Справа №705/2900/25
2/705/525/26
23 квітня 2026 року м. Умань
Уманський міськрайонний суд Черкаської області в складі:
головуючого-судді Душина О.В.
при секретарі Мухартовій Р.О.,
за участю:
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача - ОСОБА_2 ,
представник відповідача - ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Умань цивільну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ОСОБА_4 ( АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_2 ) про захист честі, гідності та ділової репутації і відшкодування моральної шкоди,
1.Короткий зміст позовних вимог
У травні 2025 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про захист честі, гідності та ділової репутації і відшкодування моральної шкоди в якому просить: визнати інформацію, поширену відповідачем ОСОБА_4 у коментарі до сайту «Про все», недостовірною; зобов'язати відповідача спростувати недостовірну інформацію шляхом публікації відповідного спростування на тому ж ресурсі, ресурсах Уманської міської ради та своїй особистій сторінці у соціальній мережі Facebook; стягнути з відповідача компенсацію моральної шкоди в розмірі 21 000 149,50 грн. за приниження честі, гідності та шкоду діловій репутації.
Позовні вимоги мотивовані тим, що з 06 січня 2025 р. на сайті «Про все» ОСОБА_5 побачив, що перший заступник міського голови м. Умань ОСОБА_6 у своєму коментарі щодо пікету позивача 05.01.2025 р. біля Уманської міської ради через ситуацію з довгим очікуванням виплат у зв'язку з отриманою ним групою інвалідності, розповсюдив публічну інформацію, яка не відповідає дійсності, а саме:
- неправдиво заявив, що позивач був нібито влаштований на роботу у комунальне підприємство «Уманьводоканал» за сприяння міської ради, що не відповідає дійсності, оскільки ОСОБА_1 самостійно знайшов роботу, самостійно оформлювався;
- повідомив, що позивач нібито отримував заробітну плату у розмірі майже 25 тисяч гривень за два місяці, хоча ця інформація є перекрученою та не підтверджується документально;
- висловив сумнів у політичній щирості, припускаючи наявність «російського сліду», що є особливо образливим, оскільки позивач є учасником бойових дій, воював проти збройної агресії РФ та отримав тяжке поранення, через яке втратив руку на війні під час захисту Батьківщини.
Ці заяви шкодять честі, гідності та репутації позивача як громадянина, захисника України та простої людини. Вони спотворюють реальні факти та створюють в суспільстві негативне ставлення до нього.
Зважаючи на все викладене вважає, що поширення недостовірної інформації щодо нього відповідачем, завдає шкоди його немайновим інтересам, порушує гідність, честь та ділову репутацію. Відповідно до ст. 23 ЦК України, внаслідок порушення його прав, позивач має право на відшкодування моральної шкоди.
Позивач зазначає, що для відшкодування його душевних страждань, відтак, розумною та справедливою є сума у розмірі 21 000 149,50 грн.
У зв'язку з вище викладеним позивач звернувся до суду з даним позовом.
2. Заяви, клопотання, процесуальні дії у справі.
Ухвалою від 10 червня 2025 року цивільну справу було залишено без руху.
12 червня 2025 року позивачем було усунуто недоліки.
Ухвалою судді від 16 червня 2025 року було відкрите провадження у даній справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання, а також роз'яснено відповідачу право подати відзив на позовну заяву або пред'явити зустрічний позов до позивача у строк 15 днів з дня отримання копії ухвали судді про відкриття провадження у справі.
