Справа № 302/272/26
Провадження № 1-кп/302/78/26
21
про застосування примусових заходів медичного характеру
24 квітня 2026 року селище Міжгір'я Закарпатської області
Міжгірський районний суд Закарпатської області в складі головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участі:
секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурор ОСОБА_3
потерпіла - ОСОБА_4 ,,
особа, щодо якої вирішується питання про застосування примусових заходів медичного характеру - ОСОБА_5 ,
законний представник ОСОБА_5 - ОСОБА_6 ,
захисник - адвокат ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання начальника сектору дізнання відділення поліції № 2 Хустського районного управління поліції Головного управління Національної поліції України в Закарпатській області ОСОБА_8 , затверджене начальником Міжгірського відділу Хустської окружної прокуратури ОСОБА_3 про застосування примусових заходів медичного характеру в кримінальному провадженні №12026078110000006 від 12 січня 2026 року
відносно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт Міжгір'я Міжгірського району Закарпатської області, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , громадянина України, з повною загально середньою освітою, не одруженого, не працюючого, інваліда ІІ-ї групи (діагноз F-20.0) не судимого
за вчинення суспільно-небезпечного діяння, передбаченого ч.1 ст.125 КК України,
07 січня 2026 року, близько 14.00 години ОСОБА_5 знаходячись на подвір'ї будинку АДРЕСА_2 , на ґрунті раптово виниклих непорозумінь, затіяв сварку із своєю сусідкою ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 , мешканкою буд. АДРЕСА_3 в ході якої, спрямовано наніс один удар правою ногою взутою в чоботи в область лівого стегна потерпілої ОСОБА_4 .
У результаті своїх протиправних дій, ОСОБА_5 , згідно з висновком судового-медичного експерта від 12.01.2026, спричинив тілесні ушкодження потерпілій ОСОБА_4 , у вигляді синця на шкірних покривах середньої третини лівого стегна який виникли від дії тупих, твердих предметів по ударному механізму дії, якими могли бути взуті ноги сторонньої особи.
Розладу здоров'я за собою не потягли і по цій ознаці кваліфікуються, як легкі, що не спричинили короткочасний розлад здоров'я. Наказ №6 МОЗ України від 17.01.1995 «Правила судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень» пп. 2.3.5.
По давності вкладаються в час події, яка мала місце 07.01.2026. Малоймовірно, що дані тілесні ушкодження могли виникнути при падінні з висоти власного зросту, а є наслідками локальних ударів.
Дії ОСОБА_5 мають ознаки суспільно-небезпечного діяння, яке кваліфікується як умисне легке тілесне ушкодження, за що відповідальність передбачена ч. 1 ст. 125 КК України.
Начальник сектору дізнання звернулася до суду з клопотанням про застосування до ОСОБА_5 примусових заходів медичного характеру, оскільки під час досудового розслідування проведено судово-психіатричну експертизу та з висновку судово-психіатричного експерта №63 від 20.02.2026 вбачається, що ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 страждає на хронічне психічне захворювання у формі панароїдної шизофринії з безперервним перебігом (F 20) у період часу, що відноситься до інкримінованого йому діянні. За своїм психічним станом ОСОБА_5 , не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними у період часу, що відноситься до інкримінованого йому та не може у теперішній час, потребує застосування примусових заходів медичного характеру - госпіталізації до психіатричного закладу із звичайним наглядом.
Під час судового розгляду особа, стосовно якої вирішується питання про застосування примусових заходів медичного характеру, ОСОБА_5 , участь якого в проведенні з ним процесуальних дій відповідно до висновку судово-психіатричної експертизи № 63 від. 20.02.2026 є недоцільною, у присутності його законного представника та захисника, заперечував обставини, які викладені у фабулі клопотання слідчого. Ствердив, що у нього було непорозуміння з ОСОБА_4 , проте він не попав у неї ногою.
