Номер провадження 22-ц/821/586/26Головуючий по 1 інстанції
Справа №693/1026/25 Калієвський І.Д.
Доповідач в апеляційній інстанції
Новіков О. М.
16 квітня 2026 року Черкаський апеляційний суд в складі колегії
суддів: Новікова О.М., Василенко Л. І., Карпенко О.В.,
за участю секретаря Костенко А.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Маньківського районного суду Черкаської області від 25 грудня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ІНФОРМАЦІЯ_1 , Міністерства оборони України, служба в справах дітей виконкому Буцької селищної ради Уманського району Черкаської області про встановлення факту виховання та перебування фізичної особи на утриманні, -
ОСОБА_1 , діючи через свого представника адвоката Мабаракшину Е.Д. звернувся до суду з вказаним позовом до відповідача, обгрунтовуючи свої вимоги тим, що рішенням Жашківського районного суду Черкаської області від 10.07.2023 року, справа №693/479/23 розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Від спільного проживання в шлюбі в них є неповнолітня дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після розлучення їх спільна дитина проживає разом із позивачем та перебуває на його утриманні.
ОСОБА_1 зазначає, що саме він постійно піклується про свою дочку, в них дуже тісні стосунки. Мати дитини участі у вихованні не приймає, з дитиною не бачиться. Будь якого документу від органів виконавчої влади, або місцевого самоврядування, яким заявник міг би підтвердити факт утримання дружини, та дітей не передбачено, тому він вимушений факт утримання встановлювати в судовому порядку.
Указом Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України в Україні із 24 лютого 2022 року введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався. Статтею 24 Закону №2232-ХІІ унормований початок, призупинення і закінчення проходження військової служби, відповідно до ч. 3 якої закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України. Підстави та порядок звільнення з військової служби передбачені ст. 26 Закону №2232-ХІІ, а у ч. 4 цієї статті наведені підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, зокрема: під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану) (п.1), під час воєнного стану (п. 2).
Вищевикладене змусило позивача звернутися до суду з даним позовом.
Рішенням Маньківського районного суду Черкаської області від 25 грудня 2025 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням місцевого суду, позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення суду та задовольнити його позовні вимоги.
В апеляційній скарзі вказано, що визнання батька основним вихователем дитини відповідає її найкращим інтересам, оскільки саме позивач, як батько, забезпечує стабільність, моральну підтримку та правову захищеність у поточних обставинах. Це дозволить дитині продовжувати жити в умовах ,які вона сама обрала, із забезпеченням її прав та потреб.
На користь щирості вказаних намірів позивача свідчать також і той факт, що сторони припинили спільне проживання ще у вересні 2021 року, тобто ця подія не могла бути запланована задля мобілізації, оскільки відбулася ще за півроку до початку війни.
На сьогодні відповідач участі у вихованні та утриманні дитини не приймає, не цікавиться станом її здоров'я, матеріально її не забезпечує, що підтверджено наявними доказами у справі.
У відзиві на апеляційну скаргу, поданим представником МО України Калюжним А.П., вказано, що проста констатація позивачем обставин, що він самостійно виховує та утримує дитину та відсутність заперечень з боку іншого з батьків, не є достатньо для доведення дійсного перебування дитини на утриманні тільки у одного з батьків.
Вказано, що відсутні підстави для висновку, що батько виховує дитину сам, оскільки таке може мати місце лише у випадку, коли мати дитини відсутня, об'єктивно позбавлена можливості брати участь у житті дитини, або свідомо нехтує своїми батьківськими обов'язками.
Дослідивши та обговоривши наявні докази у справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до положень ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим . Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вище вимогам рішення Маньківського районного суду Черкаської області від 25 грудня року повністю відповідає.
Встановлено, рішенням Жашківського районного суду Черкаської області від 10.07.2023 року, справа №693/479/23 розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с.16-18).
Від спільного проживання в шлюбі у сторін є неповнолітня дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_1 (а.с.13).
Під час розгляду справи щодо розірвання шлюбу між сторонами питання щодо визначення місця проживання неповнолітньої дитини сторін не вирішувалося.