07.07.2025 року від представника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_3 до суду надійшов відзив, в якому представник відповідача просила відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування вимог відзиву представник відповідача зазначила, що поширені ним відомості не є фактами, а є оціночними судженнями, критикою та суб'єктивною думкою. Відповідно до ст. 30 ЗУ «Про інформацію», ніхто не може бути притягнутий до відповідальності, які не підлягають спростовуванню. Позов пред'явлено лише до ОСОБА_4 , хоча інформація була опублікована на сторонньому ресурсі («Про все»), власник якого мав би також бути залучений до справи. Позивачем взагалі не вказано та не конкретизовано, яку саме поширену на веб-сайті «Про все» інформацію, позивач просить визнати недостовірно. Вказує, що додані позивачем до позову роздруківки з мережі Інтернет (скріншоти) не є належними та допустимими електронними доказами у розумінні ст. 100 ЦПК України, оскільки вони не засвідчені електронним цифровим підписом та не перевірені судом у встановленому законом порядку. Таким чином позивач не довів: факт поширення саме недостовірної інформації; наявність реальних негативних наслідків для своєї репутації; причинно-наслідковий зв'язок між словами Відповідача та «стражданнями» Позивача. Крім того, представник зазначила що вимога ОСОБА_1 про стягнення 21 000 149,50 грн. моральної шкоди є необґрунтованою, оскільки не підкріплена жодними розрахунками чи доказами душевних страждань.
07.07.2025 року від позивача ОСОБА_1 до суду надійшла відповідь на відзив в якій просив: визнати відзив відповідача поданим з порушенням вимог ст. 178 ЦПК України; визнати поширену відповідачем інформацію такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію позивача; зобов'язати відповідача спростувати зазначену інформацію; врахувати тяжкі психоемоційні наслідки для позивача як ветерана війни; стягнути з відповідача моральну шкоду в заявленому розмірі або іншому, справедливому на розсуд суду;
02.09.2025 року від представника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_3 до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив, зазначивши, що посилання позивача на «неналежний строк» є безпідставними оскільки документи подані вчасно, відповідно до ухвали суду. Позивач помилково стверджує, що відповідач визнав себе автором оскаржуваних висловлювань, відповідач не заявляв, що є автором оскаржуваних висловлювань, які містяться в статті «Переживаємо, щоб це не був російський слід: в Умані стався скандал із пораненим ветераном», яка була опублікована на сайті ПП «ПРО ВСЕ» (Інтернет-ЗМІ «ПРО ВСЕ») (посилання на статтю: odynochnyi-mitynh-veterana/). Адже зазначена публікація є журналістським матеріалом - статтею, підготовленою та опублікованою редакцією засобу масової інформації, саме медіа несе відповідальність за зміст журналістського матеріалу. Представник відповідача наголошує, що відповідач лише давав коментарі журналісту, а не був автором чи редактором статті. Остаточне формулювання тексту - це робота редакції. Представник відповідача наполягає, що висловлювання відповідача є оціночними судженнями, а не фактичними твердженнями. У підсумку, представник відповідача просить суд: закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті; повністю відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову.
17.09.2025 року від представника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_3 до суду надійшло клопотання про долучення доказів.
Також, 11.11.2025 року від позивача ОСОБА_1 до суду надійшла відповідь на відзив в якій просив: визнати доводи заперечення відповіді на відзив безпідставними та такими, що не спростовують його вимог, а навіть їх підтверджують. Визнати дії відповідача ОСОБА_4 щодо поширення недостовірної інформації протиправними. Врахувати наведені аргументи при ухваленні рішення у справі №705/2900/25. Залишити без задоволення всі заперечення відповідача. Долучити вказану відповідь редакції як новий доказ, що безпосередньо спростовує заперечення відповідача про ненадання ним коментаря та підтверджує факт поширення ним недостовірної інформації про позивача. Визнати доведеним факт поширення, що відповідач особисто є джерелом поширення спірних висловлювань, наведених у публікації на сайті «Про все». Врахувати, що подальше заперечення відповідачем очевидних фактів, підтверджених офіційною відповіддю ЗМІ, свідчить про недобросовісну процесуальну поведінку та умисне введення суду в оману. Визнати дискримінаційними та принизливими висловлювання відповідача щодо можливості «вилікування» психоемоційного стану позивача, який виник унаслідок втрати кінцівки під час бойових дій, що є невиліковним медичним фактом. Просить вважати це уточненням позовних вимог у частині розміру моральної шкоди згідно зі ст. 49 ЦПК України та змінити розмір заявленої вимоги про відшкодування моральної шкоди та вважати суму, що підлягає стягненню з відповідача, такою, що становить 5 000 000 (п'ять мільйонів) гривень, замість заявленої суми у самому позові розміром 21 000 149, 50 (двадцять один мільйон, сто сорок дев'ять гривень та 50 копійок). Просить суд при оцінці розміру моральної шкоди врахувати зазначені обставини як обтяжуючі, оскільки відповідач проявив цинічну зневагу до статусу ветерана війни, особи з інвалідністю та наслідків тяжкого поранення отриманого під час Захисту Батьківщини.
