24 квітня 2026 рокусправа № 380/16365/25
Львівський окружний адміністративний суд в складі головуючого-судді Мартинюка В.Я., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику учасників справи у м.Львові справу за позовом ОСОБА_1 до Львівського державного університету безпеки життєдіяльності про визнання протиправними дій, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся в суд з позовом до Львівського державного університету безпеки життєдіяльності (далі - відповідач), в якому просить:
визнати протиправною бездіяльність стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме ненарахування та невиплати його середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку, з урахуванням перерахованої індексації (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 04 грудня 2017 р. по 18 липня 2022 року у повному обсязі та у період з 19 липня 2022 року по 15 липня 2025 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100;
зобов'язати нарахувати та виплатити середнє грошове забезпечення, з урахуванням перерахованої індексації грошового забезпечення, за весь час затримки остаточного розрахунку, з урахуванням перерахованої індексації (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 04 грудня 2017 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі та у період з 19 липня 2022 року по 15 липня 2025 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100;
визнати протиправною бездіяльність стосовно ненарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 15 липня 2025 року - день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати;
зобов'язати компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 15 липня 2025 року - день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.
В обгрунтування позову зазначає, що оскаржувані дії відповідача стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні вчинені відповідачем не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, необгрутовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); недобросовісно; нерозсудливо; непропорційно, зокрема без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), тому вони є протиправними. Відповідальність власника за затримку розрахунку при звільненні, підставою для якої є факт порушення власником строків розрахунку при звільненні та вина власника, дає необхідності стягнення на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Відповідач у відзиві вказав, що оскільки відповідач виплатив індексацію, належну позивачу на день звільнення, підстави для застосування судом до відповідача наслідків, передбачених ч.1 ст.117 КЗпП України, за порушення строків виплати індексації, відсутні. Оскільки предметом спору є компенсація втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати, а саме індексації грошового забезпечення за період з січня 2016 року по лютий 2018 року, тобто, за період, за який вона не включалась в доходи громадян, в задоволенні позовних вимог слід відмовити.
18.08.2025 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі.
17.10.2025 року зупинено провадження у справі.
27.04.2026 року поновлено провадження у справі.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд встановив наступні обставини.
Відповідно до витягу з наказу Львівського державного університету життєдіяльності №741 о/с від 01.12.2017 року позивача знято з усіх видів забезпечення та виключено з кадрів ДСНС з 04.12.2017 року.
15.07.2025 року відповідачем на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25.03.2025 року у справі №380/23955/24 виплачено на картковий банківський рахунок позивача індексацію грошового забезпечення у розмірі 67828 грн. 57 коп.
Змістом спірних правовідносин є бездіяльність щодо нарахування та виплати середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільнені; ненарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення.
Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, судом враховано наступні обставини справи та норми чинного законодавства.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до частини другої статті 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (ч.3 ст.9 Закон № 2011-XII).
Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
Згідно з статтею 117 цього Кодексу У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Необхідно зазначити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на рядовий і начальницький склад стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
При цьому, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. Такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Конституційний Суд України у рішенні від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що згідно з статтею 47 Кодексу законів про працю України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку.
Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Отже, можливість задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні перебуває у залежності від проведення фактичного розрахунку. Не встановивши конкретну дату повного розрахунку, суд позбавлений можливості достеменно встановити період затримки, а відтак і розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
У постанові від 01.05.2024 у справі № 140/16184/23 Верховний Суд зазначив, що, незважаючи на визначення приписами статті 117 Кодексу законів про працю України невиплачених працівнику сум як оспорюваних та неоспорюваних, ця обставина не впливає на дату виникнення спірних правовідносин, оскільки вони прямо пов'язані з обов'язком роботодавця розрахуватися з працівником у строк, встановлений приписами статті 116 Кодексу законів про працю України, яким переважно є день звільнення.
Позивача виключено з кадрів ДСНС 04.12.2017 року, а індексацію грошового забезпечення у повному розмірі виплачено 15.07.2025 року.
