Справа № 381/7393/25 Головуючий у 1 інстанції - Соловей Г.В.
Суддя-доповідач - Василенко Я.М.
23 квітня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Василенка Я.М.,
суддів Ганечко О.М., Кузьменка В.В.,
за участю секретаря Фищук Н.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 04.02.2026 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови ІНФОРМАЦІЯ_1 про притягнення до адміністративної відповідальності, -
ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив:
- скасувати постанову ІНФОРМАЦІЯ_1 № 288 від 10.04.2025 у справі про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, якою накладено на позивача штраф у розмірі 25 500 грн., а провадження у справі закрити.
Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 04.02.2026 у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
З метою повного та всебічного встановлення обставин справи, колегією суддів ухвалено рішення про продовження апеляційного розгляду даної справи на розумний строк.
В судове засідання сторони не з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, у зв'язку із чим, колегія суддів, на підставі ч. 13 ст. 10, ч. 4 ст. 229, ч. 2 ст. 313 КАС України розглядає справу за їх відсутності без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
З протоколу № 288 від 05.04.2025, складеного головним спеціалістом командування ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , вбачається, що 05.04.2025 об 11 годині 30 хвилин у ІНФОРМАЦІЯ_1 встановлено порушення ОСОБА_1 вимог встановлених ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а саме неприбуття за викликом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в час та місце зазначене в повістці № 1694193 від 05.01.2025 та № 351223 від 04.10.2024, що є порушенням ч. 1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Дії ОСОБА_1 кваліфіковані за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП. В протоколі зазначено, що ОСОБА_1 не з'явився за викликом тому, що не отримував повістки. У протоколі повідомлено, що розгляд справи про адміністративне правопорушення відбудеться об 11 годині 00 хвилин 10.04.2025. Позивачем було поставлено підпис в протоколі.
10.04.2025 начальник ІНФОРМАЦІЯ_1 розглянув матеріали справи про адміністративне правопорушення, прийняв постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення № 288, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, і накладено на нього штраф в розмірі 25 500 грн.
За змістом цієї постанови, 10.04.2025 об 11 год. 00 хв. ОСОБА_1 не прибув за викликом до ІНФОРМАЦІЯ_1 в час та місце зазначенні в повістках № 1694193 від 05.01.2025 та № 351223 від 04.10.2024, чим порушив ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», за що передбачена адміністративна відповідальність за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
Вважаючи постанову про накладення адміністративного стягнення № 114 від 26.02.2025 незаконною, позивач звернувся до суду першої інстанції з даними позовними вимогами.
Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що позивач, будучи військовозобов'язаним, був належним чином повідомлений про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, оскільки повістка, надіслана рекомендованим поштовим відправленням за його зареєстрованою адресою, повернулася з відміткою про відсутність адресата, що відповідно до чинного законодавства вважається належним врученням. При цьому, позивач не з'явився за викликом та не повідомив про поважні причини неявки, чим порушив вимоги законодавства про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, а наявні у справі докази підтверджують усі елементи складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, у зв'язку з чим постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є законною та обґрунтованою, а підстав для її скасування не встановлено, тому у задоволенні позову відмовлено.
Апелянт у своїй скарзі зазначає, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини справи та дійшов до помилкових висновків, оскільки матеріали адміністративної справи були оформлені з порушенням вимог (не прошиті, не пронумеровані, без опису документів), у справі відсутні належні докази вручення повісток (одна повістка відсутня взагалі, щодо іншої - відсутні відомості в системі АТ «Укрпошта» та зазначено неповну адресу), не встановлено належним чином дату виявлення правопорушення, що, на думку апелянта, свідчить про сплив строків притягнення до адміністративної відповідальності, а також не враховано обставини фактичної мобілізації позивача та його стану здоров'я. Крім того, відповідач не надав належних доказів на підтвердження складу адміністративного правопорушення, у зв'язку з чим, як вважає апелянт, відсутні подія і склад правопорушення, а постанова про накладення адміністративного стягнення є необґрунтованою та підлягає скасуванню з закриттям провадження у справі.
Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У відповідності до ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно до ст. 235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).
Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Статтею 210-1 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
Згідно з частиною 3 статті 210-1 КУпАП порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий період - тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до абзацу 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII (далі - Закон № 3543-XII) особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозицій Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року на території України введено воєнний стан.
Таким чином, з 24 лютого 2022 року відповідно до Указу Президента № 64/2022 в Україні введено воєнний стан, що охоплюється дією особливого періоду.
Статтею 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» № 3543-XII визначено обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Згідно з ч. 1 ст. 22 Закону № 3543-XII громадяни зобов'язані:
- з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду;
- надавати в установленому порядку під час мобілізації будівлі, споруди, транспортні засоби та інше майно, власниками яких вони є, Збройним Силам України, іншим військовим формуванням, силам цивільного захисту з наступним відшкодуванням державою їх вартості в порядку, встановленому законом;
- проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.
Відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону № 3543-XII під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися:
- військовозобов'язані та резервісти, які приписані до військових частин для проходження військової служби у воєнний час або до інших підрозділів чи формувань для виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, - на збірні пункти територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними повістках або мобілізаційних розпорядженнях;
- резервісти, які проходять службу у військовому резерві, - до військових частин у строки, визначені командирами військових частин;
- військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку;
- військовозобов'язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом керівників відповідних підрозділів;
- особи, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.
Інші військовозобов'язані протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, зобов'язані уточнити свої облікові дані через центри надання адміністративних послуг або електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем свого перебування або знаходження.
Згідно з ч. 1 ст. 22 Закону № 3543-XII порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період визначається Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560 затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі - Порядок № 560), який визначає:
- механізм реалізації повноважень та взаємодію між місцевими держадміністраціями, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від підпорядкування і форми власності, органами військового управління, органами та підрозділами, що входять до системи поліції, та посадовими особами територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки з організації проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період;
- процедуру оповіщення військовозобов'язаних та резервістів, їх прибуття до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, військових частин Збройних Сил, інших військових формувань, Центрального управління або регіонального органу СБУ чи відповідного підрозділу розвідувальних органів;
- процедуру перевірки військово-облікових документів громадян, уточнення персональних даних військовозобов'язаних та резервістів та внесення відповідних змін у військово-облікові документи;
- процедуру надання військовозобов'язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення;
- організацію медичного огляду військовозобов'язаних та резервістів для визначення придатності до військової служби;
- процедуру оформлення призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період;
- механізм відправлення військовозобов'язаних та резервістів до місць проходження військової служби.
Відповідно до п. 2 Порядку № 560 на військову службу під час мобілізації, на особливий період призиваються резервісти та військовозобов'язані, які придатні до військової служби за станом здоров'я та не мають права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», для комплектування (доукомплектування) з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, навчальних частин (центрів) (далі - військові частини) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями (далі - Збройні Сили та інші військові формування).
Згідно з п. 21 Порядку № 560 за викликом районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (Центрального управління або регіонального органу СБУ, відповідного підрозділу розвідувальних органів) резервісти та військовозобов'язані зобов'язані з'являтися у строк та місце, зазначені в повістці, для взяття на військовий облік, уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних, резервістів (територіального центру комплектування та соціальної підтримки), проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби.
Механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, органами військового управління, військовими частинами Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, підприємствами, установами та організаціями, закладами освіти, закладами охорони здоров'я незалежно від підпорядкування і форми власності визначено Порядком організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 року № 1487 (далі - Порядок № 1487).
Відповідно до п.п. 2 п. 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, що є додатком 2 до Порядку № 1487, призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні прибувати за викликом районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів на збірні пункти, призовні дільниці, до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках, розпорядженнях) районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів для взяття на військовий облік та визначення призначення на особливий період, оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на навчальні (перевірочні) та спеціальні збори військовозобов'язаних та резервістів.
Відповідно до п. 1 ст. 247 КУпАП України обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Стаття 69 КАС України передбачає, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Статтею 251 КУпАП визначено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Статтею 248 КУпАП визначено, що розгляд справи про адміністративне правопорушення здійснюється на засадах рівності перед законом і органом (посадовою особою), який розглядає справу, всіх громадян незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мови та інших обставин.
Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю (стаття 252 КУпАП).
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Щодо отримання повістки № 351223 від 04.10.2024, колегія суддів зазначає таке.
Згідно з пп. 2 п. 41 Порядку № 560 належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов'язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ у разі надсилання повістки засобами поштового зв'язку є:
- день отримання такого поштового відправлення особою, що підтверджується інформацією та/або документами від поштового оператора;
- день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання особи, повідомленою цією особою територіальному центру комплектування та соціальної підтримки під час уточнення своїх облікових даних;
- день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила територіальному центру комплектування та соціальної підтримки іншої адреси місця проживання.
Як вбачається з матеріалів даної адміністративної справи, 05.10.2024 позивачу засобами поштового зв'язку було надіслано повістку № 351223 від 04.10.2024 (номер відправлення Укрпошти 0600293155396), за якою йому належало з'явитися до відповідача об 11:00 годині 15.10.2024.
Зазначене відправлення було повернуто відправникові (відповідачу) з відповідною довідкою Укрпошти ф.20 «Про причини повернення/досилання» - відсутність адресата за вказаною адресою.
За таких обставин, в силу п. 41 Порядку № 560 ОСОБА_1 вважається таким, що був належним чином повідомлений про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_1 , хоча у визначений час не прибув.
Зважаючи на викладене, колегія суддів констатує, що ОСОБА_1 порушив вимоги ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
Доводи апелянта про "неправильну адресу" в повістці № 351223 від 04.10.2024 є формальними та не підтверджують її неналежність, оскільки з матеріалів справи вбачається, що відправлення здійснювалося за зареєстрованим місцем проживання позивача, а поштове відправлення було ідентифіковане та оброблене оператором поштового зв'язку. Саме факт можливих неточностей у побутовому описі адреси не нівелює юридичного значення доставки за офіційною адресою реєстрації.