Також, 11.11.2025 року від позивача ОСОБА_1 до суду найшли клопотання про долучення доказів.
18.11.2025 року від представника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_3 до суду надійшли заперечення на відповідь (повторно) в яких просить: Завершити підготовче провадження та призначити справу № 705/2900/25 до судового розгляду по суті, забезпечивши розгляд справи № 705/2900/25 у розумні строки відповідно до ст. 121 ЦПК України. У позові ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про захист честі, гідності та ділової репутації, спростування інформації, опублікованої на веб-сайті інтернет-ЗМІ «ПРО ВСЕ» під назвою « ОСОБА_7 , щоб це не був російський слід: в Умані стався скандал із пораненим ветераном», і відшкодування моральної шкоди - відмовити повністю.
Ухвалою судді від 19 листопада 2025 року було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
Представник позивача та позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримали повністю та просили їх задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечував щодо задоволення позовної заяви, просив відмовити.
3. Встановлені судом фактичні обставини та відповідні їм правовідносини, норми права, які застосовував суд, мотиви суду.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі факти, відповідні їм правовідносини та дійшов таких висновків.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Відповідно до приписів ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Судом встановлено, що відповідно до наданої до суду фотокопії статті «Переживаємо, щоб це не був російський слід: в Умані стався скандал із пораненим ветераном», яка була опублікована на сайті ПП «ПРО ВСЕ» (Інтернет-ЗМІ «ПРО ВСЕ») від 06 січня 2025 року, в цій статті зазначено, що в Умані розгорівся скандал довкола молодого ветерана ОСОБА_8 : чоловік вийшов в центр міста з табличкою, на якій написав про скрутне матеріальне становище, а також зазначено, що заступник міського голови Олег Ганіч в коментарі для «Про все» розповідає, що захисник нині працює у місцевому водоканалі та має зарплату.
Відповідно до відповіді на адвокатський запит від інтернет-ЗМІ «Про ВСЕ» (вих. № 19/08-25 від 19.08.2025 р.) зазначено, що автором публікації 06.01.2025 на веб-сайті інтернет-ЗМІ «ПРО ВСЕ» під назвою «Переживаємо, щоб це не був російський слід: в Умані стався скандал із пораненим ветераном» є журналіст ОСОБА_9 .
Відповідно до довідки № 1776/1236 про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) виданої ТВО командира військової частини НОМЕР_3 полковником ОСОБА_10 - солдат за контрактом ОСОБА_1 1998 року народження , 06 листопада 2023 року одержав вибухову травму.
Згідно з посвідчення серії НОМЕР_4 , дата видачі 25.09.2024 р. ОСОБА_1 є інвалідом другої групи.
Також, як вбачається з посвідчення серія НОМЕР_5 , дата видачі 29.11.2023 р., ОСОБА_1 є учасником бойових дій.
Згідно відповіді виконавчого комітету Уманської міської ради, відповідно до інформації від КП «УМАНЬВОДОКАНАЛ» Уманської міської ради, ОСОБА_1 самостійно звернувся щодо працевлаштування на підприємство.
