Справа № 320/19227/25 Суддя (судді) першої інстанції: Шевченко А.В.
23 квітня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача - Кравченка Є.Д.,
суддів: Осіпової О.О., Златіна С.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 12.01.2026 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві, у якому позивач просив суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 06.05.2024 № 0134992-240110-2651-UA74040090000047246.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є власником сільськогосподарської будівлі, яка у відповідності до підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України не є об'єктом оподаткування, а тому відповідачем протиправно складено спірне податкове повідомлення-рішення, згідно якого позивачу нараховано податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 12.01.2026 у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.02.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 12.01.2026.
На адресу апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому відповідач просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на той факт, що жодні доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
Після надходження матеріалів справи, ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24.03.2026, продовжено строк розгляду справи та призначено її до розгляду у порядку письмового провадження.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційну скаргу подано на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.
В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов'язкова.
З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у апеляційній інстанції, що ОСОБА_1 зареєстрований фізичною особою підприємцем та відповідно до КВЕД видами діяльності позивача є: 41.10 - організація будівництва будівель (основний); 16.10 - лісопильне та стругальне виробництво; 25.11 - виробництво будівельних металевих конструкцій і частин конструкцій; 41.20 - будівництво житлових і нежитлових будівель; 42.91 - будівництво водних споруд; 47.99 - інші види роздрібної торгівлі поза магазинами.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно та свідоцтва про право власності за фізичною особою - платником податків ОСОБА_1 обліковується об'єкт нерухомого майна, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , а саме: комплекс нежитлових будівель та споруд, що складається із телятників та прибудов, службового приміщення з санпропусником, жижезбірника, підвалу, ізолятору, складу комбікормів, ремонтного блоку, ветеринарного пункту, забійного цеху, гноєсховища, силосних траншей.
На підставі наявних баз даних Головного управління ДПС у м. Києві було сформовано податкове повідомлення-рішення за звітній період 2023 року від 06.05.2024 № 0134992-240110-2651-UA74040090000047246, яким нараховано податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості - комплексу нежитлових будівель та споруд за адресою АДРЕСА_1 , у розмірі 316 910,00 грн.
Позивач звернувся до Державної податкової служби України зі скаргою на вказане податкове повідомлення-рішення. За результатами розгляду скарги, ГУ ДПС у м. Києві прийнято рішення від 06.02.2025 № 11324/6/26-15-24-01-10-07, яким спірне податкове повідомлення-рішення залишено без змін, скаргу позивача без задоволення.
Не погоджуючись із прийнятим податковим повідомленням-рішенням, вважаючи його протиправним та таким, що порушує його законні права та інтереси, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 6, частини другої статті 19 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України від 02.12.2010 № 2755-VI (далі - ПК України), у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин.
01.01.2015 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 року № 71-VIII, яким було внесено зміни до Податкового кодексу України в частині справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у тому числі його було поширено й на нежитлову нерухомість.
Відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України, платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Згідно з підпунктом 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України, об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Так, відповідно до пункту 30.1 статті 30 ПК України, податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.
Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об'єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.
Тобто, податковою пільгою є часткове або повне звільнення осіб від сплати певного податку за наявності передбачених та закріплених юридичних фактів. Це означає, що податкова пільга поширюється виключно на певну категорію осіб, у той час, як для інших платників податків обов'язок щодо його сплати є незмінним.
При цьому, будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб) у розрізі податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не є податковою пільгою, яка встановлюється органом місцевого самоврядування.
Такі будівлі, споруди є прямо визначеними ПК України об'єктами нерухомості, які не підлягають оподаткуванню, тобто наявність яких, податкове законодавство не пов'язує з виникненням у платника податкового обов'язку.
