Головуючий І інстанції: О.О. Кукоба
24 квітня 2026 р. Справа № 440/13882/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Катунова В.В.,
Суддів: Ральченка І.М. , Подобайло З.Г. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 22.01.2026, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, по справі № 440/13882/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 , (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Сумській області), в якій просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 15.09.2025 №164350005255 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області зарахувати ОСОБА_1 до загального страхового стажу періоди роботи з 27.11.1989 по 05.05.1990, з 27.01.1998 по 31.12.1998, з 24.02.2000 по 31.12.2004, з 29.01.2005 по 31.12.2013, з 01.01.2014 по 15.03.2016, з 22.03.2016 по 24.04.2018, з 01.08.2025 по 08.09.2025, а до стажу за Списком № 2, який дає право на призначення пенсії за п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», періоди роботи з 24.02.2000 по 31.12.2004, з 29.01.2005 по 31.12.2013, з 01.01.2014 по 15.03.2016, з 22.03.2016 по 24.04.2018, з 03.05.2018 по 25.07.2019, з 21.05.2020 по 08.09.2025;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області призначити ОСОБА_1 пенсію на пільгових умовах за віком за Списком № 2 відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 08.09.2025.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що період трудової діяльності позивача підтверджений належним чином оформленими документами, наданими ним разом із заявою про призначення пенсії, а рішення пенсійного органу про відмову призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку є протиправним та необґрунтованим.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 22.01.2026 року позовні вимоги задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 15.09.2025 №164350005255 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області зарахувати ОСОБА_1 до загального страхового стажу періоди роботи з 27.11.1989 по 05.05.1990, з 27.01.1998 по 31.12.1998, з 24.02.2000 по 31.12.2004, з 29.01.2005 по 31.12.2013, з 01.01.2014 по 15.03.2016, з 22.03.2016 по 24.04.2018, з 01.08.2025 по 08.09.2025, а до стажу за Списком №2, який дає право на призначення пенсії відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", періоди роботи з 24.02.2000 по 31.12.2004, з 29.01.2005 по 31.12.2013, з 01.01.2014 по 15.03.2016, з 22.03.2016 по 24.04.2018, з 03.05.2018 по 25.07.2019, з 21.05.2020 по 08.09.2025, а також призначити ОСОБА_1 пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 08.09.2025.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 968,96 грн (дев'ятсот шістдесят вісім гривень дев'яносто шість копійок).
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на те, що судом першої інстанції не повністю з'ясовано обставини справи, неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, що у свою чергу призвело до неправильного вирішення справи по суті, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 22.01.2026 року та ухвалити постанову, якою позовні вимоги залишити без задоволення.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що судом першої інстанції залишено поза увагою, що з 01 січня 2023 року російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року. Пенсії громадянам, які проживали/працювали на території російської федерації, призначаються на умовах, визначених Законом України від 09.07.2003 року № 1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». До страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на території РРФСР по 31 грудня 1991 року , а заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії враховується за періоди страхового стажу, набутого на території України, на умовах, визначених частиною 1 статті 40 Закону 1058 . Згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 року № 1328 “Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення», Україна вийшла з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежності Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р.у м. Москва.
Отже, відповідачем правомірно не зараховано періоди роботи з 24.02.2000 по 31.12.2004, з 29.01.2005 по 31.12.2013, з 01.01.2014 по 15.03.2016, з 22.03.2016 по 24.04.2018 з 22.03.2016 по 24.04.2018 рік згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 та довідкою від 24.04.2018 № 226, виданої ТОВ «КНГ-Сервіс».
Також, зазначає, що відповідно до наданих документів до страхового стажу неможливо зарахувати періоди навчання на курсах водіїв, згідно свідоцтва від 08.05.1990 серія НОМЕР_2 з 27.11.1989 по 05.05.1990, оскільки відсутня дата рішення кваліфікаційної комісії. Таким чином, підстави для зарахування до страхового стажу позивача спірні періоди його роботи на відсутні.
Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначається про обґрунтованість та законність рішення суду першої інстанції, тому просить відмовити в її задоволенні.
