24 квітня 2026 рокуСправа №160/18902/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Рищенко А. Ю.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,,-
30.06.2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та невиплати щомісячних основних видів грошового забезпечення та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення в розмірі в сумарному розмірі 269 565,56 грн (двісті шістдесят дев'ять тисяч п'ятсот шістдесят п'ять гривень п'ятдесят шість копійок) за час безперервного та тривалого лікування в закладах охорони здоров'я з 01.10.2023 по 30.09.2024 року;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплати ОСОБА_1 щомісячні основні види грошового забезпечення та щомісячні додаткові види грошового забезпечення розмірі в сумарному розмірі 269 565,56 грн (двісті шістдесят дев'ять тисяч п'ятсот шістдесят п'ять гривень п'ятдесят шість копійок) за час безперервного та тривалого лікування в закладах охорони здоров'я з 01.10.2023 по 30.09.2024 року;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо невиплати одноразової грошової допомоги в розмірах 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби у разі звільнення з військової служби за станом здоров'я у розмірі 49 785,30 (сорок дев'ять тисяч сімсот вісімдесят п'ять гривень тридцять копійок);
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) виплати ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби у разі звільнення з військової служби за станом здоров'я у розмірі 49 785,30 (сорок дев'ять тисяч сімсот вісімдесят п'ять гривень тридцять копійок).
В обґрунтування позовної заяви зазначено, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Під час проходження військової служби позивач отримав поранення, у зв'язку із чим проходив стаціонарне лікування. Проте, під час лікування йому не було виплачено грошове забезпечення у повному обсязі. Позивач вважає протиправними дії відповідача щодо не нарахування та не виплати йому грошового забезпечення у відповідності до Постанови № 260. Просить суд задовольнити позов в повному обсязі.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.07.2025 відкрито провадження у справі № 160/18902/25 та призначено розгляд останньої за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами (письмове провадження).
14.07.2025 від представника Військової частини НОМЕР_1 подано до Дніпропетровського окружного адміністративного суду відзив на позовну заяву.
В обґрунтування відзиву відповідач зазначив, що згідно виписки з медичної карти стаціонарного хворого №8749 від 20.04.2023 року, позивач почав знаходився на стаціонарному лікуванні у КНП «КЛШМД» ДМР в період починаючи з 18.04.2023. Згідно виписки із медичної карти стаціонарного хворого 2406 від 20.02.2024 року, позивач перебував на стаціонарному лікуванні у КНП «Збаразька центральна лікарня» ЗМР в період починаючи з 17.05.2023. Згідно свідоцтва про хворобу №17/1 затвердженого 23.02.2024 року, огляд позивача у госпітальній військово-лікарській комісії при КНП «Збаразька центральна лікарня» ЗМР, в якому зазначено «Травма, поранення, ТАК, пов'язані із захистом Батьківщини» і «травма тяжка», був проведений 01.12.2023 року, тобто через 6 місяців і 14 днів від початку стаціонарного лікування позивача у КНП «Збаразька центральна лікарня» ЗМР і 7 місяців і 13 днів від початку стаціонарного лікування позивача взагалі. Цей огляд ВЛК не визначив потребу або відсутність потреби у тривалому лікуванні. Таким чином, станом на момент підготовки і видання наказів про виплату військовослужбовцям військової частини НОМЕР_1 додаткової винагороди починаючи з жовтня 2023, посадові особи стройової частини відповідача не мали належних і допустимих документів про те, що у спірний період позивач перебуває на тривалому стаціонарному лікуванні, яке обумовлено пораненням позивача, пов'язаним із захистом Батьківщини. Рішення про виплату додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн. не може ґрунтуватися на припущеннях (здогадках), оскільки таке потягне за собою висновки про завдання відповідними посадовими особами матеріальної шкоди державі шляхом надлишкових виплат грошових коштів (ч.1 ст.6 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі»). Отже, підстав для виплати позивачу додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн. за період з 01.10.2023 по 30.09.2024 року, - немає, тому підстав визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати такої винагороди, - немає.
