23 квітня 2026 рокум. Ужгород№ 260/713/26
Суддя Закарпатського окружного адміністративного суду Скраль Т.В., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Народна, 4, код ЄДРПОУ 20453063) про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії, -
13 лютого 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, якою просить: 1) визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»; 2) зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди її роботи з 05.10.1987 р. по 01.07.1991 р. на території Республіки Узбекистан та з 01.01.1993 р. по 30.04.1996 р., відповідно до записів трудової книжки від 22.08.1965 року серії НОМЕР_2 ; 3) зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком починаючи з дати звернення 27.08.2025 року.
18 лютого 2026 року ухвалою суду позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії - залишено без руху.
06 березня 2026 року ухвалою суду процесуальний строк, встановлений судом для усунення недоліків позовної заяви згідно з ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2026 року в адміністративній справі - продовжено на 5 днів з дня вручення позивачу даної ухвали.
09 березня 2026 року позивачем подано до суду позовну заяву у новій редакції, відповідно до якої просить суд: 1) визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області № 104350010861 від 05.09.2025 року про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»; 2) зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса АДРЕСА_1 ) періоди її роботи з 05.10.1987 р. по 01.07.1991 р. на території Республіки Узбекистан та з 01.01.1993 р. по 30.04.1996 р., відповідно до записів трудової книжки від 22.08.1965 року серії НОМЕР_2 ; 3) зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком починаючи з дати звернення 27.08.2025 року.
11 березня 2026 року ухвалою суду відкрито провадження у даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Зобов'язано Головне управління ПФУ в Закарпатській області надати суду до 16 квітня 2026 року відмовні матеріали пенсійної справи ОСОБА_1 .
26 березня 2026 року Головним управлінням ПФУ в Закарпатській області надано суду копію пенсійної справи ОСОБА_1 .
1. Позиції сторін.
Заявлені позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що основним документом, що підтверджує стаж є трудова книжка. Лише при наявності неправильності чи неточності записів у трудовій книжці, для підтвердження стажу приймаються до уваги інші документи (довідки, виписки із наказів, особові рахунки). Таким чином уточнюючі довідки для підтвердження стажу необхідно надавати лише в разі коли відсутні відповідні відомості в трудовій книжці. З трудової книжки серії НОМЕР_2 від 22.08.1984р. вбачається, що у період з 05.10.1987 року по 01.07.1991 року працювала у Військовій частині НОМЕР_3 ( АДРЕСА_2 ), а у період з 01.01.1993 року по 30.04.1996 року у МКП РБС. При цьому, при розрахунку стажу для призначення пенсії пенсійним органом не зараховано трудову діяльність у вказані періоди роботи, а саме: у період роботи з 05.10.1987 року по 01.07.1991 року у Військовій частині НОМЕР_3 ( АДРЕСА_2 ), оскільки відсутня відповідь МЗС України про неотримання пенсії. А також не зарахований період роботи з 01.01.1993 року по 30.04.1996 року у МКП РБС (ТОВ «Р.Б.С.»), вказано що необхідно надати довідку про перейменування (реорганізацію) підприємства. Хоча довідку про те, що вона дійсно працювала в ТОВ «Р.Б.С.» на посаді зав. складом з 01.04.1993 р. пло 30.04.1996р., на підставі про прийом на роботу від 01.04.1993 року № 5 та наказу про звільнення №7к від 30.04.1996 року. У довідці ТОВ «Р.Б.С.» зазначено також те, що з 14.07.1995 року старе найменування МКП РБС було перейменовано в ТОВ «Р.Б.С.». Звертають увагу суду, що обов'язок щодо оформлення та ведення трудових книжок покладається на роботодавця або уповноважену ним особу, які здійснюють заповнення трудової книжки, а не на працівника, тому наявність недоліків у заповненні трудової книжки не може бути підставою для неврахування до страхового стажу спірного періоду роботи позивача.
25 березня 2026 року відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, в якому просять відмовити в задоволенні позову. В обґрунтування зазначено, що розглянувши документи подані для призначення пенсії Головним управлінням в Закарпатській області (структурного підрозділу, що розглядав заяву позивача за принципом екстериторіальності), що загальний страховий стаж відповідно до ст.24 Закону України від 09.07.2003 р. №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» становить 28 років 1 місяці 2 дні. Наявного стажу роботи є недостатньо для призначення пенсії за віком, оскільки відповідно до ст. 26 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 32 років (по 31.12.2025 року) після досягнення віку 63 років за наявності страхового стажу не менше 25 років (по 31.12.2028року), при досягненні віку 65 років за наявності страхового стажу не менше 15 років. У зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу, який необхідний позивачу для призначення пенсії Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області прийнято рішення за №104350010861 від 05 вересня 2025 про відмову у призначенні пенсії. До страхового стажу роботи заявника не зараховано періоди трудової діяльності згідно трудової книжки, а саме період роботи в Узбекистані з 05.10.1987 року по 01.07.1991 року (згідно трудової книжки НОМЕР_2 ), оскільки відсутня відповідь з МЗС України про неотримання пенсії.
