Справа № 991/2401/26
Провадження № 11-сс/991/229/26
20 квітня 2026 року м. Київ
Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
особи, яка подала скаргу, ОСОБА_5 (в режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_5 на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 19 березня 2026 року, якою відмовлено у задоволенні його скарги на бездіяльність уповноважених осіб Національного антикорупційного бюро України щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань,
Слідчий суддя Вищого антикорупційного суду ухвалою від 19.03.2026 відмовив у задоволенні скарги ОСОБА_5 на бездіяльність уповноважених осіб Національного антикорупційного бюро України (далі - НАБУ) щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР).
ОСОБА_5 не погодився з цим рішенням та звернувся до суду з апеляційною скаргою.
Просить (1) задовольнити клопотання в порядку ч. 3 ст. 404 КПК України, долучити до матеріалів справи та дослідити нові докази (витяг з ЄРДР щодо кримінального провадження № 42026000000000295 від 06.03.2026, лист Офісу Генерального прокурора (далі - ОГП), копію поштового конверта ОГП, скріншот трекінгу Укрпошти R067118754287), (2) скасувати ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 19.03.2026, (3) постановити нову, якою задовольнити його скаргу, визнати протиправною бездіяльність уповноважених осіб НАБУ щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР після отримання заяви від 10.03.2026, (4) зобов'язати вказаних осіб невідкладно внести до ЄРДР відомості за цією заявою за викладеними в ній обставинами та попередньою кваліфікацією - ст. 364, 382 КК України, розпочати досудове розслідування.
У апеляційній скарзі ОСОБА_5 зазначає, що ухвала слідчого судді - незаконна, необґрунтована, постановлена з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та невідповідністю висновків, викладених у її тексті, фактичним обставинам справи.
Посилається на таке.
(1) Вимога слідчого судді щодо обґрунтування наслідків злочину є незаконною. Згідно із ч. 5 ст. 214 КПК України у заяві про злочин заявник не зобов'язаний обґрунтовувати, розраховувати чи надавати докази розміру завданої шкоди, адже факт її заподіяння, точного розміру та наявності умислу є виключним завданням досудового розслідування. Окрім цього, заява стосувалася не лише ст. 364 КК України, а й ст. 382 КК України, яка має формальний склад злочину.
(2) Слідчий суддя зазначив, що НАБУ не є суб'єктом, уповноваженим на внесення відомостей до ЄРДР за ст. 382 КК України. При цьому проігнорував наявність ст. 364 КК України, яка є підслідною НАБУ. Тому всі епізоди мають безальтернативно реєструватися та розслідуватися НАБУ в єдиному провадженні.
Також, попри сумніви у підслідності, відповідно до ч. 7 ст. 214 КПК України, НАБУ було зобов'язане внести відомості до ЄРДР, а прокурор САП у подальшому - визначати підслідність.
(3) Висновки про абстрактні доводи та припущення спростовуються витягом із ЄРДР щодо кримінального провадження № 42026000000000295 від 06.03.2026, згідно з яким подія злочину є юридично встановленим фактом.
(4) слідчий суддя перебрав на себе повноваження суду апеляційної інстанції та трактував ст. 2 КПК України усупереч духу закону. Завданням кримінального процесуального закону є захист особи від кримінальних правопорушень, а не економія ресурсів за рахунок порушення прав потерпілого.
Крім того, слідчий суддя залишив поза судовим контролем невиконання судового рішення (ОГП не вказав у фабулі кримінального правопорушення дізнавачів поліції та слідчих Державного бюро розслідувань (далі - ДБР), вніс до ЄРДР лише службову недбалість (ст. 367 КК України) прокурорів, після чого передав справу до ДБР).
(5) долучені докази об'єктивно не могли бути надані слідчому судді під час розгляду справи.
У судове засідання представник органу досудового розслідування, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги, не з'явився, про причини неявки суд не повідомив. З'явився ОСОБА_5 (у режимі відеоконференції).
Згідно із ч. 4 ст. 405 КПК України неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття. У зв'язку із чим, колегія суддів постановила розглянути скаргу за наявного складу учасників.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_5 , який підтримав свою апеляційну скаргу та просив задовольнити її, дослідивши матеріали провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до таких висновків.
Суд апеляційної інстанції переглядає ухвалу слідчого судді в межах апеляційної скарги (ч. 1 ст. 404 КПК України).