Відповідно до ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судове рішення в межах доводів і вимог апеляційної скарги та перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджено копією паспорта громадянина України /а.с. 13/.
08.09.2025 позивач звернувся до пенсійного органу за місцем проживання із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах (список №2) /а.с. 45/.
Відповідну заяву за принципом екстериторіальності розглянуто ГУПФ України в Сумській області, яке рішенням від 15.09.2025 №164350005255 відмовлено у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з огляду на не підтвердження наявності пільгового стажу тривалістю не менше 12 років 6 місяців, а також страхового стажу тривалістю не менше 30 років /а.с. 40/.
Не погодившись із зазначеним рішенням пенсійного органу, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправності рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 15.09.2025 №164350005255 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.
У зв'язку з чим, суд першої інстанції дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області зарахувати ОСОБА_1 до загального страхового стажу періоди роботи з 27.11.1989 по 05.05.1990, з 27.01.1998 по 31.12.1998, з 24.02.2000 по 31.12.2004, з 29.01.2005 по 31.12.2013, з 01.01.2014 по 15.03.2016, з 22.03.2016 по 24.04.2018, з 01.08.2025 по 08.09.2025, а до стажу за Списком №2, який дає право на призначення пенсії відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", періоди роботи з 24.02.2000 по 31.12.2004, з 29.01.2005 по 31.12.2013, з 01.01.2014 по 15.03.2016, з 22.03.2016 по 24.04.2018, з 03.05.2018 по 25.07.2019, з 21.05.2020 по 08.09.2025, а також призначити ОСОБА_1 пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 08.09.2025.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Частиною 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
За змістом пункту 1 частини першої статті 8 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (надалі - Закон №1058-IV) право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
У силу пункту 1 частини першої статті 9 Закону №1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком.
Частиною першою статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування /частина друга статті 24 Закону №1058-IV/.
У відповідності до пункту 2 частини другої статті 114 Закону №1058-IV у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Аналогічні положення містяться у пункті "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Згідно з частиною першою статті 56 Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" (надалі - Закон №1788-ХІІ) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Статтею 62 Закону №1788-ХІІ визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (надалі - Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно з пунктом 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Пунктом 20 Порядку №637 передбачено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5).
Такий висновок наведено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21.11.2019 у справі №513/1169/16-а, від 25.03.2021 у справі №408/7500/16-а, від 28.04.2021 у справі №638/18852/16-а та ін.
За позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці; неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Так, в рішенні Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 15.09.2025 №164350005255 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком зазначено, що позивачу на дату звернення до пенсійного органу із заявою від 08.09.2025 про призначення пенсії виповнилось 57 років.
Обчислено стаж роботи позивача та визначено, що загальний страховий стаж роботи на дату звернення із заявою про призначення пенсії становив 17 років 3 місяці 11 днів, а спеціальний (пільговий) стаж роботи за списком №2 - відсутній.
При цьому у рішенні зазначено, що до страхового стажу роботи не зараховано періоди:
- з 27.11.1989 по 05.05.1990 періоди навчання на курсах водіїв, згідно свідоцтва від 08.05.1990 серія НОМЕР_2 , оскільки відсутня дата рішення кваліфікаційної комісії;
- періоди роботи на території російської федерації з 24.02.2000 по 31.12.2004, з 29.01.2005 по 31.12.2013, з 01.01.2014 по 15.03.2016, з 22.03.2016 по 24.04.2018 згідно трудової книжки НОМЕР_1 та довідки від 24.04.2018 № 226, виданої ТОВ "КНГ-Сервіс" з 22.03.2016 по 24.04.2018, оскільки відповідно пункту 5.1 розділу XV Прикінцевих положень Закону №1058 періоди трудової діяльності з 01.01.1992 до дня набрання чинності Законом України Про внесення змін до деяких Законів України щодо врегулювання питання обчислення страхового стажу та пенсійного забезпечення за межами України в державах, які входили до складу колишнього срср зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, якщо це передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; міжнародний договір з російською федерацією відсутній;
- періоди роботи з 27.01.1998 по 04.05.1999 згідно трудової книжки НОМЕР_1 , виданої 25.07.2000, які передують даті видачі трудової книжки.