Крім того, представник відповідача вказує, що позивач стверджує, що він звертався до командування військової частини НОМЕР_1 з проханням виплатити одноразову грошову допомогу в розмірах 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби у разі звільнення з військової служби за станом здоров'я, звернення було направлено засобами поштового зв'язку «Укрпошта» з поштовою накладною №4901807307799 від 06.03.2025 року, а також стверджує, що їм було отримано відповідь від військової частини НОМЕР_1 №691/ВихЗВГ/199 від 30.04.2025 року, згідно якої його звернення щодо виплати зазначеної вище допомоги було розглянуто та нараховано 49 785,30 гривень. Проте ані копії свого звернення, ані копії відповіді від військової частини НОМЕР_1 в матеріалах позовної справи позивач не надав. Окрім цього, позивач стверджує, що на момент подання позовної заяви 30.06.2025 р., він не отримував одноразову грошову допомогу в розмірах 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби у разі звільнення з військової служби за станом здоров'я. Проте надана позивачем копія довідки з банку містить тільки інформацію про рух коштів на рахунку за період 01.03.2022 - 31.12.2024 і не містить інформацію про період 30.04.2025 - 30.06.2025, коли, за думкою позивача, йому мала бути зарахована зазначена вище допомога.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було мобілізовано до складу Збройних Сил України на підставі указу Президента України №69/2022 від 24.02.2022.
Відповідно до витягу із наказу №56 від 21.03.2022 позивач був призначений на посаду та зарахований до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .
17.04.2023 року позивачем отримано бойове поранення у вигляді: МВТ. Вогнепальне уламкове наскрізне поранення латеральної поверхні правої гомілки та медіальної поверхні лівої стопи з дефектом м'яких тканин. Відкритий уламковий перелом с/3 діафізу правої великогомілкової кістки, що підтверджується довідкою про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) №6575 від 06.06.2023.
Після отримання поранення, позивача було евакуйовано для надання медичної допомоги, що підтверджується двома довідками форма №100 від 17.04.2023.
Відповідно до виписки з медичної карти стаціонарного хворого №8749 від 20.04.2023, позивач перебував на стаціонарному лікування у КНП «КЛШМД» ДМР в період з 18.04.2023 по 20.04.2023.
Відповідно до перевідного епікризу №06256 із медичної карти стаціонарного хворого від 17.05.2023 позивач перебував на стаціонарному лікуванні у КНП «Тернопільська обласна клінічна лікарня» ТОР в період з 21.04.2023 по 17.05.2023.
Згідно виписки із медичної карти стаціонарного хворого №2406 від 20.02.2024, позивач перебував на стаціонарному лікуванні у КНП «Збаразька центральна лікарня» ЗРР в період з 17.05.2023 по 23.02.2024.
Згідно виписки із медичної карти стаціонарного хворого №03521 від 29.02.2024, позивач перебував на стаціонарному лікуванні у КНП «Тернопільська обласна клінічна лікарня» ТОР в період з 23.02.2024 по 29.02.2024.
Згідно виписки із медичної карти стаціонарного хворого № 1290 від 01.10.2024, позивач знаходився на стаціонарному лікуванні у КНП «Збаразька центральна лікарня» ЗРР в період з 29.02.2024 по 01.10.2024.
Отже, з матеріалів справи вбачається, що позивач з моменту отримання поранення -17.04.2023 до останньої виписки з лікарні 01.10.2024 безперервно знаходився на стаціонарному лікуванні.
Спірним у цій справі є питання правомірності призупинення військовою частиною виплати позивачу грошового забезпечення після чотирьох місяців безперервного перебування на лікуванні після поранення (контузії, травми або каліцтва).
Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-ХІІ, у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до положень абзацу 1 пункту 11 статті 101 Закону №2011-ХІІ військовослужбовцю на підставі висновку ВЛК надається відпустка для лікування у зв'язку з хворобою або відпустка для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) із збереженням грошового та матеріального забезпечення. Тривалість такої відпустки визначається характером захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва). Відпустка надається без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Загальний час безперервного перебування військовослужбовця в закладах охорони здоров'я та у відпустці для лікування у зв'язку з хворобою або у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) не може перевищувати чотирьох місяців підряд (крім випадків, коли законодавством передбачено більш тривалі строки перебування на лікуванні).
Після закінчення встановленого абзацом першим цього пункту строку безперервного перебування на лікуванні у закладах охорони здоров'я та у відпустці для лікування у зв'язку з хворобою або у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) військовослужбовець підлягає огляду військово-лікарською комісією для вирішення питання про придатність його до військової служби (абзацу 2 пункту 11 статті 101 Закону №2011-ХІІ).
Пункт 6.14. глави 6 розділу II Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 №402 (далі - Положення №402, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначає, що загальний термін безперервного перебування військовослужбовців на лікуванні у військових (цивільних) лікувальних закладах, включаючи і відпустку за станом здоров'я, у мирний час не повинен перевищувати 4 місяці, а для хворих на туберкульоз - 12 місяців. Після закінчення визначеного терміну перебування на безперервному лікуванні та у відпустці за станом здоров'я військовослужбовці підлягають медичному огляду для визначення ступеня придатності до військової служби. У разі визнання їх ВЛК непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку або непридатними до військової служби у мирний час, обмежено придатними у воєнний час вони можуть бути подані до звільнення з військової служби до виписки із військового (цивільного) лікувального закладу.
