18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua
16 березня 2026 року Справа № 925/1458/25
Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді - Васяновича А.В.,
секретар судового засідання - Ібрагімова Є.Р.,
за участі представників сторін:
від позивача - Оберемок Д.О. - адвокат,
від відповідача - представник не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Хайат Естейт»,
м. Київ
до товариства з обмеженою відповідальністю «Енергетична компанія
Енерго-Простір», м. Черкаси
про стягнення 700 000 грн. 95 коп.
До Господарського суду Черкаської області звернулося з позовом товариство з обмеженою відповідальністю «Хайат Естейт» до товариства з обмеженою відповідальністю «Енергетична компанія Енерго-Простір» про стягнення з відповідача 700 000 грн. 95 коп., а саме 688 806 грн. 46 коп. - боргу, 920 грн. 55 коп. - 3% річних, 9 512 грн. 34 коп. - неустойки та 761 грн. 60 коп. - інфляційних втрат, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору купівлі-продажу електричної енергії №ДД-30-08-24 від 30 серпня 2024 року.
Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 01 грудня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі.
Також судом було задоволено клопотання позивача про здійснення розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження. Судом було визнано дану справу малозначною та її розгляд вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідач в установлений законом строк не звертався до суду із запереченнями щодо розгляду даної справи в порядку спрощеного позовного провадження.
15 грудня 2025 року до суду від товариства з обмеженою відповідальністю «Хайат Естейл» надійшла заява про збільшення позовних вимог, в якій позивач просив суд стягнути з відповідача 3 % річних, інфляційні втрати та пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ (відповідно до п.8.3. договору) за весь час прострочення - до моменту фактичного виконання зобов'язання.
Ухвалою суду від 16 грудня 2025 року заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Хайат Естейт» від 15 грудня 2025 року прийнято до розгляду.
При цьому судом було встановлено, що позивачем до заяви про збільшення позовних вимог не додано доказів доплати судового збору з урахуванням нової ціни позову.
Водночас, позивач не вказав в своїй заяві розмір збільшених позовних вимог, що підлягають стягненню судом на його користь, а тому суд дійшов висновку, що вказана заява по своїй суті не є заявою про збільшення позовних вимог в розумінні ст.46 ГПК України
Водночас, судом було враховано, що відповідно до ч. 10 ст. 238 ГПК України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.
Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.
З урахуванням наведеного, суд прийняв дану заяву до розгляду, як таку, що подана на підставі ч. 10 ст. 238 ГПК України.
Будь-яких заперечень з цього приводу від сторін до суду не надходило.
Ухвалою суду від 07 січня 2026 року вирішено подальший розгляд справи здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, а розгляд справи по суті було призначено на 11 год. 00 хв. 27 січня 2026 року.
Ухвалою суду від 27 січня 2026 року, суд відклав розгляд справи по суті на 14 год. 15 хв. 11 лютого 2026 року.
Однак, судове засідання призначене на 14 год. 15 хв. 11 лютого 2026 року не відбулося, у зв'язку з перебуванням головуючого судді по даній справі з 28 січня 2026 року на лікарняному.
Ухвалою суду від 16 лютого 2026 року розгляд справи по суті було призначено на 11 год. 30 хв. 04 березня 2026 року.
Ухвалою суду від 04 березня 2026 року суд відклав розгляд справи по суті на 12 год. 00 хв. 16 березня 2026 року.
Представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд позов задовольнити повністю.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що відповідач належним чином не виконав своє грошове зобов'язання за договором купівлі-продажу електричної енергії.
Відповідач відзиву на позов суду не надав, своїм правом на захист не скористався.
Згідно ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
В судовому засіданні, яке відбулося 16 березня 2026 року згідно з ч. 1 ст. 240 ГПК України було оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення зі справи №925/1458/25.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доводи позивача а також дослідивши докази, що містяться в матеріалах справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного:
Закон України «Про ринок електричної енергії» визначає правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку електричної енергії, регулює відносини, пов'язані з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії для забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам з урахуванням інтересів споживачів, розвитку ринкових відносин, мінімізації витрат на постачання електричної енергії та мінімізації негативного впливу на навколишнє природне середовище.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про ринок електричної енергії» (далі - Закон):
учасник ринку електричної енергії - виробник, електропостачальник, трейдер, оператор системи передачі, оператор системи розподілу, оператор ринку, гарантований покупець та споживач, які провадять свою діяльність на ринку електричної енергії у порядку, передбаченому цим Законом;
споживач - фізична особа, у тому числі фізична особа - підприємець, або юридична особа, що купує електричну енергію для власного споживання;
електропостачальник - суб'єкт господарювання, який здійснює продаж електричної енергії за договором постачання електричної енергії споживачу.
Згідно ч.1 ст. 4 Закону учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Двосторонніх договорів купівлі-продажу електричної енергії (двосторонній договір).
Договори укладаються відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють функціонування ринку електричної енергії.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 56 Закону України «Про ринок електричної енергії» постачання електричної енергії споживачам здійснюється електропостачальниками, які отримали відповідну ліцензію, за договором постачання електричної енергії споживачу. Договір постачання електричної енергії споживачу укладається між електропостачальником та споживачем та передбачає постачання всього обсягу фактичного споживання електричної енергії споживачем у певний період часу одним електропостачальником. Постачання електричної енергії споживачам здійснюється за вільними цінами.
