Провадження № 11-кп/821/445/26 Справа № 697/170/26 Категорія: ч.1 ст.369 КК УкраїниГоловуючий у І інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2
23 квітня 2026 року суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Черкаського апеляційного суду в складі:
головуючого суддіОСОБА_2
суддівОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю секретаря судового засіданняОСОБА_5
прокурора потерпілогоОСОБА_6 ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Черкаси кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора на вирок Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 09 лютого 2026 року, яким
ОСОБА_8
ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , уродженку м. Сміла, Черкаської області, зареєстровану по АДРЕСА_1 , фактично проживаючу по АДРЕСА_2 , українку, громадянку України, з середньою освітою, не одружена, не працююча, особою з інвалідністю не являється, маючою на утриманні двох малолітніх дітей, в силу ст. 89 КК України раніше не судиму,
визнано винуватою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1, ч.3 ст. 357, ч.4 ст. 185 КК України та призначено їй покарання:
- за ч. 4 ст. 185 КК України у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі;
- за ч.1 ст. 357 КК України у виді 1 (одного) року обмеження волі;
- за ч.3 ст. 357 КК України у виді 2 (двох) років обмеження волі;
На підставі ч.1 ст.70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно визначено ОСОБА_8 покарання у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі.
Відповідно ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_8 від відбування призначеного судом покарання з випробуванням, встановивши 1 (один) рік іспитового строку.
На підставі ст. 76 КК України покладено на ОСОБА_8 відповідні обов'язки.
Строк відбуття покарання ОСОБА_8 рахується з моменту приведення вироку до виконання.
Запобіжний захід ОСОБА_8 до набрання вироком законної сили залишений попередній - особисте зобов'язання.
Стягнуто з ОСОБА_8 на користь держави процесуальні витрати в сумі 1782,80 грн. за проведення експертиз.
Вирішена доля речових доказів відповідно до ст.100 КПК України.
Згідно з вироком суду ОСОБА_8 визнана винуватою та засуджена за те, що вона достовірно знаючи, що на всій території України діє правовий режим воєнного стану, введений на всій території України Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 та продовжений Указом Президента України від 20.10.2025 № 793/2025 з 05 год. ЗО хв. 05.11.2025 строком на 90 діб, 25.12.2025, близько 16 год. 30 хв., перебуваючи за місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_2 , діючи умисно, з корисливих мотивів, переслідуючи мету таємного викрадення чужого майна, скориставшись тим, що потерпілий ОСОБА_7 спав, в умовах воєнного стану, шляхом вільного доступу таємно викрала з кишені його куртки, яка знаходилася поряд на дивані його мобільний телефон марки Хіаоmі Redmi 9A Granite Gray, вартістю згідно судової товарознавчої експертизи № СЕ-19/124-26/23-ТВ від 05.01.2026 - 1480 грн. 62 коп. та грошові кошти в усім 3900 грн, а всього майна на загальну суму 5380 грн. 62 коп., спричинивши матеріальних збитків потерпілому ОСОБА_7 на вказану суму.
Вона ж, ОСОБА_8 , 25.12.2025, близько 16 год. 30 хв., перебуваючи за місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_2 , діючи умисно, з корисливих мотивів, скориставшись тим, що потерпілий ОСОБА_7 спав, шляхом вільного доступу таємно викрала з кишені його куртки, яка знаходилася поряд на дивані, дві банківські картки банку «Ощадбанк» НОМЕР_2 та НОМЕР_3 , які є матеріальною формою одержання, зберігання, використання і поширення інформації, зафіксованої на носії, і у контексті положень ст. 1 Закону України «Про інформацію», ст. ст. 1, 15 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», ст. 51 Закону України «Про банки та банківську діяльність» є офіційним документом, тобто електронним платіжним документом, як засіб доступу до банківських рахунків та які належать потерпілому ОСОБА_7 .
