Справа № 320/9544/24 Головуючий у 1-й інстанції: Дудін С.О.
Суддя-доповідач: Василенко Я.М.
23 квітня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Василенка Я.М.,
суддів Ганечко О.М., Кузьменка В.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 11.08.2025 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Ради суддів України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернулася до суду першої інстанції з позовом, в якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиконання свого обов'язку щодо оприлюднення наборів даних у формі відкритих даних на офіційному веб-сайті (http://rsu.gov.ua/) та Єдиному державному веб-порталі відкритих даних (http://data.gov.ua/), встановленого статтею 10-1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» та постановою Кабінету Міністрів України №835 від 21.10.2015;
- зобов'язати відповідача оприлюднити на офіційному веб-сайті (http://rsu.gov.ua/) та Єдиному державному веб-порталі відкритих даних (http://data.gov.ua/) набори даних у формі відкритих даних, передбачені постановою Кабінету Міністрів України №835 від 21.10.2015, а саме: реєстр наборів даних, що перебувають у володінні відповідача, інформацію про структуру (організаційну структуру) відповідача, звіти, у тому числі щодо задоволення запитів на інформацію, переліки нормативно-правових актів, актів індивідуальної дії (крім внутрішньоорганізаційних), прийнятих відповідачем, проекти нормативно-правових актів тощо, інформацію про нормативно-правові засади діяльності відповідача, інформацію із системи обліку публічної інформації.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 07.03.2024 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11.08.2025 провадження у справі - закрито.
Не погоджуючись з ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11.08.2025 ОСОБА_1 звернулася до Шостого апеляційного адміністративного суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу, як таку, що прийнята із порушенням норм процесуального права, та постановити нову, якою направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
З метою повного та всебічного встановлення обставин справи, колегією суддів ухвалено рішення про продовження апеляційного розгляду даної справи на розумний строк.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що позовні вимоги даного позову не можуть бути розглянуті в межах адміністративного провадження, а тому провадження у справі підлягає закриттю.
Апелянт у своїй скарзі зазначає, що приймаючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції порушив норми чинного законодавства, оскільки фактично обмежив право позивача на захист своїх прав у судовому порядку, що є підставою для її скасування.
Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне.
Право особи на доступ до правосуддя гарантоване ст. 55 Конституції України, згідно з якою кожному гарантується судовий захист його прав та свобод і можливість оскаржити до суду рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, місцевого самоврядування, громадських об'єднань і посадових осіб.
Згідно з ч.ч. 1 та 5 ст. 125 Конституції України судоустрій в Україні будується, зокрема, за принципом спеціалізації, відповідно до якого з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди.
Частина 1 ст. 2 КАС України передбачає, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до п. 1 та 2 ч. 1 ст. 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. Публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
У пункті 7 частини 1 статті 4 КАС України визначено, що суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Колегія суддів звертає увагу, що КАС України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.
До адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб'єкт владних повноважень здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, предметом оскарження у даній справі є бездіяльність Ради суддів України щодо невиконання свого обов'язку щодо оприлюднення наборів даних у формі відкритих даних на офіційному веб-сайті (http://rsu.gov.ua/) та Єдиному державному веб-порталі відкритих даних (http://data.gov.ua/), встановленого статтею 10-1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» та постанову Кабінету Міністрів України №835 від 21.10.2015.
Вимоги до формату і структури наборів даних, що підлягають оприлюдненню у формі відкритих даних, періодичність оновлення та порядок їх оприлюднення, а також перелік таких наборів даних визначає Положення про набори даних, які підлягають оприлюдненню у формі відкритих даних, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 №835 (далі - Положення №835).
Відповідно до пункту 3 Положення №835 розпорядники інформації згідно з цим Положенням завантажують у формі відкритих даних набір даних, визначений у переліку наборів даних, які підлягають оприлюдненню у формі відкритих даних, згідно з додатком.
Розпорядники інформації зобов'язані оприлюднювати у формі відкритих даних усю публічну інформацію у формі відкритих даних, яка перебуває в їх володінні та стосується конкретного набору даних.
Розпорядники інформації можуть створювати модулі управлінської аналітики на основі наборів даних, які підлягають оприлюдненню у формі відкритих даних. Не допускається розміщення модулів управлінської аналітики без посилання на використані набори даних на Єдиному державному веб-порталі відкритих даних.
Згідно пункту 4 Положення №835 набори даних завантажуються та регулярно оновлюються розпорядником інформації на Єдиному державному веб-порталі відкритих даних.