Також відповідач у спірному рішенні зазначив, що з 01.01.1999 до страхового стажу зараховані періоди згідно даних в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Крім того, до пільгового стажу не зараховані періоди роботи на підставі довідки від 12.03.2025 №11, оскільки відсутні накази про результати атестації робочих місць за умовами праці та перелік робочих місць до наказів про проведення атестації робочих місць за умовами праці.
Щодо не зарахування до страхового стажу періоду навчання на курсах водіїв з 27.11.1989 по 05.05.1990, колегія суддів зазначає наступне.
Позивач разом із заявою про призначення пенсії надав пенсійному органу трудову книжку серії НОМЕР_1 , у якій міститься запис №5 - навчання у Харківському СПТУ-50 по професії водій категорії "В, С" з 27.11.1989 по 05.05.1990, підстава: свідоцтво №007098 від 05.05.1990 /а.с. 51 - зі звороту/.
Відповідач, відмовляючи у зарахуванні зазначеного періоду до страхового стажу позивача, у рішенні від 15.09.2025 №164350005255 посилався на відсутність дати рішення кваліфікаційної комісії.
Колегія суддів враховує, що відповідно до пункту "д" частини третьої статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до стажу роботи зараховується також навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
У матеріалах справи наявна копія свідоцтва серії НОМЕР_2 , яким підтверджено, що ОСОБА_1 у період з 27.11.1989 по 05.05.1990 навчався у Харківському СПТУ-50 за програмою підготовки водія транспортних засобів категорії "В, С" і на випускних іспитах відповідно до акта № 9 від 05.05.1990 отримав відповідні оцінки /а.с. 16/.
У свідоцтві наявні підписи голови екзаменаційної комісії, директора училища, що засвідчені печаткою, а також відомості про видачу позивачу водійського посвідчення /а.с. 16/.
За наведених обставин, період навчання позивача з 27.11.1989 по 05.05.1990 має бути зарахований до страхового стажу на підставі свідоцтва від 08.05.1990 серії НОМЕР_2 та запису у трудовій книжці серії НОМЕР_1 , оскільки названими документами у повній мірі підтверджено факт навчання позивача у зазначений період.
Щодо не зарахування до страхового стажу періодів роботи з 27.01.1998 по 04.05.1999, колегія суддів зазначає таке.
Період роботи з 01.01.1999 по 04.05.1999 зарахований до страхового стажу позивача на підставі даних в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, що підтверджено розрахунком стажу /а.с. 59/.
Натомість до страхового стажу не зарахований період роботи позивача з 27.01.1998 по 31.12.1998 з тих підстав, що датою видачі трудової книжки серії НОМЕР_1 зазначено 25.07.2000, тобто трудова книжка видана пізніше, аніж внесені записи про роботу.
Однак, колегія суддів не погоджується з наведеними доводами відповідача, оскільки записи про роботу у трудову книжку серії НОМЕР_1 занесені у хронологічному порядку з 01.09.1985, з посиланням на документ, на підставі якого кожен запис відображено, а також із засвідченням записів про звільнення з роботи підписом уповноваженої особи та печаткою підприємства /а.с. 23-24/.
Як уже було зазначено вище, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці чи інших документах, за внесення яких вона не була відповідальна. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займала особа у той чи інший період роботи, за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення особи її конституційного права на соціальний захист, зокрема щодо вирішення питань надання пенсії за віком (постанова Верховного Суду від 11.05.2022 у справі №120/1089/19-а).
Колегія суддів враховує, що хоча датою заповнення трудової книжки серії НОМЕР_1 й зазначено 25.07.2000, на титульній сторінці міститься відтиск печатки ВАТ "Карлівський машинобудівний завод", а у графах про трудову діяльність у хронологічному порядку зазначені відомості про навчання позивача з 01.09.1985 по 15.07.1986, роботу на Карлівському машинобудівному заводі з 18.07.1986 по 16.10.1986, службу в радянській армії з 14.12.1986 по 01.11.1989, навчання у Харківському СПТУ-50 з 27.11.1989 по 05.05.1990, роботу у Карлівському РТП з 28.05.1990 по 11.07.1996 /а.с. 23-24/.