Пункт 3 частини 1 статті 57 Закону України «Про ринок електричної енергії» визначає, що електропостачальник має право на своєчасне та в повному обсязі отримання коштів за продану електричну енергію та послуги з постачання електричної енергії відповідно до укладених договорів.
Пунктом 1 частини 3 статті 58 Закону України «Про ринок електричної енергії» визначено, що споживач зобов'язаний сплачувати за електричну енергію та надані йому послуги відповідно до укладених договорів.
Постачання електричної енергії електропостачальниками здійснюється з дотриманням правил роздрібного ринку.
30 серпня 2024 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Хайат Естейт» (продавець) та товариством з обмеженою відповідальністю «Енергетична компанія Енерго-Простір» (покупець) було укладено договір купівлі - продажу електричної енергії №ДД-30-08-24.
Відповідно до пункту 1.1 договору продавець зобов'язався продати електричну енергію покупцю, а покупець - купити (прийняти та оплатити) електричну енергію на умовах, що визначені у цьому договорі.
Торгова зона, ціна електричної енергії та/або порядок її розрахунку (формування), обсяг електричної енергії та графіки погодинного обсягу купівлі-продажу електричної енергії (за необхідністю), умови коригування графіку погодинного відпуску/відбору (купівлі-продажу) електричної енергії (за необхідністю), вартість електричної енергії (за необхідністю), порядок оплати, строки (період) постачання тощо визначаються сторонами у відповідних додаткових угодах до договору (далі - додаткові угоди) (п. 1.2 договору).
Періодом постачання електричної енергії є календарні дати або календарний місяць зазначені у відповідній додатковій угоді (п. 3.1 договору)
Обсяг електричної енергії, що купується та продається за цим договором у періоді постачання, зазначається у відповідній додатковій угоді ( п. 3.2 договору)
За розрахункову одиницю купівлі-продажу електричної енергії приймається одна МВт*год з точністю до одного знаку після коми ( п. 3.3 договору).
Купівля-продаж електричної енергії у періоді постачання здійснюється згідно з графіком погодинного відпуску/відбору електричної енергії, що письмово погоджується сторонами та становить невід'ємну частину відповідної додаткової угоди ( п. 3.4 договору).
Сторони мають право скоригувати погоджений графік погодинного відпуску/відбору електричної енергії, якщо це передбачено умовами відповідної додаткової угоди ( п. 3.5 договору).
Кожна сторона самостійно зобов'язана до 10:00 годин дня Д-1 здійснити реєстрацію обсягів купівлі-продажу електричної енергії, що відповідають розрахунковим періодам дня Д, на електронній платформі ОСП ( п. 3.6 договору).
Підставою для фізичного відпуску/відбору електричної енергії у день Д за цим договором є отримання сторонами від ОСП автоматичного повідомлення на електронній платформі про підтвердження, що зареєстрований договір/торговельна операція є дійсним/(ою) ( п. 3.7 договору).
Право власності на електричну енергію переходить від продавця до покупця після отримання сторонами від ОСП автоматичного повідомлення на електронній платформі про підтвердження, що зареєстрований договір/торговельна операція є дійсним/(ою). Після переходу права власності на електричну енергію покупець несе всі витрати (в т.ч., однак не виключно, пов'язані з розподілом та/або передачею електричної енергії до покупця), ризики і приймає на себе всю відповідальність, пов'язану з правом власності на електричну енергію.
Фактичний обсяг проданої продавцем та придбаної покупцем електричної енергії за цим договором у періоді постачання визначається як сумарний обсяг електричної енергії за кожну годину доби кожного дня Д, підтверджений на електронній платформі ОСП у відповідному періоді постачання (п. 3.8 договору).
Пунктом 4.1 договору визначено, що ціна електричної енергії та/або порядок її розрахунку (формування), а також порядок оплати погоджуються сторонами до періоду постачання та зазначаються у додатковій угоді, що є невід'ємною частиною цього договору.
Розрахунок за електричну енергію за цим договором здійснюється з урахуванням ПДВ грошовими коштами в національній валюті України шляхом перерахування на банківський рахунок продавця (п. 4.2 договору).
Відповідно до додаткової угоди №11 від 29 вересня 2025 року до договору, щоденний плановий погодинний обсяг купівлі - продажу електричної енергії за період з 01 жовтня 2025 року по 31 жовтня 2025 року складає 2431,3 МВт. (п. 1 додатку №11).
Ціна однієї МВт*год. електричної енергії, що купується-продається на підставі цієї додаткової угоди, складає 5 900 грн. 00 коп., крім того ПДВ - 1 180 грн.00 коп., всього - 7 080 грн. 00 коп.
Ціна, що склалася за результатами торгів на ринку «на добу наперед» у кожну відповідну годину торгового дня Д, зменшена на 0,4%.
