про відмову у забезпеченні позову
22 квітня 2026 року м. ПолтаваСправа № 440/4805/26
Суддя Полтавського окружного адміністративного суду Молодецький Р.І., розглянувши без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 від 20.04.2026 про забезпечення позову (вхідний № 28103/26 від 21.04.2026), подану одночасно з пред'явленням позову у справі № 440/4805/26 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, скасування наказу,
20.04.2026 позивач, ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 , в якій просить:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо призову ОСОБА_1 на військову службу;
- скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 №237 від 25.08.2025 в частині зарахування позивача до списків особового складу.
Підставою для звернення до суду позивач зазначає порушення своїх прав у сфері публічно-правових відносин оскаржуваною бездіяльністю відповідача.
21.04.2026 через систему «Електронний суд» ОСОБА_1 подав до суду заяву про забезпечення позову (вхідний № 28103/26 від 21.04.2026), в які просить:
- зупинити дію наказу командира військової частини НОМЕР_1 №237 від 25.08.2025 в частині, що стосується позивача;
- заборонити відповідачам вчиняти будь-які дії, спрямовані на утримання позивача у статусі військовослужбовця;
- зобов'язати припинити обмеження свободи позивача, пов'язані з утриманням на гауптвахті - до вирішення справи по суті.
В обґрунтування вказаної заяви про забезпечення позову ОСОБА_1 посилається на ті обставини, що позивач утримується на гауптвахті близько 6 місяців. Це означає: триває фактичне позбавлення свободи; шкода є тривалою та такою, що поглиблюється щоденно; подальше очікування рішення суду зробить захист прав неефективним. Без негайного втручання суду: виконання майбутнього рішення буде ускладнене або неможливе; порушення набуде незворотного характеру. Очевидні ознаки протиправності: позивач не підлягав призову, рішення ТЦК прийнято поза межами повноважень, наказ військової частини є похідним від незаконних дій. Невідкладність, ситуація має винятковий характер, оскільки: мова йде про обмеження свободи, кожен день утримання є новим порушенням, відкладення розгляду фактично легалізує порушення. А тому просить задовольнити його заяву про забезпечення позову.
Частиною 1 статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Відповідно до пункту 10 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Вирішуючи заяву ОСОБА_1 від 20.04.2026 про забезпечення позову (вхідний № 28103/26 від 21.04.2026), подану одночасно з пред'явленням позову у справі № 440/4805/26 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, скасування наказу, суд дійшов таких висновків.
Частиною 1 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Згідно із статтею 153 Кодексу адміністративного судочинства України заява про забезпечення позову подається: 1) до подання позовної заяви - до суду, до якого має бути подано позов за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом; 2) одночасно з пред'явленням позову - до суду, до якого подається позов за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом; 3) після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа.
Відповідно до частини 2 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно з частиною 1 статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Частиною 2 статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Таким чином, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Спосіб забезпечення позову має бути безпосередньо пов'язаним з предметом спору, співмірним суті порушеного права та водночас запобігати порушенню прав інших осіб, тобто в основі має бути принцип збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників процесу.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Суди не вправі вживати такі заходи до забезпечення позову, які є фактично рівнозначними задоволенню позовних вимог.
Предметом спору у справі, як їх визначив позивач, є протиправність дій ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо призову ОСОБА_1 на військову службу та наказу командира військової частини НОМЕР_1 №237 від 25.08.2025 в частині зарахування позивача до списків особового складу.
Водночас, наводячи доводи про очевидну протиправність, заявник зазначає, що позивач не підлягав призову, рішення ТЦК прийнято поза межами повноважень, наказ військової частини є похідним від незаконних дій, що є підміною доведення очевидної протиправності акта оцінкою аргументів однієї зі сторін.
Однак, висновок про очевидну протиправність рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, має ґрунтуватися на високому ступені імовірності та вимагає від суду ретельної оцінки на предмет явного порушення компетенції чи закону.
У висновках, викладених у постановах від 02 квітня 2025 року у справі №320/16011/24 та від 07 квітня 2025 року №242зп-24/160 Верховний Суд наголошував, що питання правомірності рішення органу влади має бути встановлено під час розгляду справи по суті, і передчасне висловлення позиції судом про очевидну протиправність лише на підставі аргументів позивача є порушенням принципу змагальності.
Заходи забезпечення позову не повинні бути спрямовані на вирішення спору по суті та не можуть встановлювати для позивача становище, яке існувало б у разі задоволення його позову.
У висновку Верховного Суду, викладеному постанові від 05 червня 2024 року у справі №460зп-23/160, зазначено, що забезпечення позову не може полягати у фактичному задоволенні позовних вимог, оскільки це буде втручанням у дискреційні повноваження відповідача, яке може мати наслідком порушення балансу інтересів.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28 березня 2018 року у справі №800/521/17 сформувала позицію, що позов не може бути забезпечено таким способом, який фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті судом.
В той же час, застосування заходу забезпечення позову шляхом зупинення дії наказу командира військової частини НОМЕР_1 №237 від 25.08.2025 в частині, що стосується позивача та заборони відповідачам вчиняти будь-які дії, спрямовані на утримання позивача у статусі військовослужбовця, підмінює судове рішення, оскільки фактично надає позивачеві результат, якого він прагне досягти за допомогою позову, а зобов'язання припинити обмеження свободи позивача, пов'язані з утриманням на гауптвахті до вирішення справи по суті, безпосередньо не пов'язане з предметом спору у цій справі.