Як наслідок, відповідач у порушення вимог ст.116 КЗпП України, здійснив виплату наведених сум не у день звільнення позивача (пропущено 2780 днів).
Визначаючи суму середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку суд зазначає таке.
В силу положень ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.
Так, у п.42 постанови Верховного Суду від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22 зазначено: «Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 117 Кодексу законів про працю України, у редакції Закону № 3248-IV, та були припинені на момент чинності дії статті 117 Кодексу законів про працю України, в редакції Закону № 2352-IX, то в такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 117 Кодексу законів про працю України (у попередній редакції № 3248-IV); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 117 Кодексу законів про працю України (у новій редакції Закону № 2352-IX).».
Спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі охоплюється з 04.12.2017 по 15.07.2025, а тому такий умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності новою редакцією ст.117 КЗпП України - 19.07.2022 - і після цього.
Тобто, період з 04.12.2017 до 19.07.2022 не обмежується строком виплати у шість місяців, а період з 19.07.2022 - обмежується таким строком.
Крім того, у п.73 постанови Верховного Суду від 06 грудня 2024 року у справі №440/6856/22 зазначено: «Водночас Суд зауважує, що у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, які безпосередньо стосуються норм статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. Належить також враховувати приписи чинної редакції статті 117 Кодексу законів про працю України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.».
Суд при вирішенні питання про спосіб застосовування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду керується такими мотивами оскільки обчислений відповідно до правил ст.ст. 116, 117 КЗпП розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку є очевидно непропорційним до розміру завданої позивачу шкоди, суд для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, використовує спосіб обчислення цих втрат на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за відповідні роки, і таким чином розраховує розмір відшкодування - суму, яку працівник міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя, оскільки він недоотримав належні йому кошти від роботодавця (п. 95.4 постанови від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц). Відповідно до цього способу розрахунку розміру майнових втрат позивача на підставі припущення про необхідність взяття ним кредиту внаслідок затримки виплати працівнику належних йому сум, цей розмір можна обчислити як добуток суми несвоєчасно виплачених коштів на середньозважену вартість (у % річних) кредитів у національній валюті для фізичних осіб за даними НБУ (на день взяття кредиту) за відповідний період затримки. При цьому використовуються дані для короткострокових (до одного року) та довгострокових кредитів (більше року), якщо період затримки розрахунку становить більше 365 днів.
При цьому, Верховний Суд у постанові від 18.07.2018 року у справі №825/325/16 вказав, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету та інших обставин справи.
Окрім того, Верховний Суд у постанові від 30.10.2019 року у справі №806/2473/18 (адміністративне провадження №К/9901/2118/19) сформував правову позицію щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025 року у справі №489/6074/23 також зазначені наступні правові висновки: «Велика Палата Верховного Суду погоджується з доводами колегії суддів Касаційного цивільного суду щодо наявності підстав для відступу від висновків Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 6 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22, та вважає за необхідне сформулювати такий правовий висновок.
Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.
Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців».
Відтак, до 19 липня 2022 року період затримки виплати 1688 днів (до 19 липня 2022 року).
Відповідно до довідки про розмір грошового забезпечення №290 від 26.08.2025 року розмір грошового забезпечення позивача у жовтні та листопаді 2017 року склав по 8973 грн. 00 коп.
При цьому, середньоденне грошове забезпечення позивача становить 294 грн. 20 коп. (17946 грн. 00 коп. (розмір грошового забезпечення у жовтні та листопаді 2017 року / 61 (кількість календарних днів у жовтні та листопаді 2017 року).
Таким чином, середній заробіток, який підлягає виплаті позивачу у зв'язку з затримкою розрахунку за цей період становить 496609 грн. 60 коп. ( 294 грн. 20 коп. * 1688 календарних днів).
Однак, вказана сума є непропорційною виплаченій заборгованості - 67828 грн. 57 коп., а тому суд вважає за необхідне застосувати співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування.
