Провадження № 33/803/23/26 Справа № 175/7930/24 Суддя у 1-й інстанції - Журавель Т. С. Суддя у 2-й інстанції - Свіягіна І. М.
23 квітня 2026 року м. Кривий Ріг
Суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду Свіягіна І.М., розглянувши апеляційну скаргу захисника - адвоката Добриня Я.О., який діє в інтересах особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 , на постанову Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 08 листопада 2024 року, якою
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 (сімнадцять тисяч) гривень, з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік, а також стягнуто судовий збір
постановою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 08 листопада 2024 року ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він 22 березня 2024 року о 22 год. 45 хв. у місті Краматорськ, на перехресті вул. Паркова та вул. Ярослава Мудрого, керував транспортним засобом «Land Rover Freelander», державний номерний знак НОМЕР_1 , перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння. Огляд на стан сп'яніння, згідно з матеріалами справи, проводився у закладі охорони здоров'я, що, за висновком суду першої інстанції, підтверджується висновком щодо результатів медичного огляду №119 від 21.03.2024 року, при цьому суд також послався на наявний у матеріалах справи відеозапис, з якого, на думку суду, вбачається підтвердження факту вживання ОСОБА_1 алкогольних напоїв. За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку, що своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги п. 2.9 «а» Правил дорожнього руху України, у зв'язку з чим притягнув його до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП. За даним фактом уповноваженою посадовою особою органу патрульної поліції було складено протокол про адміністративне правопорушення серії ААД № 892755, який став підставою для направлення матеріалів до суду та їх подальшого розгляду.
Не погодившись із вказаною постановою, захисник Добринь Я.О., діючи в інтересах особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 08 листопада 2024 року скасувати та закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення у зв'язку з відсутністю належних і допустимих доказів вини особи.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги захисник зазначає, що постанова суду першої інстанції не відповідає фактичним обставинам справи, ухвалена без повного, всебічного та об'єктивного дослідження доказів, а висновки суду про доведеність вини ОСОБА_1 є передчасними та необґрунтованими.
Зокрема, у апеляційній скарзі звертається увага на наявність істотних суперечностей у матеріалах справи, які, на переконання сторони захисту, залишились поза увагою суду першої інстанції та не отримали належної оцінки.
Так, як убачається з матеріалів справи, висновок щодо результатів медичного огляду, який покладено судом першої інстанції в основу висновку про перебування ОСОБА_1 у стані алкогольного сп'яніння, датований 21.03.2024 року, тобто складений раніше дати події, яка інкримінується особі, а саме 22.03.2024 року, що, на думку захисника, виключає можливість використання такого документа як доказу стану особи саме у момент керування транспортним засобом.
Окрім цього, захисник зазначає, що суд першої інстанції, посилаючись у своїй постанові на відеозапис як на один із доказів вини ОСОБА_1 , не врахував, що зазначений відеозапис, як і інші матеріали, містить невідповідності щодо дати та обставин події, а також не перевірив його належність та допустимість як доказу у розумінні ст. 251 КУпАП.
При цьому у апеляційній скарзі наголошується, що суд першої інстанції фактично обмежився формальним посиланням на наявність у матеріалах справи доказів, не здійснив їх належного аналізу, не співставив їх між собою та не усунув наявні суперечності, чим порушив вимоги ст. 252 КУпАП щодо оцінки доказів на підставі всебічного, повного та об'єктивного дослідження обставин справи в їх сукупності.
Також захисник звертає увагу на те, що за таких обставин сукупність доказів, на які послався суд першої інстанції, не може вважатися достатньою для беззаперечного висновку про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, оскільки містить істотні розбіжності, які ставлять під сумнів як сам факт події, так і обґрунтованість висновків суду.
Окремо у апеляційній скарзі зазначено, що суд першої інстанції не навів належного обґрунтування, з яких саме підстав він визнав наявні у справі докази достатніми та допустимими, не спростував доводів сторони захисту та не усунув сумніви, які виникають при їх аналізі.
