10 березня 2026 року м. ЧернівціСправа № 926/4277/25
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС-РЕЙС», село Вербка, Ковельського району, Волинської області
до Товариства з обмеженою відповідальністю «КРУЛЗОР», місто Чернівці
Грабинського Сергія Дмитровича, місто Київ
про стягнення заборгованості - 143042,35 грн
Суддя Гончарук О.В.
Секретар судового засідання - Медвідчук І.В.
Представник сторін:
від позивача - Кухарчук А.Ю;
від відповідача 1 - не з'явився;
від відповідача 2 - не з'явився.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Товариство з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС-РЕЙС» звернулось до Господарського суду Чернівецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «КРУЛЗОР» та ОСОБА_1 в якому просить стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за Договором на транспортно-експедиційні послуги №К2507-3 від 25.07.2025 у розмірі 142483,50 грн та 558,85 грн 3% річних.
Позов обґрунтований тим, що 25.07.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС-РЕЙС» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТЕК АЛЬЯНС» (наразі Товариство з обмеженою відповідальністю «КРУЛЗОР» у зв'язку зі зміною найменування) укладено Договір на транспортно-експедиційні послуги №К2507-3.
На виконання умов укладеного Договору №К2507-3, та відповідно до заявки № 2501-1 від 25.07.2025, як зазначає позивач, ним здійснено перевезення товарів за маршрутом Іспанія (Кариньєна) - України (Одеса) та доставлено товар 14.08.2025, що підтверджується СМR.
Отже, як зазначає позивач, ним належним чином та у повному обсязі виконано взяті на себе зобов'язання згідно Договору №К2507-3 та заявки №2507-1 від 25.07.2025 на загальну суму 212483,50 грн.
Однак, в порушення умов Договору відповідачем 1 частково виконано взяті на себе зобов'язання щодо оплати вартості наданих послуг, у зв'язку із чим у відповідача 1 перед позивачем виник обов'язок щодо сплати заборгованості.
Щодо відповідача 2, то на думку позивача він як єдиний учасник та директор Товариства з обмеженою відповідальністю «КРУЛЗОР», несе субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями цього Товариства.
Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 17.12.2025 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 13.01.2026.
Ухвалою від 13.01.2026 відкладено підготовче засідання 29.01.2026. Відповідачів при цьому повідомлено про дату, час та місце підготовчого засідання на офіційному веб-порталі судової влади України.
« 29» січня 2026 року через систему «Електронний суд» від представника позивача надійшло клопотання (вх. №401) про розгляд судової справи без його, в якому зазначено, що позивачем було подано всі клопотання та просить суд закрити підготовче провадження та призначити розгляд справи по суті.
Ухвалою суду від 29.01.2026 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 20.02.2026.
Ухвалою від 20.02.2026 відкладено розгляд справи на « 10» березня 2026 року.
На день вирішення спору, 10.03.2026, представник відповідача 1, відповідач 2 у судове засідання не з'явились, що не перешкоджає вирішенню спору без їх участі у зв'язку з належним повідомленням відповідачів про час, дату та місце судового засідання.
Присутній у судовому засіданні представник позивача наполягає на задоволенні позову з підстав, зазначених у позовній заяві.
Заслухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
« 25» липня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС-РЕЙС» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТЕК АЛЬЯНС» (яке у жовтні 2025 року змінило найменування на Товариство з обмеженою відповідальністю «КРУЛЗОР») укладено Договір на транспортно-експедиційні послуги №К2507-3.
На виконання умов Договору та заявки №2507-1 від 25.07.2025 позивач здійснив перевезення вантажу (вино на палетах) за маршрутом Іспанія (Кариньєна) - Україна (Одеса), доставив товар 14.08.2025 року, що підтверджується міжнародною транспортною накладною CMR. Вартість послуг становить 212 483,50 грн.
Відповідачем -1 сплачено частково вартість послуг на суму 70 000 грн, у зв'язку з чим у нього утворилася заборгованість у розмірі 142 483,50 грн основного боргу. Адресована позивачем відповідачу претензія від 05.11.2025 року залишена без задоволення.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (зокрема сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 510 ЦК України визначено, що сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.
