24 квітня 2026 року Справа №215/1429/26
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Неклеса О.М., розглянувши у письмовому провадженні заяву ОСОБА_1 про відвід головуючого судді Рянської В.В. в адміністративній справі №215/1429/26 за позовною заявою ОСОБА_1 до Криворізької міської ради про встановлення наявності компетенції (повноважень), визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, -
24.02.2026 до Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Криворізької міської ради про встановлення наявності компетенції (повноважень) відповідача при отриманні заяви від 31.01.2026 вх. 12 створювати штучні перешкоди для проведення службової перевірки дій посадових осіб і надання правової оцінки цим діям, та визнати такі перешкоди протиправною бездіяльністю, а таку процедуру протиправною діяльністю, та зобов'язати тлумачити додаток № 2 не поясненнями позначки (*) постанови Кабінету Міністрів України від 17.08.1998 № 1303, а правовим порядком ст.ст. 3, 22, 28, 49, 92 Конституції України.
Ухвалою Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25.02.2026 у справі № 215/1429/26 (провадження № 2-а/215/193/26) позовну заяву ОСОБА_1 передано на розгляд до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.
19.03.2026 зазначена справа надійшла до Дніпропетровського окружного адміністративного суду та відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.03.2026 передана судді Рянській В.В.
Ухвалою суду від 24.03.2026 року позовну заяву ОСОБА_1 до Криворізької міської ради про встановлення наявності компетенції (повноважень), визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії - залишено без руху.
Встановлено позивачу десятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали для усунення недоліків позовної заяви.
23.04.2026 до суду надійшли заява ОСОБА_1 про відкриття провадження у справі після усунення недоліків та заява ОСОБА_1 про відвід судді Рянської В.В.
У заяві про відвід судді Стояновський В.В. висловив незгоду з ухвалою суду від 24.03.2026 про залишення позовної заяви без руху у справі № 215/1429/26. Вказав, що має сумніви у неупередженості та об'єктивності судді, вважає, що суддя затягує розгляд справи, перевищує свої повноваження, заінтересована в результаті розгляду справи.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.04.2026 року визнано заяву ОСОБА_1 в адміністративній справі № 215/1429/26 про відвід судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду Рянської В.В. - необґрунтованою.
Передано матеріали справи № 215/1429/26 для визначення судді в порядку, встановленому статтею 31 Кодексу адміністративного судочинства України, для вирішення питання про відвід.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.04.2026 року, автоматизованою системою документообігу суду для вирішення питання про відвід судді Рянської В.В. визначено головуючого суддю Неклесу О.М.
Згідно ч. 8 ст. 40 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), суддя, якому передано на вирішення заяву про відвід, вирішує питання про відвід в порядку письмового провадження. За ініціативою суду питання про відвід може вирішуватися у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неявка учасників справи у судове засідання, в якому вирішується питання про відвід, не перешкоджає розгляду судом питання про відвід.
Питання про відвід вирішується невідкладно. Вирішення питання про відвід суддею, який не входить до складу суду, здійснюється протягом двох робочих днів, але не пізніше призначеного засідання по справі. У разі розгляду заяви про відвід суддею іншого суду - не пізніше десяти днів з дня надходження заяви про відвід. Відвід, який надійшов поза межами судового засідання, розглядається судом у порядку письмового провадження (ч. 11 ст. 40 КАС України).
За таких обставин, розгляд питання, заявленого до розгляду, суд здійснює в порядку письмового провадження без виклику сторін до судового засідання дотримуючи строки її розгляду впродовж двох робочих днів.
Так, за наслідками дослідження матеріалів справи та доводів заяви про відвід, суд дійшов висновку про те, що вказана заява не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 36 КАС України, суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і підлягає відводу (самовідводу):
1) якщо він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав правничу допомогу стороні чи іншим учасникам справи в цій чи іншій справі;
2) якщо він прямо чи опосередковано заінтересований в результаті розгляду справи;
3) якщо він є членом сім'ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім'ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу;
4) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об'єктивності судді;
5) у разі порушення порядку визначення судді для розгляду справи, встановленого статтею 31 цього Кодексу.
Положеннями ч. 2 ст. 36 КАС України визначено, що суддя підлягає відводу (самовідводу) також за наявності обставин, встановлених статтею 37 цього Кодексу.
