанції (див. пункт 6), Верховний Суд зазначає таке.
30. Цей спір пов'язаний із стягненням коштів кредитором спадкодавця.
31. Позивач просив стягнути з відповідачки як спадкоємиці померлого боржника суму одержаних останнім на підставі розписки коштів, які є авансом, оскільки договору купівлі-продажу приміщення нотаріальної контори між ОСОБА_3 та первісним кредитором ОСОБА_4 укладено не було (див. пункт 7).
32. Суд першої інстанції, визнавши, що отримані ОСОБА_3 кошти в рахунок продажу приміщення нотаріальної контори не є завдатком, а також правова природа цих коштів не охоплюється поняттям авансу, що підлягає поверненню, дійшов висновку про відмову у задоволенні позову (див. пункт 10).
33. Апеляційний суд дійшов висновку, що за розпискою була передана визначена сума грошових коштів на придбання об'єкта нерухомості, право на який ОСОБА_3 набув за результатами електронних торгів. Оскільки купівля-продаж об'єкта нерухомості між сторонами не відбулася, передані кошти підлягають поверненню (див. пункт 12).
34. Верховний Суд звертає увагу на те, що згідно з частиною другою статті 11 ЦК підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори, що укладаються між суб'єктами цивільних правовідносин.
35. З матеріалів справи вбачається, що 06 листопада 2020 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 була досягнута домовленість, яка підтверджена розпискою, про купівлю-продаж приміщення нотаріальної контори. ОСОБА_4 як покупець передала ОСОБА_3 в якості авансу грошові кошти в розмірі 30 000,00 доларів США в рахунок майбутньої купівлі приміщення (т. 1 а. с. 10).
36. З огляду на викладене розписка за змістом фактично є попереднім договором, укладеним між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , у якому сторони домовилися про укладення у майбутньому договору купівлі-продажу приміщення нотаріальної контори.
37. За змістом частини першої статті 635 ЦК (у редакції, чинній на час укладення попереднього договору) попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.
38. Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі (стаття 657 ЦК).
39. Таким чином, станом 06 листопада 2020 року попередній договір купівлі-продажу нерухомого майна підлягав укладенню в письмовій формі з нотаріальним посвідченням.
40. Вчинення попереднього договору купівлі-продажу нерухомості в письмовій формі без нотаріального посвідчення зумовлює його кваліфікацію на підставі частини першої статті 220 ЦК як нікчемного.
41. Верховний Суд звертав увагу на те, що нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним» (див. постанову Верховного Суду від 09 січня 2019 року у справі № 759/2328/16). Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов'язків.
42. Нікчемний правочин (частина друга статті 215 ЦК) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/ встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (див., зокрема, постанови Верховного Суду від 08 лютого 2023 у справі № 359/12165/14-ц, Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2023 року у справі № 398/1796/20).
43. Вимога про нотаріальне посвідчення має прямо бути передбачена в тій чи іншій нормі закону, а не слідувати із розширеного її тлумачення і мати імпліцитний характер. Тобто людина розумна і обачна внаслідок аналізу відповідної норми має усвідомлювати існування очевидного обов'язку вчинити відповідний договір в письмовій формі з нотаріальним посвідченням, недотримання якого призводить автоматично (ipso iure) до нікчемності (див. постанову Верховного Суду від 10 листопада 2023 року у справі № 755/12702/22).
44. Як нікчемний може бути кваліфікований лише договір, для якого імперативною нормою закону визначено обов'язковість вчинення відповідного договору в письмовій формі з нотаріальним посвідченням (наприклад, статті 657, 745 ЦК) (див. постанову Верховного Суду від 23 травня 2024 року у справі № 518/520/20).
45. Оскільки розписка була складена в письмовій формі без нотаріального посвідчення, вона за правилами частини першої статті 220 ЦК є нікчемною, тому не створює жодних юридичних наслідків.
46. В свою чергу згідно з частиною першою статті 1212 ЦК особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
47. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 910/1238/17 зроблено висновок, що «положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що цей вид зобов'язань породжують такі юридичні факти: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали».
48. Враховуючи, що попередній договір (див. пункт 36) є нікчемним, передані ОСОБА_4 . ОСОБА_3 кошти у розмірі 30 000,00 доларів США підлягають поверненню.
49. Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, і це встановлено судами, що право вимоги згідно із розпискою на укладення договору купівлі-продажу приміщення чи на повернення коштів замість ОСОБА_4 набув позивач на підставі договору про відступлення права вимоги (т. 1 а. с. 11-12), а ОСОБА_3 помер.
50. Відповідно до статей 1216, 1218 ЦК спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов'язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
51. За змістом пункту 5 частини першої статті 1219, частини першої статті 608 ЦК права та обов'язки особи як боржника не входять до складу спадщини лише якщо вони нерозривно пов'язані з особою спадкодавця і у зв'язку з цим зобов'язання не може бути виконане іншою особою.
52. Статтею 1282 ЦК передбачено, що спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.
53. В своїй практиці Верховний Суд висновував, що при вирішенні спорів про стягнення заборгованості за вимогами кредитора до спадкоємців боржника на підставі статей 1281, 1282 ЦК, судам для правильного вирішення справи необхідно встановлювати такі обставини: чи пред'явлено вимогу кредитором спадкодавця до спадкоємців боржника у строки, визначені частинами другою та третьою статті 1282 ЦК, оскільки у разі пропуску таких строків на підставі частини четвертої статті 1281 ЦК кредитор позбавляється права вимоги; коло спадкоємців, які прийняли спадщину; при дотриманні кредитором строків, визначених статтею 1282 ЦК, та правильному визначенні кола спадкоємців, які залучені до участі у справі як відповідачі, суд встановлює дійсний розмір вимог кредитора (перевіряє розрахунок заборгованості станом на день смерті боржника, який є днем відкриття спадщини); при доведеності та обґрунтованості вимог кредитора боржника, суду належить встановити обсяг спадкового майна та його вартість, визначивши тим самим межі відповідальності спадкоємця (спадкоємців) за боргами спадкодавця відповідно до частини першої статті 1282 ЦК (див. постанову Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 755/7730/16).
