П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
23 квітня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/41126/25
перша інстанція: суддя Бутенко А.В.,
повний текст судового рішення
складено 20.01.2026, м. Одес
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючої-судді - Казанчук Г.П.
суддів - Градовського Ю.М., Єщенка О.В.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 січня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому просив суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного Фонду України в Одеській області щодо неврахування до страхового стажу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , періоду роботи з 12.04.2000 по 26.09.2003 року в Республіці Білорусь, періоду з 01.01.2015 по 31.12.2016 року здійснення підприємницької діяльності, періоду з 01.01.1991 по 20.08.1994 року роботи в районах Крайньої Півночі;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати страхового стажу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , період роботи з 12.04.2000 по 26.09.2003 року в Республіці Білорусь, період з 01.01.2015 по 31.12.2016 року здійснення підприємницької діяльності, період роботи з 01.01.1991 по 20.08.1994 року в районах Крайньої Півночі, та провести перерахунок пенсії Позивача з дати його звернення - 28.02.2022 року та виплатити її з урахуванням сплачених сум.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що позивач отримує пенсію за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Позивач звернувся до ГУ ПФУ в Одеській області з заявою про зарахування періодів та перерахунок суми призначеної пенсії, надав відповідні документи. Головне управління ПФУ в Одеській області надало лист, яким повідомило про періоди та причини не зарахування їх до страхового стажу. Вважаю дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо не зарахування до страхового стажу періодів роботи позивача в Республіці Білорусь, як ФОП та в районах Крайньої Півночі - протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 20 січня 2026 року позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково.
Визнано протиправними дії Головного управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області щодо не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 12.04.2000 року по 26.09.2003 року в Республіці Білорусь та період роботи з 01.01.2015 року по 31.12.2016 року здійснення підприємницької діяльності.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 12.04.2000 року по 26.09.2003 року в Республіці Білорусь та період роботи з 01.01.2015 року по 31.12.2016 року здійснення підприємницької діяльності, у зв'язку із чим здійснити перерахунок пенсії, призначеної з 28.02.2022 року.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивач працював на території Республіки Білорусь в той час, коли усі міжнародні договори були чинні, у відповідача не було підстав не зараховувати стаж роботи позивача.
Щодо не зарахування періоду роботи з 01.01.1991 року по 31.08.1993 року в районах Крайньої Півночі, суд звертає увагу, що доказів не зарахування вказаного періоду роботи до страхового стажу позивача до суду не надано.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що обов'язок з надання достатнього пакету документів для підтвердження стажу законодавець покладає на позивача. При цьому, орган Пенсійного фонду лише досліджує, аналізує, перевіряє вже надані документи та виявляє їх неточності та розбіжності.
Як стверджує апелянт, спірний період роботи позивачки не підлягає зарахуванню до страхового стажу, оскільки Україна вийшла з Угоди про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Крім того, скаржник відмічає, що дата звільнення не відповідає даті наказу про звільнення.
Рух справи в апеляційній інстанції:
Ухвалами П'ятого апеляційного адміністративного суду від 16.02.2026 року відкрито апеляційне провадження і призначено справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження.
Ухвалою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 02.04.2026 року запропоновано ОСОБА_2 , протягом 10 днів з дня вручення вказаної ухвали, надати апеляційному суду заяву про поновлення строку звернення щодо частини позовних вимог, які стосуються періоду з 03.06.2024 року по 23.11.2024 року.
09 квітня 2026 року представником позивача подана заява про поновлення строку звернення до суду.
Відповідно до вимог статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
За правилами частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, суд апеляційної інстанції, -
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду, що ОСОБА_1 з 28.02.2022 року отримує пенсію за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", як працююча особа-підприємець.
13.10.2025 року ОСОБА_1 звернувся до органів Пенсійного фонду України із заявою про зарахування періодів та перерахунок суми призначеної пенсії, надав відповідні документи.