Аналіз вказаних норм свідчить про те, що Кодексом адміністративного судочинства України чітко визначені підстави для відводу (самовідводу) судді, при цьому також визначено порядок здійснення такого відводу (самовідводу).
Із системного аналізу підстав, які наведені у статтях 36, 39 Кодексу адміністративного судочинства України, вбачається, що особа, яка заявляє відвід судді, має навести конкретні обставини, які можуть викликати сумнів у неупередженості. Водночас, такі обставини мають бути доведеними.
Так, в обґрунтування поданої заяви про відвід головуючого судді Рянської В.В. Стояновський В.В. висловив незгоду з ухвалою суду від 24.03.2026 про залишення позовної заяви без руху у справі № 215/1429/26. Вказав, що має сумніви у неупередженості та об'єктивності судді, вважає, що суддя затягує розгляд справи, перевищує свої повноваження, заінтересована в результаті розгляду справи.
Розглядаючи заяву ОСОБА_1 про відвід головуючого судді Рянської В.В. в адміністративній справі №215/1429/26, суд зазначає, що згідно з ст.ст. 126, 129 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України. Вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється. Суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.
Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.
Відповідно до ч.4 ст.36 КАС України, незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно, думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.
Суд зазначає, що обставини, вказані позивачем у заяві про відвід судді, ґрунтуються на припущеннях та свідчать лише про незгоду заявника з процесуальним судовим рішенням, що у відповідності до зазначених вище вимог законодавства, не може бути підставою для відводу.
Заявником не надано будь-яких доказів, які б свідчили про наявність передбачених статтями 36 та/або 37 Кодексу адміністративного судочинства України підстав для відводу судді.
Крім того, слід зазначити, що відповідно до ч. 3 ст.6 Закону України “Про судоустрій і статус суддів» втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом.
Згідно з ст. 48 Закону України “Про судоустрій і статус суддів» суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання.
Суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права. Втручання у діяльність судді щодо здійснення правосуддя забороняється і має наслідком відповідальність, установлену законом.
Суддя не зобов'язаний давати жодних пояснень щодо суті справ, які перебувають у його провадженні, крім випадків, установлених законом.
Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи, а також фізичні і юридичні особи та їх об'єднання зобов'язані поважати незалежність судді і не посягати на неї.
Відповідно до Основних принципів незалежності судових органів (схвалених резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року), незалежність судових органів гарантується державою і закріплюється в конституції або законах країни. Усі державні та інші установи зобов'язані шанувати незалежність судових органів і дотримуватися її. При цьому, не повинно мати місця неправомірне чи несанкціоноване втручання в процес правосуддя.
Побудова громадянського суспільства, утвердження України на міжнародній арені як правової, соціальної, демократичної держави вимагає від усіх суб'єктів суспільних правовідносин чіткого, неухильного дотримання норм чинного законодавства України, приписів міжнародно-правових актів, ратифікованих Верховною Радою України, а не лише декларування принципів верховенства права, законності на паперових носіях шляхом прийняття певних законів уповноваженим на те органом.
Так, незалежність суддів є невід'ємною складовою статусу судді в цілому. Вона є конституційним принципом організації та функціонування судів, а також професійної діяльності суддів, які при здійсненні правосуддя підкоряються лише закону.
Незалежність суддів забезпечується насамперед особливим порядком їх обрання або призначення на посаду та звільнення з посади; забороною будь-якого впливу на суддів; захистом їх професійних інтересів; особливим порядком притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності; забезпеченням державою особистої безпеки суддів та їхніх сімей; гарантуванням фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, їх правового і соціального захисту; забороною суддям належати до політичних партій та профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, займатися за сумісництвом певними видами діяльності; притягненням до юридичної відповідальності винних осіб за неповагу до суддів і суду; суддівським самоврядуванням.
Зазначений підхід щодо забезпечення незалежності суддів закріплено у Конвенції про захист прав людини та основних свобод (4 листопада 1950 року), ратифікованій Верховною Радою України 17 липня 1997 року, та в низці інших міжнародних документів, а саме: "Основні принципи незалежності судових органів", ухвалені резолюціями 40/32 від 29 листопада 1985 року та 40/146 від 13 грудня 1985 року Генеральної Асамблеї ООН, "Процедури ефективного здійснення Основних принципів незалежності судових органів", затверджені 24 травня 1989 року Резолюцією 1989/60 Економічної і Соціальної Ради ООН, Європейська хартія "Про статус судців" від 10 липня 1998 року, Рекомендації № (94) 12 Комітету Міністрів Ради Європи "Незалежність, дієвість та роль суддів" від 13 жовтня 1994 року та інших.