Законний представник та захисник проти задоволення клопотання про застосування до ОСОБА_5 примусових заходів медичного характеру у виді госпіталізації до закладу психіатричної допомоги із звичайним наглядом, в зв'язку з вчиненням ним суспільно-небезпечного діяння, не заперечували.
Потерпіла ОСОБА_4 в судовому засіданні підтвердила, що 07 січня 2026 року на подвір'ї будинку АДРЕСА_2 , при зустрічі з ОСОБА_5 останній наніс їй один удар ногою по нозі. Після цього вона повернулась додому та її чоловік зразу по телефону повідомив про це поліцію. Внаслідок удару у неї на нозі виник синяк. Підтвердила, що проходила судово-медичну експертизу. Не заперечила проти задоволення клопотання про застосування до ОСОБА_5 примусових заходів медичного характеру, вважає його небезпечним для людей.
Крім того, під час судового розгляду прокурором надані письмові докази, які безпосередньо досліджені судом та у повній мірі підтверджують обставини вчинення ОСОБА_5 суспільно небезпечного діяння, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, а саме:
- витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань,
- рапорт про отримання 07.01.2026 повідомлення зі служби 102, про конфлікт,
- протокол заяви про кримінальне правопорушення ОСОБА_4 ,
- висновок судово-медичного експерта № 7-м від 12.01.2026,
- висновок судово-психіатричного експерта №63 від 20.02.2026,
- протокол слідчого експерименту від 26.02.2026.
Відтак у судовому засіданні, шляхом безпосереднього дослідження доказів, встановлено, що 07 січня 2026 року ОСОБА_5 вчинив суспільно-небезпечне діяння, передбачене ч.1 ст.125 КК України, а саме - умисне легке тілесне ушкодження.
Суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини викладеної у п.18 справи "G.v.France", п.39 "Halilovic v.Bosnia and Herzegovina", відповідно до якої почуття неповноцінності й безсилля, яке є типовим для особи, що страждає на психічні розлади, вимагає підвищеної уваги в контексті питання щодо дотримання вимог Конвенції.
Відповідно до роз'яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України від 03 червня 2005 року №7 «Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування», які суд застосовує як приклад сталого правозастосування (в якості правової визначеності як елемента верховенства права), примусові заходи медичного характеру мають застосовуватися лише за наявності у справі обґрунтованого висновку експертів-психіатрів про те, що особа страждає на психічну хворобу чи має іншій психічний розлад, які зумовлюють її неосудність або обмежену осудність і викликають потребу в застосуванні щодо неї таких заходів, а примусове лікування щодо осіб, які вчинили злочини та страждають на хворобу, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб (ст. 96 КК) - висновку судово-медичної експертизи.
Для об'єктивної оцінки ступеня небезпечності психічно хворого для себе або інших осіб суд має спочатку з'ясувати думку експертів - психіатрів стосовно виду примусових заходів медичного характеру, які можуть бути призначені психічно хворій особі в разі визнання її неосудною, а потім, з урахуванням висновків експертів і характеру вчиненого цією особою суспільно небезпечного діяння, ухвалити рішення про вибраний ним вид примусових заходів медичного характеру (тип психіатричного закладу, який його здійснюватиме).
Згідно висновку судово-психіатричного експерта №63 від 20.02.2026 ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 страждає на хронічне психічне захворювання у формі параноїдної шизофренії з безперервним перебігом (F 20) у період часу, що відноситься до інкримінованого йому діянні. За своїм психічним станом ОСОБА_5 , не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними у період часу, що відноситься до інкримінованого йому та не може у теперішній час, потребує застосування примусових заходів медичного характеру - госпіталізації до психіатричного закладу із звичайним наглядом. Тобто, у ОСОБА_5 встановлено наявність як медичного критерію (хронічне психічне захворювання), так і інтелектуальної й вольової ознак юридичного критерію (нездатність усвідомлювати свої дії та свідомо керувати ними).
Наведені у вищевказаному висновку експертизи обставини надають суду достатні підстави визнати ОСОБА_5 неосудним.
