Головуючий І інстанції: Григоров Д.В.
24 квітня 2026 р. Справа № 520/30494/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Катунова В.В.,
Суддів: Ральченка І.М. , Подобайло З.Г. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.02.2026 та додаткове рішення від 23.02.2026, майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022 по справі № 520/30494/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Харківській області
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
ОСОБА_1 (далі по тексту позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Харківській області (далі по тексту відповідач, ГУ ДПС у Харківській області, апелянт) , в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області №2211971-2405-2034-UA63140030000091352 від 18.06.2024 року про нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у розмірі 69511,00 грн.;
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області №1637744-2405-2030-UA63140030000091352 від 12.11.2025 року про нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у розмірі 59708,17 грн.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 04.02.2026 позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області №2211971-2405-2034-UA63140030000091352 від 18.06.2024 року про нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у розмірі 69511,00 грн.;
Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області №1637744-2405-2030-UA63140030000091352 від 12.11.2025 року про нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у розмірі 59708,17 грн.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області (код ЄДРПОУ 43983495) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 968,96 грн. (дев'ятсот шістдесят вісім гривень 96 коп.)
Додатковим рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 23.02.2026 заяву адвоката Шох Кристини Антонівни про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу - задоволено частково.
Стягнуто з Головного управління ДПС у Харківській області (код ЄДРПОУ:43983495) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) витрати на професійну правничу (правову) допомогу, що понесена у зв'язку із судовим розглядом цієї справи в сумі 3000,00 грн. (три тисячі гривень) 00 коп.
Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції від 04.02.2026 та додаткове рішення від 23.02.2026 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказує, що база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності (пп. 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 ПКУ). Втім, відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на праві власності позивачу належать нежитлові будівлі. У вказаному реєстрі відсутні відомості щодо цільового призначення нежитлових будівель. У графі «Тип майна» зазначено нежитлові приміщення, без конкретизації приналежності. Сама по собі специфіка об'єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме - статусу «будівлі промисловості», не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування. Обираючи за вихідне поняття «промисловість», у зв'язку з яким застосовується аналізована податкова пільга, законодавець пов'язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не скільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм, у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції. Згідно наданих декларацій платника єдиного податку - фізичної особи підприємця отримано дохід за 2022-2023 роки від неспецiалiзованої оптової торгiвлі. Уточнюючі декларації щодо отримання доходу від виробництва інших виробiв з деревини; виготовлення виробiв з корка, соломки та рослинних матерiалiв для плетiння, дiяльності посередникiв у торгiвлi товарами широкого асортименту подано лише 30.07.2025. Згідно з даними ІТС «Податковий блок» нежитлові будівлі не були визначені позивачем, як об'єкти, що використовуються у господарській діяльності, шляхом подання форми 20-ОПП «Відомості про об'єкти оподаткування».
Щодо витрат на правову допогу, стягутих судом першої інстанції зазначив, що відповідно до пп. 1, 2 ч. 9 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес. Вказує , що на підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Саме такої правової позиції дотримується Верховний Суд у своїй постанові від 10.06.2021 у справі № 820/479/18. Також, звертає увагу суду на висновки Верховного Суду викладені у ряді постанов у справах № 922/676/21 від 14.12.2021, № 905/716/20 від 08.04.2021, № 916/2087/18 від 31.03.2021, № 922/3812/19 від 10.12.2020 зазначається, що у разі неподання учасником справи попереднього розрахунку у суду є право відмовити у відшкодуванні відповідних судових витрат. Крім того, у справі № 922/676/21 окремо звертається увага, що подання попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат забезпечує можливість іншій стороні належним чином підготуватися до спростування витрат, які вона вважає необґрунтованими та доводити неспівмірність таких витрат, заявивши клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, відповідно, забезпечує дотримання принципу змагальності. Ноголшує, що неврахування вказаних обставин судом першої інстанції свідчить про формальний підхід до зясування фактичних обставин справи, а судове рішення грунтується переважно на правовій позиції позивача без врахування доводів і аргументів , наданих представником відповідача.
У надісланому до суду апеляційної інстанції відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечував проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, як законне та обґрунтоване.
У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 зареєстрований як суб'єкт господарювання в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 11.08.1999 (індивідуальний номер 2904708030).
Основний вид діяльності згідно Класифікації видів економічної діяльності ДК 009:2010 - 16.29 Виробництво інших виробів з деревини; виготовлення виробів з корка, соломки та рослинних матеріалів для плетіння класифікується у секції С “ПЕРЕРОБНА ПРОМИСЛОВІСТЬ».