Обґрунтовуючи позовні вимоги представник позивача зазначає, що після розлучення сторін їх спільна дитина проживає разом із позивачем, який її виховує та утримує.
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 навчається у Червонокутській філії Буцького ліцею Буцької селищної ради в 8 класі, що підтверджується характеристикою з Червонокутській філії Буцького ліцею Буцької селищної ради (а.с.22).
Довідкою №117 від 07.05.2025 року КНП «Буцький селищний ЦКПМСД» БРС підтверджено, що батько (позивач) приводить дитину до лікаря (а.с.23).
Згідно з актом обстеження умов проживання від 07.05.2025 року вбачається, що було проведено обстеження умов проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка проживає за адресою АДРЕСА_1 . Засвідчено, що у дитини є окрема кімната, яка повністю омебльована для віку та потреб дівчинки: диван, комод для власних речей, шафа для одягу, відведено місце для відпочинку, облаштовано робоче місце. Дитина має власний ноутбук та мобільний телефон, планшет. Забезпечена одягом відповідно віку. Створені всі умови для виховання дитини (а.с.20).
Відповідно до акту обстеження від 14.05.2025 року №146 встановлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з 01.09.2022 року проживає разом із батьком - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , бабою - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та дідом - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , за адресою АДРЕСА_1 (а.с.19).
Допитаний безпосередньо під час судового розгляду у судовому засідання свідок ОСОБА_6 , суду показала, що із сім'єю ОСОБА_7 вони сусіди, відносини доброзичливі. Відповідача вона особисто не бачила близько трьох років. ОСОБА_8 вона навчала в школі. ОСОБА_9 постійно проводить час з дитиною, часто приїжджає з м. Києва. Вона не може сказати, що ОСОБА_1 вона баче кожен день. Дитина ОСОБА_10 про батьків не розповідала. Неповнлітня ОСОБА_10 проживає з дідусем і бабусею і ОСОБА_11 , але чи він там живе на постійній основі сказати не може. ОСОБА_2 не було довгий час. На її дуку утриманням дитини займаються батьки ОСОБА_12 , а зараз мабуть і бабуся з дідусем і батько. Чому дитина з батьком їй не відомо. Вона не знає чи спілкується ОСОБА_10 з мамою. Неповнолітня ОСОБА_10 часто їздить в м. Київ, але точно з якою періодичністю не знає. Вона не може сказати, що позивач постійно їздить до м. Києва, зараз він живе в с. Червоному Куті.
Допитана безпосередньо під час судового розгляду у судовому засідання свідок ОСОБА_13 , суду показала, що із сім'єю ОСОБА_7 вони сусіди, перебувають в добрих відносинах з ними. Свідок зазначила, що ОСОБА_9 та ОСОБА_2 розійшлися, а їх дитина перебуває на забезпеченні батька. Зараз дівчинка проживає у с. Червоному Куті. Дитина ходить у школу. Виховують і забезпечують її бабуся з дідусем і ОСОБА_9 . Дитина живе в достатку. ОСОБА_2 в село не їздить, а в Київ неповнолітня ОСОБА_10 їздила. Про матір неповнолітня ОСОБА_10 ніколи нічого поганого не казала. ОСОБА_9 наразі проживає в селі постійно, а раніше вони з ОСОБА_14 жили разом в м. Києві до 2020, у них там була квартира. Дівчинка з мамою спілкуються по телефону, вона не чула нічого поганого щоб ОСОБА_10 говорила про маму.
Відповідно до пояснень неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 даних в порядку ст. 232 ЦПК України, в присутності представника служби в справах дітей виконкому Буцької селищної ради Уманського району Черкаської області, остання безпосередньо суду показала, що дійсно після розлучення батьків вона проживає з батьком. Наразі проживає з батьком, дідусем та бабусею. Залишилася проживати з батьком, тому що між ними були близькі відносини. З мамою вона бачиться рідко, а загалом спілкування відбувається через мобільні застосунки. Майже завжди ініціатором спілкування є мама. Під час канікул коли вона перебуває в м.Києв вона зустрічається з мамою.