Вона ж, ОСОБА_8 , 25.12.2025, близько 16 год. 30 хв., перебуваючи за місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_2 , виявивши у кишені куртки потерпілого ОСОБА_7 , яка лежала на дивані, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу на мотоцикл НОМЕР_4 , НОМЕР_5 на ім'я ОСОБА_7 , посвідчення водія на ім'я ОСОБА_7 НОМЕР_6 та пенсійне посвідчення на ім'я ОСОБА_7 № НОМЕР_7 , знаючи що вказані документи є важливими особистими документами, втрата яких істотно ускладнює реалізацію особою своїх прав, свобод та законних інтересів та містять зафіксовану на матеріальних носіях інформацію, яка підтверджує та посвідчує певні факти, які здатні спричинити наслідки правового характеру, і видані повноважною особою юридичної особи з дотриманням визначеної законом форми та містять передбачені законом реквізити, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій та передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, діючи умисно, скориставшись тим, що потерпілий ОСОБА_7 спав, шляхом вільного доступу, таємно незаконно заволоділа вказаними документами та продовжувала їх зберігати при собі до моменту видачі працівникам поліції 01.01.2026.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції в апеляційній скарзі прокурор порушує питання про зміну вироку через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність в частині призначеного покарання за ч.1, 3 ст.357 КК України.
Зазначити у вступній частині вироку дані про наявність на утриманні у ОСОБА_8 двох малолітніх дітей: ОСОБА_9 ,
ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Призначити ОСОБА_8 , покарання за ч. 1 ст. 357 КК України у виді
штрафу у розмірі 30 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що
становить 510 гривень, за ч. 3 ст. 357 КК України - у виді штрафу у розмірі
50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 гривень, за ч. 4 ст. 185 КК України - у виді 5 років позбавлення волі.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних
правопорушень, шляхом поглинення менні суворого покарання, остаточно
визначити ОСОБА_8 до відбуття покарання у виді 5 років позбавлення волі та на підставі ст. 75 КК України звільнити від відбування покарання
з випробуванням з іспитовим строком на 1 рік та покласти на неї обов'язки,
передбачені п.п. 1,2 ч.1, п.2 ч.3 ст 76 КК України. У решті вказаний вирок суду першої інстанції залишити без змін.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що обвинувачена входить до переліку осіб, яким згідно з вимогами ст. 61 КК України не може бути призначено такий вид покарання як обмеження волі, оскільки ОСОБА_8 має на утриманні двох малолітніх дітей 2019 та 2021 року народження.
Натомість суд першої інстанції зазначені вимоги закону не врахував
і всупереч ч. 3 ст. 61 КК України безпідставно призначив ОСОБА_8
покарання за ч. 1 ст. 357 та ч. 3 ст. 357 КК України у виді обмеження волі.
Крім того, прокурор в апеляційній скарзі звертає увагу на порушення вимог кримінального процесуального закону, а саме п.4 ч.2 ст.374 КПК України та судової практики, оскільки у вступній частині оскаржуваного вироку не зазначено повних даних щодо двох малолітніх дітей, які перебувають на утриманні обвинуваченої, а саме: ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_3 , що має істотне значення для призначення покарання ОСОБА_8 , як матері, що має дітей віком до чотирнадцяти років.
Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора, який підтримав вимоги викладені в апеляційній скарзі, думку потерпілого, який не заперечував проти задоволення апеляційної скарги прокурора, вивчивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора підлягає до задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 370 КПК України, вирок суду повинен бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.
Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Ці вимоги закону судом виконані не в повному обсязі.
Висновок суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_8 у вчинені нею кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.357, ч.3 ст.357, ч.4 ст.185 КК України при обставинах наведених у вироку, відповідає фактичним обставинам справи і підтверджується наведеними у вироку доказами, які судом в порядку ч.3 ст.349 КПК України досліджені повно, всебічно і об'єктивно та не оспорюється в апеляційній скарзі прокурора.