Пунктом 3 додаткової угоди передбачено, що оплата за електричну енергію проводиться покупцем грошовими коштами у національній валюті України на розрахунковий рахунок продавця шляхом перерахування грошових коштів не пізніше ніж до 15:00 за 2 (два) банківські дні до торгового дня (дня купівлі- продажу) у розмірі вартості електричної енергії, що розраховується як добуток обсягів купівлі - продажу (графік-додаток) на відповідний торговий день та фактичних цін на ринку «на добу наперед» у відповідні години торгового дня, зменшених на 0,4 %.
У разі надходження коштів від покупця менше повної вартості електричної енергії, визначеної за відповідний торговий день, покупець зобов'язаний оплатити заборгованість протягом 1 банківського дня за письмовою заявою продавця.
У разі надходження коштів від покупця понад повну вартість електричної енергії, визначеної за відповідний торговий день, сума таких надходжень зараховується як оплата заборгованостей за минулі періоди, а за відсутності такої - в рахунок оплати наступного розрахункового періоду або за письмовою заявою покупця, надісланою на електронну пошту продавця, повертається йому на рахунок не пізніше другого банківського дня після надходження такої заяви.
У випадку, якщо граничний строк оплати припадає на святковий, вихідний чи інший неробочий день, то відповідний платіж повинен бути здійснений покупцем в останній робочий день, що передує даті такого платежу.
Остаточні розрахунки за куплену електричну енергію здійснюються сторонами на підставі акту купівлі-продажу електричної енергії за відповідний розрахунковий період не пізніше 5-го числа місяця, що слідує за місяцем передачі електроенергії.
Згідно п. 5.2 договору, продавець не пізніше 5 (п'ятого) числа місяця, наступного за місяцем у якому здійснено купівлю-продаж електричної енергії, направляє покупцю в електронному вигляді акт купівлі-продажу за відповідний період постачання з накладенням кваліфікованого електронного підпису (далі - КЕП) керівника (уповноваженої особи).
Покупець протягом 3 (трьох) робочих днів з дня отримання акта купівлі-продажу підписує його зі свого боку шляхом накладення КЕП керівника (уповноваженої особи) та направляє продавцю (п. 5.3. договору).
Якщо покупець включно до 10 (десятого) числа місяця, наступного за місяцем, у якому здійснено купівлю-продаж електричної енергії, не повертає належним чином оформлений акт купівлі-продажу, сторони погоджуються, що у такому випадку акт купівлі-продажу вважається підписаним у редакції продавця, а договір виконано в обсязі, вказаному у такому акті. У такому випадку при проведенні розрахунків та визначенні обсягів купівлі-продажу електричної енергії сторони керуються даними акта купівлі-продажу у редакції продавця (п. 5.4. договору).
Датою виконання зобов'язань сторін за цим договором за кожний період постачання є дата остаточного розрахунку між сторонами після підписання сторонами відповідного акта купівлі - продажу ( п. 5.5. договору).
Відповідно до п. 7 додаткової угоди у випадку, необхідності коригування обсягів електричної енергії в рамках дії цього договору, покупець має право уточнити обсяги купівлі електричної енергії не пізніше 15 год. 30 хв. за дві доби до торгового дня (Д-2) не більше ніж на 50% від обсягу зазначеного в графіку - додатку до цього додатку.
Згідно з актом №4096 купівлі-продажу електричної енергії, як товарної продукції за жовтень 2025 року від 31 жовтня 2025 року згідно договору покупець прийняв електричну енергію в обсязі 2 431,3 МВт*год., на суму 17 626 987 грн. 82 грн. з урахуванням ПДВ (а.с. 9).
Вище зазначений акт підписаний сторонами без зауважень.
Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст.714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
При зверненні до суду позивач зазначав, що сума заборгованості по договору за спірний період становить 700 000 грн. 95 коп.
Водночас, зі змісту позовних вимог вбачається, що позивачем заявлено вимогу про стягнення 700 000 грн. 95 коп. заборгованості в тому числі 920 грн. 55 коп. - 3% річних, 9 512 грн. 34 коп. - неустойки та 761 грн. 60 коп. - інфляційних втрат.
Отже, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 688 806 грн. 46 коп. основного боргу за постачання електроенергії в жовтні 2025 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідачем всупереч ч. 1 ст. 74, ст. ст. 76, 77 ГПК України не було доведено факту належного виконання зобов'язання щодо умов договору купівлі-продажу електричної енергії, а також не було спростовано доводи позивача.
Водночас судом встановлено, що відповідач після відкриття провадження у справі здійснив часткову сплату боргу, а саме: 100 000 грн. 00 коп., що підтверджується платіжною інструкцією № 1047 від 19 грудня 2025 року.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Господарський суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе також у разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина зумовлює відмову в позові, а не закриття провадження у справі.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року № 13/51-04.
Оскільки відповідачем було сплачено 100 000 грн. 00 коп. після звернення позивача до суду, то провадження у справі в цій частині слід закрити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.
Таким чином з відповідача підлягає стягненню 588 806 грн. 46 коп. основного боргу.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивачем відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України заявлено вимогу про стягнення 761 грн. 60 коп інфляційних втрат та 920 грн. 55 коп. 3% річних нарахованих за період: з 06 листопада 2025 року по 21 листопада 2025 року (а.с.27).
Відповідно до ч. 1 ст. 546 та ст. 549 ЦК України виконання зобов'язання забезпечується, зокрема, неустойкою, яка визначається як пеня та штраф і є грошовою сумою або іншим майном, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов'язання. Сплата неустойки є правовим наслідком у разі порушення зобов'язання (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).