Частиною 1 статті 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відносини сторін регулюються нормами про перевезення та транспортне експедирування.
Згідно з частиною 1 статті 909 ЦК України за договором перевезення вантажу перевізник зобов'язується доставити довірений йому вантаж до пункту призначення та видати його одержувачу, а відправник зобов'язується сплатити за перевезення встановлену плату.
Частиною 2 статті 908 ЦК України передбачено, що умови перевезення вантажу встановлюються договором, якщо інше не встановлено законом.
Оскільки між сторонами укладено договір транспортного експедирування, до відносин застосовуються також положення статті 929 ЦК України, відповідно до якої експедитор зобов'язується за плату організувати виконання послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. (ст. 74 ГПК України)
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 ГПК України).
Судом встановлено, що позивач належним чином виконав свої зобов'язання (доставив вантаж, що підтверджується CMR, рахунком №876, випискою банку та іншими доказами). Відповідач-1 прийняв послуги, але частково їх оплатив.
Відповідно до частини 1 статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов договору.
Частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов'язання у строк, встановлений договором.
Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже позовна вимога до ТОВ «КРУЛЗОР» про стягнення 142483,50 грн основного бору є обґрунтованою та підлягає задоволенню. Нарахування 3% річних у розмірі 558,85 грн здійснено правильно та відповідає вимогам закону.
Щодо позову в частині стягнення заборгованості з відповідача - 2 ОСОБА_1 .
Відповідно до частини 1-2 статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном.
Частиною 3 статті 96 ЦК України встановлено, що учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов'язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом.
ОСОБА_1 не є стороною Договору №К2507-3 від 25.07.2025, а, як встановлено судом, грошове зобов'язання перед позивачем виникло виключно у Товариства з обмеженою відповідальністю «КРУЛЗОР».
Позивач просить солідарно стягнути заборгованість з обох відповідачів.
Зі змісту статей 541-544 ЦК України видно, що солідарний обов'язок виникає у кількох боржників за одним зобов'язанням.
Стаття 619 ЦК України передбачає, що субсидіарна відповідальність є додатковою і настає лише після пред'явлення кредитором вимоги до основного боржника.
Частина 4 статті 31 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» встановлює субсидіарну відповідальність членів виконавчого органу виключно за наявності сукупності таких умов: вартість чистих активів товариства знизилася більш як на 50 %; виконавчий орган не скликав загальні збори учасників; товариство визнане банкрутом протягом трьох років з дня такого зниження.
Жодної з цих обставин позивач доказами не довів.
Частина 5 статті 44 зазначеного Закону та частина 4 статті 92 ЦК України встановлюють солідарну відповідальність членів органу лише за збитки, завдані самій юридичній особі внаслідок порушення ними своїх обов'язків. Ці норми не застосовуються до відповідальності перед третіми особами (кредиторами товариства).
Суд також враховує усталену судову практику Верховного Суду: постанова Великої Палати ВС від 16.06.2020 у справі № 922/4519/14; постанова Касаційного господарського суду ВС від 03.10.2019 у справі № 920/836/18.
У цих рішеннях чітко вказано, що настання відповідальності у керівника за боргами товариства можливе лише у випадках, прямо передбачених законом, і вимагає належного доказування спеціальних підстав (зловживання, доведення до банкрутства, субсидіарна відповідальність за ст. 619 ЦК тощо). Докази у підтвердження таких обставин матеріали справи не містять.
Щодо розподілу судових витрат.
Позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідачів витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 40 000 грн.
Жодних заперечень з боку відповідачів щодо заявленого розміру витрат на правничу допомогу від сторін не надійшло.