Отже, період роботи позивача з 27.01.1998 по 31.12.1998 має бути зарахований до його страхового стажу на підставі записів у трудовій книжці серії НОМЕР_1 .
Щодо не зарахування до страхового стажу періодів роботи на території російської федерації з 24.02.2000 по 31.12.2004, з 29.01.2005 по 31.12.2013, з 01.01.2014 по 15.03.2016, з 22.03.2016 по 24.04.2018, колегія суддів зазначає наступне.
У трудовій книжці серії НОМЕР_1 наявні записи про роботу позивача у зазначені періоди на території російської федерації (ТОВ "Інтернафтогазсервіс", ТОВ "КНГ-Сервіс") /а.с. 52 - зі звороту - а.с. 54, у т.ч. зі звороту/.
Відповідач, відмовляючи у зарахуванні зазначених періодів до страхового стажу ОСОБА_1 , посилався на відсутність чинного міжнародного договору між Україною та російською федерацією щодо пенсійного забезпечення.
Згідно статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Приписами частини другої статті 4 Закону №1058-IV передбачено, що якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
У силу статті 13 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, ратифікованої із застереженнями Законом від 10.11.1994 №240/94-ВР, документи, що на території однієї з Договірних Сторін виготовлені або засвідчені установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції та за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на територіях інших Договірних Сторін без будь-якого спеціального посвідчення. Документи, що на території однієї з Договірних Сторін розглядаються як офіційні документи, користуються на територіях інших Договірних Сторін і доказовою силою офіційних документів.
01.12.2022 прийнято Закон України №2783-IX "Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року" (далі - Закон №2783-IX), яким керуючись положеннями статті 62 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, статті 24 Закону України "Про міжнародні договори України", зупинено у відносинах з російською федерацією та республікою білорусь дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР, та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року № 140/98-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1998 р., № 26, ст. 162). Вирішено керуючись положеннями статті 54 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, статті 84 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, статті 24 Закону України "Про міжнародні договори України", вийти з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР, та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року №140/98-ВР.
Законом №2783-IX зупинено дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчинену від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифіковану Законом України від 10 листопада 1994 року №240/94-ВР, тому до документів, виданих на території російської федерації, при їх пред'явленні на території України застосовуванню підлягала вимога засвідчення апостилем згідно з Конвенцією, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, 1961 року, яка є чинною у відносинах України з російською федерацією.
Після зупинення дії Конвенції виникла ситуація, коли громадяни України, які мали документи, видані на території, зокрема, російської федерації, з метою проставлення на таких документах апостилю мали б їхати на територію держави-агресора.
Водночас 04.02.2023 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №107 Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав, якою установлено, що під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24 лютого 2022 р. такі документи приймалися на території України без спеціального посвідчення.
Таким чином, під час дії воєнного стану, виготовлені на території російської федерації, установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою документи, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24.02.2022 такі документи приймалися на території України без спеціального посвідчення.
Законом України від 24.02.2022 №2102-IX затверджено Указ Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", яким введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
У подальшому Законами України неодноразово затверджувалися Укази Президента України про продовження дії воєнного стану в Україні та на час розгляду цієї справи воєнний стан в Україні триває.
Станом на 24.02.2022 документ, виданий на території російської федерації, приймався на території України без спеціального посвідчення в силу Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, дія якої була зупинена лише Законом від 01.12.2022 №2783-IX.
Як наслідок, трудова книжка серії НОМЕР_1 , надана позивачем разом із заявою про призначення пенсії, підлягає прийняттю на території України без спеціального посвідчення (проставлення апостиля).
Лист Міністерства соціальної політики України від 12.01.2023 №411/0/2-23/54 не є нормативно-правовим актом, а тому не може урегульовувати порядок призначення пенсії.
Крім того, колегія суддів враховує, що одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов'язання за якою взяли на себе дев'ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та російська федерація (далі - Угода).
Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди (стаття 5 Угоди).
Відповідно до статті 1 Угоди пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього срср за час до набуття чинності цією Угодою. Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу. У разі, якщо в державах - учасницях Угоди запроваджена національна валюта, розмір заробітку (доходу) визначається виходячи з офіційно встановленого курсу на момент призначення пенсії.