54. Оскільки після смерті боржника зобов'язання з повернення авансових коштів входять до складу спадщини, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми статті 1282 ЦК щодо обов'язку спадкоємців задовольнити вимоги кредитора (див. пункт 53).
55. За змістом наведених норм матеріального права у разі смерті спадкодавця спадкоємці, які прийняли спадщину, не відмовилися від її прийняття, замінюють його особу у всіх правовідносинах, що існували на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті спадкодавця.
56. Верховний Суд раніше звертав увагу на те, що у ЦК серед положень про порядок задоволення вимог кредитора спадкодавця в імперативному порядку визначений справедливий баланс між законними інтересами та правомірними очікуваннями кредитора спадкодавця і відповідними, зустрічними їм, інтересами спадкоємців. Дотримання цього балансу полягає в тому, щоб забезпечити задоволення вимог кредитора спадкодавця за рахунок спадкового майна, не порушивши майнових прав та інтересів спадкоємців такої особи.
Визначення цього балансу законодавцем сформульовано таким чином, що спадкоємці боржника повинні відповідати за його зобов'язаннями в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Зокрема, як зазначалося вище, спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.
Разом із тим, положення зазначеної правової норми застосовуються у випадку дотримання кредитором положень статті 1281 ЦК щодо строків пред'явлення ним вимог до спадкоємців. Недотримання цих строків, які є присічними (преклюзивними), позбавляє кредитора права вимоги до спадкоємців (див. постанову Верховного Суду від 10 грудня 2025 року у справі № 642/2001/22).
57. Відповідно до частини другої статті 1281 ЦК кредиторові спадкодавця належить пред'явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, не пізніше шести місяців з дня одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину на все або частину спадкового майна незалежно від настання строку вимоги.
58. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину, він має право пред'явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, протягом шести місяців з дня, коли він дізнався про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину (частина третя статті 1281 ЦК).
59. Стаття 1281 ЦК не встановлює певного порядку пред'явлення вимог кредиторів. Пред'являння вимог може відбуватися як безпосередньо спадкоємцю, так і через нотаріуса (див. постанову Верховного Суду від 13 березня 2024 року у справі № 638/6853/21).
60. Апеляційний суд встановив, що на час пред'явлення позивачем претензії кредитора у спадковій справі після померлого ОСОБА_3 свідоцтва про право на спадщину його спадкоємцям нотаріус не видавав (т. 1 а. с. 17), у зв'язку з чим дійшов правильного висновку, що строк, визначений частинами другою та третьою статті 1281 ЦК, позивач не пропустив.
61. Оскільки свідоцтва про право на спадщину на спадкове майно, що увійшло до складу спадщини після померлого ОСОБА_3 , згідно із наданим нотаріусом переліком, крім приміщення нотаріальної контори, були видані відповідачці, апеляційний суд дійшов висновку, що саме вона має відповідати за заявленим позивачем позовом у порядку статті 1282 ЦК.
62. Верховний Суд наголошував, що законодавець зберігає за кредитором право вимоги у разі смерті боржника. У такому випадку відбувається правонаступництво, яке є транслятивним, тобто таким, що переносить права та обов'язки на нового боржника.
Право на захист є складовою будь-якого суб'єктивного права. Визнавши за особою певне цивільне право, законодавець тим самим визнає за кредитором право вимагати надання захисту, у тому числі й у судовому порядку (див. постанову Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 645/3265/13-ц).
63. Враховуючи, що відступлення права вимоги охоплює кошти, які були передані померлому ОСОБА_3 , суд апеляційної інстанції правильно задовольнив позов. Проте помилився щодо мотивів такого задоволення та не зазначив, що відповідачка зобов'язана задовольнити вимоги позивача в межах вартості майна, одержаного у спадщину, що відповідає змісту частини першої статті 1282 ЦК.
64. Доводи відповідачки про те, що на час складання розписки у ОСОБА_3 було відсутнє право власності на вказане у ній нерухоме майно, не спростовують факту передачі ОСОБА_4 коштів.
65. Тому оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції належить змінити у мотивувальній частині, виклавши її у редакції цієї постанови, та в абзаці четвертому резолютивної частини, виклавши його в новій редакції.
ІX. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
66. Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржувана постанова апеляційного суду частково ухвалена без дотримання норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права. У зв'язку із наведеним касаційну скаргу слід задовольнити частково, а оскаржувану постанову апеляційного суду змінити у мотивувальній частині, виклавши її у редакції цієї постанови, та в абзаці четвертому резолютивної частини, виклавши його в новій редакції, а в іншій частині залишити без змін.
67. Оскільки касаційний суд змінює постанову апеляційного суду, то розподіл судових витрат не здійснюється.
Із цих підстав,
керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 412, 415, 416, 419 ЦПК, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Олійник Лілія Михайлівна, задовольнити частково.
2. Постанову Полтавського апеляційного суду від 27 січня 2025 року змінити у мотивувальній частині, виклавши її у редакції цієї постанови, та в абзаці четвертому резолютивної частини, виклавши його таким чином:
«Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 30 000,00 доларів США в межах вартості майна, одержаного у спадщину».
3. В іншій частині постанову Полтавського апеляційного суду від 27 січня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді: В. І. Крат Д. А. Гудима І. О. Дундар Є. В. Краснощоков П. І. Пархоменко