Відповідно до статті 229 частини 4 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
2. Обставини, встановлені судом.
Судом встановлено, що 27 серпня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Головного управління ПФУ у Київській області із заявою № 4147 про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
05 вересня 2025 року Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області рішенням № 104350010861 відмовило ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
До страхового стажу роботи заявниці не зараховано період роботи в Узбекистані з 05.10.1987року по 01.07.1991 року згідно трудової книжки НОМЕР_2 , оскільки відсутня відповідь з МЗС України про неотримання пенсії. Та не зараховано період роботи згідно довідки № 4 від 18.02.2022року, оскільки необхідно надати довідку про перейменування ( реорганізацію) підприємства.
Не погодившись із рішенням про відмову у призначенні пенсії за віком, позивач звернулася до суду.
3. Мотиви суду та норми права, застосовані судом.
Згідно із частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з статтею 46 Конституції Українигромадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Надане вищевказаною статтею право деталізоване у Законах України від 05.11.1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788) та від 09.07.2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058), зокрема, у статтях 1 і 8 відповідно.
Закон України «Про пенсійне забезпечення» відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій, спрямований на те, щоб повніше враховувалася суспільно корисна праця як джерело зростання добробуту народу і кожної людини, встановлює єдність умов і норм пенсійного забезпечення робітників, членів колгоспів та інших категорій трудящих; та гарантує соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв'язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки.
Згідно із статтею 1 Закону № 1788 громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Відповідно до статей 6, 7 Закону № 1788 особам, які мають одночасно право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їх вибором, за винятком пенсій інвалідам внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, що їх вони дістали при захисті Батьківщини або при виконанні інших обов'язків військової служби, або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті чи з виконанням інтернаціонального обов'язку.
Звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію.
При цьому, пенсії за віком і по інвалідності призначаються незалежно від того, припинено роботу на час звернення за пенсією чи вона продовжується. Пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію.
Відповідно до статті 56 Закону № 1788 до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Згідно із статтею 62 Закону № 1788 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 62 Закону № 1788 постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Суд також враховує, що на момент внесення у трудову книжку позивача записів про спірні періоди роботи була чинна Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.74 р. № 162 (далі - Інструкція № 162), де згідно з пунктом 2.2 у трудову книжку вноситься запис про роботу: прийом на роботу, перехід на іншу постійну роботу, звільнення.
Пунктом 2.3 Інструкції № 162 було визначено, що всі записи у трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, також по нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Крім того, пунктами 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» (далі - Порядок № 637) встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Разом з тим, відповідно до пункту 18 постанови Ради міністрів СРСР від 06 вересня 1973 року №656 «Про трудові книжки робочих та службовців» відповідальність за організацію робіт по веденню, обліку, зберіганню та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, призначена наказом (розпорядженням керівника підприємства, установи, організації).
Аналогічний припис міститься в пункті 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
З огляду на зазначене, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для працівника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі №677/277/17.
Відповідно до статті 1 Закону № 1058 страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Згідно із частиною 1 статті 24 Закону № 1058 страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до частини 2 статті 24 Закону № 1058 страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Таким чином, основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, а наявність відповідних записів у трудовій книжці про стаж роботи є підтвердженням страхового стажу. Лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Наявність же відповідних записів у трудовій книжці про стаж роботи є підтвердженням страхового стажу.
Відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_2 від 22 серпня 1984 року, виданої ОСОБА_1 , яка була надана при поданні заяви про призначення/перерахунок пенсії, наявні такі записи:
- 05 жовтня 1987 року прийнята на посаду операційної медсестри у військову частину НОМЕР_3 (запис №3);
- 01 липня 1991 року звільнений з роботи за власним бажанням (запис № 5);
- 01 квітня 1993 року прийнята на посаду завскладу МКП РБС (запис № 6);
- 30 квітня 1996 року звільнена за переводом (запис № 7).
В даному випадку, відповідач мав в розпорядженні трудову книжку, в якій по хронології відображено місце та роботу яку виконувала позивач.