На досудовому провадженні може бути оскаржена бездіяльність слідчого, дізнавача, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення (п. 1 ч. 1 ст. 303 КПК України).
Слідчий, дізнавач, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним із будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов'язаний внести відповідні відомості до ЄРДР, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з ЄРДР (ч. 1 ст. 214 КПК України).
При цьому в ЄРДР відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 214 КПК України вноситься короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, наведених потерпілим, заявником чи виявлених з іншого джерела.
Слідчий, прокурор, інша службова особа, уповноважена на прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, зобов'язані прийняти та зареєструвати таку заяву чи повідомлення. Відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається (ч. 4 ст. 214 КПК України).
Із аналізу вказаних норм вбачається обов'язок уповноважених органів здійснити фіксацію наданих особою відомостей про кримінальне правопорушення. При цьому визначена КПК України процедура не свідчить, що взагалі відсутні критерії для внесення чи невнесення відповідних відомостей до ЄРДР.
Слідчий, прокурор після прийняття та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, виходячи з їхнього змісту, має перевірити достатність даних, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, за наслідками чого ним приймається рішення про початок досудового розслідування шляхом внесення відповідних відомостей до ЄРДР (постанова від 30.09.2021 Касаційного кримінального суду Верховного Суду у справі № 556/450/18, провадження № 51-4229км20).
Таким чином, підставою початку досудового розслідування є не будь-які прийняті та зареєстровані заяви, повідомлення, а лише ті з них, із яких вбачаються вагомі обставини, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, короткий виклад яких вноситься до ЄРДР.
Як вбачається з матеріалів провадження, ОСОБА_5 10.03.2026 звернувся до НАБУ із заявою про кримінальне правопорушення.
Заява обґрунтована тим, що 04.09.2025 він подав до ОГП заяву (вх. № 225091-25) про вчинення кримінального правопорушення слідчими ДБР, які умисно не виконували ухвалу суду. Уповноважені особи ОГП, діючи в інтересах працівників ДБР (із мотивів кругової поруки та приховування злочинів колег з іншого правоохоронного органу), умисно проігнорували вимоги ст. 214 КПК України та відмовилися вносити відомості до ЄРДР. Цю бездіяльність він був змушений оскаржувати в судовому порядку. 14.01.2026 слідчий суддя Печерського районного суду міста Києва ОСОБА_6 (після апеляційного перегляду) постановила ухвалу у справі № 757/45311/25-к, провадження № 1-кс-14565/26, якою зобов'язала уповноважених осіб ОГП внести до ЄРДР відомості із заяви ОСОБА_5 від 04.09.2025 за вх. № 225091-25 про вчинення кримінального правопорушення та розпочати досудове розслідування. Однак, станом на день подання заяви судове рішення умисно не виконується.
Такі дії уповноважених прокурорів ОГП, на думку ОСОБА_5 , свідчать не просто про процесуальну помилку, а про корупційний прояв зловживання владою (ст. 364 КК України). Прокурори ОГП використовують свою владу всупереч інтересам правосуддя з метою одержання неправомірної вигоди для третіх осіб, а саме убезпечення службових осіб ДБР від кримінального переслідування, що відбувається у формі умисного невиконання судового рішення (ст. 382 КК України).
Детективи НАБУ здійснюють досудове розслідування кримінальних правопорушень, передбачених ст. 191, 206-2, 209, 210, 211, 354 (стосовно працівників юридичних осіб публічного права), 364, 366-2, 366-3, 368, 368-5, 369, 369-2, 410 КК України, якщо наявна хоча б одна з умов, визначених ч. 5 ст. 216 КПК України.
Відтак, із зазначених у заяві тільки ст. 364 КК України належить до підслідності НАБУ.
Диспозицією ст. 364 КК України передбачено відповідальність за зловживання владою або службовим становищем, тобто умисне, з метою одержання будь-якої неправомірної вигоди для самої себе чи іншої фізичної або юридичної особи використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби, якщо воно завдало істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб, та те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки.