Відповідач ОСОБА_2 безпосередньо суду показала, що дійсно, після розірвання шлюбу між нею та позивачем, вони спільно вирішили, що дитина буде проживати з батьком. Спору щодо місця проживання дитини у них не було. З даного питання вони не зверталися до жодного органу влади. Вона сплачує аліменти на утримання дочки в середньому близько шести тисяч гривень на місяць. Наразі має невелику заборгованість, яка пов'язана із втратою основного місця працевлаштування. З дочкою спілкується через мобільні застосунки, цікавиться її життям та успіхами в школі. Під час перебування дочки в м. Києві вони зустрічаються очно.
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частиною першою статті 121 СК України передбачено, що права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
Статтею 141 СК встановлено рівність прав та обов'язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Згідно з положеннями частини другої статті 150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.
У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.
Так, ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).
Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.
Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.
Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що, в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб'єктністю, такі права та обов'язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.
СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов'язків, якими є, зокрема, обов'язки щодо виховання дитини.
Частиною першою статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов'язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов'язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов'язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.
Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов'язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов'язків з виховання дитини.
Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22.
Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов'язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов'язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов'язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.
Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання дітей, а визначена ч. 1 ст. 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов'язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов'язків з виховання дитини, якщо підставами для такого факту є обставини, що визначені для позбавлення батьківських прав, а саме ухилення від виконання обов'язків із виховання та утримання дитини.
Тобто якщо дії матері свідомі - вона має можливість займатися дітьми, але не хоче цього робити (винні дії чи бездіяльність матері), то спір повинен вирішуватися через позбавлення батьківських прав, однак, у цій справі такі вимоги не заявлені.
За таких обставин, проста констатація позивачем обставини, що він самостійно виховує та утримує дитину, та відсутність заперечень з боку іншого з батьків, не є достатньо для доведення дійсного перебування дитини тільки на вихованні та утриманні одного з батьків для отримання тих чи інших прав.
Водночас, якщо мати не позбавлена батьківських прав і відсутнє будь-яке рішення органу опіки і піклування щодо встановлення режиму спілкування із дитиною та участі матері в її вихованні, що має місце у цій справі, мати у будь-який час має право і обов'язок брати участь у вихованні дитини.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що позивачем не надано доказів того, що відповідач свідомо й умисно ухиляється від виконання батьківських обов'язків, ухилення матері від участі у вихованні та утримання доньки.
При цьому проживання матері ОСОБА_2 окремо не може бути підставою для встановлення факту самостійного виховання дитини батьком, оскільки зазначене не перешкоджає матері спілкуватися та приймати участь у вихованні дитини. Крім того, в судовому засіданні встановлено, що дитина їздить у м. Київ, де проживає мама, хоча і до тітки, але спілкується з матір'ю як очно, так і засобами телефонного зв'язку.
Крім того, суд оцінює критично заяву матері, яка погоджується з тим, що не може виховувати та утримувати дитину, а тому потрібно встановити факт самостійного виховання та утримання дитини, її батьком, оскільки вказане прямо суперечить її поведінці та поясненнях в суді.
Так само судом під час розгляду справи не встановлено, що вказані та/або інші обставини свідчать, що мати дитини не здатна виконувати свої батьківські обов'язки чи позбавлена у визначений законом спосіб можливості здійснення своїх батьківських прав стосовно дитини.
З огляду на викладене доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з судовим рішенням, яке за результатами перегляду судом апеляційної інстанції є таким, що відповідає вимогам законності та обґрунтованості.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скарги без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення - залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 35, 258, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Маньківського районного суду Черкаської області від 25 грудня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ІНФОРМАЦІЯ_1 , Міністерства оборони України, служба в справах дітей виконкому Буцької селищної ради Уманського району Черкаської області про встановлення факту виховання та перебування фізичної особи на утриманні - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складений 21 квітня 2026 року.
Судді:
: