Справа №731/547/25
Провадження №2/731/21/26
24 квітня 2026 року с-ще Варва
Варвинський районний суд Чернігівської області в складі:
судді Савенка А.І.,
за участю секретаря Смаглюк В.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в с-щі Варва цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 , до Варвинської об'єднаної територіальної громади в особі Варвинської селищної ради Прилуцького району Чернігівської області про визнання права власності на житловий будинок в порядку спадкування за законом, -
24 вересня 2025 року до Варвинського районного суду Чернігівської області надійшла вказана позовна заява.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що її батьками є ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її дід ОСОБА_5 . За життя дід склав заповіт, яким все своє майно заповідав синові - ОСОБА_3 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 помер її батько - ОСОБА_3 .
Вона є спадкоємцем після смерті батька за законом. До спадщини входить земельна ділянка, квартира в місті Києві та житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .
21 лютого 2025 року вона звернулась до Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори з проханням видати на її ім'я свідоцтво про право на спадщину за законом на вказаний житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , проте отримала відмову у зв'язку з тим, що відсутній документ, який посвідчує право власності спадкодавця.
З довідки № 985 від 26 серпня 2025 року, наданої КП «Прилуцьке міжміське бюро технічної інвентаризації» Чернігівської обласної ради, вбачається, що право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , не зареєстровано.
Оскільки житловий будинок належав спадкодавцю ОСОБА_3 , але через відсутність правовстановлюючих документів вона не може у позасудовому порядку оформити спадщину на вказане майно, просить визнати за нею право власності в порядку спадкування за заповітом на вказаний будинок.
Ухвалою суду від 29 вересня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та призначено відкрите підготовче судове засідання у справі на 28 жовтня 2025 року, витребувано з Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори докази по справі.
Ухвалою від 28 жовтня 2025 року закрито підготовче провадження та призначено цивільну справу до судового розгляду по суті на 26 листопада 2025 року.
У зв'язку з перебуванням судді на навчанні судове засідання відкладалось до 26 грудня 2025 року. Надалі судове засідання неодноразово відкладалось за клопотанням сторони позивача, зокрема, до 28 січня 2026 року, 26 лютого 2026 року, 26 березня 2026 року та до 24 квітня 2026 року.
Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з'явилась, про дату, час та місце засідання повідомлена належним чином (а.с. 189).
Представник позивача ОСОБА_2 у судове засідання не з'явилась, про дату, час та місце засідання повідомлена належним чином, подала клопотання про розгляд справи без її участі, у якому підтримала позовні вимоги в повному обсязі (а.с. 156).
Представник відповідача Варвинської селищної ради, Біляєва Я.В., подала клопотання про розгляд справи за відсутності представника селищної ради за наявними матеріалами справи, у якому щодо задоволення позовних вимог не заперечувала (а.с. 29).
На підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити з таких підстав.
Судом встановлено, що 13 березня 1992 року секретарем виконавчого комітету Антонівської сільської ради Варвинського району Чернігівської області посвідчено заповіт ОСОБА_5 , відповідно до якого той заповідав все своє майно синові ОСОБА_3 (а.с. 133).
Відповідно до виписки з погосподарської книги Антонівської сільської ради за 2001-2005 роки (а.с. 12) за адресою: АДРЕСА_1 , обліковується ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Архівними довідками Варвинської селищної ради від 21 січня 2026 року № 02-42/10, № 02-42/11 підтверджується, що за записами з погосподарських книг Антонівської сільської ради за 1986-1995 роки ОСОБА_5 - голова сім'ї, ІНФОРМАЦІЯ_3 , був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , з дружиною ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с. 153, 154). За особовим рахунком господарства числиться жилий будинок загальною прощею 54 кв. м, 1956 року побудови, та земля в особистому користуванні (а.с. 153).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер (а.с. 7).
Інформаційні довідки зі Спадкового реєстру підтверджують, що спадкова справа до майна ОСОБА_5 , який помер у 1995 році, не заводилася (а.с. 34, 35).
ІНФОРМАЦІЯ_5 померла ОСОБА_7 (а.с. 155).
Відповідно до матеріалів спадкової справи до майна ОСОБА_7 (а.с. 193-196) із заявою про прийняття спадщини після її смерті звернувся її син ОСОБА_3 , батько позивача по справі (а.с. 193).
02 липня 2004 року ОСОБА_3 отримав свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті матері ОСОБА_7 на земельну частку (пай) (а.с. 196).
ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_3 (а.с. 43).
З матеріалів спадкової справи (а.с. 36-118) вбачається, що із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 звернулась його дочка ОСОБА_1 , позивач по справі (а.с. 41).
Дружина спадкодавця ОСОБА_8 від своєї частини спадщини відмовилась на користь дочки ОСОБА_1 (а.с. 42).
26 вересня 2017 року ОСОБА_1 отримала три свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті батька ОСОБА_3 : на квартиру в місті Києві (а.с. 101), на автомобіль (а.с. 102), та на земельну ділянку площею 7,5600 га, яка розташована на території Антонівської сільської ради (а.с. 103).
21 лютого 2025 року ОСОБА_1 звернулась до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті батька ОСОБА_3 на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , проте отримала відмову на тій підставі, що відсутній документ, який посвідчує право власності спадкодавця на вказаний житловий будинок (а.с. 110, 117).
Згідно з довідкою КП «Прилуцьке МБТІ» право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , не зареєстровано (а.с. 116).
Відповідно до технічного паспорта на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , виготовленого станом на 18 серпня 2022 року, житловий будинок збудовано до 1992 року (а.с. 13-15).
Записами з погосподарських книг Антонівської сільської ради за 1986-1995 роки підтверджується, що за особовим рахунком господарства ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , числиться жилий будинок загальною прощею 54 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , який збудований у 1956 році (а.с. 153).
Довідка про оціночну вартість об'єкта нерухомості вказує, що будинок введений в експлуатацію (а.с. 15, зворот - 16).
У 1948-1988 роках питання набуття права власності регулювались Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» (далі - Указ від 26 серпня 1948 року), який був визнаний таким, що втратив чинність Указом Президії Верховної Ради СРСР від 22 лютого 1988 року № 8502-ІІ, і прийнятою відповідно до Указу від 26 серпня 1948 року постановою Ради Міністрів СРСР від 26 серпня 1948 року «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» (далі - Постанова від 26 серпня 1948 року), які, зокрема, визначали умови та правові наслідки будівництва.
Згідно зі статтею 1 Указу від 26 серпня 1948 року кожен громадянин і кожна громадянка мали право купити або збудувати для себе на праві особистої власності жилий будинок на один або два поверхи з числом кімнат від однієї до п'яти як у місті, так і поза містом.
Пункт 2 Постанови від 26 серпня 1948 року визначав, що земельні ділянки для будівництва індивідуальних жилих будинків відводяться за рахунок земель міст, селищ, держземфонду і земель держлісфонду у безстрокове користування, а збудовані на цих ділянках будинки є особистою власністю забудовника.
Отже, за Указом від 26 серпня 1948 року та Постановою від 26 серпня 1948 року підставою виникнення у громадянина права власності на жилий будинок був сам факт побудови його з додержанням вимог цих актів законодавства.
Вказані правові акти не пов'язували виникнення права власності на житловий будинок із проведенням його реєстрації.
Відповідно до ч. 4 ст. 3 Закону України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав.
Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема, такими як Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року, яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року № 56, а також Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року № 7/5 і зареєстроване в Мін'юсті 18 лютого 2002 року за № 157/6445 (з подальшими змінами).
Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК та Законом України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Погосподарські книги є особливою формою статистичного обліку, що здійснюється в Україні (УРСР) із 1979 року. У погосподарських книгах при визначенні року побудування зазначається рік введення в експлуатацію будинку.
На виконання постанови Ради Міністрів УРСР від 11 березня 1985 року № 105 у 1985-1988 роках сільськими, селищними, районними Радами народних депутатів ухвалювалось рішення щодо оформлення права власності та реєстрації будинків у бюро технічної інвентаризації за даними погосподарських книг сільських, селищних Рад із додатками списків громадян, яким ці будинки належали.
Проте, незважаючи на внесення записів у погосподарські книги, більшість громадян своє право власності в БТІ не зареєстрували (не оформили).
Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року, яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу України від 13 грудня 1995 року № 56, передбачала обов'язкову реєстрацію (інвентаризацію) будинків і домоволодінь у межах міст і селищ (п. 4 Інструкції), в тому числі й на підставі записів у погосподарських книгах (п. 20 Інструкції).
Тобто записи у погосподарських книгах визнавались в якості актів органів влади (публічних актів), що підтверджують право приватної власності.
Виходячи зі змісту ст. 5 ЦК України, до правовідносин застосовується те законодавство, яке діяло на час їх виникнення.
Наявність у погосподарській книзі запису про належність житлового будинку ОСОБА_5 та ОСОБА_7 свідчить про те, що за життя вони набули право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Надалі, після смерті ОСОБА_5 та ОСОБА_7 , цей будинок успадкував їхній син - ОСОБА_3 , але не оформив своїх спадкових прав.
Право власності на будинок не може бути визнано та зареєстровано за ОСОБА_5 , ОСОБА_7 або за ОСОБА_3 , оскільки згідно з п. 4 ст. 25 ЦК України цивільна правоздатність фізичної особи припиняється в момент її смерті.
Статтями 15, 16, 20 ЦК України передбачено право особи на судовий захист свого цивільного права у разі його порушення.
За змістом ст.ст. 1217-1218 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені в заповіті.
Згідно зі ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Позивач ОСОБА_1 виявила свою волю на прийняття спадщини шляхом подання нотаріусу заяви від 09 червня 2017 року про прийняття спадщини після смерті свого батька ОСОБА_3 та шляхом подання позовної заяви про визнання за нею права власності на житловий будинок у АДРЕСА_1 .
Інших спадкоємців на житловий будинок, які прийняли спадщину після смерті ОСОБА_3 , немає.
Варвинська селищна рада Прилуцького району Чернігівської області не оспорює право власності на будинок, не заперечує проти визнання права власності за позивачем (а.с. 29).
Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до ст. 206 ЦПК України відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Виходячи з наведеного, суд приходить до переконання, що позовні вимоги ОСОБА_1 слід задовольнити.
Керуючись ст.ст. 263, 265, 273, 354 ЦПК України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1 , юридична адреса: ( АДРЕСА_2 ), до Варвинської об'єднаної територіальної громади в особі Варвинської селищної ради Прилуцького району Чернігівської області (код ЄДРПОУ 04412372, юридична адреса: 17600, Чернігівська область, Прилуцький район, с-ще Варва, вул. Шевченка, 38) про визнання права власності на житловий будинок в порядку спадкування за законом задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ІПН НОМЕР_2 , право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Чернігівського апеляційного суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 (тридцяти) днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя А.І.Савенко