Тобто заходи забезпечення позову, про вжиття яких просить позивач, є неадекватним та неспівмірним втручанням у діяльність органу військового управління до того, як судом остаточно встановлено неправомірність оскаржуваних дій та наказу.
Крім того заходи забезпечення позову, про вжиття яких просить позивач, фактично не зберігають становище, а змінює його на користь позивача, звільняючи його від виконання обов'язків військової служби.
В той же час суди не можуть застосовувати заходи забезпечення позову ґрунтуючись лише на необхідності збереження існуючого становища, якщо відсутня хоча б одна з прямо визначених законом підстав. Збереження становища є наслідком застосування таких заходів, але не може бути самостійним критерієм чи підставою для їх вжиття.
Суд зазначає, що гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Застосування судом обраних позивачем заходів забезпечення позову не може ґрунтуватися лише на припущеннях позивача, як і суду. Вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд має пересвідчитися, що надані докази та доводи позивача на цьому етапі переконливо свідчать про наявність підстав для забезпечення позову.
Отже при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу, дотримання дозволеного законодавством способу забезпечення позову.
Така правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21.11.2018 у справі №826/8556/17, від 25.04.2019 у справі №826/10936/18 та ін.
Згідно з Рекомендаціями № R (89) 8 про тимчасовий захист в адміністративних справах, прийнятими Комітетом Міністрів Ради Європи від 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акту може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами. І якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акту. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
Суд звертає увагу на те, що метою забезпечення позову є попередження можливих негативних наслідків для позивача у вигляді істотно ускладнення чи неможливості виконання рішення суду, прийнятого за результатом розгляду його позову. При цьому такі заходи забезпечення позову здійснюються до вирішення адміністративної справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду.
Водночас, доводи про незаконність мобілізації ОСОБА_1 потребують повного та всебічного встановлення фактичних обставин справи, що можливе виключно на стадії судового розгляду.
Суд звертає увагу, що розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з ухваленням відповідного рішення. Своєю чергою, забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду. А тому, сам факт прийняття суб'єктом владних повноважень (відповідачем) рішення чи вчинення дій, які на думку заявника порушують його права та інтереси, не може автоматично свідчити про те, що таке рішення чи дії є очевидно протиправними і що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання майбутнього рішення суду, адже факт порушення прав та інтересів особи (позивача) підлягає доведенню у встановленому законом порядку. Підтвердження факту вчинення таких порушень чи спростування цієї обставини може бути з'ясоване виключно в процесі розгляду справи по суті заявлених позовних вимог.
Наведені позивачем у заяві про забезпечення позову аргументи про те, що позивач не підлягав призову, рішення ТЦК прийнято поза межами повноважень, а наказ військової частини є похідним від незаконних дій, на цій стадії судового процесу не дають підстави вважати, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.
Заявник не надав суду належні й допустимі докази існування реальних, а не гіпотетичних, ризиків, визначених частиною другою статті 150 КАС України. При цьому тягар доказування таких ризиків покладається виключно на заявника. Загальні посилання на можливі негативні наслідки без документального підтвердження не можуть вважатися достатнім обґрунтуванням для вжиття заходів забезпечення.
Отже позивачем не доведено з посиланням на належні та допустимі докази наявності підстав, передбачених частиною 2 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, які є обов'язковими для постановлення ухвали про забезпечення позову.
Своєю чергою посилання позивача на ймовірну загрозу ускладнення або унеможливлення виконання рішення суду, ефективного захисту та поновлення порушених прав не може бути єдиною підставою для забезпечення позову, оскільки, у разі вирішення спору на користь заявника по суті, застосовуються відповідні правові механізми, спрямовані на відновлення попереднього становища та виконання вимог законодавства.
Суд зазначає, що оцінка оскаржуваним у цій справі діям або бездіяльності та оскаржуваному наказу може бути надана під час розгляду справи по суті, стверджувати про правомірність чи неправомірність оскаржуваних рішення відповідачів та їхніх дій (бездіяльності) на даний час неможливо.
Так, відповідно до статті 192 Кодексу адміністративного судочинства України завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат. Таким чином, саме на стадії розгляду справи по суті суд з'ясовує обставини справи, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, та досліджує зібрані докази.
На підставі викладеного, дослідивши зміст заяви позивача, судом встановлено, що заявником не доведено та документально не підтверджено обставини, які б вказували на очевидну небезпеку заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам заявника, що унеможливило б захист його прав, свобод та інтересів без вжиття відповідних заходів до ухвалення рішення у справі, як і не доведено того, що невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду у цій справі.
В обсязі встановлених під час розгляду заяви представника позивача про забезпечення позову обставин та з урахуванням положень частини другої статті 150 та частини другої статті 151 КАС України, суд доходить висновку про відсутність підстав для забезпечення позову у даній справі.
Підсумовуючи все викладене вище, у задоволенні заяви заяву ОСОБА_1 від 20.04.2026 про забезпечення позову (вхідний № 28103/26 від 21.04.2026), поданої одночасно з пред'явленням позову у справі № 440/4805/26 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, скасування наказу, слід відмовити.
На підставі викладеного, керуючись статтями 150-154, 248, 256, 294 Кодексу адміністративного судочинства України,
У задоволенні заяви ОСОБА_1 від 20.04.2026 про забезпечення позову (вхідний № 28103/26 від 21.04.2026), поданої одночасно з пред'явленням позову у справі № 440/4805/26 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, скасування наказу, - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала суду може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня складення ухвали до Другого апеляційного адміністративного суду, в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Р.І. Молодецький