За даними Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності па нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо ОСОБА_1 обліковується інформація про перебування у його власності об'єкта нерухомого майна: нежитлові будівлі, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2832969763140, загальною площею: 1069,4 кв.м. Адреса: АДРЕСА_1 .
Головним управлінням ДПС у Харківській області було прийнято податкове повідомлення-рішення № 2211971-2405-2034-UA63140030000091352 від 18.06.2024 р. про нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2022 рік, у розмірі 69511,00 грн. Також, 12.11.2025 р. Головним управлінням ДПС у Харківській області, було прийнято податкове повідомлення-рішення №1637744-2405-2030- UA63140030000091352 про нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2023 рік, у розмірі 59708, 17 грн.
Вказаними рішеннями позивачу було нараховано податок на нерухоме майно за 2022 рік та 2023 рік по об'єкту нежитлової будівлі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на загальну суму 129 219,17 (сто двадцять дев'ять тисяч двісті дев'ятнадцять гривень 17 коп.) грн.
Ухвалюючи зазначені рішення, контролюючий орган виходив з того, що підпунктом "є" п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України визначено, що не є об'єктом оподаткування: будівлі промислові, віднесені до групи «Будівлі промисловості та складські будівлі» (код 125) Класифікатора будівель та споруд НК 018:2023, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб'єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях В - F КВЕД ДК 009:2010, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку. Тобто, податкова пільга, передбачена п.п. "є" п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, застосовується за одночасної наявності декількох умов: 1) віднесення об'єкту нерухомості до будівлі групи «Будівлі промисловості та склади» (код 125) Класифікатора будівель та споруд 018:2023; 2) використання такої будівлі промисловості за призначенням у господарській діяльності суб'єктів господарювання протягом звітного (податкового) періоду; 3) основний вид діяльності суб'єкта господарювання згідно з реєстраційними даними має бути класифікований у секціях B - F КВЕД ДК 009:2010; 4) відсутність інформації про здачу таких будівель промисловості в оренду, лізинг, позичку.
Контролюючий орган вважав, що в даному випадку ним правомірно нараховано суми податку на нерухоме майно, а податкова пільга не підлягає застосуванню, оскільки не дотримано законодавчо визначені складові умови її застосування.
Позивач заперечуючи законність вказаних податкових повідомлень рішень, звернувся до суду з вказаним позовом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог та не доведеності відповідачем правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень.
Приймаючи додаткове рішення, враховуючи співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), суд першої інстанції дійшов висновку, що заява про ухвалення додаткового судового рішення по справі підлягає частковому задоволенню та з відповідача підлягає стягненню понесені судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000,00 грн.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Згідно зі ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відповідно до п.п. 36.1, 36.2 ст. 36 ПК України податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Податковий обов'язок виникає у платника за кожним податком та збором.
За правилами пп. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54 ПК України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, або зменшення суми податку на доходи фізичних осіб, задекларовану до повернення з бюджету у зв'язку із використанням платником податку права на податкову знижку, якщо згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов'язань з окремого податку або збору та/або іншого зобов'язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, застосування штрафних (фінансових) санкцій та нарахування пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган.
Правовідносини щодо сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, регулюються ст. 266 ПК України.
Положеннями пп. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 ПК України передбачено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Згідно з пп. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 ПК України об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Відповідно до пп. 266.3.1 п. 266.3 ст. 266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
Відповідно до пп. 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 ПК України база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Згідно з пп. 266.5.1 п. 266.5 ст. 266 ПК України ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Відповідно до пп. 266.6.1 п. 266.6 ст. 266 ПК України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
Підпунктом 266.7.1 п. 266.7 ст. 266 ПК України передбачено, що обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об'єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.
Згідно з пп. 266.7.2 п. 266.7 ст. 266 ПК України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з пп. 266.7.1 п. 266.7 цієї статті, разом з детальним розрахунком суми/сум податку, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються платнику податку контролюючим органом у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).
Пунктом 4.3 ст. 4 ПК України встановлено, що податкові періоди та строки сплати податків та зборів установлюються, виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів, з урахуванням зручності виконання платником податкового обов'язку та зменшення витрат на адміністрування податків та зборів.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що у разі наявності об'єкта оподаткування з податку на нерухоме майно, платник податку, зобов'язаний сплатити суму податку обчисленого контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості, виходячи із загальної площі кожного з об'єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.