На підставі вказаних обставини, суд доходить висновку про вчинення ОСОБА_5 суспільно небезпечного діяння у стані неосудності та, як наслідок, необхідність застосування щодо останнього примусових заходів медичного характеру.
Разом із тим, враховуючи, що стан неосудності пов'язаний з відсутню у особи інтелектуальної та вольової ознак, з ним несумісні наявність у свідомості особи чітко сформованих мети й мотиву як ознак суб'єктивної сторони злочину, тому встановлення будь-якої форми вини (умислу чи необережності) у діях неосудної особи об'єктивно є неможливим. Юридична оцінка суспільно небезпечному діянню в такому випадку надається виходячи з фактичних обставин вчиненого та наслідків, що настали.
Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне виключити з фабули обставин вчинення ОСОБА_5 інкримінованого йому суспільно небезпечного діяння, яка зазначена у клопотанні, посилання начальника сектору дізнання на форму вини ОСОБА_5 , усвідомлення та мету вчинення ним суспільно небезпечного діяння.
Відповідно до ч.2 ст.19 КК України, не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння, перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії, або керуватися ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворого стану психіки. До такої особи за рішенням суду можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру.
Відповідно до ст.19 Закону України «Про психіатричну допомогу», примусові заходи медичного характеру застосовуються за рішенням суду у випадках та в порядку, встановлених Кримінальним, Кримінальним процесуальним кодексами України, цим Законом та іншими законами.
Статтею 513 КПК України передбачено, що під час постановлення ухвали про застосування примусових заходів медичного характеру суд з'ясовує: чи мало місце суспільно небезпечне діяння, кримінальне правопорушення; чи вчинено це суспільно небезпечне діяння, кримінальне правопорушення особою; чи вчинила ця особа суспільно небезпечне діяння, кримінальне правопорушення у стані неосудності; чи не захворіла ця особа після вчинення кримінального правопорушення на психічну хворобу, яка виключає застосування покарання; чи слід застосовувати до цієї особи примусові заходи медичного характеру і якщо слід, то які.
Відповідно до 92 КК України примусовими заходами медичного характеру є, зокрема госпіталізація особи до закладу з надання психіатричної допомоги із звичайним наглядом, тобто поміщення особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу, в спеціальний лікувальний заклад з метою її обов'язкового лікування, а також запобігання вчиненню нею суспільно небезпечних діянь.
Згідно з статтею 93 КК України примусові заходи медичного характеру можуть бути застосовані судом до осіб:
1) які вчинили у стані неосудності суспільно небезпечні діяння;
2) які вчинили у стані обмеженої осудності кримінальні правопорушення;
3) які вчинили кримінальне правопорушення у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу до постановлення вироку або під час відбування покарання.
Статтею 94 КК України регламентовано, що залежно від характеру та тяжкості захворювання, тяжкості вчиненого діяння, з урахуванням ступеня небезпечності психічно хворого для себе або інших осіб, суд може застосувати такі примусові заходи медичного характеру:
1) надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку;
2) госпіталізація до закладу з надання психіатричної допомоги із звичайним наглядом;
3) госпіталізація до закладу з надання психіатричної допомоги з посиленим наглядом;
4) госпіталізація до закладу з надання психіатричної допомоги із суворим наглядом.
Госпіталізація до закладу з надання психіатричної допомоги із звичайним наглядом може бути застосована судом щодо психічно хворого, який за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільно небезпечного діяння потребує тримання у закладі з надання психіатричної допомоги і лікування у примусовому порядку.
Відповідно до положень ст. 19, 94 КК України до осіб, визнаних судом неосудними, залежно від характеру і тяжкості захворювання, тяжкості вчиненого діяння та ступеня небезпечності психічно хворого для себе або інших осіб може бути застосована госпіталізація до психіатричних закладів із звичайним, посиленим чи суворим наглядом або їм може бути надана у примусовому порядку амбулаторна психіатрична допомога.
