Харківський окружний адміністративний суд
61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
м. Харків
24 квітня 2026 року справа № 520/23404/25
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Супрун Ю.О. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код рнокпп НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_2 , в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені по день фактичного рахунку.
- зобов'язити військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені по день фактичного розрахунку, а саме за період з 08.07.2025 року по 21.08.2025 року розмір якого обчислити за методикою, визначеною постановою КМ України від 08.02.1995 р. №100 «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати» та одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМУ від 15.01.2004 №44.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідач несвоєчасно сплатив належні при звільненні позивачеві суми, у тому числі і грошове забезпечення (заробітну плату), що належать йому. Військова частина НОМЕР_2 здійснила остаточний розрахунок з позивачем 21.08.025. Позивач вважає бездіяльність відповідача щодо не проведення з ним своєчасного повного розрахунку при звільненні протиправною, тому просить виплатити на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08.07.2025 року по день фактичного розрахунку по 21.08.2025.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 04.09.2025 вказаний адміністративний позов залишено без руху та надано позивачу строк на усунення недоліків. У передбачений ухвалою строк недоліки позовної заяви були усунуті.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 12.09.2025 року відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 16.10.2025 року заяву позивача про уточнення позовних вимог від 14.10.2025 № 01-26/112690/25 у справі № 520/23404/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - прийнято до розгляду. Вирішено здійснювати подальший розгляд справ в редакції позовних вимог:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені по день фактичного рахунку;
- зобов'язити військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені по день фактичного розрахунку, а саме за період з 08.07.2025 року по 18.09.2025 року розмір якого обчислити за методикою, визначеною постановою КМ України від 08.02.1995 р. №100 «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати» та одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМУ від 15.01.2004 №44.
На тривалість виготовлення процесуального документу вплинула обставина знаходження судді Супрун Ю.О., у щорічній відпустці та на лікарняному.
Крім того, відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих, затвердженого наказом Міністерства розвитку громад та територій України №376 від 28.02.2025, місто Харків у період з 24.02.2022 по 15.09.2022 належало до території активних бойових дій, а з 15.09.2022 по теперішній час є територією можливих бойових дій.
В зв'язку із здійсненням діяльності Харківським окружним адміністративним судом з відправлення правосуддя в умовах ведення бойових дій на території Харківської міської територіальної громади, розгляд справи було відтерміновано.
Згідно з положеннями ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до положень ст. 258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Згідно з положеннями ч.ч. 2, 3, 4, 5 ст. 262 КАС України, розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі. Підготовче засідання при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - протягом п'ятнадцяти днів з дня відкриття провадження у справі. Перше судове засідання у справі проводиться не пізніше тридцяти днів із дня відкриття провадження у справі. За клопотанням сторони суд може відкласти розгляд справи з метою надання додаткового часу для подання відповіді на відзив та (або) заперечення, якщо вони не подані до першого судового засідання з поважних причин. Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Відповідач, Військова частина НОМЕР_2 , подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що відповідач у спірних правовідносинах діяв згідно чинного законодавства.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.
Позивач, ОСОБА_1 проходив військову службу в Збройних силах України у військовій частині НОМЕР_2 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 №136 по стройовій частині від 08.07.2025 року позивача знято з усіх видів забезпечення та виключено зі списків особового складу в/ч НОМЕР_2 з 08.07.2025 року.
21.08.2025 р. в/ч НОМЕР_2 нараховано на картковий рахунок позивача в АТ »ПриватБанк“ остаточний розрахунок у розмірі 646639,66, що підтверджується скріншотом з мобільного застосунку АТ »ПриватБанк“.
18.09.2025 в/ч НОМЕР_2 нараховано на картковий рахунок позивача в АТ »ПриватБанк“ остаточний розрахунок у розмірі 45 170,61, що підтверджується скріншотом з мобільного застосунку АТ »ПриватБанк“.
За твердженням позивача при звільнені і після звільнення по 18.09.2025 року, в/ч НОМЕР_2 не здійснювала йому остаточний розрахунок, що підтверджується витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_2 №159 від 08.07.2025 року та скріншотами із карткового рахунку АТ «ПриватБанк».
Вважаючи, що відповідачем проведено несвоєчасний розрахунок при звільненні, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується наступними приписами норм чинного законодавства.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Положеннями статтею 47 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній на момент звільнення позивача) визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
За правилами статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
Згідно із ст.117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин від 01.07.2022 №2352-IX (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19.07.2022, статтю 117 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції:
У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Відповідно до статті 233 Кодексу законів про працю України у редакції Закону №2352-ІХ працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Суд зазначає, що Законом № 2352-ІХ текст статті 117 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції:
У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Зазначена редакція статті 117 Кодексу законів про працю України набрала чинності з 19.07.2022.