Дії ОСОБА_8 судом кваліфіковано вірно, за ч. 4 ст. 185 КК України, як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене в умовах воєнного стану; ч. 1 ст. 357 КК України, як викрадення офіційних документів, вчинене з корисливих мотивів; ч.3 ст. 357 КК України, як незаконне заволодіння будь-яким способом іншим важливим документом і також не оспорюється в апеляційній скарзі. За таких обставин, колегія суддів не проводить детальний їх аналіз в цій частині та відповідно до вимог ст.404 КПК України перевіряє вирок суду лише в межах апеляційної скарги.
Порушень кримінального процесуального закону під час встановлення фактичних обставин вчинення кримінальних правопорушень, які могли б істотно вплинути на висновки суду про винуватість обвинуваченої та кваліфікацію її дій, перевіркою матеріалів справи не виявлено.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України та роз'яснень, що містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року № 7 "Про практику призначення судами кримінального покарання" призначене покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів і повинно відповідати принципам законності, справедливості, обґрунтованості і гуманізму.
Відповідно до вимог ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого і за змістом ст.65 КК України, таке покарання повинно бути необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Відповідно до п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» досліджуючи дані про особу підсудного, суд повинен з'ясувати його вік, стан здоров'я, поведінку до вчинення злочину як у побуті, так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім'ї (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), його матеріальний стан тощо.
Відповідно до ч.3 ст.61 КК України передбачено, що покарання у виді обмеження волі не застосовується до неповнолітніх, вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до чотирнадцяти років, осіб, які досягли пенсійного віку, військовослужбовців строкової служби та до інвалідів першої та другої групи.
Як встановлено матеріалами кримінального провадження, обвинувачена ОСОБА_8 має на утриманні двох малолітніх дітей: ОСОБА_9 - ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_10 - ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Проте районний суд, всупереч вимогам ст. 61 КК України, призначив ОСОБА_8 покарання у виді обмеження волі за ч. 1 та ч. 3 ст. 357 КК України, хоча вона належить до категорії осіб, яким такий вид покарання не може бути призначений.
За таких обставин місцевий суд, вирішуючи питання про призначення покарання обвинуваченій ОСОБА_8 , застосував закон, який не підлягав застосуванню.
Санкція статтей ч.1 ст.357 та ч.3 ст.357 КК України передбачає альтернативні види покарання, зокрема штраф, який може бути застосований до обвинуваченої.
Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом'якшують або обтяжують покарання.
Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням всіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.
Санкцією ч.1 ст.357 КК України крім інших видів покарань, передбачено покарання у виді штрафу до п'ятидесяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян.
Санкцією ч.3 ст.357 КК України крім інших покарань, передбачено покарання у виді штрафу до п'ятидесяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян.
Призначаючи покарання ОСОБА_8 колегія суддів дотримуючись Загальної частини та в межах Особливої частини Кримінального кодексу, з додержанням вимог ст.65, 66 КК України, враховуючи дані про особу обвинуваченої, яка в силу ст.89 КК України не судима, за місцем проживання характеризується позитивно, має на утриманні двох малолітніх дітей, вину визнала повністю, що свідчить про її відношення до скоєного, на спеціальних обліках не перебуває. Наявність обставини, що пом'якшує покарання - щире каяття, відсутність обтяжуючих покарання обставин, вважає за необхідним призначити ОСОБА_8 покарання в межах санкцій ч.1 ст.357 КК України у виді штрафу в розмірі 30 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 510 гривень; за ч.3 ст.357 КК України у виді штрафу в розмірі 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 850 гривень; за ч.4 ст.185 КК України - у виді 5 років позбавлення волі.
На підставі ч.1 ст.70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим остаточно призначити ОСОБА_8 покарання у виді 5 років позбавлення волі та на підставі ст.75 КК України звільнити останню від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку 1 рік з покладенням на неї відповідних обов'язків, передбачених п.п.1,2 ч.1, п.2 ч.3 ст.76 КК України, яке є необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченої та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів.
Конституційний Суд України у Рішенні від 02.11.2004 № 15-рп/2004 зазначив, що: «Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України».
