Справа № 580/8201/25 Головуючий у 1 інстанції: Гаврилюк В.О.
Суддя-доповідач: Василенко Я.М.
23 квітня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого Василенка Я.М.,
суддів Ганечко О.М., Кузьменка В.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 03.10.2025 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернулась до суду першої інстанції з позовом, в якому просила:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо ненарахування та невиплати за період з 13 березня 2023 року ОСОБА_1 пенсії згідно вимог рішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021 відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у редакції Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" № 230/96-ВР від 06 червня 1996 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області здійснити перерахунок основної пенсії ОСОБА_1 за період з 13 березня 2023 року відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р (II) та відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у редакції Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" № 230/96-ВР від 06 червня 1996року в розмірі десяти мінімальних пенсій за віком та провести відповідні виплати з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області здійснити перерахунок основної пенсії ОСОБА_1 за період з 13 березня 2023 року відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року № 1- р(ІІ)/2021 та відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у редакції Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" № 230/96-ВР у розмірі десяти мінімальних пенсій за віком та виплачувати щомісячно ОСОБА_1 основну пенсію у розмірах не менше десяти мінімальних пенсій за віком, передбачених законом України про Державний бюджет України на відповідний рік.
Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 03.10.2025 позов ОСОБА_1 в частині вимог щодо зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області здійснити перерахунок та виплату позивачу пенсії відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком за період з 13.03.2023 до 17.01.2025 - залишено без розгляду.
Не погоджуючись із ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 03.10.2025 позивач подала апеляційну скаргу, в якій вона просить скасувати її, як таку, що постановлена з порушенням норм процесуального права, а справу в частині позовних вимог за період з 13.03.2023 до 17.01.2025 направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
З метою повного та всебічного встановлення обставин справи, колегією суддів ухвалено рішення про продовження апеляційного розгляду даної справи на розумний строк.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що зазначена апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Мотивами оскаржуваної ухвали є те, що заявлені причини пропуску строку звернення з позовом у частині за період з 13.03.2023 до 17.01.2025 є неповажними, а тому позовна заява в даній частині підлягає залишенню без розгляду.
Апелянт у своїй скарзі зазначає, що ухвала суду першої інстанції про залишення без розгляду позовної заяви у частині за період з 13.03.2023 до 17.01.2025 не відповідає нормам матеріального та процесуального права, оскільки позов з вимогами, пов'язаними із виплатами сум пенсії за минулий час може бути подано без обмеження будь-яким строком.
Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне.
Відповідно до частини другої статті 122 КАС для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Рішенням Конституційного Суду України № 17-рп/2011 від 13 грудня 2011 року визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
У триваючих правовідносинах суб'єкт владних повноважень протягом певного проміжку часу може ухилятися від виконання своїх зобов'язань (триваюча протиправна бездіяльність) або допускати протиправну поведінку (триваюча протиправна діяльність) по відношенню до фізичної або юридичної особи.
Відлік строків для звернення з метою реалізації права на соціальний захист розпочинається з моменту отримання відповідним суб'єктом владних повноважень заяви особи, до якого додано пакет необхідних документів. У свою чергу, відлік строків для звернення до суду (у випадку незгоди особи з відповідним рішенням, дією чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду зазначеної заяви) розпочинається з моменту коли особа дізналася або повинна була дізнатися про таке порушення своїх прав, крім випадків якщо інше прямо не передбачено законом.
При застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та наслідки у вигляді залишення позовної заяви без розгляду на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави. У такому випадку суд у триваючих правовідносинах має вирішити питання захисту прав позивача у межах строку звернення до адміністративного суду.
Як зазначено Верховним Судом у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних Касаційного адміністративного суду у постанові від 31 березня 2021 року у справі № 240/12017/19, реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
З урахуванням наведеного, Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав дійшла такого висновку щодо застосування строку звернення до суду, передбаченого статтею 122 КАС України у спорах цієї категорії:
1) для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
2) пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує щомісячно. Відтак, отримання пенсіонером листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку, тощо.
Відтак, Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав дійшла висновку про те, що отримання позивачем листа відповідача у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли він почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду.
До того ж Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав звертає увагу на те, що за умови відсутності часових обмежень для звернення до суду за минулі періоди Пенсійний фонд України як центральний орган виконавчої влади був би позбавлений можливості реалізовувати покладені на нього завдання, зокрема здійснювати ефективний розподіл фінансових ресурсів для пенсійного забезпечення; така ситуація не відповідала б принципу юридичної визначеності у правовідносинах щодо пенсійного забезпечення у солідарній системі.
Аналіз практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
За таких обставин, Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав наголошує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
До того ж, Верховний Суд зазначив, що чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку.
Аналогічну правову позицію застосування наслідків пропуску строку звернення до адміністративного суду у подібних правовідносинах висловив Верховний Суд у постановах від 25 лютого 2025 року у справі № 580/7961/24, від 11 березня 2025 року у справі № 120/8290/24, від 14 листопада 2025 року у справі № 580/8025/24.
З огляду на викладене, колегія суддів у даній адміністративній справі вважає, що права позивача на отримання сум періодичних платежів - пенсії, підлягають захисту в межах встановленого КАС України шестимісячного строку звернення до адміністративного суду.
Згідно частиною 3 статті 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
З огляду на викладене, оскільки позивачем пропущено строк звернення до суду з даним адміністративним позовом за період з 13.03.2023 до 17.01.2025, а наведені нею причини пропуску строку у вказаній частині не дають підстав для визнання їх поважними та, відповідно, поновлення строку звернення до суду, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про залишення вказаного адміністративного позову в зазначеній частині без розгляду, з чим погоджується і колегія суддів.
Оцінюючи інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
При цьому, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм процесуального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт незаконності ухвали суду першої інстанції.
Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 244, 250, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 03.10.2025 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: Василенко Я.М.
Судді: Ганечко О.М.
Кузьменко В.В.