15 квітня 2026 року
м. Чернівці
справа № 727/13360/25
провадження № 22-ц/822/544/26
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Одинака О. О.
суддів: Височанської Н. К., Литвинюк І. М.
за участю секретаря судового засідання Тодоряка Г. Д.
учасники справи:
позивач ОСОБА_1
відповідач ОСОБА_2
Виконавчий комітет Чернівецької міської ради як орган опіки та піклування
апеляційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_3 , на заочне рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 09 січня 2026 року
головуюча в суді першої інстанції суддя Бойко М. Є.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 .
Просив суд позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 батьківських прав відносно дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Позов обґрунтований тим, що 16 листопада 2016 року заочним рішенням Шевченківського районного суду міста Чернівців розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 22 квітня 2005 року у відділі РАЦСу Чернівецького міського управління юстиції, актовий запис № 414.
За час перебування у шлюбі з відповідачем у них народилася дочка - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
З 2016 року позивачка самостійно здійснює виховання дитини, забезпечує її фізичний, духовний та моральний розвиток, піклується про її здоров'я та навчання, тоді як відповідач жодної участі у житті дочки не бере та не виявляє бажання спілкуватися з нею, має заборгованість зі сплати аліментів у загальному розмірі 102 778 гривень 90 копійок.
Зазначене свідчить про тривале та умисне ухилення ОСОБА_2 від матеріального забезпечення дитини, виконання своїх батьківських обов'язків та свідоме нехтування ним інтересами малолітньої дитини, що й стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Враховуючи наведені обставини, нехтування відповідачем своїми батьківськими обов'язками та фактичне винне ухилення від виховання дочки, посилаючись на викладені в позовній заяві обставини та норми матеріального права, вважала наявними підстави для позбавлення відповідача батьківських прав відносно його малолітньої дочки.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Шевченківського районного суду міста Чернівці від 09 січня 2026 року у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 відмовлено.
Попереджено ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та покладено на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.
Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
З огляду на наявні у матеріалах справи докази, суд вважав доведеною ту обставину, що відповідач дійсно не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, недостатньо вживає заходів до нормалізації їх відносин, проте зазначені фактори як кожен окремо, так і в сукупності не є безумовними підставами для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, їх можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батька, свідомого нехтування ним своїми обов'язками.
Разом з тим, позивачка не надала суду достатніх, належних і допустимих доказів на підтвердження винної поведінки відповідача та його свідомого нехтування своїми батьківськими обов'язками стосовно дочки, що могли б бути підставою для позбавлення його батьківських прав, а також не надала доказів неможливості зміни його поведінки як батька у кращу сторону.
Також суд не погодився із висновком органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення батьківських прав відповідача, оскільки відповідний висновок не містить відомостей щодо наявності виключних обставин, які б свідчили про свідоме нехтування ОСОБА_2 своїми батьківськими обов'язками та які б були законною підставою для застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення його батьківських прав.
За конкретних обставин цієї справи та інтересів дитини, а також, враховуючи, що законодавством передбачений вичерпний перелік підстав для позбавлення батьківських прав, суд дійшов висновку про недоведеність позивачкою винної поведінки ОСОБА_2 та відсутність підстав для застосування крайнього заходу - позбавлення його батьківських прав стосовно дитини, оскільки судом не встановлено, що батько ухиляється від виконання батьківських обов'язків свідомо, тобто, що він систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, не виконує свої батьківські обов'язки.
Разом з цим, з огляду на встановлені обставини справи суд вважав за доцільне попередити відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини, і покласти на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить заочне рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 09 січня 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
ОСОБА_1 посилається на те, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Вказує на те, що суд першої інстанції при ухвалені рішення не повно з'ясував обставини, що мають значення для справи. Висновки суду, викладені в рішення, не відповідають фактичним обставинам справи.
Акцентує увагу на тому, що фактичні обставини справи свідчать про байдужість ОСОБА_2 до дочки та невиконання ним батьківських обов'язків, а саме те, що відповідач не підтримує особистого контакту з дитиною, не бере участі у її розвитку, навчанні, дозвіллі, не вчиняє навіть спроб побачитись із дочкою, ігнорує потреби дитини, в тому числі на матеріальне утримання зі сторони батька, та проявляє повну байдужість до фізичного, морального та емоційного стану дитини, хоча при цьому будь-яких об'єктивних перешкод у цьому немає.
Зокрема суд першої інстанції помилково не взяв до уваги висновок органу опіки та піклування, яким визнано за доцільне позбавити відповідача батьківських прав відносно дочки.
Вважає, що зібрані у справі докази підтверджують факт самоусунення відповідача від виконання батьківських обов'язків, що дає підстави для позбавлення його батьківських прав.
