Україна
Донецький окружний адміністративний суд
20 квітня 2026 року Справа№200/7695/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Троянової О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії
Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності, що полягає у невнесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів інформації відомостей про виключення з військового обліку, відповідно до інформації, яка міститься у його військовому квитку НОМЕР_4 , виданого 18 жовтня 1986 року, на підставі п. 2 ч. 2, ч. 4 ст. 28, пункту 4 частини шостої ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (в редакції від 04.06.2008);зобов'язання внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, інформацію про виключення з військового обліку, відповідно до інформації, яка міститься у його військовому квитку НОМЕР_4 , виданого 18 жовтня 1986 року, на підставі п. 2 ч. 2, ч. 4 ст. 28, пункту 4 частини шостої ст.37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (в редакції від 04.06.2008).
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2025 року відкрито провадження у адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).
Розпорядженням від 25 грудня 2025 року №662 повторно автоматично розподілено справу у зв'язку зі звільненням судді ОСОБА_2 з посади.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями зазначену справу було передано на розгляд судді Донецького окружного адміністративного суду Трояновій О.В.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 30 грудня 2025 року прийнято адміністративну справу до провадження та призначив її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) без виклику учасників справи.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 27 лютого 2026 року залучено ІНФОРМАЦІЯ_3 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) до участі у справі як другого відповідача.
За правилами частини 1 статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином за допомогою програмного забезпечення «Електронний суд».
В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначив, що у зв'язку з досягненням віку 40 років ІНФОРМАЦІЯ_4 був виключений з військового обліку військовозобов'язаних у зв'язку з досягненям граничного віку перебування в запасі, на підставі п. 2 ч. 2, ч. 4 ст. 28, пункту 4 частини шостої ст.37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». Зазначив, що після формування військово-облікового документу йому стало відомо про те, що в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів міститься інформація про те, що він перебуває на обліку військовозобов'язаних в ІНФОРМАЦІЯ_1 , водночас відомості про виключення 10 січня 2016 року з військового обліку військовозобов'язаних відсутні. Зазначив, що звернувся до відповідача із заявою про внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів актуальні відомості (дані) про виключення його 10 січня 2016 року з військового обліку військовозобов'язаних у зв'язку з досягненям граничного віку перебування в запасі, відповідно до відомостей військового квитка НОМЕР_4 від 18 жовтня 1986 року, проте відповідач відмовив, посилаючись на відсутність підстав. Вказану бездіяльність відповідача вважає протиправною, просив задовольнити позов.
Відповідач 1 через канцелярію суду у встановлені судом строки надав відзив на позовну заяву, відповідно до якого просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначив, що станом на 10.01.2016 року діяла редакція Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», яка передбачала виключення з військового обліку по досягненню 60 років. Внесений до військового квитка запис про виключення позивача з військового обліку не відповідав вимогам чинного законодавства на момент внесення запису. Посилання позивача на положення ст. 28 та 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» в редакції від 30.07.2008 року вважає недоречними, оскільки позивач не скористався правом на виключення з військового обліку одразу після досягнення граничного віку, встановленого законом.
Відповідач 2 через канцелярію суду у встановлені судом строки надав відзив на позовну заяву, відповідно до якого просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначив, що пункт 4 ч. 6 ст. 37 Закону № 2232-XII передбачає виключення з обліку лише після досягнення граничного віку, водночас позивач не досяг граничного віку перебування у запасі другого розряду (60 років). Запис у квитку від 2016 року відображає норму, що втратила чинність. Відповідач 1 у 2023 році правомірно поновив дані за вказівкою ІНФОРМАЦІЯ_5 , виконавши обов'язок з актуалізації.
Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_1 , є громадянином України (паспорт серії НОМЕР_5 , виданий Дружківським МВ УМВС України в Донецькій області 22 вересня 1997 року, перебуває на військовому обліку ІНФОРМАЦІЯ_7 .
Відповідач 1 - ІНФОРМАЦІЯ_8 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) та відповідач 2 - ІНФОРМАЦІЯ_3 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) у розумінні п. 7 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України є суб'єктами владних повноважень, які в даних правовідносинах згідно ст. 43 Кодексу адміністративного судочинства України мають адміністративну процесуальну дієздатність.
Суд встановив на підставі відомостей військового квитка серії НОМЕР_4 від 18 жовтня 1986 року, що ОСОБА_1 10 січня 2026 року виключений з військового обліку у зв'язку з досягненням граничного віку перебування в запасі.
Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів ОСОБА_1 20.06.2023 року поновлений на військовому обліку ІНФОРМАЦІЯ_1 за усною вказівкою ІНФОРМАЦІЯ_2 .
На звернення позивача із заявою від 05.09.2025 року про внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів відомостей про виключення 10 січня 2016 року з військового обліку військовозобов'язаних у зв'язку з досягненням граничного віку перебування в запасі відповідно до відомостей військового квитка серії НОМЕР_4 від 18 жовтня 1986 року, ІНФОРМАЦІЯ_8 надав відповідь листом від 24 вересня 2025 року №19/3413, якою повідомлено про відсутність підстав для такого виключення, оскільки відповідно до діючої редакції Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» граничним віком є досягнення 60 років.
Не погоджуючись із вказаною бездіяльністю відповідача позивач оскаржив її до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з такого.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частинами першою-другою статті 17 Конституції України передбачено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Пунктом 20 частини першої статт і 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Згідно зі статтею 11 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон №3543-ХІІ) відповідно до повноважень, визначених Конституцією України, Президент України: приймає рішення про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, про загальну або часткову мобілізацію та про демобілізацію із внесенням їх на затвердження Верховною Радою України.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався і діє дотепер.
Пунктами 1, 4 Указу Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» передбачено, що у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, Президентом України постановлено: оголосити та провести загальну мобілізацію.
Статтею 1 Закону №2232-ХІІ передбачено, що військовий обов'язок це захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов'язок включає підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.
Щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний та воєнний час.
Згідно з частиною десятою статті 1 Закону №2232-XII громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані: прибувати за викликом районного (об'єднаного районного), міського (районного у місті, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України для оформлення військово-облікових документів (посвідчень призовника, військових квитків, тимчасових посвідчень військовозобов'язаних), приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів; проходити медичний огляд та лікування в лікувально-профілактичних закладах згідно з рішеннями комісії з питань приписки, призовної комісії або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України; проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов'язок у запасі; виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.
Відповідно до частини восьмої статті 2 Закону №2232-XII виконання військового обов'язку в запасі полягає в дотриманні військовозобов'язаними порядку і правил військового обліку, проходженні зборів для збереження та вдосконалення знань, навичок і умінь, необхідних для виконання обов'язків військової служби в особливий період.
Згідно з частиною першою статті 27 Закону №2232-XII у запас Збройних Сил України та інших військових формувань зараховуються громадяни України, які придатні за станом здоров'я до проходження військової служби в мирний або воєнний час і не досягли граничного віку перебування в запасі. Вони перебувають на військовому обліку в відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки та відповідних органах інших військових формувань.
Суд звертає увагу, що частиною другою статті 28 Закону №2232-XII (в редакції, чинній до 01.01.2014 року) було встановлено, що військовозобов'язані, які перебувають у запасі та мають військові звання рядового, сержантського і старшинського складу, поділяються на розряди за віком:
1) перший розряд - до 35 років;
2) другий розряд:
рядовий склад до 40 років;
сержантський і старшинський склад: сержанти і старшини до 45 років; прапорщики і мічмани - до 50 років.
Частиною четвертою статті 28 Закону №2232-XII передбачено, що граничний вік перебування в запасі другого розряду є граничним віком перебування в запасі та у військовому резерві.
Водночас, за приписами пункту 4 частини шостої статті 37 Закону №2232-XII виключенню з військового обліку у районних (міських) військових комісаріатах (військовозобов'язаних Служби безпеки України у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України) підлягають громадяни України, які, зокрема, досягли граничного віку перебування в запасі.
Положення Закону №2232-XII в частині, що стосується граничного віку перебування військовозобов'язаних осіб в запасі, в подальшому зазнавало змін.
Зокрема, Законом України №1169-VII від 27.03.2014 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення проведення мобілізації» та Законом України від 22.07.2014 №1604-VII «Про внесення змін до статті 28 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» до статті 28 Закону №2232-XII було внесено зміни, згідно з якими з 27.03.2014 граничний вік військовозобов'язаних, які перебувають в запасі та мають військові звання рядового, сержантського і старшинського складу другого розряду збільшено з 40 років до 50 років, а з 22.07.2014 і станом на теперішній час з 50 років до 60 років.
Водночас, положення частини четвертої статті 28 Закону №2232-XII про те, що граничний вік перебування в запасі другого розряду є граничним віком перебування в запасі, станом на теперішній час змін не зазнало.
Отже, станом на 10.01.2016 року підстави для виключення позивача з військового обліку військовозобов'язаних були відсутні.
Більше того, з набранням чинності вказаних змін до Закону №2232-XII позивач вважається військовозобов'язаним, як особа, яка ще не досягла передбаченого цим Законом граничного віку перебування в запасі військовозобов'язаних другого розряду.
Таким чином, у зв'язку із продовженням граничного віку перебування в запасі позивача було поновлено в запасі, незалежно від того чи перебував він на військовому обліку, оскільки позивач не досягнув 60-річного віку, тобто, останній згідно вимог чинного законодавства повинен перебувати на військовому обліку військовозобов'язаних.
При цьому суд зауважує, що відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
У рішенні № 1-рп/99 від 09 лютого 1999 року Конституційний Суд України Конституційний Суд України дійшов висновку про те, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Тобто, дія нормативно-правового акта в часі пов'язується із вступом його в силу і з моментом втрати ним юридичної сили.
За колом осіб дія нормативно-правового акта поділяється на такі види: загальні (розраховані на все населення), спеціальні (розраховані на певне коло осіб) та виняткові (роблять винятки із загальних і спеціальних).
На порядок дії нормативно-правового акта за колом осіб поширюється загальне правило: нормативно-правовий акт діє стосовно всіх осіб, які перебувають на території його дії і є суб'єктами відносин, на яких він розрахований. Коло осіб, на яких поширює свою дію той чи інший нормативно-правовий акт, може визначатися також за ознакою статі, віком, професійної приналежності (наприклад, військовослужбовці), станом здоров'я.
Зокрема, у зв'язку із внесенням змін до Закону № 2232-XII було підвищено граничний вік перебування військовозобов'язаних в запасі. Метою таких змін було розширення кола осіб, щодо яких діє військовий обов'язок, і які мають досвід проходження військової служби та можуть бути використані для доукомплектування Збройних Сил України, тобто збільшення мобілізаційного ресурсу держави.
Від часу опублікування (набрання чинності) змін до цього Закону він поширює свою дію наперед на всій території України і розповсюджується на усіх осіб, що не досягли граничного віку перебування в запасі.
Таким чином, необґрунтованими є доводи позивача в частині порушення принципів дії законів у часі.
Аналогічна правова позиція щодо застосування вказаних правових норм наведена Верховним Судом у постановах від 19 вересня 2018 року у справі № 814/4386/15 та від 17 лютого 2020 року у справі № 820/3113/17.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до частини першої статті 33 Закону № 2232-ХІІ, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Частинами третьою-п'ятою статті 33 Закону № 2232-ХІІ встановлено, що військовий облік усіх призовників, військовозобов'язаних та резервістів ведеться за місцем їх проживання і відповідно до обсягу та деталізації поділяється на персонально-якісний, персонально-первинний та персональний.
Військовий облік військовозобов'язаних та резервістів за призначенням поділяється на загальний і спеціальний.
Військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з частиною першою статті 34 Закону № 2232-ХІІ персонально-якісний облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів передбачає облік відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов'язаних та резервістів, які узагальнюються в облікових документах та вносяться до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів. Ведення персонально-якісного обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів покладається на відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.
Приписами пункту 2 частини першої статті 37 Закону № 2232-ХІІ передбачено, що взяттю на військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України підлягають громадяни України, зокрема, на військовий облік військовозобов'язаних: звільнені з військової служби в запас; які звільнені зі служби у військовому резерві та не досягли граничного віку перебування у запасі.
Водночас, відповідно до пункту 4 частини шостої статті 37 Закону № 2232-ХІІ виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов'язаних та резервістів Служби зовнішньої розвідки України - у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України) підлягають громадяни України, які досягли граничного віку перебування в запасі.
Механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі військовий облік) центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами (далі - державні органи), органами місцевого самоврядування, органами військового управління (органами управління), військовими частинами (підрозділами) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, підприємствами, установами та організаціями, закладами освіти, закладами охорони здоров'я незалежно від підпорядкування і форми власності (далі - підприємства, установи та організації) визначає «Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1487 (далі - Порядок №1487, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно з пунктом 20 Порядку №1487 військовий облік ведеться на підставі даних паспорта громадянина України та військово-облікових документів. Військово-обліковими документами є:
для призовників - посвідчення про приписку до призовної дільниці
для військовозобов'язаних - військовий квиток або тимчасове посвідчення військовозобов'язаного;
для резервістів - військовий квиток.
Відповідно до пункту 79 Порядку №1487 встановлено, що районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, зокрема, організовують та ведуть військовий облік на території адміністративно-територіальної одиниці; здійснюють взяття, зняття або виключення з військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів у випадках, передбачених законодавством; проставляють у військово-облікових документах призовників, військовозобов'язаних та резервістів відповідні відмітки про взяття їх на військовий облік, зняття та виключення з нього.
Згідно з пунктом 81 Порядку № 1487 взяття на військовий облік, зняття та виключення з військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, органах СБУ, підрозділах Служби зовнішньої розвідки здійснюється за їх особистої присутності (крім випадків, визначених у пункті 15 цього Порядку). При цьому взяття на військовий облік, зняття або виключення з нього здійснюється за умови наявності паспорта громадянина України та військово-облікових документів, визначених у пункті 20 цього Порядку.
Районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, органи СБУ, підрозділи Служби зовнішньої розвідки беруть на військовий облік, знімають або виключають з військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, у яких відсутні військово-облікові документи, лише після відновлення зазначених документів.
Отже, з набранням чинності змін до Закону № 2232-XII позивач є таким, що підпадає під його дію як особа, яка не досягла передбаченого цим Законом граничного віку перебування у запасі військовозобов'язаних другого розряду (60 років).
Враховуючи викладене, підстави для виключення позивача з військового обліку у зв'язку із досягненням граничного віку перебування в запасі, у розумінні приписів пункту 4 частини шостої статті 37 Закону № 2232-ХІІ, в редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин, та Порядку № 1487 відсутні, оскільки позивач такого віку не досяг.
Крім цього, відповідно до пункту 9 Положення №154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, відповідно до покладених на них завдань, здійснюють заходи оповіщення та призову громадян (крім військовозобов'язаних та резервістів СБУ та розвідувальних органів): на військову службу за призовом осіб офіцерського складу; на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (зарахованих до військового оперативного резерву); на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період (незалежно від місця їх перебування на військовому обліку).
На підставі пункту 12 Положення №154 керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки має право, зокрема, видавати у межах своїх повноважень накази та розпорядження.
З наведеного слідує, що організація обліку та призову громадян в особливий період, покладена на територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.
Таким чином, правові підстави для визнання протиправною бездіяльності відповідача 1 щодо невнесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів інформації відомостей про виключення з військового обліку, відповідно до інформації, яка міститься у його військовому квитку НОМЕР_4 , виданого 18 жовтня 1986 року, на підставі п. 2 ч. 2, ч. 4 ст. 28, пункту 4 частини шостої ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (в редакції від 04.06.2008), відсутні.
Враховуючи викладене, підстави для задоволення адміністративного позову відсутні.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.
Пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, але його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
При розв'язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999 року у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22.02.2007 року у справі «Красуля проти Росії», від 05.05.2011 року у справі «Ільяді проти Росії», від 28.10.2010 року у справі «Трофимчук проти України», від 09.12.1994 року у справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 01.07.2003 року у справі «Суомінен проти Фінляндії», від 07.06.2008 року у справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії») і тому надав оцінку усім обставинам справи, які мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з нормами частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до вимог пункту 4 частини 1 статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог частин 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п'ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.
Відповідно до пункту 10 частини 2 статті 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
За наслідками судового розгляду суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову.
Відповідно до положень статті 139 КАС України розподіл судових витрат не здійснюється.
На підставі вищевикладеного та керуючись статтями Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення складено в повному обсязі та підписано 20 квітня 2026 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя О.В. Троянова