Цей підхід також підтверджується практикою Європейського суду з прав людини.
Так, у справі “П'єрсак проти Бельгії» Європейський суд з прав людини висловив позицію, згідно із якою, незважаючи на той факт, що безсторонність зазвичай означає відсутність упередженості, або, навпаки, її наявність, що може бути перевірено різноманітними способами, суд провів розмежування між суб'єктивним підходом, який відображає особисте переконання громадянина у конкретній справі, та об'єктивним підходом, який визначає, чи були достатні гарантії, щоб виключити будь-які сумніви з цього приводу.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Наявність безсторонності повинна визначатися за суб'єктивним та об'єктивним критеріями. Відповідно до суб'єктивного критерію беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі. Відповідно до об'єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Газета Україна-центр» проти України» від 15 липня 2010 року зазначено, що відповідно до усталеної практики Суду існування безсторонності для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції повинно визначатись на підставі суб'єктивного і об'єктивного критеріїв. У контексті суб'єктивного критерію особиста безсторонність судді презюмується, поки не доведено протилежного. У контексті об'єктивного критерію слід визначити чи існували переконливі факти, які могли б викликати сумніви щодо безсторонності суддів. З огляду на це, навіть зовнішні прояви можуть бути важливими, або іншими словами, “правосуддя має не тільки чиниться, також має бути видно, що воно чиниться». На кону стоїть довіра, яку в демократичному суспільстві суди повинні вселяти в громадськість.
Щодо суб'єктивного критерію, особиста безсторонність судді презумується, поки не надано доказів протилежного.
Стосовно об'єктивного критерію слід визначити, чи існували переконливі факти, які б могли свідчити про безсторонність судді. Це означає, що при вирішенні того, чи є у цій справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезсторонній, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним є те, чи можна вважати такі побоювання об'єктивно обґрунтованими. У цьому зв'язку Європейський Суд з прав людини неодноразово підкреслював, що навіть зовнішні прояви можуть мати певну важливість або, іншими словами, “правосуддя повинно не тільки чинитися, повинно бути також видно, що воно чиниться» (див. рішення Європейського суду з прав людини від 26 жовтня 1984 року у справі “Де Куббер проти Бельгії» (De Cubber v. Belgium), Series A, № 86 та п. 106 рішення Європейського суду з прав людини по справі “Олександр Волков проти України» від 27 травня 2014 року).
Викладені ОСОБА_1 у заяві про відвід головуючого судді Рянської В.В. в адміністративній справі №215/1429/26 обставини, не можуть слугувати підставами для відведення судді як такі, що викликають сумнів у їх неупередженості, а доводи заявленого відводу не можна вважати об'єктивно обґрунтованими, оскільки будь-які докази, які б підтверджували пряму чи опосередковану заінтересованість суду в результаті розгляду даної справи або наявність обставин, які викликають сумнів у неупередженості суду при розгляді даної справи, матеріали справи не містять.
Таким чином, судом не встановлені підстави, передбачені ст.ст. 36, 37 КАС України, які б перешкоджали брати участь у розгляді даної справи чи свідчили б про упередженість та необ'єктивність головуючого судді.
Інших підстав, передбачених ст.ст. 36, 37 КАС України для відводу головуючого судді по справі №215/1429/26 заявником не вказано.
Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що наведені обґрунтування заяви про відвід головуючого судді Рянської В.В. в адміністративній справі №215/1429/26 не знайшли свого правого підтвердження, у зв'язку із чим заява, що розглядається, задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 36, 37, 39, 40, 241, 242 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід головуючого судді Рянської В.В. в адміністративній справі №215/1429/26 за позовною заявою ОСОБА_1 до Криворізької міської ради про встановлення наявності компетенції (повноважень), визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, - відмовити.
Адміністративну справу передати для продовження розгляду.
Формування та зберігання справи здійснювати у змішаній (паперова та електронна) формі.
Ухвала суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та окремо не оскаржується. Заперечення проти неї може бути включене до апеляційної чи касаційної скарги на рішення чи ухвалу суду, прийняті за наслідками розгляду справи.
Суддя О.М. Неклеса