Відповідно до п. 8.3. договору за порушення строків здійснення платежів за цим договором покупець, крім суми заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення, сплачує на користь продавця за його письмовою вимогою пеню за кожний день прострочення платежу у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діє на день прострочення, враховуючи день фактичної оплати. Нарахування пені здійснюється за весь час порушення зобов'язання. Сторони домовилися, що строк позовної давності по стягненню пені становить 5 років.
Позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 9 512 грн. 34 коп. пені нарахованої за період: з 06 листопада 2025 року по 21 листопада 2025 року на заборгованість в розмірі 700 000 грн. 95 коп.
Перевіривши наявний в матеріалах справи розрахунок, судом встановлено, що інфляційні втрати позивачем заявлено в меншому розмірі, а розрахунок річних та неустойки є вірним.
Водночас, позивач самостійно визначив зміст своїх вимог, а тому позов в цій частині підлягає задоволенню.
Як вже зазначалося вище, позивачем подано заяву в порядку ч. 10 ст. 238 ГПК України.
Згідно ч. 10 ст. 238 ГПК України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.
Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.
Відповідно до ч. 11, 12 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження», якщо у виконавчому документі про стягнення боргу зазначено про нарахування відсотків або пені до моменту виконання рішення, виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження розраховує остаточну суму відсотків (пені) за правилами, визначеними у виконавчому документі.
До закінчення виконавчого провадження виконавець за заявою стягувача перераховує розмір остаточної суми відсотків (пені), які підлягають стягненню з боржника, не пізніше наступного дня з дня надходження заяви стягувача про такий перерахунок, про що повідомляє боржника не пізніше наступного дня після здійснення перерахунку.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 05 червня 2024 року зі справи №910/14524/22 вказала, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист, яка охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішеннях від 06 вересня 2007 року у справі «Моргуненко проти України» та від 27 листопада 2008 року у справі «Крутько проти України» зазначив, що провадження в суді та виконавче провадження є відповідно першою та другою стадіями одного провадження. Виконавче провадження не має бути відокремлене від судового, і ці обидва провадження мають розглядатися як цілісний процес.
Виконавче провадження за усталеною в правовій доктрині та в судовій практиці позицією є завершальною стадією судового провадження, яка невідривно поєднана зі стадією вирішення спору.
Ухвалені судом рішення не можуть бути не виконані, адже невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
Юридичною гарантією виконання рішення суду слугує впровадження ефективних та дієвих заходів впливу на забезпечення реалізованості рішення суду, яка є одним із наслідків набрання ним законної сили.
Одним із таких дієвих заходів впливу на забезпечення виконання рішення суду, який запроваджено у багатьох країнах, в тому числі передбачено у статті 7.2.4 Принципів міжнародних комерційних договорів (Принципи УНІДРУА), статті 111 Кодексу європейського договірного права, є інститут астренту.
У правовій доктрині астрент (від лат. аdstringere - примус, фр. l'astreinte - штраф) розуміють як грошову суму, яку присуджує суд за невиконання (несвоєчасне виконання) рішення суду.
Цей ефективний правовий інститут, який стимулює боржника до виконання судового акта у найстисліші строки, з'явився у Франції, та нині застосується в багатьох європейських країнах.
Астрент є додатковим зобов'язанням для боржника, що базується на процедурі, відповідно до якої перспектива сплатити більшу суму, ніж ту, яку боржник повинен був сплатити спочатку, має змусити діяти боржника та виконати рішення суду якнайшвидше. Завданням суду у визначенні судової неустойки є саме виконання судового рішення, а не стягнення додаткових сум з боржника. У цьому полягає мета астренту. Астрент не є формою стягнення чи відшкодування збитків, а є санкцією за неповагу до правосуддя та спротив виконанню судового рішення.
Тож астрент є засобом стимулювання боржника виконати у найкоротші строки рішення суду, ухвалене за наслідком розгляду спору щодо нього. З однієї сторони, він попереджає відповідача про те, що невиконання ним рішення суду матиме наслідком додаткове нарахування судової неустойки (превентивна попереджувальна функція), а з іншої - надає можливість позивачу отримати компенсаційні наслідки прострочення виконання боржником рішення суду (компенсаційна функція).
Астрент в класичному розумінні має такі характерні риси: є різновидом судової неустойки, тобто носить характер додаткового зобов'язання; суд встановлює його на майбутнє: під час ухвалення рішення суд дає певний строк на його виконання й у разі прострочення виникає обов'язок зі сплати астренту; переважно присуджується на користь позивача за його зверненням, хоча в деяких країнах це присудження здійснюється за ініціативою суду на користь держави; не звільняє від відповідальності за виконання основного зобов'язання; застосовується переважно до негрошових зобов'язань, проте допускається застосування й до зобов'язань грошового характеру; метою є стимулювання боржника своєчасно виконати цивільно-правове зобов'язання, підтверджене судовим рішенням; переважно питання застосування астренту суд вирішує одночасно з ухваленням рішення, проте не виключає можливості такого присудження і в подальшому; його розмір, як правило, законодавчо не встановлено, та суд визначає його на власний розсуд індивідуально у кожній справі з урахуванням обставин, що мають істотне значення, на основі принципів справедливості, співмірності, недопустимості отримання вигоди від неправомірної чи недобросовісної поведінки; може бути як у виді фіксованої (одноразової) суми, так і у виді платежу, що періодично збільшується; після присудження може бути скасований судом за згодою стягувача або у разі об'єктивної неможливості боржника виконати судове рішення.
З метою впровадження в українське право дієвого механізму процесуальної економії з 01 січня 2019 року введено в дію частину десяту статті 238 ГПК України та частини десяту, одинадцяту статті 265 ЦПК України, відповідно до яких суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування. Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.
Частині десятій статті 238 ГПК України та частинам десятій, одинадцятій статті 265 ЦПК України кореспондують норми частин одинадцятої, дванадцятої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження», які конкретизують порядок виконавчих дій виконавця щодо нарахування пені, відсотків до моменту виконання рішення суду за алгоритмом (формулою), визначеним у цьому рішенні суду. Зокрема, врегульовано, що якщо у виконавчому документі про стягнення боргу зазначено про нарахування відсотків або пені до моменту виконання рішення, виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження розраховує остаточну суму відсотків (пені) за правилами, визначеними у виконавчому документі; до закінчення виконавчого провадження виконавець за заявою стягувача перераховує розмір остаточної суми відсотків (пені), які підлягають стягненню з боржника, не пізніше наступного дня з дня надходження заяви стягувача про такий перерахунок, про що повідомляє боржника не пізніше наступного дня після здійснення перерахунку.
За загальним правилом, у справах про стягнення суд визначає конкретну суму до стягнення з відповідача у справі станом на момент ухвалення судового рішення за наслідками вирішення спору по суті.
Правила частини десятої статті 238 ГПК України (частини десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України) встановили виняток із зазначеного загального правила, надавши суду повноваження за результатами з'ясування характеру та правової природи матеріальних відносин між сторонами у справах про стягнення боргу, на який нараховують відсотки або пеню, продовжити нарахування відсотків або пені на період після ухвалення такого судового рішення.
Мета такого інституту передовсім полягає у процесуальній економії, оскільки надає можливість позивачу не звертатися до суду повторно з позовом про стягнення відсотків або пені за період після ухвалення судового рішення та його невиконання.
Водночас такі повноваження суду є доволі обмеженими, оскільки суд не стягує конкретну суму відсотків або пені, а лише визначає їх порядок обрахунку; у цьому суд має керуватися не власним розсудом при виборі відсотків або пені, а визначати їх з огляду на матеріально-правові відносини між сторонами, з'ясовані ним за результатами судового розгляду; продовження нарахування таких відсотків або пені пов'язується винятково з фактом невиконання цього судового рішення та в разі його належного виконання право на таке нарахування припиняється.
Сформульовані в частині десятій статті 238 ГПК України та частинах десятій, одинадцятій статті 265 ЦПК України приписи не є астрентом, оскільки за українським правом вони застосовуються лише у грошових зобов'язаннях та фактично ними передбачається продовження на майбутнє стягнення присуджених відсотків або пені до моменту виконання судового рішення. Тобто це не є самостійним видом санкції - судової неустойки, а це ті самі відсотки або пеня, що вже стягнув суд, але продовжені на наступний період часу (на майбутнє), протягом якого зобов'язання, підтверджене судовим рішенням, не виконується. Тоді як астрент передовсім застосовується до зобов'язань негрошового характеру й розмір астренту не пов'язується із розміром заборгованості чи її складовими частинами, які відповідно й не є базою для обрахування судової неустойки, оскільки, як уже зазначалося, астрент - це санкція за неповагу до правосуддя та спротив виконанню судового рішення, а не форма стягнення чи відшкодування збитків перед позивачем (стягувачем).
Тож на відміну від астренту, правова мета приписів частини десятої статті 238 ГПК України, частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України передовсім полягає у наданні судові повноважень поширити дію постановленого ним рішення і продовжити нарахування пені або відсотків на майбутнє поза часовими межами, в яких суд розглянув і вирішив спір по суті заявлених позовних вимог про стягнення відповідних пені або відсотків, що має на меті позбавити кредитора потреби звертатися до суду з позовом про стягнення пені або відсотків за наступні періоди невиконання зобов'язання після того, як було ухвалено судове рішення. Така мета зазначених процесуальних норм національного законодавства, як стимулювання боржника, до своєчасного виконання судового рішення, є другорядною.
Санкція частини десятої статті 238 ГПК України (частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України) не є самостійним і новим видом заходів відповідальності, на відміну від астренту як судової неустойки, і нарахування згаданих пені або відсотків судом на майбутнє позбавлятиме сторону права на повторне стягнення цих сум за іншим судовим рішенням.
Відповідно єдина схожість астренту з тією правовою конструкцією, що передбачена частиною десятою статті 238 ГПК України (частинами десятою, одинадцятою статті 265 ЦПК України), полягає у тому, що таку пеню чи відсотки суд ухвалює нараховувати на майбутнє - на період після постановлення судового рішення.