Мотивувальна частина
Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками малолітньої дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 (а. с. 14).
Заочним рішенням Шевченківського районного суду міста Чернівців від 16 листопада 2016 року, яке набрало законної сили, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 22 квітня 2005 року у відділі РАЦСу Чернівецького міського управління юстиції, актовий запис № 414, розірвано (а. с. 21).
Згідно з довідкою комунального некомерційного підприємства «Міська дитяча поліклініка» від 07 травня 2025 року № 81 на прийом до лікаря педіатра у разі захворювань та з метою профілактичних оглядів малолітньої ОСОБА_4 , звертається мати ОСОБА_1 . Батько ОСОБА_2 за медичною допомогою за період укладеної декларації із дитиною до лікаря не звертався (а. с. 17).
Відповідно до характеристики із Чернівецького ліцею № 7 Чернівецької міської ради від 19 травня 2025 року № 01-13/293 вихованням ОСОБА_4 займається тільки її мати - ОСОБА_1 , яка дбає про доньку, турбується про її навчання, повідомляє потрібну інформацію про дитину, телефонує класному керівнику, завжди присутня на батьківських зборах. Батько ж не цікавиться навчальним процесом доньки, жодного разу не відвідував освітній заклад, не спілкувався з учителями, не цікавився успіхами дитини, не відвідував батьківські збори (а. с. 20).
Відповідно до розрахунку Першого відділу державної виконавчої служби у Чернівці Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України сукупний розмір заборгованості зі сплати аліментів ОСОБА_2 на утримання ОСОБА_4 у виконавчому провадженні № 59492601 станом на листопад 2024 року становить 89 905 гривень 71 копійка, а у виконавчому провадженні № 77959312 станом на квітень 2025 року 12 873 гривні 19 копійок (а. с. 15,16).
24 липня 2025 року внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо відкриття кримінального провадження відносно ОСОБА_2 за частиною 1 статті 164 Кримінального кодексу України (а. с. 9).
Відповідно до психологічного висновку від 02 липня 2025 року, складеного психологом ОСОБА_5 , у ОСОБА_4 сформовані добрі, теплі та довірливі стосунки з матір'ю. Виявлено їх тісний емоційний зв'язок, дівчинка почувається поруч із мамою захищеною, спокійною, відкритою. У ході бесіди дитина чітко висловила власне бажання проживати разом із матір'ю. Вона аргументувала це наявністю емоційного комфорту, турботи та підтримки з боку мами. На даний момент спілкування з батьком відсутнє, що викликає певне емоційне напруження та може впливати на психологічний стан дитини, в зв'язку із чим їй рекомендовано психологічну підтримку з метою збереження емоційної рівноваги (а. с. 18).
Також згідно із психологічним діагностуванням, за результатами заповнення анкети для підлітків «Підлітки для батьків» стосовно батька викликав труднощі у наданні відповідей на запитання, адже дівчинка з ним взагалі не спілкується та не прагне зустрічі; всі питання залишилися без відповідей. Рекомендовано в подальшому звертатися до дитячого психолога (а. с. 19).
Згідно з висновком Виконавчого комітету Чернівецької міської ради як органу опіки та піклування від 26 серпня 2025 року № 423/20 визнано за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітньої ОСОБА_4 , у зв'язку з ухиленням від виконання своїх батьківських обов'язків (а. с. 7).
Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при ухваленні постанови
Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вище вимогам процесуального закону з огляду на наступне.
Згідно зі статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Дитина є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів, оскільки на її долю випадає найбільше страждань та втрат. Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесі вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається доля дитини, а тому результат судового розгляду повинен бути спрямований на захист найкращих інтересів дитини.
Захист інтересів дитини знаходиться в одній площині поряд з такими фундаментальними правовими цінностями, як життя, здоров'я, свобода, безпека, справедливість. Захист інтересів дитини, її виховання обома батьками є запорукою становлення сильної держави, правового суспільства, оскільки зростаючи дитина перетворюється на правового партнера дорослих членів суспільства.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
У частині першій статті 9 зазначеної Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Забезпечення найкращих інтересів дитини - це дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров'я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України «Про охорону дитинства»).
Відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини (стаття 141 СК України).
Обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини визначені статтею 150 СК України, приписи якої зокрема зобов'язують батьків виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист (частини дев'ята-десята статті 7 СК України).
Відповідно до частини першої статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.
Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення й розвитку; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до дитини та її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти тощо.
Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків неодноразово було викладено у постановах Верховного Суду, зокрема, від 06 червня 2024 року у справі № 132/2049/23, від 25 вересня 2024 року у справі № 206/1513/23, від 02 жовтня 2024 року у справі № 2-5679/11, від 04 вересня 2024 року у справі № 608/858/22 тощо.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява №31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.
Розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).
У рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
У рішенні від 10 вересня 2019 року у справі «Странд Лоббен та інші проти Норвегії» (заява № 37283/13) ЄСПЛ підкреслював, що взаємна радість, яку діти та батьки отримують у суспільстві один від одного, є основним елементом сімейного життя, і заходи держав-відповідачів, що перешкоджають цьому, рівносильні втручанню у право, гарантоване статтею 8 Конвенції. У випадках, коли відповідні інтереси дитини суперечать інтересам батьків, стаття 8 Конвенції вимагає, щоб органи влади держав-відповідачів встановлювали справедливий баланс цих інтересів і при встановленні балансу особливе значення надавалося найкращим інтересам дитини, які в залежності від свого характеру та важливості можуть переважати інтереси батьків. Як правило, найкращі інтереси дитини вимагають, з одного боку, щоб зв'язки дитини з її сім'єю підтримувалися, за винятком випадків, коли сім'я виявилася особливо непридатною для життя та розвитку дитини, оскільки порушення сімейних зв'язків означає від'єднання дитини від її коріння. З цього слідує, що сімейні зв'язки можуть бути розірвані лише за вкрай виняткових обставин і що має бути зроблено все для збереження особистих відносин та відновлення сім'ї.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справ, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та характеристик учасників цих правовідносин (постанови від 18 лютого 2021 року у справі № 645/920/19, від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
У постанові від 12 лютого від 2024 року в справі № 202/1931/22 Верховний суд вказав на те, що доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідачки від виконання батьківських обов'язків, які можуть бути підставою позбавлення останньої батьківських прав, покладено на позивача.
У справі, що переглядається, факт доведення підстав для позбавлення відповідача батьківських прав ОСОБА_1 обґрунтовувала наступним.
Виключно позивачка займається вихованням та фінансовим забезпеченням дочки, а батько жодної участі у вихованні дитини після розірвання шлюбу у 2016 році не приймає.
Довідкою комунального некомерційного підприємства «Міська дитяча поліклініка» від 07 травня 2025 року № 81 та характеристикою Чернівецького ліцею № 7 Чернівецької міської ради від 19 травня 2025 року № 01-13/293 підтверджується та обставина, що батько дитини не піклується про її здоров'я та не цікавиться навчальним процесом дочки її успіхами.
Також відповідач не сплачує аліменти на утримання дитини, у зв'язку з чим утворилась заборгованість у загальному розмірі 102 778 гривень 90 копійок, чим порушуються права дитини на забезпечення батьком її базових потреб.
Окрім цього, виконавчим комітетом Чернівецької міської ради як органом опіки та піклування надано висновок про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно його малолітньої дочки ОСОБА_4 .
Колегія суддів переглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги та надаючи оцінку зібраним у справі доказам виходить із наступного.
Верховний суд у постанові від 10 грудня 2025 року у справі № 179/1100/24 (провадження № 61-12057св25) вказав на те, що необґрунтоване та передчасне (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання батька до належного виконання своїх батьківських обов'язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини.
Очевидно, що сімейні відносини мають «складний» характер, і сім'я може переживати як найкращі, так й найгірші часи. Суду доволі складно зробити висновок про те, що сімейні стосунки неможливо врятувати, і тому суд має позбавляти батьків такого шансу тільки в тому разі, якщо вони становлять реальну загрозу для благополуччя дитини. Простої бездіяльності з боку батька може бути недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити його батьківських прав. З метою забезпечення найкращих інтересів дитини, за обставин цієї справи, не виправдано позбавляти батька права на контакт з дитиною і її виховання. Позбавлення батька всіх батьківських прав не відповідає критерію пропорційності.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 04 грудня 2024 року у справі № 133/747/23, судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на задоволення потреб у любові, піклуванні та матеріального забезпечення. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
На переконання колегії суддів наявності таких обставин у цій справі не доведено.
Суд першої інстанції, крім фактів, що ОСОБА_2 не відвідує заклад освіти, у якому навчається ОСОБА_4 , не звертався до сімейного лікаря із дочкою, тобто не приймав активну участь у вихованні та піклуванні про дочку, не встановив будь-яких інших фактів, які могли б виправдати позбавлення його батьківських прав. Судом не було встановлено, що відповідач не відповідає вимогам, необхідним для виховання дітей, або що він коли-небудь заподіював шкоду своїй дочці, або що він становить загрозу для здоров'я та розвитку дитини, або що спілкування із батьком може порушити відповідні права дитини.
Також як правильно зазначено судом першої інстанції, та обставина, що відповідач має заборгованість по сплаті аліментів сама по собі не є підставою для позбавлення його батьківських прав, що узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 199/5032/16-ц.