Відтак для правильного вирішення питання щодо визначення суми компенсації, що підлягає стягненню з роботодавця за невиконання ним приписів частини другої статті 116 Кодексу законів про працю України, необхідно установити дату виникнення спірних правовідносин, пов'язаних з не проведенням повного розрахунку при звільненні.
Положеннями ч.1 ст.58 Конституції України визначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Стаття 58 Конституції України закріплює один із ключових принципів права - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.
Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.
У Рішенні від 12.07.2019 № 5-р(I)/2019 Конституційний Суд України зазначив, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини).
Аналогічних висновків щодо тлумачення змісту положень статті 58 Конституції України Конституційний Суд України дійшов у рішеннях від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012, відповідно до яких закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
З аналізу наведених вище правових положень слід дійти висновку про те, що з моменту набрання чинності Законом № 2352-IX - 19.07.2022, положення статті 117 Кодексу законів про працю України, у попередній редакції Закону № 3248-IV, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 117 Кодексу законів про працю України. Так, до 19.07.2022 правове регулювання таких правовідносин здійснювалося відповідно до положень статті 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону № 3248-IV, тоді як після 19.07.2022 підлягає застосуванню стаття 117 Кодексу законів про працю України, в редакції Закону № 2352-IX.
Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 117 Кодексу законів про працю України, у редакції Закону № 3248-IV, та були припинені на момент чинності дії статті 117 Кодексу законів про працю України, в редакції Закону № 2352-IX, то в такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 117 Кодексу законів про працю України (у попередній редакції № 3248-IV); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 117 Кодексу законів про працю України (у новій редакції Закону № 2352-IX).
Аналогічний підхід при вирішенні подібних правовідносин застосовано Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постанові від 04.09.2024 у справі №359/1316/22.
Необхідним є врахування обставин того, що правовідносини, які регулюються статтею 117 Кодексу законів про працю України, пов'язані із недотриманням роботодавцем свого обов'язку провести повний розрахунок з працівником при звільненні. Отже, момент виникнення таких правовідносин пов'язаний із днем звільнення, у який роботодавець не провів виплати всіх належних працівникові сум при звільненні.
У постанові від 01.05.2024 у справі № 140/16184/23 Верховний Суд зазначив, що, незважаючи на визначення приписами статті 117 Кодексу законів про працю України невиплачених працівнику сум як оспорюваних та неоспорюваних, ця обставина не впливає на дату виникнення спірних правовідносин, оскільки вони прямо пов'язані з обов'язком роботодавця розрахуватися з працівником у строк, встановлений приписами статті 116 Кодексу законів про працю України, яким переважно є день звільнення.
Таким чином датою виникнення правовідносин, урегульованих статтею 117 Кодексу законів про працю України у цій справі, є 09.07.2025 - наступний день після звільнення позивача із займаної посади.
Ураховуючи предмет позову, Суд зазначає, що статтями 116, 117 Кодексу законів про працю України (в редакції що діяла до 19 липня 2022 року) визначалось, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, роботодавець повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, роботодавець в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. В разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-IX, статті 116, 117 Кодексу законів про працю України викладені в новій редакції.
У відповідності до нової редакції, що почала діяти з 19 липня 2022 року визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму. У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті, тобто 6 місяців.
Окремо Суд стверджує, що судова практика щодо застосовування зазначених норм права, неодноразово змінювалась, а на час розгляду справи Велика Палата Верховного Суду ухвалила два фундаментальних рішення, якими впорядкувала застосування норм права у спірних правовідносинах.
Суд наголошує, що єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об'єктивність і прогнозованість правосуддя, у тому числі щодо єдиного підходу судів до визначення (розрахунку) розміру компенсації за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. Також єдність судової практики є складовою вимогою принципу правової визначеності.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2025 року ухваленої у справі №489/6074/23 (провадження № 14-85цс5) сформувала правовий висновок, щодо порядку визначення розміру відповідальності роботодавця за затримку розрахунку, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності.
Як було зазначено Великою Палатою Верховного Суду, Закон № 2352-IX не змінив правову природу відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права - компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно, а тому Великою Палатою Верховним Судом, визнано вірним висновки суду апеляційної інстанції щодо визначення підходу обрахування (визначення) розміру компенсації за несвоєчасний розрахунок, а вказаний висновок повинен враховуватись іншими судами.
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що обрахування (визначення) розміру компенсаційної виплати здійснюється виходячи з розміру заборгованості, що існувала на момент виникнення спору, суми загального розміру належних працівникові при звільненні з урахуванням заборгованості, а також суми обґрунтованої компенсації за затримку розрахунку при звільненні. Виходячи з вказаних вихідних даних та принципу співмірності слід вирахувати частку заборгованості у сумі загального розміру належних працівникові при звільненні.
Зазначена частка від обґрунтованої компенсації за затримку розрахунку при звільнення є розміром середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що визначена виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності.
