ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"24" квітня 2026 р. справа № 300/3178/25
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Кафарського В.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
Адвокат Гутич П.Ю., в інтересах ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач), звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі - ГУ ПФУ в Івано-Франківській області, відповідач), в якому просить:
1) визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 09.04.2025 №092750012658 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2;
2) зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати до стажу роботи:
за Списком №2 періоди роботи: з 29.11.1989 по 20.04.1990, з 09.04.1990 по 28.12.1993, з 29.12.1993 по 08.04.1993, з 16.05.2024 по 26.02.1996, з 15.04.1996 по 14.07.2001, з 10.09.2001 по 03.03.2007, з 01.10.2007 по 17.03.2008, з 21.03.2008 по 23.09.2008, з 01.06.2009 по 12.05.2010, з 08.04.2011 по 13.10.2015, з 24.11.2015 по 26.04.2016, з 28.04.2016 по 18.02.2017, з 17.11.2017 по 12.11.2018, з 16.11.2018 по 23.10.2020, з 19.12.2020 по 02.05.2022, з 01.10.2022 по 18.04.2025;
до страхового стажу: з 29.11.1989 по 20.04.1990, 09.04.1990 по 28.12.1993, з 29.12.1993 по 08.04.1993, з 16.05.1994 по 26.02.1996, з 15.04.1996 по 14.07.2001, з 10.09.2001 по 03.03.2007, з 01.10.2007 по 17.03.2008, з 21.03.2008 по 23.09.2008, з 08.04.2011 по 13.10.2015, з 24.11.2015 по 26.04.2016, з 28.04.2016 по 18.02.2017, з 17.11.2017 по 12.11.2018, з 16.11.2018 по 23.10.2020, з 19.12.2020 по 02.05.2022
та повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком від 18.04.2025 на пільгових умовах відповідно до ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
В обґрунтування позовних вимог представник позивача посилається на те, що пенсійним органом протиправно і необґрунтовано прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 (переведення з пенсії по інвалідності). При цьому, представник позивача посилається на те, що відповідачем неправомірно не зараховано його періоди роботи, зокрема, на території російської федерації, оскільки на час трудової діяльності ОСОБА_1 у спірний період Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 була чинною, а тому її положення протиправно не були застосовані відповідачем. Також зазначено, що до пільгового стажу за Списком №2 відповідачем протиправно не зараховано періоди роботи вишкомонтажником та помічником бурильника, при цьому, його роботу на вказаних посадах підтверджено довідками та відомостями трудової книжки. Як наслідок, представник позивача просить суд зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву про призначення мені пенсії за віком від 18.04.2025 на пільгових умовах відповідно до ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13.05.2025 відкрито провадження в даній адміністративній справі за за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
12.06.2025 від Головного управління ПФУ в Івано-Франківській області надійшов відзив на позовну заяву, за змістом якого представник заперечує щодо задоволення позовних вимог. Так, зазначено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області та отримує пенсію по інвалідності. Після звернення позивача 18.04.2025 до Головного управління із заявою про призначення пенсії за Списком №2 відповідно до статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відповідачем ухвалено рішення про відмову в призначенні пенсії від 24.04.2025 №092750012158. Так, страховий стаж позивача становить 09 років 07 місяців 10 днів. Крім того, наголошено, що в матеріалах ЕПС ОСОБА_1 наявна трудова книжка серії НОМЕР_1 , згідно якої позивач працював в російській федерації, проте такі періоди роботи не було зараховано до розрахунку пенсії позивача, оскільки обов'язковою умовою для включення періоду роботи, яка виконувалась на території російської федерації, до страхового стажу є сплата страхових внесків до пенсійного фонду російської федерації за цей період. Також щодо зарахування періоду з 01.10.2022 по 18.04.2025 до страхового стажу, то представник відповідача вказує, що такі вимоги є безпідставними, оскільки позивачу зараховано період роботи з 01.10.2022 по 31.12.2024. За таких обставин, Головне управління ПФУ в Івано-Франківській області просило суд у задоволенні позову відмовити (а.с. 51-53).
На виконання вимог підпункту 2.3.44 пункту 2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 11.11.2024 №39 згідно Протоколу від 25.03.2026 проведено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.
Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу справи головуючим суддею по даній справі призначено Кафарського В.В.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30.03.2026 прийнято до провадження адміністративну справу №300/3178/25 та призначено судовий розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні).
Суд, розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши докази і письмові пояснення, викладених у заявах по суті справи, встановив наступне.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Івано-Франківській області як отримувач пенсії по інвалідності згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», що підтверджено відповідачем.
18.04.2025 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії за віком (переведення з пенсії по інвалідності) (а,с. 15).
Після опрацювання системою поданої заяви, згідно принципу екстериторіальності органом, що призначає пенсію, визначено ГУ ПФУ в Івано-Франківській області.
Згідно рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 09.04.2025 №092750012658 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком (у переведенні з пенсії по інвалідності) та зазначено, що право на перехід на пенсію по віку згідно Закону №1058 ОСОБА_1 набуде у 2028 році при страховому стажі роботи 35 років (а.с. 17).
При цьому, згідно розрахунку страхового стажу форми РС-право вбачається, що страховий стаж позивача становить 09 років 07 місяців 10 днів (а.с. 37).
Також з розрахунку стажу форми РС-Право вбачається (вказане підтверджено і у відзиві відповідачем), позивачу згідно наявної трудової книжки серії НОМЕР_1 не зараховано до розрахунку пенсії періоди роботи в російській федерації з 29.11.1989 по 20.04.1990, з 09.04.1990 по 28.12.1993, з 29.12.1993 по 08.04.1993, з 16.05.2024 по 26.02.1996, з 15.04.1996 по 14.07.2001, з 10.09.2001 по 03.03.2007, з 01.10.2007 по 17.03.2008, з 21.03.2008 по 23.09.2008, з 01.06.2009 по 12.05.2010, з 08.04.2011 по 13.10.2015, з 24.11.2015 по 26.04.2016, з 28.04.2016 по 18.02.2017, з 17.11.2017 по 12.11.2018, з 16.11.2018 по 23.10.2020, з 19.12.2020 по 02.05.2022.
Вважаючи протиправним згадане рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про відмову у призначенні пенсії, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в редакції, чинній на момент врегулювання спірних правовідносин.
Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Згідно з положеннями статті 4 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, одним з видів загальнообов'язкового державного соціального страхування є пенсійне страхування. При цьому відносини, що виникають за цим видом соціального страхування, регулюються законами, прийнятими відповідно до цих Основ.
Водночас, у пункті 5 рішення №8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.
За приписами пунктів 1, 6 частини 1 статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду регулюють Закони України від 05.11.1991 №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-ХІІ), від 09.07.2003 №1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV).
Частинами 1 та 2 статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно із частиною 4 статті 24 Закону №1058-IV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
У відповідності до частини 1 статті 44 Закону №1058-IV призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.
Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону (частина 1 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»).
Зокрема, відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 55 років - з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року і при страховому стажі роботи - не менше 25 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Суд зазначає, що спірне рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про відмову у перерахунку пенсії (перехід на інший вид пенсії) є невмотивоване та необґрунтоване. При, цьому, як вже встановлено судом вище з розрахунку стажу форми РС-Право, позивачу згідно наявної трудової книжки серії НОМЕР_1 не зараховано до розрахунку пенсії періоди роботи в російській федерації з 29.11.1989 по 20.04.1990, з 09.04.1990 по 28.12.1993, з 29.12.1993 по 08.04.1993, з 16.05.1994 по 26.02.1996, з 15.04.1996 по 14.07.2001, з 10.09.2001 по 03.03.2007, з 01.10.2007 по 17.03.2008, з 21.03.2008 по 23.09.2008, з 08.04.2011 по 13.10.2015, з 24.11.2015 по 26.04.2016, з 28.04.2016 по 18.02.2017, з 17.11.2017 по 12.11.2018, з 16.11.2018 по 23.10.2020, з 19.12.2020 по 02.05.2022.
Відтак, в даному випадку наявний спір щодо достатності у ОСОБА_1 , серед іншого, страхового стажу який, згідно змісту позову, останнім набуто на території російській федерації.
З цього приводу суд зазначає таке.