Відповідно до статті 11 вказаної Угоди необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць співдружності незалежних держав і держав, що входили до складу срср або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць співдружності без легалізації.
Отже, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; трудовий стаж, зокрема пільговий стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою, а необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць співдружності незалежних держав і держав, що входили до складу срср або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць співдружності без легалізації.
У силу пункту 2 статті 13 Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Тож припинення участі російської федерації в Угоді, так само, як і постанова Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 №1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", не є підставою для відмови в обчисленні стажу роботи позивача, адже такий стаж ним набутий до ухвалення відповідних рішень.
А тому стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць згаданої Угоди до 01.01.2023, враховується при встановленні права на пенсію та її обчисленні.
Верховний Суд у постанові від 28.01.2025 у справі №620/3530/22 зазначив, що не є підставою для відмови у зарахуванні спірного стажу роботи позивача до стажу, який враховується для призначення пенсії припинення участі російської федерації в Угоді, адже такий стаж ним набутий до прийняття відповідних нормативних актів; надана позивачем трудова книжка не може піддаватися сумніву та позбавляти особу права на зарахування відповідних періодів до стажу лише з тих міркувань, що у зв'язку з військовою агресією російської федерації припинено співробітництво з країною-агресором.
Крім того, Верховний Суд у вищезгаданій постанові сформував такий правовий висновок: відсутність інформації про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду російської федерації та неможливість їх підтвердження не може бути підставою для відмови у зарахуванні до страхового стажу для призначення пенсії стажу роботи, набутого на підприємствах російської федерації, який підтверджений належними доказами, зокрема записами трудової книжки.
Отож періоди роботи позивача на території російської федерації з 24.02.2000 по 31.12.2004, з 29.01.2005 по 31.12.2013, з 01.01.2014 по 15.03.2016, з 22.03.2016 по 24.04.2018 мають бути зараховані до його стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком відповідно до Закону №1058-IV, на підставі записів у трудовій книжці серії НОМЕР_1 .
Щодо не зарахування до страхового стажу періоду роботи з 01.08.2025 по 08.09.2025, колегія суддів вказує таке.
У трудовій книжці ОСОБА_1 наявні записи про прийняття позивача на роботу з 21.05.2020 у Філію "УГВ-СЕРВІС" АТ "Укргазвидобування", а також переведення в межах підприємства 01.06.2021 та 18.10.2021 /а.с. 27 - зі звороту, а.с. 28/.
Запис про звільнення позивача з роботи з Філії "УГВ-СЕРВІС" АТ "Укргазвидобування" у трудовій книжці відсутній.
Разом з цим, за відомостями Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування дані про роботу, отримання заробітної плати та сплату єдиного соціального внеску відображені по 31.07.2025 /а.с. 57-58/.
Саме з цієї підстави до страхового стажу позивача зарахований період роботи у Філії "УГВ-СЕРВІС" АТ "Укргазвидобування" з 21.05.2020 по 31.07.2025 /а.с. 59/.
Водночас з відповіді від 22.01.2026 №2263570 з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків вбачається, що позивачу у серпні та вересні 2025 року Філією "УГВ-СЕРВІС" АТ "Укргазвидобування" нарахована заробітна плата, з якої утримані податки та збори /а.с. 61-62/.
Тож період роботи позивача з 01.08.2025 по 08.09.2025 також має бути зарахований до страхового стажу.
Щодо обчислення пільгового стажу роботи позивача за професіями (посадами), передбаченими Списком №2, судова колегія зазначає.