Однак обставин, які б підтвердили чи свідчили про вчинення вказаними особами кримінального правопорушення, ОСОБА_5 не навів. Викладені відомості щодо кримінального правопорушення, передбаченого ст.364 КК України, не містять даних про обставини, що можуть свідчити про вчинення саме цього кримінального правопорушення, зокрема, інформації щодо об'єктивної сторони (у яких діях чи бездіяльності суб'єкта полягає використання влади чи службового становища, яку шкоду завдано внаслідок таких дій чи бездіяльності, із урахуванням вимог п. 3, 4 примітки до ст. 364 КК України, наявність причинного зв'язку між діянням і наслідками), та є лише припущенням ОСОБА_5 про неправомірність дій службових осіб відповідних органів.
Відтак, оскільки формального зазначення у тексті заяви про вчинення злочину статей КК України недостатньо для внесення відомостей до ЄРДР, слідчий суддя дійшов до правильних висновків про відсутність підстав для задоволення скарги.
При цьому безпідставним є твердження апеляційної скарги про те, що згідно із ч. 5 ст. 214 КПК України у заяві про злочин заявник не зобов'язаний обґрунтовувати, розраховувати чи надавати докази розміру завданої шкоди. Так, кримінальне правопорушення, передбачене ст. 364 КК України, є злочином із матеріальним складом, оскільки передбачає завдання істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб чи тяжких наслідків та визнається закінченим, якщо діяння винуватої особи спричинило відповідні наслідки. Таким чином, без зазначення відповідних наслідків відсутні відповідні об'єктивні дані, що вказують на наявність саме цього складу злочину.
Також колегія суддів відхиляє покликання апеляційної скарги на те, що згідно з витягом із ЄРДР щодо кримінального провадження № 42026000000000295 від 06.03.2026 подія злочину є юридично встановленим фактом, адже саме органи, які проводять досудове розслідування чи здійснюють процесуальне керівництво ним, самостійно визначають кваліфікацію та які дані щодо причетності осіб необхідно зазначати при внесенні відомостей до ЄРДР. Суд не може втручатися в дискреційні повноваження інших органів, змушуючи вносити всі ті відомості до ЄРДР, зокрема, й кваліфікацію, про які просить заявник. Адже слідчий та прокурор є незалежними від волі та впливу заявників і самі вирішують як саме кваліфікувати кримінальне правопорушення під час проведення розслідування у кримінальному провадженні та які саме особи можуть бути причетні до вчинення ймовірного кримінального правопорушення, у тому числі із можливим розширенням відповідного кола осіб.
Неспроможними є й твердження апеляційної скарги про те, що слідчий суддя фактично залишив поза судовим контролем невиконання судового рішення (ст. 382 КК України), враховуючи, що відповідно до ч. 5 ст. 216 КПК України зазначений злочин не належить до підслідності НАБУ.
При цьому, колегія суддів вважає, що обов'язок, передбачений ч. 1 ст. 214 КПК України, покладається на належного суб'єкта досудового розслідування.
Тому безпідставними є доводи апеляційної скарги про те, що, якщо заявник вказує у заяві необхідність внесення до ЄРДР саме ст. 364 КК України, яка підслідна НАБУ, то пов'язані епізоди за ст. 382 КК України мають безальтернативно реєструватися та розслідуватися НАБУ в єдиному провадженні, навіть попри сумніви у підслідності.
Положення ч. 1 ст. 214 КПК України щодо внесення до ЄРДР відомостей про кримінальне правопорушення перебувають у взаємозв'язку із ч. 1 ст. 2 КК України, згідно з якою підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом, і тому саме фактичні данні, які вказують на наявність ознак складу кримінального правопорушення є критерієм внесення відомостей про злочин до ЄРДР. Тому помилковим є покликання апеляційної скарги на те, що слідчий суддя перебрав на себе повноваження суду апеляційної інстанції та трактував ст. 2 КПК України усупереч духу закону.
Інших конкретних доводів щодо можливої невідповідності ухвали вимогам ст. 370 КПК України апеляційна скарга не містить.
Право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Гарсія Руїс проти Іспанії» від 21.01.1999, «Хелле проти Фінляндії» від 19.12.1997, «Хірвісаарі проти Фінляндії» від 27.09.2001).
Із огляду на вищенаведене, колегія суддів приходить до переконання про необґрунтованість апеляційної скарги, відсутність підстав для її задоволення та скасування ухвали слідчого судді. Тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді - без змін.
Керуючись ст. 404, 407, 419, 422, 424, 532 КПК України, колегія суддів
Ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 19 березня 2026 року залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя: ОСОБА_1
Судді: ОСОБА_2
ОСОБА_3