Порядок прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення позивачем та розрахунок нарахованого податку не оспорюється, водночас ставиться під сумнів визначення об'єкту оподаткування як такого, з приводу чого суд зазначає таке.
Перелік об'єктів нерухомості, які не є об'єктами оподаткування податком на нерухоме майно, відмінних від земельної ділянки, визначено у пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України. Вказаний перелік є вичерпний.
Відповідно до п.п. “є» п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266ПК України (в редакції чинній у 2023 році ) не є об'єктом оподаткування будівлі промисловості, віднесені до групи "Будівлі промислові та склади" (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК018-2000, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб'єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях B - FКВЕД ДК 009:2010, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку;
За положеннями пп. 14.1.1291 п. 14.1 ст. 14 ПК України об'єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють серед іншого будівлі промислові та склади (підпункт "ґ").
Відповідно до п. 5.3 ст. 5 ПК України інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.
Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу “Будівлі нежитлові» (група 125 “Будівлі промислові та склади» клас 1251 “Будівлі промисловості»).
До будівель промисловості відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до ДК 018-2000 належать до класу 1251 “Будівлі промисловості», що включає підкласи: 1251.1 “Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості»; 1251.2 “Будівлі підприємств чорної металургії»; 1251.3 “Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості»; 1251.4 “Будівлі підприємств легкої промисловості»; 1251.5 “Будівлі підприємств харчової промисловості»; 1251.6 “Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості»; 1251.7 “Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості»; 1251.8 “Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості»; 1251.9 “Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне».
Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об'єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.
Разом з тим, з аналізу пп."є" п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України слідує, що не лише цільове призначення будівлі згідно правовстановлюючих документів, а й фактичне її використання як об'єкту промисловості, є підставою для застосування пільги з оподаткування відповідно до вказаної норми Податкового кодексу України.
Обираючи за вихідне поняття "промисловість", у зв'язку з яким застосовується податкова пільга, законодавець пов'язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.
Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як в даному випадку п.п. "є" п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об'єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва.
Застосування п.п. "є" п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України можливе у разі якщо власниками об'єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з урахуванням виду їх діяльності) використання таких об'єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).
Вказані висновки стосовно застосування положень п.п. "є" п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 31.10.2023 у справі №160/11472/19, від 17.02.2020 у справі №820/3556/17, від 25.03.2020 у справі №280/5332/18, від 20.02.2020 у справі №819/1537/17, від 15.05.2018 у справі №806/2461/17.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відтак, застосовуючи об'єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у абз. є п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, законодавець ключовими критеріями обрав сукупність дотримання трьох обов'язкових умов:
1) об'єкт оподаткування є будівлею промисловості, віднесеною до групи "Будівлі промислові та склади" (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000;
2) використовується за призначенням у господарській діяльності суб'єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010;
3) не здається власниками в оренду, лізинг, позичку.
Встановлена відсутність будь-якої з наведених вище ознак об'єкта нерухомого майна не дає підстав для звільнення його від оподаткування за правилами п.п. "є" п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України.
Судовим розглядо встановлено, що за даними Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності па нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта у ОСОБА_1 обліковується інформація про перебування у власності об'єкта нерухомого майна: нежитлові будівлі, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2832969763140, загальною площею: 1069,4 кв.м. Адреса: АДРЕСА_1 . Опис: нежитлова будівля (млин) цегла літ. А-1 загальною площею 56,8 кв.м.; нежитлова будівля (склад) цегла літ. Б-1 загальною площею 587,1 кв.м.; склад цегла літ. Г-1 загальною площею 58,3 кв.м.; виробнича будівля літ. Е-1 загальною площею 367,2 кв. м.
Земельна ділянка площею 0,3559 га під нерухомим майном за адресою: АДРЕСА_1 за кадастровим номером 6321785001:01:002:0129 має цільове призначення: іншої комерційної діяльності, категорія земель: землі житлової та громадської забудови; вид використання: для ведення комерційної діяльності, що підтверджується довідкою з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку.
За договором оренди земельної ділянки від 03.05.2012, земельна ділянка площею 0,3559 га за кадастровим номером 6321785001:01:002:0129 передана в строкове платне користування ОСОБА_1 для ведення комерційної діяльності (обслуговування нежитлових будівель), що зафіксовано пункті 1 Договору оренди земельної ділянки.
