П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
23 квітня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/32953/25
Категорія: 106000000 Головуючий в 1 інстанції:Тарасишина О.М.
Місце ухвалення: м. Одеса
Дата складання повного тексту:24.12.2025р.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - Бітова А.І.
суддів - Лук'янчук О.В.
- Ступакової І.Г.
у зв'язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), справа розглянута за правилами п.3 ч.1 ст. 311 КАС України,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (далі - в/ч НОМЕР_1 ) про:
- визнання протиправною бездіяльності в/ч НОМЕР_1 відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні;
- зобов'язання в/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні зі служби за період з 10 грудня 2023 року по 20 лютого 2025 року включно, у відповідності до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок №100), з урахуванням щомісячної додаткової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану".
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказував, що позивач з 04 грудня 2015 року по 27 квітня 2020 року проходив службу, у тому числі за контрактом у органах Державної прикордонної служби України.
На виконання постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2025 року, по справі №420/31798/24, 20 травня 2025 року відповідачем виплачено позивачу грошове забезпечення в розмірі 136 646,34 грн., згідно виписки з банківського рахунку, однак відповідачем не було нараховано та виплачено середній заробіток за час несвоєчасної виплати суми індексації грошового забезпечення у повному обсязі.
Позивач вважав ненерахування та невиплату йому середнього заробітку за час несвоєчасної виплати суми індексації грошового забезпечення у повному обсязі протиправними, у зв'язку з чим звернувся до суду з даним позовом.
Відповідач позов не визнав, вказуючи, що останній діяв у межах наданих йому повноважень, відповідно до Закону, та у спосіб і в порядку визначеному ним, у зв'язку з чим, просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до в/ч НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність щодо невиплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні з 10 грудня 2023 року по 20 лютого 2025 року та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні.
Зобов'язано в/ч НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні зі служби за період з 10 грудня 2023 року по 20 лютого 2025 року у розмірі 11 885,85 грн. (але не більше, як за шість місяців), у відповідності до Порядку №100.
В решті позовних вимог - відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставиться питання про скасування судового рішення (в частині позовних вимог залишених без задоволення) в зв'язку з тим, що воно постановлено з неправильним застосуванням норм матеріального та з порушенням норм процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи.
Доводи апеляційної скарги:
- середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні становить: 392 654,3 грн. (2 145,65 грн. х 183);
- позивач не погоджується з рішенням суду першої інстанції, оскільки судова палата Верховного Суду у постанові від 06 грудня 2024 року по справі №440/6856/22 відступила від висновку, викладеного в постанові Верховного суду у складі колегії Касаційного адміністративного суду від 20 червня 2024 року у справі №120/10686/22, та зазначила, що у зв'язку з обмеженням законодавцем строку звернення до суду у таких спорах та можливістю отримання середнього заробітку шістьма місяцями, застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26 вересня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, на правовідносини, які регулюються ст. 117 КЗпП України в редакції Закону №2352-ІХ, не є можливим;
- додаткова винагорода на період воєнного стану, передбачена Постановою №168, включена до складу грошового забезпечення з 01 лютого 2023 року наказом Міноборони від 25 січня 2023 року №44 та входить до складу грошового забезпечення. Відповідно до особистої картки грошового забезпечення позивача за 2023 рік, додаткова винагорода входила до складу грошового забезпечення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Судом першої інстанції встановлені, судом апеляційної інстанції підтверджені, учасниками апеляційного провадження неоспорені наступні обставини.
ОСОБА_1 проходив військову службу по мобілізації у НОМЕР_2 прикордонному загоні та в/ч НОМЕР_1 . Відповідно до наказу начальника в/ч НОМЕР_1 від 10 грудня 2023 року позивача виключено зі списків особового складу військової частини та звільнений з військової служби.
12 лютого 2025 року позивач звернувся до відповідача з заявою про нарахування та виплату одноразової грошової допомоги, що передбачена Постановою Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2014 року №460 "Про затвердження Порядку та умов виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби" в розмірі 4% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби за період військової служби за призовом під час мобілізації з 24 лютого 2022 року по 10 грудня 2023 рік на, що 20 лютого 2025 року відповідачем було сплачено кошти в сумі 11 890,22 грн., однак відповідачем не було нараховано та виплачено середній заробіток за час несвоєчасної виплати суми індексації грошового забезпечення у повному обсязі.
Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який належить стягнути на користь позивача без урахування підстав для зменшення становить 212 655,15 грн. (1 162,05 грн х 183 календарні дні). Коефіцієнт істотності частки, порівняно із середнім заробітком (середнім грошовим забезпеченням) позивача за час затримки розрахунку при звільненні, виходячи із загального розміру несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення складає 19,53% (11890,22 грн. / 212655,15 грн. х 100). Отже сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 5,59% розраховується наступним чином: 1 162,05 грн. (середньоденний заробіток позивача) х 5,59% (коефіцієнт істотності частки) = 64,95 грн. (середньоденна сума відшкодування з урахуванням істотності частки) х 183 (днів затримки розрахунку) = 11 885,85 грн.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що жодним нормативно-правовим актом не передбачено включення до складу місячного грошового забезпечення, з якого нараховується одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби, додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168. Таким чином, оскільки до складу грошового забезпечення, включаються винагороди, які мають постійний характер, а додаткова винагорода, передбачена Постановою КМУ №168, має тимчасовий характер (виплачується лише у період дії воєнного стану), тому відсутні підстави для включення до складу місячного грошового забезпечення, додаткової винагороди, яка виплачувалась позивачу в березні 2023 та в квітні 2023 року відповідно до Постанови №168.
Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 6-12, 77 КАС України, КЗпП України, Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.
Колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта, виходячи з наступного.
За змістом ч.2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно ст.117 КЗпП України (в редакції, чинній до 18 липня 2022 року) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01 липня 2022 року №2352-1Х стаття 117 була викладена у новій редакції.
Відповідно до ст. 117 КЗпП України (в чинній з 19 липня 2022 року редакції) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Період затримки розрахунку при звільненні - це весь час затримки належних звільненому працівникові сум та виплат по день фактичного розрахунку.
Колегія суддів звертає увагу на правову позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, відповідно до якої під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Також у цій постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч.1 ст. 117 КЗпП України).
Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливу відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця. Відшкодування ж передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Отже, оскільки відповідач несвоєчасно виплатив належні грошові суми при звільненні позивача з 10 грудня 2023 року а остаточний розрахунок здійснено 20 лютого 2025 року, вказане є порушенням ст. 116 КЗпП України та відповідно до ст. 117 цього Кодексу - підставою для виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Згідно п.2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата, зокрема, обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Відповідно п.8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Як вбачається з довідки про доходи ОСОБА_1 №1216 від 13 жовтня 2025 року за жовтень, листопад 2023 року, (за останні два місяці перед звільненням) становить разом 70884,79 грн.
У жовтні 2023 року та листопаді 2023 року було 61 днів, отже середньоденна заробітна плата позивача за два повних місяці служби склала 1 162,05 грн. (70 884,79 грн. /61).
Враховуючи позовні вимоги, кількість днів затримки розрахунку при звільненні становить 183 днів (період з 10 грудня 2023 року по 20 лютого 2025 року).
Отож, середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні становить: 212 655,15 грн. (1 162,05 грн. х 183).
Отже сума, яка підлягає відшкодуванню розраховується наступним чином: 1 162,05 грн. (середньоденний заробіток позивача) х 183 (днів затримки розрахунку) = 212 655,15 грн.
Поряд з тим, колегія суддів зазначає, що Велика Палата Верховного Суду в постанові по справі від 08 жовтня 2025 року у справі №489/6074/23 відступила від висновку Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 06 грудня 2024 року у справі №440/6856/22 щодо неможливості застосування до спірних сум (після 19 лютого 2022 року) принципу співмірності.
Так, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові ВП ВС від 26 червня 2019 у справі №761/9584/15-ц, зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин.
Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.
Таким чином, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції щодо необхідності застосування до спірних сум принципу співмірності відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові ВП ВС від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц.
Отже, враховуючи розмір первинно недоотриманої суми в розмірі 36 218,89 грн, суд апеляційної інстанції, як суд першої інстанції, вважає справедливим присудження компенсації за затримку виплати у розмірі, що не перевищує саму недоплату, тобто 100%. Нарахування такої компенсації у більшому розмірі суперечитиме самій меті такої компенсації, перетворюючись на неспівмірне фінансове навантаження на відповідача.
При цьому принципи справедливості та пропорційності в цьому контексті стосуються забезпечення балансу між правами працівника на отримання компенсації за затримку розрахунку та можливістю роботодавця виконати свої обов'язки без надмірного фінансового тиску. Компенсація повинна відображати реальні втрати працівника, пов'язані із затримкою виплати. Важливо враховувати тривалість затримки, розмір середнього заробітку, а також загальні принципи добросовісності й розумності. Компенсація не повинна бути надмірною або каральною щодо роботодавця. У даному прикладі сума компенсації обмежується виплаченою сумою 36 218,89 грн, що дозволяє уникнути дисбалансу між реальними втратами працівника та фінансовими наслідками для роботодавця. Такий розсуд спрямований на уникнення невиправданого збагачення працівника за рахунок роботодавця і забезпечення об'єктивності.
Підхід, за яким розмір компенсації не повинен перевищувати суму самої заборгованості, інакше кажучи, максимальний розмір компенсації це 100% від невиплаченого розрахунку, не тільки відповідає логіки компенсаційної функції, але й дозволяє уникнути перетворення відповідальності на каральну.
Суд першої інстанції правильно зауважив, що розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який належить стягнути на користь позивача без урахування підстав для зменшення становить 212 655,15 грн. (1 162,05 грн х 183 календарні дні).
Коефіцієнт істотності частки, порівняно із середнім заробітком (середнім грошовим забезпеченням) позивача за час затримки розрахунку при звільненні, виходячи із загального розміру несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення складає 19,53% (11 890,22 грн. / 212 655,15 грн. х 100).
Отже сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 5,59% розраховується наступним чином: 1 162,05 грн. (середньоденний заробіток позивача) х 5,59% (коефіцієнт істотності частки) = 64,95 грн. (середньоденна сума відшкодування з урахуванням істотності частки) х 183 (днів затримки розрахунку) = 11 885,85 грн.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для нарахування та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 11 885,85 грн.
Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції при обчисленні середньої заробітної плати для розрахунку відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України не врахував сум додаткової винагороди, яка передбачена Постановою №168, колегія суддів зазначає наступне.
На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року №64 Про введення воєнного стану в Україні та №69 Про загальну мобілізацію Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №168, у пункті 1 якої установив, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил України, виплачується додаткова винагорода в розмірі 30000 грн щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000 грн у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Аналіз наведених правових норм свідчить, що додаткова винагорода на період дії воєнного стану, яка встановлена Постановою №168, є новим та особливим видом у системі грошового забезпечення, зокрема військовослужбовців, виплата якої обмежена строком дії воєнного стану в Україні.
Колегія суддів зауважує, що Верховний Суд у постанові від 31 січня 2025 року у справі №460/2645/24, висловив правову позицію щодо питання, чи враховується додаткова винагорода, передбачена пунктом 1 постанови КМУ №168, до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення середнього заробітку для розрахунку відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Так, Верховний Суд у вказаній постанові, відповідаючи на вказане питання, зазначив, що за своєю правовою природою, додаткова винагорода, запроваджена Постановою №168, є додатковим видом грошового забезпечення, яку законодавець відніс до категорії винагород, виплату якої запроваджено під час воєнного стану, яка має компенсаційну мету, - часткова відплата за особливості несення служби в умовах війни та не має регулярного характеру й виплачується на підставі наказів командирів (начальників), за певних умов.
Водночас абз.1 п.3 Порядку №100 визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.
За змістом п.4 Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються, зокрема, одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо); пенсії, державна допомога, соціальні та компенсаційні виплати, грошова винагорода за сумлінну працю та зразкове виконання службових обов'язків.
Аналізуючи наведене вище, Верховний Суд дійшов висновку, що делегуючи Кабінету Міністрів України право визначати розміри грошового забезпечення, а Міністру оборони України установлювати порядок його виплати, законодавець установив певну ієрархію щодо визначення переліку складових грошового забезпечення, що ураховуються при обчисленні окремих видів виплат для військовослужбовців, а також при обчисленні середньої заробітної плати відповідно до Порядку №100.
Отже, саме норми положення Порядку №100 унормували приписи Закону №2011-ХІІ, установивши пряму норму щодо виключення винагород та компенсаційних виплат із категорії складових грошового забезпечення, з суми яких обчислюється середня заробітна плата для розрахунку відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України. Таким чином, Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що додаткова винагорода, передбачена Постановою №168, запроваджена на період дії воєнного стану має компенсаційну мету, - часткова відплата за особливості несення служби в умовах війни та не має регулярного характеру й виплачується на підставі наказів командирів (начальників), за певних умов, за змістом Порядку №100, тому не враховується при обчисленні середньої заробітної плати для розрахунку відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України.
Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 24 липня 2025 року у справі №300/8802/23.
За таких обставин, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що оскільки до складу грошового забезпечення, включаються винагороди, які мають постійний характер, а додаткова винагорода, передбачена Постановою КМУ №168, має тимчасовий характер (виплачується лише у період дії воєнного стану), тому відсутні підстави для включення до складу місячного грошового забезпечення, додаткової винагороди, яка виплачувалась позивачу в березні 2023 та в квітні 2023 року відповідно до Постанови КМУ №168.
Підсумовуючи вищезазначене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Інші доводи апеляційної скарги зроблених висновків суду першої інстанції не спростовують, тоді як факти та мотивування яких повністю спростовуються матеріалами справи та обставинами, які повно та об'єктивно були встановлені судом першої інстанції при вирішенні справи.
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Колегія суддів не змінює розподіл судових витрат відповідно ст. 139 КАС України.
Оскільки дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, постанова суду апеляційної інстанції відповідно до ч.5 ст. 328 КАС України в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст. 315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, ч.5 ст. 328 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.
Повне судове рішення складено 23 квітня 2026 року.
Головуючий: Бітов А.І.
Суддя: Лук'янчук О.В.
Суддя: Ступакова І.Г.