Відповідно до довідки № 175/03 від 31.01.2025 року КП «УМАНЬВОДОКАНАЛ» Уманської міської ради, ОСОБА_1 працював в Комунальному підприємстві «Уманьводоканал» Уманської міської ради з 18.10.2024 р. по 31.01.2025 р. на посаді оператора диспетчерської служби. Дохід за період з 18.10.2024 р. по 31.01.2025 р. склав 48106,98.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (стаття 15 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 23 ЦК України моральна шкода полягає у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
У статті 32 Конституції України визначено, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Відповідно до статті 34 Конституції України, кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Згідно зі статтею 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Положеннями частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.
Кожен має право на свободу вираження поглядів у розумінні статті 10 Конвенції, якою передбачено свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.
Статтею 201 ЦК України передбачено, що, зокрема, честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, а статтями 297, 299 ЦК України передбачено право на повагу до гідності та честі, а також право на недоторканість ділової репутації.
Згідно з частинами першою, четвертою, шостою та сьомою статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділової репутації фізичної та юридичної особи.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначити характер такої інформації та з'ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням, встановити факт поширення недостовірної інформації та факт того, що поширена інформація стосується саме особи позивача і що поширена інформація порушує особисті немайнові права особи позивача або перешкоджає повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право, при цьому саме позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем.
Розглядаючи спір, суд дійшов таких висновків.
Судом встановлено, що підставою для звернення до суду стала публікація 06 січня 2025 року на Інтернет-сторінці ПП «ПРО ВСЕ» (Інтернет-ЗМІ «ПРО ВСЕ») статті «Переживаємо, щоб це не був російський слід: в Умані стався скандал із пораненим ветераном», в якій зазначено, що в Умані розгорівся скандал довкола молодого ветерана ОСОБА_8 : чоловік вийшов в центр міста з табличкою, на якій написав про скрутне матеріальне становище, а також зазначено, що заступник міського голови Олег Ганіч в коментарі для «Про все» розповідає, що захисник нині працює у місцевому водоканалі та має зарплату та поширення відповідачем певних висловлювань у мережі Інтернет, зокрема у соціальній мережі Facebook.
Щодо публікації зазначеної вище статті, суд зазначає, що відповідно до відповіді на адвокатський запит від Інтернет-ЗМІ «Про ВСЕ» (вих. № 19/08-25 від 19.08.2025 р.) зазначено, що автором публікації 06.01.2025 на веб-сайті Інтернет-ЗМІ «ПРО ВСЕ» під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_1 , щоб це не був російський слід: в Умані стався скандал із пораненим ветераном» є журналіст ОСОБА_9 .
Відповідно до статті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Стаття 28 Конституції України гарантує кожному право на повагу до його гідності.
Частина 4 статті 32 Конституції України гарантує кожному судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Частиною 2 статті 8 Конституції України зазначено, що норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до частини 1 ст. 277 Цивільного кодексу України (далі ЦКУ), фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Відповідно до статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
У статті 34 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.
Разом з тим відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших осіб.
Отже, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов'язок не поширювати про особу недостовірну інформацію, а також інформацію, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.
Згідно з пунктами 4, 5 частини третьої статті 2 ЦПК України, одними із основних засад (принципів) цивільного судочинства є змагальність сторін та диспозитивність.
Відповідно до частини першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).
Позов може бути пред'явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно (частина перша статті 50 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду заяви за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача.
У разі пред'явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та зобов'язується вирішити справу за тим позовом, що пред'явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.
Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно специфіки спірних правовідносин), суд повинен відмовляти у задоволенні позову.
Отже, визначення відповідачів, предмет спору та підстави позову є правом позивача. Разом з тим установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.
Схожі за змістом висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц.
Належним відповідачем є особа, яка є суб'єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 910/15792/20).
Пред'явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною підставою для відмови в позові (постанови Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року у справі № 300/808/19, від 07 грудня 2023 року у справі № 363/2300/20, від 13 грудня 2023 року у справі № 753/8710/21).