В технічному паспорті від 09.04.2010 на громадський будинок нежитлова будівля/адміністративно-побутова/ літ. А-1, № 57-Б, вул. Отакара Яроша, с. Соколове, інвентаризаційна справа № 574, реєстровий № 1н - 66а, наявна експлікація приміщення: коридор - 4,2 кв.м; кабінет - 12,8 кв.м; кабінет - 7,7 кв.м; коридор - 5, 3 кв.м; побутове - 11,0 кв.м; туалет - 2,1 кв.м; душова - 2,2 кв.м; коридор - 2,8 кв.м; побутове - 8,7 кв.м..
Згідно технічного паспорта на громадський будинок нежитлова будівля/ адміністративно-побутова/ літ. Б-1, № 57-Б, вул. Отакара Яроша, с. Соколове, наявна така експлікація приміщення: склад - 191,1 кв.м; склад - 396,0 кв.м.
Відповідно до технічного паспорта на громадський будинок нежитлова будівля/ адміністративно-побутова/ літ. Г-1, № 57-Б, вул. Отакара Яроша, с. Соколове, наявна така експлікація приміщення: склад - 58,3 кв.м..
Відповідно до технічного паспорта на громадський будинок нежитлова будівля/ адміністративно-побутова/ літ. Е-1, № 57-Б, вул. Отакара Яроша, с. Соколове, наявна така експлікація приміщення: виробничий цех - 347, 6 кв.м; кладова - 15,3 кв.м..
Довідкою сертифікованої установи з інвентаризації нерухомого майна - Товариства з обмеженою відповідальністю “ПРІМА-КР» №15236 від 07.08.2021, копія якої наявна в матеріалах справи, підтверджується, що 07.08.2021 при обстеженні об'єкту нерухомого майна, проведено комплекс робіт, за результатами чого встановлено що ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу нежитлових будівель посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харитоновою Я. М. № 858 від 20.07.2011 належать нежитлові будівлі такі як: нежитлова будівля літ. “А-1»- млин, загальною площею 56,8 кв.м; нежитлова будівля літ. “Б-1»- виробничо-складське, загальною площею 587,1 кв.м; нежитлова будівля літ. “Г-1»- виробничо-складське, загальною площею 58,3 кв.м; нежитлова будівля літ. “Е-1»- виробнича будівля, загальною площею 367,2 кв.м.
Даним обстеженням також встановлено, що вищезазначені, перелічені будівлі використовувались як виробничі будівлі (будівлі промисловості).
Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17.08.2000 №507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000 (діяв до 31.12.2023), який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб'єктами господарювання (юридичними та фізичними особами).
Об'єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення. Згідно з Державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000, будівлі промислові та склади віднесено до підрозділу “Будівлі нежитлові» група 125 “Будівлі промислові та склади».
Відповідно до ДК 018-2000, будівлі підприємств лісової, деревообробної та целюлозно-паперової промисловості віднесено до класу будівель промисловості за кодом класифікатора 1251.7.
Відтак, нежитлові будівлі, загальною площею 1069,4 кв.м. за своїм функціональним призначенням відноситься до класу будівель промисловості
Таким чино, об'єкти оподаткування належать до будівель промисловості групи "Будівлі промислові та склади" (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000.
Як зазначалося вище, ОСОБА_1 , як фізична особа-підприємець у звітних роках здійснював такі види діяльності за КВЕД:
16.29 Виробництво інших виробів з деревини; виготовлення виробів з корка, соломки
та рослинних матеріалів для плетіння (основний);
46.90 Неспеціалізована оптова торгівля;
46.19 Діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту, що підтверджується податковими деклараціями платника єдиного податку - фізичної особи-підприємця, в яких зокрема вказані види підприємницької діяльності у звітному періоді, а також довідками ФОП ОСОБА_1 №29/07 від 29.07.2024 та № 29/07-2 від 29.07.2024, копії яких наявні в матеріалах справи.
Іншої нежитлової нерухомості, яка придатна для здійснення такої діяльності, у власності або користуванні позивача у 2022-2023 роках не перебувало, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта.