Суд зазначає, що середньозважена ставка довгострокового кредиту в національній валюті для фізичних осіб станом на 04.12.2017року (чинна на виключення з кадрів) становила 27,9 % річних.
Сума відсотків за користування кредитом, розрахована на підставі відомостей про середньозважену ставку кредиту в національній валюті для фізичних осіб з урахуванням суми та періоду затримки розрахунку становить 87517 грн. 81 коп. (67828 грн. 57 коп.*27,9% / 365*1688).
Стягнення компенсації в межах цієї обчисленої судом суми відповідатиме принципам розумності, справедливості та пропорційності за період до 19 липня 2022 року.
Щодо періоду з 19.07.2022, при здійсненні обрахунку середнього заробітку, суд виходив з таких міркувань.
У даному випадку позовні вимоги про визнання протиправної бездіяльності щодо виплати та нарахування середнього заробітку за період з 19.07.2022 року по 15.07.2025 року - 1092 дні (кінцева дата виплати грошового забезпечення на підставі рішення Львівського окружного адміністративного суду) є обґрунтованими.
Однак, з урахуванням ч.1 ст.117 Кодексу законів про працю України, правових висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 року у справі №489/6074/23, вказана виплата повинна бути здійснена не більш як за шість місяців (період з 19.07.2022 року по 19.01.2023 року).
Суд звертає увагу, що, з урахуванням викладеного, за період з 19.07.2022 року по 19.01.2023 року строк затримки розрахунку з позивачем складає 184 календарних днів.
Як уже згадувалось, відповідно до довідки про розмір грошового забезпечення №290 від 26.08.2025 року розмір грошового забезпечення позивача у жовтні та листопаді 2017 року склав по 8973 грн. 00 коп.
При цьому, середньоденне грошове забезпечення позивача становить 294 грн. 20 коп. (17946 грн. 00 коп. (розмір грошового забезпечення у жовтні та листопаді 2017 року / 61 (кількість календарних днів у жовтні та листопаді 2017 року).
Таким чином, середній заробіток, який підлягає виплаті позивачу у зв'язку з затримкою розрахунку за цей період становить 54132 грн. 80 коп. (294 грн. 20 коп. * 184 календарних днів).
Однак, на переконання суду, зазначена сума є непропорційною у відношенні до суми уже виплаченої позивачу суми заборгованості у розмірі 67828 грн. 57 коп.
Як уже згадувалось, індексацію грошового забезпечення у повному розмірі виплачено 15.07.2025 року.
Період затримки виплати з 19.07.2022 року з урахуванням шестимісячного обмеження складає 184 дні.
Середньозважена ставка довгострокового кредиту в національній валюті для фізичних осіб станом на день звільнення позивача становила 27,9% річних.
Отже, сума відсотків за користування кредитом, розрахована на підставі відомостей про середньозважену ставку кредиту в національній валюті для фізичних осіб з урахуванням суми та періоду затримки розрахунку становить 9539 грн. 86 коп. (67828 грн. 57 коп.*27,9% / 365*184). Стягнення компенсації в межах цієї обчисленої судом суми відповідатиме принципам розумності, справедливості та пропорційності.
Враховуючи період затримки виплати до 19 липня 2022 року так і після загальна сума середнього заробітку, яка підлягає виплаті позивача складає 97057 грн. 67 коп.
Щодо ненарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (з наступними змінами та доповненнями; далі - Закон №2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 159 (далі - Порядок № 159).
Відповідно до ст.1 Закону №2050-ІІІ, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Статтею 2 вказаного Закону зазначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника (абзаци 2, 5, 6, 7, 8 ч. 2 ст. 2 Закону №2050-ІІІ).
Згідно ст.3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Статтею 4 Закону України №2050-ІІІ визначено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Пунктом 2 Порядку №159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Відповідно до п.4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Суд зазначає, що наведеним нормативним регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням.
Відтак, саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
При цьому слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер та спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Так, у ст.3 Закону №2050-ІІІ та п.4 Порядку №159 є формулювання, що сума компенсації обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць.