Згідно з викладеним у постанові Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 439/1469/15-ц правовим висновком, який наведений у касаційній скарзі, як підстава касаційного оскарження, відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації. У випадку, коли інформація була поширена у засобі масової інформації з посиланням на особу, яка є джерелом цієї інформації, ця особа також є належним відповідачем. Належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайту, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві (пункт 2 частини третьої статті 175 ЦПК України). Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайту - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайту, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації. Якщо недостовірна інформація, що порочить гідність, честь чи ділову репутацію, розміщена в мережі Інтернет на інформаційному ресурсі, зареєстрованому в установленому законом порядку як засіб масової інформації, то при розгляді відповідних позовів судам слід керуватися нормами, що регулюють діяльність засобів масової інформації.
Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 742/3812/18, від 09 квітня 2020 року у справі № 742/3715/17 та від 25 листопада 2020 року у справі № 753/7666/19-ц.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 відповідачем зазначив лише ОСОБА_4 , який, на думку позивача, поширив недостовірну інформацію. При цьому, автор статті - журналіст ОСОБА_9 , а також власник веб-сайту ПП «ПРО ВСЕ» (Інтернет-ЗМІ «ПРО ВСЕ»), який є суб'єктом у сфері онлайн-медіа, на якому була оприлюднена спірна інформацію, до участі у справі не були залучені.
Онлайн-медіа - це медіа, що регулярно поширює інформацію у текстовій, аудіо-, аудіовізуальній чи іншій формі в електронному (цифровому) вигляді за допомогою мережі Інтернет на власному веб-сайті.
Суб'єктом у сфері онлайн-медіа вважається особа, що здійснює редакційний контроль щодо створення або добору, організації та поширення масової інформації у формі онлайн-медіа. Суб'єктами у сфері онлайн-медіа можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які мають місце проживання в Україні, зареєстровані в установленому законодавством порядку юридичні особи України (стаття 1, частини перша-друга статті 16 Закону України «Про медіа»).
Також, відповідачем не надано до суду належних та допустимих доказів, які б беззаперечно підтверджували, що саме відповідач поширив недостовірні факти. Відповідь редакції про те, що їх журналістом бралося інтерв'ю у відповідача, при цьому без повідомлення про існування першоджерела, не може вважатися достатнім доказом того, що відповідач взагалі робив такі висловлювання. Таким чином з наданих до суду доказів неможливо встановити, яким саме був зміст інтерв'ю, яке надавалося відповідачем журналісту Інтернет-видання.
В судовому засіданні було встановлено, що інформація яка стала предметом позову, була поширена не відповідачем, а саме редакцією веб-сайту ПП «ПРО ВСЕ» (Інтернет-ЗМІ «ПРО ВСЕ»). Остаточне редагування змісту, вибір заголовка та публікація здійснювалися не відповідачем, а тому суд не може покладати відповідальність за публікацію на особу, яка не має контролю над медіа-ресурсом.
Крім того, суд зауважує, що перевірка інформації (фактчекінг) є фундаментальним обов'язком журналіста та редакції, що закріплений як професійними стандартами, так і етичними кодексами, особливо коли йдеться про інтерв'ю, де респондент може висловлювати суб'єктивну думку, маніпулювати фактами або помилятися. Згідно з Кодексом етики українського журналіста, повага до права громадськості на повну та об'єктивну інформацію є найпершим обов'язком.
Встановивши, що власник веб-сайту, на якому поширено оспорюваний інформаційний матеріал, який є засобом поширення масової інформації, створив технологічну можливість й умови для поширення оспорюваної інформації, не був залучений до участі у справі, врахувавши зміст вимог позивача про спростування такої інформації шляхом опублікування спростування на веб-сайті інтернет-видання ПП «ПРО ВСЕ» (Інтернет-ЗМІ «ПРО ВСЕ»), яке належить до онлайн-медіа, суд дійшов висновку про відмову у задоволення позову з підстав заявлення позовних вимог не до всіх належних відповідачів.
