"21" квітня 2026 р. Справа № 381/4118/25
Провадження № 2/370/974/25
21 квітня 2026 рік с-ще Макарів
Макарівський районний суд Київської області у складі:
головуючого судді Бізяєвої Н.О.
за участю секретаря судового засідання Мінасян Я.А.
розглянувши в приміщенні суду с-ще Макарів Київської області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей та сім'ї Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації, ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 ) про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини,
В липні 2025 року до Фастівського міськрайонного суду Київської області через систему «Електронний суд» звернувся представник - Іоніцой-Доценко О.П., який діє в інтересах позивача ОСОБА_1 з позовною заявою до ОСОБА_2 , треті особи: ССДС Солом'янської районної в місті Києві ДА, ІНФОРМАЦІЯ_2 (Буринь) про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини.
В обгрунтування позовних вимог позивач вказав, що 06.09.2009 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений шлюб. ІНФОРМАЦІЯ_3 за час шлюбу у подружжя народився син ОСОБА_3 . Проте, стосунки у шлюбі між подружжям і сам шлюб видались невдалим, через різні харакетри, погляди на життя, сварки, у звязку з чим, рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 24.02.2021 року (справа №760/4310/20) шлюб між сторонами розрвано. Разом з тим, ще жл моменту розрвання шлюбу утримання та виховання дитини здійснював виключно позивач, мати дитини ОСОБА_2 не здійснювала та не здійснює виховання власного сина ОСОБА_3 взагалі. Що також підтверджується, Наказом ПАТ «Київметробуд» від 30.08.2018 №116 «Про поліпшення житлових умов працівників ПАТ Київметробуд шляхом надання кімнати в гуртожитку» Позивачу надано кімнату № НОМЕР_1 в гутожитку № НОМЕР_2 за адресою: 03065, м. Київ, вул. Віталія ОСОБА_4 від 25.09.2015 з проханням надати окрему кімнату в гуртожитку. За зазначеною адресою і проживає разом Позивач з сином. Щодо одноособового виховання позивачем сина також підтверджується Листом Служби у справах дітей та сімї Соломянської районної у місіт Києві державної адміністрації від 30.09.2024 вих. №108/24-4428 акт обстеження умов проживання від 25.09.2024, яким встановлено, що за вищевказаною адресою проживають: ОСОБА_1 - батько дитини та ОСОБА_3 - дитина. Також зазначено, що для виховання та розвитку дитини створені всу необхідні умови. Характеристикою ОСОБА_3 , виданої Середньою загальноосвітньою школою №161 Соломянського району м. Києва зазначається, що « ОСОБА_5 проживає в неповній сім'ї. Батьки розлучені з 2021 року. Хлопчика виховує батько, ОСОБА_1 . Він відповідально ставиться до виховання та навчання дитини. Вдома створені всі необхідні житлово-побутові умови для нормального розвитку сина. ОСОБА_6 забезпечений всім необхідним…. Мати, ОСОБА_2 , має іншу сімю. Рідко спілкується з дитиною, в основному в телефоному режимі. У вихованні ОСОБА_6 участь не приймає. З класним керівником на зв'язок не виходить, на батьківські зустрічі не з'являється». Мета всатвноленого факту полягає в наступному. Позивач є військовозобовязаний, встановлення юридичного факту самостійного виховання та утримання дитини є необхідним для подальшого подання документів позивачем до відповідного районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки з метою підтверлдження статусу особи, що не підлягаж мобілізації. Призов Позивача на військову службу за мобілізацією може зашкодити інтересам дитини, в такому разі дитина можже залишитись без батьківського піклування.
Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 22.08.2025 року справу передано за підсудністю Макарівському районному суду Київської області.
Ухвалою Макарівського районного суду Київської області від 17.09.2025 року прийнято до свого провадження та відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання. Сторонам роз'яснено права, обов'язки та встановлено строки для вчинення процесуальних дій.
Ухвалою Макарівського районного суду Київської області від 19.01.2026 року підтоготвче судове засідання закрито, справу призначено до розгляду по суті.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити з підстав, викладених у позові. На питання суду, надав відповідь, що до суду не звертався з позовом про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів.