У разі внесення змін до переліку наборів даних, які підлягають оприлюдненню у формі відкритих даних, розпорядник інформації у місячний строк з дати набрання чинності такими змінами здійснює їх завантаження та подальше оновлення на Єдиному державному веб-порталі відкритих даних.
Пунктом 5 Положення №835 визначено, що для забезпечення оприлюднення та регулярного оновлення публічної інформації у формі відкритих даних розпорядник інформації: завантажує та регулярно оновлює на Єдиному державному веб-порталі відкритих даних набори даних, що перебувають у його володінні; може здійснювати завантаження наборів даних, які не включені до переліку, якщо інше не передбачено Законом України «Про доступ до публічної інформації», у разі високого суспільного інтересу до таких даних (високої частоти їх запитування; за результатами опитування громадської думки; антикорупційного ефекту та/або економічного ефекту від оприлюднення наборів даних; наявності інших обставин).
Тобто, обов'язок оприлюднення та регулярного оновлення публічної інформації покладено на розпорядників інформації.
Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес визначає Закон України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 № 2939-VI (далі по тексту також - Закон № 2939-VI).
Відповідно до частини першої статті 1 Закону №2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Згідно статті 5 Закону №2939-VI доступ до інформації забезпечується шляхом:
1) систематичного та оперативного оприлюднення інформації: в офіційних друкованих виданнях; на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет; на єдиному державному веб-порталі відкритих даних; на інформаційних стендах; будь-яким іншим способом;
2) надання інформації за запитами на інформацію.
За приписами статті 13 Закону №2939-VI розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються:
1) суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання;
2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів;
3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб'єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов'язаної з виконанням їхніх обов'язків;
4) суб'єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них;
5) юридичні особи публічного права, державні/комунальні підприємства або державні/комунальні організації, що мають на меті одержання прибутку, господарські товариства, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток, паїв) прямо чи опосередковано належать державі та/або територіальній громаді, - щодо інформації про структуру, принципи формування та розмір оплати праці, винагороди, додаткового блага їх керівника, заступника керівника, особи, яка постійно або тимчасово обіймає посаду члена виконавчого органу чи входить до складу наглядової ради.
До розпорядників інформації, зобов'язаних оприлюднювати та надавати за запитами інформацію, визначену в цій статті, у порядку, передбаченому цим Законом, прирівнюються суб'єкти господарювання, які володіють:
1) інформацією про стан довкілля;
2) інформацією про якість харчових продуктів і предметів побуту;
3) інформацією про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, що сталися або можуть статися і загрожують здоров'ю та безпеці громадян;
4) іншою інформацією, що становить суспільний інтерес (суспільно необхідною інформацією).
На розпорядників інформації, визначених у пунктах 2, 3, 4 частини першої та в частині другій цієї статті, юридичних осіб публічного права з числа розпорядників інформації, визначених у пункті 5 частини першої цієї статті, вимоги цього Закону поширюються лише в частині надання відповідної інформації за запитами.
Усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом.
Відповідно до статті 127 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII (далі по тексту також - Закон №1402-VIII) організаційними формами суддівського самоврядування є збори суддів, Рада суддів України, з'їзд суддів України.
Суддівське самоврядування в Україні здійснюється, зокрема через Раду суддів України.
Відповідно до частини першої статті 133 Закону №1402-VIII Рада суддів України є вищим органом суддівського самоврядування та діє як виконавчий орган з'їзду суддів України.
За приписами частини восьмої статті 133 Закону №1402-VIII Рада суддів України: розробляє та організовує виконання заходів щодо забезпечення незалежності судів і суддів, поліпшення стану організаційного забезпечення діяльності судів; розглядає питання правового захисту суддів, соціального захисту суддів та їхніх сімей, приймає відповідні рішення з цих питань; здійснює контроль за організацією діяльності судів, заслуховує з цих питань Голову Державної судової адміністрації України, його заступників, керівників структурних підрозділів і територіальних управлінь Державної судової адміністрації України; звертається з пропозиціями щодо питань діяльності судів до органів державної влади та органів місцевого самоврядування; затверджує зразки посвідчень судді, судді у відставці; здійснює контроль за додержанням вимог законодавства щодо врегулювання конфлікту інтересів у діяльності суддів, Голови чи членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Голови Державної судової адміністрації України чи його заступників; приймає рішення про врегулювання реального чи потенційного конфлікту інтересів у діяльності зазначених осіб (у разі якщо такий конфлікт не може бути врегульований у порядку, визначеному процесуальним законом); здійснює інші повноваження, визначені законом.