Питання пенсійного забезпечення регулюються, а також регулювалися на момент набуття позивачем страхового стажу двосторонніми угодами в цій галузі, а також Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (далі - Угода), згідно із статтею 1 якої, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць цієї Угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством країни, на території якого вони проживають.
Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлено чи буде встановлено законодавством держав-учасниць Угоди (стаття 5 Угоди).
Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав-учасників Угоди проводиться за місцем проживання.
Для визначення права на пенсію громадянам держав-учасниць Угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої із цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до введення в дію цієї Угоди.
За змістом цих норм стаж, набутий на території однієї із зазначених в Угоді держав, зараховується до пільгового у разі, якщо такий стаж взаємно визначений Сторонами.
Згідно зі статтею 11 Угоди необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 01.12.1991, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.
Згідно абзацу 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом російської федерації «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14.01.1993 (чинної як на момент набуття позивачем стажу, так і на момент звернення за пенсією), трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Отже, наведені положення вказаних Угод передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Також зі змісту наведених норм можна дійти висновку, що пенсія призначається за нормами законодавства країни, де проживає особа, а стаж, набутий на території однієї із зазначених в Угоді держав, зараховується у разі, якщо такий стаж взаємно визначений Сторонами.
Це означає, що у випадку виникнення спору у таких питаннях, суд має перевірити умови, за яких такий стаж підлягає зарахуванню відповідно до законодавства країни, де особа його набула.
Постановою Міністерства праці і соціального розвитку російської федерації від 10.10.2003 №69 затверджено Інструкцію заповнення трудових книжок.
Так, підпунктом 5.1 пункту 5 вказаної Інструкції передбачено, що запис про звільнення (припинення трудового договору) в трудовій книжці працівника провадиться в такому порядку: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; в графі 2 вказується дата звільнення (припинення трудового договору); в графі 3 робиться запис про причини звільнення (припинення трудового договору); в графі 4 вказується найменування документа, на підставі якого внесено запис - наказ (розпорядження) або інше рішення роботодавця, його дата і номер.
Згідно зі змістом пунктів 2, 45 Правил ведення і зберігання трудових книжок, виготовлення бланків трудової книжки і забезпечення ними роботодавців, затверджених Постановою Уряду Російської Федерації від 16.04.2003 №225 «Про трудові книжки», трудова книжка є основним документом про трудову діяльність і трудовий стаж працівника. Відповідальність за організацію роботи з ведення, зберігання, обліку та видачі трудових книжок і вкладишів до них покладається на роботодавця. Відповідальність за ведення, зберігання, облік і видачу трудових книжок несе спеціально уповноважена особа, призначена наказом (Розпорядженням) роботодавця. За порушення встановленого цими Правилами порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть відповідальність, встановлену законодавством Російської Федерації.
Наведені положення узгоджуються також і з приписами пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про трудові книжки працівників» від 27.04.1993 №301, а також приписами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Закону України «Про пенсійне забезпечення», Кодексу законів про працю України та Постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за №637.
Крім того, згідно зі статтею 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за №1788-XII (далі - Закон №1788-XII), до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також, згідно статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за №637 затверджено «Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» (далі - Порядок №637).
Пунктом 1 даного Порядку передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, за відсутності її або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Наказом Міністерства праці України №58 від 29.07.1993 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників.
Відповідно до пункту 1.1 «Загальні положення» Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Отже, зі змісту вказаних вище норм слідує, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка та позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки.
Так, судом встановлено, що у позивача є в наявності трудові книжки, які містять усі необхідні записи та підтверджують стаж роботи ОСОБА_1 , зокрема на території російської федерації з 29.11.1989 по 20.04.1990, з 09.04.1990 по 28.12.1993, з 29.12.1993 по 08.04.1993, з 16.05.1994 по 26.02.1996, з 15.04.1996 по 14.07.2001, з 10.09.2001 по 03.03.2007, з 01.10.2007 по 17.03.2008, з 21.03.2008 по 23.09.2008, з 08.04.2011 по 13.10.2015, з 24.11.2015 по 26.04.2016, з 28.04.2016 по 18.02.2017, з 17.11.2017 по 12.11.2018, з 16.11.2018 по 23.10.2020, з 19.12.2020 по 02.05.2022 (а.с. 20-32).