Представник позивача - адвокат Пудкалюк К.О. підтримала позивача, просила задовольнити позов. Додатково зазначивши, що позивач звернувся до суду за захистом своїх прав, а саме встановити факт самостійного виховання та утримання ним сина в судовому порядку. Надання Позивачу відстрочки від призову на підставі самостійного виховання та утриманням дитини віком до 18 років можливе лише за умови встановлення рішенням суду факту самостійного виховання та утримання дитини. Документами, що підтверджують наявність підстав для отримання відстрочки є рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини.
Відповідач в судове засідання не прибула, подала заяву, в якій підтвердила факт самостійного виховання та утримання дитини позивачем, а також заяву, в якій вимоги позову визнала, просила проводити розгляд справи без її участі.
Представник третьої особи - ІНФОРМАЦІЯ_4 , в судове засідання не з'явився, надіславши письмові пояснення, в яких виклав свої обгрунтування. Ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України). Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися. Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється. Оскільки в СК Україні чітко встановлено, що сімейні права та обовязки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій),- які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб'єктніетю, такі права та обов'язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх. СК України не встановлено підстав припинення батьківських обовязків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов'язків, якими є, зокрема, обов'язки щодо виховання дитини. Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов'язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов'язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов'язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом. Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов'язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов'язків з виховання дитини. Також просили справу розглянути за відсутності предтавника ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Представник третьої особи Служби у справах дітей та сім'ї Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації у судове засідання не з'явився, були повідомлені належним чином. Причини неявки суду не відомі.
Свідок ОСОБА_7 у судовому засіданні надала показання, що вона сусідка з ОСОБА_8 більше 10 років. Особисто знає ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та їх сина. Після того як ОСОБА_11 з ОСОБА_9 розійшлись, ОСОБА_11 сам виховує сина.
Свідок ОСОБА_12 у судовому засіданні надала показання, що вона є сусідкою та знайома з позивачем приблизно з 2015 року. Після розлучення ОСОБА_11 залишився сам з дитиною. ОСОБА_13 добре за дитино, дитина охайна завжди.
Свідок ОСОБА_14 у судовому засіданні надала показання, що вона сусідка ОСОБА_8 . Після розлучення ОСОБА_15 з ОСОБА_9 , останню жодного разу не бачила. Син ОСОБА_6 проживає постійно з ОСОБА_16 .
Свідок ОСОБА_17 у судовому засіданні надала показання, що вона сусідка ОСОБА_8 . На даний час вона знаходиться у декретній відпустці за доглядом за дитиною, що дає можливість стверджувати, що дитина ОСОБА_6 проживає з батьком ОСОБА_8 у двох. Мати дитини ОСОБА_9 давно разом з ними не проживає.
21.04.2026 року в судовому засіданні було оголошено перерву до 16.00 год 21.04.2026 року.
В подальшому сторона позивача подала до суду заяву про закінчення розгляду справи без їх участі.
Суд, вислухавши пояснення сторони, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи встановив наступне.
Судом встановлено, що сторони від шлюбу мають неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 про що свідчить копія свідоцтва про народження дитини серії НОМЕР_3 .
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 24.02.2021 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.
Сторони не оспорюють, що проживають окремо і що відповідачка проживає окремо від дитини.
Позивач ОСОБА_1 та неповнолітні син ОСОБА_3 зареєстровані за адоесю: АДРЕСА_2 , що підтверджується витягами з реєстру територіальної громади (а.с.28, 32).
Відповідач ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 . Доказів про фактичне місце проживання відповідачки за іншою адресою стороною позивача чи відповідачкою суду не надано.
Позивач стверджує, що протягом останніх кількох років сімейне життя у нього з відповідачкою погіршилося, остання залишила сім'ю й проживає окремо. Шлюб був розірваний за рішенням суду. Дитина проживає з ним, перебуває на повному його утриманні та самостійному вихованні. Відповідачка з дитиною не спілкується, не бере участі у вихованні дитини, матеріально її не утримує. Встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини йому необхідне для можливості подати документи у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 23 ЗУ «Про мобілізаційну подготовку та мобілізацію» №3543-ХІІ до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, оскільки непонолітня дитина ОСОБА_5 може залишитись без батьківського піклування, зважаючи на те, що матір дитини не надає їй необхідну опіку, виховання та утримання.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція), визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Згідно з частинами 1, 2 статті 3 Конвенції в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
У статті 7 Конвенції передбачено, що кожна дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування.