Хоча у період починаючи з 2016 року, який передував зверненню із цим позовом, ОСОБА_2 не приділяв належної уваги вихованню його дочки і такий період тривав достатньо довго, цей фактор сам по собі не може виключати можливість відновлення зв'язків між дитиною і її батьком. Фактична повага до сімейного життя вимагає, щоб майбутні відносини між батьками і дитиною визначалися з урахуванням усіх важливих факторів, а не просто спливом часу.
Окрім цього, вирішуючи спір суд першої інстанції правильно не погодився із висновком органу опіки та піклування, згідно з яким вирішено за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно його дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду вказав на те, що у постанові від 11 грудня 2023 року у справі № 523/19706/19 (провадження № 61-12112сво22) вказав на те, що висновок владних органів містить дві складові: 1) відомості про факти, на основі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що мають значення для правильного розгляду та вирішення справи; 2) рекомендацію конкретного органу про те, як необхідно з точки зору державного інтересу (захист прав та інтересів дітей) вирішити справу, тобто висновок про факти та право.
Такі висновки, безумовно, мають велике значення для ухвалення судом законного, обґрунтованого та справедливого рішення. Адже висновок органів державної влади та місцевого самоврядування формується із урахуванням досвіду у певній сфері, в межах компетенції відповідного органу та на основі його повноважень.
Відповідно до частини шостої статті 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Як вбачається зі змісту висновку органу опіки та піклування, яким визначено за доцільне позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно його малолітньої дочки ОСОБА_4 , в основу такого висновку покладено ті ж обставини, що слугували підставою звернення із позовом (відповідач не піклується про здоров'я дочки, не цікавиться її навчальним процесом та успіхами) та зокрема враховано психологічний висновок про відсутність емоційного зв'язку дитини із батьком.
З цього приводу колегія суддів відзначає, що в даному випадку відсутність емоційного зв'язку дочки з батьком у розумінні закону не може бути основним фактором для позбавлення відповідача батьківських прав.
Як зазначалося вище позбавлення батьківських прав безвідносно до інших обставин переслідуватиме легітимну мету тільки в тому разі, якщо цього вимагає ситуація у якій батьки (один з батьків) становлять загрозу для дитини і цього вимагає забезпечення якнайкращих інтересів дитини.
За обставин цієї справи судами не встановлено таких обставин, як і того, що відновлення зв'язку батька із дочкою порушуватиме її право на розвиток у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
Верховний Суд у постанові від 18 квітня 2025 року у справі № 644/7516/23 (провадження № 61-17596св24) дійшов висновку, що співставляючи інтереси окремої особи в право якої здійснюється втручання (відповідача), враховуючи суспільні інтереси та інтереси дитини, не позбавлення батьківських прав відповідачки буде кращим заходом для дитини ніж зворотне, оскільки позбавлення батьківських прав не вплине ні на обставини щодо виховання і розвитку дитини, не створює додаткових умов щодо її безпечного виховання, захисту її здоров'я, не сприяє захисту її прав взагалі, а не вжиття такої процедури створює умови для дитини і матері для належного спілкування і розвитку дитини.
Також як акцентувалась увагу апеляційним судом, простої бездіяльності з боку батька, що має місце у цій справі, недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити його батьківських прав, особливо не надавши батьку попередню можливість налагодити взаємовідносини із дитиною, або ж достовірно пересвідчитись у невідворотності розриву таких зв'язків.
Аргументи апеляційної скарги стосовно незаконності та необґрунтованості рішення суду не знайшли свого підтвердження у ході апеляційного розгляду справи.
Разом з цим, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що не може залишатися поза увагою та обставина, що відповідач має брати більш активну участь у вихованні дочки, в зв'язку з чим наявними є підстави для того, аби попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виконання своїх обов'язків щодо виховання дочки ОСОБА_4 .
При цьому суд першої інстанції в мотивувальній частині рішення роз'яснив відповідачу, що він має зважати на те, що залишення поза увагою попередження суду про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов'язків в подальшому може бути визнано достатньою підставою для позбавлення його батьківських прав.
Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 23 листопада 2022 року у справі № 149/2510/21, від 09 червня 2023 року у справі № 591/6037/21, від 06 березня 2024 року у справі № 317/2256/22.
Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права..
Враховуючи наведене вище, заочне рішення суду першої інстанції від 09 січня 2026 року ухвалено з дотриманням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права, а тому його слід залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, Чернівецький апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Заочне рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 09 січня 2026 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення.
На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 16 квітня 2026 року.
Суддя-доповідач Олександр ОДИНАК
Судді : Наталія ВИСОЧАНСЬКА
Ірина Литвинюк