За приписами абзацу 2 пункту 4 статті 9 Закону №2011-ХІІ порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Порядок №260, у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин).
Абзац 2 пункту 9 розділу І Порядку №260 визначає, що грошове забезпечення за останніми займаними посадами виплачується за період звільнення від виконання службових обов'язків у зв'язку з хворобою та перебуванням на лікуванні в лікарняних закладах та у відпустці для лікування у зв'язку з хворобою (відпустці за станом здоров'я), але не більше чотирьох місяців із дня вибуття з військової частини (крім випадків, передбачених чинним законодавством України, більш тривалих строків перебування на лікуванні).
Грошове забезпечення після чотирьох місяців безперервного перебування на лікуванні в лікарняних закладах виплачується на підставі висновку лікарняного закладу (військово-лікарської комісії), рішення командира військової частини про продовження перебування в лікарняних закладах та відповідно до вимог чинного законодавства (абзац 3 пункту 9 розділу І Порядку № 260).
Відповідно до пункту 15 розділу І Порядку №260 грошове забезпечення не виплачується, зокрема, за час перебування на лікуванні в лікарняних закладах понад встановлені чинним законодавством строки. Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.
Отже, положення статті 101 Закону №2011-ХІІ установлюють, що підставою надання відпустки для лікування у зв'язку з хворобою або відпустки для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) ) із збереженням грошового та матеріального забезпечення є наявність висновку ВЛК. Водночас зазначена норма не встановлює особливих вимог щодо умов виплати грошового забезпечення після чотирьох місяців безперервного перебування військовослужбовця на лікуванні в медичних закладах. Такі умови визначені Порядком № 260, зокрема абзацом 3 пункту 9 розділу І цього Порядку №260.
Отже, відповідно до законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, виплата грошового забезпечення після чотирьох місяців перебування на лікуванні може бути продовжена за наявності висновку лікарняного закладу або військово-лікарської комісії про потребу в лікуванні та рішення командира військової частини про продовження виплат.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 06 листопада 2025 року у справі № 520/3624/24.
Суд вказує, що матеріали справи не містять доказів того, що командиром військової частини НОМЕР_1 приймалися накази про призупинення виплати грошового забезпечення позивачу, у зв'язку із перебуванням на лікуванні в лікарняних закладах понад встановлені чинним законодавством строки, на підставі пункту 15 розділу І Порядку №260.
Крім того, матеріали справи містять медичні довідки лікарняних закладів (висновки), які свідчать про наявність висновків про потребу в лікуванні позивача.
Враховуючи викладене, суд робить висновок, що військовою частиною НОМЕР_1 протиправно припинено позивачу виплату грошового забезпечення, після чотирьох місяців безперервного перебування військовослужбовця на лікуванні в медичних закладах.
Щодо права позивача на нарахування та виплату додаткової винагороди у збільшеному розмірі до 100 000 грн за період безперервного перебування на лікуванні, відповідно до Постанови КМУ № 168, суд зазначає про таке.
Суд зазначає, що питання можливості отримання військовослужбовцями збільшеної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою КМУ № 168, у тому числі за період лікування досліджувалося судом, зокрема у постанові від 27 серпня 2025 року у справі № 280/7364/23.
У зазначеній постанові Верховний Суд вказав, що у період дії воєнного стану додаткова винагорода до 100 000,00 грн на місяць виплачується за час перебування вказаних військовослужбовців на стаціонарному лікуванні у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, або перебування у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв'язку із отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.
Підставою для виплати є відповідна довідка про отримання поранення (травми, контузії, каліцтва).
Верховний Суд звернув увагу, що умовою її виплати є належне підтвердження фактів: виконання бойових завдань; отримання поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини; перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних) у зв'язку з таким пораненням, а також надання відпусток за станом здоров'я через отримане тяжке поранення на підставі висновку військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.
Також Верховний Суд виснував, що предметом доказування у таких справах має бути з'ясування (у сукупності): за якій конкретний період позивач не отримав належні йому грошове забезпечення та додаткову винагороду; чи перебував він у спірний період на лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних); якщо перебував на лікуванні, то з яких причин - зокрема, чи було це пов'язано з пораненням, контузією, травмою або каліцтвом, отриманими у зв'язку із захистом Батьківщини; чи проходив він у такому випадку саме стаціонарне лікування; чи перебував він після тяжкого поранення у відпустках за станом здоров'я за висновками (постановами) військово-лікарської комісії; та чим це все підтверджується.
Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку, що у період дії воєнного стану додаткова винагорода у розмірі до 100 000 грн на місяць підлягає виплаті військовослужбовцям за час їх перебування на стаціонарному лікуванні у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, а також у відпустці для лікування після тяжкого поранення - за наявності відповідного підтвердження, зокрема висновків ВЛК та медичних документів.
З аналізу нормативного регулювання слідує, що саме військово-лікарська комісія у своїй постанові встановлює причинний зв'язок захворювань, поранень, контузій, травм та каліцтв. При цьому відповідне Положення розмежовує такі формулювання: «Поранення (контузія, травма, каліцтво), ТАК, пов'язане із захистом Батьківщини»; «Поранення (контузія, травма, каліцтво), ТАК, пов'язане з виконанням обов'язків військової служби»; а також «Захворювання, НІ, не пов'язане з проходженням військової служби» та ін.
Саме формулювання постанови ВЛК має вирішальне значення для вирішення питання про право на виплату додаткової винагороди. Зокрема, якщо поранення (контузія, травма, каліцтво) кваліфіковане як пов'язане із захистом Батьківщини - виплата здійснюється. Натомість, якщо встановлено, що поранення (контузія, травма, каліцтво) пов'язане лише з виконанням обов'язків військової служби (поза бойовими діями) або взагалі не пов'язане з проходженням військової служби - підстави для виплати додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн відсутні.
Постанова КМУ № 168 чітко передбачає, що додаткова винагорода виплачується саме за перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я, у тому числі закордонних, виключно у зв'язку з лікуванням поранення (контузії, травми, каліцтва), пов'язаного із захистом Батьківщини.
Судом встановлено, що матеріалами справи підтверджено, що позивачем 17.04.2023 було отримано бойове поранення у вигляді: МВТ. Вогнепальне уламкове наскрізне поранення латеральної поверхні правої гомілки та медіальної поверхні лівої стопи з дефектом м'яких тканин. Відкритий уламковий перелом с/3 діафізу правої великогомілкової кістки, що підтверджується довідкою про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) №6575 від 06.06.2023 року. Травму отримано під час захисту Батьківщини, що підтверджується свідоцтвом про хворобу №17/1 затвердженого 23.02.2024.
Формулювання пункту 1 Постанови КМУ № 168 «у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини» охоплює не лише безпосереднє лікування самої травми, але й лікування її наслідків, включаючи захворювання, що виникли внаслідок травми. Інше тлумачення позбавляло б військовослужбовців права на додаткову винагороду у випадках, коли первинна травма не потребує тривалого стаціонарного лікування, але спричиняє хронічні захворювання, що потребують повторних госпіталізацій.
Оскільки висновком ВЛК (свідоцтвом про хворобу №17/1 затвердженого 23.02.2024) підтверджено прямий зв'язок травми із захистом Батьківщини, а захворювання та стаціонарне лікування є прямим наслідком цієї травми, підстава для виплати додаткової збільшеної винагороди відповідно до Постанови КМУ № 168 зберігається протягом усього періоду лікування - адже особа перебуває на стаціонарному лікуванні саме у зв'язку з тією самою травмою, що підтверджена висновком ВЛК. Переривати виплату чи відмовляти в ній лише через те, що поточний медичний діагноз формулюється як «захворювання», а не «травма», є формальним підходом, що суперечить суті норми - адже причинно-наслідковий зв'язок з травмою, пов'язаною із захистом Батьківщини, не перервався та встановлений постановою ВЛК.
А тому, оскільки позивач перебував на стаціонарному лікуванні у зв'язку з травмою, отриманою під час захисту Батьківщини, вирішальним для виплати додаткової винагороди є встановлення ВЛК причинного зв'язку такого поранення (контузії, травми, каліцтва) із захистом Батьківщини, що прямо передбачено Постановою КМУ № 168 та має бути підтверджено відповідними медичними документами.
Суд звертає увагу, що Постанова КМУ № 168 не вимагає безперервного перебування на стаціонарному лікуванні безпосередньо з моменту отримання поранення. У разі повторного та кожного наступного перебування військовослужбовця на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я за медичними показниками, пов'язаними з раніше отриманим пораненням (контузією, травмою), що пов'язане із захистом Батьківщини, виплата додаткової винагороди здійснюється в розмірі до 100 000 грн.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19 березня 2026 року по справі № 600/367/24.