Зміст частини десятої статті 238 ГПК України (частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України) про те, що суд може зазначити в рішенні про нарахування відсотків або пені до моменту виконання рішення, дає можливість виснувати, що суд вчиняє такі дії на вимогу позивача. За власною ініціативою суд не може зазначити в рішенні про таке подальше нарахування відсотків або пені на майбутнє.
Таке розуміння відповідає змісту частини першої статті 14 ГПК України, відповідно до якої суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За змістом цієї загальної засади суд, вирішуючи спір, обмежений сформульованими учасниками справи вимогами, тому вирішення спору судом безпосередньо залежить від вимоги, адресованої судові, про відправлення правосуддя.
Отже, суд (за загальним правилом та якщо про це немає спеціальної норми права) не має права вийти за межі сформульованих і заявлених позивачем вимог, оскільки це суперечитиме принципу диспозитивності судочинства у приватноправових відносинах.
Вочевидь такі вимоги не є надмірно формальними, оскільки їх реалізація забезпечує дотримання й іншого засадничого принципу судового процесу - принципу змагальності сторін, за яким кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом, а також кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Наведене підтверджується й тим, що нарахування коштів, передбачених частиною десятою статті 238 ГПК України та частинами десятою, одинадцятою статті 265 ЦПК України, присуджується за невиконання відповідачем свого приватноправового обов'язку перед позивачем, який було підтверджено судовим рішенням, тому ці кошти захищають приватний інтерес позивача, а не публічний інтерес держави, а отже можуть накладатися судом саме за ініціативою позивача.
У частині першій статті 19 Конституції України унормований принцип приватного права (в аспекті законності), згідно з яким правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Натомість у частині другій статті 19 Конституції України закріплений принцип публічного права (в аспекті законності), відповідно до якогооргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Органи публічної влади повинні діяти відповідно до закону і в межах норм, що визначають їхні повноваження. Вони не повинні діяти свавільно. Якщо дії органу публічної влади виходять за межі його повноважень (ultra vires), такі дії будуть незаконними.
Суд не може перебирати на себе правотворчі функції законодавчої та виконавчої влади. Тобто суд має додержуватися закону, від приписів якого він не може відступити у зв'язку з їх диспозитивністю, і не підміняти його своїм власним висновком. Суд як орган державної влади наділений державою певними функціями і повноваженнями, є джерелом утвердження законності та справедливості, основним принципом його роботи має бути «dura lex, sed lex».
Порушення такого підходу та, відповідно, ігнорування принципу законності: суперечить, щонайменше, принципам правової визначеності, легітимних очікувань та належного урядування як базовим складовим правовладдя (верховенства права); дискримінує іншу сторону правовідносин; означає, що суд може надати дозвіл будь-кому та будь-коли діяти за межами закону (який містить заборони) або за межами наданих законом прав (повноважень); іде в розріз з принципом поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову, а також порушує систему стримувань і противаг (суд втручається в компетенцію суб'єктів нормотворення та може ігнорувати їх волю).
Рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах правовладдя (верховенства права), бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права (стаття 236 ГПК України).
Суд, реалізуючи свої владні функції, зобов'язаний дотримуватися засадничих принципів публічного права, тобто діяти на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії (ухвалювати рішення) не виходячи за межі чітко окреслених законом прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх повноважень.
Також потрібно враховувати, що відповідно до пункту 22 частини першої статті 92 Конституції України засади цивільно-правової відповідальності визначаються виключно законами України.
Наведені приписи унеможливлюють вільний розсуд суду в частині застосування заходів відповідальності.
Отже, для того, щоб дати відповідь на питання, чи має право суд під час ухвалення рішення про стягнення боргу, на який нараховують відсотки або пеню, зазначити в рішенні про одночасне нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення, потрібно застосувати граматичний (мовний, текстовий) спосіб тлумачення норм права, а також враховувати, що повноваження суду як органу державної влади не можуть тлумачитися розширювально, шляхом доповнення його прав і повноважень, особливо під час застосування заходів цивільно-правової відповідальності.
Законодавець, формулюючи в абзаці першому частини десятої статті 238 ГПК України (частині десятій статті 265 ЦПК України) правову норму - правило поведінки для суду, використав такий розділовий сполучник, як «або», що вживається на означення того, що з ряду перелічуваного можливе тільки одне.
Визначаючи прийоми законодавчої техніки з метою з'ясування дійсного змісту сформульованої правової норми у тексті ГПК України та ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що стаття 238 ГПК України та стаття 265 ЦПК України є нормами процесуального права, які врегульовують винятково питання змісту судового рішення. У процесуальних Кодексах законодавець неодноразово застосовує конструкцію сполучників «та/або», зокрема в статтях 6, 9, 20, 30, 32, 42, 60, 81, 120, 122, 137, 197, 222, 233, 252, 327, а також у пунктах 17, 19 розділу ХІ «Перехідні положення» ГПК України. Тобто законодавець, якщо надає можливість неальтернативного вибору, чітко зазначив про це, використовуючи для цього сполучники «та/або», що дає судові право обрати один із запропонованих варіантів поведінки або усі їх разом одночасно.