Крім того, відповідно до довідки ТОВ «Р.Б.С.» від 18 лютого 2022 року № 4 ОСОБА_1 працювала в ТОВ «Р.Б.С.» на посаді завскладом з 01 квітня 1993 року по 30 квітня 1996 року. Просять врахувати зміни, що з 14 липня 1995 року старе найменування МКП РБС було перейменовано в ТОВ «Р.Б.С.».
За таких обставин, відмовляючи позивачу у зарахуванні до страхового стажу періодів її трудової діяльності з 01 квітня 1993 року по 30 квітня 1996 року, відповідач діяв протиправно.
Щодо зарахування до страхового стажу періодів роботи з 05 жовтня 1987 року по 01 липня 1991 року, судом встановлено наступне.
Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав в сфері пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (чинна на час виникнення спірних правовідносин; далі - Угода) пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди і членів їх сімей здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої вони проживають.
Статтею 5 Угоди визначено, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав-учасниць Угоди.
Приписами статті 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Положеннями статті 3 Угоди також визначено, що всі витрати, пов'язані зі здійсненням пенсійного забезпечення за цією Угодою, несе держава, що надає забезпечення. Взаємні розрахунки не проводяться, якщо інше не передбачено двосторонніми угодами.
Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом російської федерації «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14.01.1993 (яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Частиною 2 статті 4 Угоди «Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів» від 15.04.1994, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, російської федерації, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
Таким чином, стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчислення. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно із законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Отже, зі змісту наведеного слід враховувати, що положення відповідних міжнародних договорів розповсюджується також і на питання пов'язані із зарахуванням періодів роботи на території інших держав до страхового стажу та обчислення пенсій, пов'язаних із їх перерахунком. Тобто існує гарантія врахування страхового стажу кожної із сторін при призначенні пенсії на її території без перерахування страхових внесків.
Відтак, при прийнятті рішення щодо зарахування чи відмови в зарахуванні страхового стажу певних періодів роботи, орган пенсійного фонду повинен враховувати норми законодавства України, в сукупності з нормами законів тієї країни, на території якої працювала в спірний період роботи особа, яка звернулась за призначенням пенсії або ж перерахунком пенсії.
Щодо наведеного аргументу відповідача, що період роботи Узбекистані не зарахований до стажу роботи позивача, так як відсутня відповідь з МЗС України про неотримання пенсії відповідно до Постанови КМУ № 562 від 16.05.2025, то суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 4 Порядку підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР для зарахування їх до страхового стажу, затвердженого постановою КМУ від 16.05.2025 №562 у разі відсутності документів про неотримання в іншій державі пенсійних виплат особа зазначає причини неможливості їх отримання та може звернутися до територіального органу Пенсійного фонду України за допомогою в поданні до іншої держави запиту щодо відповідних документів.
До надходження відповідних документів до територіального органу Пенсійного фонду України пенсія особі обчислюється без урахування періодів трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, крім випадків відсутності можливості здійснення обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави та документального підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди.
Якщо відсутня можливість здійснення обміну інформацією між територіальним органом Пенсійного фонду України та органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в іншій державі (міжнародне співробітництво між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави не налагоджувалося чи не отримано відповіді на запит МЗС протягом 45 днів з дати його надсилання до іншої держави та органу, що здійснює пенсійне забезпечення в іншій державі), до появи можливості здійснення такого обміну/отримання підтвердних документів про нездійснення іншою державою пенсійних виплат особі, яка проживає в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, пенсія особі обчислюється з урахуванням періодів роботи в республіках колишнього Союзу РСР. У такому разі в заяві про призначення пенсії особа зазначає інформацію про те, що вона не отримує пенсійних виплат у відповідній державі та не може документально підтвердити нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди.
Крім того, відповідно до пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 №22-1 при прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб, зокрема, реєструє заяву, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, відповідність викладених у них відомостей про особу даним паспорта; повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів.
У разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис (у разі подання заяви через вебпортал або засобами Порталу Дія таке повідомлення надсилається особі через електронний кабінет користувача вебпорталу або засобами Порталу Дія). Якщо документи будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата реєстрації заяви на вебпорталі або засобами Порталу Дія (пункт 1.8 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 №22-1).
Окрім того, відповідно до частини третьої статті 44 Закону №1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
У контексті спірних правовідносин слід зазначити, що право органів, які призначають пенсію, вимагати від фізичних осіб дооформлення прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі, не повинно нівелювати обов'язок пенсійного органу щодо установлення права особи на одержання пенсії на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів.
