про залишення позовної заяви без руху
24 квітня 2026 р. м. Чернівці Справа № 600/1954/26-а
Суддя Чернівецького окружного адміністративного суду Маренич І.В., розглянувши матеріали позову ОСОБА_1 до Національної служби посередництва і примирення про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся в суд з позовом до Національної служби посередництва і примирення (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати з дати його видання, а саме з 01.03.2024 року (ex tunc), наказ НСПП від 01.03.2024 № 6 "Про тимчасове запровадження режиму неповного робочого часу у відділеннях Національної служби посередництва і примирення" у частині запровадження з 04 березня 2024 року ОСОБА_1 , якій працював на посаді державної служби керівником відділення НСПП в Чернівецькій області, неповного робочого часу та зобов'язати Національну службу посередництва і примирення (НСПП) поновити з 04 березня 2024 року ОСОБА_1 , режим повного робочого дня, а також провести нарахування та виплату заробітної плати, виходячи з посадового окладу керівника відділення НСПП в Чернівецькій області в розмірі 51787,00 грн., затвердженого наказами НСПП від 04.01.2024 р. №1 "Про затвердження штатних розписів Національної служби посередництва і примирення на 2024 рік", від 02.05.2024 р. №8 "Про внесення змін до штатного розпису відділень Національної служби посередництва і примирення на 2024 рік", від 16.12.2024 року №18 "Про затвердження штатного розпису Національної служби посередництва і примирення на 2025 рік", за кожен місяць з 01.03.2024 року по 31.08.2025 року, здійснивши відповідний перерахунок і виплату донарахованої частини заробітної плати відповідно до відпрацьованих в кожному зазначеному місяці робочих днів.
- зобов'язати Національну службу посередництва і примирення (НСПП) провести йому, ОСОБА_1 , як такому, що працював на посаді державної служби керівником відділення НСПП в Чернівецькій області, перерахунок та виплату відпускних, виплачених мені у 2024 та 2025 роках за основну та додаткову відпустку, на підставі відповідної зарплати, перерахованої мені згідно режиму повного робочого дня;
- допустити негайне виконання рішення суду в частині виплати донарахованої частини заробітної плати за лютий 2025 року, яка становить 45983,09 грн. (зарплата до сплати податків) та відповідної сплати єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (ЄСВ) за лютий 2025 року на підставі п. 2 ч. 1 ст. 371 КАС України.
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Частиною першою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Строки звернення до адміністративного суду передбачені статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Зокрема, відповідно до частин першої та другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Приписами частини третьої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, Кодекс адміністративного судочинства України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду для захисту прав, свобод та інтересів особи.
Як свідчать обставини даної справи, спір у ній виник, зокрема, через неналежну, на думку позивача, виплату йому заробітної плати та належних виплат при звільненні в період з 04.03.2024 по 31.08.2025.
Відповідно, позовні вимоги позивача необхідно оцінювати як вимоги про стягнення заборгованості з виплати заробітної плати у тому сенсі, яким їх наповнив Конституційний Суд України у Рішенні від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013.
Отже, до спірних правовідносин підлягає застосуванню стаття 233 Кодексу законів про працю України, яка містить спеціальні для даних спірних правовідносин норми, які встановлюють строк звернення до суду за захистом порушеного в матеріальному аспекті права на оплату праці.
Відповідно до ч.2 ст. 233 КЗпП України в редакції чинній на момент звернення до суду - із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Домашній працівник має право звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Таким чином, станом на 22.04.2026 року (дата звернення до суду) стаття 233 КЗпП не містить норм, відповідно до яких у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Однак, позивач будучи звільненим зі роботи 31.08.2025 року, з позовною заявою щодо оскарження таких дій звернувся лише 22.04.2026 року. Таким чином, даний позов поданий з пропущенням строків на звернення, який встановлений як ч. 2 ст. 122 КАС України так і ч.2 ст. 233 КЗпП.
Разом з тим, суд зазначає, що позивач, звертаючись до суду подав також заяву про поновлення строків звернення до суду, в якій посеред іншого зазначив, що 11.12.2025 Конституційним Судом України прийнято рішення №1-р/2025 у справі №1-7/2024(337/24) у справі за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) ч. 1 ст. 233 Кодексу законів про працю України (справа щодо строків звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат), відповідно до якого визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), ч. 1 ст. 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.
В пункті 2 резолютивної частини рішення зазначено, що ч. 1 ст. 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, визнана неконституційною, утрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Відтак, з 11.12.2025 втратила чинність ч. 1 ст. 233 Кодексу законів про працю України, яка встановлювала строк звернення до суду з позовом про виплату належних працівникові сум заробітної плати (грошового забезпечення).
Водночас варто наголосити, що позивач звільнений з державної служби з 31.08.2025 року, отже в цій справі підлягає застосуванню частина 2 статті 233 КЗпП України, яка передбачає, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні працівник має право звернутися до суду у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, а не частина 1 статті 233 КЗпП України, як помилково вважає позивач.
Згідно з частини 6 статті 161 КАС України, у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Таким чином, позивачем пропущено строк звернення до адміністративного суду із зазначеним позовом та суд зазначає про можливість надання заяви про поновлення строку для звернення до суду із зазначеним позовом та належні докази поважності причин його пропуску.
В ухвалі від 22.01.2019 року по справі №360/2999/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку про необхідність доведення позивачем та надання допустимих доказів на підтвердження поважності пропуску строку звернення до суду.
Згідно ч.1 ст.121 КАС України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Відповідно до ч.1 ст.123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому, протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Частиною 2 статті 123 КАС України, визначено, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Крім цього, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 року по справі №706/1272/14-ц висловлена позиція щодо необхідності доведення учасниками справи обставин пропуску строку звернення до суду.
Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.
Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.
Частиною другої статті 44 КАС України встановлено, що учасники справи зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Верховний Суд у постанові від 20.11.2018 р. у справі № 907/50/16, зокрема вказав, що позовна давність не є інститутом процесуального права і не може бути відновлена. Позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.
Відповідно до ч. 1 ст. 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтею 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вказаний адміністративний позов, слід залишити без руху, встановивши позивачу строк для усунення недоліків - 10 (десять) днів з дня вручення ухвали (ч. 2 ст. 169 КАС України).
На підставі наведеного та керуючись статтями 122, 123, 161, 169, 241, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя -
1. Визнати неповажними причини пропуску строку звернення до суду.
2. Позовну заяву ОСОБА_1 до Національної служби посередництва і примирення про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії залишити без руху.
3. Встановити позивачу строк звернення до суду із заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали.
4. Роз'яснити, що в разі невиконання вимог ухвали і не усунення недоліків у вказаний строк позовна заява буде вважатися не поданою і буде повернута особі, яка її подала на підставі частини другої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Суддя І.В. Маренич