Підсумовуючи наведені доводи, захисник у апеляційній скарзі зазначає, що матеріали справи не містять належних, допустимих та достатніх доказів, які б у своїй сукупності беззаперечно підтверджували факт перебування ОСОБА_1 у стані алкогольного сп'яніння саме під час керування транспортним засобом 22.03.2024 року, а тому всі сумніви щодо доведеності вини особи мають тлумачитися на її користь.
У зв'язку з викладеним захисник просить постанову суду першої інстанції скасувати, а провадження у справі закрити.
Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 , та його захисник - адвокат Добринь Я.О., про дату, час та спосіб розгляду апеляційної скарги були повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи, однак у судове засідання не з'явилися, клопотань про відкладення розгляду справи або про розгляд справи за їх участю не подали.
Відповідно до положень ст. 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право брати участь у розгляді справи, однак її неявка не є безумовною підставою для відкладення розгляду, якщо така особа належним чином повідомлена про дату, час та місце судового розгляду та від неї не надійшло відповідного клопотання.
З урахуванням викладеного, а також беручи до уваги необхідність забезпечення розгляду справи у розумні строки, що узгоджується із завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення, передбаченими ст. 245 КУпАП, суд апеляційної інстанції вважає за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги за відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, та її захисника.
06 грудня 2024 року в результаті ракетної атаки країни-агресора російської федерації знищено будівлю Дніпровського апеляційного суду в м. Кривий Ріг, яка була розташована за адресою: пр-т Героїв-підпільників, 31, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область.
Відповідно до акта про втрату матеріалів провадження встановлено, що матеріали справи про адміністративне правопорушення (ЄУН № 175/7930/24, провадження № 33/803/2964/24) за апеляційною скаргою на постанову Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 08 листопада 2024 року щодо ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КУпАП втрачено внаслідок ракетного удару.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 16.04.2026 року частково відновлено матеріали втраченого провадження.
Згідно зі ст. 245 КУпАП завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення; чи винна дана особа в його вчиненні; чи підлягає вона адміністративній відповідальності; чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність; чи заподіяно майнову шкоду; чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтею 252 КУпАП встановлено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Отже, за змістом наведених норм закону, саме повнота, безпосередність та об'єктивність дослідження всіх доказів, які покладаються в основу висновку про наявність або відсутність у діях особи складу адміністративного правопорушення, є необхідною передумовою законності та обґрунтованості судового рішення у справі про адміністративне правопорушення.
Як убачається з постанови Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 08 листопада 2024 року, суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, пославшись, зокрема, на протокол про адміністративне правопорушення серії ААД № 892755, на висновок щодо результатів медичного огляду, виданий СП КНП «МЦПЛЗ» у м. Краматорськ у м. Слов'янськ №119 від 21.03.2024 року, а також на відеозапис, який, як зазначено у постанові, був наявний у матеріалах справи та з якого, на думку суду, вбачалося, що ОСОБА_1 підтверджує факт вживання алкогольних напоїв.
Разом із тим, під час апеляційного перегляду встановлено, що матеріали справи були втрачені, у зв'язку з чим здійснювалося їх часткове відновлення, однак у відновленому провадженні відсутні як протокол про адміністративне правопорушення, який є первинним процесуальним документом, що фіксує обставини події, так і відеозапис, на який безпосередньо послався суд першої інстанції як на один із доказів вини особи.
За таких обставин апеляційний суд позбавлений можливості перевірити не лише доводи апеляційної скарги, а й самі висновки суду першої інстанції, оскільки відсутність зазначених матеріалів унеможливлює встановлення фактичних обставин справи, з'ясування змісту та джерела доказів, а також оцінку їх належності, допустимості та достатності.
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються: протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Із системного аналізу наведених положень закону вбачається, що встановлення вини особи можливе лише за умови дослідження належних, допустимих та достатніх доказів у їх сукупності. Водночас у даному випадку така сукупність доказів відсутня, а відновлені матеріали справи не дають можливості сформувати повне уявлення про обставини події та перевірити їх у порядку, передбаченому законом.
