П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
23 квітня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/10485/25
Категорія: Головуючий в 1 інстанції: Пекний А.С.
Місце ухвалення: м. Одеса
Дата складання повного тексту:01.12.2025р.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - Бітова А.І.
суддів - Лук'янчук О.В.
- Ступакової І.Г.
у зв'язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), справа розглянута за правилами п.3 ч.1 ст. 311 КАС України,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України (далі - в/ч НОМЕР_1 ) про:
- визнання протиправними дій в/ч НОМЕР_1 стосовно невиплати середнього заробітку за несвоєчасний остаточний розрахунок на день виключення із списків особового складу та усіх видів забезпечення з ОСОБА_1 зв'язку із звільненням з військової служби;
- зобов'язання в/ч НОМЕР_1 сплатити на користь ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 29 грудня 2023 року по 29 червня 2024 року включно відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок №100).
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказував, що на виконання постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2024 року у справі №420/4801/24 12 березня 2025 року позивачу виплачено 19 813,53 грн. 18 березня 2025 року на адресу відповідача направлено звернення щодо виплати середньомісячного заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 29 грудня 2023 року (наступний день після звільнення) по 29 червня 2024 року. Станом на день подачі позову відповідь на звернення на адресу позивача не надходила. Дії відповідача щодо невиплати середнього заробітку за несвоєчасний остаточний розрахунок при звільненні позивач вважає протиправними, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Відповідач позов не визнав, вказуючи, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. При вирішенні цього питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2025 року позов ОСОБА_1 до в/ч НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, стягнення середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 29 грудня 2023 року по 11 березня 2025 року.
Стягнуто з в/ч НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 3 527,74 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань в/ч НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у сумі 605,60 грн.
В апеляційній скарзі в/ч НОМЕР_1 ставиться питання про скасування судового рішення в зв'язку з тим, що воно постановлено з неправильним застосуванням норм матеріального та з порушенням норм процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що суд не застосував до спірних правовідносин принципи справедливості та пропорційності, адже прийняте рішення без застосування даних принципів передбачає формальний підхід до вирішення такого трудового спору, що допустив стягнення з військової частини очевидно неспівмірної суми. Крім того, оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Апелянт вказує, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2025 року іншими учасниками справи не оскаржено.
Таким чином, відповідно до правил ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, тобто, в частині задоволених позовних вимог.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги в/ч НОМЕР_1 , перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Судом першої інстанції встановлені, судом апеляційної інстанції підтверджені, учасниками апеляційного провадження неоспорені наступні обставини.
ОСОБА_1 проходив військову службу у в/ч НОМЕР_1 .
Наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 28 грудня 2023 року №761-ос ОСОБА_1 інспектора прикордонної служби 1 категорії інструктора кінологічного відділення відділу прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_2 " (тип А) звільнено в запас Збройних Сил України за п.п."г" (через такі сімейні обставини або інші поважні причин (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу, військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років)) п.3 ч.5 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", з 28 грудня 2023 року.
Постановою П'ятого апеляційного суду від 28 жовтня 2024 у справі №420/4801/24 рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09.05.2024 змінено, викладено резолютивну частину у наступній редакції:
"Позовну заяву ОСОБА_1 до в/ч НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України щодо не виплати у повному обсязі додаткової доплати ОСОБА_1 за службу в особливих умовах (період карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої короновірусом SARS-CoV-2) відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №375 від 29.04.2020 р. пропорційно відпрацьованому часу в особливих умовах за періоди з 12 березня 2020 року по 30 червня 2020 року; 01 серпня 2020 року по 31 серпня 2020 року; 01 листопада 2020 року по 31 липня 2021 року; 01 вересня 2021 року по 31 грудня 2021 року.
Зобов'язати в/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову доплату за службу в особливих умовах (період карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої короновірусом SARS-CoV-2) відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №375 від 29.04.2020 р. пропорційно відпрацьованому часу в особливих умовах за періоди з 12 березня 2020 року по 30 червня 2020 року; 01 серпня 2020 року по 31 серпня 2020 року; 01листопада 2020 року по 31 липня 2021 року; 01 вересня 2021 року по 31 грудня 2021 року, з урахуванням виплачених сум.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути з в/ч НОМЕР_1 за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 605,60 грн. (шістсот п'ять гривень шістдесят копійок)".
На виконання постанови П'ятого апеляційного суду від 28 жовтня 2024 року у справі №420/4801/24 в/ч НОМЕР_1 на розрахунковий рахунок позивача 12 березня 2025 року перерахована сума грошового забезпечення у розмірі 19 863,53 грн.
Відповідач не виплатив позивачу середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Відповідь на результатами розгляду вказаної заяви у матеріалах справи відсутня.
Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період. Отже, з урахуванням правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду, та з врахуванням принципу справедливості та співмірності необхідно стягнути середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 3 527,74 грн, тобто 2,27 % від 155 407,26 грн.
Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 6-12, 77 КАС України, КЗпП України, Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.
Колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта, виходячи з наступного.