Суд констатує, що жодних виправлень, підчищень тощо у трудових книжках ОСОБА_1 немає, тобто позивач має належним чином оформлені трудові книжки, в яких містяться відповідні записи про спірні періоди роботи із відомостями, які відповідають вимогам законодавства.
Вказані записи у трудовій книжці скріплені і засвідчені підписами вповноважених осіб роботодавця та відповідними печатками, не містять ні виправлень/підтирань, ні інших застережень, які б давали підстави сумніватись у їх правдивості.
Доказів, які б свідчили про недостовірність таких записів, відповідачем суду не надано, а тому останні безпідставно не взяті до уваги відповідачем для призначення пенсії за віком.
Аналогічна правова позиція щодо того, що трудова книжка є основним документом, який підтверджує стаж особи, викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Щодо того, що вищезазначені періоди роботи позивача мали місце на території російської федерації, то суд зазначає, що Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 була чинна як для України, так і для росії в спірні періоди роботи позивача. А те, що 24.02.2022 російська федерація - країна-агресор неспровоковано напала на Україну, не може нівелювати право особи, в даному випадку позивача, на справедливе пенсійне забезпечення.
Також суд зазначає, що відповідно до Постанови КМУ від 29.11.2022 №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» (далі - Постанова №1328), Україна вийшла з вищезазначеної Угоди. Вказана постанова набрала чинності 02.12.2022. Отже, до набрання чинності Постановою №1328, Україна як держава-учасниця Угоди виконує зобов'язання, взяті згідно із Угодою.
Відтак, Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 підлягає застосуванню при зарахуванні спірного стажу роботи позивача в російській федерації, оскільки вказана Угода була чинною на момент набуття позивачем відповідного стажу.
Окрім цього, згідно приписів пункту 2 статті 13 названої Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Окрім цього, відповідно до ч. 3 ст. 23 Загальної декларації прав людини, п. 4 ч. 1 Європейської соціальної хартії та ст. 46 Конституції України, працівники у старості мають право на пенсію, що є основним джерелом існування, яка має забезпечувати достатній життєвий рівень.
При цьому, відповідно до статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
В Рішенні Конституційного Суду №1-рп/99 від 09.02.1999 щодо тлумачення частини першої вказаної статті 58 Конституції України зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Дія нормативно-правових актів у часі раніше визначалась тільки в окремих законах України (стаття 6 Кримінального кодексу України, стаття 8 Кодексу України про адміністративні правопорушення, стаття 3 Цивільного процесуального кодексу України). Проте, Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом'якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього.
За статтею 1511 Конституції України, рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим.
Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 19.06.2018 у справі №820/5348/17, розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу закону (крім випадків, якщо у самому законі не визначений інший порядок), що узгоджується з принципом правої визначеності.
Таким чином, суд констатує, що оскільки позивач ОСОБА_1 працював у російській федерації в той час, коли усі вищевказані міжнародні договори були чинні, у пенсійного органу не було підстав не зараховувати стаж роботи позивача на території російської федерації.
Отже, при обставинах, що склались у зв'язку з повномасштабним вторгненням 24.02.2022 російської федерації на територію України та військовою агресією по відношенню до громадян України, пенсійним органом не може бути відмовлено у врахуванні стажу позивача за періоди роботи на території росії, які мали місце до вказаних подій.
Таким чином, суд дійшов висновку, про протиправність не зарахування пенсійним органом спірних періодів роботи позивача на території російської федерації до страхового стажу.
Щодо посилань ГУ ПФУ в Івано-Франківській області на відсутність інформації щодо сплати страхових внесків, то суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону №1058-IV страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до вказаного Закону.
Відповідно до частини другої статті 24 Закону України №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог зазначеного Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Згідно статті 20 Закону України №1058-IV, страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до вказаного Закону нараховуються страхові внески.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені зазначеним Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Суд зазначає, що страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов'язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
При цьому, обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.
Таким чином, суд вважає, що позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, несплата підприємством страхових внесків не може бути підставою для незарахування до стажу позивача спірних періодів роботи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.03.2020 у справі №535/1031/16-а.
Як наслідок, суд констатує про безпідставність доводів пенсійного органу на відсутність інформації щодо сплати страхових внесків.