З огляду на викладене суд робить висновок, що сукупність таких документів, як довідка про обставини травми, медичні виписки та епікризи, свідоцтво про хворобу, підтверджують право позивача на отримання додаткової винагороди у збільшеному розмірі до 100 000 грн за періоди перебування на стаціонарному лікуванні у зв'язку з наслідками поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права, з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Окрім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі «Hasan and Chaush v. Bulgaria» № 30985/96).
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково, вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що задоволення зазначеної позовної вимоги буде втручанням в дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень та прийняттям рішення замість нього, що не входить до компетенції суду.
Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Таким чином, належним способом захисту прав позивача у цій справі є зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплати ОСОБА_1 щомісячні основні види грошового забезпечення та щомісячні додаткові види грошового забезпечення розмірі за час безперервного та тривалого лікування в закладах охорони здоров'я з 01.10.2023 по 30.09.2024 року.
Щодо виплати одноразової грошової допомоги при звільненні, суд зазначає про таке.
Відповідно до частини 2 статті 15 Закону №2011-XI військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, на підставах, визначених пунктом 1 частини другої статті 36 Закону України "Про розвідку", а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
У разі повторного звільнення військовослужбовців з військової служби одноразова грошова допомога, передбачена цим пунктом, виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, за винятком тих осіб, які при попередньому звільненні не набули права на отримання такої грошової допомоги.
Виплата військовослужбовцям зазначеної в цьому пункті одноразової грошової допомоги при звільненні їх з військової служби здійснюється Міністерством оборони України, іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на їх утримання.
Аналогічні правові норми закріплені в Порядку №260.
Здійснивши системний аналіз вищезазначених правових норм, суд дійшов висновку, що основною вимогою для отримання вищевказаної виплати є звільнення військовослужбовця з військової служби.
Водночас, матеріали справи не містять доказів звільнення ОСОБА_1 із військової служби.
Відповідач заперечує факт виплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні.
Таким чином, у суду відсутні підстави для задоволення позовних вимог, в частині зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби у разі звільнення з військової служби за станом здоров'я.
Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає про таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно ч.ч.1, 2 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Згідно положень ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з п.п. 1, 2 ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Відповідно до ч. 2, 3, 4 ст. 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Також, відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. При цьому ч. 5 ст.134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог ч. 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 134 КАС України).
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Іншого порядку розподілу судових витрат КАС України не передбачено.
Стаття 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» від 5 липня 2012 року № 5076-VI передбачає, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Отже, суд зазначає, що при вирішенні питання про відшкодування витрат враховані критерії, відповідно до яких визначається розмір витрат на оплату послуг адвоката, встановлені частиною п'ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України.
Як встановлено судом між ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено Договір про надання юридичних послуг № Д-184 від 28.05.2025.
Суд вказує, що в силу приписів КАС України, відшкодування розміру витрат на правничу допомогу здійснюється саме особі зі статусом адвоката.
Суд вказує, що матеріали справи не містять доказів наявності у ОСОБА_3 свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю або інших доказів, які б підтверджували у КОЛОМОЙЦЯ МАРКА ОЛЕГОВИЧА статус адвоката.
Водночас, КОЛОМОЄЦЬ МАРК ОЛЕГОВИЧ має статус фізичної особи-підприємця, що виключає можливість відшкодування позивачу, витрат за надання правової допомоги від особи яка не є адвокатом, з урахуванням викладеного вище.
Відтак, суд доходить висновку, що в даному випадку, відшкодування позивачу витрат за надання правової допомоги від фізичної особи-підприємця не передбачено приписами КАС України.
За правилами оцінки доказів, встановлених ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Отже, суд доходить висновку про не обґрунтованість витрат на правничу допомогу.
Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Отже, інші доводи сторін не потребують правового аналізу, оскільки не мають вирішального значення.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно з ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України і матеріалів справи, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог.
Керуючись ст. 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та невиплати щомісячних основних видів грошового забезпечення та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення за час безперервного та тривалого лікування в закладах охорони здоров'я з 01.10.2023 по 30.09.2024 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплати ОСОБА_1 щомісячні основні види грошового забезпечення та щомісячні додаткові види грошового забезпечення за час безперервного та тривалого лікування в закладах охорони здоров'я з 01.10.2023 по 30.09.2024 року.
У задоволенні інших позовних вимог - відмовити.
У задоволенні клопотання позивача про стягнення витрат на правничу допомогу - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя А. Ю. Рищенко