За змістом ч.2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно ст.117 КЗпП України (в редакції, чинній до 18 липня 2022 року) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 №2352-1Х стаття 117 була викладена у новій редакції.
Відповідно до ст. 117 КЗпП України (в чинній з 19 липня 2022 року редакції) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Період затримки розрахунку при звільненні - це весь час затримки належних звільненому працівникові сум та виплат по день фактичного розрахунку.
Колегія суддів звертає увагу на правову позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, відповідно до якої під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Також у цій постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч.1 ст. 117 КЗпП України).
Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливу відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця. Відшкодування ж передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Отже, оскільки відповідач несвоєчасно виплатив належні грошові суми при звільненні позивача з 29 грудня 2023 року, а остаточний розрахунок здійснено 11 березня 2025 року, вказане є порушенням ст. 116 КЗпП України та відповідно до статті 117 цього Кодексу - підставою для виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Згідно п.2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата, зокрема, обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Відповідно п.8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Як вбачається з до довідки про доходи від 25 квітня 2025 року №09/69 за останні два місяці до звільнення позивачу нараховано грошове забезпечення за жовтень-листопад 2023 року у сумі 51 802,40 грн (25 901,20 грн + 25 901,20 грн). Сукупна кількість календарних днів за цей період складає 61 день.
Таким чином, середньоденне грошове забезпечення позивача складає 849,22 грн (51 802,40 грн/61 календарний день).
Враховуючи позовні вимоги, кількість днів затримки розрахунку при звільненні становить 183 днів (період з 29 грудня 2023 року по 28 червня 2024 року).
Таким чином, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за вказаний період складає 155 407,26 грн (849,22 грн х 183 календарні дні).
Поряд з тим, колегія суддів зазначає, що Велика Палата Верховного Суду в постанові по справі від 08 жовтня 2025 року у справі №489/6074/23 відступила від висновку Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 06 грудня 2024 року у справі №440/6856/22 щодо неможливості застосування до спірних сум (після 19 лютого 2022 року) принципу співмірності.
Так, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові ВП ВС від 26 червня 2019 у справі №761/9584/15-ц, зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин.
Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.
Таким чином, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції щодо необхідності застосування до спірних сум принципу співмірності відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові ВП ВС від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц.
Отже, враховуючи розмір первинно недоотриманої суми в розмірі 36218,89 грн, суд апеляційної інстанції, як суд першої інстанції, вважає справедливим присудження компенсації за затримку виплати у розмірі, що не перевищує саму недоплату, тобто 100%. Нарахування такої компенсації у більшому розмірі суперечитиме самій меті такої компенсації, перетворюючись на неспівмірне фінансове навантаження на відповідача.
При цьому принципи справедливості та пропорційності в цьому контексті стосуються забезпечення балансу між правами працівника на отримання компенсації за затримку розрахунку та можливістю роботодавця виконати свої обов'язки без надмірного фінансового тиску. Компенсація повинна відображати реальні втрати працівника, пов'язані із затримкою виплати. Важливо враховувати тривалість затримки, розмір середнього заробітку, а також загальні принципи добросовісності й розумності. Компенсація не повинна бути надмірною або каральною щодо роботодавця. У даному прикладі сума компенсації обмежується виплаченою сумою 36 218,89 грн, що дозволяє уникнути дисбалансу між реальними втратами працівника та фінансовими наслідками для роботодавця. Такий розсуд спрямований на уникнення невиправданого збагачення працівника за рахунок роботодавця і забезпечення об'єктивності.
Підхід, за яким розмір компенсації не повинен перевищувати суму самої заборгованості, інакше кажучи, максимальний розмір компенсації це 100% від невиплаченого розрахунку, не тільки відповідає лозіці компенсаційної функції, але й дозволяє уникнути перетворення відповідальності на каральну.
Суд першої інстанції правильно зауважив, що розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який належить стягнути на користь позивача без урахування підстав для зменшення становить 155 407,26 грн. (1 162,05 грн х 183 календарні дні).
Коефіцієнт істотності частки, порівняно із середнім заробітком (середнім грошовим забезпеченням) позивача за час затримки розрахунку при звільненні, виходячи із загального розміру несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення складає 2,27% ((19863,53 грн /876470,55 грн) х 100).
Такими чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 3 527,74 грн. (155 407,26 грн х 2,27%).
Підсумовуючи вищезазначене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Інші доводи апеляційної скарги зроблених висновків суду першої інстанції не спростовують, тоді як факти та мотивування яких повністю спростовуються матеріалами справи та обставинами, які повно та об'єктивно були встановлені судом першої інстанції при вирішенні справи.
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Колегія суддів не змінює розподіл судових витрат відповідно ст. 139 КАС України.
Оскільки дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, постанова суду апеляційної інстанції відповідно до ч.5 ст. 328 КАС України в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст. 315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, ч.5 ст. 328 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.
Повне судове рішення складено 23 квітня 2026 року.
Головуючий: Бітов А.І.
Суддя: Лук'янчук О.В.
Суддя: Ступакова І.Г.