При цьому, суд звертає увагу представника позивача, що повідомлення на ВЕБ-порталі Пенсійного фонду України, на яке останній посилається, не стосується спірного рішення, а є відповіддю ГУ ПФУ в Рівненській області (яке не є учасником даної справи) на звернення (скан-копія трудової книжки) від 21.04.2025 (а.с. 18). Відтак, суд не надає оцінку такому повідомленню.
Що стосується позовних вимог в частині зарахування спірного стажу роботи позивача до пільгового стажу за Списком №2, то суд зазначає, що в даному випадку, як слідує із спірного рішення, відповідач з цього приводу не робив жодних висновків, тобто не надав оцінку пільговому стажу позивача.
В даному випадку, відповідач фактично відмовив у зарахуванні стажу роботи позивача до страхового стажу, оскільки така робота мала місце на території росії.
Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги про зарахування спірного періоду роботи позивача до пільгового стажу за Списком №2 в контексті спірних правовідносин, є передчасними, оскільки відповідач, під час розгляду заяви позивача про призначення пенсії (перевід на інший вид пенсії), не надав оцінку поданим позивачем документам, а виходив, виключно з мотивів факту роботи позивача на території російської федерації.
На підставі викладеного, суд доходить висновку про протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 09.04.2025 №092750012658, а тому його необхідно скасувати.
При вирішенні даного спору суд також бере до уваги, що завданням адміністративного судочинства, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Враховуючи вищевикладене та з огляду на встановлені у справі обставини, суд дійшов висновку, що з метою ефективного захисту порушеного права позивача, заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом визнання протиправним і скасування спірного рішення, а також зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком від 18.04.2025 на пільгових умовах відповідно до ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 29.11.1989 по 20.04.1990, 09.04.1990 по 28.12.1993, з 29.12.1993 по 08.04.1993, з 16.05.1994 по 26.02.1996, з 15.04.1996 по 14.07.2001, з 10.09.2001 по 03.03.2007, з 01.10.2007 по 17.03.2008, з 21.03.2008 по 23.09.2008, з 08.04.2011 по 13.10.2015, з 24.11.2015 по 26.04.2016, з 28.04.2016 по 18.02.2017, з 17.11.2017 по 12.11.2018, з 16.11.2018 по 23.10.2020, з 19.12.2020 по 02.05.2022.
Решта доводів учасників справи на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють.
У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
Разом з цим, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (пункт 1); обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) (пункт 3); безсторонньо (пункт 4); добросовісно (пункт 5); з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації (пункт 7); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) (пункт 8); своєчасно, тобто протягом розумного строку (пункт 10).
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що у спірному випадку пенсійний орган не діяв на підставі закону, із урахуванням усіх обставин, які мають значення для вірного вирішення порушеного позивачем питання, у зв'язку із чим позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.
Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Враховуючи те, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення, то в силу вимог частини 3 статті 139 КАС України, за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на користь позивача підлягає стягненню частина сплаченого ним судового збору у розмірі 600,00 грн, пропорційно до задоволених вимог.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, буд. 15, м. Івано-Франківськ, 76018) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 09.04.2025 №092750012658 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) періоди роботи з 29.11.1989 по 20.04.1990, 09.04.1990 по 28.12.1993, з 29.12.1993 по 08.04.1993, з 16.05.1994 по 26.02.1996, з 15.04.1996 по 14.07.2001, з 10.09.2001 по 03.03.2007, з 01.10.2007 по 17.03.2008, з 21.03.2008 по 23.09.2008, з 08.04.2011 по 13.10.2015, з 24.11.2015 по 26.04.2016, з 28.04.2016 по 18.02.2017, з 17.11.2017 по 12.11.2018, з 16.11.2018 по 23.10.2020, з 19.12.2020 по 02.05.2022 та повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком від 18.04.2025 на пільгових умовах відповідно до ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, буд. 15, м. Івано-Франківськ, 76018) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір в розмірі 600 (шістсот) грн 00 коп.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Представнику позивача та відповідачу рішення надіслати через підсистему «Електронний суд».
Перебіг процесуальних строків, початок яких пов'язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділ «Мої справи».
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя /підпис/ Кафарський В.В.