У даному випадку орган пенсійного забезпечення не здійснив жодних дій, спрямованих на отримання відомостей або додаткових документів, на підставі яких можна було б переконатися у достовірності інформації зазначеної у трудовій книжці позивача.
Суд наголошує, що реалізовуючи обов'язок держави щодо забезпечення реалізації права особи на соціальний захист, територіальний орган пенсійного фонду, в межах наданих йому повноважень та відповідно до чинного законодавства, повинен сприяти такій особі у реалізації права на призначення їй пенсії, зокрема, шляхом перевірки правильності оформлення заяви, відповідності викладених у ній відомостей, змісту і належності оформлення, а у випадку їх невідповідності - роз'яснити такій особі її права, а також надати строк для усунення виявлених недоліків. Також у випадку виникнення сумнівів щодо достовірності поданих позивачем документів, відповідач наділений правом звернення до державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій з метою отримання інформації, необхідної для здійснення їхньої діяльності, а також зобов'язаний письмово повідомляти заявника про надання додаткових документів.
Проте відповідачем не надано жодних доказів, які б свідчили про дії спрямовані на проведення перевірки відповідності змісту трудової книжки, а саме первинним документам, які підтверджують характер виконуваної роботи, підприємства, на яких працював позивач, для призначення пенсії.
Отже, якщо поданих позивачем документів для зарахування до страхового стажу спірних періодів було недостатньо, орган Пенсійного фонду мав всі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, провести перевірку, зустрічну перевірку для з'ясування спірних обставини, повідомити позивача про те, які документи необхідно подати додатково, натомість за обставинами справи відповідачем жодних дій вчинено не було, поклавши весь тягар відповідальності на позивача.
Отже, в даному випадку пенсійним органом покладено тягар негативних наслідків із необґрунтованих підстав виключно на позивача.
Таким чином, суд дійшов висновку, що дії відповідача щодо відмови позивачу у зарахуванні до страхового стажу періодів роботи відповідно до трудової книжки з 05 жовтня 1987 року по 01 липня 1991 року із зазначених вище підстав є протиправними.
Враховуючи вищенаведене, відмова у зарахуванні до страхового стажу позивача періоду роботи з 05 жовтня 1987 року по 01 липня 1991 року та з 01 квітня 1993 року по 30 квітня 1996 року відповідно до наданої трудової книжки є протиправною, а відтак необхідно зарахувати дані періоди до страхового стажу.
Таким чином, відповідач приймаючи рішення про відмову у призначенні позивачу пенсії № 104350010861 від 05 вересня 2025 року діяв всупереч вимог вказаних вище норм законів, що спричинило порушення права позивача на соціальний захист та отримання пенсійних виплат. Відтак, вказане рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
Згідно з частиною 3 статті 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Таким чином, наслідком скасування прийнятих за результатами розгляду заяв позивача про призначення пенсії рішення є виникнення саме у цього територіального органу Пенсійного фонду України обов'язку повторно розглянути заяву про призначення пенсії.
З огляду на встановлене, суд з метою ефективного захисту прав позивача вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 для обчислення розміру пенсії періоди з 05 жовтня 1987 року по 01 липня 1991 року та з 01 квітня 1993 року по 30 квітня 1996 року та повторно розглянути заяву про призначення пенсії від 27 серпня 2025 року з врахуванням висновків суду.
Відповідно до статті 77 частини 1 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.
Відповідно до частини третьоїстатті 139 КАС Українипри частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Позивачем при поданні адміністративного позову сплачено судовий збір у розмірі 1 332,00 грн, що підтверджується квитанцією від 04 лютого 2026 року № 3, (а.с. 13).
Вказана сума судового збору у розмірі 1 331, 20 грн підлягає стягненню на користь позивача.
Керуючись статтями 9, 14, 139, 242-246, 255, 295 КАС України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області № 104350010861 від 05 вересня 2025 року про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 , відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 для обчислення розміру пенсії період роботи з 05 жовтня 1987 року по 01 липня 1991 року та з 01 квітня 1993 року по 30 квітня 1996 року та повторно розглянути заяву про призначення пенсії від 27 серпня 2025 року з врахуванням висновків суду.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Народна, 4, код ЄДРПОУ 20453063) судові витрати у розмірі 1 331, 20 грн (одна тисяча триста тридцять одна гривня 20 коп.) сплаченого судового збору.
5. В решті позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Повний текст рішення виготовлений та підписаний 23 квітня 2026 року.
СуддяТ.В.Скраль