Справа № 307/1615/26
Провадження № 2/307/759/26
про відмову у відкритті провадження у справі
22 квітня 2026 року м. Тячів
Суддя Тячівського районного суду Закарпатської області Бобрушко В.І., ознайомившись із позовною заявою ОСОБА_1 до Тячівського відділу державної виконавчої служби у Тячівському районі Закарпатської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про зняття арешту з майна,
ОСОБА_1 , від імені якого діє представник - адвокат Стан Світлана Василівна, звернувся в суд з позовом до Тячівського відділу державної виконавчої служби у Тячівському районі Закарпатської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про зняття арешту з майна.
Просить суд зняти арешт з усього майна, що належить ОСОБА_1 , який накладений на підставі постанови державного виконавця ВДВС Тячівського районного управління юстиції від 08 травня 2012 року у виконавчому провадженні №32501277, припинити розшук майна, скасувати заборону на відчуження нерухомого майна.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.
Під час виконання судових рішень учасники справи мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.
В порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.
Спори про право цивільне, пов'язані з належністю майна, на яке накладено арешт,відповідно до статті 19 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.
Згідно з статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Відповідно до частини першої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
У разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження».
Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18 (провадження № 61-4726сво19).
Як вбачається з матеріалів, долучених до позовної заяви, на виконанні у Тячівському відділі державної виконавчої служби у Тячівському районі Закарпатської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України з 08 травня 2012 року перебувало на виконанні виконавче провадження №32501277 з примусового виконання виконавчого листа №2-1624, виданого 11 листопада 2011 року Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області про солідарне стягнення з приватного підприємця ОСОБА_1 , фізичних осіб ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ПАТ «Банк Форум» заборгованості в розмірі 325427,98 гривень, 31274,22 гривен штрафних санкцій, 1820 гривень судових витрат. 08 травня 2012 року головним державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника. 27 грудня 2012 року головним державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачеві на підставі п.2 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження».
26 березня 2026 року позивач ОСОБА_1 звернувся із заявою до Тячівського відділу державної виконавчої служби у Тячівському районі Закарпатської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про скасування арешту на майно у виконавчому провадженні №32501277, однак йому було відмовлено.
Отже, судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 був боржником у виконавчому провадженні, у рамках якого накладено арешт на належне йому нерухоме майно, тому він не може пред'являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законодавством України у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту, а саме, оскарження боржником дій державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Вказаною нормою матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів. Зокрема, пунктом 10 частини другої статті 16 ЦК України визначено способом захисту цивільних прав та інтересів судом визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Таким чином, закон визначає ефективний та належний спосіб захисту порушеного права та інтересу особи - боржника внаслідок наявності обтяжень, накладених державним виконавцем на його майно в межах виконавчого провадження - оскарження рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.
Відповідно до приписів п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
На підставі викладеного вище, з огляду на те, що порушені права ОСОБА_1 не підлягають захисту у порядку позовного провадження, у відкритті провадження слід відмовити на підставі п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України.
Керуючись ст. ст.186, 353, 354 ЦПК України, суд,
Відмовити у відкритті провадження в цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Тячівського відділу державної виконавчої служби у Тячівському районі Закарпатської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про зняття арешту з майна.
Ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі надіслати позивачу разом із позовною заявою та доданими до неї матеріалами.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня її підписання до Закарпатського апеляційного суду.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя Тячівського
районного суду В.І.Бобрушко