Трудова книжка серії НОМЕР_1 містить записи про роботу позивача:
- у період з 24.02.2000 по 31.12.2004 машиністом підйомника з випробування свердловин А-50 шостого розряду в автотранспортному цеху ТОВ "Інтернафтогазсервіс" /а.с. 52 - зі звороту/;
- у періоди з з 29.01.2005 по 31.12.2013, з 01.01.2014 по 15.03.2016, з 22.03.2016 по 24.04.2018 машиністом підйомника з випробування свердловин шостого розряду в автотранспортному цеху ТОВ "КНГ-Сервіс" /а.с. 53-54, у т.ч. зі звороту/;
- у період з 03.05.2018 по 30.11.2018 машиністом підіймача 5 розряду бригади №2 з капітального ремонту свердловин Красноградської дільниці капітального ремонту свердловин Красноградського цеху капітального ремонту свердловин Філії "УГВ-СЕРВІС" ПАТ "Укргазвидобування" а.с. 54 - зі звороту, а.с. 55;
- у період з 01.12.2018 по 25.07.2019 машиністом підіймача 6 розряду бригади №11 з капітального ремонту свердловин Красноградського цеху капітального ремонту свердловин Філії "УГВ-СЕРВІС" АТ "Укргазвидобування" /а.с. 55/;
- з 21.05.2020 прийнятий машиністом підіймача 5 розряду бригади №5 з капітального ремонту свердловин Красноградського цеху капітального ремонту свердловин Філії "УГВ-СЕРВІС" АТ "Укргазвидобування" /а.с. 55 - зі звороту/;
- з 01.06.2021 - переведений машиністом підіймача 6 розряду бригади №5 з капітального ремонту свердловин Красноградського цеху капітального ремонту свердловин Філії "УГВ-СЕРВІС" АТ "Укргазвидобування" /а.с. 55 - зі звороту/;
- з 18.10.2021 - переведений машиністом підіймача 6 розряду бригади №5 з капітального ремонту свердловин відділення капітального ремонту свердловин Філії "УГВ-СЕРВІС" АТ "Укргазвидобування" /а.с. 55/.
Позивачем, разом із заявою про призначення пенсії, надано пенсійному органу довідку ТОВ "КНГ-Сервіс" від 24.04.2018 вих.№226, якою підтверджено, що ОСОБА_1 дійсно працював у ТОВ "КНГ-Сервіс" вахтовим методом в Тюменській області Ханти-мантійського автономного округу - Югра в місцевості, прирівняній до районів Крайньої Півночі, машиністом підйомника 6 розряду а автотранспортному цеху з 22.03.2016 по 24.04.2018 /а.с. 49 - зі звороту/.
Крім того, позивач разом із заявою про призначення пенсії надав пенсійному органу довідку Філії "УГВ-СЕРВІС" АТ "Укргазвидобування" від 12.03.2025 №11, якою підтверджено, що ОСОБА_1 з 03.05.2018 по 30.11.2018, з 01.12.2018 по 25.07.2019, з 21.05.2020 по 17.10.2021, з 18.10.2021 по 11.03.2025 працював у Філії "УГВ-СЕРВІС" (П)АТ "Укргазвидобування" та виконував роботи по капітальному і підземному ремонту свердловин за професією машиніст підіймача, що передбачена Списком №2 розділ ХІІ підрозділ 2 позиція 2 код КП 8333 постанови Кабінету Міністрів України від 24.06.2016 №461 /а.с. 50/.
Також у довідці зазначено, що особа працювала повний робочий день на роботі по даній професії в польових умовах і до інших робіт не залучалася; за вказаний період роботи працівник перебував 54 дні у простої (2022 рік), відпустка без збереження заробітної плати не надавалась.
Статтею 34 Кодексу законів про працю України визначено, що простій - це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами.
У разі простою працівники можуть бути переведені за їх згодою з урахуванням спеціальності і кваліфікації на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації на весь час простою або на інше підприємство, в установу, організацію, але в тій самій місцевості на строк до одного місяця.
Колегія суддів зазначає, що під час простою працівники підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню на загальних підставах, у цей період підприємство нараховує на виплату працівнику єдиний соціальний внесок, тому період простою зараховується до страхового стажу, на підставі якого нараховують пенсію.
Відтак, час простою, якщо він був пов'язаний з виробничою необхідністю, працівникам, які працюють в шкідливих і важких умовах праці, може бути зарахований до пільгового стажу.
Аналогічний висновок наведений у постанові Верховного Суду від 26.03.2020 у справі №423/2860/16-а.