Листом від 12.11.2025 року Головне управління ПФУ в Одеській області № 34782- 32130/З-02/8-1500/25 повідомило, що до страхового стажу не враховано:
- період роботи з 12.04.2000 по 26.09.2003, оскільки в електронній пенсійній справі відсутні документи про зазначений період роботи, в т. ч. вкладка до трудової книжки від 12.04.2000 серії НОМЕР_2 ;
- період ведення підприємницької діяльності з 01.01.2015 по 31.12.2016 у зв'язку з відсутністю на дату звернення за призначенням пенсії, інформації в реєстрі застрахованих осіб (ОК-5).
Період роботи в районах Крайньої Півночі з 20.08.1985 по 31.12.1990 враховано в пільговому обчисленні.
При цьому інформує, що для зарахування до страхового стажу періоду роботи з 12.04.2000 по 26.09.2003 в Республіці Білорусь підстави відсутні у зв'язку з денонсацією з 19.06.2023 Угоди між Урядом України та Урядом Республіки Білорусь про гарантії прав громадян у галузі пенсійного забезпечення, вчинену 14.12.1995 в м. Києві та ратифіковану Законом України від 22.11.1996 № 546/96-ВР.
Вважаючи дії щодо не зарахування періодів роботи до страхового стажу протиправними позивач звернулася до суду з цим позовом.
Приписами частини 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 48 Кодекс законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Трудова книжка ведеться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п'ять днів, тобто перебувають у трудових відносинах. На позаштатних працівників трудова книжка ведеться за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання вимог статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 12.08.1993 № 637, якою затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Пунктом 3 вказаного підзаконного нормативно-правового акту передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Тобто, законодавством України встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці.
Порядок ведення трудових книжок працівників визначено Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України і Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58.
Відповідно до пункту 2.2 означеного підзаконного нормативно-правового акту до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
До прийняття наведеної вище Інструкції порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, регламентувався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 №162, правилами якої було також передбачено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
В апеляційній скарзі орган Пенсійного фонду вказує про припинення дії Угоди між Урядом України та Урядом республіки Білорусь стосовно гарантій прав громадян в галузі пенсійного забезпечення.
З даного приводу суд апеляційної інстанції зазначає таке.
Відповідно до ч.2 ст.4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписано Україною, стала Угода між Урядом України та Урядом республіки Білорусь про гарантії прав громадян в галузі пенсійного забезпечення, яку ратифіковано Законом України №546/96-ВР від 22.11.1996.
Згідно із ст.ст.5-7 Угоди між Урядом України та Урядом республіки Білорусь про гарантії прав громадян в галузі пенсійного забезпечення, пенсійне забезпечення громадян Договірних Сторін та членів їх сімей здійснюється по законодавству Договірної Сторони, на території якої вони постійно проживають, якщо цією Угодою не встановлено інше.
При призначенні пенсій зараховується трудовий (страховий) стаж, в тому числі і той, що дає право для призначення пенсій на пільгових умовах та за вислугу років, набутий по законодавству будь-якої з Договірних Сторін, в тому числі і до набуття чинності цієї Угоди, а також на території СРСР до 1 січня 1992 року. При цьому обчислення трудового (страхового) стажу проводиться по законодавству Договірної Сторони, яка призначає пенсію.
Громадянам, які проживали на території однієї Договірної Сторони і працювали після переселення на території іншої Договірної Сторони, пенсія обчислюється із заробітку (прибутку), який вони отримували на території Договірної Сторони переселення, якщо ними набутий мінімально необхідний трудовий (страховий) стаж для обчислення заробітної плати при призначенні пенсії у відповідності з законодавством Договірної Сторони переселення.
Відповідно до ст.16 Угоди між Урядом України та Урядом республіки Білорусь про гарантії прав громадян в галузі пенсійного забезпечення, кожна Договірна Сторона має право денонсувати цю Угоду, повідомивши письмово про це іншу Договірну Сторону. Дія цієї Угоди припиняється з дня, вказаного у повідомленні, але не раніше ніж через шість місяців з дня, наступного за днем отримання повідомлення.
Законом України від 29.05.2023 №3117-IX «Про денонсацію Угоди між Урядом України та Урядом республіки Білорусь про гарантії прав громадян в галузі пенсійного забезпечення» денонсовано «Угоду між Урядом України та Урядом республіки Білорусь про гарантії прав громадян в галузі пенсійного забезпечення», вчинену 14.12.1995 в м.Києві та ратифіковану Законом України від 22.11.1996 №546/96-ВР
Згідно із листом Мністерства закордонних справ України від 15.08.2023 №72/14-612/1-96203 Угода між Урядом України та Урядом республіки Білорусь про гарантії прав громадян в галузі пенсійного забезпечення, вчинена в м. Київ 14.12.1995, припиняє дію 23.12.2023.
Між тим, статтею 16 Угоди між Урядом України та Урядом республіки Білорусь про гарантії прав громадян в галузі пенсійного забезпечення передбачено, що права громадян, набуті згідно положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили в разі її денонсації.
Отже, Україна як держава-учасниця Угоди виконує зобов'язання взяті згідно із Угодою перед громадянами, які набули права згідно Угоди до її денонсації.
У такому випадку, оскільки Угода була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, її положення підлягають до застосування при зарахуванні до страхового стажу позивача спірних періодів роботи.
До того ж, відповідно до ч.3 ст.23 Загальної декларації прав людини, п. 4 ч. 1 Європейської соціальної хартії та ст. 46 Конституції України, працівники у старості мають право на пенсію, що є основним джерелом існування, яка має забезпечувати достатній життєвий рівень.
У даному випадку і при обставинах, що зумовили денонсацію Угоди, пенсійним органом не може бути відмовлено у врахуванні при обчисленні розміру пенсії заробітної плати (доходу) позивача за періоди роботи на території республіки Білорусь.
За таких обставин, припинення республікою Білорусь участі в Угоді не є підставою для позбавлення позивача гарантованого йому законодавчими приписами права на зарахування спірного періоду роботи до страхового стажу.
З наведених підстав колегія суддів відхиляє відповідні доводи скаржника.
Відносно посилання відповідача на те, що обов'язок з надання достатнього пакету документів для підтвердження стажу законодавець покладає на позивача, а орган Пенсійного фонду лише досліджує, аналізує, перевіряє вже надані документи та виявляє їх неточності та розбіжності, колегія суддів зазначає, що витребування та перевірка додаткових документів і довідок є правом пенсійного органу, тобто перекладання обов'язку доказування, надання відомостей тощо на позивачку є неприйнятним. Неможливість пенсійного органу скористатися правом на перевірку зазначених у трудовій книжці (пільговій довідці) відомостей не жодним чином не впливає на комплекс прав позивача.
Як вбачається з матеріалів справи, записи про трудову діяльність позивача з 01.01.2015 року по 31.12.2016 року відсутні в трудовій книжці серії НОМЕР_3 від 05.09.1985 року.
Так, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону, за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до п.4 Порядку № 637 періоди провадження фізичною особою підприємницької діяльності зараховуються до стажу роботи за умови підтвердження документами про сплату страхових внесків (платіжними дорученнями, квитанціями установ банків, документами, що підтверджують поштовий переказ, інформацією Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків (за наявності), а періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, фіксованого податку, спеціального торгового патенту підтверджуються свідоцтвом про сплату єдиного податку; спеціальним торговим патентом; документами про сплату єдиного податку, фіксованого податку, придбання спеціального торгового патенту (за наявності платіжних доручень, квитанцій установ банків, документів, що підтверджують поштовий переказ).
Періоди провадження фізичною особою підприємницької діяльності можуть підтверджуватися даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Разом з тим, суд враховує, що згідно з інформацією із реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (Форма ОК-5) наявні відомості про сплату позивачем страхових внесків до Пенсійного фонду України за спірний період з 01.01.2015 року по 31.12.2016 року.
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що спірний період з 01.01.2015 року по 31.12.2016 року повинен бути зарахований позивачу до його страхового стажу.
Водночас, відповідно до частин першої, другої та третьої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до частини третьої якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Звернувшись до суду з цим позовом 10.12.2025 року, позивач заявив вимоги про зобов'язання відповідача зарахувати страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 12.04.2000 по 26.09.2003 року в Республіці Білорусь, період з 01.01.2015 по 31.12.2016 року здійснення підприємницької діяльності, період роботи з 01.01.1991 по 20.08.1994 року в районах Крайньої Півночі, та провести перерахунок пенсії з дати його звернення - 28.02.2022 року та виплатити її з урахуванням сплачених сум.
Застосовуючи наведені вище норми права, з урахуванням зазначених вище висновків колегія суддів констатує, що пенсійний орган, призначаючи у 2022 році позивачу пенсію за віком за нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» без урахування спірного періоди до страхового стажу, діяв не у відповідності до вимог чинного законодавства.
Водночас, колегія суддів наголошує на тому, що право на перерахунок пенсії не є абсолютним і його захист може бути обмеженим строком звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів, встановленим процесуальним законом.
Це, насамперед, зумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними, оскільки реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача.
Так, відповідно до частин першої, другої та третьої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до частини третьої якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Звернувшись до суду з цим позовом 10 грудня 2025 року, позивач заявив вимоги про зобов'язання відповідача здійснити перерахунок його пенсії з 28.02.2022 року.
Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 грудня 2020 року у справі № 510/1286/16-а дійшла висновку, що норми, зокрема, статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (щодо необмеження будь-яким строком невиплаченої пенсіонерові суми пенсії) підлягають застосуванню у справах за позовами про оскарження бездіяльності, дій та/або рішень суб'єкта владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку пенсійних виплат виключно за наявності таких умов:
1) ці суми мають бути нараховані пенсійним органом;
2) ці суми мають бути не виплаченими саме з вини держави в особі пенсійного органу.
При цьому, у справі, яка розглядається, фактичні обставини свідчать про те, що позивачеві фактично не нараховувалася пенсія виходячи із розміру страхового стажу до якого не зараховані спірні періоди роботи позивача, тому відсутні підстави для застосування норми щодо необмеження будь-яким строком невиплаченої пенсіонерові суми пенсії.
Колегія суддів зазначає, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
У заяві про визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду від 09.04.2026, поданої на виконання ухвали апеляційного суду від 02 березня 2026 року, представник позивача, як на підставу поважності пропуску шестимісячного строку, послався на те, що 24.08.2022 року в зв'язку з погіршенням стану здоров'я Позивач виїхав в Німеччину на оперативне лікування суглобів та повернувся з лікування 21.06.2024 року на реабілітацію. 13.10.2025 року звернувся до ГУ ПФУ в Одеській області з заявою про зарахування періодів та перерахунок суми призначеної пенсії, надав відповідні документи, проте отримав відмову у зарахуванні цих періодів, а тому вважає, що ї Позивач фактично дізнався про порушення свого права лише 12.11.2025 року з листа органу ПФУ.
Наведені доводи щодо пропуску строку звернення до суду, колегія суддів вважає безпідставними, з огляду на відсутність реальних обставин, які б перешкоджали позивачу своєчасно звернутись до суду. Так, медичні матеріали свідчать про те, що позивач дійсно проходив стаціонарне лікування з 20.02.2024 по 27.02.2024 та з 05.11.2024 по 13.11.2024, при цьому, проходження періодичних амбулаторних обстежень протягом майже трьох років, не можуть свідчить про існування реальної неможливості своєчасного звернення до суду.
Так, за інформацією закордонного паспорту позивача, він періодично протягом 2024 - 2025 років здійснював перетин державного кордону, що підтверджується відповідними штампами.
Принагідно колегія суддів зазначає, що жодних доводів стосовно неможливості звернення позивача після призначення пенсії до його виїзду з України у серпні 2022 року, клопотання представника позивача не містить.
При цьому, колегія суддів зауважує, що перебування за межами України не може бути беззаперечною підставою для поновлення строку звернення до суду, оскільки у разі необхідності позивач міг скористатись своїм електронним кабінетом пенсіонера або направити запит щодо кількості зарахованого страхового стажу поштовим зв'язок, тобто міг вчиняти дії щодо отримання необхідної інформації, з огляду на те, що йому була призначена пенсія у мінімальному розмірі.
Жодних інших доводів, які б беззаперечно свідчили про наявність реальних перешкод щодо своєчасного звернення до суду, у клопотаннях представника позивача не вказано.
А відтак, у задоволенні заяви про поновлення строку звернення до суду слід відмовити.
Водночас, отримана відповідь пенсійного органу не змінює відлік початку обрахунку строку звернення до суду, а вказує лише на дату, коли позивач почав вживати заходи щодо захисту свого порушеного права.
Позивач, не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Враховуючи наведене, а також те, що позивач звернувся до суду з цим позовом 10.12.2025 року, його права можуть бути захищені судом з 10.06.2025 року - тобто в межах шестимісячного строку, встановленого частиною другою статті 122 КАС України, а не з 28.02.2022 року, у зв'язку з чим рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 січня 2026 року підлягає частковому скасуванню з ухваленням нового судового рішення про залишення без розгляду частини позовних вимог за період з 28.02.2022 по 09.06.2025 року відповідно до статті 123 КАС України.
Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 31 березня 2021 року № 240/12017/19, від 13 січня 2025 року у справі № 160/28752/23, від 27 січня 2025 року у справі № 620/7211/24, від 28 січня 2025 року у справі № 400/4663/24, від 28 січня 2025 року у справі № 120/1483/24, від 01 липня 2025 року № 420/23756/24, від 08 жовтня 2025 року № 560/12997/24, від 08 жовтня 2025 року № 560/11402/24, від 08 жовтня 2025 року № 560/15025/24, від 26 березня 2026 року №560/4941/25.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно частини 1 статті 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
У абзаці 8 частини 1 статті 240 КАС України визначено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Відповідно до частини третьої статті 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Про розмір пенсійної виплати позивач дізнався, отримавши пенсійну виплату за лютий 2022 року, а до суду позивач звернувся після спливу більше трьох років восьми місяців, лише 10 грудня 2025 року, тобто із порушенням шестимісячного строку звернення до суду.
З огляду на вищезазначене, колегія суддів дійшла висновку, що адміністративний позов у частині позовних вимог з 28 лютого 2022 року по 09 червня 2025 року підлягає залишенню без розгляду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду, в іншій частині рішення суду Одеського окружного адміністративного суду від 20 січня 2026 року є законним та справедливим.
Враховуючи вищевикладене, апеляційну скаргу ГУ ПФУ в Одеській області слід задовольнити частково.
Відповідно до частини 5 статті 139 КАС України у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
У зв'язку із зазначеним перерозподіл судових витрат не проводиться.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 316, 319, 321, 322, 325 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління пенсійного фонду України в Одеській області задовольнити частково.
Скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 січня 2026 року в частині позовних вимог про зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити перерахунок та виплачу пенсії ОСОБА_1 з 28 лютого 2022 року по 09 червня 2025 року.
Ухвалити в цій частині нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області в частині зобов'язання здійснити перерахунок та виплату пенсії з 28 лютого 2022 по 09 червня 2025 року залишити без розгляду.
В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 січня 2026 року у справі №420/41126/25 залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених статтею 328 КАС України.
Головуюча суддя Г.П. Казанчук
Судді Ю.М. Градовський
О.В. Єщенко