Щодо доводів апелянта про відсутність доказів вручення повістки № 1694193 від 05.01.2025, то колегія суддів зазначає, що навіть погоджуючись із цим аргументом, така обставина сама по собі не впливає на правильність висновків суду першої інстанції та не виключає наявності в діях позивача складу адміністративного правопорушення, оскільки саме факт належного повідомлення про виклик за повісткою № 351223 та подальша неявка позивача без поважних причин утворюють об'єктивну сторону адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
Таким чином, відсутність належних доказів вручення іншої повістки № 1694193 не спростовує встановленого судом факту порушення позивачем обов'язку з'явитися за викликом, оскільки для притягнення до відповідальності достатньо доведення хоча б одного епізоду протиправної поведінки, який у даному випадку підтверджений належними та допустимими доказами.
З приводу доводів апелянта про те, що адміністративне стягнення накладено поза межами строку притягнення до адміністративної відповідальності, а відповідач не довів суду той факт, що постанова прийнята у межах строку притягнення до адміністративної відповідальності, слід зазначити наступне.
Положеннями частини 1 статті 38 КУпАП визначено, що адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - не пізніш як через два місяці з дня його виявлення, крім справ про адміністративні правопорушення, зазначених у частині сьомій цієї статті, та за винятком випадків, коли справи про адміністративні правопорушення відповідно до цього Кодексу підвідомчі суду (судді).
Відповідно до частини 7 статті 38 КУпАП адміністративне стягнення за вчинення в особливий період правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 цього Кодексу, може бути накладено протягом трьох місяців з дня його виявлення, але не пізніше одного року з дня його вчинення.
Наразі, днем вчинення правопорушення є 15.10.2024, а день виявлення правопорушення 05.04.2025 (день складання протоколу).
Таким чином, оскаржувана постанова 10.04.2025 № 288 прийнята відповідачем в межах строків, встановлених частиною 7 статті 38 КУпАП. Крім того, адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, є триваючим правопорушенням.
Щодо посилань апелянта на нібито порушення порядку оформлення матеріалів справи (непрошитість, непронумерованість, відсутність опису документів), колегія суддів не бере їх до уваги, оскільки відповідні недоліки мають виключно технічний характер і самі по собі не свідчать про незаконність постанови чи відсутність складу адміністративного правопорушення. Більше того, КУпАП та КАС України не пов'язують дійсність постанови з формальним оформленням внутрішніх матеріалів провадження, якщо зміст доказів дозволяє встановити подію та склад правопорушення.
Доводи апелянта про те, що суд першої інстанції не врахував обставини фактичної мобілізації та стану здоров'я позивача, колегія суддів не може прийняти до уваги, оскільки такі доводи не спростовують правомірності висновків суду першої інстанції щодо наявності складу адміністративного правопорушення, з огляду на таке:
- по-перше, з матеріалів справи встановлено, що станом на момент інкримінованої неявки позивач мав статус військовозобов'язаного та не проходив військову службу, що підтверджено інформацією з АІС «Оберіг». Сам по собі факт можливого подальшого направлення до навчального центру або проходження процедур мобілізаційного характеру після спірної дати не впливає на юридичну оцінку події неявки за повістками у відповідний період;
- по-друге, обставини, на які посилається позивач (медичний стан, направлення до навчального центру, подальше повернення), не підтверджують наявності передбачених законом поважних причин неявки у розумінні ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», оскільки такі причини мають бути документально підтверджені та існувати саме на момент, визначений у повістці. Матеріали справи не містять належних і допустимих доказів, які б свідчили, що позивач був об'єктивно позбавлений можливості з'явитися у визначений час.
- по-третє, навіть якщо позивач у подальшому проходив певні етапи військового обліку чи огляду, це не нівелює факту невиконання обов'язку щодо явки за конкретними повістками, які стали підставою для притягнення до відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП. Адміністративна відповідальність у даному випадку настає за конкретне порушення обов'язку з'явитися за викликом, а не за загальний статус особи у системі військового обліку.
Таким чином, посилання апелянта на мобілізацію та стан здоров'я є оціночними та непідтвердженими належними доказами в контексті спірного правопорушення і не впливають на правильність висновку суду першої інстанції про наявність складу адміністративного правопорушення та законність постанови відповідача.
Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що позивачем не доведено та матеріалами справи не підтверджено факту відсутності в його діях складу адміністративного правопорушення, відтак правильним є висновок суду першої інстанції про те, що оскаржена постанова по справі про адміністративне правопорушення є правомірною, а підстави для її скасування відсутні.
Також, колегія суддів враховує, що, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені сторонами, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.
Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволені позовних вимог, оскільки відповідач діяв в межах своїх повноважень та правомірно виніс постанову про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт незаконності рішення суду першої інстанції.
Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 229, 243, 244, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 04.02.2026 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і не може бути оскаржена.
Головуючий: Василенко Я.М.
Судді: Ганечко О.М.
Кузьменко В.В.