Конвенція в п. 3 ст. 9 закріпила принцип, за яким держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
На рівні внутрішнього законодавства України принцип урахування найкращих інтересів дитини викладно у частині 8 статті 7 Сімейного кодексу України та у статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», згідно з якими регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини; предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів дитини.
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно із ч. 6 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров'я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов'язків відповідно до закону.
Статтею 141 Сімейного кодексу України встановлено рівність прав та обов'язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Відповідно до статей 150-152, 154, 155 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства, звертатися до суду за захистом прав та інтересів дитини. Право дитини на належне батьківське виховання гарантоване законом. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Відповідно до статті 157 Сімейного кодексу України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той з батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
У частині четвертій статті 15 Сімейного кодексу України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.
Так, ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 Сімейного кодексу України).
Оскільки в Сімейному кодексі України чітко встановлено, що сімейні права та обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб'єктністю, такі права та обов'язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.
Сімейним кодексом України не встановлено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 Сімейного кодексу України «невідчужуваність» сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов'язків, якими є, зокрема, обов'язки щодо виховання дитини.
Частиною першою статті 152 Сімейного кодексу України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 Сімейного кодексу України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
У цій справі позивач просить встановити факт самостійного виховання і утримання ним дитини, проте встановлення такого факту може мати негативні наслідки для матері дитини.
Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов'язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов'язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов'язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.
Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 Сімейного кодексу України «невідчужуваність» сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від них, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов'язків з виховання дитини.
До аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).
Згідно з ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Як уже зазначалося вище, позивачем не долучено до справи доказів реєстрації та проживання неповнолітньої дитини за адресою його місяця проживання. Єдиним підтвердженням факту проживання ОСОБА_3 за адресою місця проживання позивача є інформація, викладена у висновку органу опіки та піклування. Разом з тим, вказане свідчить лише про проживання дитини разом з батьком і участь останнього у вихованні та утриманні дитини, проте не підтверджує факту ухилення матері від участі у вихованні дитини.
Суд зауважує, що матеріали справи не містять належних доказів, встановлених органом опіки та піклування щодо самоусунення відповідачки від виховання та утримання дитини та не ініційовання питання відповідно до ст.165 Сімейного кодексу України щодо позбавлення її батьківських прав.
Стороною позивача також не надано суду доказів, що відповідачка не здатна виконувати батьківські обовязки в силу об'єктивних обставин.
Спір щодо позбавлення відповідачки батьківських прав відносно сина на момент розгляду справи відсутній.
Суд вважає, що утримання та виховання дитини батьком є його законним обов'язком та не потребує встановлення факту судом з тією метою, про яку зазначив позивач.
Відповідно до приписів ч.1 ст.4 ЦПК України, яка регламентує право на звернення до суду за захистом, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Виходячи із правового аналізу даної норми, оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи законних інтересів, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, яка звернулась до суду, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.
За відсутності між сторонами відповідного спору, суд позбавлений можливості вирішувати такі питання в судовому порядку, оскільки завданням цивільного судочинства є захист порушених, невизнаних чи оспорюваних прав особи.
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21).
Як видно із поданого позивачем позову, наданих в судовому засіданні пояснень учасників справи, між позивачем та відповідачкою відсутній спір щодо виховання та утримання дитини чи визначення місця її проживання.
Щодо визнання відповідачкою позову, суд ухвалив відмовити, оскільки таке визнання позову суперечить закону.
Виходячи з наведеного, суд дійшов висновку про відсутність необхідних та достатніх підстав для встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком, у зв'язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.
На підставі викладеного, ст.ст. 2, 4, 10-13, 77-80, 263-265, 354 ЦПК України, суд
У задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей та сім'ї Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації, ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 ) про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в тридцятиденний строк з дня складання повного тексту. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складений 23.04.2026 року.
Інформація про учасників справи відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 265 Цивільного процесуального кодексу України:
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_4 ;
Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_5 , адреса реєстрації: АДРЕСА_5 ;
Треті особи без самостійних вимог:
Служба у справах дітей та сім'ї Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації, ЄДРПОУ: 37485506, адреса: 03151, м. Київ, пр-т Повітряних Сил, будинок, 41;
ІНФОРМАЦІЯ_1 (Буринь), адреса: АДРЕСА_6 .
Суддя: Н.О. Бізяєва