Згідно із підпунктом 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу «Нежитлові сільськогосподарські будівлі» (код 1271) Класифікатора будівель і споруд НК 018:2020, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб'єктів господарювання та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 11.04.2023 року у справі № 380/18104/21: «Лише сам по собі факт наявності у власності позивача будівель, призначених для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, не може свідчити про ознаку позивача як сільськогосподарського товаровиробника. Будь-яких доказів того, що позивач безпосередньо займається сільськогосподарською діяльністю та є сільськогосподарським товаровиробником (договорів, обладнання, наявності на зберіганні кормів, гербіцидів (в тому числі світлокопій чи будь-яких інших доказів) тощо) матеріали справи не містять і судом апеляційної інстанції не встановлено.».
Також, Верховний Суд вказав, що фізична особа, яка є лише власником нерухомості відповідного класу, і не займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією, не звільняється від сплати податку на нерухомість за підпунктом ж підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України. Тобто, значення має не тільки вид нерухомості (зокрема, її призначення), а й безпосередньо сама діяльність, якою займається платник податку (а саме - чи відноситься він до сільськогосподарських товаровиробників).
Зазначена правова позиція відображена, зокрема, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 11.04.2023 у справі № 380/18104/21, від 11.04.2023 у справі №380/2434/20.
Суд звертає увагу, що сам факт належності позивачу об'єктів нерухомості, які можуть використовуватися у сільському господарстві, ще не доводить факту їх реального використання у сільськогосподарській діяльності.
В розумінні підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України не сплачують податок на нерухоме майно особи - власники цього нерухомого майна (як юридичні, так і фізичні), які безпосередньо займаються сільськогосподарською діяльністю, тобто, зайняті у процесі виробництва, переробки власно виробленої сільськогосподарської продукції та її подальшої реалізації.
Зазначений висновок міститься в постанові Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 140/2700/19.
При цьому правовий аналіз підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України дає підстави для висновку, що її застосування передбачає наявність одночасно трьох умов для звільнення об'єкта нерухомості від оподаткування податком на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, а саме:
- віднесення будівлі до класу будівель сільськогосподарського призначення;
- власник об'єкта нерухомості (будівлі, споруди) є сільськогосподарським товаровиробником;
- вказані будівлі не здаються в оренду, лізинг, позичку.
Виходячи із буквального тлумачення цієї норми, з урахуванням значення слова «призначення» як «мета використання чого-небуть», «відповідати меті», можна зробити висновок, що будівлі і споруди, про які йдеться в цій нормі, повинні відповідати меті, способу та критеріям використання у сільськогосподарській діяльності. Вимоги, що будівлі і споруди повинні використовуватися (експлуатуватися) у сільськогосподарській діяльності.
Сільськогосподарський товаровиробник - фізична або юридична особа, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції. переробкою власно виробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією (стаття 1 Закону України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001- 2004 років» від 18 січня 2001 року № 2238-ІІІ (далі - Закон № 2238)).
Крім того, виробники сільськогосподарської продукції - сільськогосподарські товаровиробники, фізичні особи (у тому числі домогосподарства, фізичні особи, що здійснюють діяльність, пов'язану з веденням особистого селянського господарства, самозайняті особи у сфері сільського господарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю (статті 1 Закону України «Про сільськогосподарський перепис» від 23 вересня 2008 року № 575-УІ).
Законом № 2238 визначено, що продукція сільського господарства (сільськогосподарська продукція) - продукція, що виробляється в сільському господарстві та відповідає кодам 01.11-01.42 та 05.00.1-05.00.42 Державного класифікатора продукції та послуг ДК 016-97.
Отже, фізичні особи, які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою КВЕД з урахуванням Державного класифікатора продукції та послуг, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин, володіють та використовують будівлі, споруди, що призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, відносяться до сільськогосподарських товаровиробників, з метою визначення об'єкта оподаткування згідно підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Кодексу.
Так, позивач стверджує, що відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності ОСОБА_1 є власником будівель, а саме, комплексу по відгодівлі ВРХ за адресою: Чернігівська область, Ніжинський район, село Кукшин, вулиця Власенків, будинок, 23.
Згідно з положеннями Державного класифікатора будівель та споруд НК 018-2000, затвердженого наказом Держстандарту України від 17 серпня 2000 року № 507 (чинного в період, за який позивачеві нараховано податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) віднесено будівлі, призначені для сільськогосподарської діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні, будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси та т. ін.
