Справа № 396/1406/24
Провадження № 2/396/10/26
Іменем України
02.04.2026 року м. Новоукраїнка
Новоукраїнський районний суд Кіровоградської області у складі: головуючого судді Цесельської О.С., за участю секретаря судового засідання Трохимчук Я.О., за участі представника позивача - адвоката Каплуна О.Б., представника відповідача - адвоката Єльнікової Н.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні під час судового розгляду справу за позовом ОСОБА_1 , представник позивача - адвокат Каплун Олег Борисович до ОСОБА_2 про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, визнання договору емфітевзісу недійсним та скасування державної реєстрації договору емфітевзісу,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, визнання договору емфітевзісу недійсним та скасування державної реєстрації договору емфітевзісу.
В обґрунтування позову посилається на те, що позивач є власником земельної ділянки, яка розташована в Малопомічнянській сільській раді Новоукраїнського району, кадастровий номер 3524083200:02:000:0072.
30.03.2017 року позивач отримала кошти в сумі 100000 гривень в якості орендної плати за оренду земельної ділянки від ОСОБА_2 як орендну плату за оренду земельної ділянки. Після отримання грошових коштів було договорено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладуть у письмовій формі договір вищезазначеної земельної ділянки.
21.08.2017 року ОСОБА_1 потрапила в ДТП, отримала тілесні ушкодження, лікувалася тривалий час в медичних закладах- з 21.08.2017 року по березень 2024 року, отримала 2 групу інвалідності.
В березні 2024 року позивачці стало відомо що 30.10.2019 року був підписаний та зареєстрований договір про право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (договір емфітевзису) на земельну ділянку за кадастровим номером 3524083200:02:000:0072 та 14.11.2019 року даний договір був зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису 34230959.
Однак позивач не підписувала договір емфітевзісу, тобто не виявляла свою волю до вчинення цих договорів, відтак угода є неукладеною, тому позивач звернулася до суду з зазначеним позовом.
Ухвалою від 06.08.2024 року провадження по справі відкрито.
Ухвалою від 08.04.2025 року задоволено клопотання про призначення у справі почеркознавчої експертизи.
Ухвалою від 02.05.2025 року зупинене провадження по справі було відновлено для виконання клопотання експерта.
Ухвалою від 08.09.2025 року призначено по справі судово - почеркознавчу експертизу з врахуванням клопотання експерта, провадження по справі зупинено.
08.01.2026 року провадження по справі відновлено.
26.03.2026 підготовче провадження закрито, справу призначено до судового розгляду по суті.
В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, та просили їх задовольнити.
Представник відповідача проти позову заперечила, посилаючись на його необґрунтованість, просила відмовити у задоволенні позову.
Вислухавши пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, суд дійшов наступних висновків.
Згідно з ч. 1 ст. 4, ч.ч. 1, 2 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи, законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Як передбачено ст.ст. 12 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках.
Відповідно до положень ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, так і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст.89 ЦК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Судом встановлено, що відповідно до Витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі від 17.07.2008 року, ОСОБА_1 успадкувала земельну ділянку після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 . (а.с.13)
Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, 14.11.2019 зареєстровано договір про право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (договір емфітевзису) площею 4, 67 га, кадастровий номер 3524083200:02:000:0072 на строк до 30.03.2066 року між правокористувачем, емфітевтом ОСОБА_2 та власником ОСОБА_1 (а.с.14,15)
Відповідно до висновку судової почеркознавчої експертизи № 4305-34-25 від 23.12.2025 року, підпис від імені ОСОБА_1 у договорі емфітевзису від 30.10.2019 року, розміщений у графі «власник», виконаний не самою ОСОБА_1 , а іншою особою. (а.с.232-235 т.1)
Таким чином, у досліджуваних спірних правовідносинах встановлено відсутність волевиявлення учасника правочину (позивача), яке б відповідало її внутрішній волі, яка мала бути спрямована на реальне настання певних правових наслідків, що обумовлені таким правочином. За відсутності відповідного волевиявлення учасника правочину такий правочин не спричиняє виникнення у цієї особи як прав, так й обов'язків, обумовлених змістом такої домовленості.