Відповідно до податкової декларації платника єдиного податку фізичної особи підприємця за 2022рік, розмір доходу позивача за здійснення господарської діяльності згідно КВЕД 16.29 Виробництво інших виробів з деревини; виготовлення виробів з корка, соломки та рослинних матеріалів для плетіння (основний); 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля; 46.19 Діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту, становить 2 907 906,01 грн. Відповідно до уточнюючої податкової декларації платника єдиного податку фізичної особи-підприємця за 2023 рік розмір доходу Позивача за здійснення господарської діяльності згідно КВЕД 16.29 Виробництво інших виробів з деревини; виготовлення виробів з корка, соломки та рослинних матеріалів для плетіння (основний); 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля; 46.19 Діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту, становить 3 642 056,87 грн. Окрім того, використання нежитлових будівель, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , за цільовим призначенням, підтверджується видатковими накладними, з яких вбачається, що місцем складання документів є саме адреса АДРЕСА_1 , а товаром є деревина (паливні гранули з деревини), постачальником є ФОП ОСОБА_1 , копії яких наявні в матеріалах справи.
Судом встановлено, що нежитлові будівлі за адресою: АДРЕСА_1 у 2019-2024 роках не здавались власником - ОСОБА_1 в оренду, лізинг, позичку, що також підтверджується довідкою № 29/07 від 29.07.2024р. Протилежного в ході розгляду судом не встановлено та контролюючим органом не доведено.
При цьому, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції з приводу безпідставності стверджень відповідача щодо неподання позивачем до контролюючого органу повідомлення за формою №20-ОПП із зазначенням інформації про об'єкти оподаткування власні чи орендовані, оскільки факт неподання суб'єктом господарювання повідомлення за формою №20-ОПП є підставою для накладення штрафу, проте не є доказом того, що такі об'єкти не використовувалися у власній господарській діяльності.
Водночас зі сторони податкового органу не надано доказів притягнення позивача до відповідальності за порушення окресленого в правовій позиції відповідача питання до податкової відповідальності, з урахуванням часових проміжків його виявлення зважаючи на твердження податкового органу, а судом окресленого в ході розгляду справи не встановлено.
З огляду на викладені обставини, з урахуванням наведених норм права, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо протиправності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень та наявності підстав для задоволення позовних вимог.
Стосовно розподілу судових витрат в частині витрат на професійну правничу допомогу, здійснених судом першої інстанції в оскаржуваному додатковому рішенні, колегія суддів зазначає таке.
Так, із заяви позивача про ухвалення додаткового судового рішення щодо стягнення витрат на правничу (правову) допомогу вбачається , що позивач просив суд стягнути на його користь витрати на професійну правничу допомогу в сумі 22 000,00 грн.
За приписами статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, як розподілити між сторонами судові витрати.
Відповідно до статті 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, судом не вирішено питання про судові витрати.
Згідно з частинами 1, 3 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч.1 ст.134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч.2 ст.134 КАС України).
Згідно з п.п. 1, 2 ч.3 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.4 ст.134 КАС України).
Згідно з п.п. 6, 7 ст.134 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
З аналізу положень статті 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п'ятій статті 134 КАС України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Отже, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Згідно з п.4 ч.1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 19 цього Закону визначено такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Таким чином, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п.9 ч.1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6 ч.1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Відповідно до ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно з ч.9 ст.139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 04.02.2020 у справі № 280/1765/19, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, які входять до предмета доказування у справі, мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 07.05.2020 року у справі № 320/3271/19.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі Баришевський проти України (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі Двойних проти України (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі Меріт проти України (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
Колегія суддів зазначає, що з аналізу статті 134 КАС України випливає, що крім того, що зазначена стаття забезпечує право особи на правову допомогу, з іншого боку, вона запобігає зловживанню правом на компенсацію витрат на правову допомогу в т.ч. неоднаковій судовій практиці, встановлюючи критерії співмірності, які визначені в частині 5 цієї статті. Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.
Колегія суддів звертає увагу на те, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
При визначені відшкодування витрат на суму гонорару адвоката, суд виходить з реальності адвокатських витрат (чи мали місце ці витрати, чи була в них необхідність) а також розумності їх розміру. Такі критерії застосовує Європейській суд з прав людини. У справі "East/West Allianse Limited" суд зазначив, що заявник має право на компенсацію судових витрат, тільки якщо буде доведено, що такі витрати фактично мали місце, були неминучі, а їх розмір є обґрунтованим.
Верховний Суд в постанові від 05.06.2018 року у справі № 904/8308/17 зазначив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).