Приналежність нерухомого майна позивача до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) відповідачем не заперечується.
Як свідчать матеріали справи, відповідач вказує на відсутність у позивача статусу сільськогосподарського виробника, як складової для наявності звільнення вищезазначених об'єкті нерухомості від оподаткування.
Досліджуючи питання щодо наявності у позивача як фізичної особи статусу сільськогосподарського товаровиробника, судом враховано, що за змістом підпункту 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України сільськогосподарський товаровиробник - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми або фізична особа - підприємець, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.
Відповідно до підпункту 14.1.234 пункту 14.1 статті 14 ПК України сільськогосподарська продукція (сільськогосподарські товари) - продукція/товари, що підпадають під визначення груп 1-24 УКТ ЗЕД, якщо при цьому такі товари (продукція) вирощуються, відгодовуються, виловлюються, збираються, виготовляються, виробляються, переробляються безпосередньо виробником цих товарів (продукції), а також продукти обробки та переробки цих товарів (продукції), якщо вони були придбані або вироблені на власних або орендованих потужностях (площах) для продажу, переробки або внутрішньогосподарського споживання.
Загальні підходи до визначення поняття сільськогосподарського виробника сформульовані ще у постановах Верховного Суду від 1 квітня 2021 року у справі № 820/6752/16, від 17 лютого 2021 року у справі № 820/3707/17, від 24 квітня 2020 року у справі № 540/2206/19, від 10 квітня 2020 року у справі № 823/1751/17.
У цих постановах Верховний Суд зазначав, що відповідно до підпункту 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України (у редакції, чинній до 31 грудня 2021 року), сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу - це юридична особа незалежно від організаційно-правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.
01 січня 2022 року набрав чинності Закон від 30 листопада 2021 року №1914-IX, яким виключено у підпункті 14.1.235 слова та цифри "для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу".
Разом з тим, визначення поняття "сільськогосподарський товаровиробник" також міститься у статті 1 Закону України "Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років" від 18 січня 2001 року № 2238-III, під яким мається на увазі фізична або юридична особа, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією.
Більш того, законодавцем з метою визнання осіб такими, що займаються сільськогосподарською діяльністю, вживається також поняття "виробники сільськогосподарської продукції".
Згідно з статтею 1 Закону України "Про сільськогосподарський перепис" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) виробники сільськогосподарської продукції - сільськогосподарські товаровиробники, фізичні особи (у тому числі домогосподарства, фізичні особи, що здійснюють діяльність, пов'язану з веденням особистого селянського господарства, самозайняті особи у сфері сільського господарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю.
Наведені вище поняття "сільськогосподарський товаровиробник" не суперечать його визначенню у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України. Як наслідок, для інших випадків мають бути застосовані субсидіарно норми інших законів у відповідності до положень пункті 5.3 статті 5 ПК України.
Таке правозастосування також ґрунтується на висновках Верховного Суду, наведених у згаданій вище постанові від 21 травня 2024 року у справі №600/5153/23.
Вказане свідчить, що в розумінні підпункту "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України право на пільгу зі сплати податку в спірний період мають особи (як юридичні, так і фізичні), які безпосередньо займаються сільськогосподарською діяльністю, тобто, зайняті у процесі виробництва, переробки власновиробленої сільськогосподарської продукції та її подальшої реалізації.
Таким чином, визначальним для вирішення цієї справи є встановлення обставин належності позивача до категорії сільськогосподарських товаровиробників. При цьому, як вже наголошувалось судом вище, до фізичних осіб - сільськогосподарських товаровиробників, з метою визначення об'єкта оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, відносять лише тих осіб, які займаються виробництвом сільськогосподарської продукції, її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснюють операції з її постачання тощо.
Тобто, у спірному випадку значення має не тільки вид нерухомості (зокрема, її призначення), а й безпосередньо сама діяльність, якою займається платник податку (а саме чи відноситься він до сільськогосподарських товаровиробників).