Щодо публікації відповідачем допису на власній сторінці у соціальній мережі соціальній мережі Facebook суд зазначає, шо відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовностилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та їх правдивість не доводиться.
Спростованою може бути інформація, яка містить відомості про події та явища (факти), яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). В будь-якому випадку це має бути інформація, істинність якої можливо перевірити, існування таких фактів не залежить від їх суб'єктивного сприйняття чи заперечення через думки і погляди особи.
Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку.
Разом з тим, вирішуючи спір, суд враховує положення статті 34 Конституції України та статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожен має право на свободу вираження поглядів.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Lingens v. Austria зазначено, що свобода вираження поглядів становить одну з основ демократичного суспільства та поширюється не лише на «інформацію» чи «ідеї», що сприймаються прихильно, але й на ті, що можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Крім того, ЄСПЛ наголосив на необхідності чіткого розмежування фактів та оціночних суджень, при цьому останні не підлягають доведенню.
Аналогічна правова позиція викладена у рішенні ЄСПЛ у справі Axel Springer AG v. Germany, у якому Суд сформулював критерії оцінки допустимості втручання у свободу слова, зокрема: внесок у обговорення питання, що становить суспільний інтерес; відомість особи; попередня поведінка особи; зміст, форма та наслідки поширення інформації.
Враховуючи наведене, суд зазначає, що спірні висловлювання відповідача були зроблені у контексті обговорення питань, які становлять суспільний інтерес, а саме обставин, пов'язаних із публічною активністю позивача.
Аналізуючи зміст оспорюваних висловлювань, суд приходить до висновку, що вони не містять тверджень про факти, а є вираженням суб'єктивної критичної оцінки відповідачем щодо подій, які мали значний суспільний резонанс у м. Умань.
Отже, позивачем не доведено факту поширення недостовірної інформації відповідачем зокрема у соціальній мережі Facebook та у вигляді коментарів до публікації на інформаційному ресурсі «Про все».
Суб'єктивні думки і погляди на підставі закону, положень Конвенції, з врахуванням практики ЄСПЛ, не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості, а отже, не можуть вважатися поширенням недостовірної інформації у розумінні статті 277 ЦК України і не підлягають спростуванню.
Отже, чинним законодавством не передбачено можливість притягнення до відповідальності за висловлювання оціночних суджень, тому що вони, як і думки, переконання, судження, критична оцінка певних фактів і недоліків, не можуть бути предметом судового захисту, оскільки, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів, не можуть бути перевірені на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів).
Подібні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 25 січня 2023 року у справі № 761/33563/20 (провадження № 61-9907св22).
Щодо вимог про відшкодування моральної шкоди, суд зазначає, що відповідно до постанови Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, для її стягнення необхідно довести наявність протиправної поведінки, шкоди, причинного зв'язку між ними та вини відповідача.
У даному випадку позивачем не доведено наявність протиправності дій відповідача, а також причинно-наслідкового зв'язку між поширенням спірних висловлювань та заявленими моральними стражданнями.
Відсутність фактів протиправної поведінки відповідача є підставою і для відмови у задоволенні позову у частині стягнення з нього моральної шкоди.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Відповідно до положень ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки в задоволенні позовних вимог відмовлено, відповідно до ст. 141 ЦПК України витрати зі сплати судового збору з відповідача стягненню не підлягають.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8-13, 18, 19, 77-79, 89, 141, 259, 263-265, 268, 273, 274, 279, 354 ЦПК України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ОСОБА_4 ( АДРЕСА_2 ) про захист честі, гідності та ділової репутації і відшкодування моральної шкоди - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Уманський міськрайонний суд Черкаської області протягом тридцяти днів з дня складення рішення.
Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.
Повне рішення складено 23 квітня 2026 року.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач: ОСОБА_4 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ).
Суддя О.В. Душин