Це означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
З аналізу норм Закону №2050-ІІІ і Порядку №159 слідує, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов:
1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії;
2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата);
3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання);
4) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців;
5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.
При цьому, як вже вище зазначено, основною умовою для виплати позивачу, передбаченої ст. 2 Закону №2050-ІІІ, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів і компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Таким чином, за наявності визначених Законом №2050-ІІІ умов, присуджена за рішенням суду сума підлягає компенсації у тому ж самому порядку, якщо ці умови настали у зв'язку з несвоєчасним виконанням рішення суду.
З наведеного слідує, що коли суми нараховуються за рішенням суду, то підстава для виплати компенсації виникає у зв'язку з несвоєчасним виконанням рішення суду.
Враховуючи вищенаведене, суд зауважує, що визначальними обставинами для виплати компенсації є дати нарахування та фактичної виплати вказаних доходів, оскільки основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої ст.2 Закону №2050-ІІІ, є порушення встановлених строків саме виплати нарахованих доходів.
За таких обставин, суд вважає, що право на компенсацію позивач набуває після набрання законної сили даним судовим рішенням та у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі цього рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Вищевказане узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 22.06.2018 у справі №810/1092/17 та від 13.01.2020 у справі №803/203/17, від 15.10.2020 у справі №240/11882/19, від 29.04.2021 у справі №240/6583/20.
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, остаточний розрахунок з позивачем відповідач провів 15.07.2025 року.
Однак, у даному випадку судом береться до уваги правовий висновок зроблений Верховним Судом у постанові від 02.04.2024 року у справі №560/8194/20, а саме: «Отже, Судова палата доходить висновку, що умовами для виплати суми компенсації у справі, що розглядається, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів - пенсії та нарахування доходів (у тому числі, за рішенням суду). А виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості.
При цьому норми Закону № 2050-ІІІ і Порядку № 159 не покладають на особу, якій несвоєчасно виплатили компенсацію втрати частини доходів, обов'язку додатково звертатися до органу Пенсійного фонду України за виплатою такої компенсації».
Таким чином, суд прийшов до висновку, що позивач має право на виплату компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення.
Відтак, позовні вимоги є підставними та обґрунтованими.
З огляду на викладене, адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
Що стосується судових витрат, то, у відповідності до вимог ст.139 КАС України, такі підлягають стягненню на користь позивача.
Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, підп.15.5 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Львівського державного університету безпеки життєдіяльності відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме ненарахування та невиплати його середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку, з урахуванням перерахованої індексації (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 04.12.2017 по 19.07.2022 та з 19.07.2022 по 15.07. 2025 року (не більш як за шість місяців) відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
Стягнути з Львівського державного університету безпеки життєдіяльності (адреса: м.Львів, вул.Клепарівська, 35, код ЄДРПОУ 08571340) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні за період з 04 грудня 2017 року по 15.07.2025 року у сумі 97057 (дев'яносто сім тисяч п'ятдесят сім) грн. 67 коп.
Визнати протиправною бездіяльність Львівського державного університету безпеки життєдіяльності відносно ОСОБА_1 стосовно ненарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 04.12.2017 року по 15.07.2025 року - день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.
Зобов'язати Львівський державний університет безпеки життєдіяльності (адреса: м.Львів, вул.Клепарівська, 35, код ЄДРПОУ 08571340) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 04 грудня 2017 року по 15 липня 2025 року - день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно, за весь час затримки виплати.
В іншій частині у задоволенні позову відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Львівського державного університету безпеки життєдіяльності (адреса: м.Львів, вул.Клепарівська, 35, код ЄДРПОУ 08571340) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 1211 (одну тисячу двісті одинадцять) грн. 20 коп. сплаченого судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення через Львівський окружний адміністративний суд, а у разі реєстрації офіційної електронної адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
СуддяМартинюк Віталій Ярославович