Госпіталізація до закладу з надання психіатричної допомоги з посиленим наглядом може бути застосована судом щодо психічно хворого, який вчинив суспільно небезпечне діяння, не пов'язане з посяганням на життя інших осіб, і за своїм психічним станом не становить загрози для суспільства, але потребує тримання у закладі з надання психіатричної допомоги та лікування в умовах посиленого нагляду.
Госпіталізація до закладу з надання психіатричної допомоги із суворим наглядом може бути застосована судом щодо психічно хворого, який вчинив суспільно небезпечне діяння, пов'язане з посяганням на життя інших осіб, а також щодо психічно хворого, який за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільно небезпечного діяння становить особливу небезпеку для суспільства і потребує тримання у закладі з надання психіатричної допомоги та лікування в умовах суворого нагляду.
Якщо не буде визнано за необхідне застосування до психічно хворого примусових заходів медичного характеру, а також у разі припинення застосування таких заходів, суд може передати його на піклування родичам або опікунам з обов'язковим лікарським наглядом.
Суд встановив, що суспільно-небезпечне діяння, передбачене ч.1 статті 125 КК України мало місце за встановлених обставинам і це суспільно-небезпечне діяння вчинив ОСОБА_5 .
Під час досудового розслідування було встановлено відповідно до дослідженого в судовому засіданні судово-психіатричного експерта №63 від 20.02.2026 ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 страждає на хронічне психічне захворювання у формі параноїдної шизофренії з безперервним перебігом (F 20) у період часу, що відноситься до інкримінованого йому діянні. За своїм психічним станом ОСОБА_5 , не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними у період часу, що відноситься до інкримінованого йому та не може у теперішній час, потребує застосування примусових заходів медичного характеру - госпіталізації до психіатричного закладу із звичайним наглядом.
Відповідно до ч.2 ст.513 КПК України, визнавши доведеним, що особа вчинила суспільно небезпечне діяння у стані неосудності, суд постановляє ухвалу про застосування примусових заходів медичного характеру.
Враховуючи, що ОСОБА_5 вчинив суспільно-небезпечне діяння, за ознаками ч. 1 ст. 125 КК України, яке, відповідно до ст.12 КК України, класифікується як проступок, у стані неосудності, при цьому, за своїм психічним станом потребує амбулаторного примусового лікування, суд вважає за необхідне застосувати щодо нього примусові заходи медичного характеру у виді госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги із звичайним наглядом.
Цивільний позов у цьому кримінальному провадженні не заявлений.
Відповідно до ст. 124 КПК України процесуальні витрати стягуються з обвинуваченого лише у разі ухвалення обвинувального вироку. Стягнення процесуальних витрат при застосуванні примусових заходів медичного характеру КПК України не передбачено. Тому процесуальні витрати, пов'язані з проведенням у кримінальному провадженні судових експертиз, не підлягають розподілу.
Речові докази - відсутні.
Запобіжний захід до ОСОБА_5 не обирався.
Керуючись ст. 19, 92-94 і ч.1 ст.125 КК України, ст. 124, 369-372, 512, 513, 516 КПК України, суд
Клопотання начальника сектору дізнання відділення поліції № 2 Хустського районного управління поліції Головного управління Національної поліції України в Закарпатській області ОСОБА_8 , затверджене начальником Міжгірського відділу Хустської окружної прокуратури ОСОБА_3 про застосування відносно ОСОБА_5 примусових заходів медичного характеру в кримінальному провадженні №12026078110000006 від 12 січня 2026 року - задовольнити.
Застосувати до ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт Міжгір'я Міжгірського району Закарпатської області, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , у зв'язку вчиненням ним у стані неосудності суспільно небезпечного діяння, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, примусові заходи медичного характеру у виді госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги із звичайним наглядом.
Ухвалу може бути оскаржено до Закарпатського апеляційного суду через Міжгірський районний суд Закарпатської області протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
СуддяОСОБА_1