Колегія суддів наголошує, що будь-яких доказів того, що позивач здійснював саме протягом 2023 року виробництво сільськогосподарської продукції та операції з постачання/реалізації с/г товару (договора купівлі- продажу/поставки худоби, будь-якого сільськогосподарського товару, накладні, податкові накладні, видаткові накладні, товаротранспорті накладні тощо), і, як наслідок, був сільськогосподарським товаровиробником матеріали справи не містять.
Сам по собі факт наявності у власності позивача будівель, призначених для використання у сільськогосподарській діяльності, не може свідчити про ознаку позивача як сільськогосподарського товаровиробника.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, ФОП ОСОБА_1 не здійснює діяльності у сфері сільського господарства, не отримує дохід від виробництва або реалізації сільськогосподарської продукції, не має зареєстрованих видів економічної діяльності, пов'язаних із сільським господарством, а відповідно не може вважатися сільськогосподарським товаровиробником у розумінні податкового законодавства. Його основним видом діяльності є організація будівництва будівель (КВЕД 41.10), водночас, сільськогосподарська діяльність, визначена в секції А КВЕД (зокрема, вирощування сільськогосподарських культур, тваринництво, надання послуг у сільському господарстві), відсутня серед задекларованих видів діяльності підприємця та не надано доказів про отримання доходів у звітному періоді із виробництва/реалізації сільськогосподарської продукції.
Колегія суддів критично оцінює доводи позивача про те, що він здійснював діяльність із вирощування свиней для власного споживання, що підтверджується договором поставки від 10.09.2021 № ОМ-10/08/21/3 залишків врожаїв сільськогосподарських культур, та видатковою накладною від 14.07.2023, оскільки вказані документи не є підтвердженням здійснення діяльності із вирощування свиней, а свідчать лише про купівлю сільськогосподарських культур. Інших доказів щодо здійснення діяльності із вирощування свиней позивачем до суду не надано.
Згідно з правовими позиціями Верховного Суду (зокрема у справах № 826/1338/17, №500/90/19), визначення функціонального призначення будівлі здійснюється виключно на підставі державних класифікаційних ознак, відповідно до ДК 018-2000, із урахуванням експертних висновків Державного науково-дослідного інституту автоматизованих систем у будівництві. Натомість, ФОП ОСОБА_1 не надавав ані до позовної заяви, ані до контролюючого органу жодних матеріалів щодо віднесення об'єктів до відповідного коду, не ініціював проходження технічної експертизи функціонального призначення споруди, не звертався з відповідними запитами до компетентних органів.
Колегія суддів вважає необґрунтованим доводи позивача про те, що вказане майно належить йому разом із дружиною на праві сумісної власності подружжя, оскільки відповідно до витягу із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності ОСОБА_1 є єдиним власником вказаного нежитлового комплексу.
Отже, позивач не надав суду доказів того, що об'єкти нежитлової нерухомості, які перебувають у його власності використовуються ним особисто (як фізичними особами сільськогосподарськими товаровиробниками) безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.
Не надано суду і доказів того, що під час спірного періоду вказані будівлі позивачем здавалися в оренду, в лізинг, чи інше користування жодними фізичним та юридичними особам, а судом не встановлено.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що ОСОБА_1 не відноситься до категорії сільськогосподарського товаровиробника.
За таких обставин, застосування підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України можливе лише у разі, якщо власниками об'єктів є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об'єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення сільськогосподарської продукції будь-якого виду).
Пільга, встановлена підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, стосується сільськогосподарських товаровиробників і направлена на створення сприятливих умов для здійснення сільськогосподарської діяльності, стимулювання такої діяльності та досягнення її збалансованого податкового навантаження.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що твердження відповідача про порушення позивачем норм податкового законодавства, є такими, що відповідають фактичним обставинам справи, а відтак, відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Решта тверджень та посилань сторін судовою колегією апеляційного суду не приймається до уваги через їх неналежність до предмету позову або непідтвердженість матеріалами справи.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене, системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог.
За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 12.01.2026 - залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 12.01.2026 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Суддя-доповідач Є.Д. Кравченко
Судді: О.О. Осіпова
С.В. Златін