Крім того, відсутність протоколу про адміністративне правопорушення, який відповідно до вимог закону є процесуальною підставою для розгляду справи та містить первинний опис обставин правопорушення, позбавляє суд можливості встановити, за яких саме умов, коли і за яких обставин було зафіксовано подію, яка інкримінується особі.
Водночас відсутність відеозапису, який був використаний судом першої інстанції як доказ, не дозволяє перевірити правильність висновків суду щодо фактичних обставин справи, а також оцінити, чи дійсно зазначений доказ підтверджує обставини, на які послався суд.
У цьому контексті апеляційний суд виходить із того, що за відсутності можливості дослідити ключові докази, які були покладені в основу постанови суду першої інстанції, перевірка законності та обґрунтованості такого рішення є неможливою.
Як убачається із змісту постанови суду першої інстанції, одним із доказів, який прямо покладено судом в основу висновку про винуватість ОСОБА_1 , був саме відеозапис, наявний у матеріалах справи. Суд першої інстанції не лише формально згадав про нього, а фактично використав його для підтвердження обставин, що мають істотне значення для вирішення питання про доведеність вини особи, а саме для підтвердження факту вживання ОСОБА_1 алкогольних напоїв.
Водночас у відновленому провадженні зазначений відеозапис відсутній, а тому апеляційний суд позбавлений можливості безпосередньо дослідити його зміст, перевірити, що саме на ньому зафіксовано, у який час і за яких обставин здійснювався відповідний запис, чи дійсно з нього вбачається те, на що послався суд першої інстанції, чи узгоджується його зміст з іншими матеріалами справи, а також чи може він вважатися належним і допустимим доказом у розумінні ст. 251 КУпАП.
Більше того, саме відсутність такого доказу унеможливлює повноцінну перевірку і доводів апеляційної скарги сторони захисту, оскільки захисник прямо ставить під сумнів узгодженість та належність доказової бази, на якій ґрунтувався висновок суду першої інстанції, а також наголошує на наявності суперечностей між окремими матеріалами справи щодо дат та фактичних обставин події. У такій ситуації апеляційний перегляд не може зводитися до формального відтворення змісту постанови районного суду без реальної перевірки тих доказів, які були покладені в її основу.
Апеляційний суд враховує, що суд першої інстанції також послався на висновок щодо результатів медичного огляду та на відомості, отримані за наслідками витребування інформації щодо діяльності відповідного закладу охорони здоров'я. Однак сама по собі наявність окремих письмових документів за відсутності іншого доказу, який суд першої інстанції визнав значущим і використав для підтвердження обставин справи, не усуває обов'язку апеляційного суду перевірити всю сукупність доказів саме в тому вигляді, в якому вони були покладені в основу рішення про притягнення особи до відповідальності.
Інакше кажучи, якщо суд першої інстанції обґрунтував висновок про наявність у діях особи складу адміністративного правопорушення сукупністю кількох доказів, то відсутність одного з них, який має істотне значення для оцінки доведеності вини, позбавляє апеляційний суд можливості належним чином перевірити обґрунтованість такого висновку.
У цьому контексті апеляційний суд виходить з того, що у справах про адміністративні правопорушення, наслідком яких може бути істотне втручання у права особи, зокрема накладення значного штрафу та позбавлення спеціального права керування транспортними засобами, мають бути забезпечені фундаментальні гарантії справедливого розгляду, передбачені ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно з п. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Європейський суд з прав людини у своїй усталеній практиці неодноразово звертав увагу на те, що провадження у справах про адміністративні правопорушення, які за своєю природою є каральними та передбачають істотні санкції, повинні відповідати базовим гарантіям справедливого судового розгляду, притаманним «кримінальному обвинуваченню» в автономному розумінні ст. 6 Конвенції.
Так, у рішенні у справі «Лучанінова проти України» від 09 червня 2011 року, заява № 16347/02, Європейський суд з прав людини виходив з того, що характер правопорушення та суворість можливих санкцій мають визначальне значення для вирішення питання про застосовність гарантій ст. 6 Конвенції у її кримінальному аспекті. Зазначене рішення підтверджує необхідність дотримання належних процесуальних гарантій під час розгляду справ про адміністративні правопорушення в національних судах.