Означені повноваження кореспондуються з повноваженнями Ради суддів України, що передбачені пунктом 6 Положення про Раду суддів України, затверджене рішенням Х позачергового з'їзду суддів України від 16 вересня 2010 року (у редакції, затвердженій рішенням ХІV позачергового з'їзду суддів України).
Частиною дев'ятою статті 133 Закону №1402-VIII визначено, що рішення Ради суддів України, прийняті в межах визначених цим Законом повноважень, на наступний день після їх прийняття оприлюднюються на офіційному веб-порталі судової влади.
Рішення Ради суддів України, прийняті в межах визначених цим Законом повноважень, є обов'язковими для всіх органів суддівського самоврядування, крім з'їзду суддів України. Рішення Ради суддів України може бути скасовано з'їздом суддів України або в судовому порядку.
Постановою Пленуму Верховного Суду України від 19.12.2008 №17 «Про деякі питання, що виникають у судовій практиці щодо позовів до органів суддівського самоврядування» з метою забезпечення однакового і правильного застосування законодавства при надходженні до провадження судів адміністративних позовів до органів суддівського самоврядування Пленумом Верховного Суду України, судам надано такі роз'яснення:
« 1. …органи суддівського самоврядування (збори суддів, конференції суддів, з'їзд суддів України, ради суддів), їх уповноважені особи… при здійсненні ними дій (бездіяльності) чи прийнятті рішень, пов'язаних із реалізацією функцій суддівського самоврядування, не є суб'єктами владних повноважень і не можуть бути відповідачами у відповідних адміністративних справах. Компетенція адміністративних судів відповідно до статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України на розгляд таких спорів не поширюється.
2. Скарги на рішення органів суддівського самоврядування (зборів суддів, конференцій суддів, з'їзду суддів України, рад суддів), а також скарги на дії, бездіяльність і рішення головуючих на зборах суддів, конференціях суддів, з'їзді суддів України та їх членів (делегатів), голів, їх заступників і членів рад суддів, пов'язані з діяльністю органів суддівського самоврядування, розглядаються самими органами суддівського самоврядування згідно зі статтями 105-116 Закону України від 7 лютого 2002 року № 3018-III (3018-14) «Про судоустрій України» та внутрішніми актами, які регламентують їх діяльність.».
Відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 20.03.2019 у справі № 804/4177/17 та в постанові Верховного Суду від 28.02.2020 у справі № 816/905/17, встановлена правова природа діяльності органу суддівського самоврядування унеможливлює здійснення судового розгляду щодо визнання незаконним та скасування його рішення, а тому вказаний позов не може розглядатися в судах.
Суд адміністративної юрисдикції не має компетенції щодо розгляду такого спору з огляду на те, що відповідні скарги розглядаються самим органом суддівського самоврядування згідно із Законом № 1402-VIII та внутрішнім актом, який регламентує діяльність такого органу.
Отже, колегія суддів приходить до висновку, що Рада суддів України, як орган суддівського самоврядування, не є суб'єктом владних повноважень у контексті здійснення ним дій/бездіяльності або прийняття рішень, пов'язаних з реалізацією функцій суддівського самоврядування, а тому, відповідно, не може бути відповідачем в адміністративних справах, а тому, відповідно, не може бути відповідачем в межах цієї адміністративної справи.
Відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених, зокрема в постановах від 23.05.2018 у справі № 914/2006/17, від 18.12.2019 у справі №0840/3447/18, спір, у якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції, означає, що хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого суб'єкта, а останній відповідно зобов'язаний виконувати вимоги та приписи такого владного суб'єкта, в яких одна особа може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що спір у цій справі не є публічно-правовим у значенні пункту 2 частини першої статті 4 КАС України та не може розглядатися за правилами адміністративного судочинства.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Отже, оскільки вказаний позов не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, то на підставі п. 1 ч. 1 статті 238 КАС України суд першої інстанції правомірно закрив провадження в адміністративній справі.
Доводи апеляційної скарги висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Також, надаючи оцінку всім доводам учасників справи, колегія суддів враховує рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…».
Відповідно до ст. 6 КАС України та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» висновки ЄСПЛ є джерелом права.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт незаконності ухвали суду першої інстанції.
Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст 243, 244, 250, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 11.08.2025 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: Василенко Я.М.
Судді: Ганечко О.М.
Кузьменко В.В.