При цьому зазначена сума не може перевищувати розмір середнього заробітку, обрахованого у відповідності до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, за шість місяців.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 листопада 2025 року ухваленої у справі № 306/2708/23 (провадження № 14-84цс25) врахувавши правову позицію Конституційного Суду України, виснувала, що до правовідносин, які виникли до набрання чинності Законом № 2352-ІХ та продовжилися після цього, з 19 липня 2022 року слід застосовувати положення статті 117 КЗпП України у новій редакції та обмежувати нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку шістьма місяцями.
В справі, що розглядається позивача звільнено з військової служби 08.07.2025, остаточний розрахунок із позивачем проведено 18.09.2025, отже період затримки розрахунку у цій справі охоплюється періодом після набрання чинності Законом № 2352-ІХ (19.07.2022).
Середній заробіток за вказаний період обчислюється із застосуванням статті 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX, яка обмежує виплату середнього заробітку 6 місяцями. Так, враховуючи, що позивача звільнено зі служби 08.07.2025, тобто останніми двома календарними місяцями, що передували звільненню є травень та червень 2025 р..
Загальна сума грошового забезпечення позивача за останні два місяці проходження служби становить 38863,13 грн., що підтверджується відомостями, що містяться в довідці ОК-5.
Тобто, середньоденне грошове забезпечення становить 637,10 грн. (38863,13/61).
Кількість днів затримки у період з 09.07.2025 (наступний день після звільнення) до 18.09.2025 року складає 72 дні, відповідно розмір середнього заробітку складає за вказаний період складає 45 871,20 (72 х 637,10).
Суд зауважує, що затримка розрахунку при звільненні за період з 09.07.2025 по 18.09.2025 становить 72 календарних днів, тобто є меншим ніж визначено статтею 117 КЗпП.
За останньою правовою позицією Верховного Суду, що підлягає застосуванню у спірних правовідносинах, викладеної у постанові від 06 грудня 2024 року прийнятої у справі №440/6856/22 із прийняттям Закону № 2352-IX законодавець обмежив строк, за який роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові середній заробіток шістьма місяцями, чим фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, недобросовісності. Крім того, з прийняттям указаного закону усунуто і такий чинник, який зумовлював можливість недобросовісної поведінки працівника, як необмеженість строку звернення до суду з позовом про стягнення невиплаченого заробітку, а саме шляхом внесення змін до статті 233 Кодексу законів про працю України, якою строк звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, обмежено трьома місяцями.
У зв'язку з обмеженням законодавцем строку звернення до суду у таких спорах та можливістю отримання середнього заробітку шістьма місяцями, судова палата вважає, що застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц, на правовідносини, які регулюються статтею 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону № 2352-IX, не є можливим.
З огляду на наведе судова палата, зауважує, що у межах цієї справи належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 Кодексу законів про працю України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
При цьому, підстав для зменшення розміру суми середнього заробітку, враховуючи актуальну позицію Верховного Суду, із застосуванням принципів співмірності та пропорційності, суд не вбачає.
Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом зобов'язання Військової частини НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені по день фактичного розрахунку, а саме за період з 08.07.2025 року по 21.08.2025 року у розмірі 45 871 (сорок п'ятть тисяч вісімсот сімдесят одна) гривня 20 копійок.
Відносно одночасної компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15.01.2004 (далі - Порядок № 44), грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Пунктом 3 цього Порядку передбачено, що виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».
Відповідно до пунктів 4 та 5 Порядку № 44 виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
На підставі аналізу вказаних положень суд зазначає, що Порядок № 44 до виплати компенсації втрати доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення не застосовується, оскільки зазначена виплата не пов'язана з виконанням позивачем обов'язків служби, а відтак не підпадає під випадки виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, які визначені зазначеним Порядком.
Відтак вимога позивача про нарахування та виплату компенсації втрати доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення із одночасною компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб задоволенню не підлягає.
За приписами ч.1 та ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зважаючи на встановлені у справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про часткове задоволення адміністративного позову.
При розв'язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999 у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007 у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011 у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003 у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008 у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.
Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина 1 статті 143 КАС України).
Розподіл судових витрат не здійснюється відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись ст.ст. 13, 14, 139, 241, 243, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код рнокпп НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені по день фактичного рахунку.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені по день фактичного розрахунку, а саме за період з 08.07.2025 року по 21.08.2025 року у розмірі 45 871 (сорок п'ятть тисяч вісімсот сімдесят одна) гривня 20 копійок.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код рнокпп НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір в частині задоволення позовних вимог в сумі 605 грн. (шістсот п'ять) 62 коп..
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено та підписано - 24.04.2026, враховуючи час перебування судді у відпустці та з урахуванням наявності безпечних умов для життя та здоров'я учасників процесу, суддів та працівників суду.
Суддя Супрун Ю.О.