Щодо ненадання відомостей про атестацію робочих місць колегія суддів враховує, що за висновком Великої Палати Верховного Суду, наведеним у пункті 60 постанови від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а, непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.
Отже відсутність відомостей про проведення атестації робочих місць, не є підставою для відмови у зарахуванні окремих періодів роботи з метою пільгового обчислення стажу.
До того ж, у довідці Філії "УГВ-СЕРВІС" АТ "Укргазвидобування" від 12.03.2025 №11 зазначено, що первинна атестація проведена на підставі наказу від 27.06.2019 №388 та наказу від 22.11.2022 №313; характер та умови праці для машиніста підіймача капітального ремонту свердловин по теперішній час залишилися незмінними /а.с. 50/.
Крім того, у трудовій книжці серії НОМЕР_1 наявна відмітка про підтвердження права на пільгове пенсійне забезпечення по списку №2 згідно наказу від 27.06.2019 №388 /а.с. 55 - зі звороту/.
Колегія суддів також враховує, що професія машиніста підіймача передбачена у Списку №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 16 січня 2003 р. № 36 та Списку №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 24 червня 2016 року № 461.
Відповідачем у рішенні від 15.09.2025 №164350005255 не зазначено з яких підстав пільговий стаж роботи позивача не може бути обчислений з урахуванням записів у трудовій книжці.
Таким чином, відмовляючи позивачу у зарахуванні стажу роботи за вказані вище періоди на пільгових умовах пенсійний орган застосував суто формальний підхід, що не відповідає принципу верховенства права.
Відмова у зарахуванні до пільгового стажу ОСОБА_1 періодів роботи за професією машиніста підіймача не ґрунтується на вимогах закону.
Отже, періоди роботи позивача за професією машиніста підіймача з 24.02.2000 по 31.12.2004, з 29.01.2005 по 31.12.2013, з 01.01.2014 по 15.03.2016, з 22.03.2016 по 24.04.2018, з 03.05.2018 по 25.07.2019, з 21.05.2020 по 08.09.2025 на підставі трудової книжки серії НОМЕР_1 , підлягають зарахуванню.
За встановлених у справі обставин, враховуючи, що пенсійним органом не доведено правомірність прийнятого рішення, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 15.09.2025 № 164350005255 та наявність підстав для його скасування.
Колегія суддів зауважує, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.
Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
У разі наявності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.
У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі.
Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 листопада 2019 року у справі № 509/1350/17 зазначила, що суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
При цьому, застосування такого способу захисту у цій справі вимагає з'ясування судом, чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для прийняття рішення про призначення пенсії
Відповідно до пунктів 2, 4 та 10 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може визнати протиправним та скасувати індивідуальний акт чи окремі його положення; визнати бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язати вчинити певні дії; визначити інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Відтак, враховуючи, що підстав для відмови в призначенні позивачу пенсії у спірних правовідносинах не було, існує лише один вид правомірної поведінки Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області - призначити позивачу таку пенсію
З огляду на вказане, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що ефективним способом захисту порушених прав є зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області зарахувати ОСОБА_1 до загального страхового стажу періоди роботи з 27.11.1989 по 05.05.1990, з 27.01.1998 по 31.12.1998, з 24.02.2000 по 31.12.2004, з 29.01.2005 по 31.12.2013, з 01.01.2014 по 15.03.2016, з 22.03.2016 по 24.04.2018, з 01.08.2025 по 08.09.2025, а до стажу за Списком №2, який дає право на призначення пенсії відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", періоди роботи з 24.02.2000 по 31.12.2004, з 29.01.2005 по 31.12.2013, з 01.01.2014 по 15.03.2016, з 22.03.2016 по 24.04.2018, з 03.05.2018 по 25.07.2019, з 21.05.2020 по 08.09.2025, а також призначити ОСОБА_1 пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 08.09.2025..
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
За визначенням, наведеним у статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного колегія суддів, погоджується з висновками суду першої інстанції, а тому відсутні підстави для його скасування.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції в цій частині не спростовують.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області - залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 22.01.2026 по справі № 440/13882/25 залишити без змін .
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач В.В. Катунов
Судді І.М. Ральченко З.Г. Подобайло