Оскільки позивач не підписувала спірний договір про встановлення емфітевзису від 30.10.2019 року, зареєстрованого 14.11.2019 року, згоди та повноважень на укладання й підписання цієї угоди іншій особі не надавала, є всі підстави вважати доведеною відсутність у ОСОБА_1 волевиявлення на укладання спірного договору.
Відповідно до ч.1 ст.317, ч.1 ст.320 ЦК України права володіння, користування та розпорядження своїм майном належать власнику. Право власності є непорушним.
Ст.391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до п.3 ч. ст.3 ЦК України серед загальних засад цивільного законодавства є свобода договору, яка означає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагентів та визначенні умов договору, тощо (ст.ст.6, 627 ЦК України).
Статтею 12 ЦК України встановлено, що особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.
Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі - частина 3 статті 203 Цивільного кодексу України. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо підписаний його стороною, що встановлено частиною 2 статті 207 Цивільного кодексу України.
Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.
У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов'язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов'язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.
За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Отже, підпис є невід'ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.
Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).
У відповідності до ч.1 ст.387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 року (справа № 145/2047/16-ц) наведено наступний правовий висновок: «Велика Палата Верховного Суду констатує, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення. Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельної ділянки, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майно, зокрема шляхом заявлення вимог про витребування майна із чужого незаконного володіння та скасування державної реєстрації речового права. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення права законного володільця відповідних земельних ділянок.
Згідно ч.3 ст.26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав). Державна реєстрація набуття, зміни чи припинення речових прав у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, проводиться без подання відповідної заяви заявником та справляння адміністративного збору на підставі відомостей про речові права, що містилися в Державному реєстрі прав. У разі відсутності таких відомостей про речові права в Державному реєстрі прав заявник подає оригінали документів, необхідних для проведення державної реєстрації набуття, зміни чи припинення речових прав.
Ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ч.1 ст.80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
На підставі ч.ч.2,3 ст.89 ЦПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У відповідності до ч.ч.1,5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Враховуючи встановлені обставини, оцінивши наявні в матеріалах справи докази, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 не підписувала оспорюваний договір про встановлення емфітевзису, щ осуперечить вимогам чинного законодавства, а тому суд вбачає підстави для повернення земельної ділянки позивачу та скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки.
У відповідності положень ст.387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Зважажаючи на викладене вище, позовна вимога про визнання недійсним договору емфітевзису, зареєстрованого 14.11.20219 року, є неналежним способом захисту порушеного права позивачки.
У відповідності до ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Статтею 141 ЦПК України встановлено порядок розподілу судових витрат між сторонами.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
При зверненні до суду з позовною заявою позивачем був сплачений судовий збір в сумі 908 грн. 00 коп., що підтверджується квитанцією №17 від 10.11.2021р.
Оскільки позовні вимоги позивача задоволено повністю, сума сплаченого судового збору в розмірі 2422 грн 20 копійок підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст. 55 Конституції України, ст.ст. 93, 124 Земельного кодексу України, ст. ст. 3, 12, 15, 202-207, 215, ст. ст. 317, 320, 387, 391, 626, 638, 792 Цивільного кодексу України, ст.ст.2,4,5,19, 76, 80, 81, 89, 133, 141, 247, 258-259, 263, 265, 268, 272-273, 354 Цивільного процесуального України, суд
Позовні вимоги задовольнити частково..
Витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 земельну ділянку, розташовану за адресою Малопомічнянська сільська рада Новоукраїнського району Кіровоградської області, кадастровий номер 3524083200:02:000:0072, яка належить ОСОБА_1 .
Скасувати реєстраційні дії та запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно № 34230959 від 14.11.2019 року, вчинений Державним реєстратором Гайдученко Наталією Леонідівною, Виконавчий комітет Новоукраїнської міської ради Кіровоградської області щодо реєстрації права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) за емфітевтом ОСОБА_2 .
В іншій частині позову відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави 2422 гривні 20 копійок судового збору.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_1 , судові витрати за проведення судово- почеркознавчої експертизи 23918 гривень 11 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 10.04.2026 року.
Суддя: О. С. Цесельська