Також є слушними доводи апеляційної скарги прокурора щодо недотримання вимог кримінального процесуального законодавства та Постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.06.1990 №5 «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку».
Зокрема, згідно з п.4 ч.2 ст.374 КПК України у вступній частині вироку судом зазначаються усі відомості про особу обвинуваченого, що мають значення для справи.
Проте в порушення вказаних вимог кримінального процесуального закону та судової практики, під час ухвалення вироку Канівським міськрайонним судом Черкаської області у вступній частині не зазначено повних даних щодо наявності на утриманні обвинуваченої ОСОБА_8 двох малолітніх дітей, а саме: ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_3 , що має істотне значення для призначення покарання ОСОБА_8 , як матері, що має дітей віком до чотирнадцяти років.
Відповідно до вимог ст.413 КПК України, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є незастосування судом закону, який підлягає застосуванню; застосування закону, який не підлягає застосуванню; призначення більш суворого покарання, ніж передбачено відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність.
При цьому колегія суддів враховує практику Верховного Суду, яка викладена в постанові Великої Палати від 07.12.2021 року.
Згідно даної постанови, Велика Палата дійшла висновку що призначення апеляційним судом покарання у виді штрафу замість призначеного судом першої інстанції покарання у виді обмеження чи позбавлення волі зі звільненням від його відбування з випробуванням на підставі ст. 75 КК не є ані "застосуванням більш суворого покарання" в розумінні п. 2 ч. 1 ст. 420 КПК, ані "неправильним звільненням від відбування покарання" в розумінні п. 4 ч. 1 ст. 420 КПК, "іншим погіршенням становища обвинуваченого" в розумінні ч. 2 ст. 404 і ч. 1 ст. 421 цього Кодексу, у зв'язку із чим задоволення відповідних апеляційних вимог сторони захисту з огляду на приписи ст. 420 КПК не вимагає скасування у відповідній частині вироку суду першої інстанції і постановлення нового вироку. Таке рішення суд апеляційної інстанції постановляє у формі ухвали.
Зміна за результатами розгляду апеляційної, касаційної скарги покарання у виді позбавлення чи обмеження волі, від відбування якого особу було звільнено з випробуванням на підставі ст. 75 КК на штраф не є погіршенням правового становища обвинуваченого, засудженого.
Згідно ст.404 КПК України, вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляційної скарги.
Враховуючи вищевикладене колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора підлягає до задоволення, а вирок суду підлягає зміні в частині призначеного покарання з призначенням мінімального покарання у виді штрафу.
З врахуванням викладеного, керуючись статтями 404, 405, ч.1 п.2 ст. 407, 408, 418, 419 КПК України, колегія суддів судової палати,
Апеляційну скаргу прокурора - задовольнити.
Вирок Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 09 лютого 2026 року щодо ОСОБА_8 - змінити в частині призначеного покарання.
Пом'якшити ОСОБА_8 покарання:
- за ч.1 ст.357 КК України з 1 року обмеження волі до штрафу в розмірі 30 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 510 гривень;
- за ч.3 ст.357 КК України з 2 років обмеження волі до штрафу в розмірі 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить850 гривень;
Вважати ОСОБА_8 засудженою за вироком Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 09 лютого 2026 року за ч.4 ст.185 КК України до покарання у виді 5 років позбавлення волі.
На підставі ч.1 ст.70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим остаточно призначити ОСОБА_8 покарання у виді 5 років позбавлення волі.
На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_8 від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку 1 рік.
На підставі п.п.1,2 ч.1, п.2 ч.3 ст.76 КК України покласти на ОСОБА_8 наступні обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Доповнити вступну частину вироку Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 09 лютого 2026 року відомостями про те, що на утриманні ОСОБА_8 перебувають двоє малолітніх дітей: ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
У решті вирок Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 09 лютого 2026 року щодо ОСОБА_8 - залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з моменту проголошення.
Головуючий-суддя -
Судді -