У рішенні ЄСПЛ у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
З матеріалів справи встановлен, що 24 жовтня 2025 року між ОСОБА_1 та адвокатським бюро "Юридична компанія "Прасолов, Шох і партнери" було укладено договір про надання правової (правничої) допомоги №24/10-25, відповідно до якого адвокатське бюро приймає на себе зобов'язання, зокрема, по наданню послуг з представництва у встановленому порядку інтересів клієнта в судових органах.
Згідно Акту приймання-передачі наданих послуг №10/02-2026 від 10.02.2026р., вищевказаний договір було виконано.
Як вбачається з рахунків на оплату №24/10-2025 та №06802-2069р., вартість послуг адвокатського бюро склала 22 000,00 грн.
З платіжних інструкцій інструкції від 24.10.2025р. №680 та від 06.02.2025р. №682 вбачається, що ОСОБА_1 на виконання договору про надання професійної правничої допомоги було сплачено адвокатському бюро 22 000,00 грн.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, висловленої у постанові від 23.01.2025 року у справі № 240/32993/23 від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права, оскільки зі змісту вказаних норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії.
Вирішуючи питання обґрунтованості розміру заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу та пропорційності їх складності правовому супроводу справи, суд, враховуючи заперечення відповідача, зазначає, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, висловленої у постанові від 23.04.2019 у справі № 826/9047/16, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 19.01.2023 у справі № 345/136/18, з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини, розумність гонорару та витрачений адвокатом час, Суд, за відсутності клопотання іншої сторони, самостійно зменшив розмір витрат на професійну правничу допомогу внаслідок їх непропорційності.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що розглянута справа не є складною у тій мірі, що обумовлює виплату витрат на сплату послуг адвоката у визначеній заявником сумі, не потребувала дослідження та підготовки великих обсягів документів та була розглянута в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Разом з тим, враховуючи предмет спору, виконану адвокатом роботу, колегія суддів вважає, що стягнутий судом до відшкодування розмір витрат на правничу допомогу, у цій конкретній справі, не є завищеним, а є співмірним із складністю справи (предметом позову) з виконаною адвокатом роботою (наданими послугами); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, у зв'язку з чим колегія суддів дійшла до висновку, що підстави для зменшення витрат на правничу допомогу відсутні.
Висновки суду узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у додатковій постанові від 16 березня 2023 року у cправі № 927/153/22 щодо того, що право на відмову у відшкодуванні витрат належить до дискреційних повноважень суду та вирішується ним у кожному конкретному випадку з урахуванням установлених обставин справи.
Колегія суддів звертає увагу, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу є не лише компенсацією стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених нею витрат, але й у певному сенсі має спонукати іншу сторону, особливо, якщо мова йде про суб'єкта владних повноважень, утримуватися від подання безпідставних заяв, скарг та своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних та юридичних осіб, зокрема у сфері публічно-правових відносин (постанови Верховного Суду від 05.09.2019 у справі № 826/841/17, від 24.10.2019 у справі № 820/4280/17, від 25.10.2019 у справі № 826/13270/16, №826/841/17 від 05.09.2019).
Апеляційна скарга обґрунтована помилковістю висновків суду першої інстанції в частині наявності підстав для стягнення на користь позивача витрат на правову допомогу.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов'язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності розміру задоволених судом судових витрат із заявленими позовними вимогами.
Колегією суддів також взято до уваги, що апелянтом в апеляційній скарзі не вказано розміру витрат на правничу допомогу, який вона вважає обґрунтованим, а також не наведено конкретних доводів, а не загальних посилань, які б дійсно свідчили про неспівмірність суми витрат на правничу допомогу зі складністю справи, характером та обсягом виконаних адвокатом робіт.
Доводи апеляційної скарги не містять жодних обґрунтувань, які б спростовували висновки суду першої інстанції щодо співмірності погоджених до відшкодування судових витрат із обсягом виконаних адвокатом робіт, так само як і не містять розрахунку суми витрат, які, за позицією відповідача, є належними до відшкодування, а зводяться фактично до цитування норм процесуального права, що регулюють спірні правовідносини.
Суд апеляційної інстанції вважає спростованими доводи апеляційної скарги щодо недоведеності позивачем жодним чином обґрунтованості відшкодування витрат на правничу допомогу.
З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо стягнення на користь позивач витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,0 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області.
Як зазначено в п.58 рішення Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
За приписами п. 2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржувані рішення слід залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.02.2026 та додаткове рішення від 23.02.2026 по справі № 520/30494/25 залишити без змін .
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач В.В. Катунов
Судді І.М. Ральченко З.Г. Подобайло