Використовуючи в абзаці першому частини десятої статті 238 ГПК України (частині десятій статті 265 ЦПК України) сполучник «або» під час формулювання вимог до змісту судового рішення, законодавець у такий спосіб прямо виключив (через імперативну альтернативність нарахування або відсотків, або пені) одночасність стягнення відсотків і пені. У такий спосіб гарантується справедливість відповідальності, що покладатиметься на відповідача за судовим рішенням на майбутнє.
Якщо допустити протилежне, а саме можливість одночасного стягнення відсотків та пені після ухвалення судового рішення та до моменту його виконання, то це було б продовженням стягнення, присудженого судом на майбутнє, шляхом застосування відразу двох видів відповідальності, що з високою ймовірністю може створити кабальні умови для боржника, які в кінцевому випадку призведуть до неможливості виконання судового рішення. Такий підхід спотворював би дійсний зміст частини десятої статті 238 ГПК України та частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України.
Зазначення в абзаці другому частини десятої статті 238 ГПК України (частині одинадцятій статті 265 ЦПК України) терміна «пеня» у дужках після «відсотків» не дозволяє стверджувати, що ці відсотки та пеня можуть стягуватися як окремо, незалежно один від одного, так і разом, тобто одночасно, оскільки регуляторний вплив цього абзацу спрямований не на суд, а на виконавця судового рішення.
Тож потрібно враховувати, що абзац другий частини десятої статті 238 ГПК України (частині одинадцятій статті 265 ЦПК України) містить вказівки не судові, який ухвалює рішення, а органові, який виконуватиме судове рішення та здійснюватиме остаточний розрахунок відсотків чи пені, нарахованих судом на підставі абзацу першого частини десятої статті 238 ГПК України (частини десятої статті 265 ЦПК України). Саме абзац перший частини десятої статті 238 ГПК України та частина десята статті 265 ЦПК України визначають певне правило поведінки, обов'язкове для суду, і до того ж формулюють його із використанням сполучника «або», а саме: «Суд…, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення».
Вказівка у судовому рішенні про стягнення боргу, на який нараховують відсотки або пеню, про їх одночасне нарахування за весь період до виконання відповідного судового рішення є недопустимою, оскільки це прямо суперечить імперативним приписам частини десятої статті 238 ГПК України та частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України (або відсотки, або пеня), принципу верховенства права у частині правової визначеності та унеможливлює гарантування реалізації засади справедливості в будь-який момент під час фактичного виконання судового рішення.
Умова в судовому рішенні про нарахування на майбутнє одночасно пені та відсотків без обмеження у часі перетворить такий судовий акт на кабальний, оскільки навіть у разі об'єктивної неможливості боржника виконати це судове рішення припинити нарахування на майбутнє відповідних пені та відсотків буде неможливо.
Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду висновує, що під час ухвалення рішення про стягнення боргу, на який нараховують відсотки або пеню, суд не має права зазначати в рішенні про нарахування одночасно відповідних відсотків та пені до моменту виконання рішення суду.
До того ж згадані норми процесуального права дають суду певний розсуд у вирішенні питання щодо задоволення або ж відмови в задоволенні відповідного клопотання позивача про продовження нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення, оскільки визначають не обов'язок суду зазначити в рішенні про таке нарахування, а можливість. Таке правило поведінки для суду, як «суд, приймаючи рішення …, може зазначити…», прямо передбачено у частині десятій статті 238 ГПК України, частинах десятій, одинадцятій статті 265 ЦПК України.
Відповідно суд на власний розсуд з урахуванням обставин, що мають істотне значення, як-от: майнового стану відповідача, на основі принципів розумності, справедливості та пропорційності, вирішує питання про можливість у конкретній справі застосовувати приписи частини десятої статті 238 ГПК України (частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України).
Наявність обставин, які можуть слугувати підставою для зменшення розміру відсотків або пені, заявлених до стягнення за неналежне виконання господарсько-правового зобов'язання (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України), не може слугувати безумовною підставою для відмови в застосуванні правил частини десятої статті 238 ГПК України (частин десятої та одинадцятої статті 265 ЦПК України) щодо нарахування пені або відсотків до моменту виконання рішення суду.
Можливість нарахування пені або відсотків до моменту виконання рішення суду нерозривно пов'язана із безпосереднім їх застосуванням у рішенні суду (розглядом та задоволенням таких вимог). Тобто якщо суд в рішенні по суті спору не стягував пеню або ж відсотки, то не може бути зазначено й про нарахування відсотків або пені до моменту виконання цього рішення суду.
Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що нарахування пені або відсотків у порядку частини десятої статті 238 ГПК України, частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України ґрунтується на підставі тих самих норм матеріального права, які є й підставою для задоволення позову про стягнення відсотків або пені за порушення виконання грошового зобов'язання. Тобто це ті самі відсотки чи пеня, але продовжені на наступний період часу, протягом якого зобов'язання не виконується. Зазначені правові норми не визначають якоїсь іншої особливої правової природи відсотків чи пені, які нараховуються до моменту виконання судового рішення.
Тож правила наведених норм процесуального права можна застосовувати для продовження на майбутнє нарахування будь-яких відсотків (як за правомірне користування чужими грошовими коштами, так і за неправомірне користування ними) або пені, які розраховуються за методикою, що враховує фактор часу, що передбачені законодавством або договором і які суд вирішив стягнути з боржника на користь кредитора за невиконання певного зобов'язання.