Судом встановлено, що позивачем понесено витрати на професійну правничу допомогу, що підтверджується:
Договором про надання правової допомоги № 1148625 від 22.11.2025 року, укладеним між ТОВ «БІЗНЕС-РЕЙС» та адвокатом Кухарчук А.Ю.;
Актом наданих послуг від 09.03.2026 року, де деталізовано обсяг наданих послуг (підготовка позовної заяви, участь у судових засіданнях, подання клопотань тощо) на суму 40000 грн;
Платіжним дорученням № 876 від 10.03.2026 року про сплату 40000 грн на рахунок адвоката.
Судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв'язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв'язку з вирішенням конкретної справи (див. п. 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц).
Статтею 123 ГПК України, яка визначає види судових витрат, встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (ст. 126 ГПК України).
Порядок розподілу судових витрат визначений у ст. ст. 129 - 130 ГПК України. Так, за ч. 4 ст. 129 ГПК України розподіл інших судових витрат, пов'язаних з розглядом справи та встановлює, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру заявлених вимог.
Закон України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначає правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні.
За приписами ст. 1 цього Закону:
- договір про надання правничої допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт - оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (п. 4 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону);
- представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9 ч. 1 ст. 1 цього Закону);
- інші види правничої допомоги - це види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону).
Частинами 1 - 3 ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Тобто, гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру і погодинної оплати (див. п. 4.20 постанови Верховного Суду від 15.04.2025 у справі № 910/6138/24).
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Разом із тим, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 ГПК України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).
Водночас, за змістом ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно ч. 1 ст. 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у п. 6.35 постанови від 02.02.2024 у справі № 910/9714/22 сформулював висновок про те, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов'язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.
Усталеним у судовій практиці є те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію "реальності" адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію "розумності" їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує і ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Здійснюючи аналіз вказаних вище норм права, Велика Палата Верховного Суду, Верховний Суд також неодноразово зазначали таке:
- нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (див. п. п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19);
- не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18);
- у разі недотримання вимог ч. 5 ст. 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч. 5 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково. Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовуються з огляду на конкретні обставини справи (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22);
- витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 ГПК України (див. п. 6.5 постанови об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.03.2019 у справі № 922/445/19).
У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі №922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Такий критерій, як обґрунтованість та пропорційність (співмірність) розміру витрат на оплату послуг адвоката до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес, суд має враховувати як відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 126 ГПК України (у разі недотримання - суд за клопотанням іншої сторони зменшує розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу), так і відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 129 цього Кодексу (у разі недотримання - суд за клопотанням сторони або з власної ініціативи відмовляє у відшкодуванні витрат повністю або частково при здійсненні розподілу).
Тобто критерії, визначені частиною четвертою статті 126 ГПК України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами частини четвертої статті 129 цього Кодексу. Водночас критерії, визначені частиною п'ятою статті 129 ГПК України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов'язаних з розглядом справи.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у ч.4 ст.126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
Як встановлено судом вище позов підлягає частковому задоволенню, а від відповідача не надходило заяв про зменшення розміру судових витрат.
Згідно п. 3 ч. 4 ст. 129 ГПК Україниінші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Ураховуючи часткове задоволення позову підставними є витрати позивача на професійну правничу допомогу в сумі 20000 грн, що є пропорційними задоволеним вимогам позивача та 1 515,00 грн судового збору.
Керуючись статтями 2, 13, 73- 79, 129, 202, 236- 242 Господарського процесуального кодексу України, статтями 509, 510, 525, 526, 610, 612, 619, 625, 908, 909, 929, 96 Цивільного кодексу України, Законом України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «КРУЛЗОР» (58029, місто Чернівці, проспект Незалежності, буд 106, код ЄДРПОУ 44846850) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС-РЕЙС» (45032, Волинська область, Ковельський район, село Вербка, вул. Ватутіна, 61а, код ЄДРПОУ 33199331): 142 483,50 грн основного боргу, 558,85 грн 3% річних, 1515,00 грн судового збору та 20000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
3. У задоволенні позову до ОСОБА_1 відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів до Західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 13.03.2026.
Суддя О.В. Гончарук