У рішенні у справі «Малофєєва проти Росії» від 30 травня 2013 року, заява № 36673/04, Європейський суд з прав людини акцентував увагу на тому, що суд не повинен перебирати на себе функцію сторони обвинувачення, усуваючи недоліки доказової бази або фактично відшукуючи замість сторони обвинувачення докази, яких не подано або які неможливо перевірити у встановленому законом порядку. Такий підхід має принципове значення і для національного провадження у справах про адміністративні правопорушення, оскільки суд не може компенсувати відсутність належних доказів припущеннями або заміщати реальну перевірку доказів формальним посиланням на їх існування у минулому.
Аналогічні підходи відображені і в рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Карелін проти Росії» від 20 вересня 2016 року, заява № 926/08, у якому Суд наголосив на необхідності дотримання принципу змагальності та процесуальної рівності сторін, а також на тому, що особа не може бути поставлена у становище, за якого її вина встановлюється без належного та повного дослідження доказів, покладених в основу обвинувачення.
З урахуванням наведених підходів Європейського суду з прав людини апеляційний суд виходить із того, що протокол про адміністративне правопорушення та посилання на інші матеріали справи не можуть розглядатися як достатня та самодостатня підстава для висновку про винуватість особи у разі, коли один із доказів, що покладений судом першої інстанції в основу постанови, фактично відсутній, а тому не може бути перевірений ні судом апеляційної інстанції, ні стороною захисту.
Крім того, у своїй практиці Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що під час оцінки доказів Суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати із сукупності ознак або неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою. Однак за відсутності можливості перевірити повний обсяг доказів, покладених в основу висновку про вину, досягнення такого стандарту доведення є неможливим.
Стандарт доведення «поза розумним сумнівом» означає, що сукупність доказів має бути такою, щоб виключати обґрунтовані сумніви щодо наявності події правопорушення, причетності до нього конкретної особи та правильності правової кваліфікації її дій. Якщо ж після дослідження наявних матеріалів залишаються сумніви, які неможливо усунути законними процесуальними засобами, такі сумніви не можуть тлумачитися проти особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
У цьому зв'язку апеляційний суд також виходить із приписів ст. 7 КУпАП, відповідно до яких ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Дотримання цього принципу передбачає, що притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови належного підтвердження всіх елементів складу адміністративного правопорушення допустимими, достатніми та перевіреними судом доказами.
Положеннями частин 7, 8 ст. 294 КУпАП передбачено, що апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги, однак не обмежений її доводами, якщо під час розгляду буде встановлено неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права, а також має право вийти за межі апеляційної скарги у разі поліпшення становища особи, щодо якої винесено постанову.
За таких обставин апеляційний суд доходить висновку, що в умовах відсутності у відновленому провадженні одного з ключових доказів, який був використаний судом першої інстанції для обґрунтування вини ОСОБА_1 , немає процесуальної можливості дійти безсумнівного висновку про доведеність у його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
У силу принципу презумпції невинуватості, який поширюється і на провадження у справах про адміністративні правопорушення карального характеру, всі сумніви щодо доведеності вини особи повинні тлумачитися на її користь, а недоведеність вини виключає можливість підтримання постанови про притягнення до адміністративної відповідальності.
Відповідно до п. 1 ст. 247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю, зокрема, за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Згідно з п. 2 ч. 8 ст. 294 КУпАП за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право скасувати постанову та закрити провадження у справі.
За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбачений ч. 1 ст. 130 КУпАП, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, постанова Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області - скасуванню із закриттям провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 247, 294 КУпАП, апеляційний суд
апеляційну скаргу захисника Добриня Я.О., який діє в інтересах особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 , задовольнити.
Постанову Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 08 листопада 2024 року, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП, скасувати.
Провадження у справі про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя Дніпровського
апеляційного суду Ірина СВІЯГІНА