Відтак передбачені частиною другою статті 625 ЦК України 3 % річних охоплюються приписами частини десятої статті 238 ГПК України (частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України), якщо позивач заявив позовну вимогу про стягнення 3 % річних за порушення виконання грошового зобов'язання, а суд задовольнив цю вимогу.
Потрібно враховувати, що якщо законодавством чи договором визначені обмеження щодо нарахування відсотків або пені, про ці обмеження суд повинен зазначити в рішенні, яким встановлено їх подальше нарахування.
Такі обмеження діють щодо господарських зобов'язань в частині нарахування штрафних санкцій, визначених частиною шостою статті 232 ГК України, відповідно до якої нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Водночас словосполучення «якщо інше не встановлено законом або договором», яке містить частина шоста статті 232 ГК України, потрібно розуміти так, що допускається існування іншого припису в законі, яке регулює відповідні відносини, або іншої умови договору, що регулює конкретні відносини сторін, які виконують функцію спеціальної норми стосовно загальної норми частини шостої статті 232 ГК України.
Важливим для з'ясування досліджуваного правового питання є те, що загальноприйнятим у правовій доктрині є поділ норм за своїм функціональним призначенням на норми матеріального та норми процесуального права.
За своєю природою приписи частини десятої статті 238 ГПК Україниє нормами процесуального права, які не регулюють відносини господарсько-правової відповідальності за невиконання договірного зобов'язання, які своєю чергою встановлюються правилами матеріального права чи умовами договору.
Приписи частини десятої статті 238 ГПК України лише нормативно врегульовують ці відносини, передбачивши додатковий правовий інструмент забезпечення виконуваності рішення суду боржником, а умови та підстави для нарахування регулюють норми матеріального права.
З наведених підстав Велика Палата Верховного Суду дійшла переконання, що не можна вважати, що частина десята статті 238 ГПК України містить іншу норму закону, яка регулює відповідні відносини, тобто є спеціальною нормою стосовно загальної норми, що міститься у частині шостій статті 232 ГК України. Приписи частини десятої статті 238 ГПК України як норми процесуального права не регулюють відносини господарсько-правової відповідальності за невиконання договірного зобов'язання.
Тож у господарських зобов'язаннях строк нарахування пені на підставі частини десятої статті 238 ГПК України не повинен перевищувати шести місяців, якщо інший строк не встановлений спеціальним законом, який містить норми матеріального права, що регулюють відносини господарсько-правової відповідальності, чи договором.
Отже, враховуючи висновки Верховного Суду заява позивача підлягає задоволенню частково, оскільки суд не має права зазначати в рішенні про нарахування одночасно відсотків річних та пені до моменту виконання рішення суду.
Можливість зазначати в рішенні суду про нарахування до моменту виконання рішення суду інфляційних втрат вказана норма процессуального закону не передбачає.
Заперечень від відповідача щодо вказаної заяви позивача до суду не надходило.
При цьому суд вважає за необхідне роз'яснити органу (особі), що здійснює примусове виконання рішення суду, що в разі часткової сплати відповідачем боргу, відповідні нарахування 3% річних здійснюються на залишок заборгованості (основного боргу).
Судові витрати підлягають розподілу між сторонами відповідно до вимог ст. 129 ГПК України.
На підставі викладеного, та керуючись ст. ст. 129, 237, 238, 240 ГПК України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Енергетична компанія Енерго-Простір», вул. Смілянська, 159/2, м. Черкаси, ідентифікаційний код 43276527 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Хайат Естейт», вул. О. Довженка буд. 18 офіс 17, м. Київ, ідентифікаційний код 39139037 - 588 806 грн. 46 коп. - боргу, 920 грн. 55 коп. - 3% річних, 9 512 грн. 34 коп. - неустойки, 761 грн. 60 коп. - інфляційних втрат та 7 199 грн. 64 коп. - судового збору.
3. Провадження у справі №925/1458/25 в частині вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 100 000 грн. 00 коп. основного боргу - закрити.
4.Органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання цього рішення, за період після ухвалення судового рішення та до моменту його виконання, нараховувати 3% річних на суму непогашеного основоного боргу за такою формулою:
С х 3 х Д : К : 100 = сума 3% річних, де:
С - сума непогашеної заборгованості,
Д - кількість днів прострочення;
К - кількість днів у році, в якому наявна непогашена заборгованість.
5.Органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання цього рішення: стягнути отриману згідно проведених нарахувань суму 3% річних з товариства з обмеженою відповідальністю «Енергетична компанія Енерго-Простір», вул. Смілянська, 159/2, м. Черкаси, ідентифікаційний код 43276527 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Хайат Естейт», вул. О. Довженка буд. 18 офіс 17, м. Київ, ідентифікаційний код 39139037.
6.Роз'яснити органу (особі), що здійснює примусове виконання цього рішення суду, що в разі часткової сплати відповідачем боргу, відповідні нарахування 3% річних здійснюються на залишок заборгованості (основного боргу).
Видати відповідний наказ після набрання рішення суду законної сили.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строк визначені ст. 241 ГПК України.
Рішення суду може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені розділом ІV ГПК України.
Повне рішення складено 22 квітня 2026 року.
Суддя А.В.Васянович